“Мнє так удобна”. Пошук антивірусу.

Не твоя вина – шо ти батька свого син
А твоя біда – не вміти бути ним
© Скрябін

Багато хто з нас задавався питанням чому ми українці на своїй землі (навіть незважаючи на всі війни, голодомори, розстріли, винищення, переселення, катування, заборони мови, приниження культури тощо), знаходячись все ж в більшості на своїй землі толеруємо і приймаємо чуже для нас - чужу мову, чужу культуру, відкидаючи і цураючись при цьому свого - своєї мови, культури, своєї ідентичності.

Візьмемо для прикладу дітей як незаангажованих чимось людей.
Багато хто мабуть помічав картину, коли  компанія з 4-5, а то й більше, україномовних дітей, граючись на майданчику в компанії однієї-двох російськомовних дітей, поступово переходять на чужу їм російську і з часом так і залишаються російськомовними. А на запитання - ти ж українець/українка і живеш в Україні і чому російська? - відповідають: "Мнє так удобна". Знайома ситуація?! Те ж саме відбувається з соціальними мережами, чужою музикою, культурою, телебаченням тощо - "Мнє так удобна", я так привик/привикла". Знайомо?!

Тобто навіть у дітей закладена ця хвороблива толерантність до чужого і усталена закарбована думка, що свого рідного відцуратись - не гріх. Про дорослих з їх шаблонами крім цього всього я вже й мовчу. В них це ще більш яскраво проявляється. Тобто очевидно на прикладі дітей, що цей тип поведінки - толерування чужого і заміна їм свого рідного у українців вже в генах. В медицині навіть спеціальний термін є для опису подібного явища - імунологічна толерантність - медичний термін, що показує нездатність організму чинити опір проникненню сторонніх тіл. Так і більшість українців нездатні відрізнити чужий організм (культуру, мову, агресію) і захистити себе, свою ідентичність.

Це як вірус і звідки він взявся - то тема окремого великого дослідження. Очевидно, що в нас була дуже непроста та трагічна історія. Через нашу територію за останнє тисячоліття прокотилось безліч кривавих війн, пройшло багато окупантів, агресорів. Кожен насаджував свої правила, мову, культуру, винищуючи натомість нашу, вириваючи її з коренем. І тому закарбувалось на генетичному рівні, що базовий принцип виживання - толерування чужого. Закарбувалось твердження - "Краще бути живим поляком, ординцем, мокшенцем, татарином, угорцем, німцем тощо ніж бути мертвим українцем". Це закарбувалось в генах! Це вірус, який не дає нам розвивати та розбудовувати націю, державу. Вірус, який не дає зробити міцним фундамент нації та держави. Переконаний, що це є першопричиною програшів в інформаційних та інших війнах з агресорами тощо.

Який же вихід? Як знайти антивірус і чи є він? Це дуже складне питання. В теперішню інформаційну еру процеси, що раніше відбувались роками, десятиліттями чи навіть сторіччя, тепер можуть проходити за тижні, місяці чи роки натомість. Це стосується як зараження вірусом так і одужання від нього. Тому дуже важлива чітка та виважена інформаційна політика держави - а це тиск зверху, соціальний тиск на індивідуума. Але головне - в першу чергу кожен українець повинен сам для себе глибоко усвідомити хто він і чиїх батьків дитина, де живе і яка його батьківщина. Тільки так можна очиститись від цього вірусу. І не дарма ординці сміються з сарказмом і ображають справжніх українців "свідомитами", принижуючи найголовніше - самосвідомість і самоідентифікацію. Без самоідентифікації ми приречені на вимирання як нація якими б благими і солодкими речами не прикривались рускоязичні люди, що проживають в Україні.

Ти сам собі країна! Зроби порядок в своїй голові! © Скрябін

© Олег Петрук
© «Порохівниця»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *