1938
Аґресія Польщі і Мадярщини проти Карпатської України

 
Як Польща разом із Третім Райхом тероризували Карпатську Україну — маловідомі подробиці операції "Лом".
Мюнхенська змова 1938 року розв'язала руки Адольфу Гітлеру і стартувала Другу Світову війну. Французькі і британські політикани задля "умиротворення" нацистського аґресора, віддали на поталу серце Європи — Чехо-Словаччину — найбільш розвинуту країну Центральної Європи, улюблене дитятко Антанти, незалежність якої у 1919 так відстоювала Антанта і суверенітет якої так легко віддала на розшматування Третьому Райху і пронацистським посіпакам — Польщі та Мадярщині...
Карпатська Україна була в складі Чехо-Словаччини як автономний край і напередодні повної окупації демократичної країни український край встиг проголосити Незалежність. Карпатська Україна фактично проіснувала всього один день, але події 14-15 березня сколихнули увесь Світ!
Українці перші прийняли удари Другої Світової війни!
Для Українців II Світова розпочалася не у вересні, а в березні 1939 року.
Українці першими в Європі дали відсіч Третьому Райху і нацистським приспішникам Гітлера з Польщі та Мадярщини.
Проти Українців, Чехів і Словаків виступили пронацистські мадярські війська та польські "добровольці". "Іх там нєт" польського формату 1938—1939 років.
Але спочатку відбувався спільний польсько-мадярський диверсійний терор — операція "Лом"...

З огляду на те, що у ХХІ столітті всі ці події повторюються, неначе дежа-вю, варто нагадати про тісну дружбу і співпрацю Другої Речі Посполитої з Третім Райхом. При цьому, з таким же успіхом Польща дружила і з Совєтами.
Три злочинці, двоє з яких згодом зжеруть третього...

 

Подробиці польсько-мадярської аґресії проти Чехо-Словаччини і Карпатської України опублікував історик, кандидат історичних наук Олександр Пагіря.

"Іх там нєт" по-польськи: як Польща Карпатську Україну дестабілізувала

 
Маловідомі подробиці операції "Лом".

"Ми були свідомі того, що з необхідності акція буде суворо таємна та офіційно її не існуватиме, у зв’язку з чим її учасників не захищатимуть усталені міжнародні конвенції про права комбатантів. Річ Посполита в жодному випадку їх не визнає за своїх військових.."
Зі свідчень польського диверсанта Йозефа Каспарека

Вступ польських військ у Чеський Тешин під час анексії "Заольжя" — Тешинської Сілезії, 1938

Під час Мюнхенської кризи 1938 року Друга Річ Посполита виявилася союзником Третього Райху та Мадярщини у пошматуванні Чехо-Словаччини.
Слідом за нацистами та мадярами поляки вважали Чехо-Словаччину "штучною державою без міцних історичних традицій і підвалин для існування", намагалася отримати певні територіальні дивіденди від перекроювання її кордонів.
Результатом такої політики стало насильницьке захоплення Польщею Тешинської Сілезії (Těšínské Slezsko) на початку жовтня 1938 року, що відбулося у той час, коли війська Вермахту тріумфально вступали в Судети.

Поряд з цим особливе занепокоєння над Віслою викликав розвиток подій на Підкарпатській Русі, найсхіднішому регіоні Чехо-Словаччини, де 11 жовтня 1938 року Прага призначила автономний уряд (керований спочатку мадярофілом Андрієм Бродієм, а з кінця жовтня — авторитетним лідером українського напрямку Августином Волошиним).

Краєвид на містечко Великий Березний, Карпатська Україна

Польща вбачала в існуванні української автономії за Карпатами пряму загрозу для своєї територіальної цілісності, небезпідставно побоюючись проникнення "українського вірусу" на підвладні їй Галичину та Волинь.
Поляки також остерігалися "ворожого удару з флангу" — розігрування Берліном "української карти" на Закарпатті проти себе.
Щоб завадити цьому, польська дипломатія та військові восени 1938 року спрямували свої зусилля на те, аби поховати український проект на Закарпатті ще в його зародку.
Ідеєю-фікс стало встановлення спільного кордону з Угорщиною (Мадярщиною) у Карпатах шляхом включення краю до складу корони Святого Іштвана — до Королівства Мадярщини. На думку Варшави, це мало ліквідувати таке вибухонебезпечне для неї українське питання на Закарпатті.
Окрім цього ці дії були частиною ширшої стратегії польської дипломатії, спрямованої на побудову "нейтрального блоку" держав між Німеччиною та СССР (славнозвісна концепція "Третьої Європи", або "Intermarium" — "Міжмор’я", яка водночас є прихованою мрією поляків про "Жечь Посполіту од можа до можа").

Таємний союз двох шакалів

Два Йозіка. 1934 рік
В центрі — мінстр пропаґанади Третього Райху Йозеф Гьоббельс і очільник Польщі Юзеф Пілсудський, праворуч — міністр МЗС Польщі Юзеф Бек.

Ще 2 вересня 1938 року під час зустрічі польського консула у Братиславі Мечислава Халупчинського з угорським консулом Петравічем була досягнута таємна домовленість про "органічну та систематичну боротьбу" з українським рухом на Підкарпатській Русі, якій сторони погодилися не надавати зайвого розголосу.
А вже через місяць, будучи окриленим успіхом польського війська у "Заольжі" (так поляки називали Тешин), 5 жовтня 1938 року польський міністр закордонних справ Юзеф Бек прийняв у Варшаві угорського державного секретаря Іштвана Чакі.

У ході зустрічі сторони домовилися про проведення спільної саботажно-диверсійної операції на території Закарпаття з метою його якнайшвидшого приєднання до складу Угорщини.

Для визначення параметрів співробітництва 10 жовтня 1938 року у Варшаві пройшли двосторонні військові переговори за участю начальника Головного штабу Війська Польського генерала Вацлава Стахевича та угорських офіцерів.

Вацлав Стахевич (крайній зліва), 1939 рік

Польська сторона пообіцяла розпочати таємну диверсійну акцію після відповідних дій з угорського боку.

За дорученням польського військового керівництва до Ужгорода та Мукачева були направлені групи військових під прикриттям у цивільному для визначення майбутніх маршрутів переходу польських "добровольців" через кордон для знищення об’єктів інфраструктури та сіяння хаосу на сході Чехо-Словацької Республіки і Карпатської України, яка була ще автономією в її складі під назвою Підкарпатська Русь.

Одночасно між Варшавою та Будапештом розпочався обмін розвідувальними даними про український рух на Закарпатті.
Завданням спільної диверсійної операції було дестабілізувати суспільно-політичну та військову ситуацію на Підкарпатській Русі (Карпатській Україні), підірвати позиції чехословацької адміністрації та автономного уряду Підкарпатської Русі, досягнути його міжнародної ізоляції, спровокувати місцеве населення на повстання і в такий спосіб створити передумови для анексії краю Угорщиною.

Другі відділи польського Головного та угорського Генерального штабів координували між собою засилання на територію гірського краю диверсійних і терористичних груп для здійснення актів саботажу, пошкодження ліній комунікації (мостів, пошти, телеграфу, телефону, залізниці, автошляхів, ліній електропередач), державних об’єктів, убивства представників місцевих органів влади, чехословацьких жандармів, прикордонників і військових, поширення антиукраїнської пропаґанди.

Таємна диверсійна операція Угорщини та Польщі була прикладом порушення міжнародного права: у мирний час без оголошення війни на територію сусідньої держави проникали чисельні та добре озброєні підрозділи, які вчиняти акти саботажу та диверсії.

Військові та диверсійні заходи двох держав-аґресорів доповнювалися економічною та комунікаційною блокадою Закарпаття, масивними інформаційними атаками і дипломатичним тиском на автономний уряд Карпатської України в Хусті.

Фактично тактика дестабілізації, яка сьогодні відома в концепції "гібридної війни" РФ (Россії Фашистської) та Польщі і Мадярщини проти України, була у повній мірі апробована у Карпатській Україні ще у 1938—1939 років. З точки зору міжнародного права, йшлося про непряму аґресію. Відповідно, нині також відбувається фактично неоголошена війна РФ (Россії Фашистської) проти України та непряма аґресія Польщі і Мадярщини проти України.

Адольф Гітлер і міністр МЗС Польщі Юзеф Бек.

Режисери та виконавці

Польська операція, що отримала криптонім "Лом", офіційно тривала з 7 жовтня по 25 листопада 1938 року.
Її головною рушійною силою був 2-ий відділ польського Головного штабу, що відповідав за розвідку та контррозвідку.
До операції було також залучено ряд урядових та військових відомств Другої Речі Посполитої — державна поліція, прикордонна служба, Корпус охорони прикордоння (КОП), регулярні війська (VI (Львів) та X (Перемишль) корпуси Війська Польського), військова розвідка та контррозвідка, дипломатичні представництва у Празі та Ужгороді і Севлюші (нині Виноградів).
У спеціально організованому вишкільному таборі в Розлучі у Карпатах у було підготовлено 7 груп ("кампаній") диверсантів по 80 чоловік у кожній, що складалися зі спеціалістів підривної, саботажної та диверсійної роботи, військовослужбовців та резервістів польської армії, комбатантів операції у "Заольжі", добровольців зі складу парамілітарних організацій.
Учасники акцій забезпечувались зброєю, амуніцією, оснащенням, продуктами та медичними засобами з армійських запасів. Для маскування вони використовували цивільний одяг та зброю непольського походження (чеську, австрійську, німецьку, совєтську та американську).

Загалом протягом жовтня — листопада 1938 року у польських диверсійних акціях на Закарпатті взяли участь понад тисяча осіб.
Один із учасників "Лому" підхорунжий Йозеф Каспарек згадував як проходив інструктаж бойовиків:
"Після попередньої присяги щодо суворої таємниці всі були особисто коротко, але вичерпно зорієнтовані з приводу наявної загрози для Польщі з боку українських націоналістів.
Довідались про рішення проведення акції, що мала призвести до повернення Карпатської Русі в кордони Угорщини.
Ми були свідомі того, що з необхідності акція буде суворо таємна та офіційно її не існуватиме, у зв’язку з чим її учасників не захищатимуть усталені міжнародні конвенції про права комбатантів. Річ Посполита в жодному випадку їх не визнає за своїх військових (...)
Всі добровольці ці умови прийняли як цілком очевидні та задекларували свою участь в діях..."

Після першого нападу угорських диверсантів із півдня 5.Х.1938, що відбулося без узгодження з Варшавою, поляки пришвидшили підготовку своєї акції.
19.Х.1938 начальник 2-го відділу Головного штабу полковник Тадеуш Пелчинський віддав наказ про початок операції.
Головними об’єктами польських диверсій мали стати лінії комунікації, що сполучали Підкарпатську Русь з рештою Чехо-Словаччини, а також військові та урядові об’єкти (казарми, гарнізони, пости, митниці, пошта, школи тощо) на північ від лінії Перечин — Порошково — Свалява — Волове.

Для підриву ліній зв’язку використовувалися дрібні групи по 3-5 чоловік. Для нападу на військові гарнізони та пости прикордонної служби – партизанські відділи ("ватаги") чисельністю до 20 чоловік.
Інструкції начальника 2-ї експозитури майора Едмунда Харашкевича, який був серцем операції, заохочували до застосування індивідуального терору проти чехословацьких жандармів, їхніх агентів і чиновників.
Наказувалось уникати актів терору проти цивільного населення. На відмінну від угорських загонів, польським бойовикам заборонялося атакувати регулярні війська, натомість допускались напади на інші збройні формування (жандармерія, фінансова охорона, StOS — Stráž obrany státu).
Уся диверсійна операція була належним чином організована, акції готувалися у глибокій конспірації, відтак, відділи дізнавалися про деталі свого завдання тільки напередодні свого відходу із табору "Розлуч".

Туристична база "Розсипалова хата" у с. Скотарське на Воловеччині, підірвана внаслідок диверсії польських бойовиків, 21 листопада 1938 року

Під покровом "гібридної війни"

Першу акцію польські диверсанти провели у ніч із 22 на 23 жовтня 1938 року, коли невелика група у складі трьох бійців і двох провідників підірвала міст на шляху між Нижніми Верецькими та Уклином на Воловеччині.
24.Х.1938 диверсанти знищили міст на шосе поблизу с. Убля, що мав на меті перервати транспортне сполучення між Словаччиною та Підкарпатською Руссю.
27.Х.1938 року польські бойовики здійснили спробу висадити у повітря міст біля Жорнави, а наступного дня атакували міст через річку Ріка поблизу Вучкового на трасі, що сполучала окружний центр Волове із Хустом.
Там диверсанти вбили двох лісників і чеського жандарма Томаша Калчика. У полон до чехів потрапило три диверсанти.
Під час нападу польського відділу на шосе Керецьки-Довге на Іршавщині 26 жовтня 1938 року вбили чотирьох чехословацьких жандармів і трьох членів "української народної гвардії".
Загалом під час першої фази, що тривала з 22 жовтня по 12 листопада 1938 року польські боївки здійснили 20 нападів на об’єкти інфраструктури та державні установи на півночі Підкарпатської Русі.

Вибухівка та особисті речі, вилучені в польських терористів.
Фото: Архів Міністерства закордонних справ Чехії

Чеський часопис «Lidově Noviny» писав:

„Польські терористи у військових уніформах і без них озброєні постійно нападають у прикордонній смузі Підкарпатської Русі від Ужока до Волового.
Найбільше атакують вони на ділянці між Скоторським і Синевирською Поляною. Напади відбуваються і вдень, і вночі.
Вночі часто ціла ділянка палає у вогні від кулеметної пальби, до них додаються постріли з гвинтівок та вибухи гранат.“
«Lidově Noviny» – 25 listopadu 1938. – S. 1.

Польські диверсійні заходи були підсилені пропаґандистськими.
У россійськомовних(!) листівках виготовлених 2-ю експозитурою 2-го відділу Головного штабу поляки обіцяли закарпатським русинам "краще життя у державі Св. Іштвана" (так пафосно та зі "святістю" іменувало себе пронацистське Королівство Мадярщини) і закликали їх скидати "чеське ярмо".

Польські урядові ЗМІ повідомляли, що між чехословацькими військами та місцевим населенням на Підкарпатті постійно відбуваються сутички. Найчастіше їхні локації співпадали з місцями нападів польських бойовиків.
Для маскування диверсанти подекуди використовували чехословацький однострій та зброю, у такий спосіб захоплюючи у заручники чехословацьких військових.

Чехословацькі прикордонники в Карпатах, 1938 рік

Під час нападу на село Нижні Верецьки 10.ХІ.1938, що вважається однією з найсміливіших акцій за час проведення операції "Лом", польські бойовики пограбували місцеву пошту, підірвали ручними гранатами жандармську станицю і дорожній міст, провели антиурядову агітацію та захопили у полон 20 чехословацьких жандармів і військових.
З метою конспірації та створення видимості, що напад є справою рук місцевого населення, нападники розмовляли між собою чеською мовою та закарпатським діалектом. На зворотній дорозі вони знищили шість шкіл, молокозавод і читальню української «Просвіти» у кількох прикордонних селах. (Дивна логіка: напад на чехословацьку жандармерію скоїли ніби-то "місцеві", але вони ж і спалюють читальню «Просвіти» — ляшський зашквар українофобії.)

Тим часом полонених чехословацьких прикордонників і жандармів було нелегально переправлено через кордон, де відбулася інсценізація їхнього арешту за начебто незаконний перехід кордону.

Будинок чехо-словацької прикордонної варти, пошкоджений внаслідок диверсії польських терористів поблизу Торуня, 1938 рік

В окупованому поляками Дрогобичі проти "порушників" відкрили судову справу за звинуваченням у створені озброєної банди, яка мала здійснити терористичні акти на території Другої Речі Посполитої та готувати державний переворот (sic!).
З рук польського "гуманного слідства" чехословацьким військовослужбовцям вдалося звільнитися тільки після окупації чеських земель німецькими військами у березні 1939 року.

Службовці фінансової сторожі з села Прислопа зі своїми родинами

Для приховування своїх підривних дій проти Карпатської України польське командування часто використовувало й "українське прикриття".
У випадку потрапляння у полон польські диверсанти мали видавати себе за українців біженців із Галичини, які прагнули вступити до "українського леґіону" (йшлося про Карпатську Січ) і "воювати за Велику Україну".

З цього приводу в одному зі звітів чехословацьких органів безпеки зазначалося:
„7 листопада [1938] зі Львова у південному напрямку було направлено 2 тисячі озброєних осіб з місцем призначення: кордон Карпатської України. Особи були відібрані з найгіршого шумовиння з околиць Львова, які знають українську мову та володіють фальшивими документами виданих від імені різних українських товариств Львова.
З цими дорученнями вони мають звернутися до уряду Карпатської України та прохати про допомогу перед польським переслідуванням. Видають себе таким чином за політичних біженців з Польщі.
10 листопада зі Львова було транспортовано 7 вантажних машин по 20 чоловік в кожній, які були спеціально вишколені для здійснення терористичних акцій. Ці особи були вдягнуті в гуцульський однострій і також озброєні (…)
Зі Львова отримуємо надійні свідчення, згідно яких там готуються більші відділи молодих людей, озброєних та оснащених на військовий лад, яких мають засилати в Карпатську Україну.“

У листопаді 1938 року польські диверсанти здійснили найбільшу кількість нападів на території краю.
Такі акції були зафіксовані 1-3, 5, 8, 10, 13, 15, 16-18, 22, 28-29 та 31 листопада 1938 року.
Від акцій страждали жителі прикордонних населених пунктів: Воловець, Волове, Торунь, Майдан, Прислоп, Гукливе, Скотарське, Нижній Студенний, Синевирська Поляна, Вучкове, Нижні Верецьки, Порошково, Тур’я Пасіка, Малий Березний, Верховина-Бистра та ін.

Польські терористи, які загинули під час нападу на Присліп, 15 листопада 1938 року.
Фото: Військово-історичний архів Чеської Республіки

Якщо на першому етапі цілями нападів були переважно мости, дороги та інші об’єкти комунікації, то на другому – жандармські станиці, відділення фінансової сторожі, поштових урядів, польових підрозділів StOS (Stráž obrany státu) та військові.
Зокрема, під час нападу на Торунь і Прислоп 10.ХІ.1938 загинув службовець прикордонної охорони пластун Іван Кость із Синевира.
Одним із найдовших вилазок польських диверсантів був напад 8-12 листопада на "дорогу життя" між Тур’я Ремета та Порошково, що з’єднувала Підкарпатську Русь з рештою земель Чехо-Словацької Республіки. Задля цього полякам довелося подолати 70 км вглиб закарпатської території, йдучи на висоті 1000 м над рівнем моря.

Фюрер Третього Райху Адольф Гітлер і реґент "Королівства Святого Ішвана" (Мадярщини), "адмірал" Міклош Горті

Нерішучий союзник

Співпраця між польським та угорським військовим керівництвом особливо активізувалася після 12.ХІ.1938, коли вдалося досягнути домовленості про координацію та здійснення одночасних нападів великих диверсійних груп як з півночі, так і з півдня чехословацького кордону.

Ще 21.Х.1938 команда Східномалопольського округу прикордонної охорони Польщі видала інструкцію, якою зобов’язала підрозділи КОП та співробітників прикордонної охорони надавати всіляку допомогу підрозділам угорських "повстанців", які мали переходити на польську сторону після виконання диверсійних завдань на території Підкарпатської Русі.
У подальшому між сторонами був вироблений алгоритм передачі тих груп "угорських добровольців", які доходили до кордону з Польщею.

Варшава вважала, що Будапешт не проявляв достатньої активності та завзятості у спробах повернути собі край, і у подальшому намагалася підштовхнути угорські правлячі кола до більш рішучих дій. Втім, польська сторона не була задоволена рівнем співпраці зі своїм дунайським союзником у проведенні диверсійної операції проти Карпатської Україні.
Польський військовий аташе у Будапешті полковник Ян Емісарський доповідав 11.ХІ.1938, що угорці прагнули спертися на польську сторону, сподіваючись, що Річ Посполита піде на ризикований крок і реалізує плани, які полякам видавались "дещо фантастичними".

Певний час Будапешт намагався схилити Варшаву до тимчасово введення своїх регулярних військ на територію Підкарпатської Русі (йшлося не багато, не мало про 3-4 корпуси), аби потім передати регіон під контроль Угорщини. (Тобто, боягузливі мадяри були не проти польськими руками заграбастати Карпатську Україну).
Однак польський міністр закордонних справ Юзеф Бек дипломатично заявив про відсутність "політичних переваг", які б змусили Польщу до збройного втручання в Карпатську Україну.
Тим не менше, він запевнив, що Варшава продовжить військову підтримку Будапешта в "рутенському питанні".

Як пригадував польський посол у Празі Казимир Папе, який за свою непоступливу позицію отримав прізвисько "дипломатичного шакала", Варшава надалі намагалася "ліквідувати Підкарпатську Русь з використанням повної енергії Речі Посполитої".

На мотиви дій польської сторони в карпато-українському питанні проливає світло заступник директора політичного департаменту МЗС Польщі Тадеуш Кобилянський, який у розмові з радником німецького посольства у Варшаві Р.Шелі 18.ХІ.1938 зазначав:
"Питання Підкарпатської Русі має для нас вирішальне значення. Ви бачите який неспокій викликає це питання в наших українських областях.
Ми придушуємо і будемо придушувати цей неспокій. Не робіть для нас неможливим проведення нашої політики.
Якщо Підкарпатська Русь увійде до Угорщини, то Польща погодиться пізніше виступити на боці Німеччини в поході на радянську Україну. Якщо ж Підкарпатська Русь залишатиметься осередком неспокою, то такий виступ ви зробите для нас неможливим".

Міст на Чорній ріці біля Торуня, підірваний польськими терористами

"Буря в склянці води"

Найбільшою акцією польських диверсантів став напад двох загонів підгрупи "Новий" (170 бійців) на Торунь та Плислоп 21-22.ХІ.1938, який хоча і мав характер короткої масивної атаки, приніс незначний успіх, оскільки чехословацькі війська були підготовлені до нападу.

Польська сторона сподівалася, що акція відбудеться паралельно з початком вторгнення угорських військ у Карпатську Україну, яке планувалося на 20.ХІ.1938. Однак через тиск Берліна та Рима угорська інвазія була відкладена на пізніший час.

Врешті-решт, неочікуваний поворот подій і згортання Будапештом 23.ХІ.1938 своєї диверсійно-саботажної акції на Підкарпатській Русі змусили Варшаву припинити акцію "Лом".
Відповідний наказ 25 листопада 1938 року видав командир VI армійського корпусу генерал Владислав Лянґнер.

Щоправда, процес ліквідації операції тривав до кінця грудня 1938 року, а подекуди й до березня 1939 року.

Несподіваний маневр Будапешта означав, що угорський союзник поступився Третьому Рейху у питанні встановлення спільного кордону з Польщею і підпав під вплив Берліна.
Польське військове та дипломатичне керівництво визнало, що Польща зробила помітний внесок у дестабілізацію ситуації на Підкарпатській Русі, заплативши, щоправда, за це загостренням міжнаціональних стосунків у себе вдома. У подальшому акції повинні були здійснювати самі угорці.
За підсумковими даними, в ході проведення диверсійної операції "Лом" у жовтні-листопаді 1938 року на території північних округів Підкарпатської Русі польські диверсанти здійснили 56 акцій.

10-тисячна панахида у с. Воловому за чехословацькими прикордонниками, які загинули у боях з польськими терористами на Підкарпатській Русі, 1 січня 1939 року

Внаслідок польських диверсійних акцій було знищено або пошкоджено 1 залізничний та 12 дорожніх мостів, 1 гребля, телефонний комутатор і будинок пошти, у 27 місцях перервано телефонні лінії, 23 осіб вбито, 15 поранено, 20 захоплено у полон.

Водночас втрати з польської сторони становили 23 чоловік, серед них 11 вбитими, 7 пораненими, 3 полоненими і 2 зниклими безвісти. Загиблих у таємній диверсійній операції польський уряд прирівнював до комбатантів, що загинули у війні, з виплатою їхнім родинам соціальної допомоги.

Попри матеріальну шкоду та дестабілізаційний ефект, самі режисери операції "Лом" були змушені визнати її провал.
Незважаючи на планомірність і систематичність у здійсненні диверсійних акцій, вона не принесла бажаного результату. У період автономії Карпатської України тут так і не вибухнуло промадярське повстання, на яке покладали великі сподівання у Варшаві та Будапешті, розраховуючи, що воно стане приводом для введення угорських військ.

Чехословацькі органи при підтримці місцевих загонів самооборони (Карпатської Січі) змогли утримати ситуацію під контролем. Це дало привід польському історику Мареку Дещинському порівняти акцію "Лом" із "бурею в склянці води".
Водночас пропагандистський ефект від операції був доволі незначним.

Країни Заходу загалом не сприйняли аргументів поляків та угорців про наявність заворушень у краї, будучи схильним радше довіряти коментарям Праги з цього приводу.

Попри спроби польських військових і політичних кіл зберегти у таємниці аґресію проти Карпатської України, проникнення польських груп на територію краю не вдалося приховати.

Чехо-Словаччина оприлюднила інформацію з цього приводу, наслідком чого став розголос у міжнародній пресі. Місця польських нападів на півночі Закарпаття стали предметом зацікавлень закордонних журналістів.
Це ускладнило і так напружені відносини з Прагою та зашкодило міжнародному іміджу Другої Речі Посполитої.

Водночас це спричинило внутрішньополітичний розголос у самій Польщі.
3.ХІІ.1938 український посол від УНДО Степан Баран на засіданні сейму у Варшаві з парламентської трибуни протестував проти випадів польських озброєних груп у Карпатській Україні та брехливої кампанії польських ЗМІ проти автономного краю.
З цього приводу керівництво УНДО направило звернення на адресу прем’єр-міністра Польщі Феліціяна Славой-Складовського та міністра закордонних справ Юзефа Бека, в якому зазначалося, що "всі Українці з прикрістю і сумом спостерігають за тим, як Польща прагне до спільного польсько-мадярського кордону, іґноруючи права Українців на самовизначення".

Участь Польщі в подіях на Підкарпатській Русі активізувала й підживила іредентистські настрої Українців у Галичині, як також вплинула на зростання антипольських настроїв у Карпатській Україні.

© Олександр Пагіря — кандидат історичних наук
© «Історична Правда»

З часів завершення ІІ Світової війни вже якось призабулось, хто був серед головних союзників Третього Райху напередодні і в перший рік війни.
А найближчими союзниками нацистського Третього Райху були Совєтська Россія і Польща. Просто, коли Польща стала непотрібна Гітлеру після пошматування Чехо-Словаччини, вона стала наступною в черзі на пошматування. Але у 1938—1939 роках саме Польща найактивніше діяла в справі пошматування Чехо-Словаччини і у спільному з пронацистською Мадярщиною нападі на Карпатську Україну.
Аншлюс Австрії, Судети, Карпатська Україна...
Тобто, три агресивних загарбники — Третій Райх, СССР і Польща — роздмухали ІІ Світову війну, пошматували слабких сусідів, а потім двоє більш сильних аґресорів ліквідували польського Орлятку, який тішився награбованим, і поділили між собою не лише награбоване Польщею, а й саму Орлятку роздерли навпіл!
Нині ж Польща позиціонує себе яж чи не найбільшу жертву ІІ Світової, та чи так це?
Про це попередній матеріял „Польща: забутий союзник Третього Райху“

В цьому матеріялі викладено маловідомі раніше подробиці лише однієї диверсійної операції проти Українців, які спільно здійснювали Польща і Мадярщина напередодні мадярської окупації Карпатської України 15 березня 1939 року.
Між іншим, аналогічно Польща тероризувала у 1938 році Чехо-Словаччину, зазіхаючи на індустріальну Тешинську Сілезію, яку окупувала 1 жовтня 1938 року.
Польща у 1938 була найближчим союзником Третього Райху і допомогла Гітлеру пошматувати Чехо-Словаччину.
А потім поляки допомогли мадярам окупувати Карпатську Україну...
Методи — такі ж, як і у Совєтської Россії, яка в 1936 році влаштувала "гібридну війну" в Іспанії.
Висновок: ляхи й мадяри абсолютно нічим не відрізняються від кацапів!

Матеріял укладено з відкритого джерела, гіперлінк вказано, всі права збережено
℗ Dmytro Dzüba
℗ «Порохівниця»