Моя рідна мова. Співуча. Калинóва.

21 лютого — міжнародний день рідної мови

Моя рідна мова. Співуча. Калинóва.

 

В мене немає сумнівів, що рідна мова для мене — українська.
Я народився і виріс у російськомовному середовищі на півдні України, на Запорожжі.
Я володію українською мовою і завжди вважав її рідною, хоча і спілкувався переважно так званим "русским языком".
 


 

З початком війни РФ (Росії Фашистської) проти України я усвідомлював, що так званий "русский язык" є зброєю Кремля, не менш потужною за вогнепальну...
Тому я почав переходити на українську мову у спілкуванні. Почав згадувати шкільні роки, почав надолужувати втрачене, почав наново вивчати і відкривати для себе розмаїття нашої багатої співучої мови.
Так, я не володію українською ідеально. Часто-густо у мене трапляються діалектизми, суржикові вкраплення, тощо. Часто використовую слова, знайомі з дитинства від Бабусі. Але я намагаюсь говорити рідною мовою.
 


 

Рік тому я вперше в житті особисто зіткнувся з ненавистю "русскозычных" при першій спробі захистити рідну українську мову.
Мої слова витягли як "знамя, іллюстрірующєє нацистскую суть укрАинцев"... Лиш за те, що я сміливо виступив на захист рідної мови.
Саме цей прикрий випадок і спонукав мене створити постер, встановити такі ж стилізовані обкладинки на свій аккаунт і присвятити рік тому цей день тільки українській мові...
З тих пір доводиться постійно захищати своє право на рідну українську мову та відбиватись від орди так званих "русскаязычных байцов із акопав™" і чисельних "русскаґаварящіх", як у віртуальному, так і в реальному просторі...
 

Я усвідомлюю, що насадження штучного кацапського "языка" було і є одним з інструментів російського імперіалізму.
Це зброя і кайданки водночас.
Українців, зокрема мене, змушували розмовляти кацапською.
З дитинства, зі школи нам насаджували штучний так званий "русскій язык", який є всього лише сумішшю слів моксєль-мокшанскіх диких племен та монгольської орди з купою вкрадених в інших мовах і запозичених слів. Насаджуючи не лише це лінгвістичне непорозуміння, але й схиблену перебрехану "історію" та московський імперіалізм...
 

Можливо, це є виправданням того, чому багато хто з Українців переважно розмовляє російською? Але це не є виправданням того, щоб не намагатися змінити цю ситуацію.
Коли Українець розмовляє українською, це співає наша душа.
Так, більшість соромиться нашої співучої, солов'їної, калинової мови — мови, яка визнана другою за красою і співучість в світі, — і, уявіть собі, наш народ соромиться рідної мови, але саме це має надихати свідомих Українців краще вивчати нашу рідну мову.
 

Так, іноді, легше висловлюватися мовою, яка є більш уживаною в професійному контексті. Але, по-перше, тоді вже маємо переходити на англійську, а, по-друге, ми власноруч маємо розвивати нашу рідну мову.
 

Українська мова, як і сама Україна — наче коштовний діамант — багатогранна, неповторна... Скільки у нас діалектів, скільки говірок та балáчок, скільки файних і маловідомих слів; скільки значень та синонімів може бути у одного лиш слова; скільки лагідності в нашій мові — лише в українській мові слово "ворог" має зменьшено-ласкаву форму "воріженьки"...
 

Хоча наші воріженьки нас не жалкують і все одно намагаються знищити, разом з мовою, культурою, традиціями, історією, надбанням...
 

Ми вистоїмо... Ми повинні вистояти...

《Нації вмирають не від інфаркту — спочатку їм відбирає мову.》
(Ліна Костенко)


 

21 лютого — міжнародний день рідної мови
Зроби подарунок Україні — переходь на українську!
Збережемо українську мову — збережемо Україну!
 

© Дмитро Дзюба
© «Порохівниця»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *