Архіви КҐБ:
Що коїлося на Запорожжі напередодні Голодомору

 
До 85-роковин Голодомору запорожський історик Юрій Щур, який працює з розкритими архівами КҐБ, підготував архівні матеріяли про те, що коїлося на Запорожжі напередодні Голодомору і до якого катастрофічного стану 1931 року було доведене запорізьке село совєтськими "крєпкімі хазяйствєннікамі".

 

Архіви КҐБ:
Що коїлося в запорізькому селі напередодні Голодомору

 

Чекісти пильнували українські села, адже тамтешній рух опору, поки не був знищений Голодомором, становив більш ніж серйозну небезпеку для совєтського окупаційного режиму.

Українське село під час Української Революції було опорою для антисовєтської боротьби — насамперед працьовиті селяни, яких потім обізвуть "куркулями" та знищать. Нелояльність села до совєтського окупаційного режиму, себто, до "нової влади" визнавали й большевіки. Наприклад, у досьє, складеному чекістами в 1950 році на Херсонську область, чи не кожний район "заплямований" або антибольшевицьким спротивом під час Революції, або антиколгоспним — під час "колективізації". Й таке спостерігалася по українських селах скрізь. Відповідно, совєтські спецслужби мали пильнувати за селом: стежити як за економічним становищем, так і за настроями селян.

Аж до Голодомора "красная власть" побоювалася загального селянського повстання в Україні і чітко розуміла, що може його не пережити. Саме через це українське село було цинічно покаране — вибите голодом…
Завдяки доповідним запорізьких співробітників Державного політичного управління (ҐПУ — "Ґосударствєнноє політічєскоє управлєніє"), які передавалися керівництву Компартії, можна зрозуміти, що коїлося в місцевих селах напередодні терору голодом — в 1931-му та першій половині 1932 року.

Отже, повсюдно спостерігалася недбалість в обліку "трудоднів", відповідно до яких колгоспники могли претендувати на оплату — частіше за все, продуктами. Наприклад, у Запорізькому районі в "артілі ім.Сталіна", попри вимоги колгоспників обліковувати трудодні щоденно, занесення до трудової книжки робилися раз на тиждень. Звідси й багато неточностей не на користь пересічних працівників. Зокрема, колгоспник на прізвище Токмак до артілі вступив 10 березня 1931 року, але трудову книжку отримав лише у листопаді. Дані про відпрацьовані дні у ній були відсутні. Лише за жовтень були проставлені трудодні, але не всі. З листопада 1931 по січень 1932-го жодних даних знову не було. Тобто напередодні шаленого голоду чоловік не міг отримати навіть ту жалюгідну частину продуктів, яку чесно заробив у колгоспі.

В "артілі ім.Ілліча" Мелітопольського району вартість трудодня знецінили "безголові та розхлябані" місцеві керівники. Відмашку на збирання врожаю кукурудзи, соняха та картоплі дали запізно. Картопля померзла і через це згнила. На полі залишилися незібраними шість гектарів огірків. Величезний сад, який був в артілі, дав прибутку лише 167 рублів, оскільки більшість фруктів розікрали.

У Коларівському районі, що існував до 1939-го року, у бухгалтерії "колгоспу ім.Левського" панував повний безлад, облік трудоднів не вівся взагалі, і результатів господарського року ніхто не знав. Відповідним було і ставлення до колгоспної роботи. Приставлені до загнаних у колгосп коней конюхи могли по кілька діб не виходити на роботу, тварини лишалися без їжі та води. Колгоспники-власники коней кидали роботу й бігли до них, щоб нагодувати та напоїти.

В артілі "Перемога" Мелітопольського району худоба таки загинула. Протягом 1931 року тут недорахувалися 18 корів, 88 телят і 187 свиней. Такий стан речей у доповідній ҐПУ пояснювався браком харчів для худоби. Ще 45 корів були хворі на туберкульоз. Телята від них поголовно гинули. Саме приміщення, де утримувалася худоба, було в жахливому антисанітарному стані.

Не кращою була ситуація в "артілі ім.Сталіна" в селі Комишуваха сучасного Оріхівського району, де кількість коней зменшилася на 94 голови. Умови, в яких утримувалися коні, також були жахливими. Чекісти повідомляли, що, зважаючи на скудний раціон тварин, існувала загроза подальшого погіршення становища. Аналогічною була ситуація у Мар'ївці сучасного Запорізького району. Разом із тим, привертає увагу, що про раціон колгоспників та загалом їхній матеріальний стан у доповідних ДПУ ані слова: у цьому сенсі люди комуністичне керівництво не цікавили.

У комишуваській "артілі ім.Сталіна", між тим, били на сполох через нестачу робочих рук. Тогочасною "заробітчанською Польщею", а часто і єдиною можливістю не померти з голоду для запорізьких селян було будівництво ДніпроҐЕСу та заводів. До Запоріжжя вирушила половина артілі — 300 людей. Відповідно, "фахове" керівництво артілі прохало зменшити посівну площу на 100 гектарів, віддавши їх під сінокіс. Мовляв, на обробку орних 100 га треба 200 людей, а на сінокіс вистачить десятка.

Робітники "артілі ім.К.Маркса" Запорізького району втечу на роботу до Запоріжжя пояснювали приблизно так: "Хто працює на заводі, всього має вдоста, а в артілі прожити неможливо. Краще бути робітником, ніж працювати у сільському господарстві".

Попри жахливий стан сільських справ ОҐПУ продовжувало шукати та знаходити по колгоспах ворогів. В одній лише "артілі ім.Сталіна" нарахували 90 колишніх махновців, шість "куркулів", трьох "церковників", чотирьох білих офіцерів, двох службовців Державної варти (гетьманської) та чотирьох городових. У Мелітопольському районі в колгоспі "Промінь культури" виявили "куркульське угрупування" з 10 людей, яке "проводить антисовєтську агітацію". Це угрупування начебто намагалося організувати "жіночий бунт" під час хлібозаготівель. Загалом же факти "шкідництва" зафіксували у 19 колгоспах з 200.

Не обійшли чекісти увагою культурний побут колгоспників. Повідомляли, що у Комишувасі будинок колективіста — простіше кажучи, клуб — працює в цілому задовільно, але великим мінусом є відсутність бібліотеки. З доповідної випливає, що наявні книги не відповідають зацікавленням читачів. Є лише 750 примірників, з яких 300… — "Хворість коняки в одноосібному господарстві". Варто зазначити, що у Комишувасі ще 1904 року була відкрита "Народна безкоштовна бібліотека-читальня". І попри кілька років активних бойових дій під час Революції, станом на 1921 рік ця бібліотека налічувала 2634 книги, які розподілялися за десятьма основними темами. Куди поділися вони з остаточним встановленням "новой красной власті Совєтов", лишається тільки здогадуватися.

У Коларівському районі, де з XIX сторіччя мешкали болгари-переселенці, у Будинку колективіста Полоузівської національно-болгарської "артілі ім.Сталіна" література у читальні була, але здебільшого російською, а не болгарською мовою. Тутешні селяни прагнули якогось культурного життя, але така робота майже не провадилася.

Куди більше непокоїла чекістів ситуація, що склалася в районі з дитячими яслами, адже вони були однією з форм колективізації. Селяни відмовлялися приводити туди дітей. Співробітники ҐПУ пояснювали це тим, що в селах не було проведено відповідної роз'яснювальної роботи. Насправді ж і не в останню чергу відмова від ясел була зумовлена кепським і недолугим доглядом за дітьми. Вочевидь, не набагато кращим, ніж за конями. Через це чимало ясел були ледь не одразу закриті.

Такими були "збольшевизовані" запорізькі села напередодні найстрашнішої трагедії у своїй історії.

Великий Токмак і Оріхів — єдині в тодішній Дніпропетровскій області, де районне керівництво було показово репресоване "за срыв хлєбозатовок".

Архіви КҐБ:
Як запорізька сільська "верхівка" реагувала на хлібозаготівлі 1932 року

 

До 85-роковин Голодомору запорожський історик Юрій Щур (Yuriy Shchur), який працює з розкритими архівами КҐБ, підготував архівні матеріяли про те, до якого катастрофічного стану 1931 року було доведене запорізьке село совєтськими "крєпкімі хазяйствєннікамі". Попри це, 1932-го було розпочато хлібозаготівельну кампанію, котра була ні чим інакшим як відвертим грабунком і стала однією з причин Голодомору. Окупаційний совєтський режим цілеспрямовано, "програмно" йшов на знищення українського села.
Разом із тим, розсекречені документи совєтських спецслужб свідчать про те, що на місцях знаходилося чимало рядових партійців та комсомольців, які опиралися страті їхніх краян голодом. Аби не брати участі в грабіжницькій хлібозаготівлі, запорізькі сільські чиновники й партійці готові були відмовитися від партквитків, роботи, іноді й від життя.

Отже, в Оріхівському районі заступник голови Жеребецької сільради (згодом совєтські окупанти назвали село "Кіровскоє", нині це село Таврійське), кандидат КП(б)У Давиденко заявив: "Боротися за виконання плану хлібозаготівель буде важко, але я знаю вихід з таких труднощів — направлю партквиток в РПК (районний парткомітет) і тоді буду вільний".

У Токмацькому районі голова "артілі ім.Будьонного", член партії Одинець, отримавши план хлібозаготівлі у 59 тисяч пудів (1 пуд дорівнює 16,3807 кг), серед членів правління висловився: "Я бачу, що цей план мене угробить, буду ставити питання перед партосередком про зняття мене з роботи, так як в скорому часі мене виключать з партії через невиконання настанов партії".

Відвертим був секретар Усевського партосередку Велико-Білозерського району: "Бачу, що план нереальний, й думаю найближчим часом з села втекти".

У Якимівському районі завідуючий земвідділом Селін говорив, що "хлібозаготівельний план нереальний, цим планом ми ставимо під загрозу існування колгоспів, особливо враховуючи минулорічний досвід".

Голова Запорізької міськради Нехворостний висловився про план хлібозаготівель наступним чином: "План для Запоріжжя нереальний, я ще раніше підрахував з Неструєвим, і у нас виходило, що район зможе дати лише 40 тонн, а заплановано 41 тонна".

У Бердянському районі при проробці плану хлібозаготівель на партійному зібранні у селі Софіївка голова сільської ради Степанов та секретар партосередку Водинчаров говорили, що план нереальний і його неможливо виконати. При цьому Степанов сказав: "Я — пастух свого стада й не допущу до того, щоб мій народ голодав, у випадку голоду буде відповідати не РІК (райвиконком) і РПК, а я. Через те треба виробити свій план й працювати над виконання такого". Подібні розмови були характерними й для інших сіл району.

У тогочасному Молочанському районі уповноважений райвиконкому по Райхенфельдській сільраді, член партії Водяга у присутності голови і члена правління колгоспу, заявив: "Хай у мене заберуть партквиток, хай мене повісять, але колгоспників ні в якому разі без хліба не залишу. Наданий план для Рейхенфельдської сільради не виконаємо".
(Райхенфельд — колишнє німецьке містечко Молочної колонії Фольксдойче, а згодом, село Молочанського району — нині це село Плодородне Михайлівського району, після Голодомору і остаточного знищення німців-колоністів заселене москалями — єдиний в Україні населений пункт, де все ще ховається останній сталін в Україні!)

У вересні 1932 року у Велико-Білозерському районі голова артілі "Путіловець", колишній активний учасник встановлення большевицького режиму Денисенко відмовився від мобілізації колгоспників на виконання плану хлібозаготівель. Ба більше, агітував проти вивезення хлібу. Денисенко говорив, що "у нас хліба вистачить лише до Різдва, на нас нажимають, щоб ми вивозили хліб. Ми самі нічого не можемо зробити, не в силах дати хліба". А на зборах активу голова артілі заявив: "Ми не одного фунту хлібу не дамо. Ви нам не погрожуйте, ми не боїмося, голодна смерть страшніше".

Зі слів голови Трудової сільради Чайки, що дійшли до нас в "чекістських" доповідних, можна зрозуміти ситуацію, що склалася унаслідок хлібозаготівельної кампанії. "Нам уже робити нічого, хліба нема, увесь вивезли, вивезли навіть й відходи, сіяти нічим, в трьох колективах нема ні одного кілограма зерна. Не знаю, що будемо робити далі", — казав голова сільради. Його підтримав секретар партосередку Таранько: "докерувалися так, що й самі виходу не знайдемо. Це через те, що в нашій партії є зажим, не можна сказати правди; навіть, якщо нема, говориш, що є. Не знаю, що будемо робити далі. Молотьбу закінчили, плану хлібозаготівлі ще не виконали, сіяти нічим й забезпечити колгоспників також нічим. Довели колгоспи до того, що самі себе мають ліквідувати".

Схожі думки висловлював голова комуни "Прогрес" Токмацького району: "Жнива закінчені, план хлібозаготівлі не виконаємо, а їсти будемо кукурудзу".

У Василівському районі уповноважений по хлібозаготівлі у селі Верхня Криниця Файнштейн до села й не їздив. Оточенню говорив приблизно таке (а ті вже донесли до ҐПУ): "Чого мені туди їхати, коли мені там робити нічого, хліб давай, а його уже там нема, нічого їсти, нічого сіяти й нічого заготовлювати. Що я можу сказати колгоспникам: "вези хліб", коли я знаю, що його вже там нема".

Досить скептично відреагували в селах і на зниження плану хлібозаготівлі. У Токмацькому районі секретар партосередку Логвиненко говорив: "Ми вивезли в хлібозаготовку 1483 центнери зернохліба й більше везти нічого, так як я навіяв з полови й озадків 60 центнерів зерна й більше сіяти нічого, так що, якщо план хлібозаготівель з нас не знімуть, ми його все одно не виконаємо". Голова "артілі ім.Будьонного" Одинець, який був присутній при цій розмові, підтримав Логвиненка: "У мене така ж картина, скільки не знижуй, все одно вивозити нічого".

У "артілі ім.Будьонного", але вже Михайлівського району, навіть за умови зниження на 50% плану хлібозаготівель, можливостей виконати його також не було. Така ж ситуація спостерігалася й у артілі "Барикада", де могли зібрати лише 47% від спущеного "згори" плану. Голова артілі "Відповідь імперіалістам" Тітов у розмові з членами правління наводив цифри: "Ось ми вже молотьбу продовольчих культур закінчили, але вивозити на хлібозаготівлю нічого; план у нас виконаний по відношенню до першого завдання на 21,8%, по відношенню ж до зменшеного завдання — на 27,7% з цього ясно видно, що план ми не виконаємо".

У Мелітопольському районі також заявляли про неможливість виконати план. Уповноважений Фонарьов говорив про три "підшефні" колгоспи: "У мене колгоспники вимагають відповіді на питання, що їм робити з кіньми і що думає собі уряд, залишаючи коней без фуражу. Я не в змозі щось відповісти, але сам бачу, що в колгоспах коні дохнуть як мухи".

Вже дуже скоро один за одним села на Запорожжі почнуть потрапляти на "чорні дошки", їх будуть оточувати "заґрадотряди", а деяких комуністичних керівників колгоспів та навіть районів показово будуть репресувати.
Великий Токмак і Оріхів — єдині в тодішній Дніпропетровскій області, до складу якої (до 1939 року) входили терени Запорожжя, де районне керівництво було показово репресоване "за срыв хлєбозатовок".

© Юрій Щур (Yuriy Shchur)
© «Depo.Запоріжжя» ZP.DEPO.UA
© «Depo.Запоріжжя» ZP.DEPO.UA
· При підготовці до публікації використано документи з книги: Розсекречена пам'ять: Голодомор 1932-1933 років в Україні в документах ГПУ-НКВД / Упор.: В. Борисенко, В. Даниленко, С. Кокін та ін. - К.: ВД "Стилос". 2007. - 604 с.