Василь Стус. Цитати.

  1. І сам собі постань законом,
    І не вагайся, не блажи.. .

     
  2. Будинки – філософи!
    Наймудріші філософи.
    Бо мовчать.

     
  3. В масштабі поетового світобачення всяка неорганічність та імітація – тільки несмак.
     
  4. Вітальні листи завжди приймаються одностайно.
     
  5. Верни до мене, пам'яте моя,
    Нехай на серце ляже ваготою
    моя земля з рахманною журбою.
    Хай сходить співом серце солов'я в гаю нічному.

     
  6. Гострити ніж людей научили зойки.
     
  7. Даждь нам, Боже, днесь! Не треба завтра -
    даждь нам днесь, мій Боже! Даждь нам днесь!
    Догоряють українські ватри, догоряє український весь край...

     
  8. Долі не обирають... Її приймають – яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас.
     
  9. За обрієм обрій, за далями далі, -
    допоки напруглий не вигасне день, —
    погребли тополі в глибокій печалі
    своїх калинових, вишневих пісень,
    бо вже ослонився безокрай чужинний,
    і гнеться в жалобі кривавий розмай.
    Прощай, Україно, моя Україно, чужа
    Україно, навіки прощай!


  10. Земля схожа на голову,
    Тільки в ній більше цвинтарів.

     
  11. Злюмпенізованому людові поет віддає належне.
     
  12. Кожен кат любить червоне вино, нагріте до 36 градусів.
     
  13. Кожен кат любить червоне вино, нагріте до 36 градусів.
     
  14. Кожна Муза має свій вік.
     
  15. Колеса глухо стукотять,
    мов хвиля об пором.
    Стрічай, товаришу Хароне,
    і з лихом, і з добром.

     
  16. Край світу проруб. Тиша довсібіч.
    Усесвіт твій німує і німіє,
    і сонце, в душу світячи, не гріє:
    в змертвілих лицях — відумерла ніч.

     
  17. Лиш мати вміє жити,
    Аби світитися, немов зоря.

     
  18. Люди, прагнучи світла, викликають власну смерть.
     
  19. Людино, що твої водіння,
    віками значені сліди?
    Оце впокоєне струміння
    прозрінь, радіння і біди.
    І що усі твої напасті,
    і сподівання, і жалі,
    як по Вітчизні вічні страсті
    горять, як зорі на шпилі.


  20. Ми досі ще рятуємо дистрофію тіл, а за прогресуючу дистрофію душ – нам байдуже.