✠ Кримський похід Запорожців Болбочана — 100 років

✠ Кримський похід Запорожців Болбочана ✠
✠ 100 років ✠

 

100-річчя Кримського походу Запорожців Болбочана — легендарна військова операція Армії Української Народньої Республіки, що стала вінцем знаменитого українського бліцкріґу весни 1918 року і звільнила терени України від першої совєтської окупації.
Перші Визвольні Змагання почались звитяжно і героїчно — Українці захищали від окупантів свою Соборну Україну — від Карпат і до Кавказу...

 

Полковник Петро Болбочан
малюнок © COATOM 2018

Український бліцкріґ почався одразу після підписання Берестейського Миру, в результаті якого Українська Народня Республіка отримала дипльоматичне визнання і союзників з боку Німецького Райху та Австро-Угорської Імперії. За умовами Берестейського Миру, який нові союзники прозвали "Хлібний мир", в обмін на продовольство німецькі та австрійські війська зобов'язались допомогти Україні звільнитись від совєтських окупантів. Українське військо йшло в аванґарді німецьких військ, себто, попереду, стрімко звільняючи терени України, починаючи з Сарн на Волині.

1.ІІІ.1918 — Запорожський курінь Петра Болбочана, випереджаючи німецькі війська, першим увійшов до Києва. Столицю було звільнено від большевістських орд Муравьова, "красная армія" була вибита стрімким наступом. Кияни побачили на вулицях столиці нечисленні підрозділи українського війська: Гайдамаків Симона Петлюри, Січових Стрільців Євгена Коновальця та Запорожців Костянтина Прісовського. Їм було влаштовано урочисту зустріч з церковними дзвонами та молебнями. Німецька армія вступила до міста наступного дня, прибувши залізницею. За словами очевидців, німецькі солдати здавались похмурими і втомленими, вони зовсім не нагадували бравих німецьких вояків.
Березень 1918 — Українське військо під проводом Зураба Натішвілі (Олександр Натієв) і Петра Болбочана стрімким рейдом звільняють від большевіков терени України: Гребінка, Лубни, Миргород, Полтава, Люботин, Харків, Лозова, Синельникове, Січеслав...

10.ІІІ.1918 — штаб Запорожців отримав таємний наказ уряду УНР: випереджаючи німецькі війська на лінії Харків-Лозова-Олександрівськ-Перекоп-Севастополь, звільнити Кримський півострів від більшовиків, захопити Севастополь. Кінцевою точкою військової операції мав стати Чорноморський флот, розташований у Севастопольській бухті, який планували включити до складу українських збройних сил. Групі Петра Болбочана в ході операції поставлено також завдання захопити військове майно. таврійських портів. Петро Болбочан призначений командиром Кримської групи Армії УНР на правах дивізії, до якої увійшли: 2-й Запорожський піший полк, два дивізіони бронемашин, важка артилерійська батарея і харківський партизанський загін. Пізніше до них приєдналися Запорожський кінно-гайдамацький полк, кінно-гірський дивізіон і інженерний курінь. Всього у Кримській групі було понад 9 тисяч бійців, 12 панцерників, півдюжини гармат і 2 панцерних потяги (не рахуючи 16 транспортних ешелонів).
Схід і Південь України визволяли війська Запорожської дивізії (корпусу) Армії УНР під командуванням Натішвілі і Болбочана, розділившись на дві групи: Кримська і Слов'янська. Остання під командуванням Натішвілі вирушила на Донеччину.

Кримська операція 1918 року — військовий похід спеціальної групи Армії Української Народньої Республіки на чолі з полковником Петром Болбочаном у квітні 1918 року на Крим проти большевиків з метою встановлення на території півострову української влади та взяття під контроль Чорноморського флоту.

Паралельно на Крим наступав 52-й німецький корпус генерала Роберта фон Коша: 217-а піхотна і Баварська кавалерійська дивізії йшли на Перекоп, 15-а дивізія ландвера їхала за Болбочаном на Мелітополь, а 212-а піхотна спішно перекидалася з Румунії. На момент штурму у Коша під рукою було до 30 тисяч солдат з бронемашинами, артилерією та авіацією.

Совєти вважали, що з боку Сиваша не варто очікувати атаки, бо єдиним шляхом на Крим був Перекоп, де "красная армія" й зосередила основні свої сили до 7 тисяч осіб. Втім, з боку Чонгара охороняти залізничний міст виставили до 5 тисяч осіб. Також окремі загони большевиків були розкидані по Низовому Запорожжі ("Північна Таврія" в россійсько-імперській термінології) зі штабом у Мелітополі.

14.ІV.1918 — Запорожці Болбочана увійшли до Запорожжя (тоді називалось Олександрівськ), а з правобережжя в місто увійшов Леґіон Українських Січових Стрільців під проводом Василя Вишиваного.
Василь Вишиваний, він же Ерцгерцоґ Австрійський Вільгельм фон Габсбурґ, стає комендантом міста Запорожжя і буде з тилу прикривати Кримську операцію Петра Болбочана.
16.ІV.1918 місто Запорожжя було звільнене від совєтських окупантів.
Цього ж тижня малими тактичними групами на панцерних потягах Запорожці розділились та швидким рейдом звільняють Маріуполь і Бердянськ з одного боку, та Мелітополь з іншого. Звільнивши Маріуполь і Бердянськ, група вирушила через Великий Токмак на Мелітополь, на шляху змусивши тікати банди махновців, котрі "воювали" на боці большевиків.
Запорожці невпинно наближались до Мелітополя.

Щоправда, 16.IV.1918 повз Мелітополь з румунських фронтів на Дон проходив "бєлоґвардєйскій" офіцерський загін добровольців Міхаіла Дроздовскоґо, який залив сала за шкуру большевикам і вигнав їх з Мелітополя, так що в обороні Криму їм взяти участь не судилося.

18.ІV.1918 Запорожці Болбочана, розгромивши залишки "красных товаріщєй" на північ від Мелітополя (вочевидь, в районі Пришибських висот і Новобогданівки), переможно в'їхали у місто, змусивши "бєлую ґвардію" Дроздовскоґо відійти (сторінки щоденника Дроздовскоґо за цей день містять сліди посиленого жовчовиділення).
Мелітопольский штаб большевіков розташовувався в будівлі залізничного вокзалу (нині старий вокзал приміських кас) і "бєлая ґвардія" навіть не встигла там відпочити, коли потяг Болбочана заїхав на станцію. Побачивши щойно вивішений россійскій трікалор на будівлі вокзалу, Болбочан наказав зняти його і вивісити синьо-жовтий Прапор України. Передача "влади" відбулась швидко і мирно: Запорожці не заважали "бєлоґвардєйцам" рухатись на Дон, ті ж не заважали Українцям рухатись в бік Криму і вибивати залишки "красноармєйцев".

Вокзал Мелітополя у 1918 році

Того ж дня німці пішли на Перекоп і до вечора прорвали позиції "красних".
Генерал фон Кош, чиї головні сили уже втягнулися у бої, не перешкоджав наступу Українців на Чонгар.
Німецьке командування вважало, як і Совєти, що форсувати Сиваш неможливо і єдиним шляхом на Крим є лише Перекоп.
Запорожці невдовзі довели зворотнє!

Генерал фон Кош заявив Болбочану прямо, що вважає затію нездійсненною, принаймні, без важкої артилерії: "Якщо Перекоп і вдасться взяти, то ціною величезних утрат українського війська. А озеро Сиваш взагалі непрохідне, єдиний шлях це міцно укріплений Перекоп!" Втім, Болбочан вважав інакше, і генерал фон Кош сприйняв наміри Болбочана як зухвалу витівку. Можливо, саме це спонукало німецьке командування пропустити Запорожців для подальшого наступу на Крим.

Німецький парад в Мелітополі — вже після виходу Запорожців Болбочана на Крим, базарна площа, квітень 1918

Запорожська піхота, під захистом панцерних потягів і артилерії, приступом здобувала ворожі шанці навколо Мелітополя та змусила большевиків відступати у напрямку Криму, на сивашські позиції.
У звільненому Мелітополі було взято під контроль ключову залізничну станцію з депо, захоплено оперативний штаб большевиків з шифрувальною машиною, літаки й моторні човни, а також великі комори харчів та зброї.
Завдяки захопленій шифрувальній машині Петро Болбочан зміг ввести в оману большевиків, передаючи фальшиві шифровки в Крим про те, що українські війська ніби ще далеко від Мелітополя.
Просуваючись уперед, українські частини безупинно насідали на ворога, що відступав, кіннота й піхота на панцерниках і автомобілях, здійснюючи постійні блискавичні наскоки, деморалізувала большевицькі ряди. Як наслідок, 20.ІV.1918 частини Кримської групи зайняли Новоолексіївку — останню ключову залізничну станцію перед чонгарським мостом через Сиваш — та впритул наблизилися до переправ...

Мапа форсування Сиваша Запорожцями
(Мапа має анахронізм — залізниця на Херсон ще не була збудована у 1918, мапа малювалась у 1920-х роках і картограф наніс залізницю на Перекоп, натомість забув додати гілку на Теодозію).

...Болбочан доїхав до Чонгара, розбиваючи позосталі большевицькі частини і по телеграфу видаючи себе за командира однієї з таких частин.
В ніч з 21 на 22.IV.1918 перша сотня 2-го Запорозького полку під командою сотника Петра Зілинського на мотодрезинах "по двайціть добрих козаків на кожній" швидко переїхала замінований Чонгарський міст та дезактивувала вибухівку. За вояками посунули два бронепотяги.
Большевики, не сподіваючись такого непередбачуваного наскоку, не встигли приступити до оборони переправи — бронепотяги доїхали до лінії ворожих шанців та гарматним і скорострільним вогнем посіяли поміж "красных" паніку. Сотник Зілинський зі своєю сотнею кинувся до шанців та остаточно змусив большевиків залишити позиції. Цілий 2-й полк, що на той час уже перейшов міст і зайняв ворожі укріплення...

Форсування Сивашу Запорожцями Болбочана і Український бліцкріґ в Криму чудово показано у мініфільмі від студії «Wild Fox Film» — „Український бліцкриг. Звільнення Криму“
Мініфільм створено на честь роковин Кримського походу Петра Болбочана 1918 року групою ентузіастів і любителів історії без залучення будь-яких коштів. Перед вами — п'ятихвилинний концентрат мужності й доблесті, слави та звитяги, а також — багатьох унікальних кадрів з хронік, які до цього ніколи не публікувались.

...Глибока, майже непереможна оборона Криму зламана внаслідок спецоперації українських військових розвідників. Стрімким ударом наші полки долають півострів Чонгар, "непрохідний" Сиваш та виходять на оперативний простір...
За кілька днів — колони українських військ з піснями йдуть переможною ходою під синьо-жовтими прапорами України звільненим Сімферополем і радісне населення захоплено вітає державний синьо-жовтий Прапор України.
Передові частини українців нестримно просуваються до чорноморського узбережжя. Мета — Севастополь.
Ні, це не картини жаданого багатьом нашим громадянам майбутнього. Це — наше минуле. У квітні 1918 року українські війська увірвалися в Крим і звільнили його від влади московських чекістів — батьків організації, з якої походить майже все нинішнє россійсько-фашистське керівництво.

Шлях на Крим відкритий!
Станція Таганаш (Солоне Озеро нині) була взята! Шлях на Джанкой, Теодозію і Сімферополь відкритий!
Стрімко, без зайвого галасу і без таких великих втрат, які понесли німці на Перекопі.

Блискавична військова операція, проведена полковником Болбочаном на Сиваші, вирішила не тільки успіх майбутньої Кримської операції, але й уберегла Запорізьку дивізію від значних втрат особового складу. Перекопські укріплення були прекрасно оснащені далекобійною та важкою артилерією, спеціально знятою більшовиками із Севастопольських фортів і встановленою на помостах. Облога таких укріплень могла тривати не один місяць і призвести до великих людських втрат, якби не заздалегідь продуманий Болбочаном та його штабом план обходу основних позицій ворога з боку Сиваша і блискавичний бліцкріґ через Чонгар. Поряд із часовим та технічним факторами був урахований також і психологічний. Готуючи наступ, штаб дивізії зробив усе можливе, щоб дезорієнтувати большевиків та позбавити їх можливості дістати інформацію про дійсний стан речей на фронті.
Внаслідок блискавично проведеної операції все військове майно та зброя укріплень перейшли до розпорядження Запорожської дивізії, що ще більше її зміцнило. Маючи багато технічних засобів пересування, Болбочан міг пересуватися швидше за ворога і легко маневрував кіннотою, не даючи большевикам спочинку та відрізаючи їм шляхи відступу.
Не чекаючи надходження решти сил, полковник Болбочан дав наказ переслідувати ворога на кримських теренах.

Вранці Болбочан переправив до Криму основну частину військ і до вечора 22 квітня, після невеликого бою дорогою, прибув у вже зайнятий німцями Джанкой.
Генерал фон Кош спробував перешкодити подальшому просуванню Кримської групи, але на перший раз Болбочан просто проігнорував його.

Бронеавтомобіль "Гайдамака" Окремої Запорізької дивізії у Києві, березень 1918 року.

Совєтські окупанти хаотично відступали на Севастополь (Ак'яр), не чинивши організованого спротиву; Українці переслідували їх. У Сарабузі (нині Гвардійське) на північ від Сімферополя 23 квітня большевики зробили невдалу спробу контратакувати, а вже вранці 24.IV.1918 передові загони Болбочана на чолі з Іларіоном Сесем двома шляхами — шосе та залізницею — увірвалися в кримську столицю Сімферополь (Акмесджит), захопивши штаб "красной арміі". Совєтські окупанти потікали з міста без бою.
Паралельно по всьому півострову запалахкотіло кримськотатарське повстання із центром в Алушті, яке переросло у "народну" війну із застосуванням артилерії. Десятки селищ і кілька міст повсталі звільнили від большевиків самостійно. Кілька дрібних українських загонів, які пробралися в тил "красним", допомагали кримським татарам. Так зване "правітєльство совєтскоґо Крима" — "Таврічєской ССР" намагалося врятуватися втечею, але 21 квітня потрапили у полон до повстанців, а 24-го числа большевики були розстріляні.

До 99-ї річниці Кримської операції, українські історики нарешті закрили питання стосовно точних дат визволення Криму та розставили крапки над "і" стосовно історичних дат.
«LIKБЕЗ» провів ретельний аналіз і навів історичні німецькі та американські документальні артефакти, котрі підтвердили, що саме Запорожці Болбочана першими увійшли в Крим.
Українські війська здолали большевицьку оборону на Чонгарі та форсували Сиваш на світанку 22.IV.1918, ввечері 22 квітня оволоділи залізничним вузлом Джанкой, 23.IV.1918 перемогли в бою під Сарабузом, а вранці 24.IV.1918 увійшли та визволили Сімферополь, випередивши німецький Райхсвер щонайменше на кілька годин. Про що свідчить звіт німецького штабу.
Також Запорожці встигли до Бахчисараю і майже дійшли до Севастополя...

Тож, подальші маніпуляції стосовно дат Кримської операції 1918 року вже не варто сприймати.
Адже, вибачте, "совєтская і россійская історіоґрафія" задля нівелювання та приниження звитяг українського війська, стверджувала, що "укрАінскіє ґайдамакі шлі в абозє нємєцкіх войск", хоча насправді за умовами німецьких окупаційних військ, українські війська повинні були були йти в аванґарді, тобто, попереду. Що й відбувалось від самого укладення Берестейського Миру і від початку наступу від Сарн на Київ із подальшим весняним бліцкріґом теренами всієї України!

Старшини кінно-гайдамацького полку імені Костя Гордієнка при панцернику Швидкий, квітень 1918 року.

Отже, головні сили Запорожців Болбочана були скеровані на Сімферополь, який був звільнений майже без опору ранком 24 квітня 1918 року.
25.IV.1918 Гордієнківський полк звільнив історичну столицю Киримли місто Бахчисарай. Із Севастополя большевики надіслали телеграму до Центральної Ради України з проханням про перемир'я і скерували до Сімферополя делегацію з тією ж пропозицією. Здавалося, що справа зроблена, і Крим став частиною України...
До Севастополя, де вже на кораблях Чорноморського флоту здіймали Прапори України Українці, котрих вдосталь було серед моряків, залишалось з десяток кілометрів...
Але на тому свій наступ українські війська змушені були зупинити...

Полковник Петро Болбочан і козак Запорізького кінно-гірного артилерійського дивізіону в Бахчисараї
малюнок © Богдан ПІРГАЧ

Очевидець писав:

«Ніде на всій Україні не зустрічали українського війська з таким ентузіазмом, з такими оваціями й таким захопленням, як робило це населення Сімферополя та інших зайнятих кримських місцевостей»

У Феодосії та Керчі місцеве населення, очікуючи на Болбочана, виходило на вулиці із українськими прапорами та портретами Тараса Шевченка, але замість українського визволення на них чекала німецька окупація...

Визвольний наступ Кримського походу було зупинено 25 квітня 1918 року...

В кроці від перемоги...

Укладаючи перший мирний договір Великої Війни — Берестейський Мир — Україна мусила йти на значні поступки, погодившись на німецько-австрійську окупацію, позаяк самотужки впоратись з навалою чисельних окупантів звідусіль Україна не могла.
Варто нагадати, що епіцентр Великої Війни з Європи перемістився в Україну...
Україна була ласим шматом для всіх сусідів навколо!

Соціяліст і симпатик Совєтів Віннічєнко взагалі вважав, що армія нам не потрібна і дотримуючись "революційно-демократичного принципу миру без анексій і контрибуцій" легко віддав Німецькому Райху Крим. Німецьке командування аж здивувалось!
Тим часом, на півострові Крим РСФСР проголосила квазіутворення під назвою "Совєтская Соціалістічєская Рєспубліка Тавріди", що стала кублом большевиків, котрі розгорнули "красний тєррор" щодо корінного населення – Киримли.
Водночас і "бєлоґвардєйци" збирались "асвабадіть" Крим від большевиків. Кацапи не збирались просто так відмовлятись від Криму!
Німеччина також бачила Крим своєю головною "здобиччю" в "українській кампанії".
Тобто, насправді, інтереси корінних Киримли зовсім нікого з політиків не цікавили.

Успіхи українських військ у Кримській військовій кампанії виразно проявили непрофесійність та вузькополітичну заангажованість багатьох членів українського уряду. Як наслідок — військовий потенціал та блискучі перемоги Запорожської дивізії не були використані, а сама вона фактично потрапила під загрозу ліквідації німецькими військами. Причина була вельми проста: після вдалих операцій запорожців під Запорожжям і Мелітополем та після успішної переправи через Сиваш німецьке військове командування почало висловлювати занепокоєння діями українських військ. Намагаючись стримати їхній наступ, командир 15-ї німецької ландверської дивізії генерал фон Кош з наказу свого командування почав вимагати припинення операцій українських військових частин. Після звільнення запорожцями Джанкоя, а згодом і Сімферополя відносини між Українцями та Німцями загострилися ще більше.

У Сімферополі вояки Райсхверу нарешті наздогнали Запорожців і вперше поставили вимогу вивести війська з Криму.
У відповідь полковник Болбочан послався на наказ свого командування. Між українськими та німецькими військовими мало не дійшло до стрілянини!
Петро Болбочан мусив рахуватися з вимогами німецького командування припинити наступ, оскільки формально він підпорядковувався старшому за чином генералові фон Кошеві, а німці погрожували застосуванням сили до Запоріжської дивізії. З іншого боку, існував наказ українського уряду оволодіти Севастополем та Чорноморським флотом, до того ж, у цей час запорожці мали всі можливості для здійснення дорученого їм завдання — до Севастополя лишалось з десяток кілометрів. Значною мірою цьому сприяли сили добровольців, які постійно прибували до українських частин, та симпатії місцевого населення, передові загони Гордієнківського полку вже були на Меккензієвих Горах (МакКензі-Гілл) та "гуляли" попід Алуштою. Крім того, запорожці мали у своєму розпорядженні багато самоходів та гірських гармат, необхідних для бою у тій місцевості. Лише кінна група, підсилена Кримським кінним полком, нараховувала до півтори тисячі шабель.
Але...

На тлі політичних помилок та військових поразок Центральної Ради, військовий рейд 1-ї Запорізької дивізії виглядав блискучою військовою кампанією, яка мала неабияке геополітичне значення і незабаром забезпечила для України здобуття Чорноморського флоту.
Рівень дисципліни серед запорожців був високий упродовж усієї операції — козаки й старшини високо цінували Петра Болбочана, повага до нього та його авторитет були безсумнівними. Це мало ще один, можливо, дещо несподіваний наслідок: віддане ставлення вояків Запорожської дивізії до свого командира було з підозрою сприйняте керівництвом військового відомства УНР — пішли поголоски про начебто "диктаторські амбіції" полковника. (Власне, ці чутки розповсюджував фаворит Петлюри сотник Волох, який згодом виявився зрадником і втік до большевиків після розстрілу Болбочана — втім, про це в окремій публікації).
Під час Кримського походу Запорізька дивізія поповнилася значною кількістю добровольців, а також татарськими добровольчими формуваннями із Криму ("Таврійської губернії" чи "Тавріди", як називали россіяни). Полковник Петро Болбочан мав намір створити з них окрему регулярну частину, проте згідно з наявними домовленостями українського уряду з німецьким командуванням був змушений розпустити ці волонтерські загони.

Олександр Натієв (Зураб Натішвілі) в центрі та Петро Болбочан праворуч, весна 1918 року.

Доки тривали переговори з Києвом, німці заблокували українські бронепоїзди в Сімферополі.
Не маючи зв'язку з урядом, полковник Петро Болбочан розробив два можливі плани продовження операції звільнення Кримського півострова від большевиків. Один з них передбачав наступ на Севастополь і Ялту через гори, де легше уникнути зіткнень із німцями — він мав бути реалізований кінним полком імені Костя Гордієнка під командуванням Всеволода Петріва та Кримським кінним полком. Інший — у випадку збройного протистояння з німцями — передбачав прорив запорожців на Керченський півострів, де мала бути утворена оборонна лінія між Арабатською та Феодосійською затоками. У разі продовження військових операцій німців проти Українців останні мали оборонятись, зайняти фортеці Керч та Єні-Кале і встановити зв'язок з українською Кубанню. Запорожці розпочали реалізацію першого плану, передбачаючи можливий наступ большевицьких частин, які могли відволікти увагу німецького командування.
Болбочан відправив кінноту під проводом Петріва в гори з наказом рухатись на Севастополь і Теодосію, але так, щоб німці не здогадалися про справжні наміри українських військ.
Цій групі вдалося дістатись Чорноморського узбережжя завдяки допомозі Киримли, які не лише постачали Українцям провізію та показували дорогу через контрольовану большевиками територію, а й зголошувались добровольцями до українського війська. Часто добровольці приходили з власними кіньми та зброєю; їх було так багато, що з’явилась ідея створення окремого кирим-татарського батальйону. Коли війська Петріва мусили переховуватись від німців, Кримці охоче надавали притулок для штабів та артилерії у своїх аулах. Кримськотатарські друзі так сумлінно поставились до цієї справи, що командири, в’їжджаючи до аула, часом із подивом бачили слов’янські обличчя під кримськотатарськими малахаями, а гармати – під стіжками торішньої паші, припасеної для овець.

26 квітня 1918 року 15-та німецька дивізія з наказу генерала фон Коша оточила всі місця дислокації українських військ та головні стратегічні пункти Сімферополя. Полковнику Петрові Болбочану оголошено ультиматум негайно скласти зброю, залишити все військове майно і виїхати з міста й території Криму під охороною німецького конвою на правах інтернованих, розпустивши при цьому добровольчі загони. Пояснюючи причину своїх вимог, генерал фон Кош заявляв, що згідно з умовами Берестейської угоди Крим не належить до території України і для перебування українського війська на цій землі немає жодних підстав. На протести командира запорожців була дана відповідь, що Міністерство військових справ УНР на запити німецького командування відповідає, що "абсолютно нічого не знає за таку ґрупу і жадних завдань для операцій у Криму ніякому відділові не давало; Український Уряд рахує Крим цілком самостійною державою"!
Тобто, уряд УНР боягузливо зрікся Героїв, котрих таємно відправив завоювати Крим!

Висунуті німецьким командуванням вимоги щодо виведення українських військ з Криму були одразу відкинуті Петром Болбочаном, який тривалий час намагався зв'язатися з Києвом й одночасно не допустити військового зіткнення. Запорожці — козаки і старшини — у свою чергу демонстрували німцям бойовий вишкіл та намір послідовно діяти згідно з розпорядженнями власного уряду. Важливим у цій ситуації було також те, що у цей період зростали антинімецькі настрої як серед Українців, так і серед Киримли. Німці ж зі свого боку все більше виявляли невдоволення політикою Центральної Ради та її уряду. Серед запорожців поширювалися настрої, які свідчили про їхню готовність боронити волю України. Напруження зросло ще більше з прибуттям українських частин із Бахчисарая, де вони успішно діяли проти большевиків, а також свіжих німецьких частин, які займали оборону навкруги Сімферополя. Петро Болбочан був свідомий того, що можливий збройний конфлікт між обома силами прирікає запорожців на поразку.

Тому Болбочан висунув німецькому командуванню свої зустрічні вимоги:
— Запорожці лише з наказу українського уряду залишать Сімферополь;
— про здачу зброї не може бути й мови;
— припинити ізоляцію німецькими частинами українського війська, дати змогу зв'язатися з урядом;
— припинити будь-які обмеження групи.
Водночас Болбочан зазначав, що можливий рух групи, за винятком господарських, транспортних і санітарних частин, буде узгоджений з німецьким командуванням. Полковник також дав згоду на умову щодо необхідності розпуску добровольчих загонів, набраних у Криму.

Генерал фон Кош, ознайомившись з українськими вимогами, зауважив, що "збройний конфлікт завдасть найбільшої шкоди Українській республіці, оскільки вона втратить найкращі кадри свого війська". Треба підкреслити, що він, у свою чергу, також намагався уникнути збройних сутичок між українськими та німецькими підрозділами, усвідомлюючи їх наслідки для обох сторін, і тому пообіцяв ще раз порушити справу Запорізької дивізії перед своїм командуванням.

Генерал Зураб Натішвілі, який у цей час прибув до Сімферополя, повністю підтримав позицію Петра Болбочана і зі свого боку докладав зусиль для виходу із кризової ситуації. Його візит вніс певні корективи до взаємин командирів обох військових одиниць — 3ураб Натішвілі, як вищий рангом за генерала фон Коша та безпосередній начальник Петра Болбочана, своєю присутністю припинив оперативне підпорядкування полковника німецькому генералові. Німці допомогли налагодити телефонний контакт із Києвом. Телефонні розмови з отаманом Блонським та військовим міністром УНР Жуківським поєднували в собі заяви на кшталт: «Україна ніколи не забуде тої жертви, яку принесуть для неї Запорожці» та подібні з порадами прийняти умови німців. Усе це не вказувало жодного виходу із ситуації і свідчило, що уряд не має ніякого рішення щодо подальшої долі Кримської групи.

Унаслідок перемовин ставало все зрозумілішим, що не німці, а саме українська влада спричинила українсько-німецький конфлікт в Сімферополі. Лише большевицький наступ на місто, як і передбачав Петро Болбочан, дещо пожвавив ситуацію і навіть змусив німців звернутися по допомогу до Запорожців.

27.ІV.1918 міністр військових справ УНР Олександр Жуківський телефоном віддав наказ про негайний відхід Запорізької дивізії з Криму, який оголошено в присутності генерала фон Коша. Генерал Зураб Натішвілі отримав "догану за те, що він залишив групу, яка здійснювала військову операцію в Донбасі", а генералові фон Кошу повідомлено, що попередня заява уряду УНР, яка стверджувала, що в Криму немає українських військових частин, "була просто непорозумінням". Міністр зазначав: "Уряд і не сподівався, що група вже оперує в Криму, з вищим німецьким командуванням переговори тільки що почалися".
Боягузливість соціялістичного уряду УНР так і залишилась в Історії ганебною плямою на тлі звитяги українських військ!

Лише згодом полковникові Петру Болбочанові стало відомо, що ні військовий міністр, ні український уряд не вжили жодних заходів перед вищим німецьким командуванням, щоб урятувати Кримську групу. Наказу про місце нового розташування запорожці так і не одержали. Після нарад з командиром корпусу 3урабом Натішвілі вирішено відійти до Мелітополя, де їх застав гетьманський переворот — за допомогою німецьких окупантів владу захопив, колишній ад'ютант імператора Ніколая-ІІ, "русскоґоворящій ґєтьман" Павєл Скоропадскій, котрий був прихильником "монаршеґо союза с Єдіной Россієй".
Щоправда, за час нетривалого існування Гетьманської Держави вдалось встигнути створити такі важливі структури Дієвої Армії, як Військово-повітряна Фльота України та Військово-Морська Державна Фльота України.
 

«Піднесення Прапора України на Чорноморській Фльоті, 29 квітня 1918»
Художник Леонід Перфецький (1901-1977)

29 квітня 1918 року, попри все, сталося те, заради чого і починався цей похід: кораблі Чорноморського флоту підняли синьо-жовті стяги і визнали свою приналежність Україні. Але Болбочан так і не дійшов до Севастополя, контроль над флотом невдовзі повернули собі большевики і, побоюючись німців, вивели його до Новоросійська, де частину суден затопили.
До 100-річчя Військово-Морської Фльоти України буде окрема публікація.
Окрім того, Повітряна Фльота України відзначила 100 років 13.ХІІ.2017.

Кримська група Армії УНР — Запорожці Петра Болбочана, яким загрожувало роззброєння німцями, була виведена з Криму й розташована поблизу міста Запорожжя. На честь Запорожців комендант міста Запорожжя Василь Вишиваний влаштував справжній козацький парад, відкривши Майдан Волі та продовживши святкове чествування Запорожців разом з легіонерами Українських Січових Стрільців в Козацькому Куті над Великим Лугом.
Втім, це також історія, варта окремої публікації.

З суто формальної, політичної точки зору Кримська операція військ УНР завершилася нічим: ані півострів не увійшов до складу України, ані Чорноморський флот не став по-справжньому українським. Однак з погляду військового мистецтва це був справжній тріумф, гідний пам'ятників і пісень. Поступаючись большевикам в чисельності, постійно озираючись на німців, Кримська група зробила неможливе — за один тиждень підкорила півострів, змусила противників просити миру і спричинила українізацію флоту. Чонгарський прорив був блискучою тактичної операцією, і, провівши його, Болбочан показав себе видатним полководцем, набагато перевершивши в умінні та везінні того ж Фрунзе, чий штурм Перекопу в 1920 році зусиллями совєтської пропаганди був канонізований.

Попри суперечливий характер і вимушене залишення завойованих позицій, переможний Кримський похід Запорізької дивізії став справжнім тріумфом українського війська, продемонстрував його здатність до реалізації складних військових операцій, виявив блискучий талант полковника Петра Болбочана, як здібного воєначальника. Основне завдання військової акції було реалізоване: 29 квітня 1918 року, під впливом подій, Чорноморський флот у Севастополі підняв український національний прапор. Керівництво флоту оголосило про своє підпорядкування урядові в Києві.
Також кампанія засвідчила, на чиєму боці були Киримли — корінне населення півострова. Можливо, якби УНР не поквапилась поступитись півостровом під тиском німців, інакше склалася б доля не тільки Криму, а й Незалежності України...
Історія, втім, не має умовного способу...

До уваги вельмишановного панства всіляко рекомендується «Забута перемога 1918»!
До 100-річчя Кримського походу кримський історик Сергій Громенко створив цикл публікацій в Інтернеті, презентована книга «Забута перемога 1918: Кримська операція Петра Болбочана», а вінчає титанічну працю історика вищенаведена чудова інтерактивна мапа Кримської операції 1918 року.

В подальших публікаціях дізнаємось про перебування на Запоріжжі Леґіону Українських Січових Стрільців Василя Вишиваного і Запорожців Болбочана та про трагічну долю Петра Болбочана...
Попереду також 100-річчя Військово-Морської Фльоти України.

Матеріял укладено з відкритих джерел.
Ґречна подяка українським історикам, зокрема, пану Сергію Громенко за ретельне дослідження.
Ґречна подяка ілюстраторам: Богдан Піргач і СОАТОМ.
© «Wild Fox Film» — „Український бліцкриг. Звільнення Криму“

℗ Dem'än Dzüba
2018.IV.25
© «Порохівниця» — «Porohivnyçä»

1 коментар до “✠ Кримський похід Запорожців Болбочана — 100 років

  1. Сповіщення: 100 років синьо-жовтому кордону – ПОРОХІВНИЦЯ

Коментувати не дозволено.