Перейти до контенту

«НЕЗЛАМНІ» — чин Біласа і Данилишина екранізовано

✠ «НЕЗЛАМНІ» ✠
Чин Біласа і Данилишина екранізовано

 
До 90 річниці ОУН готується вихід короткометражного фільму «НЕЗЛАМНІ» — про Чин Біласа і Данилишина.
Патріотичне документально-художнє кіно «Незламні» знімають на Львівщині у місті Городок місцеві ентузіасти на чолі зі священником УГКЦ отцем Михайлом Греділем, він же військовий капелан ЗСУ „Апостол“, який є автором ідеї та виступає у ролі режисера і оператора фільму.
Фільм на основі реальних подій професійно відзнятий фактично аматорами, без багатомільйонних бюджетів з Держкіно чи Мінкульту, без підтримки, — лише силами панотця і молоді!
Презентовано трейлер і саундтрек короткометражної стрічки.


 

Чин Біласа і Данилишина — одна із найбільш гучних акцій українського націоналістичного підпілля проти польського окупаційного режиму в добу Інтербеллум (Міжвоєння). Українці перетворили невдалий терористичний акт на грандіозну інформаційну перемогу. Ніколи перед тим і після того страта двох Українців не викликала такого резонансу у Галичині, як смерть Василя Біласа та Дмитра Данилишина.
Докладно про чин Біласа і Данилишина у вищезазначеній теґом публікації.

Галичина, 1930-ті роки.

Після кривавої "згоди" Антанти й пошматування України між Польщею та квазідержавним утворенням "Совєтская Россія" за умовами сепаратного "ріжскоґо міра" в 1921 році, Західні Терени України опинились під польською окупацією.
Отримавши бажані "всходні креси", Польща миттєво почала всілякі утиски проти Українців.
Ліквідовуються українські установи, зачиняються українські читальні та школи, спустошуються українські села. Містами та селами котиться уся ненависть польського загарбника — "пацифікація" (польська етнічна чистка на українських теренах), а з нею злидні, голод, смерть…
Українці почали чинити опір польським окупантам…
«Здобудем волю Україні або ж згинемо у боротьбі за неї!»
І з’являються вони — незламні!

«НЕЗЛАМНІ»
Фільм на честь Чину Біласа і Данилишина

II► «НЕЗЛАМНІ» — трейлер фільму

«НЕЗЛАМНІ» — короткометражний художній історико-документальний фільм, знятий на основі реальних подій, що розгортаються у місті Городку на Львівщині у 1932 році.

Наприкінці листопада 1932 року Українська Військова Організація і Організація Українських Націоналістів планують здійснити акт експропріації одного із польських державних поштових відділень. Цього разу об’єктом стала пошта у містечку Городок (польська окупаційна назва — Gródek Jagielloński — Ґродек Яґеллонський). За інформацією ОУН там нібито не було належної поліційної охорони, а розташування будинку на території було вдале для відступу вояків.

ОУН для реалізації своє діяльності потребувала, окрім людських, також фінансових ресурсів. Вони залучали двома шляхами: збором добровільних пожертв серед місцевого населення або примусовим вилученням коштів у польських державних інституцій — так звані експропріаційні акти. Адже податки, котрі з Українців видушував польський окупаційний режим, йшли на "пацифікацію" та пригнічення Українців, а відтак в Екзекутиві ОУН було вирішено, що ці кошти необхідно повертати шляхом експропріації на визвольну боротьбу проти окупантів. ОУН вирішила так діяти саме з огляду на аналогічну діяльність "начальника Речі Посполитої" Пілсудського, котрий пишався своєю терористичною діяльністю в молоді роки і ставив це у приклад, тож у Польщі експропріації на користь Речі Посполитої вважались нормою. Звісно ж, польський тероризм поляки схвалювали, а ось такі ж дії з боку українських повстанців чомусь польських окупантів вельми дратували.

Група бійців УВО-ОУН (Української Військової Організації та Організації Українських Націоналістів) здійснюють акт експропріації польського поштового відділення у Городку для експропріації коштів, з метою використати їх на користь боротьби проти польського гніту над українським населенням Галичини.

Цей напад мав особливе значення не тільки тому, що до його організації були причетні майбутні провідники ОУН та організатори Української Повстанської Армії — Роман Шухевич та Микола Лебідь, а ще й тому, що незважаючи на той факт, що акція провалилася — двоє вояків загинули, двоє були арештовані й невдовзі страчені — ОУН зуміла перетворити цю бойову поразку в масштабну пропаґандистську перемогу. Заарештовані польською поліцією Василь Білас та Дмитро Данилишин, які мали найбільший бойовий досвід і відповідали за конфіскацію грошей із каси, стали національними героями. За Незалежної України Юрію Березинському, Володимиру Старику, Василю Біласу та Дмитру Данилишину встановили пам’ятник перед входом у Городоцьку районну державну адміністрацію (тодішнє відділення пошти на яке був здійснений напад).

У фільмі, як і в реальності, на головних героїв Василя Біласа, Дмитра Данилишина, Володимира Старика та Юрка Березинського чекають нелегкі випробування, виклики долі, та зустрічі віч-на-віч із ворогом. Ризик, зазирання смерті у вічі, авантюри та зрада, а все заради одного — аби розворушити тут темні українські маси.
Адже, за злою іронією долі, повстанців затримали до появи польських жандармів саме українські селяни завдяки фальшивому поголосу, який запустила поліція, мовляв, це злочинці, які пограбували український кооператив й хочуть пограбувати ще. Селяни напали на поранених вояків, розлючений натовп почав їх бити, попри те, що хлопці кричали, що воюють за Волю України. Зупинив це неподобство місцевий парох УГКЦ… Згодом мешканці села Верин відчули на собі зневагу всієї Галичини й, спокутуючи провину, на місце полонення вояків насипали жменями курган та встановили меморіяльного хреста…


Хлопці були вбиті миттєво після "наглого суду" (так називались стрімкі "судочинства" польського окупаційного режиму). Попри чисельні звернення громади та інтеліґенції Галичини до польського окупаційного режиму, окупанти вирішили провести показовий розстріл юнаків.
Перед смертю хлопці встигли вигукнути: „Жалкуємо, що доводиться лиш раз помирати за Україну!“
Юнаки назавжди лишились Героями Других Визвольних Змагань!…

«Тобі, Україно моя, і перший мій подих, і подих останній тобі».
«Здобудем волю Україні або ж згинемо у боротьбі за неї!»

Саундтреком до фільму став Славень ОУН „Зродились ми великої години“ у виконанні Зоряни Коновалець.

♪ II► Зоряна Коновалець — „Зродились ми великої години“
саундтрек до фільму «НЕЗЛАМНІ»

 

Кіно для молоді і «Апостольська Чота»

Як при бажанні можна згуртуватись і разом відзняти історично-патріотичне кіно?
Було би лиш бажання й натхнення! Та спільна воля втілити ідею.
Ідея і чин в дії — саме про це розповідь нижче.

Ідея зняти малобюджетне кіно, яке б максимально точно передавало тонкощі цієї події, виникла у священника Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) пана отця Михайла Греділя ще десять років тому. Спочатку це була ідея патріотичної п’єси чи спектаклю для молоді.
Втім, кілька років тому Держкіно виділило понад 25 мільйонів гривень на зйомки фільму «Екс», у якому, зокрема, розповідають про наліт на пошту у Городку. Хоча фільм так і не вийшов на широкі екрани, бо далі трейлеру справа не пішла, але після перегляду трейлеру у отця Михайла виникли двоякі враження. Фільм не дозволяє зрозуміти патріотизм героїв, адже там вони подані більше як авантюристи-розбійники, бойовики-бандити, "бандеравцы", ніж справжні інтеліґенти патріоти, якими вони насправді були…
Ну, ми всі знаємо, як у нас знімались у попередні роки "укрАінскіє фільмы" — багатомільйонні бюджети "на распіл", гучна промокампанія, прибуток московським правовласникам і на виході — чергове "кіно" або про "тупых хахлов", або про "бандеравцев-нацистав-фошыздов". Все як завжди. Цинізм лиш в тому, що таке "кіно", зняте в Україні, вважається "укрАінскім" і часто фінансується з державних коштів.

Отець Михайло Греділь вирішив зняти справжнє кіно і максимально точно передати події про акцію, відому як чин Біласа і Данилишина.

— Коли ми щороку приходили на панахиду до пам’ятника Данилишину, Біласу, то я помітив, як дітям, яких туди добровільно-примусово приводили, нудно стояти. Всі ці довгі промови чиновників, молебень і "якийсь" пам’ятник — це не зовсім те, що зацікавлює сучасну молодь. Виникла думка, що варто було б у живий спосіб пояснити значення цієї події, щоб молодь розуміла, чому ми щороку згадуємо цих людей і називаємо їх героями? Певний час я думав над п’єсою із великою кількістю деталей на сцені. Та ця ідея швидко відпала, оскільки кіно – це пам’ять на роки, і воно доступне для всіх у будь-який час. Я та наші місцеві патріоти роздумували над тим, щоб знайти якусь таку кіноконтору, яка б за невеликі гроші зняла фільм по нашому сценарію. Але було багато нюансів і ідея загубилася у житейській рутині, — розповідає отець Михайло.

Та, як-то кажуть, всяка ідея потребує часу, щоб реалізуватися.
Революція Гідності та війна на Сході багато чого змінила, змінила вона також життя отця Михайла Греділя. Адже він один із тих, хто виконував свою місію капелана у зоні АТО…

— Я зрозумів, що молодь, як ніколи до того, потребує національного виховання. Бо сьогодні — війна на Сході; а хто знає, що буде завтра? На базі дітей, які ходять до нашої церкви і з якими неодноразово їздили у Карпати, ми почали формувати молодіжну організацію, мета якої — виховувати національно свідомих Українців. Ще військові на Сході дали мені позивний „Апостол“, звідси і виникла назва теперішньої офіційної нашої ГО «Апостольська Чота», — каже отець Михайло.

За ці кілька років «Апостольска Чота» стала великою (у межах Львівської області) дисциплінованою та живою організацією, яка постійно пропонує щось цікаве своїм учасникам та громаді міста і району загалом. Під час АТО активістами «Апостолської Чоти» було налагоджено логістику постачання допомоги від Городка до наших військових на Сході. Виник напрямок допомоги діткам, які потребують коштів для операції. Створено дві футбольні команди, свій ансамбль, відбувається тактична підготовка (навчання та змагання з пейнтболу). Навіть налагоджено випуск своєї газети «Вісник Апостольскої Чоти». А для маленьких "чотиків" працюють творчі гуртки. Зараз до «Апостольскої Чоти» причетні кілька сотень дітлахів, якими, крім отця Михайла, опікуються "випускники" організації та старші місцеві активісти. Вони двічі на рік роблять збори, складають план роботи, мають свій статут, у них є свої однострої, присяга та ієрархія (наставник — вихованці).
Тобто, фактично, це аналог «Пласту».

Ще одним цікавим із напрямків роботи «Апостольскої Чоти» стали зйомки невеличких соціяльних патріотичних роликів.
Один із найбільш вдалих — це художньо-музична „Бандерівська Колядка“.
З останніх — присвята Героям Крут
Відеоканал «Апостольскої Чоти»

— Ми побачили, що вийшло досить добре, і тоді я повірив, що ми дійсно можемо зняти фільм, який давно мріяв зробити. Маючи налагоджені зв’язки із добровольцями, зокрема власником магазину військового спорядження «Штурм», військо-патріотичними організаціями, такими як Товариство пошуку жертв війни «Пам’ять», ми почали рухатися до мети. Вирішальним стало те, що у Львівській ОДА проводили конкурс на допомогу регіональному кінематографу. Всі ми, організатори учасники «Апостольської Чоти», разом написали сценарій. Наш дяк із церкви Благовіщення Олег Дудко закінчив режисуру, він допоміг із технічної стороною справи — зробив хронометраж і розписав все так, щоб виглядало, як справжній сценарій. Із 20 робіт, які брали участь у цьому конкурсі — десять пройшли. Серед них і наша. Нам було виділено 15 тисяч гривень. Гроші, звісно, невеликі, але це був стимул таки втілити мрію, — розповідає отець Михайло.

Фільм "Незламні" про одну із найбільш гучних акцій націоналістичного підпілля у міжвоєнній Польщі. Напад на пошту у Городку, так звана експропріація. Ніколи перед тим і після того страта двох осіб не викликала такого резонансу у Галичині, як смерть Василя Біласа та Дмитра Данилишина. Ці хлопці стали прикладом мужності і жертовності для усіх прийдешніх поколінь! Апостольська Чота студія , Фільм "Незламні", IA ЗІК

Опубліковано О. Михайлом Четвер, 11 жовтня 2018 р.

 

Наприкінці літа 2018 року стартували зйомки цього короткометражного фільму, хронометраж якого — всього півгодини.
Майбутній фільм називатиметься «Незламні», адже саме такими, на думку творців фільму, були ті хлопці, які у 1932 році здійснили акт експропріації в Городку.


— Наша історія ґрунтується на спогадах Григорія Купецького — одного із учасників подій в Городку, якому вдалося втекти, потім він очолював Далекосхідній Провід ОУН у Манчжоу-Ґо та зміг з Японії еміґрувати у Канаду. Ми намагалися показати цих людей як справжніх інтеліґентів, якими вони й були. Ці хлопці все робили для того, щоб відновити Державність України, вони й справді були незламні. Ми намагалися підкреслити, що це пограбування було не для особистих цілей, бо гроші мали піти для потреб українського національного відродження. У той час, експропріаційні акти, можна сказати, були нормою, – ділиться історією створення кінострічки отець Михайло.

— Було важко, оскільки ми такого ще не робили. Довелося брати камеру в руки і самому знімати кадр так, як я бачу. Крок за кроком, кадр за кадром — і нам вже майже все вдалося. Насамперед, ми знімали епізод на львівській залізниці. Пригадую, приїхав до начальства залізниці домовлятися. Вони розповіли, що творці фільму «Шляхетні волоцюги», які теж знімали на вокзалі у Львові епізод, — заплатили 180 тисяч гривень! Я почув це і подумав, що все, фініш, не знімемо короткометражки. Але начальство пішло назустріч, бо це не комерційний проект. Написав відповідні запити у Київ, і зняли на вокзалі все, що задумали. Так само проблем не було із городоцькою владою, адже важливу сцену — сам напад на пошту, ми зняли в автентичній будівлі. Зараз там районна адміністрація, яка дозволила нам зробити відповідні маніпуляції, щоб будинок виглядав так, як у 1932 році. А сцену судового засідання над затриманими ОУНівцями — ми знімали у Личаківському суді, де є зала, яка нагадує приміщення судів тих часів. Взагалі, атмосфера у фільму дуже важлива річ, тому у нас багато автентичний деталей, які дозволять глядачам повірити у цю історію. Ми шукали інвентар серед громади, добровольців, писали у Фейсбук. Багато людей допомогли нам як матеріально, так і фінансово, за це їм велика подяка, — каже отець Михайло.

Sofia Troshchuk написала: "Жовтень ще не завершився, а перше місце в рубриці "позитивні матеріали" посідає О. Михайло та його Апостольська чота. Усі гуртом знімають кіно." І власне такі відгуки додають сил, натхнення і впертості до знімання цього фільму!!! Дякуюююююю.ГО Апостольська Чота, Zaxid.net Товариство пошуку жертв війни ''ПАМ'ЯТЬ'' Магазин Штурм

Опубліковано О. Михайлом Четвер, 11 жовтня 2018 р.

 

Фільм знімався саме в тих місцях, де відбувались події майже 90 років тому.
Та сама будівля поштового відділення, залізничний двірець Городка, село Верин…
До речі, мешканці села Верин гостинно приймали знімальну групу, частували їжею й приймали участь у зйомках.

Головних героїв у цьому фільмі є вісім. Крім своїх ресурсів із «Апостольскої Чоти», отець Михайло задіяв професійних акторів-студентів, які ще вчаться в акторських навчальних закладах. Так вийшло, що у більшості із них їх сімейні історії пов’язані із ОУН та УПА, тому робота мала для всіх важливе значення. Отець Михайло Греділь поділився також, що багато старших городківчан не розуміють значення цієї роботи над фільмом, бо багато запитують, а для чого це робити?

— Старші люди люблять розпитувати і шукати вигоду в усьому. Часто, доводиться роз’яснювальну роботу проводити, щоб пояснити, чим ми займаємося. А от молодь любить долучатися до всього і бачити результат. В цілому, короткометражка «Незламні» дозволить глядачам збагнути події, які сталися 1932 року у Городку із ретроспективного погляду, побачити їх значення та тягучість історії. На початку і у кінці голос істориків за кадром надасть фільму документального значення. Ми сподіваємося, що кіно допоможе і молодим, і старим відкрити для себе та збагнути мотиви й ту високу ціну, яку молодим хлопцям 86 років тому довелося заплатили… — підсумовує отець Михайло.

Не все вимірюється грошима чи якоюсь користю.
У 1932 році юнаки, фактично ще діти, свідомо віддали свої життя за Майбутнє, за Незалежну Україну…
Сучасна молодь, на щастя, також не шукає вигоди і не ставить собі дурних питань "для чого це знімати", або "краще б ці гроші на пенсії та субсидії дали". Бо молодь думає не шлунком, а має українську свідомість!
Над фільмом працювала чудова команда молоді, згуртованої чином та ідеєю!
Отець Михайло розповів, що це незабутній досвід, який зближує команду і дозволяє дізнатися багато чого нового як про себе, так і про таланти інших.
Короткометражний фільм вклався у бюджет десь коло 70 тисяч гривень, 15 з яких надано Львівською ОДА в якості підтримки — решту зібрали люди! І все ще збирають, адже фільм у завершальній стадії виробництва — наразі триває постпродакшн, запис і зведення звуку. Кожен бажаючий ще може долучитись та перерахувати скільки можливо.
Навіть 1 гривня допоможе українському історичному кіно стати реальністю!

ПриватБанк 5168 7427 1336 8235 Греділь М.І.
Для юридичних осіб:
код ЄДРПОУ 41606880,
р/р 26009053732774 в ПАТ КБ «ПриватБанк»,
МФО 325321

Після Різдвяних Свят, 2019 року, в Дні Пам’яті Героїв Крут, було презентовано трейлер кінострічки і саундтрек — ним став Славень ОУН „Зродились ми великої години“ у виконанні Зоряни Коновалець.

Прем’єра фільму «НЕЗЛАМНІ» планується на березень 2019 року.

До уваги Вельмишановного Панства ще кілька колоритних світлин зі зйомок фільму «Незламні».










Матеріял укладено за джерелами:
© Фільм «Незламні»
© «Апостольська Чота»
© «Апостольська Чота»
© Отець Михайло Греділь „Апостол“
© «Zik» © Юра Мартинович
Новинарні відеорепортажі — © «Zik»
Укладач матеріялу:
℗ Dem'än Dzüba
© «Porohivnyçä»