Листопадовий чин. Створення ЗУНР.

Публікується до 98-ї річниці Листопадового чину.

 

«Останньою романтичною війною» назвали історики події, що відбулися на Галичині дев’яносто років тому. Ця війна закінчилася не на користь українців, але міф про неї виховував не одне покоління галичан. Про «Листопад» писали поети й прозаїки, ця подія впродовж багатьох десятиліть пробуджувала патріотичні почуття громадськості. На порозі — 90–та річниця «листопадового зриву» — події, яка дала в ХХ столітті одну із найяскравіших, хоч і локальних, перемог та одну із перших надій на Державність.  

 

День, що змінив хід історії

1 листопада є однією з найсвітліших дат українського дер­жавотворення в ХХ столітті. За одну ніч усього півтори тисячі українських військових блискавично та без пролиття крові взяли владу в 200–тисячному Львові, в якому лише польських офіцерів налічувалось понад 600. За словами авторитетного сучасного історика Ярослава Грицака, поляки «проспали» українське національне відродження, адже мешканці Львова, що останнього дня жовтня лягали спати підданими Австрійської імперії, на ранок прокинулися у зовсім новому державному утворенні.

Проголошення Західно–Української Народної Респуб­ліки (ЗУНР) є однією із найблискучіших військово–політичних операцій, які будь–коли в історії здійснювали українці. Потім було різне — бої за Львів, в яких романтика й шляхетність українців конфронтуватиме із прагматизмом та, подекуди, цинізмом поляків, тонкі геополітичні ігри на міжнародній арені, які не принесуть користі українцям. А ще потреба боротьби не лише за свою невелику ЗУНР, а й реальна військова допомога армії УНР...

Українсько–польська війна породила безліч міфів та феноменів з обох сторін. Цікаво, що бої за Львів тривали вдень, а на ніч військові частини розходилися по домівках чи навіть разом грілися біля багать. Траплялося, що українці відпускали польських полонених із в’язниць на ночівлю додому з тим, що ті наступного дня повернуться до місць утримань. Поляки в мемуарах неодноразово підкреслювали шляхетність українців. Проте сільські хлопці в українських одностроях слабо орієнтувалися у Львові. І цим скористалися польські боївки.

Пізніше, у розпал воєнних баталій, генерал Омелянович–Павленко сказав воякам Укра­їнської Галицької армії: «Нас розсудить залізо і кров!». Того разу залізо і кров було на боці поляків, і українці на два десятиліття втратили Львів. Але день 1 листопада назавжди залишився символом Перших визвольних змагань.

«Жидівський» курінь УГА

Євреїв — третю за величиною національну групу на Галичині, які зазвичай дотримувалися нейтралітету, вразили погроми та звірства поляків, які ті вчинили після відступу українців зі Львова. Початком єврейської військової формації стали самооборонні поліцейські загони, сформовані у Тернополі. Їх очолив поручник колишнього австрійського 15 піхотного полку Соло­мон Ляйнберг. З червня 1919 року військова поліція офіційно була переформована в «Пробойовий курінь І Корпусу Галицької армії», який став більш відомий як «Жидівський курінь УГА».

Бойовий шлях куреня, в якому налічувалося 1200 вояків, проліг через україно–польський та україно–більшовицький фронти. Проскурів (сучасне місто Хмельницький), Вінниця, Бердичів, Київ (район Святошина) — це місця, де Жидівський курінь хоробро воював за українську державність. Проте тиф, який швидко поширився серед вояків УГА й скосив на дві третини склад куреня, не дав можливості цій бойовій одиниці успішно завершити свою воєнну місію. А Соломон Ляйнберг загинув від рук поляків у 1920 році.

Очевидно, світова історія уже знала випадки створення подібних єврейських військових формувань. Найвідоміший з них — Zion Mule Corps, який брав участь у І Світовій війні, а восени 1918 року воював на Палестинському фронті. Цей всесвітньо відомий єврейський полк боровся за створення єврейської держави.

10–літній ювілей

Щорічно день 1 листопада для Західної України був найбільшим святом бездержавної нації. Панахиди та мітинги, демонстрації та відвідини стрілецьких могил рік у рік формували національну свідомість нації. Найбільш масштабне відзначення «листопадового зриву» відбулося з нагоди 10–літнього ювілею.

80 років тому 1 листопада 1928–го переросло у містечкову громадську війну у Львові. По одній стороні була 10–тисячна українська громадськість на площі Святого Юра, а з іншого — польська жандармерія та вуличне шумовиння. Сутички українського натовпу із кінною поліцією переросли в перестрілки, а пізно ввечері розпочалися польські погроми українських культурно–освітніх та господарських товариств — напади на приміщення товариства «Просвіта», «Дністер» та газети «Діло». Тритисячна юрба взяла в облогу Академічний дім — український студентський гуртожиток, в якому було знищено все, що містилося на першому поверсі. Внаслідок масових арештів десятки українських студентів опинилися за гратами, а міжнародна реакція виявилася настільки проукраїнською, що маніфестації охопили не лише країни Західного Світу, а й радянської України — тогочасної столиці Харкова, Києва та Одеси.

Матеріальні втрати україн­ських установ виявилися величезними, але й виховно–пропагандистський здобуток — теж. Микола Лемик — майбутній легендарний виконавець «пострілу в обороні мільйонів» — згадував, що саме першолистопадовий день 1928 року змінив увесь хід його життя. Залишається лише здогадуватися, як вплинула та подія на Михайла Колодзінського — майбутнього полковника, та, напевно, найвідомішого військовика Карпатської України. Саме йому випало підняти над десятитисячним натовпом великий синьо–жовтий стяг із нашитими літерами «УВО».

Святослав ЛИПОВЕЦЬКИЙ

 

ДОВІДКА «УМ»

Листопадовий Чин (Листопадовий Зрив) — українське національно–визвольне повстання, що відбулося в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 у Львові. У результаті було утворено Західно–Українську Народну Республіку.

16 жовтня 1918 року цісар Австро–Угорщини Карло Перший звернувся до своїх народів із маніфестом про перебудову імперії на федеративну державу. На цій основі Українська Національна Рада проголосила 19 жовтня українську територію в Австро–Угорщині Українською державою в складі австрійської федерації. Утім державний уряд не погодився передати владу в Галичині українцям. 18–19 жовтня у Львові відбулися збори всіх українських депутатів австрійського парламенту й українських членів галицького та буковинського сеймів. До участі у нараді були запрошені по три представники від основних політичних партій Галичини і Буковини, вище греко–католицьке духовенство. На цих зборах було обрано Українську Національну Раду, яка стала представницьким органом українського народу в Австро–Угорщині. Національна Рада проголосила Українську державу на всій українській етнографічній території Галичини, Буковини та Закарпаття і закликала національні меншини включити до Ради своїх представників. Президентом Української Національної Ради обрано Євгена Петрушевича.

Тим часом польські політичні діячі 28 жовтня 1918 створили у Кракові Польську ліквідаційну комісію, яка мала 1 листопада прибути до Львова і за допомогою військових частин захопити владу над українськими землями для Польської держави. Виходячи з цього, 30 жовтня УНРада поставила перед австрійським урядом вимогу передати їй всю повноту влади в Галичині. Однак намісник Галичини відмовився. Тоді на спільному засіданні членів УНРади і Військового комітету було вирішено взяти владу в місті збройним шляхом. Військовий комітет було перейменовано в Українську генеральну команду, яка мала керувати переворотом.

Штабом повстання став Народний дім у Львові. Повстання розпочалось о 4–й годині ранку. Українські частини, які нараховували 60 старшин і 1500 вояків, зайняли ратушу, намісництво, головну пошту, вокзал, банк. Над ратушею і намісництвом підняли синьо–жовтий прапор. 1 листопада о 7–й годині ранку сотник Дмитро Вітовський склав рапорт Костеві Левицькому про те, що влада у Львові повністю перейшла до УНРади. Згодом було проголошено Західно–Українську Народну Республіку (її президентом став Євген Петрушевич) і розпочалася україно–польська війна.

 

ЦИТАТА

«...Поки підхорунжий Паліїв розсилав кур’єрів на провінцію, Генеральна Команда укладала план захоплення столиці. Ввечері зібралися в Народному домі втаємничені в змову старшини. До присутніх промовив сотник Вітовський, вказав їм на важливість моменту, обговорив вигляд акцій і розподілив завдання. В декого з присутніх виринав сумнів, чи вдасться перебрати владу, але сотник Вітовський не допустив до дискусії на цю тему й заявив, що годині о 4–й ранку 1 листопада відділи мають приступити до виконання поставленого їм завдання.

Коло 10 години ночі старшини порозходилися на призначені їм місця. Генеральна Команда залишилась в Народному домі й порозсилала звідтіля своїх розвідників, що мали слідкувати за приготуванням до можливої протиакції чи з боку австрій­ських військ, чи поляків...

Після четвертої години українські відділи зайняли ратушу, намісництво, команду площі, головну пошту, австрійсько–угорський банк, залізничні станції та ще декілька важливих місць. Над львіською ратушею замаяв синьо–жовтий прапор. Львів без найменшої шкоди перейшов в українські руки».

Сотник УСС Богдан Гнатевич, «Історія Українського Війська».

 

Джерело:
© «Україна Молода»

Фільм, присвячений цим подіям: «ЛЕГІОН. Хроніка Української Галицької Армії (УГА) 1918-1919»

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *