Останній сталін в Україні

Останній сталін в Україні

Райхенфельд — німецьке містечко, перетворене на "парк совєтского пєріода".

Ви знаєте, що в Україні спокійно стоїть собі ідол джуґашвілі-сталіну?
Єдиний в Україні монумент Сталіну спокійно стоїть у селі Плодородне, Михайлівського району Запорізької області.
І це село взагалі — совкова кунсткамера!

Село на півтори тисячі мешканців в степах Запорожжя, поруч із сумнозвісною Новобогданівкою. Через село проходить залізниця на Крим, тому найлегше доїхати сюди електричками із Запоріжжя або Мелітополя, або нічним пасажирським потягом "Таврія" сполученням Запоріжжя — Одеса; пасажирські потяги Дніпро — Генічеськ та Київ — Новоолексіївка не зупиняються на станції Плодородна.

Історична назва села — Райхенфельд (Reichenfeld).
Райхенфельд був заснований на початку XIX століття у 1810 році Німцями колоністами.
З приходом совєтського окупаційного режиму в Україну німецьке село перейменовується спочатку на "Широкоє" в 1945, а після Другої Світової війни в 1963 році на "Плодородноє".

Все що лишилось від німецького містечка Райхенфельд — пара німецьких будинків. В часи СССР новим власником німецьких будівель став місцевий "колхоз". Будівлі перебудувались відповідно до совєтських стандартів — вікна і двері замуровані будь-чим, традиційні німецькі черепичні дахи з місцевої черепиці перероблено по-совєтському і накрито шифером (адже якісна німецька черепиця не подобалась совєтським ґражданам).


Але головна "родзинка" села Плодородноє"музєй под открытым нєбом"!

Колишнє німецьке містечко Райхенфельд, а зараз село Плодородне — єдине місце в Україні де спокійно стоїть монумент сталіну!!! І не лише — вздовж вулиці Ґєнкіна, на перехресті з Совєтской, біля колхозної контори по обидва боки колонадою стирчать всілякі совєтські істукани: лєнін, сталін, кіров, жданов, фрунзе, дзєржинскій, орджонікідзе, свєрдлов, ґорькій, тощо. Ансамбль доповнюють зразки совєтської техніки на постаментах. Поруч ДК, "дом культуры" (сільський клуб), який знаходиться трошки в стороні й продовжує тему совєтської архітектури — типова совєтська споруда колхозноґо ДК із гербом СССР і стандартним істуканом лєніну перед входом. Звісно ж, в центрі села обов'язковий совєтський "воінскій мєморіал" із жахливим істуканом "солдату-асвабадітєлю с дєвачкай" — він одразу за рогом на "Совєтской уліце", навпроти сільради.
Місцеві ватніки аж трусяться за всією цією "совєтской іділлієй" ідолів!



Якщо вельмишановне панство наївно вважаєте, що з початком декомунізації всю цю кунсткамеру совєтських ідолів прибрано з вулиць українського села у якесь окреме місце, на кшталт музею чи "парку совєтського періоду" — Ви глибоко помиляєтесь!
Вказана у Вікіпедії інформація про знесення статуї лєніну у 2015 році теж викликає сумніви, бо в Плодородному плюгавих лєнінскіх голів можна нарахувати не одну. Село, як і до війни, має вигляд зразкового совєтського колхоза з вилизаними та ідеально впорядкованими совєтськими статуями, що рядами стоять вздовж головної вулиці. Для повної "совєтской іділліі" не вистачає хіба що кривавого розмаїття "кумачовых флаґов" СССР та транспарантів з пафосними гаслами КПСС.
Йшов четвертий рік війни совєтсько-чєкістської РФ (Россії Фашистської) проти України...
Лінія фронту в якихось двох сотнях кілометрів східніше, там гинуть молоді українські хлопці...
А зовсім недалеко ось існує такий суто совєтський колхоз з суто совєтськими ґражданамі.
І сталін з купою совєтських ідолів...











Лєонід Вєрєщаґа

Місцевий "прєдпрініматєль" і затятий совок Лєонід Вєрєщаґа вже 10 років збирає совєтських істуканів і розставляє їх вздовж головної вулиці села Плодороноє — він у селі за головного совка у них. Такий собі товаріщ Вєрєщаґін, якому "за дєржаву обідно"! (До речі, кіноактор, що зіграв товаріща Сухова в культовому совєтському фільмі "Бєлоє солнце пустыні" теж родом з цих місць). В цих місцях давно пороблено совєтські метастази, тому не дивно, що знайшовся товаріщ Вєрєщаґін, який стягує увесь совєтський мотлох в одне село. А прибрати оте совєтське ідеологічне лайно негласно ніби як і не можна, бо все це діло названо "Музєй под открытым нєбом"!

Аллея істуканів села Плодородне

Бачте, як просто можна "спасать і обєрєґать" совєтські ідоли — достатньо зібрати їх в одному місці і оголосити це місце як "парк совєтскоґо пєріода" та "музєй под открытым нєбом"!

Втім, навряд чи цей паноптикум совєтських істуканів має якийсь офіційний статус музейних об'єктів, бо ж навіть головний збирач совкової автентики підкреслює, що це не музей, а "сохранєніє памяті нашей общєй історіі", а він "патріот СВОЄЙ страны" (себто, СССР), а не якийсь там колекціонер.
І товаріщ не бреше.
"— Я нє коллєкционірую памятнікі! Напішите об этом с большой буквы!" — наказує кожному журналісту товаріщ Вєрєщаґа. Звісно ж не колекціонує, а цілеспрямовано утримує окупаційну совєтську ідеологію, перетворивши ціле село на Запорожжі у совєтський заповідник!
Місцеві мешканці радо підтримують це. Бо вони теж всі "патріоты СВОЄЙ совєтской страны" та "нє желают отказаться от нашей общєй історіі".
— Ви сталініст? — запитує товаріща запорізький журналіст Володимир Шак.
На що епічний ватнік і совок відповідає (цитата языком ориґіналу, вибачте):
"— Скорее, патриот своей страны. А что говорят, будто бы я музей советской эпохи под открытым небом создал, то это не так. Никакого музея я создавать не собирался. Бюсты и памятники мне сами сельчане предлагают на хранение взять. Колхозы ж наши давно распались. Числившиеся за ними памятники оказались вроде как никому не нужными. Но нашлись неравнодушные люди, не пожелавшие отказаться от нашей общей истории. “Иваныч, - периодически обращаются они ко мне. - Там-то и там-то есть бесхозный памятник. Забери его, сбереги“. Я забираю и сберегаю. Так с бюстами Ленина, Жданова и Свердлова было. Ну и с памятником Сталина тоже. Несмотря на то, что все они не имеют художественной ценности, бюсты и памятники наши интересны уже тем, что это – оригиналы. Все – из той эпохи, в которой мы жили с вами совсем недавно. Хотя, повторяю, я не создаю музей и не коллекционирую памятники. Напишите об этом с большой буквы."

Тим не менш, під кожним ідолом дбайливо встановлено таблички з написом "Музєй под открытым нєбом".

Лінійка історичних "персонажів музею" доповнюється реставрованою "полуторкою" ҐАЗ-АА і літаком МіҐ-15.
(Щоправда, хтось намалював Моґен Давід під "полуторкою", мабуть якийсь "дівєрсант-жидобандеровєц" таки прокрався в совєтське село щоб хоч якось "напакостіть", еге ж! 🙂 )



Що ж, якби товаріщ Вєрєщаґа відновлював лише ретро-техніку, то нарікань до нього і не було би. Ця "полуторка" з совєтських часів стояла на сусідній залізничній станції Пришиб, де за часів війни була ремонтна база, а у 1990-х роках автівку спалили місцеві п'яні молодики й почали розбирати на металобрухт. Варто віддати належне, Верещаґа врятував раритетне авто, перевіз у Плодородне та відновив силами місцевих водіїв сільгосппідприємства "Лана", яке очолює любитель СССР.
"Собрал водітєлєй, объясніл ім, что восстановіть машину – наш долґ! Всє соґласілісь. Работалі бєсплатно." — хизується товаріщ Вєрєщаґа. Ще б пак! Всё как прі товаріщє сталінє: партія сказала — народ сдєлал!
Ну, відновлення раритетної техніки це таке, страшного в цьому нічого немає.

Але ж істукани вздовж вулиці села!..
Ще півбіди, якби вони збирались на власному подвір'ї затятого совка — у себе вдома най хоч що збирає, має право, але перетворити село на екзальтований "совєтскій парк"!
"Експонати" збиралися по Запорізькій області ще до війни та, за переконаннями "смотрітєля музєя", відновлювались власними силами, мовляв, більшість пам'ятників були знайдені "фактично на смітнику з відбитими носами і руками". Але товаріщ Вєрєщаґа дбайливо збирав істуканів, відновлював і виставляв вздовж вулиці колись німецького містечка...

Про цей "музєй" ще у 2007 році писала запорізька газета «ФАКТЫ».
І хоча товаріщ Вєрєщаґа заперечує, що він совок і сталініст, проте, навіть його відверті інтерв'ю говорять про зворотнє.
Вибачайте, цитується мовою окупатнів:
"Впервые оказавшись в селе Плодородное Михайловского района Запорожской области, испытываешь недоумение при виде необычной картины: вдоль главной улицы выстроились скульптуры и бюсты Ленина, Сталина, Жданова, поднятые на постаменты самолет МиГ и довоенный автомобиль ЗИС. Инициатор создания этого своеобразного музея — местный предприниматель Леонид Верещага. Пока одни, прощаясь с недавним прошлым, крушили монументы соцреализма, директор сельхозпредприятия «Лана» собирал — в прямом смысле — разбросанные каменья и свозил в родное село.
— Отец научил меня уважать историю своей страны, какой бы хорошей или плохой она ни была. Сейчас учу этому сына и дочь, пусть знают свою историю. Когда совет ветеранов обратился с просьбой забрать памятник вождю мирового пролетариата из колхоза "Память Ленина", я, естественно, откликнулся. Над основателем СССР в буквальном смысле надругались: один палец отломали — хотели, видимо, убедиться, что скульптура не металлическая, нацарапали слово "лох". Мы скульптуру перевезли, установили рядом с имеющимся бюстом Ильича. Спасли от разрушения и бюст Жданова. Как-то я побывал в колхозе, носившем это имя. Вижу, мужики валят бюст Андрея Жданова, уже отбили цементный нос. "Куда, — спрашиваю, — повезете?" — "Нам сказали выкинуть где-нибудь". — "Тогда давайте ко мне!"
В том, что он делает, Леонид не видит ничего необычного.
В кабинете директора ООО "Лана" хранится 12-томник сталинских сочинений, найденный на помойке четырехтомник статей селекционера Ивана Мичурина, изданный в 1948 году. На первом этаже конторы стоят красные почетные знамена, висит вымпел. Уничтожать эти символы советской эпохи, по мнению Леонида Верещаги, не очень умно...
— Мой отец, прошедший войну танкистом, предложил дать номер автомобилю — "ВОВ 41-45". В память о Великой Отечественной войне…
— Возник своеобразный культурный центр. Летом здесь много цветов. Рядом железная дорога, и меня очень радует, что на выходные приезжает много молодежи. Недавно ко мне зашла Тамара Степановна Потоцкая, председатель сельского совета ветеранов. Рассказала, что ее четырехлетняя внучка часто просит повести ее "к самолету". Думаю, придет время, будут ездить к нам на экскурсии…"

Екскурсії будуть! Головною буде екскурсія патріотів України, які або змусять прибрати з публічного простору всю цю совєтську псіходеліку, або приберуть її самі...

Що це? Психічна хвороба? Така страшна ностальґія за Совком, що треба свої хворі фантазії виставити публічно?
Та як бачимо, місцевим аборіґєнам це подобається...
Воно й не дивно, адже на Запорожжі в усі німецькі охайні села та містечка після знищення Фольксдойче заселяли переважно кацапів, завезених з РСФСР.
Саме тому зараз у місцевого населення анти-українські, анти-європейські та відверто про-россіянські погляди.
Особливо такі погляди превалюють там, де є райони етнічно заселені кацапами: Мелітополь і район, Михайлівський, Веселівський, Кам'янсько-Дніпровський райони (особливо Енергодар, ЗАЕС!), Бердянськ (там "бєжинцев-с-дамбаса" ще понаїхало)...

Мовна мапа 2001 року.
Заселені москалями райони позначено червоним кольором.

З відчуттям повної безкарності адепти совєтсько-фашистської імперської ідеології почуваються цілком спокійно.
Більш того, вони чинять опір десовєтізації!
Коли почався Майдан, то місцеве насєлєніє "денно і нощно дєжурілі с ружжом" по черзі, щоби їх "драгоценні" статуї не поваляли "бандеравцы", які, на думку ватніків, навмисне понаїхали з Галіції, оточили їх совєтскоє сєло немов "блокадный Лєнінґрад" чи "Сталінґрад", і чатували в лісополосах лише з метою напасти та вщент зруйнувати всю оту їх совєтскую іділлію! 🙂 Справжніх бандерівців, звісно, ніхто не дочекався. Хоча, в сусідньому селі Тімошовка таки лєніна свалілі — так місцеві ватні аборіґєни навзрыд плакалі, по друзкам збирали тую гіпсову голову, клеїли клеєм ПВА і скотчем, омиваючи крокодилячими сльозами розбитий ідол вошьдя... Зібраний зі шматочків ілліч вийшов ще більш карикатурним, але ватніки плакали від щастя й молилися вошьдю...
Совок і ватність — важка, невиліковна хвороба...
Аналогічно це відбулося і у райцентрі Веселе...
Істукан лєніну "васстанавілі" і у Мелітополі...
У всіх цих випадках чиновники-коллабораціоністи вимагали від України відшкодувати їм "васстанавлєніє памятнікав владіміру іллічу лєніну із областнова бюджета". Ці випадки всі мали місце під час лєнінопаду.
Втім, зрештою, все одно більшість істуканів було демонтовано, в першу чергу лєніни, хіба що може де який причаївсь, або ватніки приховали.
Ну і кунсткамера совєтських ідолів в Плодородному, звісно ж...
Плодородне це взагалі такий собі "малєнькій сталінґрадік"!

Давно ні для кого не секрет, що Запорожський край ще до війни фактично був поділений між кланами Пшонок і Ахмєтова: північ віддано рудому володарю добесскоґо кріміналітєта, а стратегічно важливий південь забрав під свій контроль крєстнік януковіча Артём Пшонка. Тоді, в середині 2000-х всі донбасскі кримінальні бонзи лиш посміювались над вибором Пшонки-молодшого, моваляв, "зачєм тєбє калхозныє стєпі"? Але Пшонка не дурне, воно знало, що в майбутній війні цей стратегічно важливий "крымскій коррідор" буде грати неабияку ролю для Кремля! Тому спокійно будував на землях Запорожжя свій "пшонний паханатЪ" — з початком війни РФ (Россії Фашистської) проти України цей "пшонний паханатЪ" розпочав свій реванш. На кону — "крымскій коррідор" — саме тому два роки поспіль відбувалась колотнеча навколо десовєтізації райцентра Більмак.
Зараз клан Пшонки контролює ситуацію через мережу своїх "смотрящіх: нардеп ВР від Бердянського округу Пономарьов, його "шестёрка", нардеп від Токмацького округу Валєнтіров (клічка "Валєт", у ВР замість А.Пшонки), "смотрящій і кошелёк" Артёма Пшонки Суржан (Токмак), "хазяін Мєлітопаля і внук НКВДіста" Є.Баліцкій, а над ними "ґлавная смотрящая" Юлія Ковалєвская — не остання мадам в "Сємьє"!
Маючи під повним контролем практично всі місцеві ЗМІ, клан Пшонки спокійно й надалі маніпулює суспільною думкою місевих мешканців, насаджуючи антиукраїнські погляди, ну а завдяки численим місцевим ватнікам і навезеному кацапью ці ворожі метастази лиш стрімко розростаються, попри четвертий рік війни...

Україна ніколи не зможе завершити десовєтізацію і декомунізацію, доки не почне позбавляти громадянства й депортувати усіх коллабораціоністів і прихильників "руссцкоґо міра"! Врятувати Україну зможе лише фізичне очищення України від совєтських і російсько-фашистських метастаз, себто, депортація совєтсько-кацапських окупантів та їх нащадків на історічєскую родіну, к бєрьёзкам і к Хуйлу!

Враховуючи високу вірогідність того, що так званий "Музєй под открытым нєбом" в Плодородному насправді немає ніякого офіційного статусу музею, потрібна лише воля Держави і все це совєтсько-ідеологічне лайно буде прибране з вулиць села менш ніж за добу.

У цій добірці світлин лише одне село Запорожського краю...
Лише одне, колись охайне німецьке містечко, яке перетворено на "русскую дєрєвню" та "образцовый совєтскій колхоз", на "парк совєтскоґо пєріода"! Найбільш ватне село України...
Старовинна німецька будівля школи з пошарпаними стінами сумно дивиться через дорогу на виблискуючі золотом ідоли совєтських окупантів, згадуючи справжніх господарів та веселий дитячій сміх, який лунав у цих стінах сто років тому, ще до появи совєтських окупантів...

Не вистачить сторінок, щоб розповісти про жахливі злочини совєтського режиму та геноцид Українців і Фольксдойче, які мешкали на Запорожжі. Тисячі зламаних життів, сотні тисяч біженців, розсіяних по Світу, десятки тисяч загиблих... Совєти знищували усе, що нагадувало європейську культуру та Німців, які за сто років у голих Запорожських степах Лукомор'я, між Великим Лугом і Озівським морем збудували міста, села, шляхи, фабрики і заводи, Велико-Токмаківську залізницю... Найбільшою була Молочна Колонія Фольксдойче, що складалась з меннонітської та лютеранської частини. Райхенфельд належав до лютеранської частини Пришиберг. Життя Фольксдойче було спокійним та розміреним, з Українцями ніколи не конфліктували, а менноніти за релігійними переконаннями взагалі не визнають війни і не беруть до рук зброю. Все змінилось у 1914 році, коли розпочалась Велика Війна — Німці вмить перетворилися для кацапів на ворогів. Фольксдойче змушували йти воювати за Россійскую Імпєрію проти німецької і австрійської армій. Після краху Россійської Імперії на півдні України було доволі гаряче, саме ці землі стали ареною протистояння усіх ворогуючих сторін. Незалежна Соборна Україна не змогла утримати свою Самостійність. Після 1920-х років тут встановився совєтський окупаційний режим і Фольксдойче почали переслідувати. Їх будинки, кірхи та школи знищувались, цвинтарі згрібались бульдозерами, а з мармурових надгробків будувались свиноферми й корівники... Половина Фольксдойче встигли втекти з країни Совєтів, а решті не пощастило... Поступово Фольксдойче або винищувались репресіями, якщо не змогли втекти з Совєтів, населення німецьких поселень розбавлялось Українцями. Потім Голодомор викосив половину села Райхенфельд, як і половину сільського населення на Запорожжі... Фінальним знищенням залишків німецького населення Молочної Колонії став наступ "красной арміі" восени 1943 року, коли "под шумок" залишки німецького населення просто знищувались і часто німецьке населення розстрілювали й танками "раскатывалі" десь в полі за селом чи у плавнях Молочної ріки...

Про все це совєтскоє насєлєніє Плодородноґо звісно не знає й знати не бажають, навіть про Голодомор.
Аборіґєнам мілєє і роднєє всё совєтскоє! Тут не пам'ятають трагедії Голодомору, яка зачепила і село Райхенфельд, ну а про справжніх німецьких засновників і володарів села взагалі воліють не згадувати. Нащо завезеним кацапським окупантам згадувати тих, в чиї охайні хати вселилися? Нащо згадувати про померлих від голоду односельчан? Зате майже на міфічну перетворено історію льотчика Давіда Ґєнкіна, чий літак у 1943 було збито в цій місцевості: звісно ж, "фашисты схватілі совєтскіх пілотов, крічалі "Юде! Юде!", затєм облілі бєнзіном і тут же сожґлі". Чи так це було чи не зовсім, достеменно невідомо, але на сучасних прикладах кремлядської пропаґанди про "хунту і распятоґо мальчіка" ми вже маємо уявлення про кремлядську міфотворчість.

На цих світлинах лише одне маленьке село, а їх на Запорожжі більше тисячі, включно зі столицею Фольксдойче, містом Гальбштадт (Молочанськ).
І в усіх колишніх німецьких поселеннях ситуація аналогічна. Все зруйновано, знищено, стоять пачками совєтські істукани. Топоніміка, відповідно, також совєтська, ідеологічна. Всі німецькі поселення перейменовано на безглузді совєтські назви: "Братскоє", "Тракторноє", "Октябрьскоє", "Пєрвомайскоє", тощо... Населення — переважно нащадки заселених з РСФСР кацапів...

Детально про заселення кацапами етнічних теренів України, і зокрема, земель Запорожжя, в публікаціях «Україна від Карпат і до Кавказу» та «Метастази “русскаґо міра”».
Ці метастази треба чистити...

Матеріял містить фото з відкритих джерел:
© «Travel Creature»
© Володимир Шак
© «ФАКТЫ» 2007

© Dmytro Dzŭba
Tokmak, Zaporožžya, UKRAЇNA
2017.Х.25
© «Порохівниця»

____________________
ОНОВЛЕННЯ 8.ІІІ.2018:

А у ватному селі сталін убєжал от бандерівців.
Бандерівці приїхали, а сталіна, лєнінів і прочіх нема — сховались. Один ґорькій стоїть одіноко і ґорько, похнюпивши цементну голову, бо ватніки не встигли сховати.

Станом на початок березня 2018 року так звана "аллєя памятніков" в селі Плодородне раптово зникла.
Що саме спонукало місцевих ватніків сховати істукани, наразі, невідомо: або ж їх налякала ця публікація, внаслідок чого істуканів було поступово демонтовано і сховано, вочевидь, на території сілгосппідприємства "Лана", або ж ватніків налякала несподівана увага з боку правих патріотів, які в свою чергу також побачили цю публікацію на початку березня 2018 року і зібрались було "на екскурсію" в Плодородне, обговорюючи візит ввічливості в соцмережах 5 березня, в 65-річницю, коли сконав вусатий виродок. Цілком можливо, ідолів демонтували спішно, бо не встигли прибрати істукан ґорькоґо, який лишився самотнім і єдиним свідченням нещодавньої "аллєі памятніков". Натомість, від істуканів сталіну, трійки лєнінів та інших не лишилось і сліду! Залишились лише "полуторка", літак і статуя "асвабадітєлю" на "братской моґілє".
Що ж, це вже краще, принаймі, безкарно не стоять тепер істукани.

Можна лишень-бо уявити, який був переполох в "малєньком сталіґрадікє" вночі напередодні!
Село, ніч. По селу біжить захеканий Васілій Іваничь, колишній прєдсєдатєль колхоза, прибігає до ватніка Вєрєщаґіна:
— Страшную вєсть я прінёс в твой дом, Лєонід! Зові односєльчан... БАНДЕРАВЦЫ єдут к нам в колхоз! Сталіна валіть! Спасай Вождя!
І до ранку вся дєрёвня руцями переносила істуканів в сараї колхозноґо двора, ховаючи в скирдах соломи та прикидуючи зверху валєжніком та старими валєнкамі і ватнікамі.

Місцеві ватніки вирішили, що краще сховати, вочевидь, сподіваючись, що "скоро прідут НАШИ і вот тоґда..."
Помиляєтесь, совєтсько-кацапська ватна наволоч, "ваші" не прийдуть.
А істуканів вже більше не виставите.

Схоже, що ватну совєтську наволоч дійсно потрібно тільки лякати "бандерівцями"...

Нічого, всьому свій час... Ми очистимо нашу землю від кацапських метастаз!

Зійде зоря! Настане Воля!