Перейти до контенту

❄ «Щедрий Вечір, добрий вечір…»

❄ «Щедрий Вечір, добрий вечір…» ❄

 

„Щедрий Вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров'я!…“

Різдвяні Свята, як і Паска — були найголовнішими та найсвітлішими святами для Бабусі й Дідуся.
Я називав такі свята — Бабусині Святá. Затишні, тихі, суто родинні, в рідній хаті, в рідних стінах, під теплою грубкою, під лагідні усмішки та добрі очі Бабусі й Дідуся. Зі смаколиками та гостинцями, із запашною бабусиною Паляницею!
Відзначали Різдвяні Свята Бабуся й Дідусь за звичкою, як і на початку ХХ століття, себто, за юліанським календарем.
Вечір 6 січня це Святвечір, Різдво. А вечір 13 січня це Щедрий Вечір, на ранок Миланка, Василя і Старий Новий Рік.
Вони мало розумілись на розбіжностях часу в календарях, відтак, святкували тоді, коли звикли святкувати ще зі свого Дитинства початку ХХ століття…


 
Батьки моєї Мами…
Бабуся Марія і Дідусь Михайло — лагідні й найдобріші…
Різдво, Святвечір та Щедрий Вечір…
Це були головні зимові Різдвяні Свята для Бабусі й Дідуся.
З Дитинства вони передали мені цей Дух Різдва, навчили мене колядкам, щедрівкам, навчили шанувати наші українські Різдвяні Свята й традиції, передавши мені те, що на початку ХХ століття їм встигли передати їх батьки перед початком "чорних часів"…
Бабуся й Дідусь зробили все, щоби у мене ніхто не вкрав Різдво і не замінив на "совєтскій новый ґод"!
Уклінно вдячний їм за це…

Українські Різдвяні Свята, що коріннями сягають сивої давнини, дійсно чарівні й казкові! Найчарівніші у Світі Різдвяні Свята!
Нині ми наново знайомимося з нашими українськими традиціями, українськими Різдвяними Святами! А вони дійсно найчарівніші у Світі!… Розваги й дітям, і дорослим!…
Стародавні, різдвяні традиції, що коріннями сягають сивої давнини…
Святий Миколай, калита на Андрія, Святий Вечір, дідух і кутя, Різдво, Щедрик і Щедрий Вечір, щедрівки й колядки, Меланка, Водохреща… Вертеп! Ялинка, звісно, смаколики й Різдвяні Дзвоники!…

Коли я був маленьким хлопчиком про старовинні свята нічого не було відомо і їх забороняли…
Але мої Бабуся Марія і Дідусь Михайло 1913 року народження завжди тихенько вдома святкували усі ці свята.
Особливо Різдво, Щедрий Вечір і Маланку, Паску та Спас.

Звісно, Бабуся і Дідусь Святого Миколая теж шанували та завше наголошували, що подарунки приносить саме Святий Миколай, а не якийсь там "дєд мароз", втім пояснювали це завжди вельми делікатно, щоби не задіти дитячих почуттів.
Адже я, як і решта дітей, ріс у суто совєтському "русцкоязычном" середовищі, де не було місця для Різдва, а був "дєд мароз красный нос" з перегаром та Снєґуркой напідпитку.
І я бачив цю різницю між Святим Миколаєм із бабусиних розповідей та, скажімо, тим огидним "дєд марозам" із залізничного клубу, роль якого виконував котрийсь із залізничників опісля зміни та пияцтва з вагоніками…
В совєтські часи, під остогидлі "олівьєшкі і рыбу-пад-шубай" та "іронію судьбы" шастало вдосталь таких "дєд-марозав і снєґурок" напідпитку. Тож було з чим порівнювати.
Коли ще був зовсім малим, запам'ятався один такий "наваґодній утрєннік для дєтєй сатруднікав" в промерзлому залізничному "ДК", де "дєд мароз" не лише "морозив" дітей та дорослих сивушними парами добрячого перегару, але ще й на свою червоно-синюшну неголену пику нап'ялював огидну совєтську пластмасову маску з пожовклою ватяною бородою та червоним носярою (та й під маскою ніс був такий же). Вочевидь, перед початком "утрєніка", цей вагонік-"дєд мароз" сів на ту пластмасову маску та розчавив її — тріщина й дірка на лобі "дєда мароза" лякали найменших дітей і немовлят так, що деякі починали рюмзати. (Хоча насправді від такого видовища взагалі можна було обісцятись!)
Я був сміливий, тому не рюмзав, а відчувши перегар, сказав, що "дєд мароз" не справжній і п'яний.
Здається, то був перший і останній "утрєннік для дєтєй сатрудінкав", на який повели Батьки.
Травма на все життя! 🙂
З тих пір знаю я ціну їх совєтському "дєду марозу"!
Втім, краще повернімось до приємного.
 

❄ Різдво Дитинства ❄

Новий Рік, себто, 1 січня, звісно завжди зустрічали вдома, позаяк до нас завжди приходили хрещені. Мама накривала святковий стіл, Татко ставив ялинку, налагоджував ґірлянди по всій залі та саморобну світломузику, усі разом ми наряджали ялинку, а потім приходили чисельні гості, хрещені завжди дарували подарунки, які все ще на згадку зберігаються, Батьки розважали гостей у залі, а ми з дітьми наших хрещених розважались в дитячій, де також була маленька штучна ялинка.
Батько щороку фіксував фотографією ці новорічні зустрічі, встановлюючи фотокамеру на автозйомку і встигаючи в останню мить добігти та якось кумедно потрапити в кадр — він не міг без кумедностей…
Власне, Новий Рік зустрічався як і в кожній родині у ті часи.
Бабуся й Дідусь зазвичай навідувались надвечір перед Новим Роком, але не залишались, бо "ми його не празднуємо". Вони шанували Різдво.
І саме ті Бабусині Святá залишили в пам'яті найбільш теплі спогади дитинства…

Різдво та Щедрий Вечір Бабуся завжди перетворювала на затишну казку…
— Святвечір настає, Різдво! Йсус нарождається…

Бабуся і Дідусь не святкували "совєтський новий ґод", а тим паче ніколи не дивились всі ті "ґалубыє аґанькі", позаяк у них навіть телевізора в хаті ніколи не було! Хоча, наприклад, фільм «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» 1961 року вони любили й приходили до нас дивитись, коли його транслювали. Бо там хоч якось було показано, як святкували Різдво і Святвечір у їх часи…
Але святкували вони не Новий Рік в ніч на 1 січня, а саме Різдво "по старому стилю".
Що то був за "старий стиль" мені, ще дитині, тоді було мало зрозуміло, та то було і не важливо мені, адже головним була Бабусина казка в Бабусиній Хаті!…
І Бабусина Хата, особливо взимку, завжди здавалась якоюсь особливою, казковою…

По-перше, Бабусина Хата, завжди білесенька, з розмальованими у синьо-жовті кольори кутами, з підведеним чорним низом — Бабусина Хата завжди виглядала казково!
Не питайте, чому саме синю і жовту фарбу для фарбування вікон, дверей і "вуглів" хати використовували Бабуся і Дідусь. Ніколи не було розмов про прапор України в ті часи, лише з розвалом Совєтів Дідусь одного разу зауважив:
— Ось це наш прапор України!
Певно, Дідусь з Бабусею не дарма завжди фарбували вугли на хаті завжди синім з жовтими прикрасами. Сині двері й вікна з жовтенькими оздобленнями, також сині вугли. Ніяких інших кольорів "на вугли" не можна було. А низ лише чорний — смолою. А причілок, огорожу та ворота "тілько зеленим". Це ніколи не оскаржувалось і Дідусь з Бабусею ніколи й нікому не довіряли взагалі роботи по благоустрою хати та подвір'я. Щороку навесні Хата білилась, фарбувалась і підмазувалась смолою знизу, все це робилось за один день, з ранку до обіду, або до вечері.
Це вже потім, як я став доросліше, а Бабуся вже була сама, то фарбували й білили хату вже ми з Мамою…
Втім, я відволікся…

Різдвяні Свята в Бабусиній Хаті були особливими!
В першу чергу, смаколики й смачні різдвяні страви!
Свіжеспечені величезні паляниці, які руками не обіймеш, пампушки з часником, пряники, пиріжки з гарбузом, кутя, а також смажене-печене, вареники і звичайно неповторний бабусин борщ! З домашньою сметанкою!
Дідух згадували, але не ставили, бо колоски пшениці викликали сум і сльози у Бабусі, адже пережитий Великий Голодомор давався взнаки, хоча до пшениці та Хліба завжди ставилися з підкресленою повагою…
Але для мене ставили ялинку.
Ні, не таку велику, яку завжди ставили вдома Батьки, і зовсім не живу, щойно зрубану.
— Нащо вбивати живе, та ще й на свято Різдва? Це гріх, котику…》 — зітхала Бабуся.
У Бабусі була невеличка старенька пластмасова ялинка, давно вже не зелена, зі старими, невідомо якого року ялинковими прикрасами. Цю ялинку купували ще для моєї маленької Мами десь мабуть на початку 1960-х… Скляні сніжинки, облуплені ялинкові іграшки, сніговик з одним оком, ніби підморгує, стара лялька-мотанка гойдається поруч…
Ця невелика ялинка ставилась на стіл у Великій Хаті, поруч Бабуся ставила цукерницю з цукерками і кошик з різноманітними смаколиками: домашнім печивом, пиріжками, яблуками і навіть з мандаринами!
І льодяники у старій коробці з-під монпас'є…

Але щоб дістатись до цієї ялинки, необхідно було заспівати щедрівку.
Співати «Щедрик» треба було у Великій Хаті, де під власноруч вишитими бабусиними рушниками висіли великі ікони — єдине, що дісталось Бабусі від її рано померлої Неньки. Бабуся залишилась зовсім одна у 7 років, це був 1920 рік, і про загибель батьків вона нічого не розповідала, лиш з огидою згадувала як "банда кліма ворошилова в місто налетіла"… Лише зараз дізнався, що тоді "красноармєйцы" розстріляли у центральному сквері міста близько трьох сотен містян за вишиванки і українську мову… Лишились лише три старі ікони на пам'ять про її батьків. Ікони церковні, ймовірно ХІХ століття. Ці ікони для Бабусі були вельми важливі, ну і свята всілякі старовинні та церковні вона шанувала. Хоча нáбожною Бабуся не була, і навіть була неписемною, втім була напрочуд мудрою і далекоглядною…

Отже, Бабуся запалювала лампадку біля ікон в Кутí Великої Хати, свічки на столі та на святковій куті й під тими іконами треба було заспівати «Щедрик».
Справжнім колядкам та щедрівкам Бабуся і Дідусь намагались вчити мене змалку.
«Щедрик» я знаю з Дитинства! Вельми вдячний Бабусі й Дідусеві, що навчили…
Хоча я атеїст, але Різдво та «Щедрик» для мене священні…


Ще́дрик, щедрúк, ще́дрівочка,
Прúлетіла Ла́стівочка,
Ста́ла собі́ ще́бетати,
Го́сподаря вúкликати:

„Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошарý —
Там овечки пóкотились,
А ягнята рóдились.“

Меланóчка воду пила,
Тонкий фартух замочила.
Повій, вітре буйнесенький,
Висуш фартух тонесенький.

Меланочка нáша, нашá
Та спіймала в руки Пташá.
Співаючи заблудилась,
В чистім полі загубилась.

Прилетіли три Янголи,
Взяли Йсуса на небеса.
Прилетіли три Янголи,
Взяли Йсуса на небеса.

Ще́дрик, щедрúк, ще́дрівочка,
Прúлетіла Ла́стівочка,
Ста́ла собі́ ще́бетати,
Го́сподаря кликати…

 

 

Бабуся і Дідусь сідали на стільці під грубу й уважно слухали.
Відспівавши щедрівочку, я отримував дозвіл підійти до ялинки та взяти все, що душа забажає. Свіже запашне печиво і ще теплі пиріжки ніби випромінювали тепло тієї душі, яка була вкладена в цю випічку…
А Бабуся і Дідусь в свою чергу світилися від щастя, сидячі під грубкою, і крадькома Бабуся куточком хустинки витирала сльозу…

Їм дуже подобалося, коли я щедрував, вони світилися від щастя й одразу починали разом весело співати:

Щедрівóчка щедрувала,
До віконця припадала,
Що ти, тітко, напекла?
Винеси нам до вікна!
Щедрівóчка щедрувала,
До віконця припадала,
Не щипай, не ламай,
А по-цілому давай!

Це була одна зі щедрівок їх молодості, їх часів, коли ще ніхто і уявити не міг, що вже скоро доведеться пережити три голодовки Великого Голодомору, війну…

Згадав і колядку, яка чомусь у виконанні Бабусі здавалась сумною:

Бігла Маруся по льодý,
Загубила колядý.
Ти, Оляно, не гуляй
Та коляду пошукай.
Будьте здорові, з Різдвом!

Лише зараз я усвідомлюю, що Бабусі та Дідусеві нічого більшого й не потрібно було, просто влаштувати це свято для себе і у себе в хаті, та поспівати щедрівок, та щоби на столі було…

Це вони мене навчили співати «Щедрик».
І ніяких там "дайтє дядько пятака, а лучше руб желєзный"!!!
— Не можна в святá просити грошей, як оті жебраки чи кацапи якісь!》— казала Бабуся, хитаючи головою…
— Є справжні щедрівки й колядки, не підмоскалені. Запам'ятовуй їх, котику, бо вони пощезнуть разом з нами…》— в свою чергу зітхав Дідусь…
— Досить вже сумного, воно ще малеча щоби все це розуміти.》 — мовила Бабуся та пропонувала сідати за стіл.
— Головне що у нас на столі щедро!

Бабуся й Дідусь проголошували вітання:

„На щастя, на здоров'я, на нове літо!
Роди, Боже, жито й пшеницю й всяку пашницю.
Та будьте здорові!
З Різдвом, і з Новим Роком!“

Кутя, яку я, малий дурник, не любив і не розумів ще, нащо вона і чому так важлива, а далі смачні вареники, картопля, домашня ковбаска, котлети, пиріжки з горохом, пиріжки з фруктою й гарбузом, узвар…
І велика паляниця!
Паляниця у Бабусі завжди була на почесному місці, по центру столу, немов корона, вінчала святковий стіл ця велика паляниця на рушнику й меншим рушничком накрита…
Хліб завжди був лише свій, спечений своїми руками…
Ми сідали вечеряти…

Все це здавалось таким чарівним, казковим…
Бабуся й Дідусь саджали мене під теплу грубку опісля святкової вечері, й доки я частувався смаколиками, розповідали про традиції українських Різдвяних Свят! Як вони у Дитинстві святкували. Як ходили із Зіркою колядувати, щедрувати, згадували колядки, щедрівки різноманітні, співали… Як навіть на початку "чорних часів" все ще наважувались проводити вечорниці


Ой сивáя та і зозулéчка.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
Усі сáди та і облітáла,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
А в одному та і не бувала.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
А в тім саду три терéми:
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
У першóму — красне сонце,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
У другóму — ясен місяць,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
А в третьóму — дрібні зірки,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
Ясен місяць — пан господар,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
Красне сонце — жóна його,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
Дрібні зірки — його дітки,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!


 

— Пощедрували, а зранку й Миланка прийде!
— А со таке Миланка? — сидячі на м'якій ковдрі під тепленькою грубою питав я, ще коли був зовсім малий.
— Миланка це мила маленька дівчинка, вона приходить зранку на Новий Рік, коли усі миланкують.
— А мені можна вранці вам миланкувати?
— Миланкують дівчатка, а хлопчики колядують. А сьогодні щедрують! Щедрого вечора бажають добрим людям.
— А як це миланкувати?
І Бабуся починала співати миланку:

Наша Маланка
Боса ходила,
Наша Маланка
Воду носила,
Воду носила,
Роси збивала,
Наша Маланка
Птахом літала,
Птахом літала,
Небом Блукала,
Наша Маланка
Бога шукала!


 

Мені тоді не подобалась пісня про Маланку — дівчача ж!
Мале дурне дитя, я не завжди уважно слухав розповіді Бабусі й Дідуся, не усвідомлюючи, настільки для них важливим було передати мені Дух Різдва, українські традиції, коріння… Хоча я розумів згодом важливість Різдвяних Свят і Паски для них, та все ж, до кінця всього не усвідомлював, не завжди уважно прислухався…
Як же нині шкодую…
Тепер, трапляючи на сучасні виконання ТИХ пісень, я щоразу згадую Бабусю і Дідуся, як вони мені співали їх, ці старовинні пісні з далекої сивої давнини…


Наша Меланка не сама ходить,
Нашу Меланку Василько водить.
Наша Меланка змерзла в п'яти,
Впустіть Меланку нашу до хати!

Мала-маланка, маланочка,
Мала-маланка…

Наша Меланка змерзла в груди,
Впустіть Меланку нашу до груби.
Вона помиє, позамітає,
Де що побачить – повиїдає.

Мала-маланка, маланочка,
Мала-маланка…

Наша Меланка – господиня
Уже помила й помастила
На камені ножки мила
Миску, тарілку упустила.

Мала-маланка, маланочка,
Мала-маланка…

Наша Меланка не сама ходить,
Нашу Меланку Василько водить.
Наша Меланка змерзла в п'яти,
Пустіть Меланку нашу до хати!


 

Зазвичай, у гості до Бабусі й Дідуся на різдвяну вечерю приходив лише я з Мамою. Батько не любив такі свята і волів залишатись вдома з молодшим братом. Вони не розуміли всі ці традиційні святкування з кутею, колядками та щедрівками.
Айбо я сам ходив на Бабусині Святá, коли Мамі необхідно було лишатись зі ще малим братом.
Після щедрування і вечері ті цукерки з печивом, що на столі, я міг брати вільно, а пакунок з солодощами віддавався додому (щоби з іншими поділитися), і приказувалося, що "Там є п'ятак, мамці віддай, щоби купила щось тобі". Згодом я став більше і відмовлявся брати "п'ятака" (5 совєтських рублів), та й життя ставало тоді дедалі гірше…
 

…Згадуються розповіді Бабусі про те, що Різдво "при Совєтах заборонялось, за колядки, щедрівки були жорстокі покарання".
А «Щедрик» був під суворою забороною, принаймі, у нас на Запорожжі.

Лише у 90-х роках ХХ століття пішла знов мода ходити по хатам колядувати. Але це були не ті різдвяні колядування й щедрування, як в давні часи… Це вже була безглузда постсовєтська калька з російськомовними "Дайтє дядько пятака, а лучше руб желєзный!"
Й досі дітвора та великі вже бевзі-колядуни табунами ходять та побираються таким чином.

Моя Бабуся не сприймала такі псевдо-колядування.
Спочатку радо зустрічала усіх, особливо малечу, усвідомлюючи, що нíкому було їх вчити справжнім колядкам — заздалегідь готувалась, пекла багато пряників, пиріжків усіляких, купу цукерок та солодощів для колядників готувала, щоби кожному по жменці роздати. Малечі завжди щедро насипала цукерок та домашнього печива.
Але колядники завжди просили лиш гроші…
Одного разу вже майже дорослі колядуни, пробурчавши "дайте тётка руб желєзный", невдоволено отримали солодощі і, вийшовши за хвіртку, почали жбурляти й топтати ногами в багнюку свіжі пиріжки, пряники й цукерки: "нє магла дєнєг дать, зачєм нам твайо пєчєньє!"
Бабуся, переживши три голоди Великого Голодомору, вельми боляче сприйняла цю подію і більше ніколи не відкривала хату жодним колядникам… Все одно ходили лиш діти покручей та просили гроші… Покрученята!…

Але завжди приходив я, і навіть вже коли усвідомлював, що вже не маленька дитина, щоби ставати на стілець та співати щедрівку, все одно приходив, щоб потішити Бабусю і Дідуся…
„Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла Ластівочка…“

Вони світилися від щастя, і вогник лампадки міг блиснути у їх вологих очах…

Тієї атмосфери Бабусиних Свят я ніколи не забуду!
Я не став віруючим, радше навпаки — я атеїст і не визнаю існування бога взагалі. Але я вельми люблю Різдво, Щедрий Вечір та Паску.
Бо це ж Бабусині Святá! 🙂
Святá, коли казка ніби оживала…
Сніг під Бабусиною Хатою, оті свічки та ялинка і кошики з солодощами, запашні паляниці, рушники у кутках і святкові вишиті серветки…
І усміхнені обличчя Бабусі та Дідуся…
І «Щедрик»…
 

Чарівний та зворушливий мультфільм Степана Коваля з піснею «Щедрик» у виконанні Олега Скрипки та «Ле Ґранд Оркестр» в цій публікації — у цьому чудовому мультику Бабуся так схожа на мою…
 

В ці свята тепло згадую Бабусь і Дідусів…
Рідних…
Їх вельми не вистачає…
Особливо бабусиних паляниць, пампушок, зáтірки та борщу!
А на Паску ще й особливих, Бабусиних Пáсок. Їх вона починала пекти з вечора до ранку, були дві величезні Король-Пáски, аж чи не півметра заввишки, інші менші — то був спеціальний набір чугунних глечиків під паски. Гоголь-моголь колотив я (але швидко набридало, і заколочував солодкість вже дідусь), крашанки разом фарбували й прикрашали паски пóсипкою (не "магазінною", а саморобною пóсипкою з карамелі та ванілі).
Ох, тепер бабусині страви та випічку я ніколи в житті не покуштую…

Хоча Батькова Мама — Бабуся Дуся, менше вже знала про традиційні Різдвяні Свята, позаяк народилась у 1936 році, і вже святкувати було заборонено, тим не менш, вона також завжди приділяла увагу онукам на Різдво. Смачна поживна вечеря, смаколики й солодощі були обов'язковими. А ще обійняти онуча й поцілувати у щоку, що аж зашарієшся…

Дякую Бабусям, Дідусю та Батькам за те, що виховали мене таким, який я є.
Завдяки Вам щодня у снах повертаюсь у свою Країну Дитинства
 
Поруч зараз стоїть штучна ялинка, яка залишилась з останнього Нового Року у нашому батьківському будинку. На цій ялинці є й ті самі, дивом вцілілі крізь час і простір старенькі бабусині ялинкові прикраси — вицвілі, облуплені та обшарпані Часом… Скляна сніжинка, сніговик з одним оком, старі пластмасові лисички та зайчики… Зірка зверху вже сучасна, віфлеємська, різдвяна…
Відлуння Бабусиних Свят, Різдва Дитинства…
 
Живі ялинки принципово ніколи не ставлю, в бога не вірую.
Бабусині Святá люблю! 🙂


 

P.S.:
Не забувайте про найрідніших…
І якщо у кого з Вас ще живі Бабусі й Дідусі — завітайте до них у гості.
Різдво — свято ЇХ поколінь…
І Батькам теж зателефонуйте…
Цінуйте рідних, доки вони є…

Z Rizdvom!
Z Novym Rokom!
Ŝedryǐ Večir, dobryǐ večir…
Ukraїns'ke Rizdvo naǐčarivniše!
 
© Dem'än Dzüba
2017.І.13…2015.І.7…

1 коментар до “❄ «Щедрий Вечір, добрий вечір…»

  1. Сповіщення: «Бабусині Пáсочки» – ПОРОХІВНИЦЯ

Коментарі закриті.