8 аргументів проти “какая разніца, на каком язикє”

102865
 

Українська мова – це:
- мова абсолютної більшості населення України;
- потужний об’єднувальний інструмент (Україна була роз’єднана якраз тому, що говорила різними мовами – і це не наш унікальний “винахід”, так було, є і буде всюди) і засіб для самоідентифікації;
- захист від "русскоґо міра" й усіх подальших спроб імперії повернути нас до колоніального статусу.

Володимир Миленко
 

Оскільки тема “какая разніца, на каком язикє” не закінчується, вирішив зібрати докупи такі аргументи і спробувати їх спростувати.

 

• 1) “Всьо равно, на каком язикє ґаваріть”

Ну от раз все одно – то говоріть українською. Які проблеми? УкраЇнці стільки років говорили російською – чому тепер укрАінци не можуть говорити українською? Не знають? Хай вчать. У нас в країні одна державна мова. Як можна жити в країні і не знати державну мову?
 

• 2) “А вот в другіх странах по два язика”

У яких? Зазвичай наводять приклад Швейцарії, Ірландії, Канади, Бельгії. Причому наводять так – “а вот там-то” і все. Швиденько обриваючи дискусію. А між іншим усі вищезгадані країни відрізняються від України. У Швейцарії нема відповідного націєформувального етносу, а є чотири нерівнозначні за кількістю етнічні складові. У Канаді жодна з двох офіційних мов не є аборигенною; і англійська, і французька мови – це мови завойовників. (А на якому рівні аборигенні мови – можете поцікавитись при нагоді). У Бельгії саме етнічна складова спричинила одну із найдовших політичних криз в історії. Чи ж варто брати з неї приклад?
Ірландія. Це вже близько. Тільки опоненти, наголошуючи на тому, що ірландці говорять англійською – акуратно забувають про те, як це сталось. І ще – як ірландці зараз намагаються виправити цю ситуацію і повернути власну мову в ужиток.
А от приклад європейської країни, який майже ідентичний нашому, ніколи не згадують. І ця країна – Білорусь. Там якраз дві державні мови. Всі знають, у якому стані там білоруська мова? Отож. Питання: чому опоненти не згадують про Білорусь? Бо не вписується в їхній аргументарій?
 

• 3) “Не на часі”

А коли буде на часі? Нинішня ситуація – максимально сприятлива, до війни таку ситуацію складно було навіть уявити. Путінська Росія дала нам шанс повернути українській мові її законне місце. Не надати – а повернути, як, наприклад, Артемівськ не перейменують в Бахмут, а повернуть йому його законну назву. Навіщо ж нехтувати таким шансом? Чи треба ще одна війна, щоб нарешті дійшло?
 

• 4) “Русскоязичний – не обов′язково "русскомірєц"”

Згоден. Але лише частково. От проведіть такий простий експеримент. Спочатку сформулюйте свою позицію стосовно подружньої зради. А потім спитайте у своєї дівчини/дружини (свого хлопця/чоловіка) про те саме. У частини з вас ваші варіанти і другої половинки будуть різними. А тепер подумайте – якщо ви зробите щось, що ви не вважаєте зрадою, але ваша дружина/ваш чоловік вважає, то чим закінчиться ця історія? Так і тут. Неважливо, що думаєте ви. Важливо, що думають вони. Ті, хто за порєбріком. Тому що це їхня мова. У прямому сенсі. Навіть норми російської мови – не в Києві визначають, і слову “кофе” середній рід надали не на кафедрі російської мови КНУ імені Шевченка (якщо така там ще є), а в Москві. Вам ніколи не доводилось чути фразу – “да вы же на нашем языке говорите”?

Окрім того, російська мова – як і література, як і кіно, як і телебачення – це все інструмент пропаганди. Пропаганди і навіть вторгнення. Чи ви забули, що все починалося із аргументу про “захист російськомовних” в Україні? Я розумію, це привід. Але він є, його експлуатують. І від нього не можна відмахнутись. Бо може бути дуже пізно. Так, є приклад англійської мови. Але, по-перше, ні Великобританія, ні США не ходять рятувати “англомовних” жителів в тих чи інших країнах. Тобто англійська мова не є інструментом пропаганди. Англійська мова – світова мова, яку використовують усюди.

Зараз російська мова – це інструмент у руках Путіна. І саме тому від неї треба дистанціюватись. Максимально далеко. Потім, через десятиліття, до неї можна і навіть треба буде повернутись – в іншому форматі, форматі мови сусідської країни. Як до польської чи словацької. І ще одне – подумайте, чому Латвія та Естонія, де росіян у відсотках більше, ніж в Україні, не надавали російській мові ніякого статусу, а захищали свої мови? Невже вони такі дурні, що їм більше нічим зайнятись?
 

• 5) “Так било всєгда, зачєм что-то мєнять?” (як варіант – “Ето мой родной язик”)

Нічого подібного. Подумайте самі, наскільки дефініція “російськомовні українці” є природною. Так не було – причому не за часів козаччини, а ще 100-150 років тому, а в деяких регіонах України навіть і пізніше. У типового російськомовного українця батьки чи максимум діди – українці україномовні. А деякі самі були від народження україномовними. Але потім з тих чи інших причин вони перейшли на російську.
З яких? Це вже інше питання. Питання конструктивне, яке має в собі і варіанти відповідей, тобто вирішення цієї проблеми. Але є факт: російськомовні українці це явище штучне. Ба більше, це наслідок певних жорстких, а часто навіть жорстоких репресивних заходів з боку Російської імперії (як би вона не називалась). Це як номер, вибитий на руці в′язня концтабору. Та навіть якщо це просте підвищення заробітної платні вчителям русского язика, як робили комуністи, – це вже тиск на українську мову і україномовний простір. З якого дива ми маємо робити вигляд, ніби все нормально, ніби це так і треба? Якщо ви зламаєте ногу, а лікар вам її складе неправильно – ви погодитеся з тим, що нічого страшного, можна ходити і кульгаючи? Не думаю.
 

• 6) “Не каждий русскоязичий – враг, не кожен україномовний – друг″

Тут також наводять приклади тих чи тих прізвищ. Мовляв, Герман україномовна, а Саакашвілі ні. По-перше, конкретний Саакашвілі українську знає краще за деяких “укрАінцев″, а по-друге – не забувайте однієї простої істини. Патріотизм на мовному питанні не закінчується, але він ним починається. Тобто це не достатня, але необхідна навичка, без якої далі немає сенсу працювати.
 

• 7) “На Майдані і на фронті купа російськомовних громадян України”

Це один із найхитріших аргументів. Тут нібито й нема чого сказати у відповідь – хоча очевидна маніпулятивність такого закиду. Вони на Майдані за російську мову стояли? Вони на фронті воюють за російську мову? Ні. Я десь прочитав чудовий контраргумент – “А скільки з того боку, у бойовиків Лугандонії, україномовних?” Отож.

Справа в тому, що нинішній масив російськомовних українців – це факт. І цей факт є наслідком, будьмо чесними, терору з боку Росії. І цей факт є настільки серйозним, що деяких людей уже не змінити ніколи. Так само, як деяких українських фанатів Путіна вже не переконати в тому, що їхній кумир – банальне Х***. Вони помруть у своїй вірі. Але вони – у переважній своїй більшості – люди, які не мають ніякого стосунку до майбутнього . Це – минуле. Радянське, російське – байдуже. Важливо, що це колоніальне минуле. І воно має завершитись. А майбутнє будуватимуть зовсім інші люди. Тому абсолютно очевидно, що, визнавши серйозну присутність тут і зараз російської мови, – треба у майбутньому її зменшувати. Не ходити і стріляти (чи просто бити) “русскоговорящіх граждан”, зовсім ні. Але заходи мають бути адекватними. Бо інакше починаються розмови з іще одним хитрим аргументом.
 

• 8) “От створите якісний продукт, тоді й мова стане популярною”

Тільки люди, далекі від українських реалій, не розуміють, що весь наш шоу-бізнес, вся наша галузь ЗМІ – заточена під Росію. Росією і заточена, або тими з українців, хто вирішив на цьому поживитися. Україна – величезний ринок, на який можна і треба збаргювати все російське медіа-лайно (а це саме лайно, хто б що не казав і не наводив аргументи “А он Левіафан”). Тому відповідними маніпуляціями було досягнуто такої ситуації, коли українська музика, українські фільми (а такі були на початку 90-х) вилетіли з ефіру на смітник. Когось банально перетягли з україномовного простору в російськомовний. А потім цю картину нам же подають як об’єктивну – мовляв, народ сам хоче. Звісно, якщо більше нічого йому не показувати.

Боротися з російською державною машиною на рівних, у чесному форматі – немає сенсу. Ми програємО і прогрАємо. Просто тому, що у нас немає стільки ресурсу і значно гірші стартові позиції. Тому треба захищатися так, як можемо. Як захищають свою мову французи. Як захищали – репресивними методами – свою мову і свою ідентичність від германізації чехи. Як – з абсолютного нуля створивши! – захищають її ізраїльтяни. А опоненти чомусь пропонують піти білоруським шляхом. Звісно, не називаючи його так – бо тоді обман відкриється моментально. Звідси всі ці евфемістичні аргументи.
 

Не треба нічого вигадувати. Нічого з того, що відбувається у нас – не є унікальним. Треба просто врахувати чужий досвід – правильний, корисний досвід – і діяти відповідно. А питання української мови зніметься само собою. Коли? Коли всі 100% держслужбовців будуть говорити на роботі українською. Коли принаймні 77,8% українських ЗМІ та книжок у крамницях будуть україномовні. Цифру я, до речі, взяв не із довідника “Стеля”, а з даних всеукраїнського перепису 2001-го року. В Україні живе 77,8% українців. (До речі, це більше, ніж росіян у Росії.) 77,8% українців україномовних і таких, які були україномовними, але завдяки імперській репресивній машині перестали такими бути. Ми не вимагаємо нічого надприроднього. Лише повернути ситуацію у природне русло. Щоб українці мали все те, на що вони заслуговують. І кримські татари в Криму – також. Просто тому, що ні в українців, ні у киримли немає більше ніде в світі території, де їхня мова, де їхня ідентичність може бути захищена на державному рівні. У росіян, у поляків, болгар, угорців, словаків – у всіх цих нацменшин є країни, де їхні мови живуть і розвиваються. В українців і киримли – немає. Це єдине місце на землі, де вони можуть вимагати особливого ставлення. Чому ви їм (за великим рахунком – самим собі) у цьому відмовляєте?
 

А якщо без пафосу, то українська мова – це:
- мова абсолютної більшості населення України;
- потужний об’єднувальний інструмент (Україна була роз’єднана якраз тому, що говорила різними мовами – і це не наш унікальний “винахід”, так було, є і буде всюди) і засіб для самоідентифікації;
- захист від русского міра й усіх подальших спроб імперії повернути нас до колоніального статусу.

 

Майбутнє України – і це абсолютно очевидно, зважаючи на новітню історію нашої держави – як єдиної, незалежної держави лише в україномовності. Знов-таки, не треба далеко ходити за прикладами. Був такий чеський викладач і науковець Йозеф Югнманн. Він колись сказав: “Чехом є тільки той, хто розмовляє чеською”. Жорстко? Можливо. Але треба розуміти, що сказано це було тоді, коли на території Чехії було офіційно заборонено чеську мову в державних установах, а неофіційно її витісняли з усіх інших сфер життя. А тепер подивіться на нинішню Чехію. І на нинішнє становище чеської мови. І порівняйте з українським.

Причому в Україні ж є успішні приклади українізації. Наприклад, кінотеатри. Що, прогорів бізнес на Сході після обов′язкового (до речі, не для всіх фільмів – російські чомусь показують із субтитрами) дубляжу українською? Аж ніяк. Навпаки – виявилося, що український дубляж не хуторянський і шароварний, а багато в чому значно кращий за російський. Ті, хто дивляться “Сімпсонів″ – пошукайте в інтернеті російський варіант і послухайте. Це небо і земля. На нашу, звісно ж, користь. А чому ж тоді цей “якісний продукт” аж до відповідного закону не мав шаленого попиту? Та тому, що він не був вигідним. Ні Росії – бо там свої бізнес- і політичні, імперські інтереси (у Росії взагалі бізнес і політика це майже завжди одне й те саме), ні нашим союзникам імперії – бо їм банально хотілося отримати грошей, зробивши для цього мінімум рухів. Навіщо витрачатись на український дубляж, якщо можна завезти все готове з Росії? А у споживачів немає вибору, будуть ходити і на таке. От у цьому одна з головних, якщо не головна причина всієї цієї істерії. Бо Росії це вигідно. Якщо кому не дійшло, повторю – РОСІЇ ЦЕ ВИГІДНО. З політичних, імперських, бізнесових міркувань – це питання десяте. Їм це вигідно, і вони й далі будуть розкручувати цю тему. І це треба чітко розуміти нам з вами. І протидіяти цьому.
 

Джерело:
© Volodymyr Mylenko
© «Безкоштовні курси української мови»

Коментарі

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *