Володимир Кубійович

Володимир Кубійович

 
Володимир Михайлович Кубійович (1900 — 1985) — український історик, географ, енциклопедист, видавець, громадсько-політичний діяч, організатор видання та головний редактор «Енциклопедії українознавства» та фундаментальної праці «Ґеоґрафія українських і сумежних земель». Дослідник і популяризатор географії, українського етносу на теренах України та поза ними. Обґрунтував концепцію відродження національної держави в її етнічних межах. Голова Наукового товариства імені Шевченка в Європі (1952-1985).

Так, це саме той географ Кубійович, чия етноґрафічна мапа України українською латинкою є другим після мап Степана Рудницького історичним доказом справжнього етнічного простору Українців.
Так, це саме той Кубійович, якого більшість Українців, завдяки совєтській кремлядській пропаґанді, знає як "нацистскоґо пріхвостня", "буржуазноґо националіста" і "бандеровскоґо картоґрафа". Цей список кремлядсько-пропаґандистських штампів можна продовжувати ще довго.

Володимир Кубійович народився 23 вересня 1900 року у селі Матіїв поблизу міста Новий Санч на Західній Лемківщині в українсько-польській родині. Батько Михайло походив із українських селян, лемко, і мав за дружину польку Марію Добровольську. На той час у Галичині була така традиція: сини йшли за віросповіданням батька, а доньки – матері. Володимира охрестили в греко-католицькому обряді — як Українця. Між собою батьки говорили польською, проте зі сином батько спілкувався лише українською.

Початкову освіту Кубійович здобув у народній школі та Цісарсько-королівській гімназії Нового Санча. Значний вплив на формування національної свідомості молодого Кубійовича мало читання «Історії Руси-України» Михайла Грушевського. Вже у вищих гімназійних класах роздумував над дальшими студіями та фахом. Батько радив молодому синові йти на богословіє, бо це врятувало би від військової служби, але він вирішив стати педагогом, студіювати історію та географію. Хоч у міжвоєнній Польщі, до якої відійшла Галичина після програної Українцями війни, це були непрості науки...
1918 року розпочав навчання в Яґеллонському університеті в Кракові, але воно було перерване війною в Галичині.

У 1918–1919 роках — артилерист в Українській Галицькій Армії. Після відступу УГА за Збруч в половині 1919 року залишився в Галичині, а відтак повернувся до Кракова, де продовжив навчання у 1919–1923 роках.

З 1928 року Кубійович став наймолодшим доцентом у Польщі та лектором Яґеллонського університету. Та чим далі, то прохолоднішими ставали його стосунки з польськими географами, адже праці Кубійовича будили політичну свідомість українства, сприяли „перетворенню українства з етнічної маси у політичну націю“. Силу нації Кубійович вбачав у її інтелектуальному потенціалі, передбачав майбутнє України як соборної держави в її етнічних межах. Звичайно, це не подобалося окупаційному польському режиму, бо наукова діяльність молодого дослідника йшла в розріз із політикою Польщі щодо Українців.

27-28 вересня 1929 року у Львові відбувся перший Український з'їзд учителів географії, дійсним головою Президії було обрано доктора Володимира Кубійовича. З 1931 року — дійсний член Наукового Товариства імені Шевченка, голова його географічної секції. Займався вивченням українських етнічних земель у складі Польщі, Чехо-Словаччини та Румунії. Як видатний географ брав участь у міжнародних наукових конгресах у Празі (1932), Варшаві (1934) і Болгарії (1936), де виступав з доповідями.
У своїх дослідженнях польсько-українських окраїн Кубійович послідовно обстоював українські геополітичні інтереси і провадив наукову дискусію з польськими вченими, яких звинувачував в умисному підробленні статистичних даних в дослідженнях, і це вельми дратувало поляків не лише на окупованих українських теренах, але й по всій Польщі.
„Більшість моїх праць мала не лише наукове, але й політичне значення: моя мета була дати своїм і чужинцям інформацію про географію і людність України з всеукраїнського погляду. Ясно, що такі праці мусили допровадити їх автора до конфлікту з польськими колами. Вже в 1934 року моїй особі присвятив чималу статтю найбільший польський щоденник «Ilustrowana kurier
codziennie» в Кракові, відомий з свого шовінізму. Стаття була відгуком на мій виступ на Міжнародному географічному конгресі в Варшаві, де я після своєї доповіді роздавав присутнім етнографічні карти України“, — писав у спогадах Володимир Кубійович.

На тих мапах було видно, що добру чверть тодішньої Польщі населяють Українці.
Кубійович полюбляв говорити, що „найкращою зброєю поневоленого народу в часи миру є наука“ і завжди у такий спосіб намагався "воювати" з ворогами.

Гоніння на Кубійовича почалися 1937 року, одразу, коли вийшов з друку «Атляс Українських і сумежних земель», а наступного року — «Ґеоґрафія України і сумежних країв». У передмові до «Ґеоґрафії» він зазначав: „Ще не прийшов час для повної ґеоґрафії наших, тобто українських етнографічних земель, оскільки недостатньо вивчені з ґеоґрафічного погляду наші землі, тому що мало ще є українських ґеоґрафів, які би розробляли окремі ділянки України“. А в передмові до «Атлясу» написав: „Нехай Атляс учить своїх і чужих, нехай краще пізнання сплячого велетня нашої Вітчизни додає нам енергії та сили до праці, а серед чужої науки нехай розбуджує відомості про Україну і прихиляє до неї друзів“.

«Ґеоґрафія українських і сумежних земель» — видатна пам'ятка вітчизняної науки, історії та культури. Твір, що в географічному українознавстві Заходу зажив слави наукової класики, має набагато ширше — також історичне й культурологічне значення. Це видатний науковий і культурницький документ своєї доби, що мав і має патріотичний світоглядо-формувальний вплив. В українських колах науки і культури на Заході, у нас в Україні таке значення книги є загальновизнаним. Теперішнє сприйняття твору в Україні особливо вирізняє його геополітичну значущість.
І «Атляс», і «Ґеоґрафія» Кубійовича були сприйняті з великим ентузіазмом в українських наукових колах.



Утім, поляки були не в захваті від таких робіт. Буквально відразу в газеті «Polska zbrojna» з'явилася велика стаття під заголовком "Біля джерел антипольської пропаганди". „Не можемо все-таки зрозуміти того, що при цьому доктор Кубійович демонстративно використовує титул доцента Яґеллонського університету. Хіба щоби достойністю авторитету найстарішого польського навчального закладу піднести значення і силу своєї пропаганди у своїх і в чужих. А в такому разі проти цього має право і обов'язок виступити не лише польська наука і публіцистика, але й усе польське суспільство“.

Під тиском військового міністра на засіданні філософського факультету поставили питання про усунення географа з університету. На одне з засідань у цій справі польський "історик" Владислав Семковіч приніс «Атляс України» Кубійовича.
— Це цінна праця, — заявив "історик", — ми, поляки, такого атласу не маємо. Але він шкідливий для польської держави, і тому — хоча в моїх жилах пливе руська кров — я тверджу, що Кубійовича треба усунути з нашого університету.
— Якщо ви, панове, твердите, що праці доцента Кубійовича є на високому рівні, але вони шкідливі для польської держави, то подумайте, що ця здібна людина буде робити, коли її дії не будуть стимульовані все-таки тим, що він є нашим доцентом, — зауважив хімік Кароль Дзєвонський. — Чи не було би краще дати йому можливість виявитися як професорові географії Східної Європи й створити для нього таку кафедру?
Рада філософського факультету Яґеллонського університету ⅔ голосів таки позбавила Кубійовича права викладати в університеті. 16 червня 1939-го це рішення ради підтвердило Міністерство віросповідань і публічної освіти Польщі, додавши до цього також заборону на викладання в гімназіях.

Через польсько-українські суперечності розпався і шлюб Володимира Кубійовича. Із краків'янкою Целіною він одружився 1929-го, подружжя мало доньок Ірину та Славку.
„Моя дружина була полька, виросла і жила в Кракові, українські проблеми знала лише від мене і ставилася до них, скажімо, нейтрально“, — пише він. — „Це подружжя не було розумне і не принесло щастя ні одному з партнерів. Я заповів моїй майбутній дружині, що вона мусить зважати на те, що першою дамою мого серця назавжди залишиться Україна, вона погодилася, що наші діти будуть хрещені в церкві. Але незабаром прийшло до конфліктів: між нами став мур — приналежність до двох, чим раз більше ворожих націй. Мішане подружжя не було корисне і для дітей: двох дочок, за національну душу яких велася між батьками боротьба. Обидві доні розмовляли зі мною виключно українською мовою, я був їх учителем українознавства. Карту України, яка висіла у моїй кімнаті, Іринка навчилася читати швидше від українського букваря.“
1940 року вони розійшлися. Целіна залишилася жити в Кракові з доньками, змінила прізвище. Ірина та Славка після війни здобули вищу освіту. Старша отримала титул професора. Доньки приїздили до батька вже після Другої Світової війни, коли він осів у Франції.

З 1940 року став професором Українського Вільного Університету у Празі.
Під час Другої Світової війни професор Кубійович, як активний учасник українського національно-визвольного руху і щирий український патріот, очолював Український Допомоговий Комітет у Кракові — єдину громадську організацію на території утвореного Третім Райхом Генерального Губернаторства на теренах колишньої Польщі. Український Допомоговий Комітет координував діяльність українських громадсько-культурних організацій у генерал-губернаторстві, допомагав українським втікачам від большевиків та рятували по можливості Гебреїв від переслідувань нацистами. Діяльність під нацистською окупацією була важким тягарем, коли доводилося лавіювати між домаганнями нацистської адміністрації та українських політичних груп.
Попри всі труднощі воєнного часу, Український Допомоговий Комітет, очолюваний Кубійовичем, зробив дуже багато для піднесення української культури і авторитету Українців. Зокрема, було добре скоординовано культурницьку і організаційну діяльність на найзахідніших українських землях (так зване Закерзоння — окуповані Польщею Західні Терени України), що були перед війною головним об'єктом посиленої полонізації. Хоча й не вдалось зупинити розпочатий поляками геноцид Українців на Західних Теренах... У Холмі зусиллями Допомогового Комітету повернуто православним (УАПЦ) Собор Різдва Пресвятої Богородиці, у Кракові засновано українське видавництво.

Після приєднання Галичини до генерал-губернаторства в 1941 році поле діяльності Українського Допомогового Комітету значно розширилося. Зорганізовно Допомогові Комітети на місцях. За умов фактичної заборони на діяльність політичних партій Український Допомоговий Комітет став головним репрезентантом Українців перед нацистським режимом.

У квітні 1943 року Володимир Кубійович, як голова Українського Допомогового Комітету, став одним з організаторів Військової Управи, і зі свого боку докладав багато зусиль для формування частин дивізії військ СС «Галичина» (Waffen-SS «Galizien»). Зокрема, разом з членами ВУ йому вдалось домогтися дозволу чинників Райху на набір до української дивізії не тільки в Дистрикті Галичина, але й по всьому генерал-губернаторстві. Зокрема, казав таке:
„Ми є за творенням Дивізії, бо цього вимагає український інтерес. Наші користі такі:
— Ми включені в боротьбу з большевизмом не як безіменні;
— Ми входимо на політичну арену, хоча і в скромній формі, а навіть на європейську, на світову;
— Ми рятуємо себе фізично, ми творимо зав'язок армії;
— Це може бути точка виходу для дальших планів;
— Лише в цей спосіб можемо творити під проводом українських старшин військову школу для української молоді.
Ця школа дасть здисциплінованість, послух, одвертість, чесність, прямолінійність, почуття відповідальності і інші вояцькі чесноти. Наша боротьба з Москвою набере офіційних форм.“

Симпатій до націонал-соціалізму, як і до націонал-большевізму, Кубійович не мав. Україна була між двох вогнів, і опинившись під окупацією одного ворога, Кубійович спробував використати його ресурси для майбутньої боротьби з іншим ворогом, або ж обома ворогами водночас. Вишкіл для молоді дав змогу зміцнити майбутніх повстанців. Власне, Дивізія «Галичина» фромально проіснувала до кінця війни, а той же «Нахтіґаль» швидко вийшов з-під покори нацистам, був розформований і більшість українських солдат перебрались до повстанців УПА.

Володимир Кубійович і під час нацистської окупації не припиняє наукову та видавничу діяльність.
В 1942 у Мюнхені німецькою і українською мовами друкується детальна етнографічна мапа України.

Після розгорання польсько-української підпільної війни Кубійович виступив із закликом припинити збройне протистояння. Його стараннями уникнули ґестапівських арештів чимало українських політичних і громадських діячів, було врятовано від концтабору багато Гебреїв (разом — кілька сотень осіб).

В 1944 році при наближенні вже совєтських окупантів, емігрував до Німеччини, а у 1951 році — до Франції (Сарсель) й створив там науковий осередок. У 1947-1963 роках був генеральним секретарем Наукового Товариства імені Шевченка у Мюнхені, а з 1952 року і до кінця свого життя головою Європейського відділу Наукового Товариства імені Шевченка.

Після Другої Світової війни жив у еміґрації в Німеччині й Франції, займаючись переважно науковою діяльністю.
У 1947–1951 роках — генеральний секретар Наукового Товариства імені Шевченка, з 1952 — голова Наукового Товариства імені Шевченка у Європі. Автор понад 80 наукових праць з географії України: «Територія і людність українських земель» (1935), «Атляс України і сумежних країв» (1937), «Географія українських і сумежних земель» (1938, 1943), «Українські етнічні групи Галичини» (1953) та інші.
Головний редактор «Енциклопедії українознавства» (Париж — Нью-Йорк, 1955—1984) та «Encyclopedia of Ukraine» (Торонто, Баффало, Лондон, 1984—1985), «Ukraine. A Concise Encyclopaedia» (Торонто). Редактор українського видання праці Вольфа-Дітріха Гайке з історії Дивізії «Галичина», автор статей у «Вістях» Братства колишніх Вояків Дивізії, зокрема статті «Початки Української Дивізії „Галичина“». Також написав спогади «Мені 70» і «Українці в Генеральній Губернії 1939-41» (1975).

Наукові праці географа Володимира Кубійовича присвячені проблемам вивчення антропогеографії Українських Карпат, географії, демографічних процесів і населення України та окремих її регіонів — Галичини, Карпат, Волині, Полісся.

Та найбільшою справою життя, логічним завершенням плідної, наукової і видавничої діяльності Володимира Кубійовича, ученого і громадянина, була реалізація одного з наймасштабніших науково-видавничих проектів Наукового Товариства імені Шевченка — створення «Енциклопедії українознавства». Підготовка і видання енциклопедії, головним редактором та організатором редакційної колегії якої він був, становили зміст майже сорока повоєнних років життя Кубійовича. Здійснення задуманого стало справжнім людським подвигом. Ця ґрунтовна наукова праця про Україну, її минуле і сучасне складається з трьох загальних томів (1949-1952) і одинадцяти абеткових (1952-1995) й стала візитною карткою українства у світі. Задля створення «Енциклопедії українознавства» Володимир Кубійович об’єднав багатьох українських вчених з діяспори — О.Оглоблина, Ю. Шевельова, Н.Полонську-Василенко, Б.Кравціва, І.Кошелівця, Ю.Луцького, І.Теслю, А.Жуковського та багатьох інших. Це широке коло розкиданих по всьому світу фахівців різних ділянок українознавства окреслювало своєрідний українознавчий інститут Наукового товариства імені Шевченка.
Поява перших томів «Енциклопедії українознавства» викликала страшне невдоволення у совєтській пресі.

Володимир Михайлович Кубійович помер 2 листопада 1985 року у Сарселі (Франція), у віці 85 років...

За наукові дослідження в галузях географії та демографії Кубійовича, як і Рудницького, вважають одним із засновників сучасної географії України.
Степан Рудницький, Ґеорґ де Гасенко, Володимир Кубійович — ґеоґрафи, які зафіксували на мапах справжні терени України.

Докладний огляд мап та інфоґрафіки початку ХХ століття в окремих публікаціях:
«Мапи України початку ХХ століття»
«Інфоґрафіка про Україну початку ХХ століття»

Матеріял укладено з відкритих джерел:
© Лемківщина © «Zbruč» © WikipediA
2017.ХІІ.
© Dmytro Dzüba
© «Порохівниця»

2 коментарі до “Володимир Кубійович

  1. Сповіщення: «Порохівниця» — 2017 – ПОРОХІВНИЦЯ

  2. Сповіщення: Втрачена Українська Кубань – ПОРОХІВНИЦЯ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *