Перейти до контенту

“Простой народ” помстився Порошенку за українізацію, Томос, децентралізацію та безвіз

"Простой народ" помстився Порошенку за українізацію, Томос, децентралізацію та безвіз

 
Народ, який зрадив свою Державу і свого Президента…
"Простой народ" помстився Порошенку за українізацію, Томос, децентралізацію та безвіз!
Але "хотєлки" після виборів не відміняються. Тепер з ними матиме справу новообраний "прєЗЄдєнт"


Тарас Возняк
Головний редактор незалежного культурологічного журналу «Ї»

Результати президентських виборів 2019 року не випадковість. Вони закономірні. І не тому, що Петро Порошенко ворогує з Росією Путіна та олігархом Ігорем Коломойським. Кажете, що долю виборів вирішив Instagram? Чорта з два! Вони не досягнули б такого результату, продаючи порожнечу в телевізорі чи ґаджеті, якщо б проти Порошенка не виступив наш народ.
Так-так — саме наш народ. Як і кожен народ, який неминуче підніме на роги всякого, хто пробує витягнути його з хоча й смердючої та теплої стайні.
Це казус Бальцеровича. Вже чверть сторіччя поляки пожинають плоди його реформ. Однак лють, з якою вони його ненавиділи, палахкотить у щирих серцях польських простаків і досі.
Так, Порошенкові не вдалося довести всі реформи до кінця, так, може деякі йому і не так вже й хотілося доводити до кінця, або й взагалі робив їх під примусом, так опір народу, саме народу, був величезний, однак, це не відмінило тієї люті, з якою народ його відкинув…

Отож — поразка Порошенка має чітку і, боюся, що стійку соціальну базу. Яку, запитаєте ви? А ось таку:

• Банальністю є те, що чи то з благородних міркувань, чи то з огляду на захланність, проте Порошенко таки зменшив не лише впливи, але й статки частини чільних українських оліґархів. Він замахнувся на оліґархічний консенсус! І сумарні статки правлячого в Україні оліґархічного клубу зменшилися з 32,1 млрд. $ до 13,6 млрд. $. Члени клубу розбіглися по Ізраїлях, Австріях, Франціях. Такого не вибачають. Тому олігархи надали технічні й фінансові ресурси для повалення Порошенка і відновлення оліґархічного консенсусу.
Оліґархи помстилися.
Їхня мета — реставрація оліґархічного консенсусу, сконструйованого при Кучмі — Леоніда Даниловича давай!

• Проти Порошенка грають і місцеві еліти центрального та обласних рівнів. Реформа по децентралізації відрізала їх від розподілу грошових потоків і передала їх на місця. Це варте жорстокої помсти. І мстя відбулася — бачимо як сиплеться вертикаль персоніфікована головами обласних адміністрацій — змагаються, хто швидше здасть Порошенка. Отож, проведення реформ по децентралізації з електоральної чи цинічної точки зору була передчасна. На місцях її не оцінили, а у владній вертикалі вона викликала лише лють — а це сотні тисяч ворогів "реформ Порошенка"…
Тому еліти середнього рівня і помстилися Порошенку так жорстко — вольницю Леоніда Даниловича давай!

І взагалі чиновний стан вкрай роздратували навіть половинчасті чи удавані реформи, пов'язані з боротьбою з корупцією. Так, реформа впроваджувалася недолуго, так з нехіттю і під батогом Заходу. Однак проводилася і якісь ритуальні жертви мали бути зроблені, що призвело до крайньої нервозності призвичаєного до спокою чиновництва. Чиновницькому класу хочеться повернення до вольниці часів Кучми. А це сотні тисяч ворогів "реформ Порошенка"…
От вони й відімстили Петру Олексійовичу — Леоніда Даниловича давай!

• Проти Порошенка повстало чи не все суддівське співтовариство — всі причетні до узаконеного насильства — судді, адвокати, прокурори, слідчі, судові виконавці і т.д. Воно вже знайшло своє респектабельне місце в конструкції оліґархічної держави — місце більш ніж тепле. В судовій справі "устаканився консенсус". А тут якісь реформи! Так, суддівське співтовариство зробило все, щоб нічого не змінилося. Однак… Бо ж має бути верховенство суддів, а не закону — з усіма бонусами, що з того випливають. А тут Петро Олексійович — вольно чи невольно — пішов на поводу вимог міжнародного співтовариства — все про судові реформи торочить. Та не потрібен такий Петро Олексійович і його реформи. Все і так чудесно.
От судді й помстилися! А це сотні тисяч ворогів "реформ Порошенка"…

• Проти Порошенка повстало чи не все медичне співтовариство. Воно вже знайшло своє респектабельне місце в конструкції пост-совєтської системи охорони здоров'я — місце більш ніж тепле. Бо ж хто не дасть, коли припече. "Устаканився консенсус" — хай буде все так, як було — при Брежнєві і Кучмі. А тут якісь медичні реформи! Геть Супрун і її реформи! Так, медичне співтовариство зробило все, щоб нічого не змінилося. Однак… Та не потрібен такий Петро Олексійович і його реформи. Все і так чудесно.
От медики й помстилися. А це сотні тисяч ворогів "реформ Порошенка"…

Чи маю продовжувати — про освітнє співтовариство з корупцією у вищих навальних закладах, коли заліки з етики здаються за маленьке "воспомоществованіє", чи Академію наук з розпродажем наукових звань. Список можна продовжувати… Адже всі вже прилаштувалися, а тут якісь реформи…

• Проти Порошенка як "того, що розв'язав війну" всі, хто не хоче воювати, хто косить від армії — дезертири із зеленим прапором в руках, їхні папаши-мамаши-бабушкі, багато з тих, хто реально постраждав від війни "яку розв'язав Порошенко".
От дезертири та їхні папаши-мамаши-бабушкі й помстилися головному "разжиґатєлю войны" – бо так кажуть у телевізорі.
А це сотні тисяч ворогів "разжиґатєля войны" Порошенка…

• Проти Порошенка і так звані "євроБляХери" – бо забрав їхню мрію мати автомобіль. Так, це мрія маленької людини. А Порох її "розтоптав" — змушує платити за спільні для всіх дороги, садочки, школи… А ми ж не хочемо. Хочемо все мати, і ні за що не платити, щоб "все було, як у Польщі чи Угорщині"…
А це сотні й сотні тисяч ворогів "реформ Порошенка"…

• А ще заробітчани… Значна частина з них не знає проти чого вона голосувала. За образу. Так, Україна так і не стала для них матір'ю — викинула за кордон — бо немає робочих місць. Але ж "реформи Порошенка" поволі почали оживляти мертву після війни економіку, отож і робочі місця почали з'являтися. Так, поволі. Але в пароксизмі образи ми голосуємо проти.
Одним словом — ще сотні й сотні тисяч ворогів "реформ Порошенка"…

• Додаймо до загального хору ненависників "реформ Порошенка" чимале співтовариство контрабандистів – це не одиниці чи десятки людей — за тридцять років, як впав совєтський кордон, сформувалося величезна верства людей, яка живе з порушення митного законодавства і контрабанди. І це не лише ті прикордонні регіони, які переважно живуть з контрабанди, але й ті, які всередині країни жирують на ній.
Одним словом — ще сотні й сотні тисяч ворогів "реформ Порошенка"…

• І не забуваймо про прихильників "московскоґо православія" — вони є і нікуди не поділися. А це ще сотні й сотні тисяч ворогів "томосу Порошенка"…

І нарешті про справді велику помилку Порошенка.
• Силою, яка не надто помітна, проте чисельна, і могла б бути опорою Української Держави, міг бути малий бізнес. Він був промотором обох Майданів. Однак, був упосліджений і не відпущений у вільне плавання ще у 2015 році. Його знову запресували. Хто, чого — пізно розбиратися… На сьогодні це була б сила. А так – пішов "попідтинню". А це мільйони виборців з персональним розчаруванням і образою. От вони і помстилися…
Хоча, як на мене, — вистрілили не у Порошенка, а собі в ногу!
Побудова Держави, де головну роль гратиме середній клас, а не оліґархи, відкладається на далеку перспективу — ми в'їжджаємо в епоху безроздільної влади оліґархів…

А ще:
• Російськомовні мстять за "закон про мову Порошенка"…
• Угорці за "примушення до вивчення державної мови Порошенка"…
• Натомість пенсіонери і раби телевізорів мстять за "високу ціну за газ Порошенка". А це вже мільйони ворогів "ціни на газ Порошенка"…
• Місцеві громади помстилися Порошенку за децентралізацію — бо ж куди запхати ті кошти, які раптом на них звалилися в результаті "реформ Порошенка"…
• Націоналісти – за те, що він "єврей Вальцман"…
• І навіть студенти, які нарешті отримали відкритий кордон і десятками, якщо не сотнями тисяч отримали змогу вчитися за кордоном, помстилися Порошенку за безвіз!…

Одним словом результат виборів президента не випадковий. Він свідчить, що народ України, а також український народ, не хоче змін — він тяжко, якщо не безнадійно, хворий. Соціальна база опору змінам величезна. Не знаю, чи її хтось аналізував. Однак, виборчу кампанію треба було б починати саме з аналізу цієї соціальної бази спротиву.

Тут треба обирати — або ти змінюєш суспільство, або йдеш на поводу його "хотєлок".
Вибори виграє тільки той, хто йде на поводу, хто обіцяє всім те, що вони хочуть — це безвідмовно спрацьовує в примітивних суспільствах.
Це не має нічого спільного з демократією як усвідомленим вибором шляху розвитку.

Вищим пілотажем стало навіть не задоволення "хотєлок", а повний сюр – "а я вам нічєґо нє обєщал!" ("і не збираюся вам нічого обіцяти, і так виберете") — такого в електоральній історії Світу ще не було — наш народ попереду планети усієї…

Петро Порошенко помилився — для того, щоб виграти вибори, він не мав йти всупереч народним "хотєлкам" вище перелічених страт нашого суспільства. Оліґархічне, неефективне, нещасне українське суспільство стало в кругову оборону і відбило спробу його реформувати — давай Леоніда Даниловича!

Отож, Петро Олексійович, якщо хотів виграти вибори мав би:
— віддати оліґархам державні монополії;
— віддати чиновництву систему державного управління;
— віддати суддівському співтовариству судову систему;
— віддати медичному співтовариству систему охорони здоровя;
— віддати російському "православію" духовну сферу;
— не заважати творенню російських-угорських-румунських автономій
одним словом, контрабандистам — кордони, дезертирам — мір!
далі продовжите самі – список "хотєлок" відкритий! 🙂

В Україні був тільки один двічі обраний президент — кров від крові нашого народу, кровиночка наша, "творець нашої держави" Леонід Данилович Кучма. Якщо який-небудь президент не стане Кучмою — його змете наш добрий народ. Що й підтверджує казус Порошенка. Мало бути "не ангелом" — треба бути Леонідом Даниловичем:)

Це про минуле. А тепер про майбутнє.
"Хотєлки" після виборів не відміняються. Тепер з ними матиме справу новообраний "прєЗЄдєнт"

© Тарас Возняк
Головний редактор незалежного культурологічного журналу «Ї»
© «Главком»