Василь Вишиваний і Берестейський Мир

Василь Вишиваний і Берестейський Мир

 

Вшанування до дня народин Василя Вишиваного \ Вільгельма фон Габсбурґа

10 лютого 1895 року народився Вільгельм Франц фон Габсбурґ-Лотрінґен (Wilhelm Franz von Habsburg-Lothringen).
Він міг стати Королем України…
Найбільш цікава постать ХХ століття у європейській і українській Історії, несправедливо забутий сучасниками…
Справжній патріот України, закоханий в Україну і українську мову — Вільгельм фон Габсбурґ називав себе Василь Вишиваний і до смерті вважав себе Українцем…
Вільгельм фон Габсбурґ не став Королем України і не прагнув цього.
Проте, Василь Вишиваний зіграв значну роль в укладанні Берестейського Миру.
Берестейський Мир не був би можливий без підтримки з боку австрійського ерцгерцоґа Вільгельма фон Габсбурґа, який вже звав себе Василем Вишиваним і був командувачем Леґіону Українських Січових Стрільців.

 

100 років тому, (27.Ⅰ.)9.Ⅱ.1918 відбулось підписання Берестейського Миру.
Берестейський Мир — перша мирна угода Великої Війни, яка дозволила визнати Незалежність України і вивести зі Світової війни новостворену країну.
Берестейський договір мав пакет таємних протоколів, за якими до УНР включались українські етнічні терени Берестейщина, Підляшшя і Холмщина, а українські землі в складі Австро-Угорської Імперії переформатовувались в Коронний край, про що Українці габсбурзької імперії мріяли з 1848 року. Ці процеси юридичного і дипльоматичного визнання етнічних українських теренів власне українськими пришвидчили процес злуки (інтеґрації) роз’єднаних українських земель і сприяли державоутворенню єдиної Соборної Держави Україна.
Саме Василь Вишиваний доклав до цього ключові зусилля, які, втім, лишались за лаштунками саме через утаємниченість цих процесів.

Габсубрґ Українець

Берестейський Мир мав таємний протокол, про який не знала совєтська сторона.
Включити до складу УНР бодай частину західних теренів і створити запоруку подальшої інтеґрації західних українських земель з основною частиною України вдалось за допомогою особи цісарського роду.
Категоричною умовою на перемовинах в Бересті з боку Австро-Угорщини було збереження кордонів 1914 року. Австрійська монархія панічно намагалась зберегти імперію, давно вже усвідомивши її розпад... З огляду на те, що злука українських теренів наразі неможлива, з австрійського боку починає діяти ...представник роду Габсбурґів!

Завдяки зусиллям австрійського ерцґерцога Вільгельма фон Габсбурґа (Василя Вишиваного) і графа Оттокара Черніна вдалось підписати Берестейський Мир включно з таємним договором, але це далось нелегко.

По-перше, інші Габсбурґи зовсім не розділяли проукраїнські погляди Вільгельма. Єдині з Габсбурґів, хто прихильно ставився до Вільгельма і його проукраїнських симпатій, були покійний ерцгерцоґ Франц Фердинанд і молодий Цісар Карло Перший. Рідний батько Вільгельма, Карл Стефан Габсбурґ навпаки був страшним полонофілом, бо вже бачив себе майбутнім королем Польщі, рідні брати Вільгельма вважали себе польськими шляхтичами, і ставлення родини до Вільгельма через його любов до України було, м’яко кажучи, вельми аґресивним. Тому Вільгельм здебільшого перебував на фронті разом зі своїм Леґіоном Українських Січових Стрільців, який юний ерцгерцоґ взяв під свою опіку.
Вдома, у родовому маєтку в Живці, і у Відні також, Вільгельмові були не раді…

У Галичині Вільгельм фон Габсбурґ мав неодноразові зустрічі з провідними українськими діячами, зокрема, з митрополитом Андреєм Шептицьким. Тож, питання національно-визвольної боротьби Українців для австрійського ерцгерцоґа було близьким, з огляду на щиру любов Василя Вишиваного до України.
Коли Наддніпрянська Україна проголосила нарешті Незалежність Української Народньої Республіки, Вільгельм фон Габсбурґ почав діяти, настільки, наскільки це було можливим. Проводив зустрічі з українськими і австрійськими політичними діячами, українськими членами австрійського уряду, австрійськими імперськими чиновниками, тощо. Піднімав питання щодо майбутнього українських земель Галичини і Буковини.

Митрополит Андрей Шептицький і ерцгерцоґ Вільгельм фон Габсбурґ (Василь Вишиваний)

Австрійський ерцгерцоґ Вільгельм фон Габсбурґ під час перерви у берестейських перемовинах вмовляє у Відні австрійського міністра закордонних справ графа Оттокара Черніна на підписання таємної частини договору щодо створення українського Коронного краю, на що погоджується і молодий Цісар Карло І, з яким з дитинства дружить Вільгельм фон Габсбурґ, бо все ж, брати. Цісар Карло І, як і покійний Франц Фердинанд, прихильно ставився до Українців, на відміну від покійного вже Цісаря Франца-Йосифа І, який мав вельми консервативні погляди і навіть про реформу Франца Фердинанда нічого чути не волів, не йшов на жодні поступки!
А голодні бунти у Відні спонукали на таку поступливість з боку австрійської монархії і брали уверх над острахом національно-визвольних рухів та гнівом поляків і мадяр в парламенті. Молодий Цісар усвідомлював, що вже запізно реформуватись. На жаль, пізно у Відні згадали про довоєнну концепцію покійного Франца Фердинанда...

Як відомо, до початку Великої Війни 1914 року, австрійський ерцгерцоґ Франц Фердинанд, вбитий в Сараєво, працював над концепцією реформи імперії у союз реґентських королівств під короною Австрії з назвою Сполучені Штати Європи (прообраз Європейської Унії), і планувалось, що буде створено Королівство Україна з Галичини, Лодомерії і Буковини з подальшою експансією на злуку із Наддніпрянською Україною, що, власне, й стало головною причиною роздмухування Великої Війни Россійською Імперією, яка конче боялась втратити Україну. Королем України планувалось зробити юного ерцгерцоґа Вільгельма фон Габсбурґа, який настільки спалахнув серцем і душею любов'ю до України, що з юних років почав вважати себе Українцем! Юний Віллі в 14 років втік з дому і сам подорожував Гуцулією, побував у Ворохті і Жабєму (Верховина), щоб власнооч побачити "розбійницьке плем'я Гуцулів", яким так лякали поляки у родовому маєтку батьків в Живцю. Але замість розбійників Вільгельму зустрічались добрі Гуцули, які радо приймали юнака у своїх хатах. Вільгельм швидко вчив українську, почав писати вірші і пісні українською і закохався в Україну по-справжньому...


Король України — саме ним міг стати ерцгерцоґ Вільгельм фон Габсбурґ в разі успішної реформи Франца Фердинанда. Невідомо, як би склалась історія в такому разі… Але Франц Фердинанд був вбитий в Сараєво руками пророссійського сербського бойовика Ґавріли Прінципа (відтоді пішов москальский вислів "дєло прінципа"), бо ні кацапи, ні поляки, ні мадяри не були зацікавлені в державності України. Реформа ерцгерцоґа Франца Фердинанда, який був престолонаслідником і по смерті Цісаря Франца-Йосифа І мав стати наступним Цісарем імперії, вельми дратувала Россійську Імперію, поляків і мадяр, бо ж, передбачалось створення реґентського Королівства Україна і не приховувалась експансія, а вірніше, злука всіх українських земель. Звісно, Відень бачив це королівство саме як реґентське, тобто, під австрійською короною, але концепція реформи імперії Габсбургів радше нагадувала Європейську Унію, прообраз сучасного Євросоюзу. (Між іншим, син Цісаря Карла І, Отто фон Габсбурґ, в подальшому Титулярний Король Галичини та Володимерії і Герцог Буковини, якраз і став із середині ХХ століття на чолі організації та послідовного об'єднання сучасного ЄС і до своєї смерті у 2011 році очолював Пан’Європейський Союз. У 2005 Отто фон Габсбурґ заявив, що для Європи найбільшою проблемою є РФ і режим Путіна: "Путін дуже відкрито заявляє про свої наміри. Гітлер поступав так само. Такі люди слів на вітер не кидають. Справа може дійти до катастрофи, якщо інший світ ніяк не реагуватиме на існуючі небезпеки". І Отто і Вільгельм Гасбурґи були під арештом Гестапо за відмову співпраці з Третім Райхом, частина Габсбургів пройшли нацистські концтабори, а ось Вільгельма-Василя викрали і замордували чєкісти).

Вільгельм фон Габсбурґ все життя вважав себе Українцем і звався Василь Вишиваний, він був полковником Леґіону Українських Січових Стрільців і згодом ще не раз допомагав Україні... Українські вояки допомогли досконало вивчити українську мову і подарували ерцгерцоґу українську вишиванку, які Вільгельм носив під одностроєм, за що й був прозваний Вишиваний. З війни і після зречення з боку батька, Вільгельм взяв собі ім'я Василь Вишиваний.

Отже, з початку перемовин в Бересті Австро-Угорщина категорично не погоджувалась на включення етнічних українських теренів до складу УНР, побоюючись миттєвого розпаду імперії. До того ж, вельми аґресивно на "українське питання" реагували поляки і мадяри.
Але у Відні і Берліні почались голодні бунти — через продовольчу кризу в Австро-Угорщині та Німеччині, обидві імперії Четверного бльоку погодились в обмін на гарантовані поставки хліба, м'яса та промислової сировини оголосити протекторат над Україною, передати до її складу Холмщину та Підляшшя і виділити західноукраїнські землі у складі Австро-Угорщини в окремий Коронний край Галіції і Буковини. Свого українського коронного краю Українці Австро-Угорщини безуспішно добивалися з 1848 року! Найбільше на заваді цьому ставала польська шляхта. А тут, в одну мить...
Тобто, незалежно від київської делегації, зі свого боку представник цісарського роду вмовив міністра іноземних справ про певні поступки, щоб наблизити злуку українських земель. Дались взнаки зустрічі Вільгельма фон Габсбурґа з митрополітом Андреєм Шептицьким! Про об'єднання західних українських етнічних теренів з великою Україною поки що не йшлось, це питання було відкладено на пізніші терміни, позаяк першочергово необхідно було визнати суверенітет і Незалежність України та захистити від совєтсько-россійської окупації. Наразі для Відня і Берліна головним був хліб і "Хлібний Мир".
Таємний протокол у Бересті з боку Австро-Угорської Імперії підписали міністр іноземних справ Граф Оттокар Чернін і президент кабінету міністрів Австро-Угорської Імперії Зайдлер Ернст.
Графу Оттокару Черніну належить термін для Берестейського миру "Der Brotfrieden" ("Хлібний Мир").
(Концесії Україні у справі Холмщини і Галичини викликали протест поляків у Австрії і захитали позицію Черніна як міністра закордонних справ; у квітні 1918 він подався у відставку.)

Наступного дня після підписання Берестейського Миру Вільґельм фон Габсбурґ, він же Василь Вишиваний, зустрів своє 23-річчя разом з побратимами Леґіону Українських Січових Стрільців на лінії фронту, де він здебільшого й перебував з 1916 року.
Про свою значну участь в справі укладання Берестейського Миру Вільґельм фон Габсбурґ скромно замовчував і лиш де-неде згадував у щоденниках та мемуарах, попри те, що ця справа була для нього неабияк важлива.

В своїх мемуарах Василь Вишиваний (Вільгельм фон Габсбурґ) згадував наступне (цитується мовою ориґіналу):

„Убитого в Сараєві престолонаслідника Франца-Фердінанда знав я також особисто. Був це чоловік розумний і енергійний, знав Австрію і для Українців був прихильний. Носився з замірами відбудови великої Української Держави.“

„З політичних подій в часі війни обходив мене найбільше Берестейський Мир (і перед тим відокремлення Галичини). Вже перед заключениям Берестейського миру найрозумніші державні мужі в Астрії і Німеччині знали, що Осередні (Центральні) держави будуть побиті... Граф Чернін отверто заявив цісареві: «Wir haben uns zum Tode gesiegt» (Ми смертельно "побідили"). Чернін, чоловік розумний, говорив вже тоді, що вже велика територія, занята Осередними державами, розсадить їх. Тільки більшість німецьких рішаючих кругів не бачила катастрофи, яка наближалася. І тому в Німеччині Чернін мав багато ворогів. Якраз для того, що погром центральних держав був певний для розумнійших політиків, постановили вони вирішити справедливо питання великої української держави. Вони думали так: національний розвиток України не підлягає найменшому сумніву. Його можна тільки припинити і то тільки на якийсь час. Але убити неможливо. Для того треба визнати Україну як самостійну державу в етнографічних границях, а навіть з певними заокругленнями. Вже сам факт такого визнання матиме велике значіння прінціпіяльне, а в будучині навіть практичне, в першій мірі негативне: бо кожда держава, яка перечитеме українському народові його права до самостійносте в відповідних границях, скорше або пізнійше відпокутує за це при будучих комбінаціях, як це вчить історія. Противники української справи підносили вже тоді, що Україна в найлучшім разі буде невтральна в великій боротьбі між Антантою і центральними державами, а навіть може звернутися проти центральних держав із-за дуже важної для неї Східної Галичини, якої Австрія, розуміється, не думала їй відступати. Щоб до цего не допустити, Німеччина заздалегідь приготовила замах стану на Україну, з яким німецький генерал Айхгорн, шурин Скоропадського, вже дуже вчасно носився. Словом, Німці від самого початку думали не провадити української політики на Україні, а Австрія не оцінювала добре ні української справи, ні німецького становища в цій справі.

На вістку про визнання самостійної Української держави всі Українці в австрійській армії незвичайно втішилися, а моя сотня уланів справили собі великий пир у Кодлубисках.

Берестейський Мир дав Україні дипльоматичне визнання Незалежності і став запорукою захисту України від совєтської окупації. Щоправда, умови "Хлібного миру" були доволі принизливими для України, а німецько-австрійська військова адміністрація швидко перетворилась на окупаційну, бо, насамперед, для Другого Німецького Райху багата продовольством Україна виглядала всього лиш як сировинна база для забезпечення армії Райху. Позаяк Центральна Рада для німецьких воєноначальників була завадою, командувач німецькими окупаційними силами генерал Айгхорн дійшов думки здійснити державний переворот, який мав очолити колишній царський генерал і ад'ютант імператора Ніколая Второґо, русскоязичний нащадок гетьманського роду Павло Скоропадський, який був шурином генералу Айхгорну.

Австрійці не втручались в діяльність німецьких військ в Україні, з огляду на все більш нестабільну ситуацію в самій Автро-Угорській Імперії, котра почала сипатись, немов картковий будинок. Варто зауважити, що молодий ексцентричний німецький імператор Вільгельм II Гогенцоллерн і його оточення „просто тероризували австрійського Цісаря Карла“, як згадував у мемуарах Вільгельм фон Габсбурґ.

„Цісаря Карла І знаю від своїх хлоп’ячих літ. Це людина дуже добродушна і з найлучими замірами, але слабої волі. Він має клясичну нормальну освіту і юридичні студії. Він був приступний і давав на себе впливати, але із-за його слабої волі впливали на нього з усіх сторін, так що він ніколи не міг рішитися. Німецький цісар Вільгельм ІІ і його оточення просто тероризували цісаря Карла. Мати його подруги, герцогиня Парменська, впливала на нього шкідливо, бо була дуже амбітна і хотіла своїх дітей бачити на ріжних престолах. Під тими впливами цісар Карло не міг покинути Німеччини, хоч хотів не раз це зробити. Про національний склад своїх держав був добре поінформований, про українську справу також. Про українську справу говорив я з ним багато разів, не раз він сам зазивав мене. Одначе ніколи не міг рішитися. Раз рішився вже був на поділ Галичини і заявив про це президентові міністрів Зайдлерові. Але ще того самого дня відкликав своє рішення з обави перед криком поляків в парляменті і краю. Цісар Карло не вірив так полякам, як старий цісар. Не можна сказати, щоб він їх боявся, але не хотів "скандалів".“

„Ще в році 1916 був я на авдієнції у покійного цісаря Франц-Йосифа І, в справі мого одного українського приятеля. Я знав, що цісар ворожо був настроєний до Українців, бо думав, що вдасться йому приєднати до Австрії цілу Польщу, що Поляки зручно йому підсували через своїх людей на дворі і в міністерствах, як також через звязаних з ними політіків инших народностей. Цісар відмовив моїй просьбі, чого я з рештою сподівався. Більше у нього я ніколи не був ні перед тим, ні потому.“

„Німці розпочали похід на Україну. Хоч я знав, яку вони політику поведуть на Україні, одначе мимо того тішився, що Україну займають вони, а не Австрія. З тої простої причини, що з Австрією прийшли б на Україну поляки — смертельні вороги українського народу. В півтора місяця опісля вмаршували на Україну також австрійські війська, головно по хліб і щоб не дати Німцям занадто вкорінитися. Зараз повстали між обома Центральними Державами великі непорозуміння на Україні із-за обсаджуваних територій та із-за команди.“

Отже, через українське продовольство і контроль за Україною німецьке і австрійське військові командування почали скубтись поміж собою. Про це відзначав у своїх щоденниках ерцгерцоґ Вільгельм фон Габсбурґ, який вправно вів Леґіон Українських Січових Стрільців на землі Запорожжя, бо ж „нам своє робить“!

Ось як Василь Вишиваний писав про свій Леґіон УССів:

„З австрійськими військами вступили на територію Української Держави-також Українські Січові Стрільці. Була це добровільна українська формація, яка повстала в Галичині з початком війни, щоби боротися проти Росії як гнобителькі України. Сю українську формацію в Австрії переслідувано від початку, бо австрійський уряд, зрештою слушно, підозрівав цю українсько-галицьку формацію, що вона бореться не за Центральні Держави, тільки за українську справу. Якраз тим симпатична була для мене ця українська формація! Їй постійно грозило розв’язання (розпуск) зі сторони Австрії, до якого я всіма способами старався не допустити. Лекше було мені це робити, відколи на престол вступив молодий цісар Карло. Але зовсім легка не була моя робота, бо на Українських Січових Стрільців приходили вічно доноси до Головної Австрійської Команди. Доноси ці робили ріжні австрійські офіцери, від низьких до високих, а особливо Поляки з ріжних сфер. В Головній австрійській Команді стояли цілі паки таких доносів найріжнійшого змісту. Референти постійно вносили на розвязання.
Розв’язання Українських Січових Стрільців було б дуже прикре для українського народу в Галичині, бо це було тоді одиноке українське національне військо. Щоб не допустити до того розв’язання, постарався я, щоб мене іменували командантом українського легіону. Коли доноси і тоді не уставали, тай Українським Січовим Стрільцям грозило дальше розв’язання, заявив я шефові генерального штаба Арцові, що я особисто з цілим українськім легіоном піднесу повстання проти Австрії, при чім я і вони добре знали, що за українськими Січовими Стрільцями підуть всі українські полки з австрійської армії. Це помогло, і Українськім Січовим Стрільцям дали спокій. Бодай на якийсь час.
Команду над Українськими Січовими Стрільцями обняв я дня 1 квітня 1918. Вони стояли тоді залогою в Копані під Херсоном (на Великій Україні). Я приїхав безпосереднє перед їх наступом на м. Херсон, який був в руках большевиків. Приняли мене дуже добре, бо вже знали, що я не думаю робити жадної австрійської політики, тільки чисто національну...“

З австрійських військ на теренах України найбільш дієвим був Леґіон Українських Січових Стрільців під командуванням Василя Вишиваного, який діяв на півдні України. Саме за підтримки Січових Стрільців Василя Вишиваного прикривався Кримський похід Запорожців Болбочана навесні 1918, коли Василь Вишиваний обійняв посаду коменданта міста Запорожжя (Олександрівське), там же й зустрічали з Криму Запорожців Болбочана справжнім парадом і козацьким святом.
Втім, це вже інша історія...


℗ Dmytro Dzüba
2018.Ⅱ.10
℗ «Порохівниця» \ «Porohivnyçä»

1 коментар до “Василь Вишиваний і Берестейський Мир

  1. Сповіщення: Мапи до 100-річчя Берестейського Миру – ПОРОХІВНИЦЯ

Коментувати не дозволено.