100-річчя регулярної Армії УНР

100-річчя регулярної Армії УНР

 

100 років тому було створено першу регулярну частину Армії УНР — Окремий Запорізький загін.

 

Військовий реконструктор, краєзнавець, заступник керівника військово-історичного клубу «Повстанець» Андрій Мацьків розповідає за яких обставин відбувалось створення регулярної Армії Української Народньої Республіки.
УВАГА! Оскільки у статті буде описано дати на зламі переходу з юліанського на григоріанський календар, то варто зазначити, що в Українській Народній Республіці такий перехід відбувся у ніч з 15 на 16 лютого 1918 року (16.ІІ.1918 вже було визначено як 1.ІІІ.1918), отже у разі вказання дат за старим стилем у дужках подано дати за новим стилем.

100-річчя створення регулярної Армії УНР

У статті „Чиє свято 23 лютого?“ ми розкривали історичність дати 23 лютого. У Совєтському Союзі святкували річниці створення "Рабочє-Крєстьянской Красной Арміі" (РККА), пізніше перейменованої у "Совєтскую армію", а про інші сторони й мови не могло бути. Хіба що у розумінні "банд контррєволюционєров, буржуазіі", тощо. Відродження і розбудова української армії як гаранта Незалежності і суверенітету Держави у часі новітньої війни РФ (Россії Фашистської) проти України змушує замислитися щодо історії створення власних збройних сил у ХХ столітті.

Россійськая Імпєрія після "фєвральской рєволюциі" у Пєтроґраді перетворилася на Россійскую Рєспубліку, очолювану "Врємєнним правітєльством". У ті дні 4 (17) березня 1917 року в Києві був створений представницький орган політичних і громадських організацій України — Українська Центральна Рада (УЦР). Уже 19 березня (1 квітня) 1917 року в Києві відбулася стотисячна маніфестація за національно-територіяльну автономію України.

9(22) березня 1917 року за ініціативою адвоката Київського окружного суду поручика Миколи Міхновського, який належав до «Братства самостійників», відбулися у Києві перші збори українських солдатів і офіцерів Россійської імператорської армії (РІА). Збори виступили з вимогою національно-територіальної автономії України і проголосили себе Тимчасовою Українською Військовою Радою. Через тиждень 16(29) березня військові київського гарнізону створили першу військову організацію, яку назвали «Українським військовим клубом гетьмана Павла Полуботка». Очолив організацію Микола Міхновський. Завдання було окреслено чітко — „згуртування всіх вояків-українців до негайної організації національної армії, яко могутньої своєї мілітарної сили, без якої не можна й помислити про здобуття повної волі України“.

Полуботківці під час демонстрації у День свята революції, 16(29).ІІІ.1917

У результаті старань "полуботківців" 18 квітня (1 травня) 1917 року на зібранні майже десяти тисяч вояків Київського гарнізону було оголошено про створення етапного пункту Першого Українського козачого полку імені гетьмана Богдана Хмельницького (Перший Український імені Богдана Хмельницького козацький полк). 21 квітня (4 травня) було отримано дозвіл на формування полку, який став першим українським військовим підрозділом у РІА.
Докладніше в матеріялі — „100-річчя створення Першого українського полку“

У травні 1917 року на першому Всеукраїнському військовому з’їзді було створено Український Військовий Генеральний Комітет (УВГК), який мав здійснювати керівництво українським військовим рухом. Також у подальшому були створені українські полки: 2-й Український козацький полк ім. П.Полуботка, 3-й Український козацький полк ім. М.Грушевського, 1-й Український запасний полк (пізніше імені П.Дорошенка). У випадку зі створенням полку ім. Полуботка дійшло до збройних сутичок через відмову россійського військового командування погоджувати створення окремого полку. Врешті-решт таки було дозволено створити окремий полк з умовою негайного відбуття на фронт. Також на фронт відбули 1-й і 3-й полки.

Паралельно зі створенням нових українських військових частин на фронті почалася українізація окремих підрозділів РІА. Так, у квітні 1917 року у Мінську була створена Українська Фронтова Рада військ Західного фронту, яку очолив Симон Петлюра. Завдання Ради — виділення Українців у окремі підрозділи і, таким чином, українізація окремих частин РІА. УВГК вів переговори з командувачем россійських армій Корніловим щодо українізації чотирьох корпусів Південно-Західного фронту. Внаслідок цього протягом липня-вересня було українізовано 34-й армійський корпус під командуванням генерала Павла Скоропадського, який пізніше перейменовано у 1-й Український.

Після большевицького перевороту і ухвалення ІІІ Універсалу про утворення Української Народньої Республіки українізація значно пожвавилася і поширилася на усі фронти, а також на військово-морський флот, де була значна частина Українців. Київський військовий округ очолив член УВГК підполковник Віктор Павленко, і з наявних тут сил почалося формування двох дивізій, названих за давньою традицією сердюцькими (гвардія українських гетьманів, ліквідована московським царем у 1726 році). У жовтні-листопаді було створено 1-шу Українську військову школу ім. Б.Хмельницького, за основу якої взяли українізований курс 2-ї Київської школи прапорщиків. Відтак створено на базі 5-ї Київської школи прапорщиків 2-гу Українську військову школу, а також збірну Українську школу прапорщиків. В українських підрозділах почала поширюватися національна термінологія, солдатів називали козаками, а офіцерів — старшинами, також значної популярності набуло слово гайдамака, яким означували не тільки окремих вояків-Українців, а й підрозділи. Комісія офіцерів 1-го Українського полку ім. Б.Хмельницького підготувала словник української військової термінології.

Прапор Першого українського козачого полку імені гетьмана Богдана Хмельницького

Паралельно зі створенням регулярних військових частин в Україні набув розмаху добровольчий рух. Спираючись на давні українські традиції, селяни, робітники й інтеліґенти почали організовувати озброєні загони Вільного козацтва, які були покликані забезпечувати порядок і захищати села й міста від грабежів банд дезертирів. Представники Вільного козацтва прибули на 2-й Український військовий з’їзд у червні, а уже 16-19 жовтня у давній гетьманській столиці Чигирині вони провели власний з’їзд. На з’їзді обрали Генеральну козацьку раду з 12 осіб на чолі з представником давнього гетьманського роду генералом П.Скоропадським. Скоропадський на з’їзді не був, а коли дізнався про своє обрання, то доручив керівництво першому генеральному осавулові І.Полтавцю-Остряниці. Хоча вільне козацтво асоціювало себе більше як місцеву міліцію, окремі підрозділи проявили себе у війні з большевиками. Наприклад, у Києві у січні-лютому 1918 року активно воювали з большевиками робітничі загони Вільного козацтва Михайла Ковенка. Також вільні козаки продовжували боротися проти окупантів у їхньому тилу після відступу українських військ, завдаючи їм точкових ударів у різних місцях.

Окрім військових об’єднань потрібно було створювати органи управління на вищому рівні, аніж УВГК, і формувати у цій галузі єдину політику. У червні 1917 року було створено виконавчий орган (уряд) Центральної Ради України — Генеральний Секретаріят. Одним з генеральних секретарів був генеральний секретар військових справ. З серпня 1917 року ця посада була скасована пєтроґрадським "Врємєнним правітєльством" (точніше, "Врємєнноє правітєльство" її просто не погодило), і так тривало аж до його падіння у листопаді 1917 року. Після большевицького перевороту у Пєтроґраді генеральним секретарем військових справ знову став Симон Петлюра і почав активну працю з військового будівництва. Своїм першим наказом від 21 листопада Петлюра скасував виборність командного складу в українських частинах, а 29 листопада видав наказ про встановлення внутрішнього розпорядку та національної військової дисципліни. 9 грудня було видано наказ щодо носіння українськими військовими на головному уборі під кокардою жовто-блакитної стрічки.

Козаки Гайдамацького Коша Слобідської України, в центрі Симон Петлюра.
Київ, березень 1918 року

4 грудня було видано розпорядження про створення Українського генерального військового штабу для центрального управління всіма військами, що підпорядковувалися українському уряду. Почав функціонувати генштаб, 20 грудня було затверджено його склад. Очолив генштаб генерал-майор Борис Бобровський, який мав колосальний досвід служби на штабних посадах.

Перші дні совєтсько-української війни показали, що управління військами є вкрай неефективне, немає координації, з "центру" немає жодних вказівок на місця, хоча большевики впевнено захоплюють територію УНР. Багато українізованих частин у кращому випадку просто займають нейтралітет, деякі частково або у цілому складі переходять на сторону большевиків. У Києві вибухає Січневий заколот большевиків на заводі "Арсенал", для придушення якого стягують війська з полтавського напрямку. Гідно показали себе у придушенні большевицького заколоту Січові Стрільці Євгена Коновальця. На чернігівському напрямку відбуваються важкі кровопролитні бої за важливий залізничний вузол Бахмач і під станцією Крути, що стане як прикладом героїзму і жертовності захисників молодої республіки, так і безпорадності політичного керівництва...
Перед цим відбулися важливі зміни у військовому керівництві: 26 грудня з посади начальника Київського військового округу усунуто Віктора Павленка, 31 грудня звільнено з посади генерального секретаря військових справ Симона Петлюру, а 4 січня подав у відставку командир 1-го Українського корпусу генерал Павло Скоропадський, який також був командувачем оборони Правобережної України.

Після проголошення Незалежності УНР на заміну Генеральному секретаріату було створено Раду народних міністрів УНР. Міністром військових справ був призначений вітчим дружини голови уряду Володимира Голубовича, лівий "есер" Іван Немоловський.

Уже 3.ІІІ.1918 війська "Совнаркома" підійшли під Київ виконувати настанову "есера" Муравйова "Наше боевое задание взять Киев… Кровью заплатят они нам…"

Оборона Києва показала, що одні частини підпорядковуються командувачу військами Київського військового округу Миколі Шинкарю, інші коменданту оборони столиці й командиру загонів Вільного козацтва Михайлу Ковенку, ще інші військовому міністру Івану Немоловському, козаки з Гайдамацького Коша Слобідської України Симону Петлюрі, окремі частини взагалі діяли на свій розсуд.

Після важких десятиденних боїв за столицю 8 лютого 1918 року керівництво прийняло рішення про евакуацію Центральної Ради і уряду на захід. У ніч на 9 лютого під покровом ночі війська УНР відступили з Києва у бік Житомира. У Києві залишилися лише окремі підрозділи Вільного козацтва, що ще всю ніч вели стрілянину з большевиками. Хорунжий полку ім. Сагайдачного Борис Монкевич у своїх спогадах описував підрозділи, що відступали, так: «Одні в широких штанах з оселедцями на голові, другі з довгими кольоровими шликами на шапках, з кривими шаблями й пістолями за очкуром. Ішли в шинелях без наплечників, з рушницями без багнетів. Сердюки, богданівці йшли в чорних баранкових шапках з кулеметними стрічками через плече. Гайдамаки в червоних кожушках з довгими червоними шликами». Війська розташувалися у районі Святошино 10 кілометрів від Києва біля села Гнатівка (також часто зустрічається як Ігнатівка через російську транскрипцію імені засновника села князя Гната (Ігнатія) Шуйського).

З військами відійшли також деякі працівники військового міністерства й генерального штабу. У спогадах товариш військового міністра Олександр Жуковський вказує, що члени уряду зупинилися за 30 верст від Києва у с. Ситниках (мабуть, йдеться про село Ситняки Макарівського району на трасі Київ — Житомир, однак воно розташоване у 56 км від Києва).
9 лютого 1918 року відбулося засідання уряду, на якому через відсутність військового міністра Івана Немоловського було тимчасово призначено виконуючим обов’язки товариша військово міністра підполковника Олександра Жуковського.

Олександр Жуковський — заступник, згодом міністр військових справ УНР. Фото 1920-х років.

Олександр Жуковський приступив до організації регулярної Армії УНР.
«Необхідно назначити одного відповідального керуючого над всіма тими військовими частинами, які вийшли із Київа, себто Командуючого військами. … Ввести дисципліну, для чого необхідно було оздоровити частини від ріжного елементу – просто ганебно викинути; ввести стройові заняття. Назначити певну платню, яка б приваблювала б служити, забезпечити пільгами родичів або і самого козака на випадок поранення або убивства. Із всіх військових частин сформірувати тільки три отряди з самостійними начальниками, бо із Київа вийшли багато в. частин, які пішли собі окремими частинами.»

Начальник українського генштабу в лютому 1918 Олександр Осецький

Головнокомандувачем військ УНР було призначено другого генерал-квартирмейстера Українського генштабу підполковника Олександра Сливинського. Начальником Українського генштабу було призначено колишнього генерал-майора РІА Олександра Осецького.

З військових частин, що перебували біля Гнатівки, було створено три окремі регулярні підрозділи. Окремо залишалися Гайдамацький кіш Слобідської України, яким продовжував керувати Симон Петлюра і Курінь Січових стрільців під командою отамана Євгена Коновальця, що здійснював охорону Центральної ради і уряду.

Київські Січові Стрільці

Вояки 1-го Куреня Січових Стрільців на автомобілі „Packard“ („Паккард“).
На задньому сидінні полковник Євген Коновалець (праворуч) та його ад'ютант сотник П. Пасіка (ліворуч).
Київ, березень 1918 року

З добровольців усіх інших частин створено Окремий Запорізький загін.
Хто не хотів продовжити військову службу, той демобілізувався й відбував з місця постою.
Таким чином армія очистилася від непевного і безідейного елементу.

Костянтин Прісовський — командир Окремого Запорізького загону.

Очолив Окремий Запорізький загін досвідчений генерал-майор Костянтин Прісовський, який під час боїв у Києві сформував офіцерський загін і з ним відійшов до Гнатівки.
Начальником штабу став підполковник Костянтин Болецький.

Як згадував у своїх спогадах начальник штабу Гайдамацького Коша Слобідської України, майбутній командувач Залізної Сотні і генерал-полковник Армії УНР Олександр Удовиченко, „на реорганізацію і спочинок частин витрачено було до 5 днів“, після чого вони були відведені у Житомир для поповнення особовим складом і озброєнням.

Таким чином, у селі Гнатівка теперішнього Києво-Святошинського району 9 лютого 1918 року було створено з залишків різних частин і добровольців регулярну Армію УНР. У подальшому Армію УНР чекав спільний похід з німецькими і австро-угорськими частинами на схід, визволення Києва, який зазнав усіх жахіть тих, чиє гасло було "Кровью заплатят они нам", звільнення від большевиків Значної частини України, українських Запорожжя і Донеччини, успішний похід Запорожців Болбочана на Крим, Перший Зимовий Похід 6.ХІІ.1919...

Хорунжі Куреня Січових Стрільців — 1918

У Гнатівці німим свідком подій столітньої давнини залишилася колишня цвинтарна каплиця 1905 року, а зараз церква Різдва Богородиці. Благодійний фонд «Героїка» з місцевими активістами встановили на церкві дошку на честь 95-річчя формування Окремого Запорізького загону регулярної Армії УНР.

Меморіяльна дошка про створення Окремого Запорізького загону, встановлена на будівлі церкви Різдва Пресвятої Богородиці (колишньої цвинтарної каплиці) в селі Гнатівка з ініціативи благодійного фонду "Героїка".

Козак Дієвої армії УНР, 1919 рік
сучасна реконструкція, Андрій Мацьків

© Андрій МАЦЬКІВ
Військовий реконструктор, краєзнавець, заступник керівника військово-історичного клубу «Повстанець».
Коло наукових інтересів: Перші і Другі визвольні змагання ХХ століття, біографії вояків УПА й підпільників ОУН, їхня ідентифікація.
У статті використано матеріали істориків Я. Тинченка і М. Ковальчука, спогади О. Жуковського, Б. Монкевича і О. Удовиченка.

© «Likбез. Історичний Фронт»

Фільм «Українська Революція»

Документально-історичний фільм-реконструкція «Українська Революція» за спогадами Всеволода Петріва відображає участь богданівців у штурмі "Арсеналу" під час січневого заколоту та захисті Києва від большевістських військ Муравйова у січні 1918 року.
 

II► «Українська Революція» за спогадами Всеволода Петріва

 


 

Матеріял з відкритих джерел.
Постер для титульної ілюстрації з використанням мальованих козаків Бориса Піргача.
Подяка Андрію Мацьківу за посилання на сайт «Порохівниця».

℗ «Порохівниця» — «Porohivnyçä»
2018.ІІ.9
℗ Dmytro Dzüba