Вершина Друга — свідоме українське село на Запорожжі

Вершина Друга — свідоме українське село
на Запорожжі

 

На Запорожжі є патріотичне й свідоме українське село — Вершина Друга, поблизу Більмака.
Де в Україні з'явився перший пам'ятник Захисникам України і Героям АТО? Яке село може похизуватись декількома музеями і пам'ятниками, створеними власноруч селянами? Де ще є сільська громада, мешканці якої перетворюють свої села на справжні унікальні музейні комплекси під відкритим небом?
Ласкаво просимо в сільську громаду Верхньої Берди, що поблизу Більмака на Запорожжі — села Вершина Друга, Олексіївка, Смирнове, Титове, Берéжне.
Тут панує живий дух Історії і щирої любові до свого краю!

Тут починається річка Берда. Десятки струмочків балками та ярами стікають поміж хатами Вершини Другої та Олексіївки, утворюючи верхів'я Берди. Це — Вершина Запорожського краю, Лукоморська височина між Великим Лугом Запорожжя та Озівським морем — Лукомор'я найвищий терен між луками й морем, та один з найвищих теренів півдня України. Височина між луками й морем увінчана найвищими точками — вершини Більмак і Токмак, з-під яких беруть початок усі річки Запорожського краю: Токмак (Молочна), Берда, Кінська, Гайчур і десятки дрібних річечок. Надзвичайно мальовничий край!
Височина прорізана глибокими зеленими ярами й широкими балками, в котрих, ховаючись в тіні густих дерев беруть початок десятки чистих джерел, що дзвінкими струмочками стікаються одне до одного і утворюють тихі степові річечки, які то ховаються в очереті, то розливаються заплавами та ставочками. На світанках соловейки в тихих гаях починають співати, свистять фазани, бігають на водопій дикі кабанчики. А на хвилястих пагорбах понад річечками біліють хатки навколишніх сіл та хуторів, ховаючись у вишневих садках. Обійстя селян городами спускаються до самих річечок та струмочків; подекуди височіють скирди сіна; мирно пасуться корови та кози; поважно чалапають здоровецькі гуси по заплаві; в найближчому сараї чутно як рохкають поросята; на подвір'ях дзвінко перегукуються півні, а курчата та індики з ґелґотінням розбігаються від сусідського собаки-розбишаки Сірка; тим часом кіт Мурко ніжиться на сонечку на призьбі хати й спостерігає, як дядько Сашко порається коло бджіл, а тітка Марія доїть неслухняну козу Дерезу, чекаючи з усією своєю котячою витримкою, коли ж тітка наллє молока в його котячу миску. На луках біля ставка дівчата збирають квіти і в'яжуть собі віночки, поглядаючи на юнаків, які рибалять та купаються у ставку з дітлахами.

І навіть не віриться, що зовсім поруч, за якусь півсотню кілометрів лінія фронту, де четвертий рік йде війна — війна РФ (Россії Фашистської) проти України...
Втім, мешканці сіл Верхньої Берди чудово це знають.

Певно, саме тому в цих горішніх селах Запорожжя за ці чотири роки українська національно-патріотична свідомість селян не просто зросла на очах, а фактично відродилась після майже століття совєтської окупації. І селяни почали створювати навколо у своїх селах національно-патріотичні об'єкти, які нагадують, що тут Україна!

Села Вершина Друга, Олексіївка, Смирнове, Титове, Бережне розташовані у верхів'ях річки Берда по обидва її береги. Від витоку, розкинувшись хатами на пагорбах, розтяглись вздовж Берди по правому березі доволі великі села Вершина Друга, Смирнове і Титове, навпроти по лівому березі Олексіївка, а нижче вже там Ланкове, Більманка, крихітне Бережне (яке, між іншим, донедавна називалось "Десятиріччя Жовтня").

Декомунізація — саме Більмацький район і Більмак отримали сумнозвісну "славу" через істерику коллаборантів після декомунізації. Більмак за часів совєтської окупації називався "Куйбышево", відповідно, район мав назву "Куйбышевскій". Коли постало питання декомунізації совєтських окупаційних назв, "куйбышевскіє ватнікі воссталі" і здійняли бучу, що прокотилась ганебною луною, заплямувавши ганебною "славою" увесь Більмацький район. Втім, швидко з'ясувалось, що істерію зграйки ватніків роздмухує у вселенських масштабах нардеп-коллабораціоніст Бердянського виборчого округу, але натомість, переважна більшість громадян Більмацького району цілком спокійно сприйняли нову назву Більмак. І всі ватно-істеричні писанини в кишенькових газетках про "бєльмо на ґлазу" виявилися мильною булькою та ганебним посміховиськом. Адже все життя тут існує село Більманка й однойменна залізнична станція, і ніхто донедавна ніколи не асоціював ці топоніми з "бєльмом", яке нав'язував і буквально ліпив усім на очі два роки поспіль місцевий совєтський писака-редактор районної газетки. Свідомі Українці Більмаччини швидко усвідомили, що Більмак — ключ до “крымскоґо корідора”. А відтак, ті, хто хочуть здати цей ключ россійсько-фашистським окупантам — в першу чергу ставлять під удар мешканців Більмацького району! А люди не хочуть, щоб в наш рідний край прийшла війна. Люди не бажають, щоб сюди прийшов "русскій мір" лише тому, що купка коллаборантів прагне здійснити свій реванш "пшонноґо паханата"!
Тому, українська свідомість більманців прокинулась і почала стрімко зростати!

І доки кремлівські коллабораціоністи грались в топонімічну війну навколо райцентру Більмак, мешканці сіл Верхньої Берди без зайвого пафосу та галасу потихеньку почали ділом перетворювати занепавші за часи совєтської окупації села на справжню українську оазу у прифронтових теренах.

Для початку першими на Запорожжі долучились до децентралізації — створили Смирновську сільську громаду.
Об'єднались в Громадське об’єднання «Берда».
Найпершими на Запорожжі провели декомунізацію саме тут, на Верхній Берді — хутори під назвою "Десятиріччя Жовтня" отримали нову назву Бережне, а совєтська назва колишнього колгоспу "40 років Жовтня" відправилась на смітник історії. Смирновська об'єднана територіяльна громада провела декомунізацію назв вулиць в селах. Десовєтізацію селяни провели швидко, без істерик і галасу, без піару і пафосу, на тлі активно роздмухуваної антиукраїнської кампанії проти декомунізації райцентру Більмак, яку завзято роздмухував кремлядський коллаборант і нардеп Ради з купкою місцевих попихачів і ватніків.
(Дивіться цикл публікацій про Більмак).

Далі селяни заходились упорядковувати свої рідні села, активно працюючи без будь-якої підтримки від провладних коллаборантів, котрі були дуже зайняті роздмухуванням топонімічної війни навколо Більмака. А селяни тим часом, отримавши для громади іноземний ґрант на розвиток, заходились наводити лад у своїх селах: облаштовували дитсадок, дві школи, амбулаторію, будинок культури і бібліотеку. Самотужки громада здійснює капітальний ремонт доріг — наново кладеться асфальт. Вулиці в селах декомунізували і надали нові приємні назви. У Вершині Другій відкрився військово-патріотичний центр «Берда». Доки колабораціоністи граються в топонімічні війни, Смирновська об'єднана громада успішно хазяйнує на своїх теренах.

Пам'ять та історія важливі, як і національно-патріотичне виховання — лиш так можна зупинити війну, і селяни це швидко усвідомили. Адже лінія фронту зовсім недалеко, і серед полеглих Захисників України в цій війни є і хлопці з Більмацького району... Захисник України Віталій Дзиза зі Смирново один з Небесного Леґіону Захисників, які тримають для нас Небо...
Тож, доки кремлядські коллабораціоністи там мріяли про свої плани та тишком-нишком діяли проти Держави, роздмухуючи істерію навколо Більмака, в селах Верхньої Берди селяни навпаки почали відроджувати українську історію цього чудового вершинського краю. І, здається, не останню роль в цьому зіграв той факт, що ще з часів Запорожської Січі тут вже були козацькі зимівники, потім переселялись Українці з козацьких слобідок і сіл Гетьманської України, тож, етнічний склад населення тут суцільно український, і навіть совєтська окупація не змогла скацапити ці українські села попід Більмак-Горою.
Певно, тому нащадки запорожських козаків вирішили відродити історію та перетворити свої села на справжній великий музейний комплекс.

Саме тут, над Бердою, 14 жовтня 2015 року, на перший День Захисника України, селяни встановили перший в Україні пам'ятник Захисникам України і Героям АТО. Допомогли у цьому бійці 3-го полку спецпризначення міста Кропивницький та загін місцевої самооборони «Берда». Сам пам'ятник являє собою військовий автомобіль, який брав участь в бойових діях під Іловайськом і в Дебальцевому.

Поруч — справжній музей техніки під відкритим небом!
Село Смирнове пишається унікальним музеєм сільськогосподарської техніки, якому можуть позаздрити імениті музеї олдтаймерів (ретро-автомобілів). А похизуватись є чим. На постаментах красуються майстерно відреставровані автівки "Москвич М-401" (він же "Opel Kadett 1938"), військовий ГАЗ-67 (насправді, репліка американського "Willys Jeep", що по ленд-лізу дістався Совєтам), ГАЗ-69 (сільський "джип" совєтської доби), вантажівка ГАЗ-51, комбайн, трактори, плуги... Родзинкою є старовинна сільськогосподарська техніка, один з експонатів збудовано понад 100 років тому зовсім поруч — в місті Великий Токмак на заводі Фукса і Клейнера. Такі експонати ще пошукати!
І нехай техніка переважно совєтська, бо у селян в колгоспах замість кабріолетів був бортовий ГАЗ-51, а замість джипів "прєдсєдатєльскій" УАЗік — але ж їх відновили й зберегли! Так, автівок небагато, і це не ретро-гараж любителя золотого батону з шикарними олдтаймерами, але ж з якою ретельністю відреставрували селяни всю техніку!



Ще совєтські пам'ятники полеглим у Другу Світову війну бійцям тут теж доглянуті, але почали створювати й нові, вже українські. Окрім пам'ятника Героям АТО, відкрито ще цілий ряд нових. Символічна відмітка координат і глобус, наприклад.

Також відкрито пам'ятний знак на кургані Орлова Могила.

"Пам'яті тим, хто стояв у витоків історії цього степового краю" — дякують нащадки пращурам символічною композицією з плугу і велетенського жорна з млину це пам'ятний знак Першим Поселенцям.
Ґрати і надщерблений камінь — меморіял жертвам сталінського "красноґо тєррора" відкрито в селі Вершина Друга — односельцям, замученим в катівнях НКВД. Селяни викарбували імена рідних і згадують про закатованих совєтським окупаційним режимом...




Зберегли мешканці села і зруйнований храм святої Богородиці, коло входу в який встановлено постать Богородиці Діви Марії. Кажуть, цей храм у 1920 році відвідав батько Махно.

Але справжні скарби селяни зібрали у власних етнографічних музеях! Їх тут декілька.
В будинку культури села Смирнове зібрана є виставкові зали, де зібрано етнографічну експозицію та історичні пам`ятки села. Чого лиш немає в експозиції, є вельми цікаві експонати! Це і місцева черепиця сторічної давнини, і жорна млинів, і казани з глечиками, і старовинні чавунні праски, і прялки, та багато інших предметів селянського побуту.
Аналогічні експозиції самотужки почали збирати селяни і в сусідніх селах Олексіївка, Вершина Друга.





Село Вершина Друга відтепер це — історико-культурний музейний комплекс «Вершина Друга». Вершинці лише за останні два роки перетворили забуте і нікому невідоме сіре село на справжній музейний комплекс під відкритим небом! І це тільки початок! Не кожне село перетворено мешканцями на історико-культурний комплекс. Ну яке ще село може похизуватись чотирма музеями, та ще й власноруч створеними, а не державними! Так, нехай вони аматорські й дещо не ідеальні ці музеї, не Лувр, знаєте, і експозиція нехай не з вишуканих цінностей складається, а з того, що позносили самі селяни! Але ж люди зносили і створювали все це від душі, від серця, для себе і своїх дітей.
І саме цим ці народні музеї є цінними! Люди для себе їх створили.

Репортаж "Село Вершина Друга — перехрестя епох та сторіч" створили влітку журналісти "Pro.Berdyansk". На жаль, у дійсно файних відеосюжетах не обійшлось без піару нардепа-коллабораціоніста пономарёва, про якого вже згадувалось вище, проте головне в цих сюжетах — люди, селяни, які щиро люблять рідні села, рідний край, і почуття їх не награні, і сльози та емоції справжні...

Ініціатором історико-культурного відродження сільської громади є пан Василь Скрибець, голова громадського об`єднання «Берда». Справжнього патріота України і рідного краю підтримують земляки, місцеві краєзнавці та історики, освітяни і деякі патріотичні чиновники району, як, наприклад, голова Смирновської сільської ради пан Олександр Романюк і його помічниця пані Ірина Сінгур, селищний голова Більмака пан Павло Будник.



Краєзнавчий музей у Вершині Другій відкрито громадським об`єднанням «Берда» в травні 2016 року. Музей розташувався в найстарішій і чудом вцілілій за буремне століття будівлі земської школи, яка є архітектурно-історичною пам'яткою.
"Тут панує живий дух Історії і щирої любові до свого краю!" — інформує табличка коло будівлі, і це справді так.
Тут не менш цікаво, аніж в сусідньому смирновському музеї. І затишно, по-домашньому. Старовинні предмети побуту, знаряддя праці, посуд. Окрім побутових речей ХІХ-ХХ столітть є також і військова експозиція: багнети гвинтівок доби Визвольних Змагань, артефакти Другої Світової війни та вже нинішньої... І звісно ж, куточок патріотичної та історичної інформації.
В цій же будівлі міститься Центр військово-патріотичного виховання «Берда» і штаб громадського об`єднання «Берда». Основними напрямками роботи ГО є допомога Збройним Силам України, відродження культурно-історичної спадщини краю.



На День Захисника України 2017 року в селі Вершина Друга відкрито українську селянську хату. Були запрошені й військові. Селяни позносили що у кого є зі старовинностей. Музей сільського побуту створили самотужки з руїн старого будинку в березі Берди біля ставка. Накрили солом'яну стріху, побілили хатку, причепурили, віконця поставили, обійстя створили. Так роками стояла зруйнована й покинута хата в березі, а тепер це охайна хатка зі власноруч створеним музеєм! Та ще й коло ставка й греблі.









Тут же коло ставка ще влітку дівчата і юнаки Вершини Другої відкрили "Центр кохання на Берді". Водограй під місточком завжди був улюбленим місцем для сільських романтиків, а тепер молодь створила тут чудове місце для зустрічей закоханих, для відпочинку молодят: скульптурна композиція "Наречені" з постатями козака й козачки, стовп з парою лелек, місточок і водяний млинець на водограю. Так, простенько, без вишуканостей, але люди створили це самі для себе. (Хоча навіть тут під час відкриття не обійшлось без того, щоб на досягненнях селян не пропіарився все той же нардеп-коллабораціоніст, ніби селяни створюють все тільки "под патронатом", ач який "ліліпутінскій вождь" знайшовся, нічого не освятиться без "єґо пономарєйшества". Ну, це "прівычка камсамольца" — примазуватись "властьімущіє" завжди вміли.)


"Музей українського одягу та сімейного побуту" — сповіщає новенька вивіска на колишньому сільмазі Вершини Другої.
Відкриття цього невибагливого і простого народного сільського музею на щастя обійшлось без "патроната народноґо дєпутата", бо на цій події та на цьому об'єкті багато піару не наробиш. Тому селяни змогли спокійно та душевно відкрити самі собі музей одягу й побуту так, як вважали за потрібне, без втручання зовні і без зобов'язань за це.
Одяг, від українського народного до совєтського. Вишивки, котрі вишивали колись давно вершинські та олексіївські дівчата — зараз ці дівчата вже бабусі і привели з собою онучат, щоби показати їм, в якому одязі ходили їх бабусі й дідусі. Ось вишиванки й вишиті рушники тішать око квітами; он-де строкаті квітчасті платки висять; далі одяг з бабусиної скрині — справжній вишитий сардак, а осьо теплий дідів кожух; ось ризові чоботи, в яких доярки на ферму ходили, а ось кирзові, в яких хлопці на гульки до дівчат ходили; он-де совєтська шкільна форма, а поруч строкаті сукні совєтських модниць, в таких тільки у клюб виходили та у город їздили; а ось ботики "прощай молодость". Поруч зі старовинною прялкою совєтська швейна машинка, а там і така ж пральна стоїть. Горшки, казани, глечики, паласи й ковдри — є що показати, такий він був сільський побут у ХХ столітті.




"Музей Радіо" влітку 2017 року відкрито також у Вершині Другій і він є найбільш незвичним серед всього історико-культурного комплексу Верхньої Берди. Адже експозиція презентує не етнокультурне надбання, а радіотехніку. Але селяни просто в захваті від такої кількості раритетної радіотехніки і пишаються чи не першим сільським музеєм радіо, а експонатів там вдосталь. Пан Сергій Іщенко зібрав понад сотню експонатів, та й селяни поповнили музей. (Схоже, є можливість також поповнити експозицію музею батьківського села старовинними патефонами середини ХХ століття та платівками — обов'язково треба передати збережене в музей рідного села!)

Можливо якісь "эстэты" та "русскоязычныє ґарадскіє" почнуть сміятись і тицяти пальцями, мовляв, "да развє ватэта музєї, сэканд-хэнд кокой-то" — але таким невігласам і покручам можна заперечити.
Це не ті совєтсько-ідеологічні "музєі", де виставлялось все "чётко продумано для ідєолоґічєскоґо воспітанія совєтскіх ґраждан" і, зрештою, це не всілякі "паркі совєтскоґо пєріода", в яких латентні ватніки просто концентрують сотні істуканів лєнінов-сталінов ніби-то "для сохранєнія нашей общєй історіі", а насправді це операція „Спасті дєдушку лєніна“ для збереження совєтської ідеології.
І вже точно значно виграє іміджево свідоме українське село Вершина Друга на тлі сталінско-лєнінскоґо села Плодородне, де зібрано купу совєтських істуканів і стирчіть останній сталін в Україні! Відчуйте різницю — падати ніц перед останнім істуканом сталіну, чи любити серцем, до щему в душі свій рідний край?
І, так, ці сільські музеї не схожі на столичні музеї де, можливо цікавіше і експозиції під склом.
Це народні музеї, створені небайдужими селянами, які люблять рідний край і не бажають відірватись від своїх коренів та забути своїх пращурів, не хочуть перетворитись на покручів. Тому люди зібрали у кого що є зі старовини і знесли у власноруч створені музеї, щоби показувати дітям і онукам. Щоб не розривався зв'язок між поколіннями. І щоб свого не цурались.
Справжні народні музеї, створені народом!

І можливо хтось вирішить, що селяни Вершини Другої та інших сіл Верхньої Берди нещирі, але знову скептики помиляються.
Емоції і почуття, українські свідомість і патріотизм вершинців справжній!
Усім би таку свідомість!..

Саме тому автори цієї публікації пишаються прабатьківським селом, з якого йдуть наші коріння.
Приємно було побачити відтворену під солом'яною стріхою українську хату на березі Берди саме навпроти місця, де на протилежному березі на пагорбі сто років тому прадід будував таку ж хату (не збереглась в буремне ХХ століття). Приємно бути свідком відродження української свідомості саме в рідних прабатьківських селах, звідки йдуть коріння. Особливо тішить таке відродження українського села на тлі загального процвітання коллабораціонізму на Запорожжі та тих ганебних ватних сентенцій навколо декомунізованої назви Більмак. Між іншим, нами було створено і викладено у вільне користування цілу серію візуалізації з півсотні постерів та листівок для популяризації старовинного топоніму Більмак.
І як же тішать рідні села Верхньої Берди такою щирою українською свідомістю, такою справжньою любов'ю до рідного краю.
Такими земляками варто пишатись!

Максим Довгаль, Дмитро Дзюба
© «Порохівниця»
2017.Х.31

1 коментар до “Вершина Друга — свідоме українське село на Запорожжі

  1. Сповіщення: «Порохівниця» — 2017 – ПОРОХІВНИЦЯ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *