Тарас Шевченко. Цитати.

Борітеся – поборете!
*
У всякого своя доля
І свій шлях широкий...
*
І забудеться срамотня давняя година,
І оживе добра слава, слава України!
*
Раз добром нагріте серце
Вік не прохолоне!
Діла добрих обновляться,
Діла злих загинуть.
*
Чим більша нужда, тим дружба щиріша...
*
Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями.
*
Було, на собаку кинь, то влучиш друга, а як прийшлось до скрути, то святий їх знає, де вони поділись!
*
За шмат гнилої ковбаси
У вас хоч матір попроси,
То оддасте.
*
Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної Украйни!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучче, як батьки ходили?
*
Ми серцем голі догола!
*
Найшовсь-таки один козак
Із міліона свинопасів...
*
І день іде, і ніч іде.
І, голову схопивши в руки,
Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
*
Найбільш гірка отрута нашого морального буття – безнадійність...
*
...Хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Не так тії вороги,
Як добрії люди –
І окрадуть жалкуючи,
Плачучи, осудять...
*
Для людини-матеріаліста, якому Бог відмовив у святому, радісному почутті розуміння його благодаті, його нетлінної краси, для такої напівлюдини будь-яка теорія прекрасного є не більше, ніж порожня балаканина.
*
Вільний художник настільки ж обмежений оточуючою його природою, наскільки природа обмежена своїми вічними, сталими законами.
*
Дружба без достатніх доказів – порожнє, лукаве слово.
*
Як швидко і гаряче виконується наказ арештувати, так, навпаки, в’яло і холодно виконується наказ звільнити.
*
Світ, бачся, широкий,
Та нема де прихилитись
В світі одиноким.
*
Блаженний муж на лукаву
Не вступає раду...
*
Високії ті могили, де лягло спочити козацьке біле тіло, в китайку повите.
*
Погано дуже, страх погано!
В оцій пустині пропадать.
А ще поганше на Украйні
Дивитись, плакать – і мовчать.
*
Історія мого життя складає частину історії моєї Батьківщини.
*
Наш-бо селянин, двигаючи на собі почесний тягар вікових національних обов’язків і бувши фактично спадкоємцем періодично відмираючої шляхти, – є, може, найбільшим аристократом серед селянства Європи.
*
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра.
*
Учітеся, брати мої,
Думайте, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
*
Огонь запеклих не пече.
*
В своїй хаті – своя правда,
І сила, і воля.
*
Караюсь, мучуся... але не каюсь!
*
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
*
Все гине, –
Слава не поляже...
*
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.
*
Люде б сонце заступили,
Якби мали силу...
*
Не накличу собі долі,
Коли так не маю.
*
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя.
*
Тече вода і на гору
Багатому в хату.
А вбогому в яру треба
Криницю копати.
*
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше – спати, спати,
І спати на волі...
*
У всякого своє лихо...
*
Без ворогів можна в світі
Як-небудь прожити.
*
Не гріє сонце на чужині...
*
Невесело на світі жить,
Коли нема кого любить.
*
...Де нема святої волі,
Не буде там добра ніколи.
*
Без правди горе!
*
На чужині не ті люде, –
Тяжко з ними жити!
Ні з ким буде поплакати,
Ні поговорити.
*
Єсть на світі доля,
А хто її знає?
Єсть на світі воля,
А хто її має?
*
Тоді я веселий,
Тоді я багатий,
Як буде серденько
По волі гуляти!
*
На нашій – не своїй землі.
*
Сиротині сонце світить,
Світить, та не гріє...
І на Україні
Я сирота, мій голубе,
Як і на чужині.
*
Серце не дитина, його галушкою не нагодуєш.
*
Гроші душу холодять.
*
Чи буде правда меж людьми?
Повинна буть, бо сонце стане
І оскверненну землю спалить.
*
Думи мої, думи мої! Лихо мені з вами!..
В неволі тяжко, хоча й волі,
Сказать по правді, не було.
*
Слава – заповідь моя.
*
Щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить;
Та добре вигострить сокиру –
Та й заходиться вже будить.
*
За святую правду-волю
Розбойник не стане...
*
О люде! Люде-небораки!
Нащо здалися вам царі?
Нащо здалися вам псарі?
Ви ж таки люде, не собаки!
*
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!
*
Не вмирає душа наша, не вмирає воля.
*
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється, ожива,
Як їх почує!..

Коментарі

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *