«Минають дні, минають ночі…»

Берегиня
 

❃ «Минають дні, минають ночі...»

 

Минають дні, минають ночі,
Та щойно я заплющу очі,
Як сниться рідна Україна,
Оселі рідні та родина...

 

Бабусі хата чепурненька,
Біленька та вугли синенькі,
На вікнах вишиті фіранки,
І на іконах рушники...

 

Навколо хати квітнуть мальви,
Півонії цвітуть, троянди,
Бабуся з Дідом на веранді
Всміхаються, назустріч йдуть...

 

А поруч інші дві оселі —
Теж рідні стіни, рідні стелі.
Там теж Бабуся зустрічає,
А поруч вже Батьки чекають...

 

Всміхаються... Назустріч йдуть...
"Рушай додому!" — все гукають...
А я б і радий, я б побіг,
Та весь закляк — не чую ніг...

 

Стою, дивлюсь, та ледь не плачу,
Вже тануть їх обличчя, бачу,
Вже сльози очі застилають,
Обличчя рідні вже й зникають...

 

...Аж раптом вітер, чорні хмари,
З-під хмар химери та примари
Страшні над хатами нависли,
І злива по обличчю б'є...

 

"Рятуйтесь!" — хочеться кричати,
Й від буревію всіх сховати...
Та вже не бачу рідні очі...
Як з ними поруч бути хочу...

 

...Здіймаю погляд — над хатами,
Велика постать постає,
І крилами все огортає —
Від зла неначе захищає...

 

То Берегиня — наша Ненько!
На захист прийде до рідненьких,
І пам'ять збереже про них...
Завжди приходять вони в сни...

 

...Колись зустрінемось ми з вами
І злетимо понад хатами,
Всю Україну облетімо,
Й повернемося в рідні стіни!
...Та будьмо разом... Назавжди...

 

© Дмитро Дзюба
22.06.2016
_____

Малюнок
© Олег Шупляк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *