„Ялинкове гілля…“

„Ялинкове гілля...“

 
Старовинне містечко Луків на Волині має багато історій...
Але наймоторішною є історія занедбаного й покинутого двоповерхового маєтку в центрі містечка...

 

Посеред селища Луків, що колись слугувало навіть райцентром, світить порожніми вікнами двоповерхова споруда "під шубою": стіни вже оперізують розлогі тріщини, подвір’я заростає бур’янами, навіть бетонний паркан осунувся й похилився.
Ці стіни у Лукові старожили досі називають катівнею.
По Другій Світовій цей двоповерховий маєток був заграбастаний чєкістами для місцевого відділку КҐБ.
Привиди минулого досі нишпорять підвалами двоповерхової споруди луківського відділку КҐБ. Місцеві мешканці кажуть, що приміщення катівні "спокутує" гріхи, які чинилися у цих стінах. Не парадокс, а закономірність історії: у цьому приміщенні десятками років не може "прижитися" ні крамниця, ні бар, ні будь-що інше…
Старожили Луківа досі з неприязню згадують про "хазяєв" споруди, особливо — у період повоєння. Кажуть: у підвалах будинку закатували не одну людину, а ще подейкують і про закопані на подвір’ї тіла жертв чєкістів, через що, мовляв, там не те, що квіти, лопухи рости не беруться…

„— Мій батько покійний повсякчас згадував, як малим проходив повз цей будинок, аж раптом відчинилися двері, а звідти вибіг окривавлений чоловік. Слідом — постріл. Тіло затягнули назад…
Батько, наприклад, був переконаний, що у дворі цього будинку досі закопані тіла…“ — розповідає вчителька луківської школи пані Алла Марчук.
 

Наймоторошнішою історією з нещодавнього минулого Луківа є історія про те, як у 1951 році в застінках відділку КҐБ опинилось "за ізмєну родінє" 14 школярів — учні 8-х і 10 клясів місцевої школи.
Діти!.. 15 — 17 років!..
Луківські школярі об’єдналися довкола української ідеї, організували Молодіжну Організацію Націоналістів імені Євгена Коновальця. Діти не побачили прихильності до України ні у нацистських, ні у совєтських окупантах, тож вирішили самостійно боротися за Україну. Затіяли патріотичний гурток, писали патріотичні вірші, читали проукраїнську літературу, власноруч пошили синьо-жовтий Стяг України і ніби-то мали намір вивісити вночі у Лукові над райкомом. А Луків тоді був райцентром…

Керівником МОН ім. Євгена Коновальця вважався 17-річний Віталій Мелещук, серед ідейних натхненників — Борис Троцюк та Микола Піонтковський. Активним учасником був Олександр Каліщук. За інформацією, зібраною школою, брали участь у МОН: Лариса Місюк-Піонтковська (зв’язкова проводу ОУН), Любов Гринюк, Марія Гринюк-Бучковська, Галина Гапонюк, Тамара Наумчик, Микола Лазарук, Віталій Дем’янчук, Адам Давидюк, Володимир Малюк, Олексій Смаль…
А потім ці діти опинилися в таборах… Хтось і не повернувся…


Віталій Мелещук і Лариса Місюк

"докладная записка"
„В апрєлє 1951 ґода орґаны МҐБ Волынской області в пґт Луков разоблачілі і арєстовалі актівную антісовєтскую молодёжную орґанізацию в колічєствє 14 чєловєк, названную "МОН" (Молодёжная орґанізация националістов). Всє участнікі орґанізациі былі учєнікамі старших классов Луковской СШ, орґанізатором і руководітєлєм среді которых был учєнік 10 класса Мелещук Віталій Семенович 1934 г.р. із крєстьян-сєрєдняков, члєн ВЛКСМ. Участнікі орґанізациі "МОН" сістєматічєскі орґанізовывалі сборіща, ґдє чіталі националістічєскую літєратуру, пісалі антісовєтскіє стіхі і лістовкі…“ — писав у своїй "докладной запіскє" від 9 травня 1951 року совєтсько-окупантський так званий "пєрвый сєкрєтарь обкома КП(б)У" Іван Грушецький своєму "начальству" — так званому "пєрвому сєкрєтарю ЦК КП(б)У" Лєоніду Мєльнікову. У цій же "докладной запіскє" йшлося про вилучені книги, альбоми з віршами, вказувалось, що Прапор України вивішувався над райрадою і ще …"із'ято двє вінтовкі, автомат і 1500 патронов"!
Як стверджує учасник МОН Борис Троцюк, рядки про зброю дописали "для пущєґо ефекта", бо навіть на суді він про неї не чув.

„— 3-го квітня вночі КҐБісти увірвалися в хату, зробили обшук, і, хоча нічого не знайшли, сказали батькам, що "сина вашого затримуємо" — без жодного ордера, навіть не повідомивши причини. Правда, через два дні зробили повторний обшук — і все-таки знайшли отого альбома з віршами. Тримали нас три дні в Лукові, кожного окремо, але везли до Луцька всіх разом — в одній відкритій вантажній машині. Чому у відкритій? Може, сподівалися, що хтось втікатиме, щоб застрелити…“ — згадує Борис Троцюк.

У документах школи згодом знайшли накази про те, що учнів, "затриманих МДБ", належить "вважати вибувшими"…
Так, "Наказ №37" за підписом директора школи, містить три прізвища:
— Давидюк Адам — учень VIII-б кляси
— Дем’янчук Віталій — учень VIII-в кляси
— Лазарук Микола — учень Х-б кляси

І лише після смерті джуґашвілі-сталіна засудженим на чверть століття зменшили строки покарання. Як, скажімо, Олександрові Каліщуку. Колишній учень луківської школи, засуджений до 25 років виправно-трудових робіт в концтаборі суворого режиму ҐУЛаґ "Сєрдух" (Солікамскій р-н, Пєрмская, а тоді Молотовская область РСФСР), провів в уральській тайзі 10 років. Нині пан Олександр Каліщук — постійний учасник заходів у рідній альма-матер, приурочених подіям 1951-го…

Уперше вголос про підпільну луківську МОН заговорили на початку 1990-х, коли у волинській пресі з’явилася стаття про звірства над школярами. Автор дослідив цю тему, працюючи з архівами КҐБ. Підхопила естафету луківська школа, й через деякий час місцеві ентузіасти на чолі з вчителькою пані Марією Рудницькою відшукали імена учасників МОН, а головне — тих патріотів, які після табірних тортур лишилися живими…
Мало таких лишилося у живих: усі вони підірвали здоров’я у таборах ҐУЛаґу…
Із 2002 року у луківській школі організовують з’їзди учасників і шанувальників МОН ім. Євгена Коновальця.
Щорічна луківська сумна традиція — неодмінно несуть ялинкову гірлянду через все містечко до цвинтаря, проходячи повз моторошну порожню будівлю луківського відділку КҐБ, що чорними вікнами тхне чєкістським мороком услід…

…Звідси, з моторошної будівлі відділку КҐБ луківських школярів вивозили до луцької тюрми вантажівкою… Долівка вантажівки була встелена ялинковим гіллям… Знаєте нащо? А щоб кров'ю "нє іспачкать" кузов, якщо раптом "прі попыткє к бєґству" доведеться стріляти…

Ялинкове гілля по завершенню меморіяльної ходи через Луків земляки покладають до могили 17-річного керівника МОН Віталія Мелещука…
Його чєкісти вбили ще тут, у Лукові…

Сьогодні чимало хто з луківчан переконаний: саме через "неблагонадійність" Луківа після арешту школярів, совєтський окупаційний режим у 1959-му ліквідує Луківський район і переносить райцентр до Турійська, в якому Совєти з нуля почали розбудовувати адміністративну інфраструктуру. А Луків став занепадати… На додачу, совєтські окупанти у палаці ХІХ століття розмістили туберкульозний диспансер, щоб підкреслити свою люту ненависть до свідомого українського містечка.

У стінах колишнього райкому нині …школа…
Поруч стоїть типова совєтська скульптура піонєра і піонєркі — вочевидь, встановлена на початку 1950-х під райкомом.
А споруда, де катували дітей-патріотів, руйнується. Востаннє у стінах луківського КҐБ, кажуть місцеві, мав бути бар. Ані крамниця, ані бар довго в цій будівлі не протримались. Дехто переконаний, що будівлю треба освятити. Хоча сірі стіни й моторошні вікна підвалів завжди викликатимуть спогади про злочини режиму. Певно, було би краще споруду демонтувати, провести розкопки подвір’я в пошуках останків закатованих жертв, і потім на цьому місці відкрити Меморіял жертвам совєтського окупаційного режиму…

ДОВІДКА

Луків

 
Лу́ків (колишня назва с. Луково {1537-1557}, Мацеїв {1557-1946}; пол. Maciejów) — містечко (селище міського типу) в Турійському районі Волинської області, Україна.
Містечко внесене до Списку історичних населених місць України.

За гіпотезою львівського історика Бориса Возницького, який 10 років досліджував історію лицарського ордену тамплієрів, у XIII столітті у Лукові лицарі заснували фортецю. У книзі англійської дослідниці Гелен Ніколсон науковець натрапив на дані, що 1239 року тамплієри оселилися на Волині. За його словами, місце для замку лицарі вибрали невипадково: село Луків — на шляху з Києва до Варшави. А тамплієри саме поверталися з хрестового походу. У Чехії та Польщі цей орден з'явився на століття пізніше.
Від фортеці залишилися тільки глибокі рови та мережа підземель. Замок не зберігся, бо він був дерев'яний. Нині на місці замку — туберкульозний медичний заклад, який розміщується у палаці XIX століття. Для з'ясування цієї гіпотези потрібні розкопки, але вони неможливі, оскільки в лікарні знаходяться хворі з відкритою формою туберкульозу. Що робити з медичним закладом — наразі вирішує обласна влада.
Гіпотеза про фортецю тамплієрів піддається сумніву, можливо, у книзі англійської дослідниці згадується якийсь інший населений пункт з такою ж назвою? Безумовно, розкопки у селищі Луків розв'яжуть питання — вони доведуть чи опротестують гіпотезу Возницького.

Перша письмова згадка про Луків (тоді — село Лукове) датована 1537 роком. В той час воно було спадковим володінням Мацейовських (Мацієвських). Коли в 1557 році тодішньому власнику Лукова Станіславу Мацейовському польським королем Сигізмундом II Августом був наданий дозвіл на перейменування Лукова на Мацейовичі (Maciejowice), селище здобуло статус містечка, і в цьому ж році йому було дароване магдебурзьке право, також дозволили збудувати замок.
В 1915 році у Мацеїв увійшли частини австрійської армії, а в 1920 році його окупувала "красная армія".
У вересні 1920 року Мацеїв захопили польські війська і містечко знову опинилося під окупацією Польщі на період 1920–1939 років.
У 1939 році на територію Західної України знову прийшла "красная армія" і з вересня 1939 року Мацеїв під окупацією СССР. У 1940 році совєтський режим надав містечку статус "пґт" (селища міського типу), з цього ж року Мацеїв — адміністративний центр Мацеївського району Волинської області.
27 червня 1941 року Мацеїв окупований Третім Райхом.
З перших днів совєтсько-нацистської війни містечко було бомбардоване, знищено побудовану в ХІХ столітті залізницю Ковель — Любомль, перетворено на руїни костел св. Анни та Станіслава.
18 липня 1944 року Мацеїв знову перейшов під контроль "красной арміі" — нацистських окупантів змінили совєтські окупанти.
В 1946 році містечко Мацеїв перейменували на Луків, Мацеївський район перейменували на Луківський. Стара назва — Мацеїв, залишилася за залізничною станцією.
З 1959 року, внаслідок ліквідації Луківського району, містечко увійшло до складу Турійського району, до якого відноситься й нині.
З 1991 року, після розпаду квазідержавного утворення СССР, Луків — в Незалежній Україні.
Нині жителі селища власними силами намагаються відновити колишній статус славного містечка, яке не втрачає свою актуальність і на сьогодні.

Луків має досить вигідне розташування.
Луків розташований на півночі Турійського району, який розміщений у центральній частині Волинської області на північному заході України.
До міжнародної автомагістралі E85 (збігається із М19) Клайпеда-Каунас-Слонім-Луцьк-Дубно-Тернопіль-Чернівці від Лукова 33 км, а до міжнародної автомагістралі E373 (збігається із М07) Варшава-Люблін-Ковель-Сарни-Коростень-Київ — лише 2 км. До аеропорту міста Луцьк 100 км. Основні вантажопасажирські перевезення здійснюються через залізничну станцію Мацеїв, відстань до якої становить 2 км.
Населення — 3210 осіб.

Неподалік від Лукова знаходиться село Загорани, в якому відбувались події екранізованого роману Володимира Лиса «Століття Якова».

Матеріял укладено з відкритих джерел:
© «Волинська Газета» — Олена ЛІВІЦЬКА
На фото автора та з архівів: приміщення луківського відділу КҐБ; архівна копія наказу директора школи; Віталій Мелещук; Лариса Місюк.
© «Занесло в село»
Укладач матеріялу і титульна ілюстрація:
℗ Dem'än Dzüba
© «Porohivnyçä»