Більмак. Від якого спадку ми відмовляємося?

Більмак. Від якого спадку ми відмовляємося?

 

Більмак — містечко і районний центр на Запорожжі під найвищою вершиного славного козацького краю з такою ж назвою.
Прифронтовий Більмак відомий тривалою топонімічною війною навколо десовєтізованої назви, і здавалося б, колабораціоністи вже вгамувались після неодноразових інформаційних кампаній та після остаточного рішення Апеляційного Суду на користь топоніма Більмак. Втім, комусь таки дуже кортить поставити під сумнів рішення Держави Україна і розбурхати, "расшатать" прифронтовий райцентр. Всім відома купка з пятьох жіночок та ще двоє підкаблучних чоловіків, підбурюваних районною владою та редактором газети "Районка" настирно продовжують ворушити цю тему. Хто стоїть за діями райради, здогадатись неважко, адже це виборчий округ відомого коллабораціоніста з Бердянська, нардепа ВР Пономарьова.

«Порохівниця» отримала листа від селищного Голови Більмака, пана Павла Будника, в якому Павло Іванович звертається до мешканців Більмаччини з проханням зупинитись і не грати на руку колабораціоністам та звернути увагу на те, що ніби-то нейтральний і ніби-то український топонім "Кам’янка" насправді закріпить россійсько-імперську тезу про те, що до россійської окупації земель Запорожської Січі у степах Лукомор’я (степ між Великим Лугом і Озівським морем), мовляв, було "дікоє полє", а відтак, це "ісконно русская зємля".
Така "дрібничка" може швидко привести під охайні хати запорожців россійсько-фашистські танки, котрі прийдуть "асвабаждать ісконно-русскіє зємлі" і "пробівать крымскій коррідор"...
До уваги вельмишановного панства — звернення селищного голови Більмака пана Павла Будника.

„Від якого спадку ми відмовляємося?“

Павло Будник
селищний Голова Більмака

На одному зібранні в процесі створення Більмацької Об’єднаної Територіальної Громади я висловив твердження, що з топонімом "Кам’янка" до нас повернеться "руський мір", чим немало здивував прихильників цієї назви. На їхніх обличчях читалося німе здивування: "Що він меле? На городі бузина, а в Києві дядько!"
Поясню на чому ґрунтується моє переконання.

"Русскій мір", як концепція розширення, ба навіть існування, сучасної російської імперії являється основою так званої "м’якої сили" за допомогою якої Росія намагається підкорити, і часто не безуспішно, незалежні держави, що утворилися після розпаду Совєтського Союзу. Приклади на поверхні — Білорусь, частини Молдови, Грузії, Вірменії, а віднедавна і України. «РМ» простягає свої щупальця до Балканських країн, Польщі, Угорщини, Німеччини, Франції, країн Балтії та інших територій Європи, втручається у внутрішні справи Середньоазіатських та Близькосхідних країн, не залишає без свого впливу інші країни та континенти.
Наслідки "русскоґо міра" ми видихуємо на Донбасі, в Криму, з жахом згадуємо події 2014 року, коли полум’я "русскоґо міра" без малого не запалало на всій східній і південній Україні, яку Путін безапеляційно назвав "новороссієй", що належить Росії.
За визначення основного ідеолога концепції "русскоґо міра" російського "патріарха" Кірілла, він стоїть на трьох стовпах:
— Православна віра (звичайно тільки "канонічна" і тільки на позиціях "московскоґо патріархата");
— Російська мова та російська культура (тут все зрозуміло без коментарів);
— Спільна історична пам’ять;
Всі території, які перебувають під впливом "русскоґо міра" повністю стоять на цих трьох стовпах. "Русскій мір" прийшов туди де вже був "московскій патріархат", російська мова і культура та спільна історична пам’ять — варто вибити один з них "русскій мір" впаде, він не може існувати без жодного триєдиного компонента.
"Московскій патріархат", як і російська мова та російська культура на нашій території мають серйозні, хоч і не безальтернативні позиції, для викорінення яких потрібен певний час для зміни свідомості, яка відбувається, на жаль, дуже повільно. Тобто для приходу "русскоґо міра" нам не вистачає спільної історичної пам’яті.
Ми були впевнені, що позбавилися її разом з россійсько-советським топонімом "Куйбышево", прийнявши прадавню назву Більмак. Але на обрії замаячила примарна, нібито українська Кам’янка… І вже більше двох років не стихають пристрасті навколо Більмака, які наводять на сумні думки: або люди не відають що творять, або за чиєїсь підтримки виконують роль апологетів "русскоґо міра".
Не вірю в те, що в ХХІ столітті, після всебічної інформації про нову назву, наданої провідними фахівцями Запорізької області та Києва, після судових рішень, які підтвердили незаконність топоніма "Кам'янка", люди, які мають вищу освіту, наскільки забобонні, що в усіх своїх негараздах, від затягування створення територіальної громади до матеріальних проблем, хвороб і відсутності дощів схильні звинувачувати нову назву селища!
Окремі, особливо активні, висловлюють готовність, для досягнення своєї мети, перекривати автомагістралі, дестабілізувати громадський спокій.
Значить це комусь вигідно!
Класик казав — "Если звезды зажигаются, значит это кому то нужно!"
Щоб знайти відповідь не треба бути академіком: — "русскій мір" та завоювання підтримки на майбутніх виборах необізнаних людей потрібно певним, всім відомим політичним силам та конкретним посадовим особам, які це організовують та підтримують. Озирніться навколо — вони всі на виду!

Ситуація стала наскільки очевидною, що один з високопосадовців, який запевняв — "все порішаємо", сказав, що проблему треба вирішувати в межах закону, іншими словами — Більмак перейменовувати немає підстав.
Люди, зупиніться, заспокойтеся, зрозумійте — вас безсоромно використовували!

Тепер про історичну пам’ять.
„Історія міст і сіл Української РСР“ видання 1970 року стверджує що Кам’янка була заснована у 1782 році переселенцями з Полтави як "казенна слобода", видання ж 1981 року (російське), вказує, що в цьому ж році Кам’янку вже заснували як військову слободу "несколько десятков отставных солдат" (звичайно інших ніж російських тоді не було). Можна припустити що українське видання 1970 року відбулося ще під згасаючим впливом "українізації" часів П.Ю.Шелеста, а російське видання 1981 року вже не допустило таких "вольностей", хоч і перше і друге були вигаданими (фейковими). Навіть російський архів спростовує дату заснування та назву Кам’янка, але це не завадило російським і совєтським "історикам" стверджувати що саме росіяни "вдихнули життя" в наші степи козацького Запорожжя, а до їх приходу тут, мовляв, було "дікоє полє".
Наш краєзнавець С.П.Шевчук каже, що ця версія, яка не має ніякого історичного підґрунтя, почала кочувати з одного видання в інше. Скажу більше, саме на підставі цього видання була надана довідка що Кам’янка, як і Більмак, може бути використана як історична назва. Тобто російська імперська концепція (стосовно нашого населеного пункту абсолютно безпідставна) перекочувала в українські установи і продовжує своє існування вже як офіційна українська. Що це — непрофесійність, помилка чи злий умисел? Як казав відомий кіногерой: "Меня опять терзают смутные сомненья..."

Відомий історик, один з ідеологів зміни російської та совєтської топоніміки, доктор історичних наук, професор В.А.Брехуненко розтлумачує:
— "Опрацьована у ХІХ та актуалізована в сучасній Росії імперська концепція трактує Степову Україну як нібито безлюдну територію, заселення й господарський розвиток якої почався лише в другій половині ХVІІІ століття завдяки зусиллям Російської імперії. А отже й історія більшості населених пунктів починається саме в ті часи. Хоч насправді запорізькі козаки, а ще раніше кочові народи, загосподарювали ці терени.
Хоч би якими аргументами підкріплювали замовники повернути до життя російські топоніми царських часів, це вкотре поставить питання руба: чи дозріли українці до того щоб покінчити з роздвоєністю, чи ми й далі залишаємося з сумною перспективою зійти з історичної арени? У доленосних питаннях — а зміст символів, що нас оточують, безперечно, до таких належить — рішення визначається цивілізаційним вибором. Решта відходить на задвірки. Змінити одні російські топоніми на інші означає засвідчити своє інтелектуальне рабство, втратити будь яке право на те щоб залишитися суб’єктом історії.
Більше того, це вияв не просто меншовартості й хуторянства, а й відсутності елементарної людської гідності.
Зрозуміло одне: елементарний глузд, якщо він звісно не затьмарений роздвоєнням свідомості, однозначно підказує відкинути з порога найменшу можливість повернення до символів, штучно нав’язаних Російською імперією. Своє бажання повернути імперські символи видають ті хто позірно апелює до начебто рафінованого історичного підходу".

Це про нас.
Чую заяложене: "Та ми ж хочемо тільки одне — повернути історичну українську назву!"
Хіба сказане вище не доводить, що вона хоч і звучить ніби як українська, але за своїм сенсом і змістом — нав’язана Російською імперією, і взагалі — вигадана, фейкова, не має ніякого підґрунтя.

Тобто приймаючи назву Кам’янка ми приймаємо, підтверджуємо, що наша історія починається з часу освоєння Російською імперією Степової України, підтримуємо один із стовпів "русскоґо міра", створюємо благодатний ґрунт для його утвердження на нашій землі, закликаємо його до себе. Можете не сумніватися — він обов’язково прийде! Топонімом "Кам’янка" ми відрізаємо українську історію нашої землі в декілька тисячоліть і створюємо спільну з Росією "історичну пам’ять" протягом трохи більше двох століть.
Більмак — наш спадок від всіх племен і народів, які проживали тут завжди, власна історична, топонімічна пам'ять в декілька тисячоліть, геологічна, географічна спадщина в десятки мільйонів років!
Яку спадщину нам прийняти, від якої спадщини нам відмовитися?
Для мене відповідь безальтернативна: приймаємо Більмак!
А Ви?

З повагою
Більмацький селищний голова
П.І.Будник
10 вересня 2018

Цікаво, коли нарешті Служба Безпеки України зверне увагу на цю топонімічну війну навколо прифронтового містечка Більмак, за якою стоїть нардеп Пономарьов і купка його прибічників на чолі з редактором районної газети Прічінєнком? Адже цілком очевидним є той факт, що вищезазначений нардеп Пономарьов, тісно пов'язаний з втікачем Артьомом Пшонкою, "розхитує" прифронтовий район з метою "пробіванія" так званого "крымскоґо коррідора"...
Втім, це питання радше вже риторичне...

Щодо купки місцевих ватніків і посіпак коллабораціоніста, то там реально діагноз — деякі навіть вважають що дощі оминають, бо назва Більмак! (А те що Більмак-Гора так споконвіку зветься і поруч вже понад сотню років село Більманка існує — то нічого, раніше не заважало?)
Власне, ось, яскравий приклад рівня "інтелекту" цих "куйбишевскіх ватніків", активно поширювалось ціле літо по "паблікам" в отих їх "аднаклассніках" та "вконтактах", та й у фб-групі ось, адмін ширить:

Дощів не було влітку.
"Апотому-шо назва Більмак, і вобше — зубожіння, барига, ліпєцка фабрика, нам нужен мір!"

Лишається лише звертатись до свідомості Українців, мешканців Більмака і району — думайте, вельмишановне панство, міркуйте, для чого все це робиться. Чи бажаєте ви зустрічати россійсько-фашистські танки під своїми хатами та отримувати россійсько-фашистські "ґради", чи може все ж не варто ставити під сумнів давно прийняте рішення Держави Україна стосовно десовєтізованого топоніму Більмак, відомого ще з часів Запорожської Січі.
Козацього роду ви, чи покручі?

Блоґ-майданчик «Порохівниця» має цикл матеріялів про епопею навколо Більмака:
«Більмак — бунт “куйбышевських ватніків”!»
«Більмак — епопея перейменування»
На захист Більмака — більманці проти россійських коллабораціоністів на Запорожжі
«Більмак — ключ до "крымскоґо корідора", або Реванш “куйбышевських ватніків”!»
«Втратимо Запорожжя — втратимо Україну!»
«Реванш Пшонноґо Паханата 2017»
Більмак: комітет ВР відклав перейменування
Звернення громадян селища Більмак
«Боротьба за Більмак: реванш коллабораціоністів»
«Боротьба за Більмак — топонімічні війни»
«Більмак — історія знищення»
«Більмак — топонімічна війна триває»
«Ренеґати заліплять вам очі ватою»