Перейти до контенту

120-річний завод в Токмаку зруйнував Коломойський

120-річний завод в Токмаку зруйнував Коломойський

 
У місті Токмак на Запорожжі колись існував завод, збудований ще німецькими колоністами наприкінці ХІХ століття.
Історія цього 120-річного заводу є наочним прикладом того, як знищували нашу Державу ті, хто зараз рветься до влади з метою реваншу, і як частина громадян вперто не бажають бачити причинно-наслідкові ланцюжки та готові знову привести до влади тих, хто цього разу принесе не просто руїну, а справжню повномасштабну війну на знищення України…

Нещодавно низка місцевих медія на Запорожжі оприлюднила фоторепортажі під кричущими заголовками з апокаліптичними пейзажами вщент зруйнованого заводу в Токмаку. Дійсно, до лінії фронту ніби й сотня-півтори кілометрів навпростець, але в центрі міста Токмак немов щільно артилерія попрацювала!
Деякі місцеві мешканці в соцмережах буквально кинулись оплакувати "ґрадообразующєє прєдпріятіє" і звинувачувати в усьому …Україну, Порошенка, Європу, Америку, знову Україну, але не тих, хто десятиліттями розкрадав колись великий завод, і не того, хто власне, й допиляв залишки вщент розграбованого заводу! Зате серед абориґенських "плакальщіков" чи не у кожного другого на аватарці зеленіє "преЗЄдєнт" оліґарха коломойського, і чи не кожен з "плакальщіков" за дивним "соупадєнієм" є або прихильником "крєпкіх хазяйствєннікав із партіі рєґіонав", або "страдальцем" за "совєтскім счастьєм", або побутовим сєпаром…
Але винні в усіх їх бідах лише Порох і Україна!


 
Вочевидь, за логікою цих "плакальщіков", протягом літа-зими 2018 року щоночі, роздовбуючи й без того роздовбані місцеві дороги із залишками совєтського асфальту й тієї ж німецької бруківки під ним, шеренгами фур вивозив залізяччя на "Камазах" особисто Порошенко, причому, за кермом кожної фури також сидів особисто Порох, бо хто ж ще!? Куди він то всьо діло вивозив, хто зна — може стіну на москальському кордоні будує з будівельного сміття, а може "Камазами" прямо так і віз на Мальдіви у свої чоколядові оффшори! Про всяке теревенять місцеві ватніки, яких тільки "ужастєй" не гутарять про "барыґу" — адже журналісти брехати не будуть, і з газеток та телевізорів, з усіляких "1+1", ТРК"Урка" й "цвИнтерів" можна дізнатися "лише правду і нічого окрім правди"! А там все-все про "оліґарха" Порошенка розкажуть, бо ж місцеві й "жоппо-блочні" газетки та телеканали оліґархів коломойського, ахмєтова, льовочкіна і фірташа брехати ж не будуть, еге-ж?
А ще ж місцеві ЗМІ постійно підігрівають штучно роздмуханий мем про "єдінствєнный на Украінє дєпрєссівный ґорад Токмак"

Цілком очевидно, що напередодні ключових президентських виборів в Україні активізувались і консолідувались всі внутрішні та зовнішні вороги нашої Держави.
Ва-банк пішли всі!

Проте, у декого, схоже, закінчуються награбовані раніше у України грошенята, й тому, як казав Льолік в "Діамантовій Руці": "пріходітся рвать кохті, собірать барахлішко" — ось і оліґарху коломойському доводиться "скрєсті по сусєкам" та поспіхом пиляти на металобрухт покинуті заводи, що два десятки років мертвим баластом стояли у власності групи "приват". Бабліще скінчилось, а відтак, на передвиборчу, прости Б-же, кампанію для ручного паяца вовачькі доводиться дядє іґорю збирати бляшанки! Бо ж, "ПриватБанк" Держава змогла повернути собі й тепер коломойський втратив можливість через власний банк відмивати та виводити з України багатомільярдні кошти. А вкрав у України цей "торґовєц прєлою мацою" щонайменше аж 148 мільярдів гривень (5,8 млрд. $)! І 19.ХІІ.2016 збирався оголосити "ПриватБанк" неплатіжноспроможним банкрутом, а всі гроші 20 мільйонів вкладників просто пощезли б у невідомому напрямку під хіхікання бєні та його лялькового паяца вовачькі з пальцем карабаса-барабаса в дупі. А послугами "ПриватБанку", варто нагадати, мусять користуватись майже всі Українці! Тобто, це викликало би коллапс в усьому. Проте, Держава в останню мить встигла завадити цьому сценарію бородатого бєні-шпікулянта і взяла під контроль "ПриватБанк". Економіст пояснює скільки у кожного Українця вкрав бєня-оліґарх (спойлер: 2 оборонних бюджети 2016 року).
Так це лише одна афера бєні-шпікулянта, як позаочі його звали на зорі сходження.
Скільки ще таких афер було?
З останнього варто згадати вже під час війни: створення "партії "Укроп", введення у оману добровольців і під орудою афериста ґрішина-семена-семенченка заведення українських добровольців в Іловайський котел та "зелений коридор", де більшість українських добровольців загинули під перехресним вогнем россійсько-фашистських окупантів; потім знову спроби створення приватних армій, вже для потреб бєні-шпікулянта; шантаж Держави, спроба адміністративно-територіяльного переформатування східних і південних областей, і наостанок спроба створення з Дніпропетровської області "Бєнінской народной рєспублікі"!
Звісно ж воно втекло з України при першій же нагоді!
Лишились у "торговца прєлою мацою" лише медіяхолдінг з телеканалом "1+1", "Укрнафта" з Кременчуцьким НПЗ й мережею автозаправок та група "приват". Бєня над цим "добром" труситься немов жид над повидлом! (Пробачте, вельмишановні Гебреї, мова зараз не про вас, антисемітизмом на цьому сайті не страждають.) Лише за першу каденцію Порошенка цей "днєпрапєрдовскій" оліґарх-криміналітет коломойський поніс суттєві втрати й його кримінально-олігархічна імперія захиталась. А ще судова справа у Лондоні стосовно 5,8 мільярдів доллярів, викрадених з України! А ще ж неабияка зацікавленість з боку ФБР, через що бєні-шпікулянту довелось стрімко "рвати кохті" вже із Женеви, бо саме в нейтральній Швайцарії бородатий "торговєц прєлою мацой" думав пересидіти, переховуючись від правосуддя. Наразі бєня-шпікулянт переховується десь в Ізраїлі, хоча з цього шлімазла такий же Гебрей, як з вовачькі "прєЗЄдєнта" Президент України.
Порох "такі здєлав нєрви бєні-шпікулянту", як кажуть в Одесі.
Шо поробиш, таке життя.

Власне, бажаючі ознайомитись з втратами та активами коломойського напередодні Виборів-2019:
„Сколько Игорю Коломойскому стоил первый срок президента Петра Порошенко“ — «ЛИГА»

Повернімось до зруйнованого в центрі Токмака заводу, над яким ллють сльози ностальгуючі за "совєтской жизнью" мешканці міста.
Отже, коротенько ще раз історія підприємства.

120-річна історія заводу Фукса і Кляйнера

У 1882 році у містечку Великий Токмак Таврійської губернії засновується і розвивається завод землеробських машин і знарядь німецького колоніста Йогана Фукса. Поруч був великий терен німецької Молочної Колонії з центром у Гальбштадті (нині Молочанськ), Фольксдойче активно розвивали край, тож, не дивно що в сусідньому українському містечку також вирішили збудувати завод, адже Великий Токмак був набагато більше Гальбштадту і взагалі на ту мить був одним з найбільших міст на Запорожжі.
У 1885 році поруч із заводом Фукса був заснований аналогічний завод Австрійця Йогана Кляйнера. Заводи виробляли сівалки, букери, жатки, відбувалося поступове зростання виробництва.
Наприкінці ХІХ, початку ХХ століть обидва заводи Фукса і Кляйнера об'єднались у одне акціонерне товариство, що дало поштовх розвитку як для Молочної Колонії, так і для містечка Великий Токмак: відкрито механічні майстерні в Гальбштадті, філіал заводу у Вальдхаймі (нині село Владівка, Чернігівський р-н.), будувалися дороги з бруківки, яку видобували в кар'єрах неподалік, будувались школи при кірхах і церквах, з'явились лікарні, Торговий Ряд на Хофманштрассе у Великому Токмаку, місцеві підприємці заснували банк, почали в 1911 році будівництво приватної Велико-Токмаківської Залізниці, щоб поєднати з морськими портами на Чорному і Озівському морях та з Кримом промисловий Донбасс, де активно відбувалася індустріалізація під проводом Німців, Бельгійців та Британців.
Навпроти заводу Фукса і Кляйнера з'явився отель "Бристоль", в якому навіть було відкрито британський і німецький консуляти!
Все було файно до початку Великої Війни…

Завод Фукса і Кляйнера був найбільшим машинобудівним підприємством колишньої Россійської Імперії, та під час І Світової війни завод у німецьких власників відібрала Россійская Імперія, а з початком совєтської окупації завод "отжалі" вже нові "хазяєва"

З початком Першої Світової війни обсяг продукції знизився через мобілізацію багатьох робітників і через труднощі у забезпеченні матеріалами й паливом. В жовтні 1915 року заводи (перейменовані в «Тріумф» і «Киранон») перейшли в розпорядження військового відомства Россійской Імпєріі, в них розташувалися автомобільна і мотоциклетна роти.
Україна після проголошення Незалежності в 1918 році не встигла бодай якось захистити ні цей завод, ні взагалі Запорожський край, позаяк успішними були лише визвольні бої Запорожців Болбочана напередодні Кримського походу, коли перших совєтських окупантів було вигнано зі степів Запорожжя. Та після цього Визвольні Змагання на Запорожжі захлинулись завдяки бандам батька Махна, котрий бігав немов солоний заяць то до "красных", то до "бєлых", то знову до "красных", аби лишень проти України!

Далі вже було гірше, і з появою банди луґанскоґо слєсаря кліма ворошилова німецький завод Фукса і Кляйнера був вщент розграбований.
Вже після 1920-го відбулась остаточна совєтська окупація теренів Запорожжя, а за рік вже Українська Народня Республіка була пошматована між терористичним квазідержавним утворенням "РСФСР"\"Совєтская Россія" і Польщею.
Розроблений і збудований Німцями на заводі Фукса і Кляйнера перший трактор Совєти присвоїли у свої перші досягнення, обізвали „Запорожець“ і подарували ̶Д̶ж̶е̶к̶у̶ ̶В̶о̶с̶ь̶м̶ё̶р̶к̶і̶н̶у̶ товаріщу лєніну. Нових тракторів надалі Совєти розробити чомусь так і не змогли, як і продовжити випуск вже готового. Щоправда, якось змогли продовжити випуск розробленого німецькими фахівцями нафтового двигуна. Зате налагодили виробництво саморушних морських мін (торпед).
1935 року заводу було присвоєно ім'я кірова, вбитого за наказом джуґашвілі-сталіна, розгортається "стахановскоє двіженіє". В цей же час Кремль ставить завдання освоїти виробництво першого совєтського зразка морської зброї — саморушних морських мін (торпед), позаяк таку штукенцію вже мали на озброєнні інші країни. Вже на початку 1938 року на озброєння ВМФ СССР була прийнята виготовлена заводом торпеда калібру 450 мм під шифром 45-36Н (без стабілізатора).

Згодом, вже після ІІ Світової війни це було стратегічне дизелебудівне підприємство для ВПК Совєтів, на якому окрім дизель-генераторів постійного і змінного струму, дизелів на сільгосптехніку, компрессорів і дизелів для приводу різних механізмів виготовлялись дизелі головних суднових двигунів, а також торпеди, дизелі на танки, БТР і БМП, двигуни для ядерних ракет! Тобто, це був наскільки стратегічний завод ВПК СССР, що залишати його Незалежній Україні в жодному разі не дозволила б собі Москва!
Аналогічна доля, до речі, чекала й військовий аеродром в Токмаку — третій за розміром смуги в СССР зі статусом аерокосмодрома, здатним приймати літаки класу "Буран" і "Шаттл"! Як тільки НАТО зацікавились питанням оренди для транзитної бази (під час війни з Афганістаном), миттєво аеродром було знищено!
Цікаво, якби в 2014-му в Токмаку була база НАТО, чи напало б на нашу Державу терористичне квазідержавне утворення "РФ(россія-фашистская)"?
Так-так, колись Токмак був частиною ядерного щиту "Страны Совєтов"
Тому Москва й знищувала все, щоб Україні не дісталось!

Відтак, після відновлення Незалежності України в Москві звісно не були зацікавлені у збереженні такого підприємства в Україні, тому, користуючись ще існуючими зв'язками, завод-гігант було стрімко штучно доведено до банкрутства й згодом за допомогою "крєпкіх хазяйствєннікав із партіі рєґіонав" розтягнуто на шмаття. Зрештою його залишки потрапили "за борги" у власність групи "приват" оліґарха коломойського.
Як це було?

У березні 1995 року виробниче об'єднання «Південдизельмаш» було перетворено в акціонерне товариство, а у 1996 році у відкрите акціонерне товариство «Південдизельмаш». На підприємстві були зайняті роботою понад 9000 осіб, потужність підприємства дозволяла випускати 14000 дизелів на рік при режимі роботи в дві зміни. Постановою Кабінету міністрів України від 03.03.1999 р. № 951 підприємство було віднесено до таких, що мають стратегічне значення для економіки й оборони країни.
Тобто, до появи "днєпропєтровськоґо клана" та "крєпкіх данбасскіх хазяйствєннікав" «Південдизельмаш» являв собою стратегічне значення для економіки й оборони Держави Україна.
Ще б пак! Двигуни для танків, БМП і БТР в Україні міг виготовити лише «Південдизельмаш»!
Вже не кажучи про торпеди та судові двигуни.

БМП-1, оснащена двигуном «Південдизельмаш»

У 2000 році було порушено справу про банкрутство ВАТ «Південдизельмаш» у результаті невиконаних зобов'язань за кредитним договором з «Приватбанком».

З 2004 року робітникам перестав йти трудовий стаж, кількість працівників становила всього 1445 осіб. У 2006 році розробляється і затверджується в судовому порядку "мирова угода" та "план санації", покликаний відновити виробництво. Після цього більша частина ліквідних активів ВАТ була передана кредиторам четвертої черги, малоліквідне майно залишилося у «Південдизельмаша». З 2007 року виробництво на півтора року відновили. Також в 2007 році апеляційний суд скасував мирову угоду, хоча відчужене до того часу майно не було повернуто.

У 2007 році Кабінет міністрів януковіча передав 69,884 % акцій заводу у власність Запорізької обласної ради, делеґувавши їй управлінські функції. Завод також розділився на ВАТ «Південдизельмаш», ТОВ «Машинобудівний завод ім. Кірова» («МашЗик») та ТОВ «Завод ім. Кірова» («Зік»). З літа 2008 року робочим припинили виплачувати зарплату, не розрахувавшись з попередніми боргами. Виробнича діяльність на всіх трьох підприємствах зупинена, територія заводу була взята під охорону. Майно підприємства перебуває у руках понад 20 різних власників (аналогічна тактика в оліґархічно-кримінальній групі "пріват" — будь-які активи належать одночасно двом-трьом десяткам "власників", хоча фактичним власником є один).

У 2009 році група Запорізької облради з вивчення соціально-економічної ситуації на ВАТ «Південдизельмаш» розглядала три варіанти подальшої долі цього підприємства: ліквідація «Південдизельмаша», його банкрутство і продаж акцій. На заводі залишалося всього 48 співробітників, в основному адміністрація та охорона. В результаті, виробництво було припинено, потужності і майно заводу розпродані.

Остаточно «Південдизельмаш» було розграбовано під час директорства "крєпкоґо хазяйствєнніка із партіі рєґіонав" нікалаєнка, лишився тільки цех, в якому розташувалась фірма місцевого "мэра" котєлєвскоґо з виготовлення тротуарної плитки, котру "мэр-хазяйствєннік" купує сам у себе за бюджетні кошти й вкладає нею центр міста напередодні майбутніх місцевих виборів, з надією обратися втретє. (Вперше цей виходець з РФ "обрався" за особистого сприяння януковіча і артёмки пшонки.)

Завдяки котєлєвскому й "крєпкім хазяйствєннікам із партіі рєґіонав" наша не менш чудова "журналістика" має змогу заробляти собі "на хлєбушок-с-масєлком" сюжетами-лякалками про "самый дєпрєссівный на Украінє ґорад", використовуючи локацію покинутого заводу та найстрашнішої вулиці Карла Лібкнехта біля нього в якості ілюстрації "нового Чорнобиля, нової Прип'яті", чим неймовірно тішать запорєбрікових "коллєґ" раша-ТВ.
Ось, наприклад, "хробацька журналістика" "Запоріжжя-Громадське" з подачі місцевих керманичів відпрацьовувала сюжет для розкручування тієї пресловутої тези про "дєпрєссівний ґород".

Патріотам Токмака неприємно бачити всі ці остогидлі й однотипові сюжети про "ужасно-дєпрєссівный ґорад Токмак" в навмисно контрастних сірих тонах. Хоча те ж "Запоріжжя-Громадське" набагато цікавішим зробили сюжет про Гальбштадт (нижче буде). Нащо було підігрувати розкрадачам бюджету в розкручуванні тези про "депресивний Токмак"?
Тут варто нагадати, для чого активно за допомогою ЗМІ розкручувалась теза про "єдінствєнный на Украінє дєпрєссівный ґорад Токмак".
Статус депресивної території місто Токмак отримав вдруге, вперше це було за часів донбасско-кримінальної окупації України. Схема проста, як кацапська балалайка: провладні "крєпкіє хазяйствєннікі" подають запит на "депресивність", по затвердженню офіційного статусу з державного бюджету виділяються кошти на подолання депресивності, ці бюджетні кошти розкрадають "крєпкіє хазяйствєннікі", профіт! Під час донбасської кримінальної окупації "крєпкіє хазяйствєннікі" були при владі не лише не місцях, тому красти було легше й минулого разу всі бюджетні кошти, виділені на Токмак були миттєво злизані немов коров'ячим язиком! Аналогічно місцеві "крєпкіє хазяйствєннікі" сподівались вдіяти й цього разу, щоправда, не врахували, що після Майдану країна змінилася! Проте задля можливості попиляти бюджетні кошти влаштували цілу істерію з рокручуванням тези про "єдінствєнный на Украінє дєпрєссівный ґорад Токмак", і в цьому "крєпкім хазяйствєннікам" радісно допомагали як місцеві ватніки, так і наші-ненаші "недорогенькі" продажні "журналісти", та так, що аж хуйлоСМІ-РФ завидками зайшлися після сюжетів теле-аналу "цвИнтер"! Участь в паплюженні міста Токмак приймали чи не всі телеканали країни! Відтак, з минулого року за пошуковими запитами "Токмак" в інтернеті в першу чергу видається оберемок бруду про "єдінствєнный на Украінє дєпрєссівный ґорад Токмак"
Та повернімось до заводу.

Чому "вбили" Дизелебудівний завод «Південдизельмаш»? — запитував один з обласних телеканалів, не давши, власне, відповідей, а лише показавши деяких дрібних "крєпкіх хазяйствєннікав" з місцевої влади, та завітали до колишнього директора заводу.
Найбільше в цій ситуації варто поспівчувати колишньому директору заводу Василю Микифоровичу Ахрамєєву, який свого часу вивів завод у передове підприємство машинобудівної ґалузі, суттєво вклався у місто (збудовано для заводчан мікрорайон, що звуть тепер Ахрамєєвка, хоча розташування на старих руслах і заплавах ріки Токмак на засипаних плавнях навряд чи можна назвати вдалим), і ось 90-річний екс-директор побачив не лише занепад рідного підприємства, але й повне руйнування…
Запорожський публіцист і журналіст Володимир Шак в 2017 році написав своєрідний реквієм по заводу з красномовним заголовком „У запорожцев россияне украли… завод, выпускавший танковые двигатели“ (фоторепортаж)

Вінетка 1910 року з працівниками заводу Кляйнера.
Власник підприємства Кляйнер вінчає заводську вінетку — певно єдиний портрет австрійського промисловця, що зберігся.

Заводське подвір'я на початку ХХ століття з готовою продукцією — трактори „Запорожець“

Колишній завод Фукса і Кляйнера на початку 1930-х років за часів совєтської окупації України з боку нинішньої Центральної вулиці (тоді звалась "Рєволюционная") Непролазне багнище головної вулиці міста за Совєтів проіснувало до 1965 року! Зате в цих цехах виготовляли оснащення для ядерної зброї, зате "страна вєлікая"!

Заводоуправління на Заводській площі — 1950-ті роки.
Зверніть увагу на чудову архітектурну споруду, що виходила на ріг Центральної — згодом будівлю було знищено й на її місці збудовано типове совєтське огидне "зданіє" з силікатної цегли — "отдєл кадров".

Хофманштрассе (Hofmannstraße) — Торгові Ряди, що були розташовані паралельно Заводській площі, знищені на початку 1970-х. На цьому місці збудовано типовий совєтський будинок культури і встановлено ідол лєніну.

Хофманштрассе (Hofmannstraße) — Токмак, 1950-ті

Заводоуправління в 1950-ті роки з іншого ракурсу

Заводська площа в 1970-ті роки
Пам'ятник до 100-річчя заводу з трактором „Запорожець“ і дизелем ще не споруджено.

Заводоуправління у 100-річний ювілей в 1982 році

Трактор „Запорожець“ на постаменті Заводської площі — все, що лишилось від 120-річного заводу в місті Токмак

З початку ХХІ століття покинутий завод стояв суцільним проваллям посеред міста Токмак, а з літа 2018 року покинуті заводські цехи почали активно й стрімко зносити. Наразі від великого заводу лишилось лише кілька будівель по периметру, котрі закривають від ока містян величезне апокаліптичне провалля.
Місцева влада лиш зробила слушне зауваження, що, мовляв, група "приват" не бажає передати на баланс міста територію заводу, хоча це територія міста обласного підпорядкування Токмак. Попри те, що коломойським зруйновано до цеглини кожен цех, включно з історичними німецькими будівлями, що мали статус історичних пам'ятників, територію заводу він не бажає повернути місту й, подейкують, вже продав сусідньому консервному заводу "Ґора-Украина", що належить московітам і офіс котрого розташовано в Москві. (до речі, не купуйте огидну продукцію цієї "Ґора-Украина" — мало того що в антисанітарних умовах колошматиться, так ще й гроші за це отримують кацапи, а на етикетках вказуються адреси на РФ і сайт в доменній зоні .ru) Сусідній консервний завод за 5 років війни чомусь вкрився суцільним анґаром і що там коїться всередині, що завозиться постійно фурами — біс їх зна! Мо' там взагалі вже арсенал кацапський завезли!
Ну а від великого заводу «Південдизельмаш» лишилась лиш заводська труба і дивом ще стоїть заводоуправління.
Може хоча б ці історичні будівлі не знищить оліґарх бєня-шпікулянт?

На мапі міста з міської архітектури чітко вказано, що на території заводу «Південдизельмаш» знаходяться історичні будівлі з різними ступенями історичної і архітектурної цінності: ряд будівель заводоуправління — історична пам'ятка місцевого значення, посеред старовинної частини заводу були цінні історичні забудови, решта старовинних будівель мала статус фонової історичної забудови.
Совєти в 1970-х знищили Хофманштрассе — Торгові Ряди в старому місті, а бєня-шпікулянт знищив сторічні німецькі заводські будівлі. Вартість металу, видовбаного з півметрових стін коштує менше, аніж та якісна німецька цегла, з якої були збудовані знищені цехи…
Яким чином історична забудова з балансу міста потрапила у власність бєніной кримінально-оліґархічної групи "приват"?
Це теж питання риторичне…

Не так жаль аварійні совєтські цехи з плит, котрі все одно дешевше було демонтувати, аніж реставрувати.
А ось старовинні німецькі будівлі реально жаль до щему…

Фоторепортаж після остаточного знищення заводу

Історична будівля заводоуправління Фукса і Кляйнера в наші дні

Історичні будівлі заводу Фукса і Кляйнера зі статусом охоронних історичних і архітектурних пам'яток, знищені 2018 року оліґархом коломойським.
За вцілілими будівлями знаходиться Центральна вулиця міста Токмак.

Недокомунізована й найжахливіша вулиця Карла Лібкнехта (в ХІХ столітті Хофманштрассе) вздовж північного боку заводу — символ "крєпкоґо хазяйствованія" місцевих можновладців-рєґіоналов!

Цех, де виготовлялось оснащення для ядерної зброї СССР — вид з вулиці Карла Лібкнехта





120-річний завод «Південдизельмаш» стертий з лиця землі…
Але …завод чудово працює на РФ!
Так, ось офіційний сайт заводу "юждизельмаш.рф"
Вочевидь, Санкт-Пєтєрбурґ, "Нєва-Дізєль".
Cui bono? Cui prodest?
Питання риторичні…

Оплакування ватяних "плакальщіков"

Деякі місцеві мешканці в соцмережах буквально оплакують "ґрадообразующєє прєдпріятіє" — скіглять як вжалений бешеною бджілкою за кровосісю азіров, і звинувачують в усьому …Україну, Порошенка, Європу, Америку, знову Україну, але не тих, хто десятиліттями розкрадав колись великий завод, і не того, хто власне, й допиляв залишки вщент розграбованого підприємства! Зате серед абориґенських "плакальщіков" чи не у кожного другого на аватарці зеленіє "преЗЄдєнт" оліґарха коломойського, і чи не кожен з "плакальщіков" за дивним "соупадєнієм" є або прихильником "крєпкіх хазяйствєннікав із партіі рєґіонав", або "страдальцем" за "совєтскім счастьєм", або побутовим сепаром…
Але винні в усіх їх бідах лише Порох і Україна!

Варто нагадувати, хто був при владі у вищевказані дати?
Варто тицяти писками в результати попередніх виборів? Варто нагадувати, як всі дружньо і неодноразово щоразу голосували за "крєпкіх хазяйствєннікав", котрі роками й десятиліттями обкрадали лохторат, а лохторат все одно за них голосував і голосував, голосував і голосував!
Зате місцеві лохи тішились пшонним салютікам і все ще тримають при владі в місті домайданних "крєпкіх хазяйствєннікав із партіі рєґіонав", котрі за десяток років вщент розграбували місто, проте лохторат їх все одно ще раз обрав вже після Майдану й готовий наново голосувати за цих же "крєпкіх хазяйствєннікав"!
Місцеві мешканці полюбляють їсти гівно? Чи чому вони тоді обирають постійно тих, хто їх невпинно грабує? Може в усьому винні постійні й безсмертні совєтські тьотки у виборчих комісіях? (Бо ж, "ґлавноє нє как проґолосуют, а как посчітают!")
Питання знову риторичні…
Але у місцевої вати "во всьом Порох вінават!"

Дивно, невже така коротка куряча пам'ять у тих "плакальщіков", котрі побиваються над світлинами заводських руїн і там же обливають брудом власну Державу Україна, звинувачуючи в знищенні заводу? Елементарно мізками усвідомити, зв'язати причинно-наслідкові зв'язки й ланцюжки — нє?… Не вдається увімкнути пам'ять, лише спроможні щось там "умыкнуты" як у яныка своїми ватяними куцими мізками?
Нагадати тухлі кацапські консерви?
Агов, а коли наприкінці "ліхіх" 1990-х "комсомольцы" із заводського начальства почали пиляти й розкрадати "ґрадообразующєє прєдпріятіє" та вивозити обладнання на РФ — де ви всі були, "плакальщікі", чому тоді мовчали? Чому мовчали працівники заводу, кваліфіковані фахівці, яким замість зарплатні жбурляли буханку черствого прілого або гливкого хліба "по одной в одні рукі", розраховувались замість зарплатні заводським непотрібом і сміттям, або завозили з РФ тухлі консерви якогось "Сєвдальморрыбпрома" й жбурляли "по банкє в одні рукі", а залишки викидували по міським дитсадкам і школам, хоча навіть собаки не хтіли їсти таку тухлу консерву! Бо від неї смерділо мазутом і гівном! А місцеві мовчки брали "кільку в таматє сахалінскую", ще тоді обливаючи брудом "нєзалєжную". Бо ж, рідна Україна ще тоді декому лайном тхнула, а ось кацапська тухла кілька чомусь лайном не тхнула — жерли!

І ці "саґражданє" за чверть століття не змінилися!
Вони хіба що постаріли, але встигли налупити таких же "совєтскіх дєтєй і внуков", і трьома поколіннями "савєтскіх ґраждан" вони роками існують в парадиґмі "русскоґо міра" та "ностальґіі за СССР", тихо ненавидячі Державу Україна, роками дивляться в режимі нон-стоп бидло-сєріальчікі про мєнтов-бандітов, "сватов" і "слуґу народа" та нескінченний українофобний "квартал"!
І навіть коли власник цього самого "квартала" зруйнував давно покинутий завод в центрі міста, ця категорія місцевих мешканців збудилась і збурилась звинуваченнями не на бєню-оліґарха, а чомусь на адресу Держави Україна! Ну і, звісно ж, на адресу Верховного Головнокомандувача, бо ж для совків і ватніків Порох як кістка в горлянці!
Тобто, це не пост-совєтські комсомольци розікрали завод та повивозили найцінніше обладнання на РФ, де тепер працюють аналогічні підприємства в Пєтєрбурґє і Барнаулі? Це не "крєпкіє хазяйствєннікі із партіі рєґіонав" докрали решту й попиляли все що пилялося? Це не бєня-оліґарх стахановською швидкістю розібрав не лише совєтські цехи заводу, але й німецькі заводські будівлі, що знаходились під охороною як пам'ятники місцевої індустріальної архітектури!?
Всюди в Токмаку, хоч на базарі, хоч деінде в людному місці — всюди чутно бубніння "Порох завод развалял!"
Ага, особисто Порох з кувалдою бігав і валяв заводське провалля!
Курва маць, а ваші ватяні голови хто "развалял"?
Елементарний логічний ланцюжок ватніки вміють вибудовувати?
Вкотре вже риторичні питання…

Токмак на Google-Maps
В центральній частині міста, немов у Римі, розміром з Ватикан розташований «Південдизельмаш».

ХХІ століття місто Токмак зустріло з гігантським проваллям в самому центрі: покинутий завод займає всю центральну частину міста Токмак, немов Ватикан посеред Риму, займаючи аналогічну площу. І щоб потрапити з центру міста, скажімо, на залізничний вокзал, треба об'їхати половину міста по колу, хоча якби не завод, то вулиця Шевченка виходила б якраз до річки в напрямку залізничного вокзалу. Завод складався з двох частин: ближче до Центральної вулиці старовинна німецька частина, а за тим проїздом, що є умовним продовженням вулиці Шевченка вже нова совєтська частина заводу займала більшу площу.

«Південдизельмаш» в центрі Токмака завжди видно на будь-яких мапах

В Токмаку все могло бути інакше…

Звісно, в місті Токмак не всі такі ватніки!
В Токмаку є справжні й свідомі Українці, патріоти України…
Хочеться вірити, що таких свідомих і притомних містян хоча б половина…
Адекватні люди не влаштовують істерик та плачей над світлинами зруйнованого заводу в соцмережах, хоча їм також болить, проте люди чудово усвідомлюють причинно-наслідкові ланцюжки, що призвели до руйнації місцевих підприємств, і хоча спектр політичних вподобань у притомних містян різний, проте люди хоча б не кидаються обливати брудом Україну.
В Токмаку є патріоти міста і України…

Пригадується, як після відновлення Незалежності України, задовго до кримінальної донбасської окупації, їздили до України чисельні західні інвестори. І в Токмак також. Хто тільки не приїздив в Токмак, які тільки пропозиції не привозили. Німці, Австрійці, Канадійці, й знову ж таки, та пропозиція від НАТО щодо оренди аеродрому під базу…
Пророссійські владні керманичі відмітали будь-які пропозиції!
"Масква нє пазволіт піндосскаму сапаґу таптать ісконна-руссцкую-зємлю!"
Та й самим красти треба!
Совок міцно тримав в полоні Україну!

В 2004 році, на 200-річчя Молочної Колонії в сусідньому Гальбштадті було відкрито Міжнародний центр Фольксдойче з представництвом Амбасади Канади та меннонітський центр. На відкриття прибув Амбасадор Канади в Україні. В наш краї цілий рік возили екскурсіями Фольксдойче з багатьох країн Світу, куди їх закинула доля — Канада, США, Німеччина, Австрія, Нідерланди, Аргентина, Уругвай, Парагвай, Південна Африка, Нова Зеландія, Австралія… Старенькі дідусі й бабусі, які ще з дитинства пам'ятали свої рідні німецькі села з кірхами, німецьку бруківку, кожну хату й кожне дерево — вони заливаючись сльозами обіймали стовбури старих мовчазних дерев та цілували стіни старих німецьких хат, що колись належали їх родинам, та плакали над поодинокими гранітними надгробками своїх батьків і дідів, шепочучи „Die zeit ist unerbittlich… Die zeit ist unerbittlich…“ — „Час невблаганний… Час невблаганний…“
Більшість німецьких цвинтарів знищили совєтські окупанти, збудувавши з німецьких гранітних надгробків свинарники та коровники… Лиш де-не-де лишились поодинокі німецькі могили…

Один з небайдужих містян (не бажає нині згадувати своє ім'я), почувши про бажання канадсько-німецьких інвестицій, навіть мав тоді неформальні розмови з їх представниками (під час тих екскурсій для Фольксдойче). Патріот міста приніс на зустріч з іноземними гостями малюнки, які із зацікавленістю розглядали гості: мистецький „Європейський Квартал“ — так мав зватись реконструйований об'єкт!
Старовинну частину вже покинутого й розграбованого заводу з тими самими історичними індустріальними будівлями пропонувалось перетворити в такий собі культурно-мистецький квартал, або принаймі в торгівельні ряди. Так, як це робиться зі старими заводами й фабриками в Європі, коли міцні ще старовинні індустріальні будівлі перетворюють на чудові осучаснені мистецькі квартали, що миттєво приваблює і туристів, і бізнес-кола, і дає суттєвий прибуток в місцевий бюджет. Та навіть в Києві є чудові приклади переобладнання старовинних заводів в сучасні об'єкти — той же Мистецький Арсенал тепер серце мистецького життя України. Тим паче, що старовинна частина заводу Фукса і Кляйнера аж просилася під мистецький квартал — просторі вулиці між будівлями колишніх двоповерхових цехів з красивими віконцями, алея від центру заводоуправління вздовж кварталу у бік річки, з боку Центральної вулиці просились чисельні крамниці та бутіки, щось можна було перетворити на Пассаж… Старовинну німецьку частину заводу ділила навпіл своєрідна алея — після впорядкування її можна було назвати на честь засновників заводу — Фукса і Кляйнера. Іноземні гості аплодували! В кінці аллеї над річкою Токмак бажаєте німецьку кірху, церкву УГКЦ, меннонітський центр чи центр Фольксдойче або німецько-канадсько-український центр? Чудова ідея! Обговорення було жвавим!
Тобто, при бажанні й з розумом вклавши кошти, можна було створити історично-культурний квартал! Тим паче, що Токмак — чи не єдине місто на Запорожжі, де збереглась у занедбаному стані велика кількість історичних будівель кінця ХІХ початку ХХ століття. Їх просто привести до ладу!
Німці й Канадійці із заздрістю та водночас з болем роздивлялися ці старовинні будинки, уявляючи собі, у ЩО можна було би перетворити місто Токмак!…
А на совєтскій частині покинутого й розграбованого заводу, де за два десятки років всі совєтські цехи набули стану аварійності (бо на відміну від міцних німецьких будівель з півметровими стінами совєтські цехи з плит швидко прийшли в негідність), можна було збудувати вже сучасний бізнес-центр міста і всього Запорожського краю, позаяк Токмак є географічним центром Запорожжя. До речі, й вистачило б місця збудувати нові житлові масиви для містян, позаяк типові совєтські "карткові будинки" мікрорайону Ахрамєєвка, збудовані на старому руслі плавнів, вже є небезпечними для проживання…
А ще ж є 100-річний кам'яний Чортів Міст (Tejfölbrücke) в балці Салган, по якому проходила залізниця до заводу і насип, який пропонувалось перетворити в пішохідну зону відпочинку за аналогом „The High Line“ в Нью-Йорку…
Концепція навіть у загальних рисах виглядала привабливо й обіцяла дати поштовх розвитку міста і краю.
Ідея, висловлена в приватній розмові небайдужим містянином вельми прийшла до вподоби іноземним гостям…
Після вдалої реалізації проекту з перетворення старого занедбаного заводу на історично-культурний центр міста планувалося взятись за перетворення мертвого містечка Молочанськ на охайне німецьке містечко Гальбштадт!
Токмак і Гальбштадт (Молочанськ) можна було перетворити на перлини Запорожжя!…






100-річний Чортів Міст (Tejfölbrücke) в балці Салган можна було перетворити на туристичний об'єкт

Як би міг виглядати осучаснений старий німецький завод, перетворений на „Європейський Квартал“?
Наочним прикладом може слугувати, скажімо, Фуненпарк у Амстердамі — старий покинутий завод, перетворений на житловий квартал з усією необхідною інфраструктурою. Покинута промзона планувалась під знесення, але голландські архітектори вирішили перетворити заводські цехи поблизу залізничної розв'язки й старих каналів в місто-сад!
На території Фуненпарк розташувалися 312 котеджів, офісна зона площею 3000 м², підземна парковка на 235 автівок, крамниці й ресторани, вся необхідна для житлового масиву інфраструктура, від навчальних закладів і публічних бібліотек, до спортзалів і басейнів. Комплекс займає 3,5 Га площі. Усередині кварталу немає автомобільних доріг — всі проїзди до будинків розташовані під землею й ведуть прямо до підземних парковок, на поверхні суцільна пішоходна зона й з транспорту є лише велосипеди, що також створює відчуття приватності і захищеності.
Нині Фуненпарк — один з найдорожчих кварталів Амстердаму!






Funenpark у Амстердамі — зразок перетворення промзони на елітний житловий квартал

І Канадійці з Німцями готові були вкластися в це!…
Але "крєпкіє хазяйствєннікі" й чути про таке не бажали!
"Ви панімаєтє, что праект папахіваєт Нью-Васюкамі? Да нас каллєґі па партіі засмєют! А наши рассійскіє партнёры как на ватэта пасмотрят?"
"Ты чо, шибко умный? Тєбє чо, больше всєх нада?"

Німеччина і Канада готові були інвестувати в розвиток нашого краю значні кошти: будівництво доріг, розвиток інфраструктури, туризму, тощо. Також хотіли інвестувати в колишній завод Фукса і Кляйнера! Але дзуськи! Місцеві "крєпкіє хазяйствєннікі" не дали навіть наблизитись!

Більше Німці і Канадійці в Токмак не їздили…
Небайдужий патріот міста знищив малюнки й мусив виїхати з рідного міста.
Чи існує нині той Міжнародний центр Фольксдойче в Гальбштадті, автор цієї публікації не відає. Відомо лиш, що за цей час кількість німецьких будинків в Гальбштадті зменшилась, а мертве містечко стало ще більш мертвим…
Дороги району за час володарювання "крєпкіх хазяйствєннікав" стали сумною візитівкою — люди намагаються зайвий раз не потикатись на роздовбані автошляхи в центрі Запорожського краю.
Інвесторів, бажаючих вкладатись в місто під владою "крєпкіх хазяйствєнніков" більше не знаходиться.
Покинутий і розграбований завод простояв проваллям в центрі міста два десятки років, доки його залишки, разом з історичними будівлями, не вигріб оліґарх коломойський, він же "бєня-шпікулянт".
Місцеві ватніки заливаються крокодилячими сльозами над руїнами заводу.
Зате "нє дасталось праклятым піндосам!"
Профіт…

Післямова

Наостанок, щодо Верховного Головнокомандувача.
Порошенко не ідеал, мабуть, проте за 5 років війни на посаді Верховного Головнокомандувача і Президента України Петро Порошенко довів, що є найбільш ефективним і проукраїнським лідером. Відродив за власний кошт з нуля вщент розграбовану попередниками Армію! Зміцнив обороноздатність Держави! Зупинив неадекватного ворога з другою за потужністю у Світі армією і з другим у Світі атомним арсеналом — а це чогось та варте! Консолідував Цивілізований Світ проти квазідержавного утворення "РФ". На дипломатичному фронті взагалі немає рівних Порошенку. Утримав економіку України від руйнації та під час війни змусив рости економічні показники Держави.
Українські націоналісти-державники з ОУН(д) закликають голосувати за Верховного Головнокомандувача. ОУН(б) також підтримує Верховного Головнокомандувача. В оточенні Верховного Головнокомандувача український «Пласт» — колиска всіх Провідників ОУН і УПА — Євгена Коновальця, Степана Бандери, Романа Шухевича…
Це також чогось та варте!

Син Провідника УПА Романа Шухевича, пан Юрій-Богдан Шухевич закликав підтримати Верховного Головнокомандувача України Петра Порошенка.
Адже — Україна понад усе!

Проти Верховного Головнокомандувача в унісон з плюгавим хуйлом виступають всі ті, хто ненавидять все українське і Україну; всі ті, хто бажає повернути Україну під московське ярмо, "вєрнуть всё взад", "вєрнуть нашу Савєтскую Родєну"; всі ті, хто шкварчить про "піндосов і ґєйропу" й шипить "Ты чо, шибко умный? Тєбє чо, больше всєх нада?" Бидло-люмпени, яким потрібен новий януковіч, "свой в доску парєнь", "крєпкій хазяйствєннік", "новає ліцо" — їм потрібні "УССР-2", "СССР", "наварóссія", маларóссія"!
Вони прагнуть реваншу, як прагне реваншу "пшонный паханат"

За Верховного Головнокомандувача — Збройні Сили України, свідомі громадяни України, свідомі Українці, навіть свідомі українські націоналісти!

Вибори-2019 насправді найпростіші: є Верховний Головнокомандувач, є купа шахраїв та реваншистів, за спинами котрих стирчать кремлядські вуха й хвости. Вибір дуже простий.
Вирішувати Вам, Вельмишановне Панство!

Історія цього 120-річного заводу є наочним прикладом того, як знищували нашу Державу ті, хто зараз рветься до влади з метою реваншу, і як частина громадян вперто не бажають бачити причинно-наслідкові ланцюжки та готові знову привести до влади тих, хто цього разу принесе не просто руїну, а справжню повномасштабну війну на знищення України…

На цих виборах ми голосуємо або за Перемогу України, або "за пабєду" Совка!
Вибір між Совком і Україною очевидний…
Не втратьте Державу!…

23.ІІІ.2019
© Степан Бондаренко
© «Український Визвольних Рух Запорожжя»
В матеріялі використані відео і світлини з відкритих інтернет-ресурсів.


P.S.:
Після поширення цієї публікації в соцмережах Головою Токмакської РДА і місцевими мешканцями, відреаґувала Запорожська ОДА.
Запорожська ОДА офіційно підтвердила, що саме оліґарх-втікач коломойскій і його кримінальна "ґруппа Пріват" влаштували оборудку з "кредитуванням", доведенням стратегічно важливого державного підприємтсва до банкрутства з подальшим знищенням.
В облдержадміністрації знайшли причину депресивності Токмака
Про це також повідомляється на сайті Запорожської ОДА:
«Депресивний стан міста Токмак — це наслідок знищення великого містоутворюючого підприємства «Південдизельмаш»

ОНОВЛЕННЯ 19.VIII.2019:
Власне, вельми сумно завершилась 120-літня історія колишнього заводу Фукса і Кляйнера, а згодом «Південдизельмаш».
Після того, як оліґарх-злочинець коломойскій стрімко зруйнував 120-літній завод, включно з історичними будівлями, внесеними у державні реєстри пам'яток історичної архітектурної цінності, від підприємства-гіганту лишилось лиш кілька будівель по периметру в якості "прикриття" — щоб не було видно суцільну руїну на території.
Вціліти "пощастило" й частині німецьких будівель кінця ХІХ століття: заводоуправління Фукса і Кляйнера, заводські цехи, розташовані вздовж вулиці Центральної.
Втім, вочевидь, у когось є інші пляни!

19 серпня 2019 року пообіді розпочалась масштабна пожежа крайніх від Центральної вулиці історичних будівель заводських цехів. Приборкувати нищівну пожежу чомусь ніхто не став і ця пожежа стала безкоштовним шоу для місцевих мешканців на всю ніч. Невідомо, що так довго могло горіти в зовсім пустих будівлях, але пожежа тривала довше 5 годин.

120-літній завод Фукса і Кляйнера знищено…

3 коментарі до “120-річний завод в Токмаку зруйнував Коломойський

  1. Сповіщення: Токмак — штучна депресивність підтвердилась – ПОРОХІВНИЦЯ

  2. Сповіщення: 120-річний завод в Токмаку знищено… – ПОРОХІВНИЦЯ

  3. Сповіщення: „Токмак — штучна депресивність“ – ПОРОХІВНИЦЯ

Коментарі закриті.