Anschluß — злука під примусом

Anschluß — злука під примусом

 

13.ІІІ.1938 — 80 років тому відбувся аншлюс Австрії.
В ці ж березневі дні, 16.ІІІ.2014 — відбувся аншлюс українського Криму.
Чи справді злука німецького народу 80 років тому була єдиним національно-свідомим поривом? Чому половина Австрійців, будучи етнічними Німцями, воліли зберегти Незалежність Австрії від нацистського режиму Третього Райху?
Які аналогії та паралелі простежуються між анексіями Австрії і Криму?

 

Аншлюс (від німецького Anschluss, Anschluß — приєднання, об'єднання, анексія) — приєднання Австрійської республіки до нацистської Німеччини (Третього Райху) 11—13 березня 1938 року.

Історія ХХ століття сповнена цікавих і трагічних подій, які сформували той вигляд сучасного світу, що ми сьогодні можемо спостерігати. До таких відноситься аншлюс Австрії (1938), коли ця країна втратила свою незалежність в результаті, здавалося би, вільного волевиявлення свого народу.

До уваги вельмишановного панства кольорова кінохроніка аншлюсу Австрії та фільм з документальнго циклу «Окупація».

II► «ОКУПАЦІЯ»|«ოკუპაციის»: „Аншлюс — Австрія“

Австрія: перша жертва гітлерівської агресії.
Історія, яку потрібно знати.
Австрійське дитинство фюрера: п'яний батько, злидні у Відні.
Велике приниження у Версалі.
Гітлер і Муссоліні: дружба в обмін на Австрію.
Дитяча мрія Гітлера: Anschluß — "Ein Volk! Ein Reich! Ein Fuhrer!" — "Один народ! Один Райх! Один фюрер!"

II► Anschluss von Österreich März 1938 und der Beitritt der Tschechoslowakei März 1939

Передісторія

У 1815 році, після наполеонівських війни, мапа Європи змінюється.
42 німецькі країни, включно з Австрією, об'єднуються в Німецький Союз (Deutscher Bund). До спілки входили: одна імперія (Австрійська), п'ять королівств (Пруссія, Саксонія, Баварія, Ганновер, Вюртемберг), герцогства і князівства, а також чотири міста-республіки (Франкфурт, Гамбург, Бремен і Любек).
Австрійська Імперія входила у Дойчбунд без Галичини, Угорщини, Хорватії, Далмації і Ломбардо-Венеціанського королівства (з 1818 року включає західну частину Галичини (Аушвіц, Заубуш, Цатор) у Німецький Союз). Ця обставина зайвий раз підтверджувала особливе становище в союзі Австрії і Пруссії. Одразу ж між Австрією і Пруссією почалось загострення стосунків за право ґеґемонії над іншими німецькими державними утвореннями, що призвело зрештою до війни.
Після австро-прусської війни (17.VI.—26.VII.1866) Німецький Союз 23.VIII.1866 в місті Ауґсбурґ саморозпустився.
Австро-Угорщина опинилась за межами Другого Райху, а Пруссія нарешті отримала контроль над іншими німецькими землями.

Тим не менш, попри війну, згодом питання про злуку німецьких етносів у єдину державу знову поставали.
7 жовтня 1879 року була підписана угода щодо того, «коли б одна з обох імперій, всупереч сподіванням і щирому бажанню обох високих договірних сторін, зазнала нападу з боку Російської імперії, обидві високі договірні сторони зобов'язані виступити на допомогу одна одній з усією сукупністю збройних сил своїх імперій і відповідно до цього не укладати миру інакше, як тільки спільно і за обопільною згодою».
Однією із вимог створеного 1891 року Пангерманського Союзу було об'єднання Австро-Угорщини з Німецькою Імперією.
(Після ганебної поразки у війні проти Японії, Россійська Імперія і собі оголосила про ідею створення "панславянскоґо союза под крилом Россійской Імпєріі" з метою розширення західних кордонів і виходу до теплого Середземномор'я.)

По завершенню Першої Світової війни Австро-Угорська Імперія розпалась і на місці Австро-Угорщини утворилося багато держав. Переважна більшість німецького етносу мешкала на теренах, власне, Австрії, маючи спільну з Німцями культуру та історію. При цьому Австрія через свої невеликі розміри розглядалася основними гравцями міжнародної політичної арени, а також значною частиною свого населення, як нежиттєздатне і штучне утворення. Крім усього іншого, цьому сприяло те, що в результаті розпаду Австро-Угорщини, власне, Австрія втратила значну частину сільгоспугідь і основних промислових потужностей та вихід до моря.
Серед населення Австрії розповсюджувалась теза про те, що "штучне утворення не виживе без Великої Німеччини". Повоєнна скрута і зубожіння населення Австрії були тим ґрунтом, на якому німецький імператор Вільгельм-ІІ намагався поглинути "шмат від імперії Габсбурґів". І змучене війною та розрухою населення дійсно прагнуло об'єднання.

Незважаючи на прагнення переважної більшості жителів Німеччини та Австрії до об'єднання, цьому посилено перешкоджали країни Антанти. До того ж, німецька революція, падіння вже Німецької Імперії і буремні події в самій Німеччині дещо відвернули увагу від прагнень злуки.
До об'єднання двох країн тим не менш прагнули різні політичні сили по обох боках кордону Австрії і Німеччини, але держави-переможниці заборонили це в мирних трактатах, укладених з обома державами (Версальський і Сен-Жерменський).
4 жовтня 1922 року був прийнятий Женевський протокол, що забороняв аншлюс навіть у формі економічного союзу Австрії з Німеччиною, який вони мали намір підписати в 1931 році.

1927 року в Німеччині вийшла друком збірка «Проблема аншлюсу», що містила карту під заголовком «Національні німецькі землі в минулому та в сучасності». На ній зображувалася німецька "серединна Європа", до якої входили Німеччина, Австрійська республіка, більша частина Чехо-Словацької Республіки, південна Польща, землі Познані, Данциґський коридор, італійський Тіроль (частина Австрії, що після І Світової передана Італії), дві третини Швайцарії, уся територія Голландії, майже половина Бельгії, частина півдня Королівства Угорщина, заходу Королівства Румунія та Північної Італії. У підписі було зазначено: «Історія Німеччини являє собою боротьбу за вирішення питань, що нині неймовірно загострилися. Ці питання становлять проблему створення німецької держави у Центральній Європі та розрахунку німецького народу зі східними сусідами… Тільки твердість забезпечить внутрішню єдність Центральної Європи супроти тиску народів та держав Заходу та Сходу… Бо ж територія німецького заселення поширюється за межі кордонів Німеччини в усій області Центральної Європи.»

1931 року була спроба поєднати Веймарську Німеччину і Австрію митним союзом — невдала через спротив держав колишньої Антанти: 19.ІІІ.1931 австрійський віце-канцлер Шобер та німецький міністр закордонних справ Курціус підписали угоду про єдиний митний закон, про узгоджені тарифи та про ліквідацію митного кордону між обома державами; Франція рішуче виступила проти митного союзу Австрії із Німеччиною, у чому її підтримала Англія. Внаслідок розгляду питання Лігою Націй та передачі його до Постійного міжнародного трибуналу, обидві країни повідомили про відмову від митного союзу за два дні до винесення рішення трибуналом 5 вересня 1931 року.

Реалізація ідеї аншлюсу націонал-соціялістами

До ідеї аншлюсу повернувся Адольф Гітлер, прийшовши до влади 1933 року.
Для Адольфа Гітлера ідея аншлюсу була мрією юності, бо ж з юних років естет і художник захопився ідеями антисемітизму та ненавидів Австро-Угорську Імперію, називаючи її "Вавілон".

Як відомо, нацисти прийшли до влади в Німеччині, в тому числі й граючи на почуттях приниженої національної гідності німців, яких принижував постійний контроль і диктат ззовні. Гітлер відразу зробив аншлюс однією з найважливіших складових офіційного курсу своєї зовнішньої політики. З цією метою велася активна робота по впровадженню нацистської агентури в усі ешелони австрійської влади.

У той же час, як виявилося, не всі жителі цієї країни готові були вітати аншлюс Австрії з нацистською Німеччиною. Причому мова йшла не тільки про пересічних громадян. Зокрема, канцлер Енґельберт Дольфус, який вирішив собі стати диктатором, заборонив діяльність НСДАП, а восени 1933-го пункт про возз'єднання був виключений з політичної програми соціал-демократичної партії Австрії. В той же час став формуватися так званий австрофашизм, який взяв на озброєння ідеологію Муссоліні і спирався на підтримку католицького духовенства. При цьому новий націоналістичний режим, очолюваний Дольфусом, заперечував навіть можливість німецького впливу на політику країни. Гітлер вирішив просто прибрати конкурента-карлика (Дольфус був дуже низького зросту).
З цієї метою в липні 1934-го 154 есесівця з 89-го батальйону СС Австрії переодяглися у однострій австрійської цивільної гвардії та увірвалися в Райхсканцелярію Австрії. Там вони взяли в заручники канцлера Дольфуса і стали примушувати його до відставки. Незважаючи на те, що канцлер отримав серйозні поранення, він категорично відмовився підписати папери, за яким влада передавалася Антону Ринтелену. Розлючені бунтівники не надали йому медичної допомоги, тому через кілька годин Дольфус помер. До цього часу будівлю оточили урядові війська, а також було отримано повідомлення, що на підтримку канцлеру поспішають 5 італійських дивізій, висланих його другом — Муссоліні. Усвідомивши безглуздість боротьби, увечері повстанці були змушені здатися.
Австрійські та німецькі нацисти зробили невдалу спробу державного перевороту в Австрійській Республіці.

Після загибелі Дольфуса було сформовано новий уряд, канцлером став Курт фон Шушніґ (Kurt von Schuschnigg), який, маючи перед очима гіркий досвід свого попередника, намагався згладжувати всі гострі кути. Зокрема, у липні 1936-го він уклав договір з Німеччиною, за яким Австрія зобов'язалася по всіх зовнішньополітичних питань слідувати політиці "старшого брата". В той же час Німеччина визнала незалежність і суверенітет Австрії, а також офіційно обіцяла не чинити ніякого тиску на сусіда в питаннях зовнішньої політики. Крім того, Шушніґ оголосив амністію для частини нацистів, заарештованих під час заколоту, і погодився допустити їх у парламент. Звісно, Шушніґ не підтримував ідеї націонал-соціялізму, спочатку він намагався згладити гострі кути всередині Австрії, а потім сподівався, що Ліга Націй не дозволить Австрії втратити суверенітет...

У 1937 році західні держави стали загравати з Гітлером в цілях його "умиротворення". Так, у листопаді під час переговорів з фюрером міністр англійського уряду лорд Галіфакс дав від імені своєї країни згоду на те, щоб Австрія стала частиною Третього Райху. Пізніше британський прем'єр Чемберлен зробив заяву про те, що Австрія не може розраховувати в майбутньому на те, що в разі анексії на її захист встане Ліга Націй...

Anschluß

10.ІІ.1938 Адольф Гітлер запросив австрійського канцлера Курта фон Шушніґа до Третього Райху, де в своїй баварській резиденції у в Берхтесґадені, кричав, принижував австрійського канцлера, погрожував і змусив його погодитися на допущення до влади австрійських нацистів.
Було підписано протокол (Берхтесгаденська угода), згідно з яким австрійський уряд зобов’язувався підтримати нацистьку політику, надати австрійським нацистам повну свободу діяльності, призначити їх лідера А. Зейс-Інкварта міністром внутрішніх справ, вжити заходи до зміцнення співробітництва між нацистькими й австрійськими збройними силами. Ця угода за задумом Гітлера, повинна була сприяти здійсненню загарбницької акції, демонструючи прагнення австрійців до возз’єднання з німецьким народом.

Проте Берхтесгаденська угода викликала зворотну реакцію в Австрії, населення якої виступало з бурхливим протестом. Очевидна небезпека близького аншлюсу, різко негативна щодо нього реакція громадськості змусили Курта фон Шушніґа 24.ІІ.1938 зробити заяву, що він більше не робитиме поступок Німеччині, а 9.ІІІ.1938 він оголосив, що питання про незалежність вирішить плебісцит, який відбудеться 13.ІІІ.1938.
Канцлер Шушніґ мав надію, що більшість Австрійців не підтримає втрату Незалежності.

Канцлер Австрії Курт фон Шушніґ

Такий поворот у розвитку подій для Гітлера виявився несподіваним і, побоюючись результатів плебісциту, а відповідно, прояву "мирної" анексії Австрії, він вирішує розв’язати справу силою.

11.ІІІ.1938 за наказом з Берліну, лідер австрійських нацистів Артур Зейс-Інкварт (Arthur Seyss-Inquart) подав канцлерові Шушніґу листа з вимогою скасувати плебісцит. Ця вимога доповнювалась вимогою безпосередньо з Берліна відставки Шушніґа і призначення канцлером Зейс-Інкварта.
Це був прямий ультиматум Гітлера!
Термін ультиматуму спливав опівдні, але був подовжений на дві години. Не чекаючи на відповідь, Гітлер уже віддав наказ ввести війська до Австрійської Республіки о першій годині дня.
Президент Австрійської Республіки Вільгельм Міклас (Wilhelm Miklas) відмовився призначити Зейсс-Інкварта канцлером, проте, після повторної вимоги в ультиматівній формі дав згоду.
Фактично стався державний переворот, і Шушніґа змусили скасувати плебісцит. Розуміючи, що ані Франція, ані Велика Британія не налаштовані допомогти Австрійській республіці зберегти самостійність, канцлер Курт фон Шушніґ пішов у відставку, наказавши австрійській армії не чинити опору можливому німецькому вторгненню.

У ніч з 11 на 12.ІІІ.1938 новопризначений "канцлер" Артур Зейс-Інкварт звернувся до Третього Райху з проханням надіслати свої війська до Австрії. Близько опівночі 11 березня від імені австрійського уряду в Берлін прийшла телеграма з проханням про введення військ. Насправді складанням її тексту займався сам Герінг, а Зейс-Інкварт відправив телеграму за наказом Гітлера.

12.ІІІ.1938 за наказом Гітлера війська Вермахту увійшли до Австрійської Республіки — без опору з боку Австрійців.
Вранці 12.ІІІ.1938 завчасно зосереджене на Австрійському кордоні 200-тисячне німецьке військо безперешкодно вступило до Австрії. Наступного дня було сформовано новий австрійський уряд переважно з нацистів, який тут же прийняв закон, що проголошував Австрію однією з німецьких земель.

Німецькі й австрійські прикордонники демонтують шлагбаум на кордоні

13.ІІІ.1938 Гітлер оприлюднив підписаний ним закон, за яким Австрійську Республіку було включено до Третього Рейху як "Східну марку" (Ostmark).
Посаду канцлера зайняв Артур Зейсс-Інкварт.
15.ІІІ.1938 Адольф Гітлер у Відні на Гельденпляц з балкону палацу Габсбургів оголосив про аншлюс Австрії.

„Ein Volk! Ein Reich! Ein Fuhrer!“

Аншлюс Австрії відбувався під гаслом "Ein Volk! Ein Reich! Ein Führer!" — "Один народ! Один Райх! Один фюрер!"
10.IV.1938 під контролем нацистів відбувся "референдум", під час якого 99,73 % австрійців підтримали приєднання Австрійської республіки до Третього Райху...

15.ІІІ.1938 Адольф Гітлер оголошує аншлюс на Гельденпляц у Відні.













Незважаючи на брутальне порушення Версальського та Сен-Жерменського договорів, Велика Британія та Франція майже ніяк не відреагували на ліквідацію Австрійської Республіки.

Вигнання нацистських окупантів в 1945 році відновило суверенітет і незалежність Австрії.
Державний договір, підписаний у Відні 15.V.1955, заборонив приєднання Австрійської Республіки до Німеччини.

Наслідки і наступні жертви Третього Райху

Аншлюс Австрії призвів до того, що у Гітлера з'явився стратегічний плацдарм для нападу на Чехо-Словаччину і подальшого наступу на Балкани та Південно-Східну Європу. Крім того, в результаті насильницького приєднання населення Третього Райху збільшилося на 10 %, а територія — на 17 %.
Внаслідок аншлюсу Третій Райх здобув важливі австрійські компанії та озброєння загальною вартістю близько 500 мільйонів райхсмарок, а на базі колишньої австрійської армії (Österreichische Bundesheer) створили дві німецькі піхотні дивізії (44-ту та 45-ту), 4-ту легку дивізію та дві гірські дивізії (2-гу та 3-тю).

Наступною жертвою фашистської агресії стала Чехо-Словаччина, від якої нацисти зажадали Судети, де проживало 3 мільйони Німців. 13 вересня 1938 року судетські нацисти вчинили заколот. Після його придушення Третій Райх почав відкрито погрожувати Чехо-Словаччині розправою.
Але співвідношення сил було тоді не на користь аґресора. В добу Інтербелум (міжвоєння) Чехо-Словаччина була не лише найбільш індустріально розвинутою країною Європи, а й мала добре озброєну та підготовлену армію із 45 дивізій, прикордонні оборонні споруди. У нацистів було 47 недостатньо озброєних дивізій.

До погроз Третього Райху активно долучилась Польща! Поляки вимагали собі індустріальний Тешинський край, почали здійснювати диверсії і напади навіть на школи! Третій Райх негласно підтримував Польщу зброєю і обіцянками сильного воєнно-політичного союзу на майбутнє.
Угорщина також долучилась з претензіями до Чехо-Словаччини і вимагала віддати всі прикордонні терени.

Виникла міжнародна криза. Для її розв'язання британський прем'єр Невілл Чемберлен двічі зустрічався з Гітлером. Вони домовилися, що конфлікт буде вирішено у Мюнхені.

Політика умиротворення — це специфічний різновид військової політики країни (держави), суть якої полягає в поступках державі-аґресору, заради компромісів, на які йде країна, щоб утримати ворога від порушення миру або застосування крайніх заходів.

Під час мюнхенської зустрічі Гітлер заявив, що Судети — остання територіальна вимога Німеччини в Європі. Англо-французький ультиматум чехословацькому уряду про негайну передачу Німеччині територій ЧСР, заселених Німцями, розчистив шлях до Мюнхенської угоди. її було укладено без участі представників Чехо-Словаччини главами урядів Великобританії, Франції, Німеччини та Італії 29-30 вересня 1938 року.
Так було зраджено й пошматовано серце Європи...

Наслідком угоди стало відторгнення від Чехо-Словаччини на користь Третього Райху усіх прикордонних західних і північно-західних районів. Чехо-Словаччина втратила 20% населення і майже 50% важкої промисловості. Кордон з Німеччиною проходив тепер в 40 км від Праги.
Мюнхенська угода зобов'язала Чехо-Словаччину задовольнити претензії Польщі та Угорщини. Польщі було передано Тешинську Сілезію, Угорщині — частину Словаччини і Карпатської України. Чехо-Словаччина перетворилась у федеративну державу.

Мюнхенська угода — одна з найганебніших сторінок західної дипломатії. Англія і Франція зрадили Чехо-Словаччину, країну, саме виникнення якої було пов'язане з Версальською системою, одну з небагатьох реальних демократій в Європі. Цинічним було посилання на право націй на самовизначення, на право Німців об'єднатися зі своєю батьківщиною, тому що у 1919 році в Парижі на не менш ганебній Паризькій мирній конференції це право було принесено в жертву стратегічним антинімецьким інтересам, як у 1938 році в жертву "політиці умиротворення".
Мюнхенська угода означала перетворення нацистського Третього Райху в найсильнішу державу Центральної Європи. Всі малі держави цього регіону зрозуміли, що ні Ліга Націй, ні Англія зі Францією не можуть гарантувати їхнього суверенітету, і пішли на зближення з Німеччиною. У цьому розумінні Мюнхенська угода виявилася стратегічною поразкою Англії та Франції і сприяла початку Другої Світової війни.

Результати Мюнхенської змови недолугими політиканами-"умиротворителями" були сприйняті з полегшенням. Чемберлен, повернувшись у Лондон, прямо з трапу літака кричав, що він "привіз для цього покоління мир". Насправді він привіз ганьбу і війну. Вже через два роки "Люфтваффе" бомбили Лондон совєтськими бомбами...

Як і в 1919 році, так і у 1930-х роках, західні політикани не бачили очевидного: зростання двох тоталітарних імперій — Совєтської Россії і Третього Райху — вже означало, що попереду Європу чекає ІІ Світова війна. Ба, більш того, "тренувальна" війна почалась у 1936 році в Іспанії, яку намагався захопити Сталін. Франція допомогла СССР перекидувати зброю і гібридні війська через свою територію. Докладніше — в матеріялі «¡Viva la España!»
Не зробивши висновків з війни в Іспанії, країни Заходу й надалі грались в політиканство та "політику умиротворення".

Тим часом Третій Райх не залишав часу на роздуми.
Вдала і зовсім легка анексія Судет надала Гітлеру натхнення і він вже був готовий розпочати реалізацію давніх планів.
15 березня 1939 року війська Вермахту окупували Чехію та Моравію, Словаччина була проголошена "незалежною", а по факту це був маріонетковий режим, Угорщина почала наступ на Карпатську Україну. Чехо-Словаччина була ліквідована...

Безглузда "політика умиротворення заради миру" привела зрештою до порушення балансу безпеки, розвалу Ліги Націй і початку Другої Світової війни.

15.ІІІ.1939 саме Українці першими дали відсіч нацистським окупантам пронацистської Угорщини диктатора Хорті і польским бойовикам, які діяли на боці нацистів. Саме Українці першими зустріли перші постріли Другої Світової війни ще за півроку до її офіційного початку, саме Українці стали першою жертвою широкомасштабної військової аґресії з боку мадярських нацистів і польських шовіністів.
Докладніше — матеріял «Карпатська Україна 1939»

Втім, наступною жертвою стала сама Польща. Німеччина повернула собі Данциґ, Польщу було поділено між Третім Райхом і СССР у вересні 1939 року. Союз Сталіна і Гітлера тривав до червня 1941...
Опинившись в глухому куті, політикани Франції і Англії зрештою пішли на зближення зі Сталіним.
Це була ще одна фатальна помилка, наслідком якої по завершенню Другої Світової війни стала совєтська окупація половини Європи на довгі 50 років, Холодна війна з ядерними вибухами і, вже у ХХІ столітті, з анексією українського Криму — початок фактично Третьої Світової війни...

Аншлюс через 76 років

РФ (Россія Фашистська) активізувала війну проти України ще 30.ХІ.2013 побиттям студентів ЄвроМайдану.
18-20.ІІ.2014 фактичний початок війни проти України: розстріл Героїв Небесної Сотні в Києві та одночасна висадка окупаційних військ РФ в Севастополі і Криму. У кінці лютого — початку березня 2014 перекинуті з Росії і кримських баз Чорноморського флоту РФ війська без розпізнавальних знаків окуповували Кримський півострів. Також було створено збройне формування з россійських "казаков", яке називало себе "самооборона Крыма".
1.ІІІ.2014 — "совєт фєдєрации Россійской Фєдєрациі поддєржал обращєніє прєзідєнта Россійской Фєдєрации Владіміра Путіна о ввєдєніі вооружённых сіл Россійской Фєдєрации на тєрріторію Крыма"
13.ІІІ.2014 — початок заворушень на Донеччині.
16.ІІІ.2014 — "РФ-рєндум" в окупованому Криму під дулами автоматів і анексія Криму. 16 березня 2014 на території Криму і міста Севастополя пройшов псевдореферендум про статус півострова, за сфальсифікованими результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський Союз, ні США не визнали це голосування і вважають, що Крим Росія анексувала.
18.ІІІ.2014 — о 16:00 в Ґєорґієвском залє Большоґо Кремлёвскоґо дворца президент РФ Путін та самопроголошені маріонеткові "лідери" окупованого РФ українського півострову Крим ("прем'єр-міністр" самопроголошеної "Республіки Крим" Аксьонов-"Ґоблін", "ґлава ґоссовєта" самопроголошеної "Республіки Крим" Константинов, та "ґлава ґорсовєта" Севастополя громадянин РФ Чалий — підписали так званий "доґовор о прінятіі Крыма в состав РФ".

Таким чином, відбувся аншлюз, анексія окупованого українського півострова Крим террористично-фашистським режимом РФ (Россії Фашистської).
Аншлюс Австрії відбувався під гаслом "Ein Volk! Ein Reich! Ein Führer!" — "Один народ! Один Райх! Один фюрер!"
Під аналогічним гаслом РФ (Россія Фашистська) провадить свою аґресивну загарбницьку політику — "Одін народ! Одна страна! Одна історія!".

Окупація Автономної Республіки Крим та Севастополя Росією — збройна аґресія РФ (Россії Фашистської), спрямована на насильницьке протиправне відторгнення Кримської автономії та Севастополя від України та їх приєднання до РФ (Россії Фашистської) "на правах суб'єктів Російської Федерації", що було здійснено протягом березня 2014 року.

Насильницька анексія Криму не визнається Україною, не визнається Генеральною асамблеєю ООН, ПАРЄ, ПА ОБСЄ, а також суперечить рішенню Венеційської комісії, натомість россійсько-фашистським режимом трактується як "возвращєніє ісконно-русскоґо Крыма в лоно Россіі".

„Аншлюс-2014“ — © Alexander Hotz

Голова комітету у закордонних справах Чеської Республіки (2014) князь Карл Шварценберґ (один із нащадків роду Габсбурґів) порівняв події, що відбуваються зараз в Криму, з аншлюсом Австрії, який провів Гітлер.
— Коли в тридцятих роках минулого століття Адольф Гітлер хотів зайняти якусь країну, він завжди заявляв, що буде захищати місцевих німців. Мова йшла про аншлюс Австрії, окупацію наших прикордонних земель. Аналогічний аргумент використовує Путін, щоб "зайняти Крим". Абсолютно зрозуміло, що мова йде про захист россійських громадян, на яких ніхто не нападає і які знаходяться в повній безпеці. Вони зібралися, проводили демонстрації за Россію і користувалися всіма свободами. Ніяких утисків россіян в Україні ніколи не було. А як діє Кремль, коли прагне загарбати якусь країну, ми пам'ятаємо з подій 1968 року, коли Празька весна була втоплена в крові совєтськими окупантами! — князь Карл Шварценберґ.

В усьому Світі россійсько-фашистську окупацію і анексію українського Криму порівнювали з аншлюсом Австрії та анексією Судет з подальшим пошматуванням Чехо-Словаччини. Спроби шматування України россійсько-фашистськими загарбниками на сході і всередині країни тривають вже 4 роки, пішов п'ятий рік війни...

РФ (Россія Фашистська) також веде активну гібридну війну всередині Європи. На жаль, як і у ХХ столітті, європейські політики виявились слабкими перед загрозами Кремля. Низка терактів в Європі налякала європейців, криза з біженцями дедалі погіршується, погіршується і внутрішньо-політична криза в Європейському Союзі. Польща і Мадярщина різко змінили свій політичний курс з проєвропейського на шовіністичний, при цьому, за цією зміною легко видніються кремлядські вуха й хвости. В Чехії, на жаль, теж при владі знаходиться маріонетка Кремля. Сербія, прагнучи до відновлення "великої Сербії" в кордонах Югославії, також покладається на Кремль. Гібридну війну проти Іспанії Кремль розпочав каталонською кризою...
Кремль фінансує як ліві, так і праві рухи Європи. Втім, від соціялізму, до націонал-соціялізму один крок.

РФ (Россія Фашистська) діє, як і всі ці 100 років, починаючи з першої совєтської війни проти України взимку 1917-1918.
Тактика гібридних війн, окупацій, анексій, яку свого часу у Совєтів перейняв той же фюрер Гітлер, яку нинішній плюгавий фюрер РФ.
Велика Війна триває...
Але окупанти завжди будуть покарані!

Матеріял укладено з відкритих джерел
℗ Dmytro Dzüba
2018.ІІІ.13
© «Порохівниця»

2 коментарі до “Anschluß — злука під примусом

  1. Сповіщення: Західні медія про Карпатську Україну — 1939 – ПОРОХІВНИЦЯ

  2. Сповіщення: „Футбол на крові“ – ПОРОХІВНИЦЯ

Коментувати не дозволено.