«Барвінкова Паланка»

«Барвінкова Паланка»

 

Барвінок — українська блакитна квіточка, від якої у царя Пєтра Пєрвоґо вуса дибки ставали, у лярви-імпєратріци Катьки Второй гикавка починалась, кацапів понині корчами корчить, а чєкісти навіть на дитячий журнал «Барвінок» кидаються, мов скаженні!
Чим так дратує ніжна блакитна квітка барвінку кацапів?
А це генетична пам'ять у кацапів спрацьовує, бо свого часу задавали їм перцю запорожські козаки Барвінкової Паланки, з часів отманама Івана Барвінка і до часів остаточної окупації України та руйнування Запорожської Січі. Саме Барвінківська паланка (Барвінкова Стінка) була для кацапів неначе кістка у горлянці на шляху до завоювання України.

 

Історія Барвінкової Паланки показова і актуальна особливо зараз, під час чергової війни кацапів проти України. Адже історичні паралелі перегукуються з нашим часом неаби як.
Тактика московитів в нападах на Україну завжди лишалась незмінною. І особливо показово те, що напади та вторгнення здійснювались спочатку зі сходу і півдня, а вже потім з півночі. Виключенням було хіба що вторгнення большевіків з півночі і сходу.
За часів Пєтра Пєрвоґо окупованими спочатку були Слобожанська Україна та землі Донеччини, з боку гетьманських земель обережно окуповувалась Сіверщина. Лише після поразки Гетьмана Мазепи московіти зухвало вдерлись. Але козаки Барвінкової Стінки тримали оборону стійко.
 

Барвінківська паланка (Барвінкова Стінка) (1653–1709) (1734–1775) — адміністративно-територіальна одиниця Запорожської Січі у 18 столітті. Центр паланки — Барвінкове.
 

Барвінкова Стінка, або Барвінківська паланка існувала двічі.
Перша згадка про неї як про Барвінкову Стінку зустрічається в Синодику Святогорського монастиря в 1653 році. Того року у Святогір'я прибуло 12 запорожців з листом від отамана Івана Барвінка із проханням освятити нове козацьке село. До отамана Барвінка ми ще повернемося.
Архімандрит Іоанн з кліром виїхали зі Святогорського монастиря і неподалік від нього зустрілися з самим Барвінком і більш ніж з трьома сотнями козаків, які і проводили їх на місце.
Іоанн хрестив село, фортецю і церкву. Фортеця розташовувалася на Чумацькій горі, село — внизу біля річки. Місце було прикрите з півдня чотирма рукавами річки і озерами.
Є також дані, що це поселення було визначено в грамоті Запорізького Коша отаману Барвінку: «У дикому полі, на березі Торця, біля Татарського перелазу».
З наявних матеріалів можна зробити висновок, що Барвінкову Стінку заснували за розпорядженням Богдана Хмельницького під прикриттям Запорізької Січі. Основна маса переселенців — вихідці з Поділля. Було їх кілька тисяч чоловік.
 

У 1707–1708 роках Барвінківські козаки брали участь у повстанні Кіндрата Булавіна. Загоном у 1500 чоловік командував барвенковчанин Семен Олексійович Драний. Він зайняв Бахмут, проте всі повстанці загинули в бою проти царських карателів.
У 1708 році в Барвінкову Стінку приїхали цар Пйотр-І, Гетьман Іван Мазепа, кошовий Гордієнко. Пйотр-І попередив барвінківських козаків, щоб вони більше не сміли виступати "супротів царя".
Однак незабаром разом із Запорожською Січчю барвенківці підтримали Гетьмана Івана Мазепу в його боротьбі проти Пєтра-І.
У 1709 році Барвінкова Стінка за розпорядженням царя Пєтра-І була знищена.
Їх поселення за розпорядженням царя стерли з лиця землі, а землі на північ і схід від Барвінкової Стінкі були захоплені старшиною Ізюмського слобідського полку, поміщиками і "служилими людьмі" Бахмутського повіту.
 

Тут варто нагадати, що Слобідська Україна вже була окупована Московією і на службі у московського царя перебували Харківський, Острогожський та Ізюмський полки. Якщо проводити паралелі з нашим часом, то ці полки можна назвати таким собі "Бєркутом" — ніби й українського походження, але служать московському царю, вже й "русскоязичними" стали та за першим же наказом готові йти вбивати Українців. Ну а "служилиє люді" Бахмутського повіту це сучасні "ополчєнци донбасса", якщо вже проводити паралелі...
Власне, полкове місто Ізюм з фортецею якраз і будувалось як московське укріплення і форпост для подальшої окупації України. Назва теж не українська, а тюркського походження, бо ж родзинки там і близько не лежали.
 

Після 1734 року на місці знищеної Барвінкової Стінки утворилася Барвінковостінківська паланка, згодом Барвінківська чи Барвінкова Паланка Запорожської Січі, яка проіснувала до 1775 року, року ліквідації Січі. Першим мешканцем Барвінкової Паланки став козак Яким Шпак.
Відразу почалося протистояння козаків і царської адміністрації. За період 1709–1734 років землі на північ і схід від Барвінкової Стінки були захоплені старшиною Ізюмського слобідського полку, поміщиками і "служилимі людьмі" Бахмутського повіту. Це протистояння тривало до 1775 року, коли Запорізьку Січ знищили кацапи...
 

В той же час відбувались постійні невійськові спроби анексії українських земель. Комісія під керівництвом Орільського полковника Компака з представниками царської адміністрації вирішували спірне питання про кордон Запорожжя на сході — сучасні землі Донеччини, південніше Кальміуська паланка. Запорожці пішли на поступки, і кордон визначився по річках Курулька і Бичок, що сильно урізав козацькі землі. Таким чином, як до цього було відшматовано землі, де розташовано Бахмут, за межами земель Запорожської Січі сучасні опинились засновані вже пізніше міста Слов'янськ та Краматорськ (спочатку просто Тор). Отжа, кацапи відшматовували (анексували) скільки могли і одразу засновували там свої міста та укріплення для подальшої експансії.
Друга комісія під керівництвом Запорізького старшини Андрія Порохні не поступиться ані метра козачих земель на півночі з боку Ізюма.
Таким чином межа між окупованими московітами теренами Слобожанщини та Запорожжям пройде одразу за південною околицею московської фортеці Ізюм і значно північніше Барвінкової Стінки.
Звісно ж, московські "казакі" Ізюмського полку не визнавали цієї межі.
За розпорядженням кошового Калнишевського полковник Гараджа вигнав за межі Барвінкової паланки всіх, хто зайняв землі без дозволу. Серед них були і люди Харківського губернатора Щербініна. Губернатор поскаржився фавориту цариці Єкатєріни-ІІ Ґріґорію Потьомкіну на барвенківців.
У 1774 році в Барвінківську Стінку прибув каральний загін полковника Долгорукоґо. Однак полковник Гараджа з барвенковськими козаками роззброїли московських карателів, а самого Долгорукоґо засунули в бочку з дьогтем, виваляли в пір'я і в такому вигляді передали Ізюмським "казакам".
Після ліквідації Запорізької Січі полковник Гараджа і Кулик були відправлені в Сибір, де їх слід загубився.
 

Останнім сплеском козацької вольниці в Барвінковій Паланці можна назвати подію 1787 року.
Запорожська Січ була зруйнована, запорожці здебільшого пішли за Дунай під турка, а тим часом лярва-цариця Єкатєріна-ІІ разом зі своїм коханцем Ґріґорієм Потьёмкіним-Таврічєскім об'їздила окуповані терени Запорожжя, котрі вже обізвала "новороссієй". Повертаючись вже з окупованого кацапами Криму, "імпєратріца пожелалі-с поґлядєть, как живут оставшиєся на єя зємлях козакі запорожскіє", та завернула у Барвінкову Паланку, де одразу поперлася до козацької церкви.
Як відомо, жінкам до козацької церкви зась.
А тим паче, лярві-цариці!
Козаки якраз молились заутрєню.
“Ти диви, чортівня яка! А що це за баба до церкви зайшла? Та це ж лярва-цариця! І з неє Грицько Нечеса! (так козаки звали Потьёмкіна) Геть з козацької церкви, нехристі гаспидські! На палю їх!”
Позаяк козаків була переважна більшість, Єкатєріна ІІ швидко забралась геть з Барвінкової Паланки з усім своїм кортежем.
А козаки спалили свою церкву у Барвінковій Паланці:
“Церкву нашу святу спаплюжила лиха баба, бісова шльондра, лярва цариця Катька, тож спаплюжене має бути спалене!”
І нічого не взявши зі спаплюженої церкви, обклали соломою та спалили.
 

Після 1792 року, коли Єкатєріна ІІ дозволила запорожцям з-за Дунаю перебратись на Кубань, частина барвінківських козаків також вирушила на Кубань. Також на Кубань потрапили і нащадки засновника Барвінкової Стінки отамана Барвінка.
 


 

Отаман Іван Барвінок

 

Іван Барвінок — (~ 1620, Запорозька Січ — † 1668), отаман Війська Запорозького Низового, сподвижник Богдана Хмельницького, засновник Барвінкової Стінки (міста Барвінкове).
Був отаманом на Запорозькій Січі.
Згідно зі сімейною легендою роду Барвінків, батько Івана Барвінка також був запорозьким козаком і мав прізвище Барвінок-Дудка. Під час походу на південь він взяв у полон туркеню і згодом одружився з нею. Чи була ця туркеня матір'ю Івана Барвінка, невідомо.
1651 року отримав грамоту (наказ) від гетьмана Богдана Хмельницького оселитися на річці Сухий Торець. Разом із 12 іншими запорозькими козаками та їх родинами заснував фортецю Барвінкова Стінка (пізніше просто Барвінкове).
 

Відомо, що отаман Барвінок жив у курені разом з іншими мешканцями поселення. Підлеглі називала його "батьком", а він їх - "братчиками". Запис у синодику Святогірського монастиря змальовує Івана Барвінка мудрим і дотепним, з великою душею, готовим віддати життя за своїх близьких.
Загинув Іван Барвінок у бою 1664 року.
 

Після знищення Запорозької Січі (1709) рід Барвінків роз'єднався. Запорозьке поселення Барвінкова Стінка було зруйноване. Представники однієї частини роду перебували в Олешківській Січі до 1734 року. Після повернення в Україну та повторної ліквідації Січі Барвінки потрапили до Чорноморського козацького війська й оселилися між Дністром і Південним Бугом, a з 1792 року дехто з них переселились на Кубань. Від 1830 року нащадок Івана Барвінка, Барвінок Софрон Олексійович, служив у Азовському козацькому війську.
Барвінки продовжували козацькі традиції до початку ХХ століття. Останній Барвінок чоловічої статі цієї лінії - Митрофан Прокопійович Барвінок, неодноразово обраний отаманом Анапської станиці на Кубані.
 

Друга лінія нащадків отамана Івана Барвінка переселилася до с. Охрамієвичі на Чернігівщини. Приблизно з 1860-х років Іван Іванович Барвінок переїхав до Києва. Є версія, що кожного наступного нащадка чоловічої статі родини Барвінків називали Іваном на честь козацького отамана, але з переїздом до Києва ця традиція перервалася.
1879 народився Володимир Іванович Барвінок, видатний український історик, письменник, діяч УНР та Української Академії Наук.
 

Наприкінці 1960-х років активісти Українського товариства охорони пам'яток історії та культури старанно збирали щонайменші відомості про отамана Івана Барвінка. Вдалося розшукати навіть давні керамічні парсуни з зображенням козака. Тоді зродилась ідея встановити йому пам'ятник в центрі міста Барвінкового. На неї відгукнувся харківський скульптор М.Ф. Овсянкін, який, користуючись парсунами, створив скульптурний образ Барвінка, а потім спроектував кілька варіантів пам'ятника. Привезли граніт для п'єдесталу, виготовили бетонну скульптуру і почали (з дозволу районної влади) зводити пам'ятник.
Будівництво довелося припинити через "вказівку згори". Незакінчений пам'ятник зруйнували протягом однієї ночі.
Так совєтський окупаційний режим не дозволив вшанувати пам'ять про засновника Барвінкової Паланки. Як і за царя Пєтра Пєрвоґо, як за лярви-цариці Єкатєріни Второй, совєтский режим немов вогню боявся згадок про легендарну Барвінкову Паланку та її засновника отамана Барвінка!
У 1970-х роках до ідеї спорудження пам'ятника намагалися повернутися знов, але безуспішно.
 


 

24 серпня 1992 року (у першу річницю незалежності України), за ініціативою Харківської молодіжно-патріотичної організації «Сокіл», було відновлено пам'ятник Іванові Барвінку. Пам'ятник розташований у центрі міста Барвінкове.
Місцеві мешканці вшановують отамана Барвінка віршами.
 

Барвінок

У давні часи, вже далекі,
Жив мужній, і сильний козак.
Забувши біди й безпеки,
Він степом нашим поспішав.
Не був героєм він всесвітнім,
А звали Барвінком його.
Та місто в степу стало вічним
І славу йому принесло.
І стало цвісти-процвітати,
Зростало й мужніло воно
Було нам і батько, і мати,
Дзвеніло, мов те джерело.
Нехай завжди місто це квітне,
Ми вдячні Барвінку на тім.
Залишив він пам'ять нам світлу,
Про себе й своїх козаків.

Яртим Ірина

 

Землі, що входили у володіння Барвінкової Паланки, займали весь теперішній Барвінківський район і частково Ізюмський і Близнюківський райони Харківської області, Слов'янський, Краматорський та Олександрівський райони Донецької області. Міста Слов'янськ і Краматорськ (Тор) виникли пізніше на землях Барвінкової Паланки.
На місці двічі зруйнованої Барвінкової Стінки виросло місто Барвінкове, розкинувшись на Чумацькій горі та плавнях і островах річки Сухий Торець.
Тихе, затишне і непримітне містечко Барвінкове, ніби маленька квіточка Барвінку, береже історію звитяги запорожських козаків Барвінкової Паланки.
Не забувайте, чому кацапи так бояться квіточки барвінку.
Бо барвінок на захисті України!
 

© Dmytro Dzŭba
Tokmak, Zaporožžya, UKRAЇNA
2017.VI.30
© «Порохівниця»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *