Перейти до контенту

Бути ґеєм на фронті — як це? Історія бійця з позивним Француз

Бути ґеєм на фронті — як це?
Історія бійця з позивним Француз

 
Українські військові, повертаючись з фронту, намагаються влаштуватися в мирному житті. Ця історія про киянина Віктора Пилипенка. Він — один з небагатьох, хто зробив камінґ-аут (публічне зізнання), і тепер читає відкриті лекції студентам і їх батькам. Як бути ґеєм в мирному житті і на війні — життєва історія справжнього чоловіка з позивним Француз в інтерв’ю «Belsat.eu».
А також відеоінтерв'ю в програмі «Хроніки неоголошеної війни» від волонтерського проєкту «Повернись живим».


 
ЛҐБТ-військові, ґей на лінії фронту — невже таке може бути?
Так, бо гомосексуали — такі ж люди як гетеросексуали. І живим тому підтвердженням є ветеран національно-визвольної війни, Захисник України Віктор Пилипенко.
Ексклюзивне інтерв'ю із Захисником України провів керівник волонтерського проєкту «Повернись живим» Віталій Дейнега.
Віктор Пилипенко пройшов Майдан, воював у складі батальйону «Донбас», зокрема, за Широкине, та рятував побратимів. Про боротьбу на передовій та у мирному житті після свого камінґ-ауту Захисник України розповів у програмі «Хроніки неоголошеної війни». Дивіться, слухайте — це дуже чесне інтерв'ю про людську гідність та наше суспільство, у якому немає місця "руссцкім скрєпам".

 

Позивний «Француз»

На строкову службу Віктор прийшов після 4-го курсу університету, де навчався на перекладача. Пішов в армію, щоб зібратися з думками і силами після нерозділеного кохання до друга, в якій вирішив йому зізнатися.

«Позивний Француз мені дав політрук на строковій службі ще в 2009 році через те, що я знав французьку».

З цим позивним Віктор пішов і на службу військову. На фронті був спочатку санінструктором, потім вивчився на гранатометчика. І відразу потрапив в найгарячішу точку російсько-української війни – Широкине, неподалік від Маріуполя.

Світлина з особистого архіву Віктора Пилипенка

У мирному житті Віктора більше не шокує смерть, а найбільше дивує те, як далека для багатьох війна, розповідає ветеран:

«На похоронах я себе відчуваю так само, як на інших офіційних заходах. Хоча, коли ховав діда і бабусю – плакав. Розчулити мене важко, але коли плачу – тоді ридма вже. Були люди, які підходили до мене і запитували – «а що там, на Донбасі? Я не зовсім розумію”. Від таких питань мене просто коробило. Шокують і «радянські» люди, які готові за палку ковбаси продати все – свою культуру, мову, свою незалежність, право вільно дихати. Вони готові жити злиденним, але стабільним життям під тиранією – це дуже страшно для мене».

Як бути ґеєм в житті і на війні?

Повернувшись з війни Віктор зробив так званий камінґ-аут написавши про це на своїй сторінці в Facebook. Тепер, за підтримки громадської організації «Точка Опори», читає лекції для молоді. Одна з тем – про те, як бути ґеєм у мирному і військовому житті.

Остання з таких поїздок відбулася не так давно, 13 травня, в українському Кременчузі. Там, в Європейському клубі Віктор був "живою книгою" (тематична зустріч, де в ролі "живої книги" виступає людина, а "читання" – це розмова – Прим. Belsat.eu).

Віктор Пилипенко на зустрічі в Кременчуці, 13.V.2019.
Джерело фото – «Простір ідей – Європейський клуб»

«Надзвичайно цікавий формат, коли тобі ставлять запитання без обмежень про все на світі. Люди дійсно дуже цікавилися, як це – бути ґеєм, і хто такі геї взагалі. Говорив все без прикрас, від бойових операцій, крові і смертей, до того, як це – приховувати свою орієнтацію, говорити, що гетеро, спати з повіями, щоб не запідозрили, що таке секс для ґеїв і чому це ніяк не відрізняється від гетеро-стосунків. Під час цього заходу зміг навіть переконати двох гомофобів, які з цікавості прийшли поговорити зі мною. Один так і сказав організатору – "я завжди був проти ґеїв, а тепер, коли я цього побачив, вже й не знаю". Серед читачів моєї "живий книги" були не тільки студенти, також прийшли і дорослі люди, була мама, яка підозрює, що її сини ґей, мені вдалося заспокоїти її».

Після зустрічі зі студентами в «Європейському клубі» колишній гранатометчик Француз спілкувався з кадетами військового училища. Це був інший формат зустрічі – там ліцеїстам виділили один урок для цікавої розмови.

«Хлопці були одягнені по формі, я був у футболці батальйону Донбас. Представився як ветеран. Тема була «Боротьба з булінґом (цькуванням – Прим. Belsat.eu) у військових колективах», тому я почав розповідати про свій досвід строкової служби, про те, як мені жилося в умовах ганебного явища дідівщини. Потім я розповів про те, що на війні цієї біди немає і всі рівні. Ті, хто більше воював, навпаки намагаються швидше передати якомога більше навичок новому поповненню, щоб в бою всі були однаково ефективними.

«Розповів також, що у нас в добровольчому батальйоні були представлені люди майже всіх суспільних рівнів, різних етнічних походжень, був афроукраїнець, євреї, а ще були ґеї й лесбійки. Саме останній факт викликав легкий шумок. Я підкреслював, що ми, військові, давали присягу на Конституції України українському народу. А значить, ми всі рівні перед законом і нашою справою честі є захищати права і свободи матері України і кожного її громадянина (крім колабораціоністів-зрадників, які порушили цей Закон)».

Світлина з особистого архіву Віктора Пилипенка

«Українська мова – це моя ідентичність, як і те, що я ґей»

Боротися з посттравматичним синдромом (ПТСР) Віктору не довелося, були затяжні депресії, але їх вдалося пересилити з допомогою захоплень і роботи. Було важко соціалізуватися, багато що змінилося в поведінці, з’явилася особлива нетерпимість до несправедливості і іноді спалахи агресії, розповідає Віктор Пилипенко.

«Але в порівнянні зі справжніми ПТСР, які переживають інші хлопці – це дрібниці. У мене особливо слух постраждав. Бувало не раз потрапляло вибуховою хвилею, коли по нас стріляли танки. А також я дуже часто працював з СПГ-9 – дуже гучний гранатомет 73 калібру, без навушників. Все це призвело до того, що мені діагностували туговухість на обидва вуха».

Зараз Віктор Пилипенко працює проектним менеджером в «Точці Опори» і редактором на знімальному майданчику, де контролює відтворення текстів українською мовою під час зйомок.

Мирне життя – робота редактором на знімальному майданчику.
Світлина з особистого архіву Віктора Пилипенка

«Так, для мене українська мова – це моя ідентичність, як і те, що я ґей. Через перше і друге я свого часу був ізольований в певному "ґетто". У своїй київській україномовній школі, де всі розмовляли російською, наді мною бувало знущалися за мій вибір говорити українською, хоча потім діти виросли і деякі навіть вибачалися за це. За свою гомосексуальну орієнтацію я точно так же жив в певній ізоляції».

Два пласти стереотипів

Така ізоляція є наслідком стереотипів, які присутні в суспільстві. У житті часто можна почути "так він же гей, такий навіть зброю в руки не візьме". А з іншого боку, є інший стереотип про людей, які "люблять постріляти, їм би тільки воювати". На Віктора навалилося відразу два пласта стереотипів.

«І ґеї різні бувають, і гетеро-борці теж. Є ґеї, які дуже маскулинно виглядають і обожнюють вести себе, як альфа-самці. А є гетеро, які кричали на весь голос, що ворогів треба вбивати, але поховалися від війни. За таких дуже соромно. Я не виглядаю войовничо, деякі іноді хочуть цим скористатися в своїх цілях. Особливо, коли не знають про мій військовий досвід. Кілька разів уже було, коли я неконтрольовано гримав на таких людей, і вони більше себе так не вели – боялися. Хоча я дуже не люблю цей агресивний стан.

«Думаю, що агресія – це для слабаків. Спокій, посмішка, доброта, добрі справи – ось що благородно і гідно. Наше пострадянське суспільство дійсно боляче лицемірством. Коли люди надягають на себе національні символи і уніформу, але не для того, щоб йти захищати Батьківщину на фронті, а щоб розганяти геїв і лесбіянок, бо так же легше, так безпечніше. І так багато в чому. Це все неготовність бути сміливими і нести відповідальність за свої слова, і головне, підкріплювати їх вчинками!»

«Ахіллове братство» побратимів і «Посестри»

Не так давно в Facebook створена група «Військові ЛГБТ і їх союзники», група активна, туди запрошують не тільки геїв, не тільки військових, а всіх гетеро-союзників, іноземних друзів, усіх, хто може просто цікавитися, хоче якось допомогти, або просто читати цю сторінку.

«Після мого камінґ-аута, свої камінґ-аути також зробили лесбіянка Настя Конфедерат (псевдонім в Facebook), вона – друга адміністраторка групи, і Себастьян Романов – трансгендерних чоловік, ветеран. Він також адмін групи. Ще адміністратором є ґей-волонтер Нік Будерацький. У цій загальній групі є таємні підгрупи «Ахіллове братство» і «Посестри» – вони створені вже для неформального спілкування виключно військових геїв і лесбіянок. У братстві нас вже 32 Ахілла, сестер десь більше 10. І двоє трансгендерних військових, які вийшли зі мною на контакт. Звичайно, ЛҐБТ+ військових значно більше, багато шифруються або просто не хочуть світитися і спілкуватися з іншими. Я знаю, таких багато, які, на жаль, в групи не входять з тих чи інших міркувань».

Джерело публікації:
© «Belsat.eu»

В Україні відбувся черговий KyїvPride. 🏳️‍🌈
Цього року ця правозахисна ЛҐБТ-акція примітна тим, що вперше зібрала безпрецедентнту кількість учасників — 8000 людей різних орієнтацій, а також вперше у Світі в ЛҐБТ-прайді взяли участь ветерани війни, що триває.
Колона ЛҐБТ-військових-ветеранів війни за Незалежність України налічувала 30 учасників.
Безперечним героєм KyїvPride-2019 став Захисник України Віктор Пилипенко.

1 коментар до “Бути ґеєм на фронті — як це? Історія бійця з позивним Француз

  1. Сповіщення: KyїvPride-2019. Postfactum – ПОРОХІВНИЦЯ

Коментарі закриті.