„Притулок“

Притулок

 

« Є на світі моя країна, де червона цвіте калина…» - рядок з відомої пісні, яку дуже люблять виконувати на всіх урочистих заходах, особливо тих, що стосуються безпосередньо України. І пісня гарна, і слова чудові – одразу уява вимальовує кучеряві садки з червоною калиною, безкраї жовті лани та безмежне синє небо. Просто рай земний!

 

Відверто кажучи, так воно і є, ось тільки рай оцей за колючим дротом… Рай має назву Україна, але, власне українці, живуть на своїй землі, як у злої мачухи. Як чужинці, яким знехотя, з великої ласки, надано тимчасовий притулок. А господарюють цілком і повністю правдиві зайди, безрідний набрід, що в різні часи і різними методами ордами сунув і суне далі з-за "порєбріка". А присунувши, невтомно виживають і нищать, або ж спотворюють корінне населення, впливаючи на свідомість та змінюючи особистість постійним приниженням його самого, його мови і всього, що стосується автентичності.

Робота не припиняється ні на мить. Що б не відбувалося в країні та світі. Лише після Майдану, коли українці сказали рішуче «ні!» будь-яким альянсам з РФ і всьому, що з цього випливає, поклавши сотні жертв, заброди розгубилися і принишкли. Та ненадовго. Війна, яку розпочала Росія після Майдану та анексії Криму, надала велике поле для бурхливої діяльності. На темі війни розкрутилося маса агентів, які цілеспрямовано принижують українця, спотворюють дійсність, а натомість ліплять образ "русскоязичного байца", "валантьора", "журналіста", тощо.

Невідь звідки виринули різноманітні "байцы" з добре підвішеним язиком та з тисячами дописувачів, які щоденно, перебуваючи, нібито, "на пєрєдкє", видавали "на-гора" десятки постів. Російською мовою. Півтора року вони невтомно кують образ героя-русскоязичного та лоха, ледаря і п’яницю українця. Пишуть грамотно – беруть якусь гарячу тему, будь-яку і зводять все, завжди, до одного. Ось, із свіженького, судіть самі:

 

Все ж зрозуміло – коряк з брєстом "спасают всєх" і могли б хоч і в наступ піти аж до Ростова, але ж оці "недоліки" українськомовні, хіба ж з ними навоюєш… І тут же контрольний в голову від "журналіста":

"Валантьори" те саме…
Завдяки шаленій накрученій популярності, ці люди пробилися "на верхи", в оточення президента, в МО та ВР. Адже знищувати Україну легше, перебуваючи у владі та біля влади.

Чому ж дивуватися, що важливі законопроекти, спрямовані на захист України, мови та інфопростору, провалені. Варто, лишень, поглянути списки депутатів і все стає зрозуміло.

З візовим режимом все аналогічно…

Що найсумніше, що й президент мало приділяє уваги ситуації всередині країни. Зовнішня політика в нього бездоганна, але ж треба всі зусилля спрямувати й сюди і робити Україну Українською, в першу чергу. Інакше від країни залишиться тільки назва, і то не факт. Всі знають трагічну історію УНР і поразку 1918. Верховні мужі про це згадують, розказують у промовах, але на ділі повторюють помилки столітньої давності.

Тому, скільки б не співали про нашу Незалежність, правдиву Незалежність, де Українець є господарем у власному, Богом даному домі,  маємо, поки-що, притулок і статус вбогого родича, якого терплять, бо нас все ще мільйони.

Але, щодень стає менше…

© Світлана Кашпіровська
8.10.2016
© «Порохівниця»