Більмак

На підтримку малої Батьківщини

Події навколо Більмака та пов’язані з цим антидержавні процеси в Запорожському краї з великою ймовірністю можуть повторити події весни 2014 року на сході країни… В руслі цих же антидержавних процесів на Запорожжі таким собі “ключем запуску” є процес повторного перейменування декомунізованого містечка Більмак. Коллабораціоністи прагнуть повторним перейменуванням поставити під сумнів рішення держави Україна та створити прецедент для інших декомунізованих населених пунктів. Дестабілізація в Більмаку також має стати “стартовим ключем” для початку РФ-окупації Запорожжя і так званого “пробіванія крымскоґо корідора”.
Низка останніх публікацій блоґ-майданчика «Порохівниця» висвітлювала ситуацію у невеликому запорожському містечку Більмак, навколо якого непомітно для широкого національного загалу вирує справжній вир подій, роздмуханий коллабораціоністами.
На жаль, окрім нашого блоґ-майданчика ніхто, здається, не помічає ці небезпечні для всієї країни події…

 

Попередні публікації щодо реваншу антиукраїнських сил на Запорожжі:
Реванш Пшонноґо Паханата 2017
Більмак — ключ до “крымскоґо корідора”, або Реванш “куйбышевських ватніків”!
Втратимо Запорожжя — втратимо Україну!

 

Позаяк свідомих Українців Більмака не чують ні в країні, ні на Запорожжі, ні навіть половина місцевих мешканців, — на підтримку топоніма Більмак створено низку постерів і малюнків для популяризації цієї старовинної назви. Адже топонім Більмак однаково шанувався і Українцями, запорожськими козаками, і киримьскими кочівниками, бо це назва найвищої гори між Дніпром та Озівським морем, що означає “головна гора”, “водорозділ”, “кордон”. З цієї гори беруть початок десятки рік та струмочків, що несуть свої води як у бік Дніпра, так і до Озівського моря. З Більмак-гори видно і сусідні Токмак-гору та Корсак-гору, а в ясний день навіть Озівське море та Великий Луг на обрії можна було розгледіти.
За козацькою легендою, під горою Більмак оселився козак-характерник, котрий також отримав своє прізвисько за назвою гори і був чатовим — вартував на горі й був на сторожі, повідомляючи завчасно козацтво про наближення ворога.
Лиш за таку красиву козацьку легенду можна було полюбити назву Більмак!
Лиш з однієї цієї козацької легенди можна вибудувати цілу концепцію для туристичної привабливості вершинного запорожського куточка, а туризм, за умови вірно збудованої концепції, приносить немалі кошти — головне вміти вдало все презентувати. Де ще на Запорожжі є така стратегічно важлива висота, яка слугувала як сторожова, і під якою за козацькою легендою мешкав не хтось, а козак-характерник! Ви знаєте, хто такий козак-характерник? Отож!
Та, на жаль, половина місцевих мешканців введені в оману маніпулятивними кишеньковими ЗМІ, котрі навмисне роздмухують спротив старовинній і шанованій запорожцями назві Більмак, з метою знищити унікальний для всієї України топонім. Це вигідно кремлядським коллабораціоністам, котрих фінансує з Москви клан Пшонки, і ці коллабораціоністи займають в регіоні впливові посади. Люди неначе подуріли, вимагаючи повернути назад “Куйбышево”, підхоплюючи маячню схибленого кишенькового редактора місцевої газети про “бєльмо”, хоча все життя раніше жили собі спокійно зі споконвічними назвами Більмак-Могила та Більманка. І коли декомунізація нарешті повернула на мапу України топонім запорожських часів, коли відтепер мапу Запорожжя прикрашають два унікальних топоніми — Токмак і Більмак — антиукраїнські сили вирішили, що цьому не бути!..
 


 

Перші паростки туристичної концепції для топоніму Більмак презентовано в цій публікації.
Цілком безкоштовно, тобто даром, місцеві підприємці Більмака можуть забрати собі ці ідеї для майбутнього розвитку туристичної сфери в Більмаку. Це всього лиш картинки з ідеями, їх можна використовувати різноманітно: як аватарки в соцмережах, як принти на магнітики, чашки та посуд, футболки, можна роздрукувати листівки чи у вигляді плакатів, тощо.
Беріть і вільно користуйтесь. Якщо колись у місцевих виникне бажання створити концепт чи туристичний бренд Більмака — перші ідеї вже є — тут і стилізоване зображення Більмак-Могили, і козак-характерник з іншими козаками (малюнки пана Бориса Піргача), тут і степовий орел, тут і старий козак з більманського ярмарку, тут і мапа Запорожжя з козацькими люлькою та порохівницею.
Також приказки, слогани та вірші, створені під час подорожі на прабатьківщину, з якої щойно повернувся.

Колись, у 2011 році, створив для власної втіхи постер до 100-річчя Велико-Токмаківської Залізниці (яка, до речі, завершена у 1914 році будівництвом станції Комиш-Зоря). Плакат зі старим паровозом початку ХХ століття та мапою Велико-Токмаківської Залізниці виклав у своєму блозі, нікому не пропонував. Яким же було моє здивування, коли за рік в одній з сувенірних крамниць Токмака побачив чашки, тарілки та футболки з роздрукованим принтом цього постеру. Місцеві бізнесмени просто взяли собі картинку на сувенірну продукцію і заробляли на цьому гроші. Скажу відверто — я не образився, було приємно бачити власну роботу, котру залюбки брали люди на сувеніри для себе чи гостей міста.
Згадавши про це, вирішив на підтримку назви Більмак створити різноманітні серії картинок, можливо ось так теж згодом в Більмаку хтось буде продавати магнітики чи ще якусь сувенірну продукцію з цими картинками. І люди зароблять собі, і головне — назва Більмак буде популяризуватись!
 


 

Ласкаво просимо в Більмак,
У нас тут все простенько так,
На ярмарку старий козак
Насипле в жменю вам табак,
Наллє у кухоль пива з діжки,
А може й самогонки трішки,
Сальця з цибулькой пошматує,
Та й пампушок не пожалкує.
Погомонить за те за се:
Життя, політика, тарифи,
Війна триклята, посівна,
Та Україна понад все!
Ласкаво просимо в Більмак,
У нас тут все простенько так,
У нас прості, відкриті люди,
Як той душевний дід козак.

 


 

Більмак, Токмак,
Великий Луг і Запорожжя —
Повстануть Чорні Запорожці, пам’ятай!
Не пустим окупантів в наші хати —
Зась лізти ворогу в наш рідний край!
Україна понад усе!

 


 

«Під горою Більмак»

 

Під горою Більмак
Килимом білий мак,
Трава-мурава й сива колива,
І жив характерник-козак!

Під горою Більмак
З сивим чубом козак,
Знав козак бойовий гопак,
Звався козак Більмак!

А з гори Більмак
Видно гору Токмак,
Та на обрії — Батько Великий Луг,
І Січ Запорожська Матір.

А з гори Більмак
Видно гору Корсак,
Із небом стрічається Озівське море
Між луками й морем — гори!

На вершину Більмак
Зійде сивий козак,
Лукомор’я довкола з гори огляне —
На сторожі козак Більмак!

Як з гори Більмак
Засіче козак
Що зі сходу ворожой Орди навала —
Миттю сивий козак повстане!

Ой, гора Більмак!
Споконвіку ж так,
Бережеш Запорожжя — стоїш на варті,
Мов із сивим чубом козак.

А з гори Більмак
Видно добрий шмат
України-Неньки, Запорожжя-Батька,
І на варті стоїть Більмак.

2017.VI.7
© Дмитро Дзюба
Токмак

 


 

«Маки в степах Запорожжя»

 

В степах Запорожжя весною
Розквітне білий мак
Під сивою горою
Із назвою Більмак.

Молоді козаки дівчатам
Білий мак у вінки плетуть,
А селяни отару поволі
На пасовисько женуть.

Джури-козачата босоніж
По росі до ставка чимдуж.
Чом козак старий зажурився?
Не туж, козаче, не туж…

Зажурився тому я, синку,
Що не густо росте білий мак,
Миру й ніжності квітка-символ,
Що дарує кохання смак.

Набагато густіше вкриває
Степ довкола червоний мак…
Мак червоний, мов пасма крові —
Кожен мак — то полеглий козак!..

Подивись, скільки маку довкола,
Лиш червоний, кривавий мак…
Мак червоний — краплинка крові,
Де поліг захисник-козак…

І щороку все більше маку,
Знову ллється козацька кров…
Бо зі сходу полізли кацапи —
Ворог вічний війною пішов…

України степи безкраї
Мак червоний засіяв дощем…
Тому й душу журбою крає,
Тому й серце стискає щем…

В степах Запорожжя весною,
Під горами Більмак і Токмак
Мак червоний до небокраю,
І лиш деінде білий мак…

2017.VI.7
© Дмитро Дзюба
Токмак

 


 


 


 

Погляньте на мапу Запорожжя!
На цій мапі ще є Великий Луг, який затопили, вбили і знищили совєтські й кацапські окупанти так, як вони затопили Дніпрові Пороги та знищили розташування першої Запорожської Січі на острові Байди (зараз це вже не острів, а оточений заплавою й болотом пагорб, поруч трансформаторний завод-гігант, промислові звалища та нетрі під назвою “бомбей”, а на місці першої Січі видовбано гігантський кар’єр — точно так совєтсько-кацапські окупанти видовбували кар’єри в усіх ключових та знакових для Українців місцях: Більмак-Гора, Токмак-Гора, Корсак-Гора, тощо…)
Кацапські окупанти завжди намагались знищити все українське, знакове та священне для Українців, чи бодай щось, що могло би тримати в серцях Українців наш дух Волі, нашу національну свідомість. Кацапські окупанти знищили повністю ріку Дніпро, затопивши каскадом “водохраніліщ”, тим самим знищівши і Великий Луг, і всі запорожські Січі… Кацапські окупанти вбивали українську мову, і Українців за рідну мову… Кацапські окупанти витравлювали та винищували українські назви, топоніми, насаджуючи “масковска-рассійска-савєтскіє названія” — і тепер нереально витягнути з мізків всі оці “куйбышево”.
Зараз треба повертати українські та історичні назви.

Запорожжя — найбільша історико-етнографічна область України, розкинулось від центру до морів, від Бугу до Таганрігу.
Запорожжя ділилось на паланки, а також мало й умовний поділ на свої кути, котрі серед козацтва по-різному називались: Запорожжя Низове, Запорожжя Нове, Інгульська Слобода, Барвінкова паланка, Протовче, Січеславщина, Кальміуська паланка.
Землі між затопленим Великом Лугом та Озівським морем — те саме Лукомор’я, про яке згадав “імператорський любімєц” Алєксандр Пушкін, закріпивши там самим за Лукомор’ям статус “ісконно русской зємлі”, позначивши ще тоді цей самий “крымскій корідор” важливою для імперської експансії територією. Втім, московська “історіоґрафія” постійно називала землі Запорожжя “Дікоє Полє”, підкреслюючи, що там ніби ніхто не жив, і заселення буцім-то почалось лише після московської окупації Криму у 1783 році, з початком створення “новороссійскоґо намєстнічєства”.
Так, Лукомор’я це не кацапське слово, а козацька назва, бо саме так називали запорожці степові землі між морем і луками Великого Лугу — Лукомор’я, або Залужжя.
В степах Запорожжя запорожці і Українці поступово почали розселятися по долинам річок, багатих на зелень, трави у плавнях. Часто тюркські назви легко сприймались запорожцями і залишались. Так утворились Токмак (ситне місце в перекладі з тюркської), і той же Більмак (головна гора).
Та попри те, що запорожці до останнього звитяжно опирались московській окупації, як ми знаємо, кацапи змогли окупувати Україну, і ця окупація продовжується до наших днів…

Необхідно після декомунізації й десовєтізації проводити декацапізацію та прибирати вже россіянско-імперські назви, а їх вдосталь, особливо на Запорожжі! Адже козацькі назви кацапські окупанти часів шльондри-імпєратріци Єкатєріни-Второй змінювали на свої, кацапські, розкидавши на нашій землі топонімів на честь своїх придворних холуїв, котрим щедро роздавали наші козацькі, запорожські, українські землі! Козацький Кут перетворився на “Царіцын Кут”, Канкринівка — “Малоєкатєріновка”, “Васільєвка” і “Поповка” — на честь “тайноґо статскоґо совєтніка” Васілія Попова, котрому щедро наділив земель Великого Лугу Ґріґорій Потёмкін-Таврічєскій, “Балабіно” на честь ще одного такого ж царського холуя, та й “Царє-Константіновка” передувала назві “Куйбышево”. Вже не кажучи про пафосно-абсурдні псевдо-грецькі назви, котрі вигадувала шльондра-імпєратріца Єкатєріна-ІІ: “Мєлітополь” — на честь неіснучого міста Меліс, чи Мелістополіс; “Ольвіополь” — за сотні кілометрів на північ від античної Ольвії; а вже після “шальной імпєратріци” її наслідували, наслідком чого з’явився “Маріуполь” — насправді, на честь цариці Маріі Фёдоровны, але “пріазовскім ґрєкам” (які насправді не греки, а киримські етноси Уруми й Румеї) пояснили, що назва “в чєсть моря, марской ґорад, Маріупаль”. Запорожжя мало на Озівському морі лише одну козацьку фортецю Домаха на місці нинішнього міста Маріуполь.
Час проводити декацапізацію й повертати наше: козацьке, запорожське, українське.
Україна, Запорожжя — це наша земля!
 


 


 

Наступні іллюстрації можна використовувати і як принти для друку сувенірної продукції, і в якості аватарів та обкладинок в соцмережах — використання вільне, будь ласка.
Більмак — на сторожі Запорожжя!
 

 


 

…і не забувайте: Більмак — ключ до “крымскоґо корідора”!
Втратимо назву Більмак — отримаємо кацапські танки під хатами!
Ця “пшонная каша с топором”!..
Втратимо Запорожжя — втратимо Україну!
 


 

Вельми дякую: пана Олега Шупляка за його дивовижні двовзори, що надихнули на вірші; пана Бориса Піргача за неймовірних козаків; пана Віктора Вернигора і земляків за любов до рідного краю; двоюрідного брата Максима Довгаля за подорож на прабатьківщину…
© Дмитро Дзюба
2017.IV.10
© «Порохівниця»

Коментарі

Коментарі

4 thoughts on “Більмак

  1. Дякую нашому земляку Дмитру Дзюбі, його брату Максу Довгалю та їх друзям Патріотам України за такі чудові,змістовні,багаті матеріали про наше селище з славетною назвою БІЛЬМАК на ЗАПОРІЖЖІ.

    1. Це наш Більмак!
      І Більмак, і Токмак, і козацьке наше Запорожжя — це Україна!
      Це наша Батьківщина! Це наша земля!
      Не дозволимо ворогам плюндрувати нашу землю та кликати до наших хат кацапські танки!
      Сподіваюсь, в Більмаку теж люди усвідомлять нарешті, під чию дудку їх змушували “плясать” та яку “пшонную кашу с тапаром” змушували їсти.
      Більмак — гідна назва, шанована на Запорожжі запорожськими козаками, позаяк гора ця була важливою для козаків.

    2. Це Вам треба дякувати за витримку!
      Другий рік відбиватись від ватніків та протистояти махіні пшонної пропаґанди — треба бути справжнім героєм.
      Ви все правильно робите.
      Подяка тим небагатьом небайдужим і справжнім патріотам України з Більмака, котрі протистоять коллаборантам.

  2. Момент істини?
    (Чому так? І коли все це з нами сталось?)

    ​Чи пам’ятаємо ми люди про той час,
    коли війна прийшла до усіх нас,
    коли ми з вами плакали усі,
    тоді як танки в наше селище ввійшли?
    Тоді, як на тих танках, у іржі,
    сиділи воїни, обірвані й худі, худі,
    голодні, але їхній дух в очах
    їх був, як той столітній дуб.
    Ті хлопці не дивилися на те,
    що з армією в нас, ще щось не те,
    бо йшли вони на ту війну, щоб до загину,
    боронити нашу Батьківщину.

    Тоді це горе, об’єднало усіх нас,
    тоді все їм несли, що мали про запас:
    харчі, одежу, ковдри, щоб до ранку,
    не мерзли хлопці наші у тих танках.
    Бо кожен з нас хто ніс оте добро,
    душі своєї віддавав тепло.
    Бо кожен знав що десь їх мати
    рве серце за свого солдата.

    Що сталося сьогодні, що, забули,
    що в нас війна ще йде, ще не минула,
    що хтось забув, що чоловік учора вмер,
    що на війні солдати гинуть й до тепер?
    Чому нам очі затулило те “більмо”,
    звідки взялося в нас отеє зло?
    Хто розум помутив той нам усім,
    що Більмака ми ладні розірвати всі?

    Більмака того, про якого завжди
    слава століттями в серцях народу не згасала,
    бо той козак, як і сьогодні від орди,
    в ту давнину, теж нашу землю боронив.
    Чому так сталося, що всі сьогодні ми
    Більмак-Могилу, пращурів всіх прокляли?
    Чим перед нами завинила та гора,
    яка дала всім нам скільки добра?

    Яка залізла нам в голови хома,
    що совість наша стала як глуха?
    Яка подіяла на нас нечиста сила,
    що розум нам усім занапастила?
    Ці напасті і в школу вже прийшли,
    такими стали вже і вчителі.
    Що вчителі? Як їх заврайоно,
    жахіттям став якимсь уже давно.

    Якої напасті нам ще чекати,
    жахіття ще якого, нашим дітям ждати,
    шо жде їх, як у нас – у їх батьків,
    розуму ще менше, чим в вчителів.
    Чому камінням стали наші душі,
    чому в камінні ми всі жити мусим?
    Яка у наше тіло вкралася вражина,
    через газету того ворожбина?

    Чому так сталось? Що той нікчема журналіст
    у душі наші нам усім вліз?
    Чому ми через того журналіста,
    сьогодні ладні всіх живцем поїсти?
    Причину цьому шукайте не в Більмак-могилі,
    шукайте те у вашій голові, причинній.
    Нарешті зрозумійте, що хворь та, не від Більмака,
    а через того, що в газеті тій сидить, від маньяка.

    Вирішуйте де жити будем – в селищі Більмак,
    як головному і завжди буде так?
    Чи в Камянці – яку зробили ми болотом,
    де окрім жаб у ній живе ніхто там?
    Чи в селищі, що має назву горду
    Більмак одну на всю державу, ту-народну?
    Чи в якісь кам’янці, в якій не знаєм ми,
    бо таких кам’янок, хоч греблю вже гати?
    Чи в селищі, що назву нову має,
    чи вонять будем, як той що все міняє?
    Чи підемо ми всі за Більмаком,
    чи з тим, хто вже крутнув хвостом?
    Чи пам’ятник поставим Більмаку,
    чи тому, що з газети – маньяку?
    Чи кожен буде вільним козаком,
    чи жить в болоті, разом з маньяком?

    Чи хочемо, щоб нас у те болото знову,
    як при царю зігнали як худобу?
    Чи будем жити, як газета пише,
    щоб знову нас усіх, тут обдурити?
    В чому момент той істини настав?
    В тому, що Вам редактор все брехав?
    В тому,що в кожній тій газеті дурив він всіх на світі?
    Що друкував про те, що сам задумав,
    не пропускав, боявся інших думок,
    боявся як чорт ладана вірша,
    про Більмак-Гору й Більмака.
    В тому, що цей приблуда де міг,
    Більмака гудив,
    для чого всю редакцію, погнав він на цю акцію.
    В тому, що цей серун, на це ніколи б не спромігся,
    якби не гроші крахоборів тих і їх підтримка.
    А момент істини такий, що крахобори ті і він
    людей із дружного села, перетворили в ворогів.
    А все для чого?
    Щоб селищного голову Пашу, змінить на Сюріка чи Няшу?
    І це не вперше вже для них,
    про муху й вола роги, ми вже чули теж від них.
    Істина ще й в тому, що брехнею,
    як в райраду Няшу приведуть вони в громаду.
    А газетярі “Рідного краю” як завжди,
    людей на баранів повернуть, як і самі,
    щоб баранам в базу тім жити Кам’янка,
    а вільним козакам, не в селищі Більмак,
    з назвою гордою , історією славною.

    Віктор Вернигор
    Більмак

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *