75 роковини підриву греблі ДніпроГЕС чєкістами

18.08.1941 підрив ДніпроГЕС

75 роковини підриву греблі ДніпроГЕС чєкістами

• 75 років тому, ввечері 18 серпня 1941 року чєкісти підірвали греблю ДніпроГЕС...

18 серпня 1941 року о 20:00~20:30 після прориву німецьких військ в районі Запоріжжя гребля ДніпроГЕС була підірвана працівниками НКВД.
Хвиля заввишки 20-30 метрів змела нижню частину Запоріжжя, Хортиці, сіл навколо Великого Лугу, нижню частину Нікополя...
Ця смертельна хвиля забрала на той світ до 120 000 осіб, з них 85% мирне населення.
Достеменна кількість жертв невідома...

В результаті вибуху 20 тонн толу у греблі виникла пробоїна завдовжки 165 метрів, через яку ринула вниз багатометрова хвиля, спричиняючи руйнування і загибель людей, що опинились у береговій зоні. В зону повені потрапили в першу чергу цивільні біженці лівобережжя та 20-тисячне угрупування Красной Армії з пораненими, що здійснювали переправу через Дніпро і знаходились переважно в плавнях нижньої Хортиці, а також цивільні мешканці острова Хортиця та прибережної зони міста Запоріжжя.
Жертви серед цивільного населення (включно з загиблими красноармійцями) оцінюються істориками цифрами у 80-100 тисяч осіб... Точних даних не існує...
Втрати були й серед передових частин військ Вермахту, які здійснили прорив і вийшли до берегів Дніпра. Німецьке командування оцінювало свої втрати в живій силі в 1500 осіб.

• Міф про те, що ДніпроГЕС у Запоріжжі, Хрещатик та Успенський собор у Києві підірвали нацисти

До роковин підриву ДніпроГЕС — матеріал, що спростовує міф, наче ДніпроГЕС, Хрещатик та Успенський собор підірвали нацисти.

 

Суть міфу

Дніпрогес у Запоріжжі, Хрещатик та Успенський собор у Києві підірвали «німецькі варвари».

Факти стисло

Дніпрогес підірвали співробітники НКВД з метою завадити швидкому наступу Вермахту. Наслідком цього стали величезні жертви серед мирного населення та радянських військ. Мінування Хрещатика, Успенського собору Печерської Лаври та центральних кварталів Києва також організували радянські спецслужби.

Факти докладніше

Радянські спецслужби проводили масове мінування міст, які здавали німцям. А потім підривали їх, аби за будь-яку ціну завдати ворогу максимальної шкоди у відповідності із «тактикою випаленої землі», проголошеної Сталіним 3 липня 1941 року.

У промові Сталін закликав знищувати все цінне, що неможливо було вивезти з територій, які опинилися під загрозою ворожої окупації. Також він закликав до організації активної диверсійної діяльності на окупованих територіях:

«У зайнятих ворогом районах потрібно створювати партизанські загони, кінні та піші, створювати диверсійні групи для боротьби з частинами ворожої армії, для розпалювання партизанської війни скрізь і всюди, для підриву мостів, доріг, псування телефонного і телеграфного зв’язку, підпалів лісів, складів, обозів. У захоплених районах створювати нестерпні умови для ворога і всіх його посіпак, переслідувати і знищувати їх на кожному кроці, зривати всі їхні заходи».
Попри те, що ці заклики стосувалися переважно таких ресурсів як транспортні засоби, пальне, збіжжя, худоба та запаси продуктів харчування, під час відступу не рахувалися зі знищенням пам’яток архітектури світового значення та важливих інженерних споруд.

Промова Сталіна спиралася на положення Директиви Раднаркому СРСР та ЦК ВКП(б) для партійних та радянських організацій прифронтових областей про мобілізацію всіх сил і засобів на розгром фашистських загарбників від 29 червня 1941 року.

Під час втілення «тактики випаленої землі» радянським військовим командуванням та НКВД загинули десятки тисяч цивільних і радянських військових. Вивезення і знищення запасів продуктів харчування вже восени та взимку спричинило масовий голод на окупованих нацистами територіях.

З погляду міжнародного права, «тактика випаленої землі» розглядається в контексті поняття воєнного злочину.

Найвідомішими проявами такої тактики під час відступу Червоної армії у 1941 році стали знищення старовинних архітектурних пам’яток центральної частини Києва та греблі Дніпрогесу у Запоріжжі.

18 серпня 1941 року близько 20:00 співробітники НКВД без попередження підірвали греблю Дніпрогесу. Вибух 20 тонн толу зруйнував частину греблі довжиною 165 метрів, внаслідок чого 20-метрова водяна хвиля змила прибережну міську смугу, плавні Хортиці і дійшла до міст Марганця та Нікополя, розміщених майже за 80 кілометрів вниз за течією Дніпра.

Кількість жертв трагедії достеменно невідома, оскільки їх ніхто не рахував. Найчастіше дослідники говорять про 100 тисяч загиблих: 80 тисяч жителів Запоріжжя та його околиць, біженців із сусідніх регіонів та близько 20 тисяч радянських солдатів, які не встигли покинути місто. Німецьке командування оцінювало свої втрати в живій силі у 1 500 осіб.

Акцію пояснювали побоюваннями швидкого наступу німецьких військ, хоча насправді основні сили німців підійшли сюди лише на початку жовтня 1941 року.

У Києві перед здачею міста німцям комуністична влада почала нищити запаси харчів, зруйнувала водогін, електростанцію, висадила у повітря чотири мости. За свідченням очевидців, мостами під час вибуху все ще відступали радянські війська.

Саме тоді радянські спецслужби замінували майже всю центральну частину міста. Точно відомо про замінування будинків на Хрещатику, будинків Держбанку, Оперного театру, Центрального комітету партії на Михайлівській площі та будівлі НКВД на Володимирській, Музею Леніна — колишнього педагогічного музею, де свого часу засідала Українська Центральна Рада. Існують також свідчення про спроби замінувати Софійський собор.

На території Лаври, окрім Успенського собору, замінували й інші будівлі.

Німці не поспішали брати місто, практично не обстрілювали його і лише посилили оточення — вони планували зберегти Київ для розміщення гарнізонів.
Німецькі війська увійшли в Київ 19 вересня 1941 року.

Цікаво, що Совінформбюро не повідомляло про здачу української столиці аж до 21 вересня. У Києві більше доби хазяйнували окупанти, а радянське радіо та газети стверджували й надалі, що «протягом 20 вересня наші війська вели наполегливі бої із супротивником на всьому фронті й особливо запеклі під Києвом». Вочевидь, і тут Совінформбюро збрехало. Саме з таких «дрібничок» і формувалося геть викривлене радянське бачення цієї війни.
Вибухи на Хрещатику сталися 24 вересня — почалися величезні пожежі. Німці намагалися їх гасити, протягнувши шланги до Дніпра і качаючи воду. Однак радянські підпільники їх перерізали. Радянську пожежну техніку вивезли з Києва раніше, німецьких пожежних машин не вистачало. Пожежа тривала майже два тижні. Всього в районі Хрещатика зруйнували 324 будівлі, тисячі киян залишилися без даху над головою.

Вибухи, організовані радянськими спецслужбами, німецька окупаційна влада використала для звинувачення київських євреїв у провокації та виправдання їхнього масового знищення у Бабиному Яру 29 та 30 вересня 1941 року. За ці два дні нацисти розстріляли майже 34 тисячі дітей, жінок та старших людей.

Вибух в Успенському соборі Лаври стався 3 листопада 1941 року, за дві години по тому, як його відвідав словацький президент Йозеф Тісо. Візит відбувся о 12:30.

Існує кілька версій події. О 14:30 у соборі стався невеликий вибух. Потім з собору вибігли троє осіб, один з яких — в однострої червоноармійця. Один з поліцейських вартових помітив утікачів і відкрив вогонь на ураження — застрелив усіх. За кілька хвилин Успенський собор злетів у повітря, знищений грандіозним вибухом. Тіла підривників пролежали біля руїн собору до березня 1942 року.

© Сергій Горобець
© Український Інститут Національної Пам'яті

Навесні Український Інститут Національної Пам'яті презентував книгу «Війна і міф», що розвінчує 50 найпоширеніших міфів про Другу Світову війну. Тексти із цього видання ви можете прочитати на сайті «Українська Друга Світова»:
• «Українська Друга Світова» — «Війна і міф»

Про проект “Війна і міф: невідома Друга Світова”

Чи дізналися ми всю правду про Другу світову війну за понад 70 років, що минули від її завершення? Багато що з того, що ми знаємо, — насправді міфи, табу та пропаганда, які тягнуться ще з радянських часів.

“Міфи про війну колишню стали зброєю у війні теперішній, – вважає історик Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті. – Тому розвінчання цих міфів важливе, щоб зрозуміти, як було насправді, побачити справжнє обличчя однієї з найбільших трагедій у нашій історії”.

Український інститут національної пам’яті з цією метою реалізував просвітницький проект “Війна і міф: невідома Друга світова”. 15 істориків вибрали 50 міфологізованих сюжетів і розвінчують їх, спираючись на довготривалі дослідження й опрацювання розсекречених архівних матеріалів.

“Війна і міф…” може “розмінувати” кілька десятків міфів про Другу світову війну, що існують у пострадянській колективній пам’яті та були побудовані на фальсифікаціях, маніпуляціях або замовчуванні фактів”, – каже один із авторів проекту історик Олександр Зінченко, радник голови Українського інституту національної пам’яті.

Партнерами проекту “Війна і міф: невідома Друга світова” стали Центр досліджень визвольного руху, Електронний архів визвольного руху, проект “LikБез. Історичний фронт” і Книжковий Клуб “Клуб сімейного дозвілля”.

 

II► «Таємниці СРСР: Як НКВС знищило ДніпроГЕС»

Ці відео в YouTube вже третій рік поспіль методично нищать кремлівськи виродки.
Щороку я публікую цей фрагмент документальної хроніки, і щороку після 18 серпня видаляються відео та публікації.
Достеменно знаю, що минулого року я публікував матеріали як на своїх сторінках, так і у власному аккаунті, але сьогодні я так і не знайшов їх, хоча передивився усі альбоми. ФСБук мовчки видалив, певно, ще рік тому...

Допоки інтернет-мережі контролюються росіянами, ми ніколи не зможемо повернути справжню Історію на місце радянських історичних фальсифікацій...

© Дмитро Дзюба

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *