Василь Вишиваний — «До збруї!»

Василь Вишиваний — «До збруї!»

 

«До збруї!» — вірш-заклик Василя Вишиваного зі збірки поезій «Минають дні», присвяченій пам'яті бойових побратимів Леґіону Українських Січових Стрільців.

 

27 лютого 1918 року Леґіон Українських Січових Стрільців вирушив на допомогу Армії УНР.
Їхній маршрут: Кам’янець-Подільський, Одеса, Херсон, Запорожжя.
12 квітня Січові Стрільці під проводом полковника Василя Вишиваного без бою зайняли село Біленьке на правому березі Дніпра над Великим Лугом нижче Хортиці, наступного дня повели перший наступ на місто Запорожжя (россійсько-імперська назва Олександрівськ). Вулицею Дніпровською дійшли до залізничного двірця (тоді Катеринівський вокзал, нині Запоріжжя-ІІ) і зайняли його однією сотнею. 14 квітня усі сотні куреня повели наступ на місто, але большевики, які вночі одержали підкріплення, зайняли станцію та відкинули Січовиків до Дніпра. Двома кораблями під обстрілом Січові Стрільці відплили до Біленького. За цей час на Хортиці зібралася допомога — елітний Запорізький корпус полковника Петра Болбочана.

16 квітня 1918 року ерцгерцоґ австрійський Вільгельм фон Габсбурґ, він же полковник УСС Василь Вишиваний звернувся до свого Леґіону Українських Січових Стрільців віршем-закликом:

«До збруї!»

(Присвячую У.С.С.ам)

До збруї! До збруї стрільці!
Зірвіться, ламайте кайдани!
З’єднаються з вами покійні брати,
І згояться народні рани…

До збруї! До збруї стрільці!
Товаришів рідних згадайте,
Що мріють про волю в холодній землі
Всі сили до бою з’єднайте!

До збруї! До збруї стрільці!
Велика Вкраїна повстане
І в купелі крови воскреснуть мерці
І радість до краю загляне.

До збруї! До збруї стрільці!
І рідну країну спасайте!
Повстаньте як вірні козацькі сини,
Героями в хату вертайте!

Об’єднані війська Леґіону Українських Січових Стрільців і Запорожців Болбочана того дня розгромили совєтські окупаційні орди Антонова-Овсєєнка й звільнили місто Запорожжя. З цього часу Василь Вишиваний став комендантом міста Запорожжя.
17 квітня 1918 року вулиці 13-тисячного міста Запорожжя (Олександрівська) були переповнені людьми, які йшли з хоругвами й прапорами на площу Пушкіна, заполонили все навколо Народного Дому: площу Пушкіна, Дуньчин сад. Тут відбувся спільний військовий парад Леґіону Українських Січових Стрільців і Запорожців Болбочана та перегляд обох українських частин. Стяги, що увібрали кольори сонця й неба, вперше уквітчали місто. Священики в святкових ризах відслужили молебень. Полковник Болбочан поцілувався з архікнязем Василем Вишиваним, а Січові Стрільці та Запорожці клялися у вічній згоді в боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу.
У вітальному слові ерцгерцоґ Вільгельм фон Габсбурґ, він же Василь Вишиваний, назвав місце зібрання Майданом Волі.
Мешканці Запорожжя вигукували:
"Слава Україні! Хай живе вільна Україна! Волю Україні!"
Тоді, у 1918-му, слово Воля мало первісне значення...

«Україна чарівна! Захід сонця над Великим Лугом казково файний, особливо як піднятись на гору. Знизу Царицин Кут, Великий Луг в промінях заходнього сонця, сьогодні мої Січовики із Запорожцями святкують Трійцю, а я захотів побути на самоті та пішов в гору...
Тепер розумію, чом Запорожці вольні в душі...»

(зі щоденника Василя Вишиваного)

...1921 року у Відні під керівництвом Василя Вишиваного було утворено Українське вільно-козацьке товариство. Полковник Василь Вишиваний очолював Генеральну управу, яка видавала тижневик «Соборна Україна».
1921 року у Відні українською мовою вийшла поетична збірка Василя Вишиваного «Минають дні» з присвятою „Борцям, що впали за Волю України“. «До збруї!» — найбільш потужний твір в цій збірці поезій.
І через 100 років цей заклик все ще актуальний...
До збруї! До збруї стрільці!
І рідну країну спасайте!
Повстаньте як вірні козацькі сини,
Героями в хату вертайте!

© Dmytro Dzüba
© «Порохівниця»