Більмак — епопея перейменування


 

Більмак — епопея перейменування

 

Більмак — містечко на Запорожжі.
Другий рік триває епопея навколо перейменування невеличкого містечка на Запорожжі, на самій вершині славетного Запорожського краю, поблизу лінії фронту...
Минулого року «Порохівниця» публікувала матеріал «Більмак — бунт “куйбышевських ватніків”!»
Повідомлялось про зміну совєтської назви районого центру на Запорожжі "Куйбышево" на Більмак згідно закону про декомунізацію і десовєтізацію топоніміки.
Втім, активний спротив почали чинити місцеві коллабораціоністи...

 

Більманці, від простих селян до інтелектуалів, краєзнавців, істориків, вчителів та просто патріотів України, виступають на захист нової назви Більмак та вимагають припинити підбурювану другий рік поспіль коллабораціоністську бучу, котру здійснює купка місцевих ватніків.
 

Спочатку коллабораціоністи активно протестували проти назви Більмак, а після того, як Верховна Рада затвердила назву Більмак, коллабораціоністи розгорнули аґресивну інформаційну війну проти топоніму Більмак.
Антиукраїнські сили прагнуть поставити під сумнів рішення держави Україна та створити прецедент з повторним перейменуванням вже декомунізованої й десовєтізованої назви на свою, байдуже яку, але змінити.
 

Отже, тепер коллабораціоністи пропонують ніби-то "історичну назву" Кам'янка.
Втім, краєзнавець та історик з Більмака пан Сергій Шевчук спростовує цей факт, це ж підтверджує і Національна Академія Наук України.
 


 

«Епопея. Думки після перейменування»

 

Епопея з перейменуванням селища на рівні району завершена, остаточну крапку має поставити обласна та Верховна Рада, тому дозволю собі декілька думок з приводу Кам'янки-Більмака.
Перша з приводу "гріхів" П.І.Будника. Приблизно в 2010 році Павло Іванович звернувся до мене з пропозицією взяти участь у створенні історії Царекостянтинівки-Куйбишевого. Уточню, не Комиш-Зорянський селищний голова, не Смирновський сільський голова чи якийсь інший, а саме "некомпетентний" П.І.Будник. В ході роботи над історією Царекостянтинівки постало декілька питань: коли виникло село, як воно називалося і т.д. Автор цих рядків у 80-х роках минулого століття працював у архівах Москви та тодішнього Ленінґрада (Санкт-Петербурга) і не знайшов підтверджень того, що Куйбишеве у перші роки існування називалося Кам'янкою.
 

Посилання на відповідний аркуш Російського державного архіву стародавніх актів з твердженням, що "поселенцы навали слободу Каменкой в «Истории городов и сел. Украинской ССР. Запорожская область»", виявилося фальшивкою. Тоді ж я замовив у згаданому архіві копію цього аркушу з печаткою установи – слово "Кам'янка" там не було (цю копію можу надати всім бажаючим). Звичайно, я показав цю копію П.І.Буднику, якого звинувачують у "халатному ставленні до обов'язків", він не повірив мені і написав 6 квітня 2011 року в Російський державний архів стародавніх актів листа з проханням підтвердити посилання на цей архів авторів нарису «Куйбишеве» в «Історії міст і сіл УРСР» і отримав 11 жовтня 2011 року відповідь:
«Сообщаем, что указанные Вами архивные документы из ф. 1308 «Материалы Генерального и Специального межеваний по Екатеринославской губернии (Оп. 2, ед. хр 525, 531) не подтверждают факт онования селения Каменка (Цареконстантиновка) в 1782 году.».
 

Наведіть мені, будь ласка, аналогічний приклад звернення до архіву іншого селищного чи сільського голови Куйбишевського району?
У ході створення «Історії Царекостянтинівки-Куйбишевого» у Павла Івановича виникла ідея звернутися до старожилів селища, щоб вони поділилися своїми спогадами і автор звернувся до сім'ї М.С. та П.Т.Малук, Г.Є.Батечка та інших. Звертався я письмово і до керівників галузей, зокрема, медицини та культури (те, що вони не відповіли – то вже інша історія). Саме П.І.Будник запропонував звернутися за допомогою до вчителів та учнів обох шкіл селища. Задумка була такою, щоб учні коротко написали матеріал під назвою «Історія моєї родини в історії селища». Удвох з П.І.Будником ми виступили перед старшокласниками загальноосвітніх шкіл Куйбишевого і закликали їх взяти участь у цій акції, пообіцявши, що найкращі матеріали увійдуть до майбутньої книги. Жоден вчитель і учень обох шкіл не надав жодного матеріалу до книги!
Рукопис підготовлений у 2014 році, затримка з її виданням зумовлена, в тому числі, й "епопеєю" з перейменування селища.
 

Друга думка, з приводу тюрків і тюркомовних. Окрім Л.Гумільова є й інші вчені, які вивчали і перших, і других, та видали капітальні праці, зокрема С.О.Плетньова. Вона стверджує, що тюрки були й у Куйбишевому. Я ж стверджую, що вони є в селищі і досі.
 

Ще одна думка. Протистояння та образи з приводу назви райцентру не приведуть до добра, навчімось поважати один одного, прислухатись до думок інших людей, шукати конструктив. Кам'янсько-Більмацька «епопея» виникла не на порожньому місці – це результат нашого зневажливого ставлення до історії, зокрема до історії своєї сім'ї, своєї школи, свого села чи селища. Що б не подумали про мене читачі, але я твердо переконаний (про це писав ще у 80-х роках), що якщо в школі не вивчається курс (можливо, факультативний) «Історія моєї школи» («Біблія школи»), то школа повністю не виконує своїх функцій, і не тільки виховних. Аналогічно, якщо в жодній школі району не вивчається курс «Історія рідного краю» (умовна назва), то Кам'янсько-Більмацькі "епопеї" гарантовані і в майбутньому. Слово "вивчається" застосовано умовно, в даному випадку така «Історія рідного краю» повинна бути в школах, а чи вивчатимуть її учні – то інша справа.
 

І останнє, про рибу і голову. На моє тверде переконання, історію рідного краю повинні знати не тільки учні, а й дорослі, в першу чергу керівники районних структур – в майбутньому структур громад. Я б запровадив для них, як в країнах Балтії, своєрідний іспит із історії рідного краю.
 

В історії з Кам'янкою-Більмаком все ж є позитив: у селищі з'явились люди, які цікавляться історією свого краю, свого селища – цих людей не було ще років 5 тому. За це, безсумнівно, треба віддати належне П.І.Буднику. Житель селища С.М.Макарович ініціював написання «Історії Куйбишевської школи», зробив перший грошовий внесок у цю справу. Рукопис її знаходиться у Куйбишевській друкарні.
Бажаючі – долучайтесь!
 

© Сергій Шевчук, пенсіонер, краєзнавець, с.Шевченківське, Більмацький район.
© «Відродження карю» Інформаційний портал Більмацького району
 

Національна Академія Наук України також зробила свій висновок щодо спроб перейменувати Більмак на Кам'янку.
 


 

НАН України підкреслює, що спроби певної групи осіб перейменувати Більмак на Кам'янку ґрунтуються на хибній уяві про те, що остання назва ніби є історичною, хоча це не так. Отже спроба певної групи осіб перейменувати Більмак є політичною акцією, котра має на меті поставити під сумнів рішення Верховної Ради України і рішення держави Україна.
 


 

«Більмак – це наша доля»

 

Більмак – це наша доля і наше знамено в боротьбі за виживання! Чергове звернення до шановних земляків.
 

Спочатку було Слово і Слово було Бог. Так починається Біблія. «Бо то не просто мова, звуки не словникові холоднини, в нім чути труд і піт і муки – чуття єдиної родини» так писав наш український поет Павло Тичина.
 

Як корабель назвеш так він і попливе – говорить не один мудрий народ.
Я ж впевнений, якщо б наші предки назвали своє поселення Більмаком, тоді коли токмачани своє Токмаком, в нас також було б сорокатисячне містечко.
З нашим видатним земляком Москальковим Петром Івановичем, колишнім головою облвиконкому Запорізької області, який в той час багато в чому сприяв для розвитку нашого району, я подружився коли він вже не займав високих посад. Якось в розмові про долю району він сердито сказав : «Я їм давав гроші, щоб вони побудували проспект по обидві сторони дороги від Куйбишеве до Комиш-Зорі!». Уявіть, що замість диких зарослів від Більмака до Комиш-Зорі стоять п’ятиповерхові будинки з гарними двориками, гаражами, садами , городами. А далі МЕЗ, який міг бути в нас, а не в Пологах і мабуть ще ряд підприємств. В рази кращі були б у нас побутові умови, медицина, освіта, культура і спорт.
Трішки про прадавню історію. Протослов’яни прийшли в степ біля нинішніх Одеси і Кропивницького десь 16 століть тому, тюрки і іраномовні прийшли на тисячі років раніше. Нашу ж територію запоріжці освоїли всього лише декілька століть. Степ завжди жив своїм повнокровнім життям. Термін «Дике поле» придумали польські і російські загарбники. Подивіться скільки в нас курганів! А в них лежать наші далекі предки. Археолог від Бога Валерій Самар якось повідав мені в кінці 90-х «Ще пару років покопаємо і історію треба переписувати». Більмак для місцевих народів був тим, що для англійських Стоунхендж, а для єгиптян піраміди.
Нас вчили історії, яку німці написали на замовлення Петра І і Катерини ІІ (читайте «Кобзар») і підправленої російськими і кремлівськими ідеологами. Білмак з тюрського – головна висота. Наші предки запоріжці в долинах наших річок випасали величезні табуни коней (де ще в світі є Кінські роздори?!). Сторожова вежа стояла на самій височині. Гострі на язик запорожці називали тих козаків, що чергували на вежі більмаками.
Живуть українці в містах Чортків, Сатанів, Коростень, Херсон, Харків і в вус не дують. Тільки після цієї катавасії я звернув увагу, що кращі мої друзі Горбань і Могильний, а ще дружу з Понькою і Червяком і ніхто не збирається міняти прізвище.До речі прізвище Більмак має не мало українців. Кам’янок і їм подібним, від Львова до Ростова більше 200. Для порівняння Корсунів і Корсувнівок я нарахував тільки 7.
А Більмак єдиний і неповторний!!!
Об’єднавшись біля нашого правічного символу, ми повинні зберегти район, а не по дурному його шматувати, розмножуючи бюрократію.
Як депутат райради від «Батьківщини», я не можу добитись виконання своєї програми, бо керманичі партій яких Ви обрали по новизні, пустопорожній балаканині і часом за дешевий підкуп, взагалі не розуміють чим треба займатись і разом з редактором піднімають свій рейтинг спекуляціями з Більмаком.
Нагадую, що всі норми законів при перейменуванні витримані. Регіонали з мільйонного Дніпра вже програли схожу справу в суді. Як сказали мені знаючі люди в Києві: хай ваші «кам’янці» перейменовують Жучку в Бровка.
Краще давайте займемося проблемами, які нас осоромили не тільки в області, а вже на всю Україну.
Турбота про воїнів АТО найгірша
 

в області, відсутні державний реєстратор,натаріус, в аварійному стані знаходиться дпмба центрального ставка через яку проходить регіональна траса. Хто відповість за аварійний стан Олексієвської школи, за не якісне харчування в школах райцентру.
 

Північна частина Більмака підтоплена ставком, який захопила прокурорська мафія з донецьким корінням. Декілька будинків можуть просто розпастись. А шкода довкіллю обчислюється мільйонами гривень.
Хто відповість за катастрофічний стан Олексіївської школи, за неякісне харчування дітей в школах районного центру? І так далі .
А головне - ЕКОНОМІКА (це тема для окремої величезної статті).
 

З повагою, депутат Більмацької районної ради
© Микола Корсун
Більмак
12.ІІ.2017
 


 

«Тернистий шлях до правди»

 

Історія перейменування селища Більмак на Запоріжжі.
(Звернення до тих, кому Більмак – "більмо в оці" і не тільки до них)
 

Правда завжди проста, не завжди солодка і шлях до неї не завжди простий, частіше гіркий і тернистий - така правда життя.
Минуло майже півтора роки, з того часу, як почав виконуватися Закон України «Про декомунізацію», однак пристрасті в нашому селищі не тільки не вщухають, а розпалюються з новою силою, перед розглядом питання перейменування щойно перейменованого селища Більмак на Кам’янку на сесії обласної ради. Причина відома – значна кількість людей не може змиритися з новою назвою, вона їм як і раніше "більмо в оці". Доводити, що нова назва Більмак відповідає всім статтям усіх законів у цій сфері, що Більмак - легендарний топонім, найвища точка Північного Приазов’я та Причорномор’я, для опонентів – марна справа. «Більмо в оці» та «тюрки» затьмарили все!
Проста правда, для когось гірка, для когось солодка, полягає в тому, що в історії селища Більмак, назви Кам’янка не було, отже підстав для його перейменування немає як за чинним законодавством України, так і згідно п.12 розділу 111 Порядку вирішення питань адміністративно-територіального устрою в УРСР, затвердженого Указом Президії ВР УРСР 12.03.1981 року №1654 (про недопустимість повторення назв районів в республіці, а також назв селищ міського типу, селищ та сіл таких, що є в області). У Черкаській області є Кам’янський район, а в Запорізькій - два села: Кам’янка та співзвучний райцентр Кам’янка Дніпровська.
На правду часто закривають очі. Краще, зручніше, вигідніше придумати щось гарне, солодке і годувати ним суспільство багато років, аж поки все тайне стане явним. Пора відкрити очі і назвати речі своїми іменами. Наше селище не було засноване у 1782 році і ніколи не називалося Кам’янка, як про це написано в Історії міст і сіл Української РСР. На це вказують документи Російського архіву древніх актів, Запорізького обласного державного архіву, свідчать в своїх експертних висновках видатні, відомі не тільки на Запоріжжі історики: доктор історичних наук, професор Турченко Ф.Г, доктор історичних наук, професор Шаповалов Г.І, доктор історичних наук, професор Лиман І.І, кандидат історичних наук, доцент Білівненко С.М, кандидат історичних наук, доцент Молдавський Р.Л, наш місцевий краєзнавець, автор десятка видань, керівник Центру Громадських досліджень Північного Приазов’я Шевчук С.П., який вивчає цю тему вже протягом чотирьох десятиліть.
Історична назва поселення - Царекостянтинівка (Кам’янка) зустрічається тільки в одному архівному документі, в дужках, поряд з основною назвою. Історики трактують це як поселення при річці, а ще простонародне, побутове. Така прикра правда не надихає ні політичні сили, ні посадових осіб на прийняття законного рішення. Сьогодні це не популярно і «нєцелєсообразно». Прикро, що депутати селищної ради не встояли перед войовничим активом, готовим громити все на світі задля досягнення своєї мети, але на той час у них ще не було вищевказаних експертних висновків поважних науковців та архівних установ, які на сьогодні вже є в облраді та облдержадміністрації.
Можна і на цей раз закрити на все очі і сказати: - «Так хочуть люди !» А для чого тоді писані закони, чи ми ті, для кого вони не писані, не читані і не зрозумілі?
Погоджуюсь тільки з однією тезою активістки з перейменування Галини Підручної, яка вказала, що тут не місце принципу «Подобається, не подобається, закон є закон – його треба виконувати!» Так давайте виконувати!
Селищна рада разом з громадою селища не в повні мірі виконали закон в термін до 21 листопада минулого року, не надали назви селищу, яка б відповідала вимогам закону. Тому юридично всі повноваження по перейменуванню селища перейшли до Верховної Ради, тобто для перейменування не потрібно було навіть рішення сесії не те, що громадських слухань, у підробці яких звинувачує селищного голову П.І.Будника та ж Г.Підручна. Як учасник і свідок цих подій стверджую - «розіп’ятого хлопчика» не було, не було громадських слухань по назві Більмак, впевнений, що не було і підробки протоколу, бо селищний голова не самогубець і розуміє, що за це несе персональну відповідальність. Він не янгол, але чому Ви, пані Г.Підручна, не звертаєтеся до відповідних органів за правовою оцінкою його дій, а паплюжите цього посадовця на всю область? Вам просто не подобається назва Більмак, інших аргументів у Вас немає? За весь час протистояння всі противники Більмака не висунули жодної альтернативної назви, яка б відповідала закону. Влада для того й існує, щоб її критикувати, але ж не до такої міри і не так огульно!
У минулому році, тоді ще не селищний голова П.І.Будник пропонував назву Старокам’янка. Ці ж активісти кричали : - «Ти сам старий і ми не будемо жити з кам’яними душами!» Сьогодні для них Кам’янка є примарою, звучить як пісня, бо вони не хочуть бути «більмаками». А чому не більмачанами, як і токмачанами, дончанами, харьківчанами, що сприймається людьми нормально? Ці ж активісти тепер звинувачують голову в тому, що рада безпідставно змінила пропозицію Інституту національної пам’яті – краще було б Бельмачанське! Не знаю як, але не так! От якби Добродар! Та він не тулиться ні до чого.
Коли розлючений натовп на громадських слуханнях у захваті скандував селищному голові «ганьба», улюлюкав на депутатів за образливу, на їхню думку назву селища, П.І.Будник став уособленням зла, за те що підтримав виважену думку науковців, хоч справжнє зло сиділо в тому ж залі та задоволено споглядало на шабаш, режисерами якого були. Переважна більшість людей навіть не усвідомлювали, що вони виконують чужу волю, що стали жертвами банальної маніпуляції, яка є найважливішим елементом інформаційної війни. Свідомо чи не свідомо детонатором та натхненником цієї війни стала редакція нашої фактично єдиної в районі газети. Традиційно люди вірять всьому, що там пишуть, а писалося переважно про «більмо в оці», от і маємо наслідки. Серця людей палали впевненістю та праведним гнівом, а як же: - « З нами не порадилися, тепер ми будемо вирішувати свою долю, змінемо ненависну тюркську назву, бо вона принесе нам всілякі негаразди». Так сказали поводирі!
Противники назви Більмак говорили, що люди інтуїтивно не сприймають це слово, бо відчувають чуже далеке минуле і ніхто їм не нагнітає негатив. Припущення цікаве і з ним можна було б погодитися, якби не одне але. Де ж була людська інтуїція протягом останніх 80 років, коли селище жило під тюркською назвою, де був найзапекліший противник тюрків головний редактор нашої газети, чому ніхто не заглянув у енциклопедію? Хай раніше був «режим», але четверть століття незалежності!
(Назва Куйбишеве від тюркського «куйбиш», що означає «тайна аллаха», це вам не Більмак - головна висота! ) Бо не сказали!
Достатньо було маленької іскри і натовп готовий іти хоч на амбразуру… Такі ж емоції вирували в головах жінок, які разом з малолітніми дітьми зупинили наступ української армії на Донбасі, давши час російським агресорам безкарно окупувати суверенну територію на сході нашої держави. Вони не усвідомлювали, що виконують чужі плани, були впевнені, що це їх воля, їх рішення, їхня думка! Такі ж думки були в головах людей, які скандували:- «Собаці - собача смерть!» розгубленому робітникові чи селянину, який став безвинним жертовним ягням, випадково затягнутим у жорнова сталінських репресій. Фатальні помилки старших поколінь та жителів Донбасу нас нічому не навчили. Час все розставляє на свої місця, та ніхто не відповідає за пролиту кров, за невинні жертви. А хто відновить віру в розум і справедливість? Історична правда сама по собі не відновиться, для цього потрібні бажання, воля і зусилля. Це не просто, це важко, але іншого шляху в нас немає, якщо ми справді будуємо цивілізоване суспільство.
Вибір назви селища - це боротьба правди і неправди. Хто переможе? Чи стане це ще одним прикладом того, що верховенство права в нашій державі існує тільки на папері і може бути порушене під будь-яким приводом?
Насправді це не містечкова буря в склянці води, відбувається цивілізаційний вибір між історичною правдою та «целєсообразностю». Слово за обласною владою!
Своє звернення з цього приводу голові обласної ради Г.В.Самардаку та голові обласної державної адміністрації К.І. Брилю я надіслав.
Вважаю, що назва Більмак, як і Токмак — гідна назва для Запорізького краю! Адже Більмак — головна височина.
 

© Віктор Вернигор
Корінний мешканець селища Більмак
26.ХІ.2016

«Тернистий шлях до правди — післямова»

 

Про нахабне свавілля редактора районної газети до назви селища Більмак.
Ми всі є свідками шаленої інформаційної кампанії проти нової назви нашого селища БІЛЬМАК. В районці не має місця на іншу думку, та і в обласних газетах не так просто було розмістити вже для багатьох із Вас знайому статтю “Тернистий шлях до правди”. Серед редакторів газет виявляється існує кругова порука, так звана "солідарность". Тільки завдяки допомозі друзів, обласного штабу воїнів АТО із Запоріжжя та з третього телефонного дзвінка до редакції одного із заступників Запорізької обласної державної адміністрації, вищеназвана стаття була опублікована в газетах “МІГ” та “Запорізька Правда”, а потім роздрукована і рознесена в останні дні минулого і на початку нового року мешканцям селища, щоб кожен міг проаналізувати, зробити висновки з цього приводу і можливо змінити своє ставлення до нової назви селища.
Думаю, що не багато хто з людей розуміє, що без погодження районної влади редактор “Рідного Краю” не дозволив би вчиняти таке нахабне свавілля по відношенню до нової назви селища, що привело до розколу в громаді та зіпсувало стосунки серед багатьох людей.
Дивлячись на те, що відбувалося і відбувається в селищі і районі виникає думка, що для районних керівників немає інших проблем окрім цієї, для них - найголовнійшої.
Ця ганебна, штучно роздмухана епопея, пов’язана з повторним перейменуванням, глибоко обурює багатьох людей. В першу чергу підприємців, керівників установ і організацій в зв’язку з тим, що вже внесені зміни в назви цих об’єктів, адреси, печатки і всі установчі документи пов’язані з їх функціонуванням, а це гроші, нерви і час.
Особливо обурює питання повторного перейменування вчителів-пенсіонерів, які дивуються з того, що у всьому світі поважно ставляться до історії, археології, а в нашому районі процвітає таке недоречне, убоге невігластво. Вони вважають, що нова назва нашого селища Більмак відкриває величезний пласт і можливості для вчителів у навчальному процесі учнів. Знання історії рідного краю тільки сприятиме їх патріотичному вихованню, почуттів гордості, поваги та любові до малої Батьківщини, навколишнього середовища, і в цілому в формуванні людини як особистості.
Яскравим прикладом такого виховання був гурток пішохідного туризму з основами географічного краєзнавства Благовіщенської школи під керівництвом Миколи Дворського, котрий з гуртківцями в 2011 році під гаслом всеукраїнської експедиції учнівської і студентської молоді «Моя Батьківщина – Україна» напрям «Геологічними стежками України» дослідили сучасний стан геологічної пам'ятки природи — Більмак-Могили.
За результатами досліджень учні в своїй невеликій науковій роботі описали географічне положення об’єкта і його тектонічну будову, вказали на його Історичну цінність, на антропогенний вплив промислового виробництва на цю геологічну пам’ятку, на атмосферу, ґрунти і гідросферу, органічний світ, рельєф та на проблеми збереження геологічної пам’ятки для майбутніх поколінь.
В своїй роботі гуртківці зазначили, що наші предки, запорожці, відзначалися дбайливим ставленням до природи і в такому ж дусі виховували своїх потомків. На жаль, сучасне покоління забуло про моральні норми встановлені попередниками — такий висновок зробили учні Благовіщенської школи зі своїм керівником і натхненником цієї важливої справи Миколою Дворським.
Прикро, що про моральні норми у нашім районі забули його керівники, редактор районної газети, деякі вчителі і директори шкіл, начальник районного відділу освіти, яким нова назва нашого селища Більмак стала більмом у оці. Що ж тоді очикувати нам від простого, необізнаного люду?
 

© Володимир Шипко, Більмак.
12.II.2017
 

Отже, роздмухана в медіа істерія про "бунт житєлєй протів забєльманіванія" — фікція!

1 коментар до “Більмак — епопея перейменування

  1. Віктор

    З виступу в комітеті Верховної Ради нардепа Пономарьова прозвучало,що він привласнив частину території держави Україна.Це як розуміти? Тепер ми всі, як за царя, пономарьовські кріпаки? Тепер нас з селища з гордою назвою Більмак хочуть як худобу перегнати як і в царскі часи в Пономарьовську 201 камянку, де він посадив своїх, смотрящих над нами чужинців. Чи не пора Більмачанам з камяними душами прокинутись від дурману,яким їх напоїли районка і ці смотрящі, що використовують одурманених людей для розколу в громаді,сіють невдоволення яке на руку нашому ворогу, відволікаючи народ від більш важливих питань які треба вирішувати для покращення нашого життя.Сьогодні кожен повинен вирішити для себе,чи бути пономарьовським бидлом,худобою, чи жити вільними козаками в селищі з унікальною, неповторною в Україні, з тисячолітнім історичним корінням назвою нашого селища Більмак.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *