Гібридна війна Совєтів проти України 1917 року

Гібридна війна Совєтів проти України
1917 року

 

Гібридна війна Кремля в Іспанії 1936 року була точною копією гібридної війни Совєтів проти України в 1917 році і є точною копією гібридної війни РФ (Россії Фашистської) проти України в наші дні. Паралелі викладені в дослідженні, яке містить ця публікація.

 

Гібридна війна Кремля в Іспанії 1936 року, яку ми детально розглядали в матеріялі «¡Viva la España!» була точною копією гібридної війни Совєтів проти України в 1917 році. Навіть організаторами гібридної війни проти Іспанії були ті ж "провєрєнныє кадры", що здійснювали совєтську окупацію в Україні, наприклад, кат Антонов-Овсєєнко.
Совєти в Іспанії поставили мету створення "Іспанской Совєтской Социалістічєской Рєспублікі" і використали весь свій досвід окупації і гібридної тактики, задіяний раніше в Україні та Грузії, зробили висновки з помилок 1919 року при спробі створення "Баварской Совєтской Социалістічєской Рєспублікі", "Вєнґєрской Совєтской Социалістічєской Рєспублікі" та при спробах перетворити "пролєтарскую рєволюцию" в Німеччині на "всємірную рєволюцию" з неодноразовими спробами у 1920-х роках перетворення Веймарської Німеччини на чергову "совєтскую рєспубліку". Рівень совєтської пропаґанди в Іспанії вже був в рази вище, аніж в Україні і при попередніх спробах поширення совєтських метастаз по Європі. Совєтам вельми сприяла сліпота й глухота повоєнної Європи і допомога з боку Франції, тож в Іспанії у Сталіна все повинно було збутися, якби не Каудільйо Франциско Франко, який встав на захист рідної Іспанії, підняв за собою Іспанців і вичавив зрештою совєтські метастази з Королівства Іспанія неймовірними зусиллями, та ще й зміг зробити все можливе, щоб Іспанія оминула Другу Світову так, як змогла оминути Першу Світову... Хоча, війна 1936 року якраз і була "тренувальною" для Совєтів, а Іспанія стала "тренувальним полігоном" для майбутніх учасників Другої Світової... Втім, Совєти вперше спіймали суттєвого облизня саме в Іспанії.

Як бачимо, досвід ведення гібридних війн Кремль має неабиякий, адже найпершу свою гібридну війну Совєти проголосили проти України вже через місяць після "жовтневого" заколоту в Пєтроґрадє.

Дослідник Іван Дерейко проводить паралелі між нинішньою гібридною війною РФ (Россії Фашистської) проти України і гібридною війною Совєтів проти України в 1917 році.

Гібридна війна 1917-го року:
"ополчєнци" Лєніна

 

"Новітня" російська стратегія гібридної війни — це бездарно реалізований плагіат тактичних схем большевицького вторгнення до України 100-річної давності.

Попри поширене ставлення громадськості і військових спеціалістів до "гібридної війни", як до новітнього і небаченого раніше способу ведення бойових дій, історики не бачать у ній нічого нового і сенсаційного. Адже нинішнє російське вторгнення чітко і прямолінійно копіює тактичні схеми, за допомогою яких радянська Росія намагалась знищити українську державність у 1917-1920 роках, і які директор Українського Інституту Національної Пам'яті Володимир В'ятрович назвав "большевицькою війною".

Із тих часів лише дещо змінились лозунги: умовно кажучи, нинішній кремлівський режим замість класового підходу застосував расовий — замість "помощі пролєтаріату" і "міровой рєволюциі" він насаджує "русскій мір" і "защіщаєт руссцкоязычных".

Але сучасний пропагандистський супровід вторгнення ("ісконнорусскій" Крим та "Новороссія") теж не новий — просто мавпований із ще ранішої, до-совєтської і до-большевицької епохи россійсько-імперської історії. Тут усе дуже просто: всі агресивні війни московської держави завжди обґрунтовувались "возвращєнієм ісконно русскіх і сакральных зємєль", а в крайньому випадку — ставали "братской помощью" черговим "єдінокровным" чи "єдіновєрным братьям".

Таким чином можна було обґрунтувати будь-що: загарбання наддніпрянської України (бо це ж "Малороссія"), Князівства Литовського (бо це ж "Бєлоруссія"), Галичини (бо обізвали "Червоная Русь") чи навіть Константинополя ("сакральный Второй Рім" і "істочнік православія") і звісно ж Афон ("Святая ґора православія"). Найпікантніше у цій плеяді виглядає один із останніх колоніальних проектів імперії Романових — загарбання китайських Маньчжурії та Сіньцзяну під претекстом "возвращєніє ісконной Желтороссії"!
На її тлі нинішні вигадки про "Новорóссію" виглядають майже пристойно.
(Чи стане невдовзі Південний Судан "Чєрнорóссієй"?) 🙂

Окупація очима совєтської пропаґанди: "правильний украінєц с красной звєздой" проганяє "неправильного" синьо-жовтого Українця в мазепинці

Плагіат і оригінал

Як ми бачимо, паралелі вимальовуються не те що схематичні, а навіть текстуальні. У цьому контексті істориків особливо тішить назва путінської партії — "Єдіная Россія". Аґресор із таким іменем в українській історії уже був: так називався потужний бронепоїзд армії Антона Дєнікіна (польсько-кацапський переводок, імперський шовініст і патологічний українофоб). Бронепоїзд "Єдіная Россія" став основною ударною силою "бєлоґвардєйцев" у спробі захопити українську Січеславщину. Паралель тут для імперців доволі песимістична: повстанці Махна протаранили і підірвали россійського броньованого монстра навантаженим вибухівкою паровозом-брандером і безповоротно вивели його з ладу, та й денікінський тил зрештою повністю розвалили.

Основні тактичні схеми тодішньої і нинішньої війни також співпадають до деталей. Начальник Генштабу ЗС РФ генерал армії Валєрій Ґєрасімов на конференції в Академії військових наук РФ в січні 2013 року (ще до вторгнення до Криму та на Донбас) з пафосом першовідкривача описав кремлівську тактику так: "Акцент змістився на використання політичних, економічних, інформаційних, гуманітарних і інших невійськових заходів поряд із застосуванням протестного потенціалу місцевого населення. Все це повинно супроводжуватися прихованими військовими операціями - наприклад, методами інформаційної війни і задіянням спецназу".

Безпосереднє вторгнення россійських військ (як це було в Грузії, під Іловайськом і Дебальцевим) він припускав у вигляді крайнього і остаточного заходу: "Відкрите використання сили, часто під прикриттям миротворчої діяльності і посередництва у вирішенні кризи, має застосовуватися на фінальній стадії, як правило, щоб домогтися повної перемоги у війні".

Гібридна преса: газета уряду УНР та її большевицький "клон"

Очевидно, що зараз в Україні россійські аґресори працюють саме за цією "методичкою" начебто новітньої і небаченої "гібридної" війни. Однак, попри нову назву, у 1917-1918 ми бачимо "ті ж яйця, тільки в профіль". Тоді теж перша спроба захоплення влади була здійснена засобом "протестного потенціалу" та "прихованих військових операцій". Тоді синхронно із "жовтневим" переворотом 1917-го у Пєтроґраді, так званий "кієвскій комітєт большевіков" на чолі із кацапом Пятаковим спробував здійснити серію захоплень державних адміністрацій в Україні силами своєї аґентури і збаламучених мас робітників і солдатів. Однак оскільки на той момент (жовтень-листопад 1917-го) йшлося про протистояння між трьома силами — військами россійського "врємєнноґо правітєльства", большевиками та Українською Центральною Радою — кацапи не сприйняли Українців серйозно і зосередились на протистоянні із представниками федерального уряду Пєтроґрада. Це дозволило УЦР зіграти роль "мудрої мавпи", яка спостерігає за боєм двох тигрів — і, зрештою, нейтралізувати обох. Запізніла спроба штурму вже українського Києва силами збольшевичених солдатів під проводом большевічкі Євґеніі Бош була безкровно зупинена 1-м українським корпусом генерала Павла Скоропадського — пролєтарскіх солдатів роззброїли, організаторів затримали, всіх всадили в товарний ешелон і стрімко відправили на Совєтскую Россію.

Наступним кроком стала спроба змусити українську владу до потрібних кроків силами проросійського лобі у представницьких органах — чи за висловом Герасимова, комплексом "політичних, економічних, інформаційних заходів". Для цього большевики ініціювали Всеукраїнський з'їзд рад, який за задумом мав би проголосити "власть Совєтов", віддати РСФСР частину повноважень, пустити совєтські війська на свою територію тощо — така собі бета-версія "харківських угод" Януковича, тільки в набагато жорсткішій формі.

Однак все знову пішло не так: з'їзд підтримав Центральну Раду, а не "Совєти", і погрозливий ультиматум так званого "Совнаркома" від 4 грудня 1917-го року не змусив Українців скоритися. А там, серед іншого, Лєнін і Троцкій прямо пригрозили Центральній Раді "гібридною війною": "Как украинцы, вы можете строить у себя жизнь как хотите, но мы протянем братскую руку украинским рабочим и крестьянам". Тобто, ви, звичайно, можете спробувати, але у нас дуже довгі "братскіє рукі". Нагадаємо, нинішній кремлівський верховода Путін теж із впертістю маніяка безперервно твердить про свої "братскіє чувства" до Українців.

"Россійскіє отпускнікі" зразка 1917-го

Оскільки перші дві схеми не спрацювали, РСФСР вдалась до третьої — "гібридного вторгнення", метою якого було "добіться полной побьєды в войнє!". До Харкова увійшли совєтські війська "южноґо рєволюционнґо фронта" під командуванням Владіміра Антонова (який цілком за гібридною логікою додав до свого прізвища дівоче прізвище матері Овсієнко, тільки писав його по-кацапські — Антонов-Овсєєнко). За тією ж логікою у Харкові було деклароване створення альтернативної Української Народньої Республіки — "Украінская Народная Совєтская Рєспубліка" (УНСР), із своїм гібридним прапором — червоним із синьо-жовтою вставкою, і псевдоурядом — "народным секретаріатом".

Варіанти прапорів "гібридної УНР"
(УНСР - "Украинская народная советская республика")

Відрізнити фейкові совєтські квазіутворення дуже просто: всі назви писались кацапською або суржиком, тоді як за правилами тодішнього українського правопису УНР називалась — Українська Народня Республіка, уряд — Генеральний Секретаріят.

Безпосереднє командування трьома арміями совєтсько-російських "отпускніков", які зрештою з важкими боями захопили майже всю лівобережну Україну разом із Києвом, здійснював колишній офіцер імперської армії, "есер" Міхаіл Муравйов — не менш патологічний українофоб, як і Дєнікін, тільки на додачу ще й наркоман, постійно перебуваючий під "кайфом" морфія чи опіуму. "Красноґвардєйцы" не вдавали з себе "миротворців" чи "посередників", а використали інший добре знайомий в наш час спосіб камуфляжу: оголосили себе "місцевими шахтарями і трактористами" та "армієй УНСР". Лєнін категорично наполягав, щоб загарбники вдавали з себе українців, "украінізіровалісь" і щоб навіть брали собі українські прізвища, як Антонов-Овсєєнко та (ужас кокой) щоб вчили українську!
Нащо такі складнощі Муравйов не розумів і просто не виконував ці умови.
Наприклад, Муравйова обурило призначення "головнокомандувачем військ УНСР" сина українського письменника Михайла Коцюбинського, Юрія. Тоді у "народному комісаріаті" йому пояснили, що призначення має "формальний характер" і має на меті "уникнути звинувачень у завоюванні великоросійськими військами України". Тож, довелось терпіти призначеного товаріщамі із Пєтроґрада фіктивного "головнокомандувача", покруча Юрія Коцюбинського, за яким стояв точно такий фіктивний "совєт", укомплектований частково українськими покручами з українськими прізвищами (одне з них вельми показове — Шахрай).
Згодом Антонов-Овсєєнко на допиті у Москві (вочевидь, під час "великої чистки") свідчив: "Я вказував у відповідях Муравйову на необхідність строгої узгодженості його дій з діями совєтської влади на Україні (в телеграмах не можна було точніше вказати на необхідність уникнути вказівок на великоросійський характер наших військ)".
Совєти намагались всіляко приховати свої закривавлені вже руки під ляльками не менш закривавлених маріонеток. Однак попри чистки архівів і тотальну засекреченість злочинних дій большевицького режиму, совєтські документи зберегли багато свідчень справжньої сутності військ вторгнення.

Також красномовно описав тодішніх "ополчєнцев" тогочасний "народний секретар освіти УНСР" Володимир Затонський: "Він [Муравйов] і його солдати ставились до Києва, як до завойованого краю. В Києві творились жахіття. Знаходили у людей білети, написані українською мовою, і розстрілювали їх. На цьому ґрунті у "Українського секретаріату" виникали тертя з Муравйовим... Просили вгамувати солдатів, які розперезались внаслідок того, що воєнно-революційний комітет не мав на них впливу, так як загони Муравйова вважали себе великоросійськими військами". Нагадаємо, після окупації совєтськими військами Києва від безжального і хаотичного терору протягом кількох перших днів загинули від 3-х до 6-ти тисяч киян...

І це теж дуже характерний момент: гібридна війна в силу своєї апріорної незаконності неухильно підштовхує виконавців до воєнних злочинів. І большовицькі розправи у Києві та путінські обстріли Маріуполя чи Волновахи є не випадковостями, а неухильною логікою історії, за якою усі ці злочини кояться, а потім раніше чи пізніше стають відомими.

Ось як описував свої "подвиги" сам Муравйов:

Мы идем огнем и мечом устанавливать советскую власть. Я занял город, бил по дворцам и церквям... бил, никому не давая пощады! 28 января Дума (Киева) просила перемирия. В ответ я приказал душить их газами. Сотни генералов, а может и тысячи, были безжалостно убиты... Так мы мстили. Мы могли остановить гнев мести, однако мы не делали этого, потому что наш лозунг — быть беспощадными!
Міхаіл Муравйов

Це є унікальний випадок, певно, єдиний у світовій історії, коли військовий керівник, не тільки не намагався приховати використання хімічної зброї, забороненої Гаазькими конвенціями, а, більше того, вихвалявся її використанням! За допомогою хімічної зброї Муравйов захопив мости через Дніпро та подолав оборонні укріпення захисників Києва. На жаль, інформації щодо кількості постраждалих від використання задушливих газів у місті нічого не відомо.
Все сказане — один із найменш досліджених злочинів большевицьких "отпускніков". Після двох днів невдалих штурмів станції Київ-Волинський і мостів через Дніпро, Муравйов застосував заборонені Гаазькою конвенцією отруйні гази, а саме іпріт, та ще й проти густозаселеного міста. При чому, він вихвалявся цим! Із документальних свідчень залишилось тільки це зведення Муравйова - його армія згодом була розсіяна контрнаступом українських і німецьких військ, а можливі очевидці спогадів не залишили — большевики ж зрештою перемогли у 1921 році і пам'ятати таке було небезпечно.
Але є історичні фотографії, зроблені, певно, самими большевиками: зафіксовано газову атаку іпром і артилерійські обстріли міста з Маріїнського парку.


У захопленому Києві совєтські окупанти організували класовий терор.
Відбувалися грабежі, насильства, гебрейські і українські погроми, масові вбивства.
Вбивали за українську мову (якою розмовляли більше половини киян), за українську вишиванку (яку носили більше половини киян), за українські документи чи українську мову в документах. Були насамперед розстріляні полонені захисники столиці, українські вояки, юнкери, офіцери, представники української інтеліґенції та цивільні громадяни.
П'яні большевики їздили по Києву на броньовику з написом "Смерть украинцам!"

Набагато краще задокументований інший аналогічний злочин Совєтів — застосування отруйних газів проти цивільного населення Тамбовщини, яка повстала проти большевиків у 1920-1921 роках. Виконавець злочину — армія майбутнього совєтського маршала Міхаіла Тухачевскоґо — розгромлена не була, і її документація, зокрема і про гази та концтабори для повстанців, чудово збереглись. Також ці злочини об'єднує одна спільна постать — очільника "украінскоґо фронта" та "уполномочєнной коміссіі всєроссійскоґо центрісполкома" Антонова-Овсєєнка, слід якого принаймні у другому злочині підтверджений документально. До того ж Антонов-Овсєєнко має цілу низку задокументованих злочинів в Іспанії в 1936 році.
Ну а Тухачєвскій, між іншим, кращій друг Шарля де Голля, з яким разом і німецькому полоні відсиділи, і для Польщі Україну шматували з обох боків... Які тісні ці нетрі історії, де всі так пов'язані...

"Українські ДРГ" столітньої давності

Обидві ці війни — тодішня і нинішня гібридні — дають нам і згадані раніше текстуальні паралелі. Так, за свідченнями очевидців разом з россійськими "красноґвардєйцамі" до Харкова у грудні 1917-го в'їхав броньовик з плакатом "Смєрть украинцам!". Цей "мотиватор" військ начебто "украінськой совєтской рєспублікі" зняли тільки через тиждень за наполяганням небагатьох комуністів місцевого походження.
Зараз ми бачимо той самий заклик у різних варіаціях на окупованому Донбасі.

Антонов-Овсєєнко (другий зліва) із командирами "арміі Совєткої УНР". У центрі - Василь Боженко

Ще одна паралель — ініціаторам гібридної війни свідки не потрібні, тому раніше чи пізніше їх усувають. Муравйова убили у 1918-му, Тухачевскоґо, Пятакова, Коцюбинського — у 1937-му, а Антонова-Овсєєнка — у 1938-му, після того, як кат України відпрацював свою іспанську кампанію і провалив "заданіє партіі". Нинішні ж путінські генерали і дипломати мруть менш драматично і без зовнішніх ефектів, але так само систематично. Хоча, в Сирії мруть еффектно.

Доля дрібних виконавців гібридної війни 1917-го і нинішніх "командіров опочлєнцев" теж до болю ідентична. Так як нині "украінскіє ДРҐ" винищують усіляких "бетменів", "моторол" та "ґіві" на Донбасі, так їх "трафляла нагла смерть" і на початку століття. Згадати хоча б отруєння "пєтлюровскімі аґєнтамі" комбріґа Васілія Боженка, "снайпєрскую пулю в спіну" отримав комдів Ніколай Щорс, та самогубство екс-"народноґо сєкрєтаря внутрєнніх дєл УНСР" Євґеніі Бош.

Попри тимчасову поразку від об'єднаних українсько-німецьких військ на початку 1918 року, гібридні війни Совєтської Россії на цьому не закінчились і навіть не припинились. Тимчасово будучи не в змозі загарбати Україну усю одразу, Москва почала множити на її теренах такі собі бета-версії майбутніх "ДНР/ЛНР". Тоді вони існували під виглядом "Донєцко-Кріворіжской рєспублікі", Одєсской Совєтской Рєспублікі, Совєтской Рєспублікі Тавіда". Паралельно такими ж "гібридними" способами велись війни проти країн Балтії, проти Фінляндії, Грузії, вище згадувались Баварія і неодноразові спроби "діктатури пролєтаріата" у Веймарській Німеччині...

Не варто також забувати ще про одного ентузіаста прихованих загарбань, "захисника німецькомовних" і розширювача "німецького світу" Адольфа Гітлера. Тільки заради "єдиного народу" військовим заколотом було здійснено аншлюс Австрії, тільки заради "порятунку" судетських німців була пошматована Чехо-Словаччина. За його планом замість Другої Світової у вересні 1939 року у Польщі мало розпочатись "народне повстання німецькомовних ополченців" та інших противників "варшавської хунти", на допомогу яким мали прийти гітлерівські та сталінські "миротворці та посередники". (Щоправда, перед цим Польща допомагала Третьому Райху шматувати Чехо-Словаччину, такими ж методами і тактиками, змавпованими у Совєтів і Райху).
Як бачимо, Путіну є з кого брати приклад. Тільки йому було б краще дожити до свого Нюрнберга...

© Іван ДЕРЕЙКО © «Наша Революція»
© «Наша Революція» — спільний проект «Ділова столиця» та «Likбез. Історичний Фронт»