70-ті роковини акції “Вісла”


 

70-ті роковини акції “Вісла”

 

«Rozwiązać ostatecznie problem ukraiński w Polsce»
«Остаточне вирішення української проблеми в Польщі»
— гасло Akcji specjalnej «Wschód»\«Wisła»

«Ми були гіршими за диких тварюк — ми були вояками Війська Польського!»
— зізнання одного з виконавців акції “Вісла”

Сьогодні — 70-ті роковини акції "Вісла".
Акція “Вісла” — акт геноциду Українців, етнічна чистка, здійснена поляками у 1947 році (28.IV.—29.VII.1947) — депортація Українців з етнічних Західних Теренів України — Лемківщини, Надсяння, Холмщини і Підляшшя.
Примусова депортація з використанням військ (СССР, ПНР, ЧСР) здійснювалась за рішенням коммуністичних режимів та партійного і державного керівництва СССР, ПНР та ЧСР на території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 року належали Німеччині, так звані "повернені землі" ("ziemie odzyskany").
В рамках акції “Вісла” 137-150 тисяч українців і членів змішаних сімей депортовано з етнічних Західних Теренів України.

 

Чотири хвилі масових переселень пережили Українці Західних Теренів України у повоєнні роки:
І. 1944–1946 роки – вивезення за угодою між УССР і Польським "комітетом національного визволення" про “обмін населенням” 482 тисяч українців із території сучасної Польщі до західних і південно-східних областей України на місця, звільнені після депортацій німецьких, татарських, грецьких, болгарських і єврейських родин.
ІІ. Акція “Вісла” (спочатку називалась “Схід”).
ІІІ. Акція “Захід” (жовтень 1947 року) — масова депортація населення Західної України до Сибіру. Постраждало 26 332 родини (77 291 особа).
IV. Примусове переміщення 9125 українців із Польщі вглиб УССР унаслідок “вирівнювання” в 1951 році державного кордону між СССР і ПНР. Усього з батьківщиною (Дрогобицька область) попрощалися всі мешканці 42 сіл і містечка Нижні Устрики.
Загалом, понад 700 тисяч Українців стали жертвами цих переселенсько-депортаційних акцій.

“Українців за Сян!”
“За 20 років сліду вашого не буде!”

Під такими гаслами ляхи влаштовували етнічні чистки Українців...
Гасло, за аналогією нацистського "остаточного вирішення єврейського питання", було взято за основу Akcji specjalnej „Wschód“\„Wisła“ — спеціальної акції „Схід“, переназваної згодом на акцію „Вісла“:
«Rozwiązać ostatecznie problem ukraiński w Polsce» — «Остаточне вирішення української проблеми в Польщі»
 


 

Блоґ-майданчик «Порохівниця», на відміну від офіційних державних інтернет-ресурсів та медія, не обмежений дипломатичними реверансами та політкоректністю, тож, будемо називати речі своїми іменами: етнічні чистки і масові вбивства — геноцидом, ляхів ляхами, а кацапів кацапами. А сумнозвісна "волынская рєзня"\"волинска жечь" — це волинська трагедія, котру розпочали ще в середині 1930-х років саме ляхи, і тільки у 1943 році у Українців нарешті урвався терпець і деякі загони УПА почали ліквідовувати вбивць мирного українського населення та їх посібників.
Для початку, розглянемо історію протистояння Польщі і України.
 

Польща vs Україна: протистояння 1918—1947

 


 

Польща, відроджена в листопаді 1918 року з-під уламків Россійської Імперії та Австро-Угорщини, захопила в 1919 році етнічні Західні Терени України: Галичину (Галіцію), Покуття, Гуцульщину, Бойківщину (Бойковину), Лемківщину (Лемковину), Надсяння, Холмщину, Берестейщину (Підляшшя). Після краху УНР Польща окупувала ще й Волинь та Полісся.
Опинившись перед загрозою совєтської окупації у 1920, Польща уклала угоду з УНР, і, знесилена та майже знищена большевікамі, бєлоґвардєйцамі та поляками Армія УНР була використана Польщею для оборони від совєтської навали.
Українці дотримались слова і врятували Польщу від совєтської окупації.
Натомість, Юзеф Пілсудський зрадив угоди з Україною, Білоруссю і Литвою та 1921 року уклав сепаратну угоду з Совєтською Россією в Ризі, за якою території незалежних України (УНР), Біларусі (БНР) та Литви розчленовувались на користь Польщі і Совєтської Россії.

Польща "повернула" собі так звані "Kresy Wschodnie" — "Сходні Креси"!
„Львув наш!“ „Вільно наш!“ „Мєнськ — Совєтам!“

В міжвоєнні роки (між І та ІІ Світовими війнами) Польща на державному рівні, всупереч міжнародним угодам, проводила постійне нищення українства, особливо на Холмщині та Підляшші, позаяк це найбільш висунуті на захід українські етнічні землі, що клином відділяли Польщу від Біларусі. Проводилась активна і вельми аґресивна державна політика асиміляції, полонізації ("пацифікація""уміротворення украйонців") та поборювання всіх форм розвитку Українців. Все робилося, щоби позбавити Українців власної інтелиґенції та національної свідомості.

Ляхи вельми тішились повернутими "Сходними Кресами" та вже мріяли про "Жечь Посполіту од можа до можа!"
Щоправда, вже у 1939 році саму Польщу було розділено між двома великими хижаками — СССР та Третім Райхом — двома дружніми й братніми тоталітарними імперіями з красно-коричневими ідеологіями.
Втім, ляхи у питання знищення Українців (та Гебреїв, між іншим) знаходили спільну мову і з нацистами, і з совєтами.
Коли прийшли нацисти — багато ляхів залюбки видавали нацистами нещасних Гебреїв, котрих відправляли у концтабори, де зрештою живцем спалювали... Коли прийшли Совєти — ляхи швидко стали "коммуністами". Й доки СССР звільняли Польщу від нацистів, Армія Крайова в тилу завзято займалась етнічними чистками Українців...
 


 

Польща звинувачує Українців у "волынской рєзнє", натомість приховуючи власні злочини!
Ляхи почали відкрито винищувати Українців з початком совєтсько-нацистської окупації Польщі, і вже у 1941 році відкрито вирізали цілі українські села!
У вирі Другої Світової війни Світ не помічав етнічну чистку Українців...
Українці мовчки потерпали, доки у 1943 році не дійшло до волинської трагедії...
Польща постійно голосить про "фашистов бандеровцев УПА", тоді як в геноциді Українців польський коммуністичний режим, за підтримки НКВД СССР, задіяв окрім "Армії Крайової" всі польські ультра-праві угрупування — Національні Збройні Сили (NSZ) і Національна Військова Організація (NOW), цушманшафт (ляшські цуш-поліцаї на службі у нацистів Третього Райху), а цивільних сільських ляхів-шовіністів зорганізували у "Армію Людову" та "Батальйони Хлопські".
У 1942—1944 "Армія Людова" та "Батальйони Хлопські" перейшли до відвертого масового знищення українських сел та відкрито вирізали цілі українські села, жорстоко вбиваючи навіть немовлят, дітей, жінок, літніх людей...
Немовлят часто хапали за ніженьку і розбивали головою об долівку, могли насадити на вила, або живцем підпалити...
Ляхи вбивали Українців, отримуючи від того втіху...
Не дивно, що зрештою деякі частини УПА зрештою почали ліквідовувати терористів та їх посібників серед цивільного населення.
От вам і "волынская рєзня"...

Українофобна політика, постійні репресії Українців з боку Польщі: полонізація, "пацифікація", депортації й масові вбивства Українців на етнічних Західних Теренах України — викликали зрештою рішучий спротив з боку УПА і ОУН. Це загрожувало коммуністичному режиму ПНР (Польської Народної Республіки), який вирішив за порадою Кремля "остаточно вирішити українську проблему" і депортувати у 1947 році залишки українського населення з українських етнічних земель!
 


 

Дивний пріоритет поляків у ХХ столітті.
Отримавши по завершенню І Світової війни шанс на відновлення незалежності, Польща завадила отримати Незалежність Україні і Біларусі, пошматувавши чужі етнічні терени, влаштувавши війну в Литві і анексував зрештою литовську столицю Вільнюс (Вільно на польський манер).
Під час окупації Третім Райхом та СССР, замість оборони своєї країни від окупантів, ляхи завзято заходились здавати нацистам Гебреїв та Українців, часто вбивали самі. Коли прийшли Совєти, ляхи ще завзятіше заходились знищувати Українців...
Зрештою, ляхи чекали, доки Совєти знищать Третій Райх і віддадуть їм німецькі терени: Померанію, Силезію, Прусію, котрі ляхи назвуть "ziemie odzyskany" ("повернені землі").
До речі, з не меншою жорстокістю ляхи влаштують і етноцид німецького цивільного населення, знищуючи не лише живих людей, але й всі німецькі цвинтарі. Як робили і в українських селах...
Чи можна після такого ляхів вважати людьми?
За жорстокістю ляхи не відрізнялись від кацапів.
Спитайте у Німців...
 

Етнічні чистки Українців розпочались задовго до акції "Вісла".
Після того, як Українці почали захищатись від ляхів на Волині, Польща лише посилила терор і, під шум Другої Світової, доки нікому було перейматись долею Українців, ляхи зухвало й відкрито чинили геноцид, отримавши після 1944 року ще й підтримку з боку Совєтів.
 


 

Трагедія села Павлокоми.
1-3 березня 1945 року в селі Павлокоми було здійснено етнічну чистку Українців угрупуваннями "Армії Крайової" та ляхами-шовіністами з місцевих мешканців навколишніх ляшських сел, під керівництвом поручника Юзефа Бісса (Józef Biss) на псевдо "Вацлав".
Міжетнічний конфлікт у Павлокомах роздмухав ще у 1918 році місцевий лях-землевласник Алєксандер Скшиньский (Aleksander Skrzyński) — в подальшому став прем'єр-міністром Польщі.
У 1942—1944 "Армія Людова" та "Батальйони Хлопські" перейшли до відвертого масового знищення українських сел. Ляхи тероризували українське населення, доки, зрештою, влаштували етнічну чистку, по-звірячому вбиваючи навіть немовлят і дітей!
В селі Павлокоми офіційно вбито 366 Українців, вижило 36 дітей і жінок... Неофіційне число жертв понад 500...
Павлокома — символ трагічної долі українців на землях так званого "Закерзоння"...

Польща лише у 1995 році визнала трагічні події в Павлокомі та погодилась на встановлення меморіяльного хреста.
Втім, місцеві ляхи одразу знищили братські могили та зруйнували меморіял!
У 2005 польська громада Павлоком погодилась на відкриття меморіялу за умови, що буде 2 хреста — полякам і Українцям.
На хресті Українцям поляки так і не вказали, від кого саме загинули Українці, і навіть не згадали, що загинули Українці:
«Вічна пам'ять 366 жертвам трагічно загиблих 1-3 березня в селі Павлокоми».
Натомість, на польському хресті напис такий:
«Пам'яті поляків, мешканців села Павлокома, які у 1939-1945 загинули від рук українських націоналістів на "нелюдській землі"».
(Ляхи називають Україну "нелюдська земля"!)
13 травня 2005 меморіял відкривали у присутності Віктора Ющенка і Лєха Качинського.
Фраґмент напису "від рук українських націоналістів" ляхи сором'язливо прикрили стрічечкою польського прапору.
 


 

Депортації Українців із етнічних Західних Теренів України розпочались у 1944, коли ще гриміла Друга Світова війна.
У 1944 між урядами УССР і ПНР було підписано «Угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах». Це перше виселення Українців зі споконвічних українських земель, що на той час належали Польщі, котре передувало Акцції "Вісла" та яке мало (за умовами "угоди") бути винятково добровільним, проводилося найчастіше примусово та із застосуванням військової сили. Польські адміністративні органи для збільшення масштабів переселення вдавалися до:
— позбавлення прав українців на землю,
— ліквідації рідного шкільництва,
— ліквідації культурно-освітніх установ,
— ліквідації греко-католицької церкви тощо.
Протягом жовтня 1944 — серпня 1946, за даними польських джерел, до України (тоді — УССР у складі СССР) було переселено 482 тисячі осіб.
Із 1944 по 1947 роки в ході так званої "репатріації" було примусово виселено майже 500 000 Українців (122 454 українських родини) з етнічних Західних Теренів України, які СССР "пєрєдавал Польской Народной Рєспублікє".
Примусове виселення Українців супроводжувалось акціями "уміротворення украйонців""пацифікація" в термінології ляхів. "Армія Крайова", "Армія Людова", "Батальйони Хлопські" здійснювали масові вбивства Українців, вирізаючи цілі села, не жаліючи навіть немовлят і дітей...
Достеменна кількість вбитих ляхами Українців невідома...
Це був початок масштабної ляшської етнічної чистки й геноциду Українців.
Акція "Вісла" буле вже завершальним етапом цього ляшського геноциду Українців...
 


 


Інфографіка у повному розділі
© Український Інститут Національної Пам'яті і «Ukraine Сrisis Media Center».
Інформаційні матеріали до 70-річчя з часу проведення польською владою акції “Вісла”

 

Акція “Вісла”

 

Хроніки планування і реалізації етнічної чистки Українців на етнічних Західних Теренах України в рамках Акції “Вісла”.
 

31.І.1947 — голова Воєводського комітету безпеки в Ряшеві полковник Іґнаци Вєлічко видає наказ провести облік українського населення на території Ряшівського воєводства.

5.ІІ.1947 — польський Сейм проголошує «Закон про амністію для членів підпілля» на час від 22.ІІ. до 25.IV.1947. Амністія не поширюється на ОУН і УПА. Як заявлено під час сеймових переговорів:
«Прощення і відпущення покарання для прибічників УПА було б повністю несумісне з нашими елементарними почуттями обов'язку перед державою, а також підірвало б найбільш життєво важливі інтереси народу.»

14.ІІ.1947 — новоторґський староста Лєх Лея звертається до краківського воєводи з проханням виселити Лемків. Пояснює це потребою
"...створення однорідної держави з точки зору етнічної приналежності. Аби перетворити приграничні повіти на суто польські, що зрештою відповідає інтересам держави, і щоб усунути питання Лемків з питань польської політики, рекомендованим би було переселення Лемків вглиб Польщі..."

20.ІІ.1947 — заступник начальника Генерального штабу Польського війська генерал Стефан Моссор у звіті міністру національної оборони і голові Державної комісії безпеки представляє список Українців з 12 повітів Ряшівського воєводства і проект їх виселення.
"При розгляді ситуації на території Краківського округу виникла проблема з залишками українців. Багато осіб і навіть цілі сім'ї українців сховалися в лісах, або в прикордонних теренах Чехословаччини, а потім повернулися в свої садиби, становлячи бази для банд УПА і небезпеку іредентизму на майбутнє. Оскільки Радянський Союз не приймає на даний час цих людей, здається, необхідно навесні здійснити енергійну акцію переселення цих осіб окремими сім'ями розкидуючи їх по всіх відновлених територіях, де вони швидко асимілюются."

25.ІІ.1947 — голова Воєводської комісії безпеки в Ряшеві полковник Вєлічко пропонує виселити Українців:
"Потрібно повністю виконати і завершити акцію виселення, почату в 1945 році. Якщо в даний час відсутня можливість передачі тих українців в СРСР, то необхідно їх перенаправити на захід і розпорошено розселити, аби унеможливити шкідливу діяльність. Це питання обговорювалося з воєводою, котрий звернувся з відповідним запитом до центральної влади."

6.ІІІ.1947 — з пропозицією виселення лемків виступає до Державної комісії безпеки командир Краківської округи генерал Вєнцковський:
"Хотілоб ся, щоби виступити з поданням до уряду про переселення "Лемків", які ще залишилися в повіті Нови Сонч, на територію Повернених Земель."
„Byłoby pożądanym, aby wystąpić z wnioskiem do rządu o spowodowanie przesiedlenia pozostałych jeszcze w pow. Nowy Sącz «Łemków» na teren Ziem Odzyskanych“.

27.ІІІ.1947 — на засіданні Державної комісії безпеки обговорено пропозицію виселення Українців. Прийнято постанову, щоб міністр державної безпеки генерал Радкевич справи, котрі стосуються виселення Українців з Ряшівського воєводства («Sprawy dotyczące wysiedlenia Ukraińców z woj. Rzeszowskiego») представив на засіданні Політбюро Центрального комітету Польської робітничої партії.

27.ІІІ.1947 — у секретному рапорті Оперативного відділу Генерального штабу Польського війська записано:
"Вирішення українського питання, поширеного на територію Ряшівського, Люблінського і частини Краківського воєводства є справою надзвичайно важливою, вирішальною щодо результатів подальшої боротьби з бандами УПА (...) Оскільки СССР на даний час не приймає цих людей на свої території, тому представляється необхідним провести енергічну акцію переселення цих людей поодинокими сім'ями на територію Повернених Земель, де вони можуть скоро асимілюватися."
«Rozwiązanie zagadnienia ukraińskiego rozciągającego się na teren województwa rzeszowskiego, lubelskiego i części krakowskiego jest sprawą nadzwyczaj ważną, decydującą o wynikach dalszej walki z bandami UPA (…) Ponieważ ZSRR nie przyjmuje już obecnie tych ludzi na swe tereny, wydaje się rzeczą konieczną, aby przeprowadzić energiczną akcję przesiedleńczą tych ludzi pojedynczymi rodzinami na teren Ziem Odzyskanych, gdzie mogą się szybko zasymilować».

 


 

Формальний привід
Смерть польського генерала від рук «бандитів з УПА» стала сигналом для акції «Вісла»
Приводом до початку Акції "Вісла" стала загибель 28.ІІІ.1947 в районі села Яблоньки (на шосе між Балигородом і Тісною) у бою з відділом УПА (командир — майор С.Хрін) заступника міністра оборони (ІІ віце-міністр національної оборони) Польщі генерала К.Свєрчевського.

У смерті Свєрчевського досі залишаються деякі нез'ясовані обставини. У тому бою проти 50 поляків стояло 150 ОУНівців, з кулеметами й мінометами. А вбито лиш генерала та трьох солдатів. Нападників одразу названо "бандою УПА", хоча слідство закінчили тільки тижнів через три. Бандерівці не знімали з себе відповідальності за ту акцію. Але дивно, що "Хрін", який командував однією з тих двох сотень УПА, згодом у своїх мемуарах ані словом не згадав про Свєрчевського.

Вірогідно, ОУНівці могли й не знати, що в колоні був генерал Свєрчевський, а під час нетривалої перестрілки самі ж поляки могли пристрелити генерала, маючи таємний наказ вищого командування, задля отримання формального приводу для початку завершального етапу етнічної чистки Українців.

Цього ж дня на засіданні політбюро ПРП було прийнято рішення про цілковиту депортацію українського населення у новостворені на колишніх німецьких землях воєводства — Вроцлавське, Гданське, Зеленогірське, Кошалінське, Ольштинське, Познанське і Щецінське.

28.ІІІ.1947 — постанова Політбюро ЦК ПРП:
«В рамках репресивної акції щодо українського народу постановлено: 1. Швидкими темпами переселити українців і змішані родини на повернені території (передусім північну Пруссію), не утворюуючи компактних груп і не ближче, ніж 100 км від кордону».
«W ramach akcji represyjnej wobec ludności ukraińskiej postanowiono: 1. W szybkim tempie przesiedlić Ukraińców i rodziny mieszane na tereny odzyskane (przede wszystkim Prusy płn.), nie tworząc zwartych grup i nie bliżej niż 100 km od granicy».

29.ІІІ.1947 — Політбюро ЦК ПРП повідомляє про свою постанову в справі виселення Українців посла СССР у Варшаві Віктора Лєбєдєва.

30.ІІІ.1947 — Воєводський комітет безпеки в Ряшеві приймає постанову про виселення і «впровадження концтаборів для українців, що шкодять Панству» («wprowadzenie obozów koncentracyjnych dla Ukraińców, którzy szkodzą, Państwu»)

11.IV.1947 — постановою Політбюро з завданням проведення «української акції» («akcji ukraińskiej») твориться штаб оперативної групи, яку очолює заступник начальника Генерального штабу Польського війська генерал Стефан Моссор.

11.IV.1947 — рапорт Оперативного відділу Генерального штабу Польського війська у справі генерала Свєрчевського:
«Приналежність організованої банди, котра вчинила напад, не можна встановити, так як нікого з учасників не затримано. (…) Не виключено, що за генералом під час його подорожі цілий час стежили диверсанти з-поміж реакційних елементів Центральної Польщі, і замах був організований ними власне у такій місцевості, де підозра впаде на українців. Ввважаю за свій обов'язок подання такого припущення, а щоб органи, призначені до провадження детального розслідування не притримувалися хибної думки, що злочин вчинили українські фашисти, і тільки серед них розшукували виконавців...»

15.IV.1947 — міністр оборони Польщі фельдмаршал Міхал Рола-Жимієрскі (Michał Rola-Żymierski) звернувся до міністрів оборони національної Республіки Чехословаччини і СССР з проханням про щільну блокаду рубежу з Польщею, щоб ніхто не перебрався на територію сусідніх країн.

16.IV.1947 — на засіданні Державної комісії безпеки представлено проект організації «Спеціальної акція „Схід“» ("Akcji specjalnej «Wschód»"), згодом переіменованої на Акція "Вісла (Akcja «Wisła»), який починався від речення:
«Остаточно вирішити українську проблему у Польщі. З тією метою: а)провести за погодженням з Державним Репатріаційним Управлінням евакуацію з південної та східної прикордонної смуги усіх осіб української національності на північно-західні землі, розселяючи їх там, за можливості, якнайрозпорошеніше; б) евакуації будуть піддані усі українські народності з Лемками включно…»
«Rozwiązać ostatecznie problem ukraiński w Polsce. W tym celu: a) Przeprowadzić w porozumieniu z Państwowym Urzędem Repatriacyjnym ewakuacje z południowego i wschodniego pasa granicznego wszystkich osób narodowości ukraińskiej na ziemie północno-zachodnie, osiedlając je tam w możliwie najrzadszym rozproszeniu, b) Ewakuacją bedą objęte wszystkie odcienie narodowości ukraińskiej z Lemkami włącznie…»

17.IV.1947 — звіт спеціальної комісії Міністерства безпеки і оборони в справі вбивства генерала Свєрчевського:
«…У результаті проведених операцій не виявлено нікого з виконавців нападу, вчиненого 28 березня 1947 р. У зв'язку із вищесказаним, як і з тим, що ми зовсім не маємо агентури у підпіллі, стан справ виключає швидке встановлення злочинців, як виконавців, так і інспіраторів та організаторів вбивства генерала Свєрчевського…»

18.IV.1947 — Посол Польщі в Москві повідомляє міністра закордонних справ СССР про акцію «Вісла».

20.IV.1947 — план дій Оперативної групи «Вісла»:
«Негайно приступити до встановлення та розробки української інтелігенції та священослужителів, котрі є головним двигуном діяльності українського підпілля. Скласти детальні списки для їхнього цілковитого виселення»

22.IV.1947 — інструкція командування Оперативної групи «Вісла» для командира конвою транспорту з виселеними Українцями:
«Не допустити до контактів тих, що виселюють, з населенням ззовні. (…) Під час всієї подорожі командир конвою повинен пильнувати, щоб всі вагони з однієї сторони були постійно зачинені. У нічний час, натомість, після вечірньої перевірки стану окремих вагонів, вагони належить замкнути з обох сторін»

22.IV.1947 — у Сяноці починає "працювати" Військовий суд Оперативної групи «Вісла». Протягом трьох місяців засудив він 173 українців на смертну кару, 58 на довічне ув'язнення і 79 на кару до 15 років ув'язнення.

23.IV.1947 — постанова Політбюро ЦК ПРП у справі ув'язнення "підозрілих Українців" («podejrzanych Ukraińców») у концтаборі в Явожні.

23.IV.1947 — інструкція командування ОГ «Вісла» для командира виселенського відділу:
"З метою забезпечення їм спокійного життя і праці, уникнення непотрібних жертв цивільного населення під час боротьби з бандитизмом в районі сіл і в самих селах за розпорядженням місцевих влад населення переселюється на Повернуті Території. Кожен, хто несанкціоновано останеться після виселення, буде вважатися за члена банди і трактуватися як такий."

23.IV.1947 — інструкція командування ОГ «Вісла» для коменданта полкового збірного пункту:
«Полковий збірний пункт є першим етапом переселення. Тут відбувається перша селекція переселенців. Селекція має на меті виявлення ворожих та сумнівних елементів»

23.IV.1947 — з΄являється наказ для вояків перед їх виїздом на акцію «Вісла»:
«Солдати! Випала нам неземна честь, що ідемо воювати за права народу. Матері і діти, плачучи, благають про допомогу своїх синів у війську, щоби покласти край діяльності фашистських бандформувань під знаком Української Повстанської Армії, створеної гітлерівськими фашистами і керованої офіцерами СС!»
«Żołnierze! Spotkał nas ten zaszczyt niezmierny, że idźemy walczyć o prawa ludu. Matki i dzieci płaczące wzywaja o pomoc swych synow w wojsku, by położyć kres działalności bandom faszystowskim spód znaku Ukraińskiej Powstańczej Armii zalożonej przez faszystow hitlerowskich i kierowanej przez oficerów SS!»

24.IV.1947 — Президія Ради Міністрів Республіки Польща ухвалила рішення у справі Акції «Вісла».

24.IV.1947 — з Варшави відправлено залізничним транспортом 15 тонн колючого дроту для побудови перехідних виселенських таборів.

24.IV.1947 — згідно з наказом командира ОГ «Вісла» починаються масові арешти Українців, запідозрюваних у співпраці з УПА.

28.IV.1947 о 04:00 годині ранку шість польських дивізій ( 17 тис.чол.) та відділи "Корпусу Безпеченьства Публічного" (назва органів польської служби безпеки) оточили території, на яких компактно проживало українське населення. В цей же час відділи НКВД і чехословацької армії заблокували східні і південні кордони Польщі від Бреста до Нового Сончу. Операція "Вісла" проводилась під безпосереднім керівництвом міністра оборони Польщі маршала Р.Жимерські та ген. С.Моссора.

28-29.IV.1947 — на засіданні Пленарної Конференції єпископату Польщі Примас Польщі Кардинал Август Гльонд повідомляє, що Святійший Отець іменував його делегатом для Церков східного обряду в Польщі — Греко-Католицької і Вірменської. Просить польських владик, щоб з великою розсудливістю і гідністю ставилися до греко-католиків, щоб "навіть не давати приводу, що спричиняються до ліквідації Церкви". Просить також, щоб з українських церков не забирали іконостасів.

29.IV.1947 — зі станції Куляшне від'їжджає перший транспорт з виселенцями. Це мешканці Должиці Сяніцького повіту.

1.V.1947 — командування 9 Дивізії Польського війська повідомляє, що 1 травня в Перемишлі
„… у зв'язку з початком травневих свят в костелі отців Францісканців, один з ксьондзів у своїй проповіді виразив глибокий жаль та співчуття з приводу великого нещастя, котре спіткало "наших братів" (Українців?), сказаних з причини виселення на поневіряння; взивав він вірних до молитв за "братів", котрих спіткало лихо…“

9.V.1947 — командування 7 Дивізії Польського війська повідомляє, що
«На обслуговуючих станціях виселена людність дякувала війську за надану допомогу і за добре трактування. Виїжджаюча людність спонтанно маїла вагони зеленню або вивішувала біло-червоні прапорці»

9.V.1947 — з Освєнціма до концентраційного табору в Явожні прибуває перша група Українців. В'язнем № 1 є Марія Баран, дочка Петра й Анни, нар. 10.III.1929 р. в Луковій Ліського повіту.

15.V.1947 — краківський щоденник «Naprzód» («Вперед») повідомляє про акцію «Вісла».
«Ця акція, з одного боку, причиниться певною мірою до сприяння викоріненню банд УПА, а з іншого боку, призведе до цілковитого динамічного опольщення Повернених Земель»

22.V.1947 — у лісі біля Лішної Сяніцького повіту розстріляно у збірній екзекуції першу групу 19 українців, засуджених на смерть Військовим судом Оперативної групи «Вісла». Серед страчених була дівчина Розалія Мілько.

27.V.1947 — таємна, вручну написана, інструкція головного прокурора Польського війська полковника Генрика Гольдера для Військового суду Оперативної групи «Вісла»:
«Смертні вироки, видані Військовим Трибуналом Групи «Вісла», виконувати відразу після оголошення вироку. Вищесказане стосується тільки "упівців".
„Wyroki śmierci wydane przez Sąd Wojskowy Grupy «Wisła» niezwłocznie po ogłoszeniu wyroku wykonywać. Powyzsze dotyczy jedynie «Upowców»“

21.VІ.1947 — у Любачові відбулася урочиста зміна назви вулиці Шашкевича на вул."генерала Свєрчевського".

6.VІІ.1947 — наказ командування ОГ «Вісла» № 006 про створення спеціальних військових «Grup Kontrolnych» («Груп Контрольних»), завданням яких є перевірити ще раз кожну виселену місцевість у пошуках Українців:
«Перевірити, чи на їх території не залишилися родини, особливо осіб, котрі повинні бути виселені, або ж чи немає утікачів з транспортів, котрі повернулися на своє старе місце проживання. У разі підтвердження таких випадків, ці особи негайно виселити і під конвоєм передати до найближчих збірних пунктів».

15.VІІ.1947 — Державна комісія безпеки вирішує, щоб від 1 до 25 липня ОГ «Вісла» провела «kontrolę terenów i oczyszczenie z pozostałych resztek» (тобто — «контроль і зачистку території»).

16.VІІ.1947 — наказ № 0010 командира ОГ «Вісла» генерала Моссора про арешт і заслання в концтабір Явожно «Ukraińców, wysiedlonych i bezprawnie powracających» («…виселених Українців, що незаконно повертаються») .

19.VІІ.1947 — наказ № 063 командира 7 Дивізії Польського війська полковника Бобровського:
«Усіх виселених українців, що з'являються на тереторії відповідальності Дивізії, з метою проведення жнив, — арештувати і віддати Службі Безпеки з ціллю їх відсилання до концентраційних таборів».

29.VІІ.1947 — закінчує свою діяльність Оперативна група «Вісла». Її завдання переймає Оперативна група Краківської округи.

Депортаційні заходи проходили в три етапи:
1) з 28.ІV.1947 до 15.VІ.1947 виселялись українці з повітів Ліско, Сянік, Перемишль, Ясло, Кросно, Любачів, Горлиці, Ярослав;
2) до 30.VІ.1947 вивозилося українське населення з повітів Новий Сонч, Новий Тарг, Томашів Любельський, Грубешів.
3) до кінця жовтня 1947 депортовано населення з решти повітів Закерзоння.
На 31.VІІ.1947, за польськими даними, було переселено 140 575 осіб, ув'язнено в концтаборі Явожно 3800 осіб, убито 655 осіб, заарештовано 1466 членів українського руху Опору.

1 серпня 1947 таємна інспекція Державної комісії безпеки наказала командувачам Краківського і Люблінського воєводств виселити всіх Українців, що залишилися на їх території після акції «Вісла», без огляду на ступінь лояльності і партійну приналежність та організувати контрольні бригади з перевірки кожного виселеного села, щоб у них не залишилася жодна українська чи змішана родина. Намагаючись прискорити асиміляцію переселенців, органи влади, звичайно, допускали переїзд в одну місцевість не більше 3-4 українських родин.
Акція "Вісла" супроводжувалась нелюдським масовим насильством над Українцями...
 


 

«Ріка Сян була червона від людської крові!»

Трагедія села Павлокоми, Різня в Березці, Різня в Горайці, Різня в Сагрині, Пискоровичі та безліч подібних кривавих трагедій практично в кожному з десятків тисяч українських сел і містечок від Підляшшя до Лемковини...

Кількість жертв в деяких селах і містечках:
— Малі Куровичі — вбито від 500 до 2000 Українців;
— Сагринь — вбито від 600 до 1000 Українців;
— Павлокоми — вбито від 366 до 500 Українців;
— Пискоровичі — вбито близько 200 Українців;
— Верховина — вбито близько 200 Українців, 65 дітей;
— Горайці — вбито близько 200 Українців;
— Березка — вбито 180 Українців;
— Малковичі — вбито 154 Українці...
Достеменна кількість жертв ляшського геноциду Українців невідома...
 

Як ляхи відзначають 70-ті роковини Акції “Вісла”

 


 

Останній пам’ятник воїнам УПА на території Польщі показово зруйновано у селі Грушевичі, це Надсяння, Перемишлянщина, зараз це прикордонне село на окупованих ляхами етнічних Західних Теренах України.
Зроблено це зухвало, публічно, з дозволу місцевої влади, яка заявила, що пам'ятник в Грушевичах "є всього лише символічним і є незаконним".
Організатори провокації не приховують, що їхня мета — перешкодити відзначенню 70-их роковин акції „Вісла”.
Нам начебто сказали: Українцям місце у стійлі.
Руйнування братської могили вояків УПА в Грушовичах є 5-м актом вандалізму саме цього пам’ятника і є 15-м за чергою актом наруги над місцями пам’яті українського народу в Польщі, вчиненим від 2014 року.
Ці випадки залишаються без розгляду правоохоронними органами Польщі. Польська влада не відновлює знищених пам’ятників. Водночас за той самий період в Україні було вчинено 4 акти наруги над польськими місцями пам’яті, і кожного разу українська влада у найкоротші терміни відновлювала меморіальні об’єкти у їх первинному вигляді, а за фактами вандалізму порушувались кримінальні справи. Між тим, в Україні поляки вже набудували 105 нелегальних польських пам'ятників! Що з ними робити? Корчувати?
А що робити з меморіялом "львувскім орльотам"?
Меморіял "львувскім орльотам" — це все одно що на Аскольдовій Горі зараз розбити меморіял "апалчєнцам дамбасса"!
Може згребти оте все бульдозерами і завантажити у ешелон та відправити на Варшаву? Щоб нарешті ляхи перестали безперервно торочити "Львув то є польське място бо там орльота!"
Нема "орльот" — немає ляхів!
 

 

Будемо відверті.
До цього часу ми були схильні сприймати усі антиукраїнські шабаші у Польщі як провокацію третьої сили — Москви. І мали на це усі підстави. РФ була і залишається найголовнішими ворогом України.
Українці закривали очі на всі ці українофобні "художні фільми" про "волинскую рєзню" з брехливими та вигаданими фактами і морем кривавих жорстоких сцен, закривали очі на чисельні наруги над могилами Українців, війну з мертвими...
Проте сьогодні усе має змінитися. Глум на мертвими, зневага до українських державних символів, шовіністичний угар з яким вівся демонтаж, а головне відсутність реакції офіційної Варшави, вказують, що настав час змінити ставлення до Польщі.
Ми поважали Польщу-адвоката. Але не терпітимимо Польщу-прокурора.
З усіма наслідками, які з цього випливають для поляків і Польщі.

Віднині ніякі не "європейська нація поляки", а ляхи — як кацапи ніякі не "россіянє", а просто кацапи й москалі.
Доки ляхи не визнають всі свої злочини проти Українців, Білорусів, Литовців, Чехів, Словаків, Німців — ляхи будуть лишатись ляхами! Доки ляхи не визнають усі свої етнічні чистки та не засудять ці злочини, доки не повернуть Україні, Білорусі та Німеччині окуповані терени — ляхи будуть лишатись ляхами — найбільш огидним народом-вбивцею і окупантом в Європі. Так, як кацапи!

Необхідно вже нарешті визнати й чітко усвідомити — одвічними ворогами України є Московія і Речь Посполита.
Найсильніше Українців ненавидять і прагнуть знищити тільки ці два "братскіх народа" з багнищ — одні з мєщёрскіх багнищ, другі з мазовєцкіх багнищ!
Тільки ці "братскіє народы" використовують форму "на Украине"\"na Ukrainie", бо не вважають Україну державою.
Ляхи — такі ж "братья", як і кацапи!
Вбивці і окупанти!

 

© Дмитро Дзюба
2017.IV.28
© «Порохівниця»

Коментарі

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *