Перейти до контенту

Презентація книги «Весна 1918 року: у боротьбі за Запоріжжя»

Презентація книги
«Весна 1918 року: у боротьбі за Запоріжжя»

 
«Весна 1918 року: у боротьбі за Запоріжжя. Спогади українських бійців» — збірка спогадів про події квітня 1918 року, коли у місто Запорожжя (Олександрівськ) увійшли бійці Запорізького Корпусу Армії Української Народньої Республіки те Леґіон Українських Січових Стрільців.
Ключові події та унікальні свідчення очевидців і учасників подій Перших Визвольних Змагань на Запорожжі по крихтам збирав з архівів керівник Запорожського науково-дослідного центру «Спадщина», кандидат історичних наук, пан Юрій Щур.
2018 року книга буле презентована широкому суспільству, а також протягом року відбувались презентації в багатьох кутках Запорожського краю.
До уваги Вельмишановного Панства — розповідь про книгу «Весна 1918 року: у боротьбі за Запоріжжя» і фоторепортаж з презентацій на Запорожжі.


 
Книга «Весна 1918 року: у боротьбі за Запоріжжя. Спогади українських бійців» побачила світ навесні 2018 року у Київському видавництві «Українська видавнича спілка імені Юрія Липи».
Видання унікальної збірки присвячено 100-річчю Визвольних Змагань за Незалежність України і 100-літтю історичних подій на Запорожжі.
Упорядник видання — керівник Запорожського науково-дослідного центру «Спадщина», кандидат історичних наук, пан Юрій Ігорович Щур. Підтримано проектом «Книги для Вільних» та благодійною організацією «Фундація Вільні Люди».
Книгу презентовано першочергово на офіційних ресурсах Організації Українських Націоналістів (бандерівців) — це офіційний сайт ОУН(б) «Націоналістичний Портал», Книгарня ОУН(б) «Українська Видавнича Справа» та часопис ОУН(б) «Шлях Перемоги».

У презентованої збірці зібрані спогади учасників буремної весни 1918-го. Окрім Петра Франка, це й Вільгельм фон Габсбурґ — Василь Вишиваний, Володимир Щуровський, Гаврило Гордієнко та багато інших.
Зібрати їх разом вдалося завдяки історику Юрію Щуру.
Фундатори видання книги «Весна 1918 року: у боротьбі за Запоріжжя» — «Фундація Вільні Люди» — впевнені, що будувати майбутнє можна, лише вивчаючи минуле.

Юрій Щур каже — ця книга розповідає не лише про історію, а перш за все показує, звідки пішло прагнення Українців до Волі, та доводить, що на Запорожжі її вміли відстоювати зі зброєю в руках.

Насамперед, ці спогаді цікаві тим, що ключові місця Української Революції в місті Запорожжя збереглися й донині. Це відомий дім Лещинського, будівля студентської поліклініки, Народний Дім — будинок «Просвіти» Запорожжя, та багато інших місць де формувалися загони колишніх добробатів. А боронити Запорожжя було від чого: совєтська окупаційна "красная армія" запам’ятатись містянам крадіжками та насильством. А ще тим, що совєтсько-россійські окупанти виколювали очі портретам Шевченка та спалювали українську літературу, розстрілювали Українців за вишиванки і українську мову. Така ситуація була всюди на Запорожжі…

Визвольні Змагання в тіні пост-совєтського мороку

Однією із недостатньо вивчених сторінок історії Запорожського краю є події доби Української Революції.
До 1991 року, зі зрозумілих причин, перевага надавалася висвітленню "становлєнія совєтской власті" в Олександрівську та на території теперішньої Запорізької області.
Десятиліттями штампувались псевдоісторичні книжечки та великі книжки про "становлєніє совєтской власті", про "стройку вєка ДнєпроҐЕС", тощо, в яких українська сторона якщо й згадувалась, то лише в негативному контексті "гайдамацкіх банд і махновщіны".
Української Революції, Незалежності України для совєтських "історіков"-пропаґандистів просто не існувало!

Після відновлення Незалежності України в 1991 році акценти дещо змістилися: в центр уваги ставилась історія селянського повстанського руху, очолюваного уродженцем Гуляй-Поля Нестором Махном. Чверть століття пост-совєтського періоду постать Махна і махновці висвітлювались доволі позитивно, і при цьому, замовчувались ті факти, що насправді Махно посприяв знищенню Української Державності на теренах Запорожжя й Січеславщини, що саме завдяки йому большевикам вдавалось захоплювати міста Запорожжя (Олександрівськ), Січеслав (Катеринослав — нині Дніпро), Бердянку (Бердянськ)… Махновці допомагали "красной армії" воювати проти Армії УНР, разом з фрунзе штурмувати Сиваш і Перекоп, тощо. Не прийнято було в пост-совєтський період говорити, що Махно бігав немов солоний заяць то до "красных", то до "бєлых", то знову до "красных", то "за всєх", то "проти всєх", — але завжди проти Самостійної України! Зазвичай, в пост-совєтську добу романтизувалась постать Махна і його гасло "Анархія — мать порядка!", чому сприяли пісеньки всіляких групп "Любэ" та менш відомих, але популярних у 1990-х роках россійських виконавців. Романтизує махновщину і фестиваль "Махнофест".
Варто зауважити, що така тривала романтизація махновщини протягом чверть століття нівелювала справжній визвольний рух Українців, ховала в тінь махновщини Перші Визвольні Змагання як на Запорожжі, так і по всій Україні, та міцно вкоріняла кремлядську тезу про те, що Українці здатні лиш на "махновщіну і отаманщіну, нічєво болєє, ні о какой дєржавності і нєзалєжності і рєчі быть нє может!"
Власне, сьогоденна ситуація також є наслідком романтизації махновщини, коли "простий народ" прагне бачити на посаді Голови країни чергового "борца со всєм плохім за всё хорошеє", котрий обіцяє "всё взять і подєліть", а москва вкотре підсовує нашому народові чергового карлика, котрий є одночасним втіленням Махна і Поліґрафа Поліґрафовіча Шарікова! І замість дієвого про-українського і про-державницького Верховного Головнокомандувача України "прості люди" готові обрати блазня і "Анархію — мать порядка!"… Бо їм здається, що це романтично і "прикольно"! Бо "прості люди" не вчать історію!

Відтак, протягом чверті століття пост-совєтського періоду номінально відновленої Незалежності України в суспільстві, а на Запорожжі зокрема, просто нічогісінько не знали про тогочасні події на Запорожжі, пов’язані із Українською Народньою Республікою та Українською Державою Павла Скоропадського, і певний час Визвольні Змагання залишалися на периферії історичних досліджень.

Ситуація докорінно змінилася лише після Майдану і Революції Гідності.
Українська історія — справжня українська історія — стала цікавою, викликає зацікавленість і прагнення вивчати й досліджувати ті сторінки справжньої історії України, які десятиліттями намагались стерти, знищити, перетворити в архівний пил…
На щастя, є свідомі історики, які по друзкам, по фраґментам, по клаптикам пожовклих архівних паперів почали відроджувати справжню історію України!

Пан Юрій Щур — один з таких істориків, і робить титанічну справу!
Книга «Весна 1918 року: у боротьбі за Запоріжжя. Спогади українських бійців» відкрила книжкову серію „Повернута спадщина“ і стала першою збіркою унікальних спогадів, друкованою у форматі книги.
„Повернута спадщина“ на «Порохівниці» публікується в категорії „Історичні прогульки по Запорожжю“.

Упорядник книги пан Юрій Щур зазначає:
— У зв’язку із появою Указу Президента України «Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української Революції 1917—1921 років» та затвердженням Урядом плану заходів з відзначення 100-річчя подій Української Революції 1917—1921 років і вшанування пам’яті її учасників на період до 2021 року таких робіт має бути ще більше.

«Весна 1918 року: у боротьбі за Запоріжжя»

У збірку «Весна 1918 року: у боротьбі за Запоріжжя» ввійшли спогади безпосередніх учасників української весни 1918 року на Запорожжі — від рядових стрільців до командирів. В збірці представлена мемуарна спадщина як Українських Січових Стрільців — галичан Володимира Щуровського, Мирона Заклинського, Петра Франка, Андрія Кігічака, так і наддніпрянців із Кримської групи Армії Української Народньої Республіки — Всеволода Петріва, Никифора Авраменка й Бориса Монкевича.

Після потужних подій національного відродження у Олександрівську, що відбулися 1917 року, місто 2 січня 1918 року було зайняте прибулими загонами "красноґвардєйцев". Разом із тим, командувач совєтських окупаційних большевицьких військ владімір антонов-овсієнко відзначав, що Олександрівськ був "прочно занят (лишь) к 15 января".
На Запорожжя з Совєтськой Россіі (РСФСР — невизнане терористичне квазідержавне утворення) прибув "1-й пєтроґрадскій отряд". У лютому 1918 року була заборонена діяльність церкви, було заборонено українську мову. Розпочалися репресії й розстріли Українців…

Невдоволення совєтсько-россійскіх окупантів викликала панахида за Тарасом Шевченком.
Як згадує мешканець Олександрівська Гаврило Гордієнко:

„Тоді в очах совєтської влади Шевченко був таким самим "контрою" як наприклад і Грушевський, тоді большевицькі банди ще виколювали очі на портретах Шевченка й самі портрети його профанували, дерли, топтали їх…“

На фоні такої ситуації, у Олександрівську виникла підпільна організація Вільного Козацтва, яка готувала збройне повстання. Очолювали підпілля українські старшини І. Сорін, І. Марків та А. Гребенник.
Через раптовий відступ большевиків з міста, повстання не відбулося.

У лютому 1918 року, після укладання Берестейського Миру між Українською Народньою Республікою та Центральними Державами на Наддніпрянщину вирушили австрійські та німецькі війська для допомоги Армії Української Народньої Республіки у боротьбі з большевиками. У складі австрійської армії перебував Леґіон Українських Січових Стрільців, який у першій половині квітня, пройшовши Одесу, Херсон та Нікополь, прибув на Запорожжя.

Управа міста Олександрівська бажала святочної зустрічі війська. І населення міста, і полковник Болбочан, узгодившись з Архикнязем Вільгельмом фон Габсбурґом, улаштував парад.

Ось як про цю подію згадує Мирон Заклинський, четар Леґіону УСС, у розділі „Українські Січові Стрільці в Східній Україні“:

„На майдані перед Народним Домом Запоріжці та Стрільці уставились один проти одних у дві лави. Серединою походжав комендант Запоріжців полковник Болбочан і наш комендант, сотник Микитка. Пролунала команда: „Пóзір! Курінь вліво глянь!“ — і наш сотник здав звіт полковникові. Цей опісля привітав промовою „рідних братів галичан, що помагають Наддніпрянській Україні в боротьбі“. Закінчив окликом: „Слава Січовикам“, — а запорожці тричі гукнули: „Слава!» Тоді запорізька музика почала грати наш народний і державний гімн „Вже воскресла Україна“. При перших звуках запорізький хорунжий схилив блакитно-жовтий прапор і грімко пролунало „Струнко! В право глянь!“. Старшини й вояки обох відділів наче закам’яніли в нерухомій поставі. Стрільці вперше відчули до глибини душі, що вони в Українській державі. Хвилювання запирало їм віддих. Опісля було кілька промов, запорізьких і стрілецьких. Короткі, щирі, вояцькі…“

Після вибуття кримської групи із Олександрівська у місті залишилися Січові Стрільці та кілька невеликих австрійських технічних відділів. Команда групи Вільгельма фон Габсбурґа також знаходилася тут. У місті також було залишено одну сотню 2-го Запорізького полку під командуванням сотника Ґемпеля, якого призначено комендантом Олександрівська.

Ерцгерцоґ Австрійський Вільгельм фон Габсбурґ — Василь Вишиваний у своїх спогадах «Мемуари Вільгельма Габсбурґа, полковника УСС» із захватом та неабияким захопленням писав про Запорожжя, згадуючи славнозвісне козацьке свято на Великому Лузі Запорожському:

„Теріторія давного Запорожжя має несподівано свідоме українське населення. Я говорив з селянами, особливо в околицях Царицинського Кута, і переконався, що традиція українського козацтва там дуже жива. В усім пробивається у них та старина. Багато (хто) оповідає, що його дід чи прадід був на Січі. Кожний гордиться цим, що він з вольного козацького роду…“

У листі до Андрея Шептицького Архикнязь Вільгельм фон Габсбурґ із захопленням писав про своє перебування у Запорізькому краї:

„Я знову із хоробрими легіонерами на Запорожжі, тут так чудово! Тут люди дійсно впевнені в собі, справжні Українці, і вони все ще досить ретельно дотримуються всіх запорожських традицій, я щасливий тут знаходиться…“

З перших днів перебування на Запорожжі Українські Січові Стрільці включилися до громадського українського руху, допомагаючи місцевим активістам організовувати політичну, військову та освітню галузі. Стрільці викладали на курсах українознавства для залізничників, займалися упорядкуванням бібліотеки «Просвіти», співпрацювали з місцевими українськими газетами, зокрема тижневиком «Січ». У міському парку проходили гуляння при звуках стрілецького оркестру.

Зусиллями старшин Запорізького корпусу була створена селянсько-гайдамацька трупа, яка готувала постановку «Назара Стодолі», «Гостя з Запорожжя» та інших вистав. Гайдамаки створювали в селах мандрівні бібліотеки, поширювали українські книжечки серед жителів краю тощо. Мирон Заклинський згадував, що попит на українську книжку був величезний. Хоча книги, привезені із Києва, коштували дорого — їх розкуповували умить. З Олександрівська забирали книги сільські кооперативи та одразу ж знаходили для них покупців. До місцевих бібліотек та книгарень також надходили книги із Галичини, їх привозили бійці УСС. Ці книги були втричі або й вчетверо дешевшими й розходилися дуже швидко.

Для Запорожців Болбочана та Січових Стрільців Вишиваного запорожська «Просвіта» організувала кілька екскурсій на Хортицю.
Никифор Авраменко, сотник Армії УНР, у розділі «Спомини Запорожця» пише:

„Незабутньою подією був побут всім полком на острові Хортиці. Великим пароплавом, без зброї курені переправилися через Дніпро і пішо пройшли коло 4-х кілометрів на найвище місто в голові острова. По дорозі затримувались коло історичних міст, як редут на Вошивій скелі, оборонні фортифікації першої Січі, видом на урочище Сагайдачного, Стовпи. Поясняли топографію і історію минулого переважно ми з Андрієм. На найвищому місті поставлено приготовлений гранітний пам’ятник з Хрестом і одповідним написом. Дивились гості на кількатисячну групу наслідників колишньої козацької слави, і не одному блиснуло сльозою око… Виголосили мови Болбочан, Оліфер і Андрій. То були хвилі глибокого скуплення, поваги, порушення душевних струн…“

Крім національно-культурницького, розвивався і український мілітарний рух. У квітні 1918 року у Олександрівську розпочалося формування 2-ї Самокатної сотні 2-го Запорізького пішого полку Запорізького корпусу. На гроші місцевих жителів її формував сотник Ширяй.

Гетьманський переворот 29 квітня 1918 року українські військові частини, дислоковані в Олександрівську, зустріли вороже. 2-га Самокатна сотня відмовилася присягати Українській Державі Павла Скоропадського і через два дні після огляду військовим міністром Рогозою Запорізького Корпусу в Олександрівську була розформована. Козаки й старшини перейшли до інших частин, або розійшлися по домівкам.

Через кілька тижнів після гетьманського перевороту по всій території України розпочалася реставрація поміщицького землеволодіння. На села вийшли німецькі, австро-угорські та офіцерські карні відділи, які контролювали ці процеси та займалися реквізицією сільгосппродукції. Селянство, доведене до відчаю, почало об’єднуватися у повстанські загони і чинити опір.

Були спроби залучити проти селянських операцій відділи Січових Стрільців. Зокрема, з Олександрівська було вислано одну сотню УСС у околиці Дніпрових Порогів. На початку операції керівництво УСС зауважило, що з селянами воювати відмовляється. Протекція Вільгельма фон Габсбурґа дозволила "зам’яти" цей непослух наказам керівництва і проти УСС не були вжиті дисциплінарні заходи. Прибувши на вказане місце, Січові Стрільці налагодили зв’язок із повсталими, і "зібравши так собі про око, дещо попсованої зброї й харчів, повернулися до Олександрівська. Так само поступали на виправах Стрільці й опісля".

Нерозважлива політика Павла Скоропадського призвела до масових селянських повстань. Австрійське військове командування, зважаючи на національність Січових Стрільців та знаючи про їх вплив серед місцевого населення, вирішило використати Леґіон УСС для заспокоєння повсталого селянства в околицях Єлисаветграду. В першій половині червня туди з Олександрівська було відправлено усю групу Ерцгерцоґа Вільгельма фон Габсбурґа.

У Олександрівську, після виїзду Січових Стрільців, далі зріло невдоволення політикою Павла Скоропадського. За спогадами одного з учасників революційних подій Гаврила Гордієнка, населення Олександрівська всіх національностей слабо підтримувало Українську Державу. Не дивно, що повстання Директорії УНР знайшло активну підтримку серед місцевого населення. У листопаді 1918 року семінаристи і вільні козаки без бою роззброїли Державну варту. Олександрівськ опинився у руках повстанців, а з довколишніх сіл почали прибувати значні повстанські загони, але вони були погано організовані і озброєні. З кадрів 47-го пішого полку почав формуватися Хортицький полк армії УНР.

Після здобуття влади в Олександрівську представники Директорії УНР оголосили мобілізацію молоді у військо. Прибуло багато молодих людей, які бажали захищати Незалежність України, але відчувався брак грошей на їх утримання, зброю, одяг. Мобілізована молодь почала розходитися, а Хортицький полк відійшов із міста. Вільне Козацтво, піддавшись аґітації махновців, роззброїло старшин і вступило до "Революційної повстанської армії" Нестора Махна. Незабаром до Олександрівська повернулися совєтські окупанти…

Презентації книги на Запорожжі

На Запорожжі презентації книги «Весна 1918 року: у боротьбі за Запоріжжя» відбувались протягом 2018 року в різних містах і містечках краю. Зокрема, презентації відбулись, як в самому місті Запорожжя, так і в Мелітополі, Пологах, Оріхові, Гуляй-Полі, Кам'янці-Дніпровській, Вільнянську, Новомиколаївці, Розівці та в інших районних центрах.
Практично всі офіційні сайти районних рад Запорізької області презентували книгу в різних формах, чи-то великою презентацією, чи просто виклали мовчки документ (тут вже питання залежало від представників місцевих влад та їх поглядів і лояльності до України та української історії).
Інформацію про презентації можна також знайти на сайтах районних бібліотек та навіть на сайтах деяких шкіл, де належним чином провадиться патріотична освіта.

Презентаційну ходу книги на Запорожжі відкрила офіційна презентація в Запорізькому центрі молоді за участі представників Фундації «Вільні Люди». Відео цієї презентації Вельмишановне Панство має змогу бачити на початку цієї публікації.

Цікавою і важливою була презентація в Мелітополі — важливою з огляду на тотальну змоскаленість міста, яке вороги і окупанти вважають "ключём Крыма"! Як і 100 років тому, до речі.
Презентація відбулась в Мелітопольському краєзнавчому музеї. З вітальним словом виступили пан Віктор Гудзь, доцент кафедри історії Мелітопольського Державного Педагогічного Університету ім. Б.Хмельницького та пані Лєйла Ібрагімова, директор Мелітопольського міського краєзнавчого музею. Представники вишів, управління освіти, бібліотечної системи та краєзнавці отримали примірники видання. Молодь, студенти — із великою зацікавленістю розглядали примірники першого видання книжкової серії „Повернута спадщина“.

Невдовзі після презентації книги, в Мелітополі на залізничному вокзалі було відкрито меморіяльну дошку воякам Запорожського Корпусу Армії Української Народньої Республіки і полковнику Петру Болбочану — адже саме в будівлі старого вокзалу містився штаб Болбочана під час початку славнозвісного Кримського походу.

На презентацію у Вільнянську були запрошені голова міської ради пані Наталія Мусієнко, начальник відділу культури і туризму Вільнянської райдержадміністрації пані Олена Лук’янчук, журналіст, заступник редактора газети «Дніпровські вогні» пані Віра Пихтєєва, учасник АТО пан Павло Хіміч. Завітали також школярики з місцевої школи №2.
Міська Голова пані Наталія Мусієнко зауважила, що не знаючи своєї історії, у нас не може бути майбутнього. А також дала настанову юному поколінню Українців на прикладі борців за свободу 1917—1921 років та героїв АТО виховувати в собі патріотизм, вірність та любов до України.

Оріхівська центральна публічна бібліотека провела презентацію книги під проводом місцевого краєзнавця, митця і освітянина, пана Анатолія Завгороднього (Вельмишановне Панство вже знайоме з паном Завгороднім по сумному репортажу про звалений старовинний козацький хрест в Оріхові). До речі, століття тому в Оріхові було вельми складно провадити процеси українізації через сильний спротив з боку місцевого змоскаленого населення, а в спаплюженому приміщенні місцевої «Просвіти» взагалі проводились розстріли Українців, про що також є мемуарні спогади, які знайшов пан історик Юрій Щур. І через 100 років мало що змінилось в Оріхові — статус культурно-історичних пам'яток мають всі россійсько-імперські та совєтські об'єкти, а натомість 400-літні козацькі хрести не визнані навіть місцевими пам'ятками і їх вже руйнують вандали…

Розівська РДА на своєму офіційному сайті вельми широко презентувала книгу «Весна 1918 року: у боротьбі за Запоріжжя», публікуючи уривки зі спогадів та історичні світлини.

Розівська загальноосвітня школа №1 провела власну презентацію книги про Визвольні Змагання на Запорожжі.
І нехай зміст шкільної публікації коротенький, але світлини говорять за те, що юнацтво із захопленням та зацікавленістю самі для себе провели урок історії рідного краю, не передбачений шкільною програмою.

Кам'янсько-Дніпровська міська рада на офіційному сайті публікує уривки з книги «Весна 1918 року: у боротьбі за Запоріжжя».

Найбільш яскрава та всюдибіч висвітлена презентація книги «Весна 1918 року: у боротьбі за Запоріжжя» відбувалась у місті Пологи.

До відзначення свят Дня Захисника України, Дня Запорожського козацтва і Дня УПА 14 жовтня, а також до 100-річчя Визвольних Змагань і Української Революції 1917—1921 років, в місті Пологи на Запорожжі у центральній районній бібліотеці відбулась презентація книги «Весна 1918 року: у боротьбі за Запоріжжя. Спогади українських бійців».
На захід були запрошені — заступник голови Пологівської РДА пані Ірина Півень, радник голови Пологівської районної ради пан Михайло Малиш, волонтери, учасники АТО, працівники культури і освіти, учнівська молодь Пологівського колєґіуму №1, бібліотекарі.


Працівники бібліотеки, ведучі заходу пані Наталія Жирик та пані Оксана Хоменко провели присутнім екскурс сторінками презентованої книги, розповіли найцікавіші моменти, що пов’язані з Визвольними Змаганнями на Запорожжі.
Презентація супроводжувалась показом фотоматеріялів з книги, лунали українські патріотичні пісні у виконанні солістки Пологівського РБК пані Наталії Самойлик.

На Пологівський район передано два примірники книги «Весна 1918 року: у боротьбі за Запоріжжя». З брошурою можливо ознайомитись в Пологівській центральній районній бібліотеці та Пологівському районному краєзнавчому музеї.
І хоча, на жаль, на сайті Пологівської центральної районної бібліотеки зовсім пусто (можливо сайт в стадії реконструкції), проте доволі розлогу інформацію подали аж обидва сайти Пологівської РДА та місцеві медія, зокрема, вельми розлогий фоторепортаж надав ресурс «ПіК».

Презентація оформлялась працівниками бібліотеки ретельно, щиро, душевно — свої для своїх про своє!
Вельми приємно, до речі, бачити постери «Порохівниці» з арт-циклу «УКРАЇНА: Ціна Незалежності 1917—2017», присвячені 100-річчю Незалежності України й початку Визвольних Змагань. І нехай навіть якщо для презентації десь поверх постеру накладався напис "Вільна Україна!" — у відповідь х`тілося б вигукнути — "Завжди Вільна!"
Душевні вишивані рамки для презентації створили свою українську атмосферу всьому заходу й неабияк тішать око.
Ґречна подяка за таке тепле оформлення презентації працівникам Пологівської ЦРБ.
Дозвольте, Вельмишановне Панство, репрезентувати Вам низку світлин з цієї яскравої книжкової презентації в Пологах.

















Глядачі з великою зацікавленістю уважно переглядають презентацію і слухають розповідь про маловідомі відроджені історичні факти про Визвольні Змагання на Запорожжі. Адже ще 5-10 років тому в нашому краї всі настільки перебували в мороку совєтських окупаційних ідіологем, що навіть не знали анічогісінько ні про Визвольні Змагання, ні про звитяжні бої за Незалежність України, ні про Запорожців Болбочана та Січових Стрільців Василя Вишиваного, ні тим паче про унікальне козацьке свято на Великому Лузі в травні 1918 року…
Після презентації молодь із зацікавленістю гортає сторінки книги.



Судячи з усього, подібні презентації мали організувати в усіх районних центрах Запорожжя місцеві адміністрації чи муніципальні бібліотеки, а офіційні сайти РДА опублікувати відповідну інформацію.
Проте, не так сталося, як бажалося б…
В деяких районах до справи відродження української історії поставились відповідально та свідомо, відчувається небайдуже ставлення як з боку чиновників, так і з боку громади. Проте, в більшості районів прифронтової області сталось геть навпаки.

Така важлива для Запорожського краю історико-освітня книга не була належним чином представлена в більшості районів, міст, містечок, селищ і сіл прифронтового Запорожського краю!
Схоже, не всюди зацікавлені в зростанні національної свідомості суспільства та у відродженні української історії.
Повідомленням про історико-освітню книгу лише "для галочки" відбулись сайти районних рад, де, вочевидь, не особливо й зацікавлені у національно-патріотичній пропаґанді.
Наприклад, Гуляйпільська РДА відбулась зовсім коротенькою заміткою в один абзац (певно, про Махна їм куди цікавіше).
Новомиколаївська центральна районна бібліотека також провела презентацію, про що коротенько повідомляє сайт Новомиколаївської РДА.
Михайлівська РДА хоча б закинула Word-документ, який можна проскроллити, і на тому дяка.
Токмакська РДА взагалі закинула мовчки PDF-документ, дякувати й за це… Інформації про презентацію історико-освітньої книги в Токмаку не знайдено.
В Бердянці, схоже, була презентація, щоправда, не вдалось знайти репортажів чи повідомлень.
Добре хоч так, бо решта інших офіційних сайтів районних, міських та селищних рад щось не ґуґлиться за пошуковим запитом про Визвольні Змагання на Запорожжі 1918 року.

Тобто, спостерігаємо свідомий саботаж наказу Верховного Головнокомандувача і Президента України про відзначення і висвітлення подій 100-річчя Української Революції 1917—1921 років та Перших Визвольних Змагань.
Відтак, як і століття тому, боротьба за Запорожжя триває…
Боротьба за Україну триває!…
Велика Війна триває…

Ніщо не зупинить
відродження справжньої історії України!

Як бачимо, Вельмишановне Панство, позитивні зрушення є на Запорожжі, але їх дуже мало! Невеличкі презентації історико-освітніх книг в бібліотеках для десятка-двох зацікавлених свідомих Українців, повідомлення на офіційних сайтах районних рад, здебільшого "для галочки". Знову ж таки, все залежить від чинника факторів: якщо у маленьких сільських районах Запорожського краю більш свідомі люди з національною громадянською позицією, що присутні і в місцевих радах — то на сайтах РДА речники створили розлогі публікації і навіть презентації; а коли при владі все ще сидять "старі кадри" — то й на сайті РДА лиш "для галочки" закинуто просто PDF-документ (мовляв, самі читайте "і отцепітєсь уже от нас"). Нічого дивного, адже здебільшого на місцях в прифронтовій області після Майдану лишились все ті ж чиновники з "смотрящіх пшонкі і ахмєтова".
Окрім вищезазначених районних бібліотек, не вдалось наґуґлити нічого по решті бібліотек краю. Деякі відбуваються "діжурним" стендом чи столом з парою-трійкою книжечок про Визвольні Змагання, у Токмакської бібліотеки взагалі сайт здох, а на фейсбук-сторінці россійський "юморістічєскій" ролик про вибори та "ґєйропу", але про Визвольні Змагання інформації знайти не вдалось. Ну-у, вочевидь, які працівники, такі й пріоритети.
Швахова ситуація і з місцевими ЗМІ (ох, а з "журналістикою" в країні взагалі відомий швах!) — місцеві газетки в області все ще представляють з себе той шлак пост-совєтських газеток з "ліхіх 90-х" мовою окупанта з добіркою чисельного сміття з інтернету, з тупими "сєнсациями про звёзд россійскоґо шоу-бізнєса", зі старими гороскопами та нікому не потрібною телепрограмою на половину газети. Хоча варто було би друкувати уривки з ось таких історико-освітніх книг про рідний край. Але в цьому ніхто не зацікавлений, звісно! Бо ж, як і 100 років тому, переважна більшість місцевого насєлєнія не бажають ставати громадянським суспільством та міцно тримаються за московські імперські метастази!
Ганьба тим, хто тримається за метастази окупантів!

Проте, ніщо не зупинить відродження справжньої історії України!
Жодні ватяні реванші, жодні саботажі не зупинять українізації та відродження нашої справжньої української історії! За ці 5 років Революції Гідності у мільйонів Українців прокинулись і гідність, і свідомість, і власна українська ідентичність. Українці повертаються до рідної української мови, із жагою поглинають відроджені історичні факти про нашу столітню звитяжну боротьбу за Волю і Незалежність України! І ці мільйони Українців, вирвавшись з полону совєтсько-москвинських метастаз, не бажають повертатися в морок совкової окупації!
До того ж, чергова війна москалів проти України є буквально повторенням подій 100-літньої давнини, і якщо Ви почитаєте будь-яку з книг із серії „Повернута спадщина“, то зустрінете безліч історичних паралелей та подій, що повторюються майже з буквальною точністю!

То ж, бажаючі отримати знання з історії України та рідного Запорожського краю, любителі мандрувати в минульщину, немов машиною часу, — ласкаво запрошуються до читання циклу історико-освітніх публікацій „Повернута спадщина“. Хто з Вельмишановного Панства не має змоги отримати книжкову серію — будь ласка — „Повернута спадщина“ на «Порохівниці» публікується в категорії „Історичні прогульки по Запорожжю“. До Вашої уваги всі ці унікальні історичні свідчення (і навіть більше), ілюстровані унікальними історичними світлинами, з перехресними гіперлінками на інші історико-освітні публікації за темою.

Історія — найголовніша наука людства!
Хто не знає Минулого — той не має Майбутнього!
Ми збудуємо наше Майбутнє лише вивчаючи Минуле!
Вчитеся, навчайтеся, і свого не цурайтеся!

СЛАВА УКРАЇНІ!
ГЕРОЯМ СЛАВА!

✠ ✠ ✠
✠ ✠ ✠

 
Укладач матеріялу — Дмитро Дзюба
© Dem'än Dzüba
© «Porohivnyçä»
2019.IV.15

© «Націоналістичний Портал»
Офіційний портал ОУН (бандерівців)
Матеріял публіковано ОУН(б) в часописі «Шлях Перемоги»
2018.І.30

Використані для укладання матеріялу відкриті джерела:
© Книгарня ОУН(б) «Українська Видавнича Справа»
Книгарня «Українська Видавнича Справа» — © «ПОРОХІВНИЦЯ»
© Запорізький обласний центр молоді
© «Музейний простiр»
© «ПіК»
© Пологівська РДА
© Пологівська РДА
© Оріхівська центральна публічна бібліотека
© Вільнянська ЦБО
© Запорізька РДА
© Розівська РДА
© Розівська загальноосвітня школа №1
© Кам'янсько-Дніпровська міська рада
© Новомиколаївьска РДА
© Гуляйпільська РДА
© Михайлівська РДА
© Токмакська РДА
Відео: © «TV5» Запорожжя