Степан Рудницький — ґеоґраф з Україною в серці

Степан Рудницький
— ґеоґраф з Україною в серці

 
Степан Рудницький — видатний український географ і картограф, основопорядник української політичної, соціально-економічної, етнографічної, фізичної та військової географії, геополітики і українознавства.
Степан Рудницький першим представив Світові в наукових географічних працях, в інфоґрафіці та на мапах Україну як цілісну просторову одиницю. Україну на своїх мапах Рудницький позначав рожевим кольором — кольором любові, улюбленим кольором британських імперських картографів.
В його серці, окрім власних дітей, значне місце займала Україна…

«Національна територія — це головна основа нації, на якій вона живе й розвивається»
Степан Рудницький

Життєпис

140 років тому народився Степан (Стефан) Рудницький — видатний український географ і картограф, за підручниками та мапами якого десятиліттями совєтські студенти вивчали географію України, при цьому не знаючи, хто автор, бо 80 років тому, в 1937-му, видатного географа разом з двома дітьми розстріляли совєтські окупанти в урочищі Сандармох…

Народився Стефан Львович Рудницький 3 грудня 1877 року в Перемишлі, у родині вчителя гімназії Лева Рудницького. Батька покликали очолити українську гімназію у Тернополі, він переїхав туди з родиною. Там Рудницький-молодший навчався до 1891 року. Наступним місцем проживання був Львів, в університетах якого юний Стефан здобував вищу освіту.
Коли Стефан був студентом, його мати померла, а через два роки по тому помирає й батько. Стефану Рудницькому було всього 22 роки, він був лише студентом, тож змушений був давати приватні уроки, аби він та ще троє дітей Рудницьких змогли якось прожити.
Та не обходилося і без натхнення — у Львівському університеті Степан вперше побував на лекції Михайла Грушевського, настільки захопився його ідеями, що став їх послідовником. В грудні 1899 року Степан Рудницький склав випускні іспити в університеті й здобув право викладати географію та історію українською, польською й німецькою мовами. Проте Рудницький вирішив продовжити навчання задля підвищення кваліфікації, та поїхав до Відня вивчати геологію, гідрографію і геоморфологію.
Невдовзі Стефан повернувся до Львова, вчителював у гімназіях.
У 1901 році здобув ступінь доктора філософії, став членом української всесвітньої академічної організації — Наукового товариства імені Шевченка.
У 1904 році в науково-популярному додатку №12 львівського часопису «Учитель» виходить стаття Стефана Рудницького «Дещо про Антарктиду». Це була одна з перших в україномовному друці наукових публікацій на тему тоді ще маловивченого материка.
Того ж 1904 року отримав звання професора, а з 1908 року — професор кафедри географії Львівського університету. Згодом, у 1911 році — співзасновник «Спортового товариства „Україна“», а від 1914 року — член Надзірної ради Національного музею у Львові.
У 1902 році Стефан Рудницький одружився з вчителькою з-під Перемишля Сибіллою Шенкер. Того ж року у пари народилася дочка Емілія, через 6 років — син Левко, а у 1912 — донька Ірина. Через хворе серце дружина Рудницького Сибілла померла у 37 років... Стефан Львович сам виховував дітей і дуже тужив за своєю коханою…

Напередодні Великої Війни Стефан Рудницький вже мав неабиякий авторитет, як вчений-географ і був широко відомий в колах європейських науковців. У працях ученого досліджено проблеми України, її національні, політичні, економічні й територіальні інтереси. Рудницький вже мав значний доробок наукових робіт, друкувався, створював мапи та шкільні підручники з географії України.
Напередодні Великої Війни, в 1914, написав працю «Україна з погляду полїтичної ґеоґрафії», друковану, щоправда, лише у 1916, коли війна вже була у розпалі. В цій праці Степан Львович визначав геополітичну роль України, як єдиного національного етнокультурного простору з великим потенціялом і наголошував на необхідності створення Соборної Держави Україна в українських етнічних межах.
Того ж 1916 року у Відні друкується німецькою мовою інфоґрафіка України «Ukraine Land und Volk», створена Рудницьким з його мапою, щоправда, етнічні межі були позначені поза межами Австро-Угорської Імперії, бо австрійська військова цензура не пропустила би "сепаратистську" мапу, а про концепцію конфедералізації та утворення Королівства Україна під реґентством Австрії, яку розробляв вбитий в Сараєво ерцгерцоґ Фердинанд, в 1916 вже не згадували, відклавши ідею реформи в шухляду до завершення війни.
Стефан Рудницький стояв на позиціях української національної державності, яка має формуватися у зв’язках з іншими державами і народами Європи.

У 1919 році Західна Україна опиняється під окупацією Польщі й польський окупаційний режим звільняє Стефана Рудницького з Львівського університету. Польських загарбників не влаштовували погляди справжнього патріота України, який відстоював ідею створення національної держави в етнічних українських межах. Стефан Рудницький був змушений з дітьми еміґрувати до Відня. За рік Рудницький став професором економічної географії Академії торгівлі у Відні. Пізніше Рудницького запросили у Прагу, де у 1921 він обійняв посаду професора географії та декана філософського факультету у Вищому педагогічному інституті.

Однак життя в еміграції пригнічувало вченого. Для подальшої роботи йому потрібні були експедиції по Україні. І Рудницький надіслав листа совєтському окупаційному уряду так званої УССР з проханням дати дозвіл на переїзд.
В жовтні 1926 року на запрошення совєтського окупаційного режиму Степан Рудницький разом із деякими учнями переїхав у Харків, щоб очолити кафедру в геодезичному інституті. Це була найбільша помилка Степана Львовича…
Після довгих роздумів Степан Рудницький лишив своїх дітей сестрі.

Спершу Рудницькому все вдавалося — він був організатором і першим директором Українського науково-дослідного інституту географії і картографії. Здійснив низку експедицій по окупованій Совєтами Україні, зокрема, на Дніпро і Донбас.
Він першим в совєтській Україні почав розробляти географічні мапи українською мовою, зокрема настінні мапи України і півкуль.
1929 — керівник кафедри географії ВУАН (Всеукраїнської Академії Наук), комісії краєзнавства, Музею антропології та етнографії, редактор «Вісника природознавства».
Старші діти Степана Рудницького, Левко та Ірина переїхали до батька в 1928 році, наймолодша Емілія залишилась з тіткою в Чехо-Словаччині, що врятувало їй життя…
Тим часом в харківському інституті почалися суперечки, вміло підігріті органами НКВД. Учнів професора налаштовують проти україномовного викладача. Совєтські студенти написали на Рудницького наклеп, підписав його навіть наречений доньки професора Ірини Рудницької. Степан Львович був пригнічений, і не лише інститутськими негараздами. Він усвідомлював, що совєтсько-московські окупанти розпочали етнічну чистку і геноцид Українців, він бачив Голодомор, бо в експедиціях бачив села, де помирали люди...

23 березня 1933 року Степана Рудницького арештували "за участіє в контррєволюционной воєнной орґанізациі, за врєдітєльство і шпіонаж" та засудили на п’ять років заслання до концтаборів ҐУЛаґ...
За інформацією доньки Емілії, дітей Рудницького, Левка та Ірину, теж відправили з батьком, їх подальша доля невідома, ймовірно, загинули у таборах ҐУЛаґ…

Степан Рудницький "отбывал наказаніє" у концтаборі "Свірлаґ" (Вепсляндія), на об'єктах Біломор-Балтійського каналу (Республіка Карелія), у Соловецькому таборі особливого призначення ("СЛОН ҐУЛаґ") на Соловецькому архіпелазі в Білому морі (1934, Арханґєльская область, РСФСР). Рудницький був в інвалідній команді, через що сильно страждав від голоду, жахливого ставлення охорони. Проте „тримав себе цілком незалежно і ніколи не звертався ні за якими проханнями до будь-якого урядництва, — він просто його ігнорував і вчив молодь географії“, писали про нього
В ув'язненні написав дві книги — «Геономія (Астрономічна географія)» (в слідчому ізоляторі Харкова, 1933) і «Ендогенна динаміка земної кори» (у Біломорсько-Балтійському таборі), рукописи яких не збереглися.

Славнозвісний німецький географ Альбрехт Пенк, у якого Степан Рудницький навчався у Віденському університеті, доклав багато зусиль, щоб полегшити долю заарештованого учня, якого він підтримував упродовж усього життя. Альбрехт Пенк згадував у листі від 3.ХІ.1933: „Я пишаюся тим, що підготував справжніх працьовитих учнів, серед яких хотів би назвати Степана Рудницького, про якого я, на жаль, останнім часом нічого не чую“. Альбрехт Пенк писав у Лєнінґрад з проханням створити можливість Степану Рудницькому для наукової праці. Але відповідь з Лєнінґрада на клопотання німецького науковця так і не надійшла…
9 жовтня 1937 за постановою "Особой тройкі" УНКВД Ленінґрадской області РСФСР засуджений до розстрілу.
3 листопада 1937 розстріляний у числі так званого "соловєцкоґо этапа". Місце розстрілу — урочище Сандармох, за півтора десятка кілометрів від робітничого селища Медвежа Гора (карельською мовою — Каргумякі, нині Мєдвєж'єґорск, Республіка Карелія).
На меморіалі споруджено пам'ятник «Убієнним синам України».
Реабілітований 1965 року. В березні 1990 посмертно поновлений у складі АН України.

Ось такий трагічний життєпис легендарного українського географа…
Трагедію Степана Рудницького часто асоціюють з трагедією всіх представників українського розстріляного Відродження, з трагедією всього українства в кривавому ХХ столітті, яке й досі стоїть на роздоріжжі…
Вічна пам’ять справжньому патріоту України…

«Ґеоґрафія, або землепись, землезнаннє обіймає всї найважніші відомости про землю й народ, що єї заселює. Вона оповідає про сушу й море, про гори, горби, височини, низи, про ріки, озера й багна, про підсоннє, ростини й звірів, що живуть на Українї. Вона розказує нам про український народ, про його села, місточка, міста, городи, про його хліборобство, ремесло й торговлю. Вона дає одним словом образ життя-буття українського народа на його рідній землї. Тож присьвятимо отею книжечку землезнанню України»
«Україна наш рідний край» Степан Рудницький, 1917

Творчий спадок та наукові погляди

Степан Рудницький по праву вважається основоположником української політичної географії. Науковець значною мірою стояв у витоків української геополітики і українознавства, політичної, соціально-економічної (антропогеографії), етнографічної, демографічної, фізичної та військової географії, геоморфології (наука про рель'єф Землі). Особлива заслуга Рудницького в тому, що він започаткував картографічний напрямок в українській географії. Розробляти географічні мапи українською мовою почав у Львові ще на початку ХХ століття, продовжував на еміґрації у Відні, а також в совєтській Україні. Завдяки йому Україну чи не вперше було представлено в картографічних працях як цілісну просторову одиницю.

Під час Першої Світової війни та після неї він розробив наукові основи політичної географії та геополітики, як науки. Він тісно співпрацював спочатку з німецькими військовими колами, об’ єднаними у товаристві «OstEuropa». А після утворення ЗУНР (1918) брав у часть і у розробленні її геополітики. Більшість праць вченого були опубліковані у Відні, Будапешті, Бухаресті та інших столичних і нестоличних містах Європи багатьма мовами європейських народів масовими тиражами.
Ориґінальну концепцію політгеографії Степан Рудницький виклав у працях «Україна з погляду полїтичної ґеоґрафії» (1914-1916), «Україна і великодержави» (1920), «Українська справа зі становища політичної географії» (1923). Ці праці С.Л.Рудницького, мабуть, найкращі у всій дотеперішній українській політології, мають і досі актуальне значення для справи державних змагань українського народу, формування його національної ідентичності, усвідомлення його ролі і місця в загальноєвропейському процесі демократичного оновлення. Також саме його геополітичні ідеї були висвітлені в працях «Україна і Українці», «До основ українського націоналізму», «Галичина та Соборна Україна».

Концепція С.Л.Рудницького з'явилася у той час, коли виникла нагальна потреба інформувати світ про українські проблеми. В ній на ориґінальній основі досліджуються і викладаються проблеми України, її національні, політичні, економічні і територіальні інтереси, наводяться докази для країн Західної Європи і світу про користь, яку вони могли б мати від утворення української держави. На основі аналізу політико-географічного розвитку та політичного життя Європи і світу Степан Рудницький приходить до висновку, що „тільки національним державам належить будучина. Модерна світова політика повинна підпирати творення винятково національних держав. Цього вчить досвід останніх століть“. Стосовно української перспективи
Степан Рудницький твердо стояв на позиціях української національної державності, яка має формуватися у зв’язках з іншими державами і народами. Це питання він розглядав лише у європейському контексті:

«Утворення української національної держави в етнографічних границях є одиноким способом, щоб запобігти заколотам і конфліктам у південно-східному куті Європи, так важному для світового господарства й для світової політики. Без національної української держави доживемо в найкоротшому часі до нових тяжких воєнних і революційних катастроф»
Степан Рудницький

Українська національна держава має формуватися у контексті геополітичних зв'язків з іншими державами і народами. Серед цих держав і народів найбільше значення в працях Рудницького відводилося Німеччині, Россії і Польщі.
Степан Рудницький вважав, що відсутність власної держави робить націю беззахисною у розв'язанні соціально-економічних, національно-політичних та інтелектуальних проблем. Без незалежної демократичної національної держави виникають умови для політичного, економічного та культурного гноблення одних народів іншими. Свідомість підневільної нації уражена комплексом неповноцінності, меншовартості, байдужості, лукавства до всього сущого „на нашій, не своїй землі“.
„При таких спотворених умовах гідний і чесний представник українського народу не має перспектив для свого розвитку і повинен зникати, в той час як мерзенний і ганебний окупант без докору і каяття множиться і розширює свій ареал. Річ у тому, що деспотія і демократія існують у різних вимірах, і те, що є сутністю першої, неприйнятне для другої. Вільний народ має свою національну школу, і вона виховує патріотів рідного краю, творить духовну й матеріальну основу їхнього гаразду. У народу-раба є чужа школа, яка не сприяє його духовному розвиткові.“

Степан Рудницький підкреслював, що самостійний народ, або нація, є частиною людства, що має лише їй притаманні неповторні „питомі прикмети“, які об'єднують „усі індивідуа“ в одну своєрідну цілісність:
— расова належність (антропологічна відмінність);
— окрема мова (з літературою, наукою тощо);
— історичні традиції і змагання на культурній, економічній, політичній ниві;
— своєрідна культура і прагнення до її збагачення;
— суцільна національна територія як передумова і основа національної держави.

Маючи усі „питомі прикмети“ самостійної нації, український народ своєї Незалежності не зумів відстояти. Степан Рудницький вважав, що основна причина цього в слабкій загальній освіті української інтеліґенції та у відсутності у неї здорової національної свідомості. Будівництво держави спиралося на „всякі сурогати“. Рудницький вважав, що тогочасні політики (маючи на увазі насамперед Винниченка, Петлюру, Скоропадського) ніколи не вірили в державну Незалежність України, за національний ідеал не боролися, духу нації не розуміли, до інтересів народу були байдужі. Інтеліґенція, що формувалася на бездержавних традиціях, нездатна була виконати функції державної самоорганізації. Ці та інші ідеї Степана Рудницького щодо завдань українознавства було покладено в основу сучасної йому концепції. Згідно з цією концепцією, предметом українознавства є ґенезис, сутність, перспективи розвитку України й українства як природних, історично суб'єктних, всепланетарних феноменів.

Рудницький відстоював ідею українознавства, спрямовану на навчання і виховання особистості з громадянською самосвідомістю.
Українознавство — шлях до самопізнання й самотворення українства, здійснення ним своєї історичної місії. Українознавство спрямоване на навчання та виховання особистості з високою національною, громадянською самосвідомістю, спроможною бути творцем у полікультурному просторі. Коли нація виборює свободу та право бути вільною серед інших, то ідеї державотворення в усій розмаїтості є конче необхідними для засвоєння кожною свідомою людиною. Важливо підкреслити методологічний внесок Степана Рудницького в розширення спектру українознавства. Його уявлення щодо функцій географічного знання в системі українознавства мали перспективний та концептуальний характер: роль і функції географії необхідно витлумачувати у річищі культурологічного і народознавчого аспектів; вона є одним з найпошановажніших складників людського знання і культури в цілому, зокрема має слугувати важливим дійовим чинником формування самої духовності українського народу; географія є природничою наукою, але, включаючи в себе антропогеографічну гілку досліджень, вона опиняється безпосередньо на межі з гуманітарним знанням широкого змісту. Такий підхід значно розширює систему українознавчих досліджень, поєднує соціогуманітарну і природничу методологію.

До думок Степана Рудницького щодо побудови взаємовідносин між Україною і сусідніми державами, що викладені у книгах «Чому ми хочемо самостійної України» (1914) та «Українська справа зі становища політичної географії» (1923) варто прислухатись і сучасним Українцям, особливо політикам, та й просто громадянам України. В цих працях вперше була всесторонньо розгорнута українська національно-державна ідея. В цих працях та декількох інших він поклав початки політико-географічного напряму української географії та заклав основи та заклав основи політичної географії України.
Головними рисами цього напряму були:
1) Процес формування та розвитку держави, як політико-географічної одиниці залежить від фізико-, економіко- та поітико-географічного положення її території (щодо України, то це передусім її положення на чорному морі, проміжне розміщення між країнами Західної Європи, Россією та Близьким Сходом.
2) В основі формування держави повинен лежати етнічно-національний принцип з урахування культурних та політичних традицій народу-державотворця (державні кордони України повинні визначатися етнічними межами Українців).
3) Умовами та факторами державотворення є передусім людський та природно-географічний потенціал території її формування (Україна повністю володіє цим потенціалом і належить в цьому відношенні до найбагатших країн світу).
4) Тип політичного устрою держави залежить від історико-географічних традицій народу державотворення і особливостей суспільного ладу, який існує в час її виникнення (виходячи з цього для України найбільше підходить парламентська демократична республіка)
5) Територіально-адміністративний поділ держави значною мірою зумовлений наявністю історико-етнографічних провінцій, яку можуть лягти в основу її федеративного устрою (Рудницький вважав, що для України федеративний устрій можливий, але не обов’язковий, якщо розвинене самоврядування на всіх рівнях ієрархії).
6) Найдоцільніше з погляду суспільно-економічного устрою є держава з "соціальною економікою", основу чого становлять різні форми власності. Свою концепцію політичної географії в цьому руслі української державності він дає в праці «Українська справа і великі держави світу».

Праця Степана Рудницького «Чому ми хочемо самостійної України?» містить також аналіз геополітичних факторів (розташування України щодо центрів політичної сили, шляхів сполучення; природні багатства). Автор розкриває і своє бачення політичного ладу України як демократичної республіки із сильним центральним урядом і самоврядними громадами і землями (їх розміри не повинні перевищувати 10 тис.км²).
Рудницький вважав, що тільки незалежні держави можуть досягнути високого рівня суспільного розвитку, що руйнування імперій йде тільки на користь всім державам, в тому числі й колишнім метрополіям. Тільки цивілізовані демократичні відносини між державами можуть привести до миру й безпеки народів, прогресу людської цивілізації. Тому вільна, Незалежна і демократична Україна — це не лише внутрішня справа українського народу, а справа навколишніх держав, для яких, на думку Рудницького, „Україна буде найбільшою підпорою“.

У 1923 році в праці «Українська справа зі становища політичної географії» Степан Рудницький одним з головних принципів побудови Держави вважає національний, а також виробляє постулати для української справи: „Українська справа — це проблема великої національної держави в Європі“. Другий постулат — „простір краю та його природа — це одна з основ держави. Іншу основу становить ця частина людства, яка формує державу в соціологічному значенні. Як ці елементи зростають в один бік — більш чи менш одноцільну державу і є головним питанням політичної географії“.
Степан Рудницький вперше обґрунтував глобальне геополітичне бачення України. Окрім положення відносно інших держав (особливо Россії) Рудницький зачіпає ще дві важливі геополітичні проблеми: проблему кордонів та фізико-географічних чинників. Рудницький вважав, що „національна біологія та біологічна політика мають йти, якщо не перед економічною політикою, то бодай в парі“. А територію та расу вважав основами державності. Автор дає коротку характеристику політичної географії у тогочасному світі, визначає її місце серед антропогеографічних наук і предмет дослідження: „Як два елементи — територія і населення — зростаються в один, більше чи менше одноцільний організм — Державу — це і є головним питанням усієї політичної географії“.

В праці «Українська справа зі становища політичної географії» Степан Рудницький писав: „Не з’ясовуючи собі ось хоч би величини України й її народу, не тільки наші сірі інтелігенти, а й наші визначні політичні діячі, зводять українську справу до спільного знаменника зі справами "інших малих народів". Як це шкодить ідеології українства, не треба довго доказувати. В практичному напрямкові недостача ґеоґрафічного знання має просто фатальні наслідки. Згадаю хоч би це, що в останніх часах наші політичні діячі не те, що шафували межовими українськими землями направо й наліво, але по іґнорації своїй навіть не підносили домагань на величезні простори українських земель. Ніхто з них не вмів не те що використати, але навіть і піднести цеї безлічі політично-географічних, економічно-географічних, учбово-географічних та інших аргументів, які промовляють за українською державністю на Південному Сході Європи“.
Як вчений і патріот, Степан Рудницький, на відміну від більшості своїх попередників і сучасників, котрі стояли на автономістичних позиціях, розглядаючи "українську справу", виходив із безумовної необхідності отримання Україною державної самостійності. Для обґрунтування цього він вибудовує спеціальну систему доказів, спираючись, передусім на висновки політичної географії, яка „займається дослідом і представленням взаємин поміж державним життям людства і землю“.
У моноґрамі «Українська справа зі становища політичної географії» Степан Рудницький аналізує геополітику сусідніх з Україною країн, а також Франції, Німеччини, Італії, Великої Британії та США, по відношенню до України. Вчений-географ показує історичне тяжіння українського народу до чорноморського та балтійського регіонів і висновує, що в його інтересах відродити цей стан. Зокрема, працюючи над геополітичними проблемами перед, під час і після Першої Світової війни (починаючи з праці «Україна з погляду полїтичної ґеоґрафії» 1914 року), Рудницький зазначав, що у політичному відношенні слід скористатися природним побоюванням створених тоді нових держав — Фінляндії, Чехо-Словаччини та Угорщини, експансії з боку россійського імперіалізму — "бєлоґо" й "красноґо" . Таке побоювання повинно зближувати зазначені країни з Україною і в кінцевому підсумку навіть привести до формування „балтійсько-понтійської“ унії у складі Фінляндії, Естонії, Латвії, Литви, Білорусі та України. Ядром унії мала б стати Україна як найбільша серед названих держав. Така унія сприяла б виживанню цих держав, стала би бар’єром проти експансії російського імперіалізму у Середню і Західну Європу.

На основі аналізу політико-географічного розвитку та політичного життя Європи і світу Степан Рудницький приходить до висновку, що „тільки національним державам належить будучина“.
„Національна територія — це головна основа нації“, — таке кредо вченого.
„Модерна світова політика повинна підпирати творення виключно національних держав. Цього вчить досвід останніх століть“.

Ще більше відомостей про українські етнічні землі подає Степан Рудницький у книзі «Огляд національної території України» (1923, Берлін). Географічне положення України, на його думку, є „найважливішим природописним елементом у політичному житті України від найдавніших часів”. Усі українські землі він поділяє на 3 групи: „центральні, пограничні та українські кольоніїї в Євразії“. Рудницький проводить скрупульозний аналіз груп земель для обґрунтування етнічної території Українців, в якому робить висновок, що на мінімальному (основному) просторі України, який становить 905 тисяч км² проживає 51,2 мільйони осіб, 36,6 мільйонів з них — Українці.

Степан Рудницький одним з перших чітко визначив межу між Європою і Азією.
Для того, щоб показати розташування України в Європі, вчений проводить межу між Європою і Азією, відому нам всім: по східному схилу Уральських гір, річці Урал, Кумо-Маницькій западині, Озівському, Чорному і Середземному морях. Саме цю межу взято за основу в усьому Світі. Загально визнаним (та обґрунтованим з геологічної точки зору в контексті панівної теорії тектоніки плит) південним кордоном Європи з Азією вважається Кумо-Маницька западина, проте в совєтській "наукє" сталінські "учоні" (аби потішити рудого вусатого осетина джуґашвілі) провели межу між Європою і Азією по хребту Кавказу, що зараз і підтримується "россійскімі учонимі".
Насправді ж, українські етнічні терени Кубань і Підкавказзя знаходились в Азії.

Степан Рудницький визначає, що положення України в Південно-Східній Європі, на перетині шляхів з північної Європи до Причорномор’я і Передньої Азії, мало значний вплив на її історичний розвиток та формування території. Вчений подає детальну характеристику історико-географічного процесу формування українських земель, ваємозв’язків України з сусідніми державами. Він доводить, що створення Української національної Держави в етнографічних межах створить позитивний вплив на політико-географічне становище всіх європейських держав, дасть їм велику економічну користь, внаслідок розвитку транзитної торгівлі та шляхів сполучення з Європи до Азії, зокрема, до Індії, Тибету, Китаю через Туркестан, зв'язок з Персією через Кавказ. Крім цього, маючи величезні мінеральні багатства, родючі землі, значні запаси лісу та іншої сировини, Україна могла б експортувати свою продукцію у країни Європи, натомість забезпечити збут їхньої продукції в себе.

Розглядаючи кордони України, її місце серед європейських держав, Степан Рудницький наголошує на їх високі комунікаційні функції. Сусідство з багатьма державами, рівнинна поверхня, легка прохідність кордонів сприятиме розвитку зовнішньоторговельних відносин на українських теренах. Водночас ці ж риси були й негативними з точки зору оборонної функції. Вчений відзначає, що жодна з держав, які панували на території України, не піклувалися про її визволення, а тільки про розширення своїх меж. Він із сумом зауважує, що уряди молодої Української Держави нехтують природні та етнографічні точки зору при визначенні як зовнішніх, так і внутрішніх кордонів України.

На жаль, до вченого, який висунув всі основи геополітики ще на початку Великої Війни, політикани не дослухались... Сумний результат відомий, наслідки ми відхаркуємо кров'ю...

Актуальними й тепер є ідеї Степана Рудницького щодо формування меж адміністративних одиниць. Аналізуючи внутрішні межі адміністративних формувань у Австрії і Россійській Імперії (до них відносились українські землі на початку ХХ століття), вчений наголошує на відсутності врахування фізико-географічної цілісності і етнографічних відносин. Ці ж ознаки він в 1923 році відзначає при створенні мережі адміністративних одиниць і в окупованій Совєтами Україні, так званій совєтскій "УССР". На думку вченого, совєтські "окруґа" і "райони" та формування "областєй" на місці колишніх ґубєрній, — все це нарізано штучно, без враховання антропогеографічної суцільності і географічного (природного) характеру, побудовані згідно з так званим "энерґєтічєскім прінципом" (під кутом неминучої совєтської "індустріалізациі" України).
Прикладом аналізу конкретної політико-географічної проблеми є праця С.Рудницького «Про давні і нові столиці України» (1922). Характеризуючи розміщення історичних столиць України, Степан Рудницький враховує сукупність усіх чинників (військових, політичних, економічних, територіальних), розкриває недоліки столичного географічного положення Києва, недолугість і політичну заанґажованість вибору Харкова як "пєрвой століцы", обґрунтовує доцільність (на деякий час) столичного статусу для Січеслава як столиці Соборної України і Станіслава як столиці Галицької української держави (ЗУНР), враховуючи їх відповідне центральне розташування і транспортно-географічне положення.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що Степан Рудницький є не тільки видатним теоретиком „чорноморсько-балтійського геополітичного вектора“, а й геополітики — і не тільки української, а й загальноєвропейської ваги загалом. Багато з думок, висловлених ним у першій четверті ХХ століття, є актуальними й сьогодні. Саме тому їх вивчення має викликати не лише історико-пізнавальний інтерес, а й допомогти нинішнім політикам не повторювати старих помилок, вибираючи сьогодні орієнтири та союзників нашої держави.
Степан Рудницький створив велику школу українських географів, до якої належали В. Баб'як, В. Буцура, В. Геринович, М. Дольницький, М.Іваничук та інші. Його послідовниками в картографії стали В.Кубійович і М.Кулицький.

Головні праці Степана Рудницького

• «Українські козаки»
• «Руські землі польської корони при кінці XV в. Ворожі напади й орґанізация пограничної оборони» // «Записки Наук. Тов. ім. Шевченка», т. 31-32, 1899
• «Козацько-польська війна 1625 року» — «Записки Наук. Тов. ім. Шевченка», т. 17, 1897
• «Українські козаки в 1630-35 роках» — «Записки Наук. Тов. ім. Шевченка», т. 31-32, 1899
• «Дещо про Антарктиду» (1904)
• «Нинішня ґеоґрафія» (1905)
• «Начерк ґеоґрафічної термінології» (1908)
• «Коротка ґеоґрафія України» (1910—1914)
• «Україна з погляду полїтичної ґеоґрафії» (1914) — «Дїло».(25.V.—20.VI.1916)
• «Ukraine: Land und Volk» (1916)
• «Україна: земля і народ» (1916)
• «Україна з політично-географічного становища» (1916)
• «Україна — наш рідний край» (1917)
• «Україна і великодержави» (1920)
• «Галичина й нові держави Европи» (1921)
• «Українська справа зі становища політичної географії» (1923)
• «Основи землезнавства України» (1924, 1926)
• «Основи геології й морфології Закарпаття» (1925, 1926)
• «Завдання географічної науки на українських землях» (1927)

Написані ще на початку ХХ століття праці Степана Рудницького з політичної та суспільної географії й досі є актуальними у справі українського державотворення, формуванні національної ідентичності українського народу, усвідомленні його ролі у загальноєвропейському демократичному процесі.

Нині знайти прижиттєві видання праць Степана Рудницького вкрай важко, їх практично не залишилось. Дивом врятувались примірники видань, що зберігались у приватних бібліотеках українських еміґрантів та в деяких публічних бібліотеках західних університетів. Поодинокі екземпляри прижиттєвих видань Рудницького можна зустріти в колекціях букіністів, інколи зустріти в продажі елітних букіністичних крамниць за доволі великі кошти.
Це й не дивно, адже в більшості випадків, над оздобленням видань працював сам Степан Рудницький, створюючи унікальні шкіряні обкладинки для книг. Виключенням хіба були шкільні підручники, яких зовсім тепер не знайти. Але ті поодинокі екземпляри підручників, що збереглись, коштують не менш.

Серед праць Степана Рудницького сучасниками найбільш відомі його мапи України.
По-перше, «Оглядова карта України» використана в настільній грі «Українська Революція 1917-1921 років», яка до нестями налякала шовіністичних поляків. Сто років етнографічній мапі, але ач як пшекають до сих пір!

Цікавою знахідкою виявився шкільний підручник «Початкова ґеоґрафія для народніх шкіл» 1919 року, надрукований у Відні українською мовою. Підручник створювався для діток, має значний об’єм корисної та унікальної інформації про Україну. Прониклива мова автора, його ніжна любов до рідної землі, залюбленість у предмет ґеоґрафії, приголомшують.
Докладний огляд в окремій публікації.

Праця Степана Рудницького «Ukraine. Land und Volk» — найважливіший твір ученого з географії України, а мапи, які автор помістив у ній, зрівняються з найкращими європейськими зразками.
«Оглядова карта України» вперше була надрукована у 1914 році, перевидана у 1916, а також використана для першої інфоґрафіки про Україну «Ukraine: Land und Volk» (1916).
Ця ж мапа стала основою для інфоґрафік Ґеорґа де Гасенка.
Інфоґрафіка «Ukraine: Land und Volk» докладніше розглядається в публікації «Інфоґрафіка про Україну початку ХХ століття».

Не менш відома і велика настінна «Мапа України» Степана Рудницького 1915 року, друкована, як і більшість праць науковця у Відні картографічною фабрикою «G.Freytag & Berndt» (Ґ. Фрайтаґ унд Берндт), яке з 1890-х років видавало навчальну картографічну літературу українською мовою для шкіл Галичини. Детально розгледіти цю унікальну і вельми цікаву мапу можна в публікації «Мапи України початку ХХ століття».

Видання академіком Рудницьким наукових книг і популярних брошур про Україну у діаспорі, зокрема у США, сприяло популяризації українського питання на світовій арені. Це був певний фундамент, на якому вибудовувалися правові основи до виборювання Незалежності України у часі Першої Світової війни та по її завершенні, коли укладалася нова політична мапа Європи.

В дні 140-х народин і 80-х роковин загибелі видатного науковця варто згадати дійсно легендарного Українця, пам’ять про якого намагались стерти совєтські окупанти.
Але свідомі Українці не забувають славетного географа з Україною в серці!
В Тернополі, де жив Степан Рудницький, на бульварі Тараса Шевченка 2007 року відкрито меморіяльну дошку видатному географу.
За результатами засідання Національної ради з географічних назв від 16.Х.2003 щодо найменування географічних об’єктів Антарктики було прийнято рішення про присвоєння ім’я Рудницького острову з архіпелагу Фордж в районі Аргентинських островів ( Морська Антарктика, 65°14.008'S, 64°16.795'W).
В 2017 році одному з нових видів тихоходів (Tardigrada) з Морської Антарктики надано наукову назву на честь Степана Рудницького — «Diphascon Rudnickii sp. nov.»

Пам’ять про видатного географа вбити неможливо, хоча б тому, що існують створені ним мапи України, які все ще пекельним вогнем припікають ворогів України як на сході, так і на заході!
Дякуємо за оглядову ґеоґрафію України, Степане Львовичу…

Матеріял підготовано з відкритих джерел
© WikipediA
© «Geograf»
— Ольга Заставецька. «Роль академіка Степана Рудницького у розвитку географічної освіти в Україні».
— Шаблій О.І. «Основи загальної суспільної географії». — Л.: ВЦЛНУ, 2003
— Рудницький С. «Українська справа зі становища політичної географії». — Берлін, 1923.
— Крисаченко В. С., Мостяєв О. І. «Україна: природа і люди». — К.: Ін-т філософії НАН України, 2000. — 492 с.
— Рудницький Степан. «Декілька заміток до справи районізації України» — Історія української географії. — Вип.2, 2000.
— Мирослав Дністрянський. «Праці С. Рудницького і Ю. Липи в контекстї Європейської політико-географічної думки» — Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2000. - Випуск 2. - С.73-77.
© Леся Ломницька «Англомовні праці академіка Рудницького»
© Oleg Vyshniakov
© Андрій Байцар
© 2007–2016 Всеукраїнська асоціація музеїв
© Степан Рудницький «Україна з погляду полїтичної ґеоґрафії» © «Дїло» 1916 © «Zbruč» 2016
© Д-р Ґеринович В. «Ґеоґрафія України Ст. Рудницького» © «Дїло» 1916 © «Zbruč» 2016

__________
2017.ХII
© Dmytro Dzüba
© «Порохівниця»

3 коментарі до “Степан Рудницький — ґеоґраф з Україною в серці

  1. Сповіщення: Ґеорґ де Гасенко – ПОРОХІВНИЦЯ

  2. Сповіщення: Володимир Кубійович – ПОРОХІВНИЦЯ

  3. Сповіщення: Мапи України початку ХХ століття – ПОРОХІВНИЦЯ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *