„Meč Ščežbєç — totemnyǐ symvol nepozbuvnoї mriї lähiv pro Ukraїnu“

Meč Ščežbєç
totemnyǐ symvol nepozbuvnoї mriї lähiv pro Ukraїnu

 
11.11.2018 Польща на державному рівні святкує 100-ліття незалежності і …"1000-ліття взяття Куйова"!
Так-так, не дивуйтесь, вельмишановне панство — вони святкують! І ця тотемна залізяка посідає головне місце у цьому святкуванні.
"Меч-Щербець" — "Szczerbiec" — головний тотем польської державності, ним коронували всіх польських королів! Це головна польська святиня! Адже, за польською легендою, меч отримав своє власне ім’я "Szczerbiec" 1018 року, коли на ньому залишилася щербина після удару Болєслава "Хороброго" цим мечем по Золотих Воротах на в'їзді до Києва.
Щоправда, Золоті Ворота в Києві збудовані 1037 року!
Але тотемна залізяка все одно вже тисячу років лишається символом непозбувних бентег і мрій ляхів про завоювання України!

 

"Щербець" ("Szczerbiec") польською вимовляється як "Щежбєц", тож, будемо шанувати "власне ім’я" їх тотемної залізяки й надалі називати так, як залізяка зветься ляхами.
На титульній ілюстрації та в заголовку навмисно використано українську латиницю, аби "пшевєлєбна шляхта" ліпше зрозуміла, коли раптом прибіжать почитати цю публікацію. (А прибіжать, бо постійно бігають).
Втім, публікація не для ляхів, а про ляхів і для Українців.
Бо варто дещо розповісти про цих "адвокатув".

„I have a dream!“ — сказав якось Мартін Лютер Кінґ.
"У нас є Щежбєц!" — відповість кожен поляк.

Тотемна залізяка "Щежбєц"

Рівно 1000 років ця залізяка є сакральним тотемом ляхів!
Цей "Щежбєц" є коронаційна реліквія всіх польських королів!

Меч ніби-то належав головному польському герою Болєславу "Хороброму" (Bolesław I Chrobry) — польський князь (992-1025) і король з 1025 року, походить з династії П’ястів. При ньому Польща мала найбільші розміри за рахунок загарбаних сусідніх народів. Спробував заграбастати й Київську Русь, але упіймав облизня й стрімко повернувся до Польщі.

Похід Болєслава "Хороброго" на Київ в 1018 році за тисячоліття обріс міфами й легендами, перебільшеннями й фантазіями, на які здатні лише ляхи. Починаючи з брехні про удар мечем об Золоті Ворота Києва, які були збудовані лише через два десятки років після стрімкої втечі Болєслава "Хороброго" з Києва, і завершуючи сучасними вигадками всіляких "одзискачів всходніх кресів".

В Київську Русь восени 1018 року польського князя Болєслава покликав його зять, турійський князь Святополк Окаянний, щоби "пшевєлєбний князь" допоміг відібрати владу у "бариги" князя Ярослава Мудрого. Підтримуючи "новий курс" свого зятя Окаянного, Болєслав рушив на Волинь, розбив військо київського князя Ярослава Мудрого на берегах Західного Бугу, захопив Київ і, замість того, щоб передати місто за домовленістю Святополку Окаянному, сам засів у Києві. Але кияни, обурені грабіжництвом ляхів, почали добряче бити "пшевєлєбну шляхту", і Болєслав, ледь перезимувавши, мусив навесні 1019 року стрімко тікати з Київської Русі на свої мазовецькі багнища.

Польща не змогла заграбастати Київську Русь, проте втримувала за собою до 1030 року Червенські міста — укріплені міста Перемишль, Ярослав, Сянок, Червень, Волинь, Белз, Холм — ті самі окуповані в наш час Західні Терени: Надсяння і Холмщину. 1030 року київський князь Ярослав Мудрий повернув Червенські міста Київській Русі і вони входили до Волинського князівства, а в XIII—ХІV століттях до Галицько-Волинської держави.
Тож, похід на Київ для ляхів завершився нічим.

Втім, по поверненню на свої мазовецькі багнища Болєслав отримав прізвисько "Хоробрий" і 1025 року коронувався.
З тої пори навколо "Хороброго" невдахи-окупанта, що піджавши хвоста тікав з Києва, наплодилось безліч легенд про його неймовірну "хоробрість", а особливою легендою є казочка про меч, надщерблений об ще не збудовані на той час Золоті Ворота Києва.
Сотні картин, гравюр, малюнків з епізодом "взяття Куйова" та проїздом крізь не збудовані ще Золоті Ворота на білих конях князів Болєслава "Хороброго" та Святополка Окаянного, де всі кияни падають на коліна, а "Хоробрий" чомусь розмахує "Щежбєцом" немов Чапаєв.

"Болеслав I Хоробрий і Святополк I Окаянний біля Золотих Воріт Києва"
Картина польського художника Яна Матейко (1838—1893)

Тисячу років поспіль ця тотемна залізяка втілює одвічну мрію ляхів про їх омріяну "Вельку Польську Жечь Посполіту од можа до можа"!
Тисячу років ляхи падають ніц перед тотемною залізякою, котра втілює їх непозбувну бентегу про знищення України!
Тисячу років коронують цією залізякою своїх королів!
Тисячу років змальовують всюди свій "Щежбєц" з надщербиною розміром зі слонячу п’ятку!
Це нагадує сучасні кацапські мапи квазіутворення "РФ" з примальованим гіпертрофованим, себто, збільшеним у декілька разів, півостровом Кирим, який косо-криво приліплений до такої ж окупованої Кубані й при цьому збільшений до слонячих розмірів.
Саме так всюди виглядає надщербина на мечі "Щежбєц"!
Хоча насправді ніякої надщербини на залізяці не існує!

Реальна історія "Щежбєця" простежується від XIII століття.
Тобто, три сотні років після походу Болєслава "Хороброго" залізяка була невідомо де, а потім почалось активне міфотворство. Для залізяки вигадали ім’я та епічну легенду, забувши згадати, як "Хоробрий" з купкою ляхів накивали п’ятами з Києва від розлючених киян. Потім вигадали. що залізяка "народилася" 966 року, за півстоліття до появи "щербини". Залізяку оздобили коштовностями, аби мала вигляд тотему. Спочатку меч був знаком судової влади польських королів. Коронаційним парадним мечем "Щежбєц" став з 1320 року, коли після возз’єднання доти розділеної Польщі у Вавельській катедрі Кракова цим мечем коронували на престол Владіслава Локетка. У такий спосіб меч використовували до кінця XVIII століття, за винятком коронацій деяких правителів.

Коли над Жеччю Посполитою зависав черговий гаплик і цуґундер (а таке відбувалося постійно), тотемну залізяку "Щежбєц" вивозили з Польщі.
у 1790-х роках, коли прусські війська захопили Краків, польські коронаційні реґалії (зокрема, "Szczerbiec") були вивезені з замку Вавель до Берліна. Невдовзі Польща на 120 років утратила незалежність.

У 1809—1811-х роках "Щежбєц" був виставлений на продаж і його придбав россійський міністр юстиції князь Дмітрій Лобанов-Ростовскій. Від нього меч перейшов до россійського князя Демідова, а 1870 року — до колекціонера Алєксандра Базілєвскоґо (посла Россійської імперії у Франції).

1884 року — тотемну залізяку ляхів разом з усією колекцією Базілєвскоґо придбав россійський імператор Алєксандр III.
Відтак "Szczerbiec" зберігався в Ермітажі (Санкт-Пєтєрбурґ).

1928 року — за умовами сепаратного "ріжскоґо міра" (1921), СССР повернув тотемну залізяку Польській Республіці, і "Щежбєц" протягом 11 років знову зберігався на Вавелі.

1939 рік — після початку Другої Світової війни "Щежбєц" евакуйований до Франції, потім — до Великої Британії, а 1940 року — до Канади, де зберігався у польському посольстві в Оттаві. До комуністичної ПНР через опір польської антикомуністичної еміграції "Щежбєц" повернувся лише 1959 року.
Нині зберігається у замку Вавель у Кракові як одна з найшанованіших національних реліквій.

"Меч Щежбєц" — тотемний символ непозбувної бентеги ляхів про Україну

18.ІІІ.1921 — в Ризі Польща і "Совєтская Россія" підписують так званий "Ріжскій мір" — сепаратна змова, договір, яким між Польщею і квазідержавним утворенням "Совєтская Россія" було пошматовано терени незалежних держав: України, Литви і Білорусі. Москва і Варшава вирішили долі Українців, Білорусів і Литвинів за них.
Армія УНР, яка в цей час боронила від совєтської окупації Польщу і залишки теренів УНР, була зраджена. Доки Марко Безручко рятував Польщу від совєтської окупації, ляхи й кацапи вже з весни 1921 року вели таємні перемовини щодо пошматування України, Литви і Білорусі. Всі ранішні домовленості ляхів з Директорією УНР і Симоном Петлюрою виявились пустопорожніми і нічого не вартими. Польща зрадила всі свої союзні домовленості з урядом УНР. Армія УНР ще буде марити новим походом в Україну, помираючи в польських концтаборах, щоправда, Українці ще відчайдушно і голіруч підуть у останній Зимовий Похід, який завершиться поразкою під Базаром і масовим розстрілом понад півтисячі Захисників України...
Польща уклала сепаратний мир з Совєтами заради так званих "всходніх кресів", мантрою вимовляючи “Львув наш! Вільно наш! Мєнск — Совєтам!”

Сепаратна змова Польщі з квазідержавним утворенням "Совєтская Россія" відбулася за мовчазної згоди країн Антанти, насамперед, Франції.
Це була кривава згода Антанти проти України…

„…кляті ляхи з москалями
Україну шматували
і не подавилися…“

Вишенькою на торті "ріжскоґо міра" можна назвати пункт "про повернення культурних цінностей", згідно якого Польща повернула собі пресловутий "Меч Щежбєц", з яким так носяться всі польські загарбники й шовіністи всіх часів.
Совєтські окупанти "на знак дружби" віддали польським окупантам залізяку, яка є основою для головного польського міфу!
За вигадками ляхів — це "саме той меч, на якому під час взяття поляками Куйова у 1018 році залишилася щербина від удару Болєслава "Хороброго" мечем по Золотих Воротах! Пше-пше Шчєжбєц! Куйов наш!!!"
Все чудово, ось тільки Золоті Ворота в Києві збудовані 1037 року!
Тож ніякий "щєбждець" не міг торкатись головної брами Києва!
Та й ніякого надщерблення на залізяці ніде не видно.

Той самий "Меч-Щербець" — "Szczerbiec" в замку Вавель у Кракові

Проте, це не заважає ляхам падати ніц перед залізякою в замку Вавель у Кракові та малювати на шовіністичних "кресових" ґрафіках меч з оттакенною вищербленою розміром зі слонячу п’ятку щербиною!

Аналогічно гіпертрофованою та гігантською в уявленні ляхів має бути "Велька Польська Жечь Посполіта од можа до можа"!
Найскромніші шовіністи мріють про "лінію Дмовскоґо" — це головний духовний натхненник польського шовінізму.
Позиція Польщі з 1918 року базується на ідеях, сформульованих відомим (і все ще обожнюваним) польським ультра-шовіністом Романом Дмовським, який виклав "концепцію Жечі Посполитої" на тій самій ганебній Паризькій мирній конференції. За ідеологією Дмовського, Польща мала бути відроджена максимум в кордонах 1795 року Речі Посполитої, мінімум по проведеній "лінії Дмовського" з включенням у склад Польщі всієї Литви, половини Білорусі та України, половини Остпруссії, частин Померанії, Верхньої Сілезії і Тешинської Сілезії.
Українці, Литовці і Білоруси, Чехи і Словаки інтерпретувалися як "неісторичні народи", а відтак, за ідеологією польського шовінізму, не мали права на державність.
Саме Дмовський вимальовував мапу "великої Польщі" для ганебної Паризької мирної конференції, домалювавши до "Жечі Посполитої" терени сусідніх народів і країн — України, Литви і Білорусі, Чехії і Словаччини, Німеччини.
Ці вимоги майже були задовільнені за підтримки Франції.
Ідеологія Дмовскоґо вкрай популярна в сучасній Польщі.

Роман Дмовський і так звана "лінія Дмовського" — територіяльні зазіхання й претензії Польщі, висунуті на Паризькій мирній конференції.

Так звана "лінія Дмовського" — це й досі "програма мінімум" для польських шовіністів, але навіть такий ультра-шовініст, як Дмовський не міг подумки уявити в складі Польщі всю Сілезію і Померанію, суто німецькі міста Бреслау (Вроцлав), Штетин (Щецін)... Етнічні терени Німеччини після Другої Світової війни Польщі за вірну службу "подаріл" Сталін. Німецькі території відтоді поляки назвали "ново-одзисканою землею", німецьке населення жорстоко вигнали, з таким же насиллям, як і по відношенню до Українців, німецькі цвинтарі винищили. Ну, з мертвими "воювати" ляхи вміють...
Звісно, нині ляхи бачуть "велику Польщу" від Одра аж до Дніпра!
Ляхи завжди вважали "польськими мястами" історично українські міста Львів, Станіславів (Івано-Франківськ), Тернопіль, Перемишль, Ярослав, Холм, Замостя, Межиріч, Рівне, Луцьк, Ковель, Берестя, Більськ і Біле Підляшшя; литовські міста Вільнюс, Каунас, Сувалкі; білоруські міста Мєнськ, Білосток, Гародня, Ліда, Баранавічі, Наваґродак; Чеський Тешин...

Менш помірковані "одзискачі всходніх кресів" мають більші апетити й зазіхають на всю Україну, Литву і Білорусь, мріючи про "Вельку Польську Жечь Посполіту од можа до можа".
Нині по польським соцмережам популярні картинки та мотиватори з мальованими "мапами" омріяної "Вельки Польської".

Нагадують картинки з "картамі навароссіі" та "вялікай рассєйскай імпєрієй от Афона до Алясочкі".
Увесь цей шовіністичний великоімперський маразм ляхів уособлює та символізує головний тотем цих омріяних "одзискань", оповитий казковою легендою про "взятіє Куйова" та освячений коронуваннями "Меч Шчєжбєц"!

"Щежбєц" — тотемний символ
ляшських нацистів і фашистів

Нині "Шчєжбєц" вважається головним символом у польських нацистів, фашистів, шовіністів та "одзискачів сходних кресів".
Не варто навіть нагадувати, що фінансуються всі ці ультра-праві марґінали з Кремля, що вже неодноразово доведено розвідниками та оприлюдненою перепискою кремлядських кураторів суркова і малофєєва з дрібними лідерами найистських і фашистських двіжняків Польщі. Відчувши за спиною кураторство Кремля і отримуючи немалі кошти на своє нікчемне існування, польські шовіністи різного штибу, від дрібних марґінальних парамілітарних тирлувань до провладних політиків-шовіністів, немов крила відростили собі!
Воно й зрозуміло — вочевидь Кремль багато чого наобіцяв ще у 2014-му...
Поглянемо на цих звіряток.

Ляшські шовіністичні, нео-нацистські і фашистські утворення головним своїм символом вважають "Меч Шчєжбєц"!
Аякже, це ж головний тотем Жечі Посполітої! Куди з без "шчежбєця"?
Залізячка уособлює "взятіє Куйова", а себто, "покорєніє украйонцев".
Відтак, назва "Szczerbiec" у ляхів всюди!
"Szczerbiec" — так зветься головний журнал польських фашистів, наприклад.
У польських книгарнях всюди око чіпляється за слово "Szczerbiec". Щоправда, коли придивитись, то бачиш, що це шовіністична макулатура. Власне, польські книжкові полиці мало чим відрізняються від кацапських.

А ось які чудові екземпляри — обкладинки фашистського журнальчіку "Szczerbiec".
"Зіґ хайль! Зіґ хайль, пшевєлєбна шляхта! Пше-пше..."

Ляшські шовіністичні, нео-нацистські і фашистські формації носять купу назв "Szczerbiec"; сайти, часописи і видання носять купу назв "Szczerbiec"; "патріотичний одяг" із символікою "Szczerbiec" — кругом і всюди лиш "шчєжбєц" і "креси", "креси" і "шчєжбєц"!

Вулиці теж носять назву "Szczerbiec"!
Так-так, в польських містах і містечках, особливо на окупованих Західних Теренах України (Підляшшя, Холмщина, Надсяння, Лемківщина) — постійно можна зустріти вулиці, названі на честь тотемної залізяки, на честь "Армії Крайової", "комбатантов", "батальйонєв хлопськєх" та іменами тих, хто особливо відзначився під час ляшського геноциду Українців.
Тобто, ляхам можна називати свої вулиці на честь кривавих вбивць, бо для ляхів ці вбивці є "героями", адже вони вбили так багато Українців, а ось коли Українці вшановують героїв ОУН і УПА, то ляхи верещать, немов недорізані свині.

Свій "щежбздєць" ляхи всюди намагаються притулити і в Україні.
Ну, це як кацапи всюди свої метастази поширюють і лишають мітки, або як собаки всюди мітять територію, підсцикаючи кущі, так і ляхи мітять своїм "щежбздєцьом" та "пам'ятниками".
Встановлене у 1990-х роках, усупереч рішенню Львівської міської ради, на Личаківському цвинтарі, на польському військовому меморіалі ("орльотам") бронзове зображення "Щежбєця" періодично стає каменем спотикання в українсько-польських взаєминах.
Теж помітили, як собаки.

А в Польщі всюди "Щежбєц"!
Крамниці різного штибу пропонують купу різноманітних сувенірів "Щежбєц", від значків, брелків і наліпок, до "патріотичного" одягу, а скільки варіянтів подарункового меча "Szczerbiec"! Тут тобі й невеликі, і точні копії, і "прості" для середнячків, і срібні-позолочені для багатіїв, і у "простих" футлярах, і у вишуканих з червоного дерева.
Немає сенсу публікувати тут однотипові світлини цих однотипових сувенирів та подарункових залізяк.
Зрозуміло, що для ляхів "Щежбєц" — головний тотем!
Ідея-фікс!

Кругом і всюди лиш "шчєжбєц" і "креси", "креси" і "шчєжбєц"!

Розумієте, вельмишановне панство, — головною реліквією ляхів, якою коронували всіх королів на мазовєцьких багнищах, є залізяка, яка за легендою була подряпана об Золоті Ворота, коли "поляки взяли" Київ!
Ляхи протягом тисячі років вважають цю залізяку символом "завоювання" України!
Себто, тисячу років ляхи сплять і бачать завойовану Україну...
Головна національна ідея-фікс і сенс життя ляхів — "креси", тотем — "шчєжбєц"
Ляхи мріють про "Вєлька Польська" і "Жечь Посполіту од можа до можа"!

2018 року Польща планує вельми пафосно відзначати 100-ліття незалежності й "1000-ліття взяття Куйова!"
Вочевидь, ляхи мріяли, що обіцяні Кремлем у 2014 році "всходні креси", — себто, Львів, Галичина і Волинь, — стануть головним подарунком Москви польським "братьям" до 100-ліття незалежності й "1000-ліття взяття Куйова!"
Можна лишень-бо уявити, ЯК би святкували ляхи, коли Кремлю вдалось би виконати обіцянку-цяцянку! Який би був шабаш ляхів в окупованому Львові, як би ляшська шляхта носилася нині з верещаннями “Львув наш! Вільно наш!” зі своєю тотемною залізякою, бігаючи від колись німецького Штетина до Львова, зі Львова до Вільнюса і знову до колись німецького Данциґа.
Але мрії "кресових одзискачів" не збулись, тож доведеться просто пооблизувати залізяку в Кракові та пускати соплі непозбувної бентеги по "всходнім кресам".
Облизня спіймала "пшевєлєбна шляхта"! Дзуськи вам, а не Львів!
Засуньте собі свій "шчєжбздєць" у щілину!

Ляхи — історія тисячолітніх побрехеньок! 😀
 

© Dem'än Dzüba
© «Porohivnyçä»
2018.ХІ.11