«Питання з “рускоязычным насєлєнієм” треба вирішувати» — Антін Мухарський


 

«Питання з “рускоязычным насєлєнієм” треба вирішувати»

 

Антін Мухарський (Орест Лютий) розповідає про досвід спілкування з "руссцкаґаварящім чіновнікам із Запарожья" в літаку під час перельоту до Туреччини.
Чудова характеристика наших коллабораціоністів, котрі тут на Запорожжі стирчать ще з часів донбасскоґо кримінального режиму і після Майдану навіть не змінились. Щоправда, вони тепер можуть вдягати вишиванки і "быть укрАінскімі патріётамі, вот, даже нацианалістамі, єслі хатітє!"
Далі мовою оригіналу — Антін Мухарський (Орест Лютий):
 

"Український націоналізм"
в ісполнєніі "русскоязычноґо насєлєнія"

 

Тиждень тому у справах літав до Туреччини. Зазвичай чартери вилітають з «Борисполя» чи «Жулян» о 5-тій ранку. Страшний час для людського організму. Всі біоритми летять чортам під хвіст.
 

Поруч зі мною в кріслі опиняється стокілограмовий дядько років під шістдесят, від якого страшенно тхне алкоголем.

“— О-о-о-о-о, Орест Лютий.... прівєт, мужчина... Ти теж до Туреччини?”
“— Та тіше, тіше...” — смикає його за куртку дружина і якось дуже страшно балущить на мене очі.
“— Отстань, Таня, дай мені з людиною поговорити. Я ж теж націоналіст... Оце тридцять років донці відсвяткували. Ну випили трошки... Я сам то-во, держслужбовець, але націоналіст, сука, може ще більший за тебе... Жиди, б...дь, все окупували... (далі йде список “жидів” пошепки), і цього “шоколадного зайця” треба виносити нах... На вилах виносити разом з усіма. І взагалі всіх перестріляти нах... Я сам то-во на державній службі, так що всю цю корупцію-шмарупцію знаю нє по наслишкє. Якого хєра ми на Майданє стоялі...”
“— Толя, тіше, тіше, какой Майдан, шо ты нєсьош....?” - дружина ще страшніше балущить на мене очі.
“— Таня, нє п..зді, ты ні ні х..я нє понімаєш... Я ж тоже націоналіст, хоч і на державній службі... Тут Орест Лютий з нами летить..., але всі твої пєсєнкі — ето х..ня. От дайтє мнє автомат, і я пєрвий пойду стрєлять, хр-р-р-р...” (починає засинати)
“— Вы нє провоцітуйтє моего мужа, он нормальный чєловєк” — це вже Таня каже.
“— Та боронь боже, я йому й слова не сказав”.
“— Таня, іді на х..й! Я — націоналіст, поняла! Да, всю жизнь прятался, ховался, но сейчас понял, что націоналізм — это єдінствєнноє, что спасьот Украину...”
“— Толя, сука, заткнісь!”
“— Хр-р-р-р...”
Його голова падає на груди і з кута роту на сорочку скочується довга цівка слини.
“— Жиди, сука, кругом жиди...” — бурмоче Толік, дістаючи з рота якусь страшну, слизьку металеву коронку з рядом передніх зубів.
“— Мы вопщє с Запорожья і нормальныє люді, — пошепки шепоче до мене Таня. — Может вам это нє нравітся, но мы прєдставляєм рускоязычноє насєлєниє нашей страны і вы, пожалуйста, с моім мужем в політічєскіє споры нє вступайтє. Он проспится, протрєзвєєт і снова станєт нормальним чєловєком...”
“— Та боронь боже, дама... Читайте оно краще журнал про туризм. Взлєтаєм...”
 

За дві з половиною години польоту він декілька разів впускав вставну щелепу на підлогу. Таня, пильно стежила за його поведінкою, щоразу повертаючи страшний стоматологічний конструкт у мозолясту руку держслужбовця середньої ланки. При тому рука рефлекторно смикалася, міцно затискаючи “вновьобрєтьонную святиню”.
“— Просипайся, прілєтєлі...” — різко штурхонула вона його під ребро, коли в салон літака зазирнуло гостинне сонце Анталії.
“— Утро красіт нєжным цвєтом стєны дрєвнєґо Крємля-а-а-а-а!!!” — несподівано заспівав чоловік, визирнувши в ілюмінатор і запхавши до рота брудну коронку, почав голосно цокати язиком. “Б..дь, пі...дєц, напілісь вчєра... — повернув до мене заспану мармизу. — Отмєчалі тридцатілєтіє дочкі. Было всьо і ром, і віскі. І этот как єго...Єґєрмайстєр...”
“— Заткнісь скотіна!”
“— А чьо, я что нє прав...жиди кругом правят...Танюша, ну ти это, нє прінімай моі слова блізко к сєрдцу. Украіна пабєдіт! Правда! Националісты оні ж ого-го!” — повернувся до мене, не перестаючи цокати язиком.
Хотів послати його на х..., але чемно промовчав і усміхнувся.
 

Україна переможе.
Вільні і відповідальні громадяни переможуть олігархів, їхніх рабів та прислужників.
Але питання з “рускоязычным насєлєнієм” однозначно треба буде якось вирішувати.
 

© Антін Мухарський (Орест Лютий)


 

Ситуація, про яку розповів пан Антін, насправді, типова.
Так це в літаку, а уявіть собі, що відбувається, скажімо, в потягах?
В плацкарті потягу "Запоріжжя — Київ" помандруйте — там таких дядёк і тётєк сотні, тільки ще більш рафіновані, і зовсім не чиновники, а пересічні, "абычныє русскаязычныє ґражданє страны". О, вони "расскажут" про те, як "прі Саюзє была харашо, і калбаса па 2.20, і водка дішовая", і про те що "біндеравцы раздулі вайну, а мы адін-єдіный народ, а вот прі Саюзє адной сємьёй жилі", і "таваріща сталіна нєту на вас", і, звісно ж, стандартний набір антисемітизму та українофобії, і знову "праклятыє бандеравцы, хунта", і пекельна нині тема "руссцкаґаварящіх ущємляют"!
Чи варто вже казати, яким "взґлядом іскоса іспадлобья нізка ґолаву наклоня" дивляться "руссцкаґаварящіє саґражданє" на україномовних Українців? Особливо якщо людина розмовляє витонченою українською мовою. А коли, недайбоже, людина розмовляє із західними діалектами, то це "всё" — ґвалт та істерики забезпечені, будуть верещання "наш поєзд зохватілі бандеравцы-нацызды-фошызды"! Реакцією на українську мову будуть аґресивні напади: "ты чьто, па-нармальнаму ґаваріть нє можиш? чьто ты прідуріваєшся, шо нє панімаєш па-русскі? Зачєм разжиґаєш тут нєнавість? У, сцука!" А далі тёткі-квочки почнуть квоктання, скавчання та скіглення: "нє нада раскалывать народ! нє нада раскалывать страну! нє нада разжиґать нєнавість-вражду!
Нє нада тут разжиґать і раскалывать!
НЄ НАДА РАСКАЛЫВАТЬ!
КО-КО РАСКАЛЫВАТЬ!
КО-КО РАЗЖИҐАТЬ!"

 

Порада: краще викупити купе і подорожувати до столиці на самоті.
Дорого, але спокійно. Без ватного полону.
 

До речі, показовий не лише сам пост Антіна Мухарського, але й коментарі під ним! Звісно ж, прибігли стада "русскоязычных"!
Зверніть увагу на такого собі "адєсскоґо художніка" Алєксандра Ройтбурда.
Ні, це дійсно талановитий і всесвітньо відомий художник рівня Дмітрія Врубєля, того, що створив відоме графіті на Берлінському Мурі з поцілунком Брєжнєва і Хоннекєра — символ падіння Берлінського Муру..
(Ройтбурд і Врубєль друзі, автор цієї публікації "мав щастя" навіть перекидуватись коментарями у фейсбуці, коли був у френдлистах цих обох художників — це було рівно до початку війни).
Втім, і Дмітрій Врубєль і Алєксандр Ройтбурд страждають українофобією, на жаль.
Ще на початку 2014 року автор цієї публікації, шануючи обох художників, мав необережність десь в коментарях зачепити щось за право Українців на рідну мову, і "панєслась": весь набір про "бандеравцев, нацистов, хунту, в Адєссє сжиґалі, нєнавість разжиґалі"...
Тож, совєтскіє художнікі Врубєль і Ройтбурд, попри світову відомість, є банальними совками та українофобами.
Ось і тут, написав Антін Мухарський про те, яка бидлота нас оточує, а товаріщ Ройтбурд не втримався і прибіг! 🙂
Дозвольте процитувати показові фраґменти дискусії:
 
Алєксандр Ройтбурд:
ну, я русскоязычное население, и шо? или україномовних жлобов не бывает? или попадая во власть представители обох мовних спільнот по-разному ведут себя в пищевой цепочке?
Антін Мухарський:
Вітаю Олександре. Ви как художнік с міровим імєнєм, імєєтє всє возможності понімать, что "насєлєніє" это всьо равно шо "ОНО". Да і к тому же не украинец, не русский нє єврєй, нє гражданін, не "особистість", а "НАСЄЛЄНІЄ". Нє хочєтся вєріть в то шо ви "НАСЄЛЄНІЄ" Нет, нє вєрю, что АЛЕКСАНДР РОЙТБУРД - НАСЄЛЄНІЄ. Хотя ви імєєтє всє возможности пєрєубєдіть мєня в обратном)))
Алєксандр Ройтбурд:
круг моего общения в большинстве своем русскоязычен. друзья, родственники. в одессе - вообще на 99%. в киеве около того. жлобов среди них практически нет. я несмотря на то шо особистість принадлежу к этой социальной группе. а "особистість" - то такоє... как когда-то говорил один мой однокурсник другому, "я зара не подивлюся шо ти лічность і дам у носа".
Антін Мухарський:
Ну от, відітє, ви за свойо право говоріть на русском язикє готові "дати у носа". Это називається "русскоязичноє насєлєниє" борєтся за свои права. Дальше больше - "нас притєсняют", "хунту долой" і "путін ввєді войска". А я і кажу, що нє факт, шо граніца русского міра мір прі таком отношенії государства к гуманітарной політікє скоро будєт проходіть по Днєстру, включая Харьков, Днєпр, Запорожьє і Одєсу с єйо 99% говорящих на русском язикє. І к сожалєнію вашего мнєнія русскоязичного прєдставітєля одєсской інтеллігєнції в данном случає, спрашівать нікто нє будєт, а просто зайдут с градамі і танкамі под егідой спасєнія "русскоговорящіх" бабушек в фіолєтових бєрєтах. Ми єто уже проходілі в Донєцкє і Луганскє. К сожалєнію урок нє виучєн. Так шо скорєє всєго придется тикать, туда гдє украинці будуть дєржать фронт. Да и удєржат ли при таком отношении "русскоязичного насєлєнія" к атрибутам государствєнности. Бєда, однако((((
Алєксандр Ройтбурд:
а при политике шо надо с русскоязычным населением шото решать это население точно побежит искать спасение в русском мире. нереально за пару лет без диктатуры и насилия украинизировать 15-20 миллионов компактно проживающих граждан.
Антін Мухарський:
Александр ви шо??? Ви сєбя сасоциировали с пєрсонажами описаннім в тєкстє? Гдє же ваше врождьонноє чувство юмора? Текст не про вас и не про "любімих вамі людєй", а про постсоветский синдром гомо совєтикус проходящих тяжелое испітание рождением новой України. Про салат оливье в головах. Про черт знает что... І с єтім дєйствительно нужно "что-то рєшать". Але якщо ви себя действительно считаєтє "НАСЄЛЄНІЄМ" то...
 

Впевнившись (вкотре) у ватній ментальності українофоба (між іншим, Єврея за походженням) Алєксандра Ройтбурда, котрий у два коментарі довів, що він і є "русскоязичноє насєлєніє", Антін Мухарський пішов собі спати, а "художнік с міравым імєнєм" Алєксандр Ройтбурд залишився далі в публічному треді банально принижувати україномовних Українців та розводити українофобію, затикаючи усім підряд роти типово бидлячим "нах*й іді".
 

А ось чудовий приклад там же, в коментарях до поста Антіна Мухарського пише людина з Ізраїлю.
Israel Shteimberg:
Антон, так называемое "русскоязычное население" я вижу в Израиле.
Так сложилость, что от поселений на выкупленной, подчеркиваю, выкупленной земле, в сущности беженцы и тут обрётшие национальное достоинство Евреи строили страну до 1948-года, когда она была по факту признана.
Людей из разных стран связывал Иврит как цемент и сивол возрождения древнего Израиля и двух разрушенныых Храмов в предверии 3-го. Люди приезжали из разных стран принимая это аксиому сочетания: Израиль - Иврит. Дома пожилые люди могли сохранять язык стран из которых они приехали, но вся общественная жизнь шла на иврите. И уже их дети полностью переходили в общении на иврит. И так шло естественно с каждой волной Алии.
Но вот пошла волна из Совка и тут возникло это нелепое понятие "русскоязычных", "русскоязычночного населения" у которых затянулся инкубационный период. Они также как и в Украине не хотят учить язык так, что бы хотя бы уверенно им пользоваться, они не хотят уважать обычаи и нормы народа который платил на них налог, чтобы они получили то, чего никогда в Совке не имели. Им обязательно надо пойти в библиотеку в Шабат и проехать на автобусе, и прочее в этом роде. И при этом они въехали в страну как евреи по закону о возвращении получив все права. От медицинской страховки до всего остального. Что же удивляться ? Нацисткая москва веками нанасаждала пренебрежительное отношение к иному и Ройтбург - символ этого московского нацисткого мышления как и наше, так называемое, "русскоязычное нанаселение". Они не знают ни одного языка кроме искусственно русского лая эсперанто от конца 18-го века. И то в основном матерное. Так видимо и ройтбург языков не знает, а мову - и свою идиш, и украинскую - презизает. Стоит ли с тами как он и прочими дискутировать?

А тепер увага! 🙂 Ізраїльскому Гебрею відповідає адєсскій жидок ройтбурд:
Алєксандр Ройтбурд:
изя вы поц, найдите у меня хоть шото о презрении к украинскому языку... таким как вы нужно быть хотя бы на поводке.
 

Це так "абщяєтся" всесвітньо відомий художник та "інтеліґент і культурный дєятєль с міравым імєнєм" Алєксандр Ройтбурд.
 


 

Антін Мухарський:
Українську мову не можуть вивчити лише дебіли, дефективні або ліниві тварини!

 

Український співак і культурний діяч розповів про те, чому “еліта” не бажає вчити українську мову.
Все частіше чути: “Я украинскій русскоязичний патріот і мову учіть мнє нєт надобності, потому что мєня і так всє понімают”. Спробуємо розібрати суть питання і проблематики.

Я — Антон Дмитрович Мухарський народився в місті Києві в абсолютно російськомовній родині. Родичів в селі не маю ані по батьковій, ані по маминій лінії.

Вперше почув українську мову в природніх умовах (не враховуючи шкільних занять) у віці 13 років, коли ми з батьками поїхали відпочити у село Махаринці, і був страшенно здивований, адже на ті часи в абсолютно русифікованому Києві її можна було почути хіба що на базарі у вигляді суржика.

У 1989-му році повернувшись з армії, потрапив у вир подій першої хвилі українського відродження, яке знамените тим, що породило фестиваль “Червона рута”, літгурт “Бу-ба-бу”, та ще цілу низку культурних та мистецьких подій завдяки яким хотілося себе ідентифікувати саме як “модерного українця”, а не “шароварно-аграрного штемпа” від якого тхне часником і нафталіном.

На той час я вчився в театральному інституті ім. Карпенка-Карого. У нас на курсі було декілька хлопців та дівчат з Новосибірська (керівник курсу притягнув їх з собою з Росії). За якийсь рік вони досить не зле опанували українську, а за два вже отримували вищі бали на іспитах зі сценічної мови.

Ключовою лінгвоформою, аби змусити їх зробити над собою зусилля, була незабутня фраза нашого викладача з цього предмету: “Якщо ти за два роки не навчишся вільно розмовляти українською ти — або дебіл, або дефективний, або лінива тварина! Краще зізнайся в цьому прямо зараз і я не буду до тебе чіплятись, бо що з хворого або з тварини взяти? Квола “трієчка” тобі завжди буде забезпечена. Але більшого не вимагай!”

Розумію, волюнтаристський підхід, психологічний тиск і все таке. Але людина тим і відрізняється від тварини, що здатна зробити над собою вольове зусилля заради самовдосконалення. З цього роблю суворий висновок — ті хто здатні зробити над собою зусилля і вивчити мову або дебіли, або дефективні, або просто ліниві тварини. Варто відверто в цьому зізнатися і до вас не буде жодних претензій. Квола “трієчка” на право називатися громадянином України вам завжди буде забезпечена. І не треба впадати в істерики типу: “А-а-а-а-а-а, знову ці бандерлоги на нас наїжджають”. Повторюся, я народився в Києві в абсолютно російськомовній родині… Лінь, пристосуванство, брехню, байдужість, шахраювання і пересмикування фактів давайте залишимо для “русскоґо міра”. Все ж таки ми будуємо МОДЕРНУ УКРАЇНУ! Так що, як казав Великий Покальчук: “Вчіть, б…дь, українську мову!”
 

Матеріял підготував:
© Дмитро Дзюба
2017.ІІІ.29
© «Порохівниця»