КРОПИВНИЦЬКИЙ

13681052_496322093910447_5014131295347699164_n

КРОПИВНИЦЬКИЙ

 
14 липня 2016 згідно із законом про декомунізацію Верховна Рада України перейменувала місто Кіровоґрад на Кропивницький — на честь Марка Лукича Кропивницького.

 

Марко Кропивницький — славетний український драматург та корифей театру, Український Шекспір, активно виступав за збереження української мови і культури. Марко Лукич в житі сам був справжнім козаком. Ось, лишень, погляньте, яку стильну іменну порохівницю йому подарував Ілля Рєпін.

Марко Лукич Кропивницький — народився 10(22) травня 1840 року в селі Бежбайраки, (нині село Кропивницьке, Новоукраїнський район), помер 8(21) квітня 1910 року. Український письменник, драматург, театральний актор. З іменем Кропивницького пов'язані створення українського професійного театру й наступний етап розвитку реалістичної драматургії.

 

Вісім фактів, які необхідно знати про Марка Кропивницького

 

ТЕАТР

З ім’ям Кропивницького пов’язана ціла епоха! Він був актор, драматург, режисер, письменник, композитор, співак, публіцист, громадський діяч, засновник українського театру. Марко Лукич виплекав справжніх зірок світової сцени, а театр Кропивницького зумів стати у ряд кращих національних у Європі та здобув гучну славу. Його колектив із успіхом гастролював не лише по всій царській Росії, а також у Варшаві, Мінську, Вільно, Тифлісі, Галичині, Австро-Угорщині.
ПРОСВІТНИК

У час, коли більшість населення України було неписьменною і не могла читати твори Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Івана Франка та інших українських письменників, Театр Кропивницького багато років був одним із головних джерел культурного відродження уярмленої нації, займаючись просвітницькою місією, — ніс правду в народ. Театр Марка Кропивницького давав величезний поштовх для подальшого розвитку української культури і став однією з важливих духовних підвалин, на яких через багато десятиліть було побудовано незалежну Українську державу.
Все своє життя засобами мистецтва боровся за духовне визволення України: як драматург і актор палким мистецьким словом пробуджував національну свідомість народу, закликав його зберігати й відстоювати свої культурні надбання.
Устами героїв своїх п’єс Кропивницький проголошував протест проти соціальної несправедливості. Цензори забороняли твори драматурга, погрожували арештом, і тільки надзвичайна популярність і народна любов рятували митця-патріота від неминучого арешту...
 

ДРАМАТУРГ

У своїх творах він виступає тонкім знавцем душі, висвітлюючи болючі проблеми доби, зображуючи гострі соціальні протиріччя суспільства, що надавало його творчості ідейно-виховної сили. Загалом Марко Лукич написав понад 40 п’єс. Преса порівнювала їх із шедеврами світової літератури, бо в кожній із таких, як «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж павук», «По ревізії», «Олеся», «Замулені джерела», «Скрутна доба», — митець виводить на життєвий кін свого улюбленого героя — селянина.
 

РЕЖИСЕР

Саме Кропивницький вперше надав українському театру соціального значення і звучання. На той час то було відкриттям! Марко Лукич казав, що актор і режисер повинні добре знати життя народу й черпати з нього образи, аби правдиво розкривати психологію сценічного образу. А слово, рух, інтонація, міміка, грим, костюм, сценографія і музичне оформлення — тобто всі компоненти спектаклю — повинні бути підкорені розкриттю змісту твору. Таким було творче кредо великого режисера-педагога. На цьому він виховав кілька поколінь українських акторів.
«Не можна забувати, — згадувала актриса Софія Тобілевич, дружина Карпенко-Карого, — що той потрійний труд, який виконував Марко Кропивницький, бувши одночасно драматургом, артистом, режисером і вчителем цілого гуртка молодих акторів, що цей труд вимагав нелюдських сил, надзвичайного напруження енергії, нервів і здоров’я. Всі актори, яким він допомагав оволодіти технікою гри на сцені, всі його учні, не виключаючи Садовського та Саксаганського, були закохані в Марка Кропивницького, як в артиста, режисера і великої душі людину».
 

БІЛЬШЕ 500 РОЛЕЙ!

За своє довге театральне життя Марко Лукич грав у творах українського, російського й західноєвропейського репертуару більше 500 ролей. Це були шедеври сценічного втілення, в яких великий актор сягав глибини розкриття і розуміння образу, створював сповнені правди характери, зачаровуючи своєю грою глядачів. «Відчувалося, що на кону виступає не тільки неабияка художня сила, а людина, яка воістину кохається у своєму рідному національному мистецтві. На сцені виступає один із головних, кращих діячів в українському театрі, окраса, гордість його», — так високо відгукувався про Кропивницького один з відомих критиків того часу. Ще за життя його називали «українським Мольєром» і «українським Шекспіром», а його прогресивні ідеї актуальні й у наш час.
 

БЛАГОДІЙНИК

Марко Кропивницький часто поступався своїм гонораром для тих численних аматорських труп, де виступав, залюбки приймав у себе різних діячів культури і дозволяв їм жити на своєму хуторі «Затишок» роками, на повному пансіоні. Довгий час у нього жили родичі Тараса Шевченка, його побратим, композитор Микола Лисенко. Часто гостювали й інші діячі культури та мистецтва, художники, актори, науковці. Хутір «Затишок» був тоді справжнім осередком культурного життя Слобожанщини. Марко Кропивницький при нагоді допомагав бідним акторам і селянам.
 

ГРОМАДЯНИН

Він являв собою приклад громадського подвигу людини. Відомий факт, коли російський цар Олександр II, в захопленні від акторській майстерності, під час гастролей театру у Петербурзі запропонував М.Кропивницькому грати в імператорському театрі, що давало змогу актору безтурботно й заможно жити, — він рішуче відмовився. «Непотрібно мені ні срібла, ні золота, ні слави, ні пошанівок... Зрадити своєму народові, піти у найми тут «властям предержащим», які мову нашу не визнають і хочуть знищити? Ніколи! Краще буду працювати для милій моїй Україні на повну, Богом дану мені силу, а там вже нехай цінують, що я залишив», — так сміливо висловлювався «батько українського театру» — Кропивницький, бо рідна Україна була для нього понад усе!
 

ПЕРШОВІДКРИВАЧ

З ім’ям Кропивницького пов’язане перше прилюдне виконання присвяченої йому композитором Данилом Крижанівським пісні на слова Т. Г. Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий». За цей вчинок Марко Лукич ледве уникнув арешту. Бо у тi часи «читати твори, друкувати тексти до музичних нот українською мовою» було заборонено царським указом. «Інцидент», за доносом охранки, стався в Одесі у 1892 році, на вечорі, присвяченому пам’яті Кобзаря. Коли Марко Лукич заспівав, слухачі підвелись і стоячи співали разом iз ним урочисту мелодію. Налякані жандарми увірвались у залу і почали виштовхувати публіку, а їм у відповідь ще голосніше з усіх боків лунало шевченківське слово. Сягнувши у простір могутнім співом Марка Кропивницького, ця пісня всоталась у кров і плоть кожного українця, стала духовним славенем нашої нації...
В останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок, Марко Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п'єси, використовуючи мотиви народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»), та працює над їх постановкою в себе на хуторі.

Марко Лукич Кропивницький помер 21 квітня 1910 по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові...

 

Марко КРОПИВНИЦЬКИЙ — «Думи мої...» (фрагменти). Запис 1906 року

 

Вітаємо козацьке місто Кропивницький з новою назвою!

14 липня Верховна Рада України ухвалила рішення щодо перейменування міста Кіровоград. 230 народних обранців проголосували за те, щоб воно відтепер називалося Кропивницький. Одразу ж після голосування голова Верховної Ради Андрій Парубій підписав постанову про перейменування й заявив про "крапку в процесі географічної декомунізації України".

Не підтримали постанову лише депутати фракції "Опозиційного блоку" у повному складі, давши навіть п’ять голосів "проти". Колишній голова Кіровоградської ОДА, екс-регіонал, а нині представник "Опозиційного блоку", нардеп Сергій Ларін заявив, що оскаржуватиме рішення про перейменування "Кіровограда" на Кропивницький у суді. Обурило рішення Верховної Ради і "кіровоградського мэра" Андрєя Райковіча, який назвав його "політичним".

Свій коментар щодо перейменування надав один із співавторів постанови про перейменування, кропивничанин, депутат фракції «Народний Фронт» Олександр Горбунов:
《— Сьогодні моє рідне місто отримало українську назву — Кропивницький. На честь видатного земляка, драматурга, громадського діяча, патріота Марка Лукича Кропивницького. У місті дуже довго точилася гостра дискусія з цього приводу. Так, у пропаганду варіанту "Єлісаветґрад" було вкладено чимало коштів, зокрема — російських. Дехто зараз говорить, ніби громаду не питали... Це не так. Громаду питали. Ця назва була винесена на громадські слухання і рішенням міської ради — запропонована депутатам Верховної Ради. Все відбулось згідно з Законом. Тепер місто вже носить нову назву, тому давайте зробимо його комфортним!》

Одразу ж після перейменування в соціальних мережах розпочався флешмоб «Я — кропивничанин!»
Нагадаємо, процес перейменування обласного центру в зв’язку із законом про декомунізацію тривав близько року. Серед назв пропонувались: "Єлісаветґрад", Інгульськ, Златопіль, Козацький, Новокозачин, Новий Ґард, Ексампей, Благомир, Богопіль. Прихильники різних варіантів проводили чимало громадських опитувань та PR-кампаній. Думки як нардепів, так і місцевих депутатів також розділилися. У тодішньому Кіровограді і в Києві відбувалися мітинги активістів, які підтримували різні варіанти. Найактивніше, навіть агресивно, просувалась россійсько-імперська назва "Єлісаветґрад" на честь россійської імператриці Єлізавєти (хоча прихильники зазначали що це "на честь Св.Єлисавети"). На щастя, цей імперський "Лісапетґрад" не проїхав!

Вже по факту перейменування міста знов заточились баталії щодо назви та погрози "вєрнуть всё взад"!
Звісно ж, як завжди, найбільш агресивно проти імені Кропивницький виступають "русскаґаварящіє", причому, в унісон з кремлівською пропагандою! На РФ вже зранку верещали, що "кієвская хунта пєрєімєнавала Кіраваґрад імєнєм руссафоба" і "єсть істарічєскає імя Єлісаветґрад".
Місцеві коллаборанти та любителі Лісапетґрада (навіть україномовні) верещать і собі, аргументуючи, що назву Кропивницький підтримувало ніби-то лише 15% мешканців міста, а треба було ж "Єлісаветґрад — в чєсть Св.Єлізавєти". І як завжди, додають "я знаю і читав і Кропивницького не лише в шкільному курсі, но..."
Коли ж такі внутрішні коллаборанти у відповідь отримують більш вагомі аргументи і питання, то воліють мовчки тікати.
Яскравий приклад такої дискусії на сторінці Національного Музею Історії України.
Звісно, може й не зовсім вірно називати міста на честь видатних персон, особливо, якщо є перші історичні назви, пов'язані з національною історією чи прив'язані до місцевої топоніміки. Адже за часів Запорожської Січі це місце на березі ріки Інгул мало такі назви, як Новий Ґард, Інгульська Слобода, Інгул, Козачин.
Містянам давали можливість і час подумати.
Від совєтської ідеологічної топоніміки треба позбавлятись, так само, до речі, і від россійсько-імперської! Тому всі ці кірови-єлізавєти мають йти на смітник Історії! В Україні не повинно залишитись кацапських окупантських ідеологічних назв! Бо інакше ми будемо ще довго знаходитись під кирзовим сапогом кацапських "асвабадітєлєй"! (До речі, "кірза" — це "іздєліє Кіровскоґо Завода" в колишньому россійському місті Вятка, нині Кіров — совєтське ноу-хау!)

Позаяк, більшість мешканців колишнього "Кіровоґрада" були або інфантильні, або за "Лісапєтґрад", але категорично проти назв Інгульськ чи Кропивницький, рішення прийняв парламент України.
Зрештою, нові назви змушують певну (на жаль, далеко не більшість) частину міської (селищної) громади поцікавитися особою, на честь якої місто чи селище перейменували, або походженням місцевого топоніму (як у випадку з селищем Більмак).
Отже, відбувається знайомство з новим, часом непізнаним СВОЇМ, українським. І хай не відразу усі усвідомлять, що це — НАШЕ, УКРАЇНСЬКЕ, нехай для цього знадобиться певний час, але все ж СВОЄ все одно стане СВОЇМ, рідним, близьким.

І зрештою: тепер ім'я Марка Кропивницького повертається у нашу свідомість. І для частини суспільства стане очевидним і беззаперечним — Українці вміють не тільки гарно співати і танцювати, але й можуть геніально організувати цей процес.
Зокрема створити національний професійний театр.
„Склалася трупа, якої Україна не бачила ані перед тим, ані потому, трупа, котра робила фурор не тільки по українських містах, але також в Москві і у Петербурзі... Гра українських акторів була не дилетантською імпровізацією, але здобутком сумлінних студій, глибинного знання українського народу, освітленого інтуїцією великих талантів“
(Іван Франко)
Матеріал зібрано з джерел:
© Національний Музей Історії України (фото)
© «День»
© «WikipediA»