Чорна могила-діра в серці України

Чорна могила-діра в серці України

 

В центрі України є гігантська дірка над Дніпром...
Один з найбільших і найглибших кар'єрів Європи — "Полтавскій ҐОК".
На місці чисельних козацьких сел та хуторів видовбано цю страшну могилу і на її краю збудовано типовий совєтскій ґород "Комсомольск-на-Днєпрє", який зараз отримав назву Горішні Плавні.
На жаль, ця дірка в серці України захоплює та тішить тих, у кого така ж дірка у власних серцях...
В продовження минулої публікації «Більмак — історія знищення» сумна розповідь про нашу країну покручів...

 

Ця публікація взагалі не планувалась.
В попередній публікації «Більмак — історія знищення» коротко розповідалось за основні об'єкти шкідливої діяльності совєтського режиму і страшні наслідки совєтської окупації для природи України. Знадобиться окремий інтернет-ресурс, щоби висвітлити та розповісти за всі ці "камсамольскіє стройкі пятілєток": кар'єри, "вадахраніліща", ГЕС, АЕС...
Та дещо змусило написати цей матеріял...
 

...Я завжди був прибічником проґресу! В ранньому дитинстві я перечитав Жюля Верна.
Також постійно, з дитинства, вивчаю Історію. Ще в ранньому дитинстві у місті Запорожжя зовсім випадково потрапили з Мамою у вир якоїсь ходи з прапорами України — це була хода до 500-річчя Запорожської Січі та Запорожського Козацтва. До нас раптом підійшов кремезної постаті такий, могутній дід у вишиванці й синіх шароварах з широким шкіряним поясом, зі справжніми козацькими довгим сивим чубом і з великими сивими вусами та й промовив гучним таким, як у казкаря, голосом:
— О, який козак у вас росте! Ось нате вам почитати історичні знання про наш рідний Запорожський край! Щоби виріс цей козак з любов'ю у серці до рідної Неньки України та до Запорожжя!
Від несподіванки ми з Мамою отетеріли. Я з цікавістю зблизька розглядав справжнього запорожського козака!
— Та він ще малий таке читати, — зауважила Мамо.
— А читати вмієш, козаче?
— Так... З трьох років...
— Молодець! Справжній джура! Писарем будеш! Тримай, підростеш трішки і вивчиш історію рідного краю!
І всунув мені у руки дві книжки — Яківа Новицького, Дмитра Яворницького та газету "Запорожська Січ 500 років"!
Ми з Мамою і оком моргнути не встигли чи бодай що й сказати!
— Дитино! Люби всім серцем Запорожжя і Україну! — гучно мовив старий козак та й пішов собі, весело посміхаючись.
Обличчя цього діда з козацькими вусами я запам'ятав на все життя, позаяк вперше бачив справжнього запорожського козака! І з тих пір завжди кажу Запорожжя, а не Запоріжжя, бо потім я ту газету і ті книжки зачитав буквально до дірок! Все ще зберігаю!
 


 

Тому я всім серцем люблю рідну Україну, рідне Запорожжя, хоч і не вважаю себе краєзнавцем чи захисником природи.
Але використовувати ресурси планети потрібно з розумом, і рідну землю не паплюжити численними кар'єрами через кожні десять кілометрів, а бути заощадливим та раціонально користуватись власними надрами.
Звісно ж, Самостійна Соборна Україна, якби утримала Незалежність 100 років тому, також розробляла би власні ресурси! Але тільки для власних потреб, а не для потреб всієї Совєтської імперії та її вассалів, як це робилось в реальності. Так, Україні потрібно було би і залізо для власної оборонної промисловості, і решта ресурсів. Але навряд чи б Держава Україна ТАК паплюжила власні землі!
Проте, Україна втратила Незалежність і Совєтська Россія швидко перетворила Україну на сировинний додаток...
Та, схоже, ще й досі це мало хто усвідомлює...
Біда України — країна покручів...
За 100 років совєтської окупації наш народ так покрутило, що масштаби навіть страшно уявити.
Більшість людей спокійно сприймають наслідки совєтської окупації, вважаючи їх нормою, не усвідомлюючи, що це злочини, що це страшно, що це те, що знищило нашу Україну... І коли привертаєш увагу або робиш зауваження, що не варто пишатись тим, що спаплюжено нашу землю, у відповідь ще й гримають та невдоволено кидаються...
 

Прикро, але навіть давно улюблені та цілком адекватні сторінки соцмереж інколи дивують.
Так, стрічка "Facebook" принесла захоплені фотозвіти краєзнавчої сторінки «Ukraina Incognita» про жахливу дірку над Дніпром — "Полтавскій ҐОК". Адміністратор сторінки захоплено вказує: "Найбільший кар'єр Європи: його глибина 420 метрів, довжина - понад 6 км."
Було б чим пишатись...
 


 

А фотозвіт з селфі на краю гігантської рани України, вибачте, викликав лише одну асоціяцію: "Ось тут були козацькі, батьківські села. Діди й прадіди під козацькими хрестами спочивали на цвинтарях. Але тепер на цьому місці гігантська могила в півкілометри глибиною. Але ми у захваті від того, що це найбільша дірка в Європі, зараз ми зробимо тут селфі! Хто там каже, що це біда? Гидко читати ваші коментарі! Може нам зробити деіндустріалізацію?"
Так само пишуть і ватніки: "Разрушьте все дома і ґорода, іх тоже Савєтскій Саюз строіл!"

Саме такою була реакція адміністратора сторінки Романа Малєнкова та деяких дописувачів (чи може це теж адміни, друзі, або ті, хто їздив у подорож на кар'єр) на зауваження, що не радіти треба "найбільшому кар'єру", а гірко плакати над цією гігантською могилою посеред України...
І все було б не дивно та передбачувано, але виявляється, Роман Малєнков — член Українського географічного товариства, український географ, мандрівник, краєзнавець, журналіст, головний редактор і співзасновник краєзнавчого веб-порталу «Україна Інкогніта». Десять років працював викладачем в Університеті новітніх технологій (2004-2014). Паралельно працював науковим співробітником у державному підприємстві "Центр екологічного моніторингу України", у 2010—2015 - директор цього підприємства. Має 15 наукових публікацій. З 2015 року директор туристичного оператора «Україна Інкогніта».
Невже такий знаний географ, краєзнавець та мандрівник міг захоплюватись цією жахливою діркою посеред України?
На жаль, так...
Я вирішив навмисне це зберегти як приклад нерозумного та хибного ставлення і до трагічної історії України, і до знищеної Совєтами природи, і до спаплюженої землі української...


Інтернет-ресурс «Ukraina Incognita» і відповідно їх сторінка в соцмережі "Facebook" завжди були цікаві. Так, це дійсно цікавий краєзнавчий проект, і вже давно був дописаний на нього, щось лайкав, інколи репостив, в тому числі й на нашу сторінку «Порохівниця», хоча лише зараз вперше залишив коментар. Бо ж було незрозуміло, як краєзнавці можуть бути в захваті від цього невиліковного шраму на тілі України...
Проте, не очікував саме такої реакції!

Адже будь-який краєзнавець всім серцем буде вболівати за Україну і ніколи б не дозволив собі захоплюватись цією гігантською діркою, котру видовбали Совєти над Дніпром... А тим паче, еколог, бо ж як вказує адміністратор сторінки Роман Малєнков: "Я 18 років працював у ДП "Центр екологічного моніторингу України"".
Одне діло, показати ці наслідки совєтської окупації, корисно було би розповісти за них, але не захоплюватись...
Х'тілось вірити, що ми одне одного просто не зрозуміли, проте, схоже, у власному аккаунті Роман Малєнков дійсно у захваті розмірами й глибинами цієї штучної вирви, що спаплюжила нашу землю...

Зауваження про те, що найбільший кар'єр — це найбільша дірка в серці України, один з найбільших злочинів совєтських окупантів викликало несподівану реакцію адміна краєзнавчої сторінки. Виявляється, матеріял про те, як кацапи все знищували в Україні (я додав лінк на нашу публікацію про знищення гори Більмак), для товаріща Малєнкова "гидко читати". Вже не питав навіть, які ж "географічні помилки" він там побачив — те, що Більмак-Могила називаю гора Більмак, чи те що Запоріжжя називаю Запорожжя? У відповідях товаріща Малєнкова аж верне від українського минулого та козацької бувальщини. Все очікував, коли пролунає на мою адресу той самий пресловутий термін "вышыватнік". Може це тому, що товаріщ Малєнков має безпосередній стосунок до цієї дірки, якою так захоплюється? А може тому що товаріщ Малєнков це товаріщ Малєнков — нащадок понавезених в Україну кацапських окупантів? Бо справжній Українець переживає за свою рідну землю, серцем крається, а окупанту чи покручу, навіть україномовному, "гидко читати" про те, як кацапські окупанти нищили нашу Україну...
Втім, не стану переходити на особистості, нехай реакція пана Романа і його захоплення "классно" видовбаною в серці України діркою лишається на його совісті.

Судячи з реакції, так ніхто й не усвідомив, нащо я порушив ідилічний спокій краєзнавчої сторінки та привернув увагу до того, що цей гігантський кар'єр є найбільшим шрамом на тілі України. Завжди, коли я бачу світлини цих роздовбаних Совєтами дірок в тілі України — серце крається... Та цей біль за рідною землею було розцінено як бажання реґресувати, повернутись від проґресу до середньовіччя, хоча мова була геть не про це.

Я розпочав цю дискусію з метою нагадати, що не варто захоплюватись "найбільшим кар'єром" — немає чим пишатись! Краще би було розповісти для чого цю яму видовбали. Всі зиски з розробки цього гігантського кар'єру отримав Кремль, а зараз отримують прокремлядські ж оліґархи, той же константін жеваґо, якому належить "Полтавскій ҐОК".
Намагаєшся довести, що Україну продовжують паплюжити, а у них захват "Ой, классно, какая дырочка в зємлє!"
А будь-яка спроба звернути увагу і сказати "Схаменіться! Чому ви тішитесь? Нашу Україну зруйнував кацапський окупант!" викликає завжди однакову реакцію що у ватніків-совків, що у покручів: "Так провєдітє деіндустріалізацию! Прєвратітє нашу страну в аґрарную! Будєтє сідєть в сваём садку вішнёвом коло хати! Будєтє как в Дрєвнєй Русі із балота дабывать всё! Савєцкій Саюз нам всё пастроіл, так сламайтє тєпєрь всё! Вышыватнікі! Раґулі!"
Інколи починають також підкреслювати "мой дєд тоже рєпрєссірован, сын в АТО, я в АТО, а ты чё нє в АТО?"
Тобто, миттю починаються викручування, перекручування, маніпуляції...

Власники вищезгаданої сторінки в запалі емоцій закидували мені у відповідях багато чого, окрім адекватної свідомості.
Згадайте на мить — у Вікі зазначено що це чи не найвидатніший географ і краєзнавець сучасної України!

"Розповідати про радянські злочини нині, це просто ворушити незагоєну рану, адже нікого за них вже покарати не можна, деіндустріалізація - це шлях у печери, а дерусифікацію провести насильно нелюдяно, і нереально." — бідкається Роман Малєнков. О, ще трішки, ще крок і почнеться "старая пєсня о ґлавном" про "ґєнацыд руссцкаґаварящіх"!
Тобто, товаріщ Малєнков вважає, що, деруссіфікація це погано, десовєтізація, певно, теж, бо ж, "прі СССР всё построілі"...
Ось такі умовні "малєнковы, сідоровы, пєтровы, мєньшиковы" у нас створюють контент в медія...
Нагадаю, найбільший краєзнавчий та мандрівний ресурс країни, туроператор...
Для України? Ну, з таким ставленням до українського минулого, до козацтва, до рідної землі — навряд чи...
Та, як бачимо, є у нас і такі "краєзнавцы"...

"Без кар'єрів і козаків не було б, бо не було із чого зброї зробити." — зауважив мені любитель кар'єрів!
Вибачаюсь, та щось не пригадується, щоб запорожці довбали кар'єри!

"Будемо плакати і сльози лити. Ми так робимо століттями... Аж гидко, до чого безсенсовний коментар... Кар'єри розробляються в усіх, без виключення, економічно розвинутих країнах світу, а найбільші вони у США."
Я не закликаю сісти на край прірви й лити сльози. Вислів "гірко плакати" є алегоричним і спонукає до того, щоб уважніше озирнутись в минуле, побачити всі злочини совєтського режиму — проти України, Українців і нашої української землі — та зробити висновки, щоби у майбутньому цього не повторилося, хоча куди вже далі паплюжити нашу землю?..
Я привернув увагу до того, що час почати дбайливо ставитись до рідної землі, вона у нас одна, іншої не буде. І ту намагаються знову окупувати все ті ж кацапи!
І я нагадав, що не варто з таким захопленням тішитись найбільшим кар'єром, бо то не є привід для гордості — майбутні покоління нам того не пробачать!

Звісно ж, варто згадати, що перші кар'єри почали розробляти ще у стародавньому Єгипті за тисячі років до нашої ери, бо єгипетські піраміди не з неба впали. Але навіть древні єгиптяни дбайливіше ставились до природи, навіть фараони боялись гніву богів, у яких вірили. Тож розуміли, що цю гору чіпати не можна, а ось в цій долині можна довбати кар'єри, бо це не зашкодить Нілу і боги Сонця та Води не принесуть їм кари (тобто, в їх розумінні не буде суттєво порушено щось у довкіллі та не викличе наслідків від їх діяльності). Вони розуміли, що ось тут можна прокласти канал з Нілу до Суеца, але гатити греблею Ніл у верхів'ях не можна, бо знову ж їх боги покарають і залишаться всі без Нілу! Знали б фараони, що прийде до Єгипту Совєтскій Саюз і загатять Ніл "Асуанской плотіной", щебень до якої, до речі, довбали теж в Україні!
Звісно, можна аппелювати до США та інших розвинутих країн, де, безперечно, величезна кількість кар'єрів. Але, наприклад, у Канаді я бачив кар'єри в межі меґаполісу Великого Монреаля і вони суттєво відрізняються від наших — видобуток граніту ведеться вкрай обережно, розумно, з урахуванням майбутньої рекреації та перетворення у майбутньому кар'єру на парк в межах міста. А не довбеться гігантська діра у півкілометри глибиною! І ключові вершини, з яких витікають джерела річок, теж не довбуться кар'єрами, щоби не зрушити пласти та не порушити рух підземних вод, не порушити джерел і не занапастити ріки. Канада взагалі до природи ставиться дбайливо!
Щось не знайшлось таких гігантських кар'єрів на Британських островах. Хоча там он-де які файні скелі в Шотландії чи в Ірландії — довбай досхочу! Звісно ж, каменярство здавна було розвинуте на Альбіоні, бо і бруківка, і будинки будувались не з привезених матеріялів. Та мабуть британці не схотіли довбати гігантських кар'єрів, котрі з космосу неозброєним оком видно! А тим не менш, розвинута країна.
Де ж гігантські кар'єри у Швейцарії? Там теж Альпи, скелі, чудова порода для граніту! Нащо ті альпійські полонини та пасовиська для ягнят і корів? Та не подовбала свою землю Швейцарія! А тим не менш, розвинута країна.
Ой, а Ліхтенштейн — як це князівство стало таким розвинутим без кар'єру? Втім, все це князівство можна цілком розташувати якраз в "комсомольскій" кар'єр.
А де ж кар'єри у Люксембурга, Бельгії та Нідерландів? А нема...
Японія теж не подовбана такими гігантськими кар'єрами, але зараз це найрозвинутіша країна світу! Хоча ще півстоліття тому була зруйнована війною та атомними бомбардуваннями. Та сьогодні і Японія, і Південна Корея досягли неймовірного технічного проґресу, хоча ніяких кар'єрів щось там не спостерігається.
Радикально протилежна ситуація в коммуністичному Китаї та на пост-совєтському просторі...
Ну і Африку також роздовбали вщент, бо африканцям їх земля теж ще не належить...
Та повернімось до совєтської окупації.
Сталін розумів, що на тачанках "міровой пожар войны" не роздмухати, Європу не захопити, ба навіть Польщу, Фінляндію і країни Балтії не захопити. Сталіну для війни потрібно було отримати потужний військово-промисловий комплекс (ВПК), а для цього потрібна була "індустріалізация"! Окупація країн Кавказу дозволила отримати азербайджанську нафту (про великі поклади нафти й газу в західній Сибірі чєкісти ще не знали). Для "індустріалізациі" та армади танків і літаків потрібні були нафта та інші корисні копалини й ресурси: електроенергія, вугілля, залізні руди, зокрема.
Полігоном для "індустріалізациі" стала окупована Совєтами Україна.
Совєтська Россія розгорнула на теренах окупованої України гігантські "стройкі вєка": "ДнєпроҐЭС", гігантські заводи, кар'єри, "Крівбасс", "Донбасс"... Насамперед на землях Запорожжя! Влаштований Голодомор надав можливість Кремлю розраховуватись з німецькими та американськими капіталістами за будівництво цих промислових гігантів. Все це збудовано фактично на кістках Українців... Користувались ж цим кацапи!

Вже у 1928 році лєнінґрадскіє ґєолоґі визначили в районі Кременчука магнітну аномалію, котра є продовженням Криворізької, та запланували там довбати кар'єр. Розробку затримав початок ІІ Світової війни.
Після ІІ Світової совєтські окупанти взялися ще завзятіше за розробку надр. Совєтам потрібна була вже ядерна зброя, тому активно шукались родовища урану, і знайшлись в Криворізькому басейні під Жовтими Водами. Згадали й магнітну аномалію під Кременчуком. До розробки повернулись вже коли сталін здох, у 1960-х. Якраз перед цим були затоплені унікальні Дніпрові Плавні: Великий Луг на Запорожжі, Горішні Плавні від Кременчука до Каніва та русло Дніпра від Кам'янського (тоді Днєпродзєржинск) до Кременчука. Штучні "моря" було створено, Дніпро було знищено, прийшов час довбати могилу над Дніпром.
І почалась на початку 1970-х "камсамольская стройка пятілєткі — ґорад Камсамольск-на-Днєпрє"!
До України з усього СССР, з усіляких сранєй-рязанєй та уральскіх ґовноґонсков перлись "камсамольцы", бо ж тепла й лагідна Україна це вам не "запах тайґі" і не сибірські морози в якійсь Тындє! Недарма "камсамольцы" та їх нащадки так опирались десовєтізації та все ще у більшості своїй не сприймають топонім Горішні Плавні.
Мєнтальность нє та!
Та й не гідні вони цієї назви...
 


 

Дійсно, дещо цинічно виглядає присвоєння чудового українського топоніма Горішні Плавні цьому типово совєтському "камсамольскаму ґораду", збудованому в пониззі затоплених Горішніх Плавнів, з гігантською діркою-могилою на місці десятків українських сел, одне з яких також називалось Горішні Плавні...
Краще би вже колишньому "Комсомольску" надали назву, скажімо, Наддніпрянське...
Бо негідне носити славну українську і козацьку назву Горішні Плавні місто, заселене тими, хто знищував нашу землю, тими, хто назавжди залишиться "камсамольцем в душе"!
Топонім Горішні Плавні ліпше було би відродити після спуску Кременчуцького водосховища — повернути цю назву затопленим теренам Горішніх Плавнів і, можливо, збудувати на березі Дніпра містечко вчених під назвою Горішні Плавні, в якому би розташувати центр з рекреації та відродження унікальних Горішніх Плавнів Дніпра...

Саме тому, титульною ілюстрацією до цієї публікації встановлено постер часів баталій навколо перейменування "Камсамольска".
Так, декомунізація й десовєтізація не завжди проходить гладко, і було помилкою надати чудовий український топонім типовому совєтському промисловому місту. Це все одно, що вдягнути вишиванку на ідол лєніна, як робили деякі розумники. "Донбасс" теж скільки не намагались лагідно українізувати, все одно переважна кількість заселених туди кацапів завзято кликала "русскій мір". "Камсамольск" від надання українського топоніму теж не перетвориться вмить на затишне українське містечко Горішні Плавні. Все одно переважна більшість мешканців там не Українці. Воно, звісно, чудово, що українська назва так шматує місцевих ватних аборіґєнов, але ж місто не стане українським від цього. Все одно, образно кажучи, навіть якщо збудувати українські хатки-мазанки зі стріхами й підписати "Тут було село Горішні Плавні", то позаду мазанок буде лишатись гігантський кар'єр з гігантськими самоскидами "БєлАЗ"...
 


 

Звісно, цей гігантський шрам на тілі України вже не загоїться, бо ніякі рекультивативні та рекреаційні заходи не зможуть перетворити видовбані кар'єри на ту землю, яка там була ще півстоліття тому... Цю дірку з космосу видно!
Та не можна й мовчати про те, що совєтський режим під виглядом "індустріалізациі" банально висмоктував з України всі ресурси. А тим паче, захоплюватись та тішитись цими наслідками шкідливої і злочинної діяльності Совєтів.
Необхідно починати піднімати питання про повну десовєтізацію та декацапізацію, і не лише з топонімами.
 

Страшною бідою України є знищений Дніпро — каскад гігантських "водохраніліщ-морєй" є реальною загрозою і довкіллю, і безпеці громадян України. Немає Дніпра в Україні — є лише "каскад днєпровскіх вадахраніліщ"! Це водночас і закладена міна уповільненої дії, котру Москва може використати будь-коли, наприклад, підірвавши греблі цих гігантських водосховищ і затопивши половину України. Власне, саме для цього й створювався "днєпровскій каскад" — як система захисту в разі "наступлєнія враґов с Запада" і як зброя проти, власне, непокірних Українців, в разі чого. А підривати греблі кацапи вміють — свій же "ДнєпроҐЕС" вони підірвали невдовзі після пафосного відкриття, коли стрімко тікали на схід на початку ІІ Світової війни у 1941 році — тоді загинуло більше 100 тисяч мешканців міста Запорожжя... Варто не забувати в нинішню війну, що зрадників у нас вдосталь, і половина України вздовж Дніпра під загрозою: Київ може змести "Кієвскоє морє", Кременчуку і Дніпровській агломерації загрожує гігантське "Крємєнчуґскоє морє", "озєро ім.Лєніна" та двічі руйнований Совєтами "ДнєпроҐЭС" загрожують місту Запорожжя, а Херсон під загрозою "Каховскоґо" і всього каскаду "морєй"...
 

 

До того ж, вже давно доведено нерентабельність і збитковість дорогих в утриманні та обслуговуванні ГЕС, бо зараз сонячна енергетика видобуває більше обсягів, аніж ГЕС. Але в Україні все одно оліґархи-комсомольці намагаються розпочати будувати нові ГЕС і водосховища на Дністрі, на Південному Бузі, планують затопити унікальні Ґардові пороги...

Час вирішувати щось з наслідками шкідливої совєтської діяльності там, де ще можна щось вирішити. Зупинити руйнування кар'єрами ключових висот, зупинити будівництво ГЕС на Дністрі та заборонити затоплення Ґарду.
Почати багаторічний процес відродження ріки Дніпро: поетапний спуск гігантських водосховищ, демонтаж гребель, відродження затоплених теренів. Це цілий комплекс, у який потрібно вкладати великі інвестиції. Це тривалий процес на декілька десятиліть. Але Дніпро можна відродити! І Великий Луг! І Горішні Плавні!
Тому й звернув увагу на цю проблему.
А натомість отримав вкрай неадекватну реакцію від ніби-то краєзнавця та ведучого однієї з найбільших інтернет-сторінок українського сеґменту глобальної соцмережі з тисячами читачів. І людина обурювалась весь день, стаючи різними боками в позу на захист кар'єру. Довелось з сумом і неприємними відчуттями відписатись від однієї з цікавих українських сторінок.
Отже, якщо у нас навіть деякі краєзнавці не усвідомлюють масштабів шкідливості совєтської окупації, то про що можна говорити?
Дедалі все більше втрачається надія на майбутні покоління...
Україну врятовувати немає кому...
 

© Дмитро Дзюба
© «Порохівниця»
2017.VI.7

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *