«Пропала грамота»

«Пропала грамота»

 

«Пропала грамота» — фільм 1972 року за мотивами однойменної повісті Миколи Гоголя від українського кінорежисера Бориса Івченка.
Фільм-легенда, який варто переглянути кожному Українцю!

 

II► «Пропала грамота»

«Пропала грамота»
Жанр: трагікомедія
Тривалість: 74 хвилини.
Країна: Україна
Студія: Київська кіностудія імені О.Довженка
Рік: 1972
Мова: Українська (Оригінал)
Режисер: Борис Івченко
Актори:
Іван Миколайчук — козак Василь
Федір Стригун — побратим Іван, запорожець Андрій — брат Івана)
Володимир Глухий — добрий Чорт Куць
Лідія Белозьорова (Вакула) — дружина Василя, Відьма, Імператриця Єкатєріна-ІІ
Земфіра Цахілова — Одарка, баронесса Ліхтенберґ
Василь Симчич — батько Василя
Анатолій Барчук — Іван
Володимир Шакало — Петро
Володимир Олексієнко — Остап
Наталія Гебдовська — тітка Марина
Дмитро Капка — дяк-оповідач
Анатолій Переверзєв — ґраф Потьомкін-Таврічєскій
Михайло Голубович* — Сатана і п'ять його братів

 

✠ ✠ ✠

Фільм-легенда

Героїчна народна комедія з лукавою посмішкою і запальним гумором розповідає про повний пригод шлях козаків Василя та Андрія з гетьманською грамотою до цариці у Петербург.
І хто тільки не зустрінеться на шляху козаків!
Добрий Чорт Куць стане вірним помічником в дорозі. Красуня Одарка в шинку почастує смачною їжею. Відьма буде зваблювати! А нечисть всіляка перешкоджати буде!
Але гетьманську грамоту козаки доставлять до імператриці.
Після чого їх чекає щасливе повернення в рідну Диканьку.
Фільм має ознаки трагікомедії і карнавалу.

Фільм-легенда, який варто переглянути кожному Українцю!
Фільм про Україну та славних козаків запорожських!
Фільм, де зібрана плеяда акторів того часу, не кажучи вже про неперевершену гру акторів, в першу чергу, Івана Миколайчука.
Фільм, який розійшовся на цитати!

《— Чого не співаєш?
— А чого ви горілку п'єте?
— То не горілка, то молоко!
— Та яке то молоко!》

《Танцювала риба з раком, риба з раком, а петрушка з пастернаком, з пастернаком, а цибуля з часником, а дівчина з козаком!..》

《— Бачиш Іване? Знову кляті бусурмани з моєї шапки решето зробили… І знову моя баба буде мене шпетити — каже відьмака, що я ні для чого не гожусь, тільки для приплоду. А ти коли женитись будеш?… Га?…
— Оженився!…》

《Це ти, яничаре, нам шапки псуєш?》

《Чого б я то у вікно дивилася? Та повилазило б тобі, як ти цілий день на дівок витріщаєшся!》

《— Чолом тобі, брате Василю!
— Чолом, козаки!… Ну що?
— Полковий писар велів тобі передати…
— ЯКИЙ ТАКИЙ ПОЛКОВИЙ ПИСАР?!? ГА?!?
— Нечистий його забери… Як же ж його звати?…
— Вискряк!
— Вис-кряк?
— Ні! Не Вискряк…
— Мо' Мотузочка?
— Е, Мотузочка?
— Ні, не Мотузочка.
— Мо' горілка допоможе?
— О, може…
— О, якесь таке, чудернацьке прізвисько таке, смішне дуже…
— Так що ж він велів передати, матері вашій перековінька!?》

《— Де ж вона, в біса, запропастилися, моя нова шапка…
— На голові ваша шапка.
— Ой, спасибі, соколики, я тепер вам від самої цариці медяників привезу.》

《— А від нечистої сили є в мене, синку, старовинне козацьке закляття!
— Що це, Батьку?
— Це мій зачарований тютюн!》

《Слухай, ти спиш, чи може ти здох?》

《Що ж ти таке, що тебе так мухами обліпило?》

《За поводом не п'ю.》

《— Брате Василю! Згадали! Переверникрутченко його прізвище!
— Чиє прізвище?
— Та писаря, що грамоту тобі від гетьмана наказав передати.
— Неважливо, хто наказав. Важливо, що я її везу!》

《— Треба в'язати плоти та до турків їхати.
— Оце вдвох?
— Та ні. Нас же семеро: Голобородько, Нагнибіда, Панібудьласка, Перевернигорба, Старий Охрім та ми вдвох.》

《Ой! Ой що зараз буде! Ой буде! Ой буде!》

《— Можеш спитати, а чого це він тут дибає, як муха по сметані?
— Передай йому щоб забирався звідси до дідька, я тут гулять буду. Не люблю, коли заважають!
— Тоді ще запитай, чи не хоче він від мене в рило?
— „Ой, як стрілив - царя вцілив, а царицю в потилицю“…
— Раз козак співає, то душа його в смутку…》

《— Купи коня!
— Купую.
— А що даси?
— Що маю.
— Душу!
— Плюнь дурневі в очі! (плює)
— Твій кінь!》

《Коней!!! Їм!》 (Чорт Куць вказує на Василя з Андрієм).

《Пташок їм закортіло, сучим синам…》

《— То це ви, голодранці, перепелів сполохали? Канчуків їм!
— Переламай йому хребта…》

《І ти, сиво голово, прийшов топтати неньчин хліб? Сором…》

《Я ж просив вас, не топчіть хліб…》 (стріляє з двох піштолей)

《— Я козак! Хрю!
— Ти козак?! То не ганьби оселедця!》 (зрізає шаблею оселедець)

《— Що, сучі діти, мучитесь?
— Бідуємо!》

《— Яка ж гульня гарна!
— Горілки все одно пити не будемо…
— Одарко!…
— Чого товариство забажає?
— Ковбаси — багато! Сала — багато! Оселедців — багато! Вареників — багато! Шинки — багато! Тарані — багато! Горілки пити не будемо! Пампушок! З часником!…
— Слухай, Василю, а мо' вип'ємо, трішечки…
— Ммм… Нема сили відмовитись. Трішечки, але відро!
— Ну два відра!
— І бочечку пива!》

II► «Горiлки пити не будемо...» (епізод)

《Ти глянь! Сухий і вдома!》

《Гойда, гойда-гой, ніченька іде…》

《Що ж це воно робиться?》

《Прокиньтесь, люди, прокиньтесь! Це вам сниться! І вам сниться. І вам… Схаменіться, божевільні! Це вам сниться!…》

《— Ме-ме-ме-ме-ме-ме-ме. Що п'єш?
— Смолу! Бачиш, втягнувся! Ме-ме-ме-ме-ме-ме-ме.》

《— Це моя баба!
— Та ти шо, здурів?
— Я тобі кажу! Здавай колоду, відмако, грамота того варта!》

《— Хрестом, хрестом крий!
— Та нема хреста!》

《— Андрію, може покаємось?
— Та йди до всіх чортів, он чоловік у карти програє!》

《Козирем, клята бабо крий, козирем! Ме-ме-ме-ме-ме-ме-ме...》

《Плюнь в карти!》

《— Диви, скільки ми їх тут поклали!
— А уявляєш що в Туреччині робиться?》

《— Горілки!
— Хто на тому світі пив горілку — тут п'є смолу!
— Давай смоли!》

《Ох і гидоту тут подають чесним п'яницям у вас!》

《А-а-а! Розсолу!!!》

《Чекай на мене! Я тільки до цариці й назад.》

《Хлопці! Цариця вдома?》

《— Ти диви, і тут моя баба!
— Так чьто там такоє?》

《— Да так. Сущій пустяк! Ступай, любєзный, ступай! Хрю!
— Пане, на вас сіла мушка!》

《І тут кляті мухи!》

《Через дурну стрілянину були б додому не втрапити!》

《— Ну ти хоч царицю бачив?
— Гарний тютюн був, Батьку!
— Правда?
— Дякую!
— О-ой, дурень ти, дурень! І батько твій дурень, і дід був дурнем, а тобі й на роду написано таким залишитись!
— Танцювала риба з раком, риба з раком, а петрушка з пастернаком, з пастернаком...》

《Ну-у й брехун! Дід мій брехун, а ти його перебрехав!》

《Твоя служба — вірний кінь та чисте поле! Людям служи!》

 

II► «Пропала грамота» — пісні козаків

 

✠ ✠ ✠

Останній фільм про козаків — крізь терени заборон і Часу

Скільки б разів не переглядати фільм «Пропала грамота», стільки ж ще хочеться переглянути! Дійсно, фільм-легенда!
Творці фільму «Пропала грамота», створюючи в 1972 році цю неймовірно глибоку за сенсом та навіть пророчу кінокартину, ніби у Майбутнє дивились... В наше страшне Майбутнє, яке є сьогоденням...
Український кінорежиссер Борис Івченко наголосив акторам на зйомках стрічки «Пропала грамота» влітку 1972 року:
– Шануйтеся, хлопці, бо це, мабуть, останній фільм, який ми знімаємо про козаків...

Фільм знімався у селі Красногорівка Великобагачанського району на Полтавщині.
В картині надзвичайно пронизливо показано наші українські народні традиції: як зустрічали козаків з походів під композицію „Розпрягайте, хлопці, коні“; як проводжали всім селом, благословляючи в далеку путь — „Благословіть і отець і мати своєму дитяті“; показані національні обряди, підібрані чи не кращі українські національні та козацькі пісні, вдало та гармонійно вписується в картину музичний супровод бандурою. Ну і звісно ж, „Запорожський Марш“!
„Козацький марш Запорожців“ вперше прозвучав в кіно саме як головний саундтрек фільму «Пропала грамота».
„Запорожський Марш“ — музичний твір сліпого бандуриста Євгена Адамцевича в обробці та оркестровці Віктора Гуцала було записано в 1940-х роках. Марш Запорожських Козаків у СССР був під негласною забороною.
Лише після відновлення Незалежності України „Запорожський Марш“ став офіційним маршем Збройних Сил України!
Пісні співали Ніна Матвієнко, Валентина Ковальська, Марія Миколайчук.
Бандура — Галина Менкуш. Скрипки — брати Чередники.

У сцені гри в дурня в Пеклі козак Василь і Відьма мають у руках карти, ескізи яких виконав у 1918 році художник Георгій Нарбут — художник-графік, ілюстратор, автор українських шрифтів, автор перших українських державних знаків. Тобто, це були ескізи ручної роботи забороненого в СССР українського художника.
У сцені, коли козаки Іван і Петро коло хати намагаються згадати ім'я писаря, що передав грамоту, звучить прізвище Стригун — саме так звати виконавця ролі козака Андрія.
Сюжетну лінію Одарки — дівчини, що "не з своєї волі стала відьмою" — запозичено з повісті Олекси Стороженка «Закоханий чорт».
Роль Доброго Чорта Куця мав виконувати Леонід Биков. Та в перші дні зйомок упав з коня і зламав ногу.

Фільм був знятий у період, коли в Україні окупаційним совєтським режимом проводилася відверта руссифікаційна політика. Від творців кіно вимагалося відходити від усього, що пов'язано з національною самобутністю Українців. В Українській ССР саме змінилося керівництво — на місце відносно лояльного до української культури Петра Шелеста поставили Володимира Щербицького, який таких сентиментів не мав.

Художня рада кіностудії ім. Олександра Довженка сприйняла відзнятий матеріал схвально. Серед порад були такі: "В сцені після відвідин козаками Петербурга скоротити молитву", "Скоротити кілька планів в корчмі, де п'ють горілку".
— Дуже покалічили фільм, — говорить Федір Стригун. — Зрізали Ґолґофу, де ми хреста вирубали й тягнемо на гору. ­Ляпаса в палаці Василь спочатку імпєратріце Єкатєрінє давав, а не ґрафу Потьомкіну — це змусили переробити. Ніяк не могли вирішити, якою мовою Єкатєріна говорить. Пробували озвучувати німецькою — страшно, ­москальскою — ще страшніше.
Врешті-решт, за порадою худради, переозвучили репліки цариці та її оточення просто з німецьким акцентом. ­Попереду залишався перегляд у Москві.
— Миколайчук поїхав із нами, бо повинен був одразу ж летіти у Швейцарію на запрошення ЮНЕСКО, — згадував Борис Івченко. — Сидимо в залі. Кіно іде. Великий сміх, аж до епізоду "У цариці". Сміх як обірвало… Так і пропала наша «Пропала грамота»! А Іван, дізнавшись про закриття картини, поклав на стіл закордонний паспорт та валюту й повернувся з нами до Києва.
Фільм розкритикували за "умілєніє казацкой бывальщіной" та за "іскаженіє характєров дєйствующіх ліц".
Совєтська влада розуміючи, що кінофільм має велике значення для піднесення національного духу Українців, заборонила картину до показу...
Фільм пролежав "на полкє" 12 років...

«Пропала грамота» — „Ґолґофа“
Вирізана сцена із хрестом

Вельми цікаві подробиці про зйомки картини розповідав Федір Стригун.
– Останній епізод – зустріч Василя з імператрицею – знімали в Зимовому палаці в тодішньому Ленінґраді.
Ми весь час з Іваном Миколайчуком говорили про одне: що наші прапрадіди були там, а тепер – ми. Взяли пляшку горілки, стаканчики і, коли була перерва, заховалися за штори. Всі розійшлися, закрили двері, а ми пішли в спальню цариці Катерини, сіли на ліжку й розпили пляшку! А потім затягнули пісню: "Ой, у полі жито, копитами збито. В чистім полі при дорозі козаченька вбито". Це була сатисфакція за всі біди, які Катерина принесла нашим козакам.
Уперше відзнятий в 1972 фільм «Пропала грамота» показали у київських кінотеатрах влітку 1984...
Через іронічні образи та аналогію з нечистю імператріцы Єкатєріны і ґрафа Потёмкіна-Таврічєскоґо, «Пропала грамота» 12 років "пролєжала на полкє" – себто, не пускали на екрани.

Перші покази відбулися влітку 1984-го в Києві. Іван Миколайчук помер через три роки. 1990-го не стало Бориса Івченка...
Також рано від хвороби помер Володимир Глухий, що чудово зіграв доброго Чорта Куцю.
Федір Стригун сьогодні режисер-постановник і актор Львівського національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької.

* За іронією долі, ролі Сатани і його п'яти братів зіграв Михайло Голубович, який в наші дні є керівником окупантського театру "ЛНР", "народным артистом ЛНР", бігав з "колорадською лєнтою" на початку війни проти України в складі окупаційного угрупування, а зараз є головним "культурным дєятєлєм ЛНР", якому дозволено (або наказано) показово грати в театрі українською мовою, ніби-то, "в ЛНР нє ущємляют эту вашу мову"!
Отже, образ хрюкающої нечисті з фільму виявився доволі точним по відношенню до виконавця цих ролей і в реальному житті.
— Я козак! Хрю! — хрюкнув з болота один з братів Сатани, оповитий мухами.
— Ти — козак? То не ганьби оселедця! — промовив козак Василь, зрізавши оселедця з псевдо-козака.
(Зрізати оселедця шаблею було найбільшим покаранням для козака, який після цього не мав права так себе називати).

0daf880671d485c1337896c5460

В картині вельми багато паралелей, аналогій та алегорій не лише на Минуле, але й на сьогодення. Практично в кожному епізоді, в кожній сцені, в кожній репліці можна побачити, ніби крізь часову призму, водночас і Минуле, і сьогодення, і, певно, Майбутнє...

Чого лиш вартий епізод в Пеклі!
Українське село потрапляє в полон нечистої сили, але люди не усвідомлюють того. Кобзар грає — проте бандури не має. Сім'я вечеряє — проте їжі немає. Люди сидять за ніби святковим столом — проте на столі пусто. Люди танцюють — проте не усвідомлюють, що танцюють з нечистю. Все навколо оповите чорним димом і сморідом — проте люди не помічають того...
А навколо безліч нечисті — чорти, чортенята, чортівня всіляка, а поруч також "вальсіруют" ґаспада і барышні у дворянському вбранні, ніби щойно з самого Пєтєрбурґа, — щоправда, вбрання те барське брудне та задрипане.
І цим сатанинським балом править сам Сатана!
Сидить, нечисть плюгава мертвечинська, на старому спаленому дереві, ніби на троні, підпалив знівечені гілки, насолоджується.
— Скажи нехай заспівають! Я дуже люблю народні пісні! — наказує Сатана своєму прислужнику Чорту Куці.
Куць подає знак і жінки співають:
„Гойда, гойда-гой, ніченька іде...“
...коли розстріляли Майдан, саме цією жалóбною колисковою вшановували загиблих Героїв Небесної Сотні...
«Плине кача по Тисині» та «Гойда, гойда-гой, ніченька іде...»
Коли бачиш початок епізоду в Пеклі з фільму «Пропала грамота» де жінки починають співати колискову під час шабашу та в чорному диму — одразу чомусь тепер згадується страшний чорний день на Майдані, жалóбні пісні за Героями Небесної Сотні потóму, шабаш нечисті навколо та дим, чорний дим війни...
І щоразу бачиш нові й нові аналогії та паралелі...

Фільм глибинний, пророчій, в кожному епізоді видно не лише наше Минуле, а й наше страшне сьогодення...
Глибока, філософська трагікомедія...

Отже, приємного перегляду всім, хто бачив і не бачив легендарний український фільм про справжніх запорожських козаків за твором українського письменника Миколи Васильовича Гоголя «Пропала грамота».
 

Вадим Скуратівський, 72 роки, культуролог

– Фільм «Пропала грамота» надзвичайно переконливо передає дух другої половини ХVIII століття. Це період, коли козацтво перебувало на своєму схилі, в тіні імперії, яка в 1770-х знищила Запорізьку Січ, а через десяток років покріпачила доти вільне лівобережне селянство.

У творах Гоголя – особливий світ. Нам видається, що оповідь вибудувана на фактах української історії. Насправді те, що Гоголь писав і про Україну, і про Росію – це особливого типу історизм, узагальнення долі того чи того народу, його представників, долі країн. У "Пропалій грамоті" є епізод: українські козаки скачуть біля імператорського палацу і гукають: "Цариця вдома?" Це – зустріч героїчно-патріархального та імперсько-бюрократичного. Це – українська простодушність, завдяки якій наш етнос тримається на цій території сотні років. Вона правдива.

Не треба шукати у стрічці історичної достовірності. Це – художній образ буття цілого народу. У дуже відповідальну хвилину – коли інститут козацтва закінчувався – попри сатанинські інтриги імперії і все це пекло, залишалася національна енергетика. На повну силу це видно в останньому епізоді: Василь саджає хлопчика на коня, той скаче верхи під „Запорожський марш“, а герой Миколайчука кричить йому услід: „Людям служи!“


 

"І бочечку пива" — і трішки про екранізації Гоголя в СРСР

А хто там з любітєлєй "русскаґо міра" постійно торочить про "русскаґо пісатєля Ніколая Васільєвіча Ґоґоля"?
Ой, погано ватнічки читали в школі твори Миколи Васильовича Гоголя!
Та хто там читав! Всі знання Гоголя з совєтських фільмів та "шедевра" кацапа-ватніка Бортка!

Гоголь... Так, це російськомовний митець, варто зважити і на неординарну особистість Гоголя, твори якого так сповнені містикою та тим, що зараз називають фентезі. Його постійні персонажі і відьми, і Чорт, і Вій, і всіляка нечисть...
Але події найбільш видатних творів Миколи Гоголя відбуваються саме на його Вітчизні — в Україні, на Полтавщині, поблизу Диканьки, Миргорода, Полтави, Конотопа... І оспівував Микола Гоголь рідну Україну, хоч і мовою окупанта. І рідні Українці здебільшого все ж були позитивними персонажами, навіть якщо це чорт — то добрий, наш, а коли яка справжня нечисть, то притаманних українцю рис не мала. Зате всілякі дьякі, чічіковы та інші "мертві душі" — самые что ні на єсть вєлікороссы"!
Звичайно, Гоголя складно назвати українофілом чи свідомим Українцем, адже письменник, що взяв собі псевдо Hohol (Хохол) і зрідка вживав назву Україна, переважно користуючись імперськими термінами "малороссы", "малороссия". Втім, за потреби й москаля називав москалем, або й кацапом. А образи дьяків россійськомовних завжди виглядали "как цап".
Гоголь був орієнтований, звісно, на імперську аудиторію. Але тихо троллив москалів! І відвертої українофобії, як у Булгакова, у Гоголя все ж не було. А його любов до рідної Полтавщини є найбільш яскравим променем всієї такої складної творчості митця.
Втім, вибачте, у совєтському "кінематоґрафє" фільми чи мультфільми за творами Гоголя завжди спотворювались.
Вибачте за гіперактивні посилання нижченаведених назв — до перегляду не рекомендовано й не бажано, але для порівняння та усвідомлення того, як завжди москалі бачуть Українців — можете ознайомитись.

«Ніч перед Різдвом» або Українське Різдво в „совєтском кінєматоґрафє“

Перші совєтські повнометражні мультфільми у стилі традиційної анімації, як не дивно, були на "хохольскую тєму". По Гоголю, якщо це так можна назвати, "Союзмультфільм" створив мультфільми “Пропавшая ґрамота” (1945) та “Ночь пєрєд Рождєством” (1951).
УВАГА! В Різдвяні Свята для перегляду ці мультфільми категорично НЕ рекомендується, щоб не зіпсувати святковий настрій. Проте, у вільний час і не в свята все ж варто переглянути ці перші совєтські повнометражні мультфільми у стилі традиційної анімації, щоб зрозуміти, наскільки совєтська пропаганда намагалась стерти і знищити все українське, націливши удар в першу чергу по дитячій аудиторії. В чєкістській імперії "СССР" малку насаджувався кацапізм, "русскій мір" в совєтській шовіністичній обгортці — і в творах поневолених народів, які екранізувала Москва, завжди мали бути присутні всі компоненти та персонажі штучного кацапського світогляду: мєдвєдь Міхал Іваныч Топтыґін, якась Машенька, Баба Яґа, Кащєй, Іван-дурак, лапті, кокошнікі і ватэта-вот-всё...
Яким чином мєдвєдь, бородаті кацапи і кокошнікі опинились в анімованих творах Гоголя про Диканьку — загадка!
Якщо "тиха украинская ночь" — то що в Україні вночі роблять кацапській мєдвєдь і костромскія бабы в какошніках да растовскія мужики в касаваротках? Заблуділісь?
Правду писав Гоголь: „Знаете ли вы украинскую ночь? О, вы не знаете украинской ночи!“
Це він кацапам підкреслював!

Мультфільм 1945 року “Пропавшая ґрамота” — перший мальований повнометражний мультфільм "Союзмультфільма" — взагалі ні в тин, ні в ворота і до перегляду не рекомендовано. Запорожські козаки зображені недолугими пияками, козак Андрій схожий на розбійника; натомість, "россійская імпєратріца" та "россіянє" з бородами змальовані презентабельно і вельмиповажно. Все українське представлено як "малоросскоє", замість хат мокшанські "ізбы", Українці змальовані принизливо, чомусь схожі на циган, живуть в бруді та чагарниках. Ну а пісні, звичайно, мокшанські! "Казак" співає "Эх-ма!", танцює "камарінскую" з ведмедем, постійно пиячить.
Більш гидкого та антиукраїнського мульфільму годі й уявити!

Не менш гидко виглядає й мультфільм “Ночь пєрєд Рождєством” 1951 року, створений на московській студії "Союзмультфільм" сестрами Брумберґ, хоча й не настільки огидний, як попередня робота "совєтскіх мультіплікаторов" — принаймі, щось схоже на колядки намагались співати українською мовою, не було "обілія мєдвєдєй і скамарохав". Все одно, замість колядок — фактично кацапські пєсні, кокошніки та інша маячня, яка до України не має жодного відношення... Ну, хоча б запорожці не билися чолом об кафель "Не встанемо, мамо!".

«Вечори на хуторі поблизу Диканьки»фільм 1961 року режисера Олександра Роу за мотивами оповідання Миколи Гоголя «Ніч перед Різдвом» примітний тим, що це була перша у СРСР кінострічка, де без цензури було показано справжні традиційні українські різдвяні святкування, колядки та щедрівки. Стрічка, звісно, російськомовна, адже в той час в СРСР нереально було відзняти фільм для широкого загалу українською мовою, та ще й про українські традиції і релігійні свята. Велика подяка казкарю Роу за такий ризик. Хоча, знову ж таки — "малороссы" показані принизливо, а ось "вєлічіє рассєйскає ва всєй красє": ґраф Потёмкін-Таврічєскій, імпєратріца Єкатєріна-ІІ, козаки чубами в долівку падають "Нє встанєм, мамо, умрём, а нє встанєм!"... Ні, це справді по Гоголю, але аж занадто акцентовано у картині увагу на величності "Зімнєґо Дворца" та рабскій покірливості козацького паньства.

За екранізацію Гоголя вже сучасну, "Тараса Бульбу" від россійскоґо рєжиссёра Бортка, навіть згадувати гидко, настільки це "кіно" в россіянсько-імперському шовіністичному дусі "прєподносіт классіку", що, до речі, теж зіграло свою пропагандистську роль в сьогоденні...

Отже, «Пропала грамота» є найбільш вдалою, душевною, глибинною екранізацією творів Миколи Гоголя, де цілковито розкривається наш український національний код, який не кожен чужинець зможе збагнути. Чужинці лиш недолуго відчували загрозу для своєї експансії і окупації, та просто забороняли.

Втім, картина Бориса Івченка «Пропала грамота» пройшла крізь заборони, крізь простір та Час.

Хочете зрозуміти Україну? Дивіться фільм «Пропала грамота»!
 

матеріял підготував
© Дмитро Дзюба
© «ПОРОХІВНИЦЯ»
 

✠ ✠ ✠

II► «ТАРТАК» — „Мій Народ“ — «Пропала грамота»

2 коментарі до “«Пропала грамота»

  1. Сповіщення: «Козацький Марш Запорожців» – Порохівниця

  2. Dmytro DzyubaDmytro Dzyuba

    Youtube за скаргами "сєвєрньіх братьєв" видалив цілий канал українських фільмів «Ukraine Cinema», на якому декілька років збирались українські фільми!
    В цю публікацію ставився відеоролик фільму «Пропала грамота» саме з цього, здавалось, стабільного каналу, де були зібрані всі клясичні українські фільми. Канал існував років п'ять, людина ретельно збирала і викладала у якості клясичні українські фільми...
    Все це було знищено!
    Хоча аналогічні ютуб-канали з кацапсько-совєтськими фільмами ніхто не чіпає, звісно ж.
    Але в наш час всі глобальні мережі під контролем Кремля, тому Ютуб теж видаляє все українське, навіть коллекції клясичних українських фільмів, де жодних "нарушеній", звісно ж не було...

    Ми замінили в публікації відеоролик, звісно (доки і цей фільм не приб'є разом з каналом кремлядський ютубік).
    Але це все говорить за одне: необхідна тотальна ізоляція РФ від глобальної мережі Інтернет. Також необхідно створення нових, не зав'язаних співпрацею з Кремлем глобальних ресурсів, бо всі ці ФСБуки-ютубікі вже давно зашкварились...

Коментувати не дозволено.