✠ 100-річчя створення Першого українського полку


100-річчя створення
Першого українського козачого полку
імені гетьмана Богдана Хмельницького

 

1 травня в історії Української Революції.
1.V.(18.IV.)1917 на зібранні Українського військового Клубу імені гетьмана Павла Полуботка було проголошено створення Першого українського козачого полку імені гетьмана Богдана Хмельницького.
Це був початок українізації військових частин російській армії.

Перший український козачий полк імені гетьмана Богдана Хмельницького — перша українська військова частина в російській армії. Полк сформований 1 травня (18 квітня за старим стилем) 1917 року в Києві на добровільних засадах.
Створення полку поклало початок українізації військових частин у російській армії.

 

Вимога про організацію Першого українського добровольчого полку імені Богдана Хмельницького постала ще в березні 1917 року.
6(18).ІІІ.1917 ідеолог Самостійної України Микола Міхновський скликав перше українське підготовче віче Київського гарнізону, яке ухвалило рішення розпочати роботу, спрямовану на організацію українського війська.
11(24).ІІІ.1917 військове віче з понад 1000 солдатів і офіцерів ухвалило організувати Український охочекомонний (добровільний) полк.
В умовах розвалу російської царської армії ідея Миколи Міхновського про організацію українських військових частин отримала широкий розголос. 16 березня, у День свята революції, під час наради військових Київського гарнізону було прийнято рішення про заснування товариства «Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка» й організацію української армії.
16(29).ІІІ.1917 на установчих зборах українців-вояків київської залоги на етапно-розподільному пункті в Києві зібралося близько 3 тисяч мобілізованих солдатів-Українців із Чернігівщини, Полтавщини та інших країв України, які виявили тверде бажання зорганізуватися в І охочекомонний піший козачий полк імені гетьмана Богдана Хмельницького і не погоджувалися ні на які компроміси Київського військового округу (КВО). Їхнє рішення зустріло різко негативне ставлення як з боку командування КВО, так і представників россійських партій в київських радах, негативно відреагувало і Врємєнноє Правітєльство Россійской Рєспублікі в Пєтроґрадє.
 

Полуботківці під час демонстрації у День свята революції, 16(29).ІІІ.1917

 

За ініціятивою Клубу імені гетьмана Павла Полуботка чорниці Флорівського жіночого монастиря вишили для майбутнього полку прапор, а 1 квітня 1917 року його освятили у Володимирському соборі Києва.
 

Прапор Першого українського козачого полку імені гетьмана Богдана Хмельницького

 

Рада Клубу опублікувала відозву до українських вояків, складену Миколою Міхновським:

«Пам'ятаймо, що на нашій землі стоїть упертий ворог і напружує останні сили, щоб прибрати до своїх цупких рук усю Україну. Товариші-браття! Не дамо Україну нікому! Полита кров'ю славних козаків запорожців, вкрита в цю війну горами нашого трупу — нехай встане вона до свого життя! Товариші-Українці! Єднайтеся у свої українські гуртки. Єднайтеся з думкою про волю України, про її козацьку Силу!»

 

28(15).IV.1917, після довгих зволікань та попри негативну реакцію Пєтроґрада й військового керівництва КВО, вимогу солдатів-Українців підтримала "пацифістська" соціялістична Українська Центральна Рада. Соціяліст-большевік Віннічєнко з великою недовірою ставився до українського війська і вважав, що військо взагалі не потрібне! Організацію українського полку відстоювали представники Українського військового клубу імені гетьмана Павла Полуботка. Саме завдяки наполегливій праці Клубу Полуботка і було сформовано цей Перший український козачий полк імені гетьмана Богдана Хмельницького. Зрештою, після вагань та зволікань Центральна Рада прийняла резолюцію, в якій зазначала, що "не бачить іншого виходу, як сформувати з них український полк і задовольнити їх бажання вийти негайно на фронт у якості української військової одиниці".
 


 

1.V.(18.IV.)1917 Український військовий клуб імені Полуботка влаштував на Сирці військове свято «Перші квітки» за участю частин київського гарнізону і солдат із розподільчого пункту. Представники Центральної Ради не зацікавились цією подією.
Сирецьке поле прикрасили українськими національними прапорами, портретами Тараса Шевченка й гетьмана Павла Полуботка. За повідомленням газети «Нова Рада», свято супроводжувалось гаслами: «Хай живе славне українське військо!», «1-му Українському ім. Гетьмана Богдана Хмельницького полку – слава!».
Три військові оркестри виконували національний гімн «Ще не вмерла Україна».
На пропозицію Миколи Міхновського вояки самостійно організувались у 1-й український полк імені гетьмана Богдана Хмельницького на чолі зі штабс-капітаном Д. Путником-Гребенюком, розподілившись на курені (батальйони), сотні (роти) й чоти (відділення). Першим до Богданівського полку записався визначний український артист Микола Садовський.
 

Після свята, о 17-й годині, колони Богданівського полку через всю столицю пройшли на Печерськ, до Маріїнського палацу, який став на той час місцем розташування "Совєта солдатскіх і воєнних дєпутатов". Останні не на жарт перелякалися, а виступи їхніх очільників із закликами "нє прєдавать россійскую рєволюцию і єхать в своі часті на фронт воєвать за єдіную Россію" супроводжували вигуками обурення або слухали з настороженим мовчанням. Дещо згладив ситуацію Головний начальник Київського військового округу М. Ходорович. Він наказав розмістити богданівців у казармах, видавати їм провізію та запропонував обрати делегацію для переговорів із "Совєтом солдатскіх і воєнних дєпутатов".

Богданівський полк влаштував під стінами Маріїнського палацу імпровізований парад, і лише потім українські вояки розійшлися по казармах.

Втім, наради й перемовини тієї ночі ні до чого не призвели.
Як зазначав Михайло Ковальчук:

«Заплановане на 2 травня спільне засідання Богданівського полку з київськими революційними організаціями так і не відбулося. Ймовірно, українська сторона просто втратила інтерес до безплідних дискусій з россійською демократією, що не виявляла жодного бажання підтримати її вимоги… У штабі Юґо-Западноґо фронту перші звістки про самовільне створення в Києві українського полку зрозуміли як відкритий виступ Українців проти Врємєнноґо Правітєльства Россіі. Генерал А. Брусілов навіть віддав наказ "ліквідіровать восстаніє". Коли ж фронтове командування одержало детальнішу інформацію про події, цей наказ було скасовано».

 

Доки тривали переговори з командуванням КВО, у казармах на вулиці Васильківській розпочалося формування полку — організовано сотні та обрано старшин.
2.V.(19.IV.)1917 до головнокомандувача Юґо-Западноґо фронту генерала Алєксєя Брусілова прибула делегація Українського військового клубу імені гетьмана Павла Полуботка та Богданівського полку.
4.V.(21.IV.)1917 військовий міністр Врємєнноґо Правітєльства Россійской Рєспублікі Алєксандр Ґучков після наради з Вєрховним ґлавнокомандующім Россійской Рєспублікі Міхаілом Алексєєвим дав дозвіл на формування окремого охочекомонного українського полку, але в київському гарнізоні мали залишитися тільки 500 осіб, решта мали негайно вирушити "на фронт воєвать за єдіную Россію".
Тим не менше, для українського руху це була значна перемога.
 

Перший Український військовий з'їзд 1917 року підтримав формування першої української військової частини, вимагаючи зарахувати до її складу всіх 3200 осіб, що записалися до полку, і призначив командиром полковника Юрія Капкана.
Структура полку відповідала зразкам російського полків того часу: складався з 4 куренів (батальйонів) у складі 4 сотень кожний, кулеметної сотні, відділи піших та кінних розвідників, відділ зв'язку, господарська сотні й медчастини.
Зрештою ж, всього до полку увійшло понад 3500 осіб.
 

Документально-історичний фільм-реконструкція «Українська Революція» за спогадами Всеволода Петріва відображає участь богданівців у штурмі "Арсеналу" під час січневого заколоту та захисті Києва від большевістських військ Муравйова у січні 1918 року.
 

II► «Українська Революція» за спогадами Всеволода Петріва

 


 


 

Ідеологічні розбіжності з Центральною Радою

У той самий час проблема створення національного українського війська із самого початку стала своєрідним вододілом серед українських політичних сил. У підходах до його створення склалися дві абсолютно протилежні концепції. Як показують подальші історичні події, це завдало значної шкоди військовому рухові і всій національно-визвольній боротьбі. Товариство полуботківців на чолі з Міхновським вважало, що військовий рух необхідно використати для створення сильної національної армії, яка зможе стати головною запорукою Самостійності Соборної України. Соціялістична ж більшість Центральної Ради українську державність зводила лише до автономії України у складі федеративної Россійської Рєспубліки і тому заперечувала необхідність української національної армії, доводячи непотрібність регулярного війська за умов демократизації суспільства. Відповідно до концепції лідерів Центральної Ради військо мало існувати для загальнороссійських потреб лише доти, доки Россія не переможе у війні (Перша Світова війна ще тривала). На озброєння було взято ідею заміни постійного війська "народною міліцією", що знайшло відбиток у відповідних офіційних партійних документах, які ще більше заплутували справу. Адже прийняті документи, з одного боку, висловлювали симпатії та підтримку національним домаганням вояків, а з іншого, — обмежували можливість створення повноцінного національного українського війська. Це не просто дезорганізовувало український військовий рух, а позбавляло його кінцевої мети — створення національних Збройних сил. Лідери-соціялісти не хотіли бачити у війську сили, на яку можна було б спертися для розбудови української державності, недооцінювали сили українського військового руху, який, розгортаючись стихійно, набував широкого розмаху, відзначався революційністю і твердістю у відстоюванні національних інтересів.
Якщо казати вже відверто, соціяліст-більшовик Владімір Віннічєнко настільки відкрито симпатизував большевікам Ульянова-Лєніна, що через рік, у 1918, в дні, коли справжні патріоти України вирушали під Крути боронити Україну від красних орд Муравйова, Віннічєнко повипускав з тюрем большевіків, котрі вже мали накази з Пєтроґрада влаштувати січневий заколот на заводі "Арсенал", і вони влаштували його! Придушити вдалося лише силами перших українських збройних сил, котрі ще лишались в столиці. На щастя, Симон Петлюра зметикував, що все ж підкорятись суцільно Віннічєнку не варто, до того ж, у Петлюри були свої амбіції...
Соціялістична Центральна Рада Віннічєнка увесь час намагалась якось здихатись національних українських військ, постійно закликаючи вояків "відправлятись на фронт воювати за єдіную Россію"!..
Ця недолуга політика соціялістичних політиканів коштувала забагато для України...
 


 

Подальша доля Першого українського козачого полку імені гетьмана Богдана Хмельницького

Подальша доля Першого українського імені гетьмана Богдана Хмельницького козачого полку, як і Другого українського імені гетьмана Павла Полуботка козачого полку, склалися кепсько, як, зрештою, склались трагічно в цілому І Визвольні Змагання через чисельні глупства соціалістичної Центральної Ради і нетривалого періоду Гетьманату россійськомовного "ґєтьмана" Павла Скоропадскоґо...
 

У червні 1917 року силами Військового клубу імені Полуботка була сформована військова частина, яка проголосила себе Другим українським імені гетьмана Павла Полуботка козачим полком. Полк не був визнаний ані россійською владою (Україна ще була у складі Россійской Рєспублікі), ані Центральною Радою. Останню взагалі налякала поява у Києві самостійницького війська. Соціаліст Вінніченко відвідав полк та закликав солдатів повернутися до своїх частин і "вирушити на фронт захищати єдину Россію". Також було дане розпорядження інтендантській службі припинити постачання продовольством, обмундируванням, зброєю. Так Віннічєнко прирік козаків на голод, бо провізія перестала постачатись зовсім і військові банально хотіли їсти...
 

3(16).VІІ.1917 полуботківці виставили низку ультимативних вимог до Центральної Ради і Тимчасового уряду:

«Ми, Українці-козаки не хочемо мати свободи лише на папері, або півсвободи. Після проголошення Першого Універсалу (Другого ми не визнаємо), ми приступаємо до заведення порядку в Україні. Для цього ми всіх росіян і ренеґатів, які гальмують роботу Українців, скидаємо з їх постів силою, не рахуючись з Російським Урядом».

Центральна Рада відкинула самостійницькі вимоги полку імені гетьмана Павла Полуботка і вкотре закликала "від'їхати на фронт захищати єдину Росію".
 

У відповідь на це в ніч з 4-го (17-го) на 5-те (18-те) липня 1917 року полуботківці вдалися до спроби військового заколоту з метою проголошення незалежної України. Існував план повстання, імовірно, складений самим Міхновським, ризикований і певною мірою авантюрний. Вийшовши з казарм, полк здобув арсенал і частину центру Києва. Але виступ не підтримала Центральна Рада, яка ще сподівалася досягти політичним шляхом української автономії в складі "єдіной Россіі".
 

Ренеґат Віннічєнко віддав наказ силами полку імені Богдана Хмельницького, створеного самими ж полуботківцями, роззброїти повстанців. Також, окремим наказом командувача полку імені Хмельницького, Юрія Капкана, було звільнено з в'язниць російських військовиків, які за наказом київського військового коменданта Обєручєва оточили казарми полку імені Полуботка у Грушках і розпочали обстріл полуботківців з гармат та рушниць!
А соціалістична Центральна Рада через пресу ширила чутки про виступ полуботківців як про "бунт дезертирів, які боялися іти на фронт за єдіную Россію щоб врятувати свою шкуру"!
3(19).VІІ.1917 повстанці склали зброю, частину з них було заарештовано. Військова прокуратура розпочала слідство, яке тривало аж до жовтня 1917 року. Керівники повстання, бачачи безпорадне становище, дали згоду, щоб полк імені гетьмана Павла Полуботка пішов на Румунський фронт і відзначившись, намагався "при першій нагоді залишити фронт і пробиватися в Україну". Таким чином повстанці вбачали можливість змити із себе тавро боягузів.
На фронті їх відразу кинули у м'ясорубку... Полуботківці зазнали страшних втрат: станом на 9 лютого 1918 року полк імені Павла Полуботка становив 5 чоловік...
Що ж до богданівців, котрі підтримали полуботківців, то їх було тяжко покарано — 13 липня 1917 року козачий полк імені гетьмана Богдана Хмельницького слідом за полуботківцями був відправлений на фронт. Біля станції Пост-Волинський, на виїзді з Києва, їхній ешелон був несподівано, із засідки, розстріляний россійськими кірасирами. Було вбито 16 козаків, 30 чоловік поранено, усі інші — заарештовані та побиті. Порушена Центральною Радою справа з приводу цієї провокації так і не була завершена.
 

Після невдалої спроби полуботківців проголосити Незалежну Українську державу, "пацифістська" та соціялістична Центральна Рада почала з підозрою ставитись до будь-яких українських військових патріотично налаштованних частин і намагалась позбутись українських вояків, відправляючи на фронт "воювати за єдіную Россію"...
 


 

На фронті Богданівський полк знайшов дієздатного опікуна в особі Петра Болбочана.
Користуючись своїм досвідом, Болбочан зміцнює полк новобранцями, допомагає богданівцям матеріально. Після реорганізації полку, з частини його складу було виділено новий полк, який складався з прибічників Центральної Ради.
Тобто, попри паскудне ставлення єдиного українського органу влади до себе, все одно військові усвідомлювали, що цій єдиній якій-не-якій, але українській владі, треба зберігати вірність.
Полк отримав назву 1-го Республіканського піхотного полку, а його командиром було затверджено Петра Болбочана.
Богданівці відзначалися бойовим завзяттям у військових операціях.

20.Х.1917 в Києві мав розпочатись Третій всеукраїнський військовий з'їзд. Незадовго перед тим Богданівський полк повернувся з фронту і розташувався під Волочиськом. На з'їзд прибули і делегати-богданівці: інженер Макаренко, Микола Ґалаґан, полковий господар І. Андрущенко та командир полку Юрій Капкан — як член Українського генерального військового комітету.
Делегати з'їзду обрали Командиром "з'їздівського" полку — Юрія Капкана, а полковим ад'ютантом — Миколу Ґалаґана, який, згодом створював та керував цією частиною.

Пізніше полк брав участь у роззброєнні збунтувалих частин полтавського гарнізону. В січні 1918 вів бої з загонами "красной арміі". Разом з Гайдамацьким кішем, рештки Богданівського полку на чолі з сотником О. Шаповалом захищали Київ та Центральну Раду від наступу "красной арміі" Муравйова у 1918.

На початку 1918 року полк відійшов з військами УНР на Волинь.
З квітня 1918 року знаходиться у складі Запорізького корпусу Армії УНР як 3-й Запорізький імені гетьмана Богдана Хмельницького піхотний полк.

Після гетьманського перевороту входив до дивізії генерала Зураба Натішвілі (Олександра Натіїва).
За Директорії — у складі Армії УНР, як 4-й запорізький полк Запорізького корпусу.
 

Назви:
1-й український козачий полк імені гетьмана Богдана Хмельницького
1-й Республіканський піхотний полк
3-й Запорізький імені гетьмана Богдана Хмельницького піхотний полк
4-й запорізький полк Запорізького корпусу

Визначні командувачі:
Юрій Ластівченко
Юрій Капкан
Петро Болбочан

Військовики полку:
Ластівченко Юрій Іванович — командир полку
Лазуренко Степан Савич — один із засновників полку, полковник
Лощенко Семен — підпоручник, учасник бою під Крутами
Ґалаґан Микола Михайлович — прапорщик, ад'ютант, голова полкової ради солдатських депутатів
Кобизький Іван Митрофанович — командир 1-ї кулеметної сотні
Ніговський Іван Миколайович — старшина
Базилевський Павло Михайлович — старшина
Барвінський Борис — старшина
 

Матеріял підготовано з відкритих джерел, для титульного постеру використано малюнок Бориса Піргача, сторінка календаря «Українська Революція 1917—1921» (УІНП і «Повстанець»), фільм «Українська революція за спогадами Всеволода Петріва».
 

© «Порохівниця»
© Дмитро Дзюба
1.V.2017

 

Коментарі

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *