Українці та єдина Іспанія: від історії до сьогодення

Українці та єдина Іспанія:
від історії до сьогодення

 
Україні вистачає своїх проблем. Тому прикутість уваги частини Українців до подій закордоном інколи буває недоречною. Але зацікавлення подіями в Каталонії можна вважати назагал виправданим. По-перше, існує чимало причин проводити паралелі між історією та сьогоденням Іспанії та України. По-друге, питання можливого відокремлення Каталонії від Іспанії може опосередкованим чином уплинути і на ситуацію з боротьбою Українців за територіальну цілісність власної країни.

 

На цьому тлі цікаво поглянути, як Українці ставилися до проблеми єдності Іспанії у минулому.

Коли в 30-ті роки минулого століття після приходу до влади лівих сил єдність Іспанії опинилася під загрозою, патріотично налаштовані Українці підтримали ті сили, які її захищали. Більша частина українських земель була окупована більшовицькою Росією. Зате українське населення Галичини зі співчуттям поставилося до повстання іспанських патріотів на чолі з генералом Франко.

Це повстання надихало насамперед представників українського націоналістичного руху. У націоналістичній пресі того часу можна знайти сприйняття подій у Іспанії як провісника побудови нової, націоналістичної Європи, альтернативної як ліберальному, так і комуністичному проектам.

Але націоналісти у підтримці генерала Франко не були єдиними. Повстанців підтримали і представники більш поміркованих політичних середовищ, а також Церква. Греко-католицький митрополит Андрей Шептицький виступив зі спеціальним посланням “Про події в Іспанії”, де гаряче підтримав збройну боротьбу іспанських патріотів проти лібералів, соціалістів та маріонеток Комінтерну.

Деякі Українці не обмежилися захопленням чи підтримкою на словах. Серед тих, хто зі зброєю в руках захищав Іспанію від комунізму, були і українські добровольці — ветерани збройного протистояння 1917-1920 років.

Українські націоналісти відзначалися дуже приязним ставленням до франкістської Іспанії після Другої світової війни. Націоналістична преса рясніла публікаціями про підтримку Іспанії, яка на той фактично опинилася у міжнародній ізоляції. Особливо активно Франсіска Франко підтримував Дмитро Донцов. Він розглядав консервативну Іспанію і воюючу Україну (де не припинялася збройна боротьба проти комунізму) як два основні бастіони Європейської цивілізації. Іспанія мала стати місцем перебуванням лідера ОУН Степана Бандери (він тривалий час відмовлявся перебратися у безпечну країну, аби його переїзд не був сприйнятий за втечу, одначе за лічені дні до загибелі таки погодився скористатися гостинністю франкістів).

Проіспанська позиція ОУН у повоєнний час цікава через дві обставини.

По-перше, хоч іспанський уряд надавав помірну підтримку українським націоналістам, ОУН хотіла заручитися підтримкою більш сильних союзників у боротьбі з СРСР. Ними були Великобританія та США Проіспанська позиція певною мірою дискредитувала ОУН у очах британців та американців. Але відданість ідеалам традиційної Європи виявилася для українських націоналістів важливішою за кон'юнктуру.

По-друге, існувала небезпека через механічний “антиімперіалізм” симпатизувати саме баскським та каталонським сепаратистам, а не єдиній Іспанії. Але українським націоналістам вистачило здорового глузду не зраджувати прихильності до консервативної держави в ім'я підтримки інспірованих лівацтвом “визвольних рухів”.

Нещодавні події у Каталонії знову привернули увагу Українців. Дехто спокусився “антиімперством” і некоректними аналогіями між Росією та Україною. Але назагал і націоналісти, і ширший патріотичний загал прореагували на ситуацію в Іспанії тверезо. І це тішить.

Сьогоднішня ситуація дуже схожа на ситуацію 1930-х років. Каталонський сепаратизм був і залишається лівим. Не варто дивуватися, що мітинги на підтримку "незалежності" Каталонії сьогодні проходять під сумнозвісним гаслом “No Pasaran”, а часом — і під комуністичними прапорами. Щоправда, каталонська лівизна еволюціонувала так само, як і західне лівацтво у цілому. Сьогодні каталонські “борці за незалежність” поєднують сепаратистські гасла не з мріями про “світле майбутнє комунізму”, а з підтримкою ЛГБТ та мігрантів. Наприклад, у лютому цього року у столиці Каталонії Барселоні пройшов марш із критикою політики центрального уряду Іспанії щодо біженців. У заході взяло участь від 160 до 300 тисяч осіб. Маніфестанти вимагали від консервативного уряду Іспанії збільшити зусилля щодо прийняття мігрантів. Погодьтесь, що говорити про незалежність власного народу і одночасно підтримувати політику, що несе знищення Європі як такій — це дуже непослідовно.

Додаткова паралель — це російський фактор у розпалюванні нестабільності в Іспанії у 30-ті роки та зараз. Саме він, вочевидь, і став вирішальним для багатьох Українців.

Каталонці є співтворцями Іспанської держави. І вони дійсно мають право у разі потреби вийти з її складу. Але поки що немає ні потреби, ні конструктивних сил, готових відповідати за цей вихід. Навпаки, каталонські праві підтримують єдину Іспанію.

Зараз ситуація з Україною та Іспанією у дечому подібна. Українцям та народу Іспанії подібно до всіх інших європейських народів загрожує глобалізм і ліволіберальна ідеологія. Додатковою небезпекою у випадку двох наших народів є Росія Втручання Росії у іспанські справи, звісно, не таке радикальне, як відверта агресія проти України, та все ж у багатьох відношеннях робить ситуацію подібною. Тому добре, що багато Українців не спокусилися наївним і хибним у випадку Іспанії “антиімперством” і належно розібралися у іспанських подіях.

© Дмитро Сулима