Перейти до контенту

Сараєвське вбивство 1914 — початок Великої Війни

Сараєвське вбивство 1914
Початок Великої Війни

 
28 червня 1914 року в Сараєво були вбиті Ерцгерцоґ Австрійський Франц Фердинанд і його дружина, Герцоґиня Софія фон Гогенберґ.
28 липня 1914 року, через місяць "липневої кризи", спалахнула Велика війна, як тоді її називали сучасники, і яка згодом отримала назву Перша Світова війна.
Війна, що почалась в 1914-му році все ще триває і цю столітню війну можна звати узагальненим терміном Велика Війна.
Хто ж роздмухав Велику Війну? Хто скерував зброю сербського бойовика Ґавріли Прінципа? Кому була потрібна ця "європейська і світова бійня"? Хто підтримує багаття Великої Війни всі ці 100 років?
Відповідь цілком очевидна, Вельмишановне Панство…


 
Постріл, що змінив хід історії…
Хто ж розпочав Першу Світову війну?
Сараєво-1914: ХТО направляв руку Ґавріли Прінципа
Ці та інші дослідження українських істориків розвінчують усталений сторічний міт про початок Великої Війни! Світ все ще не бажає побачити цілком очевидні факти, світова історія все ще вважає, що Перша Світова війна почалась через "імперіалізм" (а саме цю тезу вкорінила совєтсько-россійська пропаґанда), і що Світову війну розпочали Австро-Угорська і Німецька Імперії, а "жертвами" стали насамперед Франція і Россійська Імперія.
Та чи так це насправді?

Історія — найважливіша наука людства!
Її Величність Історія має всі ключики від шухляд, в яких містяться відповіді на питання сьогодення! Історія знає відповіді на всі запитання — варто лиш допитливо пошукати!
Історія — невичерпний колодязь знань! Історія — машина часу!
Її Величність Історія вчить людство не повторювати помилки і не пробачає невивчених уроків історії! Якщо люди вперто не бажають вчити уроки історії, вважаючи що "історія нє арґумєнт" — Її Величність Історія повторює свої уроки доти, доки людство їх не засвоїть, щоразу повертаючись на попереднє коло. І щоразу повторення невивчених уроків історії є болісними…

Велика Війна…
100 і 5 років Великої Війни…
Події 100-річної давнини є тим ключем, який відкриває тривалу історію 100-річної Великої Війни і дає відповіді на всі питання нинішніх проблем…

…Після ганебних поразок в Кримській війні 1855 та россійсько-японської війни 1905 року, котра призвела до першої революції в Россійській Імперії та похитнула монархію Романових, Россійская Імперія прагнула реваншу.
Молодий і запальний Ніколай Второй був впевнений, що війна буде переможною: "Что это вообщє за імпєрія такая на чєтырёх скалах в окєанє? Да мы іх одной лєвой!" Проте, не так сталось, як москалям бажалось — поразка була ганебною: Японія вщент розгромила россійську армію і флот, захопила Квантун (Порт-Артур і Дальній), отримала контроль над Манчжурією, ледь не захопила Владівосток, Хабаровск і так зване "Пріморьє" (Сіхоте), повернула собі південну частину острова Карафуто (Сахалін) та всі Курильські острови. В самій Россійській Імперії невдоволення поразкою у війні вилилось у революцію 1905 року, трон Ніколая захитався!
Коли царський трон захитався, Ніколай-Ⅱ шукав приводу для нової війни, якою можна було закріпити свій імперський режим.
Окрім того, виникла загроза втрати України!
І привід було знайдено!…
 

Ерцгерцоґ Франц Фердинанд

Österreichischer Erzherzog Franz Ferdinand Carl Ludwig Joseph Maria von Habsburg Österreich-Este
(❃ 18.XII.1863 — ✞ 28.VI.1914)

Ерцгерцоґ Австрійський Франц Фердинанд — Österreichischer Erzherzog Franz Ferdinand Carl Ludwig Joseph Maria von Habsburg Österreich-Este
(❃ 18.XII.1863 Ґрац, Штирія, Австрійська Імперія — ✞ 28.VI.1914 Сараєво, Боснія-Герцеґовина)
— наступник престолу Австро-Угорської монархії, з 1898 року — заступник Головнокомандувача.

Ерцгерцоґ — титул Австрійської монархії, другий за статусом після Цісаря (Кайзера, Імператора) і вищий за титули герцоґів. В українській мові часто титул Ерцгерцоґа перекладався як Архікнязь, тоді як герцоґи це просто князі. Австрійська монархія чи не єдина з європейських монархій має титули Ерцгерцоґа, зазвичай ці титули отримують при народженні найближчі родичі дому Габсбурґів.

З 1906 року Ерцгерцоґ Франц Фердинанд мав значний вплив на державні справи, поступово перебрав керівництво збройними силами Австро-Угорської Імперії. Цісар Франц Йосиф Ⅰ з великою довірою ставився до свого наступника, прислухався до його порад і, попри свій глибокий консерватизм в усьому, навіть погодився на електрифікацію та телефонізацію цісарського палацу, бо ж, треба бути в ногу з проґресом! Також Цісар Франц Йосиф Ⅰ прихильно ставився до ідеї реформування Австро-Угорської Імперії та надання більш широких прав чисельним національностям, з яких складалась монархія Габсбурґів.

Цісар Франц Йосиф Ⅰ— Franz Joseph Ⅰ
(❃ 18.VІII.1830 — ✞ 21.ХI.1916)

Ерцгерцоґ Франц Фердинанд був старшим сином Ерцгерцоґа Карла Людвіґа — брата австрійського Цісаря Франца Йосифа Ⅰ. Тобто, Франц Фердинанд приходився Цісарю небожем.
У 1875 році Франц Фердинанд успадкував значний маєток та ім’я д`Есте, а в 1896 році, після смерті батька, став спадкоємцем австро-угорського престолу. Однак, фактично до престолу Франца Фердинанда стали готувати раніше, після самогубства Кронпринца Рудольфа, єдиного сина Франца Йосипа, в 1889 році.

У 1900 році Франц Фердинанд одружився морґанатичним шлюбом на чеській графині Софії Хотек (1868—1914), з якою познайомився на балу в Празькому Ґраді. Вийшовши заміж, Софія отримала титул найсвітлішої Герцоґині фон Гогенберґ. Перед одруженням, проведеним за згодою Цісаря, Франц Фердинанд повинен був урочисто відректися для своїх майбутніх дітей від прав на престолонаслідування.

Ерцгерцоґ Франц Фердинанд і Герцоґиня Софія Хотек фон Гогенберґ

Сім’я Франца Фердинанда проживала в австрійському замку Гогенберґ і в замку Конопіште, в Чехії. У Франца Фердинанда і Софії була одна дочка Софія і два сина — Максиміліян і Ернст. Вони носили прізвище д`Есте і титули Герцоґів Гогенберґа. У 1938 році Максиміліян і Ернст д`Есте фон Гогенберґ, як родичі Австрійського дому і противники аншлюсу Австрії, були посаджені за наказом Гітлера в концтабір Дахау. Максиміліяна було звільнено через півроку, а Ернста переведено до іншого табору і звільнено 1943 року. Максиміліян і Ернст обидва пережили нацистські концтабори та Другу Світову війну, і нині живі їхні нащадки.

Франц Фердинанд із родиною.
Дружина Софія, дочка Софія, і сини – Максиміліян та Ернст.

Ерцгерцоґ Франц Фердинанд, який планував після вступу на престол бути імператором під ім’ям Франца Ⅱ, був прихильником домінуючого положення католицької церкви і клерикалізму, але разом з тим дещо більшого лібералізму стосовно національних країв Австрійської Імперії.
У 1902 році Франц Фердинанд, як представник Цісаря, їздив у Лондон на святкування коронації Едуарда VII і в Санкт-Пєтєрбурґ з офіційним візитом.

Франц Фердинанд був слов’янофілом і вельми прихильно ставився до слов’ян Імперії, зокрема, до Українців, і звісно ж, до Чехів, адже його дружина була Чешкою за національністю.

Ерцгерцоґ Франц Фердинанд і Герцоґиня Софія
(Світлина 1914 року від придвірного фотоґрафа Кьоселя)

В політиці Ерцгерцоґ Франц Фердинанд був жорстким реалістом: близько 1906 року він склав плян перетворення Австро-Угорщини, який в разі його здійснення міг продовжити життя імперії Габсбурґів, знизивши градус міжнаціональних суперечок. Концепція реформування Імперії була складений самим Ерцгерцоґом та австро-румунським політиком і юристом Ауреліо Поповичем. За цим планом з "робочою" назвою „Сполучені Штати Великої Австрії“ Імперія перетворювалася з дуалістичної у триалістичну (триєдину) державу (або Австро-Угорсько-Слов’янську унію), утворювалися 12 національних автономій для кожної великої народності, яка мешкала в Імперії. Від перетворення дуалістичної імперії в триалістичну вигравали й самі Габсбурґи, і слов’янські народи. Чехи отримали б бажану автономію і відмовилися б від ідеї повалення влади Габсбурґів.

Категорично проти триалізму одностайно виступила мадярська еліта Королівства Угорщини, так як за результатами плянованих реформ Угорське королівство суттєво втрачало в території та населенні. Россійська Імперія та Сербія також виявили невдоволеність внутрішніми справами Австрійської монархії і навіть натякали на війну в разі реалізації реформи Франца Фердинанда. Втім, Россійська Імперія намагалась лишатись в тіні, постійно підбурюючи Сербію на всілякі провокації.

Франц Фердинанд виступав проти превентивної війни з Сербією, палким прихильником якої був його протеже, начальник Генерального штабу армії Австро-Угорщини Франц Конрад фон Гьотцендорф. Така війна неминуче вела би до зіткнення з Россійською Імперією, чого престолонаслідник Франц Фердинанд прагнув уникнути в будь-якому випадку. Франц Фердинанд чітко усвідомлював, що Ніколай-Ⅱ активно провокує зіткнення та роздмухує Велику війну в Європі, і в разі зіткнення Австро-Угорщини з Россійською Імперією у цю війну включаться всі ключові європейські монархії, що призведе до Світової війни. Ані сил та ресурсів Австро-Угорщини, ані навіть сил та ресурсів Осередніх країн Трійного Союзу вкупі з міццю Німецької Імперії було недостатньо для ведення Світової війни. Крім того, Світова війна зруйнувала би всю Європу та її наслідки були непередбачуваними — Ерцгерцоґ Франц Фердинанд це чітко усвідомлював…

Втім, долю Франца Фердинанда вже було вирішено — в Санкт-Пєтєрбурґє…

28 червня 1914 року Ерцгерцоґ Франц Фердинанд вбитий разом зі своєю дружиною Герцоґинею Софією Хотек фон Гогенберґ у місті Сараєво (Боснія-Герцеґовина) членами таємної сербської організації "Чорна рука"\"Млáда Босна" — Ґавріло Прінцип став безпосереднім вбивцею монаршого подружжя.
Сараєвське вбивство стало безпосереднім приводом до початку Першої Світової війни 1914—1918 років і Великої Війни, яка фактично триває з 1914 року, переходячи одна у одну з локальних і Світових війн…
 

„Vereinigte Staaten von Groß-Österreich“

Ідея Ерцгерцоґа Франца Фердинанда щодо реформування Австро-Угорської Імперії
„Vereinigte Staaten von Groß-Österreich“

На початку XX століття перед Австро-Угорською монархією почала все гостріше виявлятися найбільша проблема держави: із 11 різних етнічних груп тільки дві — Німці та Мадяри (Угорці), які разом становили лише 44% від загальної кількості населення, мали політичну владу в державі. Інші народності — Українці, Поляки, Чехи, Румуни, Хорвати, Словаки, Словенці, Серби та Італійці взагалі не мали офіційних політичних прав у Імперії. Тільки Хорвати та Серби мали обмежену автономію в рамках Королівства Хорватії та Славонії.

У 1867 році Австрійську імперію було поділено на два королівства — Цислейтанію, де домінували Німці, та Транслейтанію — де влада належала Мадярам (Угорцям). До початку XX століття стало явним те, що такий державний організм, де дві нації домінують на дев'ятьма в принципі нежиттєздатний, що підтверджувалось численними терористичними актами, повстаннями, демонстраціями та заворушеннями.

Дуалістична Австро-Угорська Імперія

Ерцгерцоґ Франц Фердинанд з 1905 року виношував плян перетворення Австро-Угорщини на триєдину австро-угорсько-слов’янську унію (триалізм) — створення під Австрійським скіпетром великої слов’янської, католицької держави, яка би стала противагою православній Россії та вивела би слов’янство з-під россійського впливу.

Концепція отримала "робочу" назву „Сполучені Штати Великої Австрії“ („Vereinigte Staaten von Groß-Österreich“).
Франц Фердинанд плянував радикально перекроїти мапу Австро-Угорської Імперії, створивши за національно-етнічними і мовно-лінґвістичними принципами коронні краї — напів-автономні штати, кожен з яких би представляв одну з 11 націй Імперії. Разом вони мали б утворити велику конфедерацію — Сполучені Штати Великої Австрії.
В подальшому не виключалось перетворення коронних країв, чи то-пак, штатів, на держави та королівства під австрійським скіпетром. Таким чином Дунайська конфедеративна монархія перетворилась би в Європейську Унію держав і королівств.

Ерцгерцоґ Франц Фердинанд далекоглядно усвідомлював, що створення такої унікальної на той час унії закладає підвалини для майбутнього поєднання Європи у велику Європейську Унію держав і королівств, які будуть поєднані поміж собою економічними й політичними зв'язками та не стануть вже воювати поміж собою щоразу через якісь дрібні приводи.
Франц Фердинанд розмірковував, що перетворення Імперії на Унію вільних держав не лише знизить градус невдоволення національностей, а й дозволить переосмислити у національному усвідомленні рух своїх націй, змінивши з про-московського на про-європейський. Така реформа спонукала би народи до національного усвідомлення себе саме як європейських народів, а не йти сліпо в бік россійсько-імперських оман. І, можливо, якщо на польському етнічному терені Ґаліції утворити окремий польський край, а згодом і Польське Королівство, — то може Поляки нарешті схотіли би звільнити окупований россіянами польський терен? А якщо надати першу державність Українцям, то це спонукало би решту Українців, окупованих московітами, здійнятись на боротьбу за злуку з європейською українською державою… Королівство Ґаліції і Лодомерії та Герцоґство Буковина поєднувались у коронний край (штат) Ost-Galizien — Східна Галіція…
І за такою ж методою обмірковував Франц Фердинанд пляни щодо кожного національно-етнічого терену великої Імперії, сидячи ночами з каганцем і олівцем над мапами та паперами…
Крім того, перетворення дуалістичної монархії на триалістичну унію дозволила би зменшити вплив мадяр в Імперії. Таким чином Ерцгерцоґ хотів виправити дисбаланс політичного впливу як всередині Імперії, так і зовні зменшити вплив та експансію Россійської Імперії.

Ідею Франца Фердинанда активно підтримувала його дружина Софія Хотек — Чешка за національністю, палка прихильниця реформування Австро-Угорської Імперії з німецько-угорської держави у німецько-угорсько-слов’янську.

Ідея Ерцгерцоґа Франца Фердинанда щодо реформування Австро-Угорської Імперії
„Vereinigte Staaten von Groß-Österreich“

Згідно з реформою Франца Фердинанда, на теренах Імперії утворювались наступні коронні краї (або штати):
1. Deutsch-Österreich — Німецька Австрія — Німці
2. Deutsch-Böhmen — Німецька Богемія — Німці
3. Deutsch-Mähren — Німецька Моравія — Німці
4. Böhmen — Богемія — Чехи
5. Slowakenland — Словаччина — Словаки
6. West-Galizien — Західна Ґаліція — Поляки
7. Ost-Galizien — Східна Ґаліція — Українці
8. Ungarn — Угорщина — Мадяри
9. Seklerland — Шеклерлянд — Мадяри, Мадяри-секеї
10. Transylvania (Siebenbürgen) — Трансильванія (Семигороддя) — Румуни
11. Trento — Трентіно — Італійці
12. Triest — Трієст — Італійці
13. Krain (Carniola) — Крайна (Карніола) — Словенці
14. Kroatien — Хорватія — Хорвати та Серби
15. Woiwodina — Воєводина — Серби

Проєкт Ерцгерцоґа Франца Фердинанда викликав різке незадоволення як серед мадярської еліти Австро-Угорщини, так і за кордоном, насамперед в Россійській Імперії та Сербії.
Россійсько-імперська пропаґанда запустила через пресу тезу "клаптіковая імпєрія Ґабсбурґов".
Тобто, пляни подальшого розвитку держави у спадкоємця імперського престолу були надзвичайно небезпечними для Россійської Імперії. Його смерть стала б не тільки приводом для війни і розгрому Австро-Угорщини — давнього суперника московитів у Центральній і Східній Європі, а й усунула б небезпечного конкурента в царині впливу на слов’янство.

В самій Австро-Угорщині проєкт отримав вкрай різку реакцію з боку мадярської еліти Угорського королівства, позаяк мадярська монархія суттєво втрачала в території та населенні, а головне — втрачала вихід до моря, адже Хорватія тоді була частиною саме мадярської Транслейтанії. (Й понині ірредентісти "Великої Мадярщини" малюють мапу саме того Угорського королівства, частинами котрого були і Хорватія, і Карпатська Україна, і половина Румунії…)
Гостроту протиріч з Ерцгерцоґом Фердинандом продемонстрував його головний політичний супротивник — прем’єр-міністр Угорщини граф Іштван Тиса: „Якщо престолонаслідник надумає здійснити свій план, я підніму проти нього національну революцію мадярів і зітру його з Землі!“
Ця обставина робить ймовірною причетність Іштвана Тиси до підготовки замаху в Сараєво влітку 1914 року — цілком можливо що й мадяри доклались до виконаного руками сербських бойовиків і сплянованого Россійською Імперією Сараєвського вбивства…

Австро-Угорська Імперія станом на 1914 рік

Концепція Ерцгерцоґа Франца Фердинанда не була реалізована…
28 червня 1914 року Ерцгерцоґ Франц Фердинанд вбитий разом зі своєю дружиною Софією в Сараєво…
Сараєвське вбивство стало безпосереднім приводом до початку Першої Світової війни 1914—1918 років, внаслідок якої Австро-Угорська Імперія припинила існування, а її територію було поділено між новоутвореними на її теренах національними державами та країнами Антанти.

Терени Австро-Угорщини після 1918 року, розділені між згідно умов Версальського миру.
Червоним кольором позначено нові кордони і назви держав згідно Версальского миру.
Сербія отримала терени сусідніх народів, утворивши Королівство Сербів, Хорватів і Словенців.
Квазідержавне утворення Совєтська Россія (з 1922 СССР) отримало міжнародне визнання лише в 1933-му.

Австро-Угорська Імперія на тлі сучасних кордонів Європи

Ерцгерцоґ Франц Фердинанд вважається прабатьком нинішнього Євросоюзу — творець концепції об’єднаної Європи, частиною якої на початку ХХ століття мала стати Україна.
Концепція Європейської Унії Франца Фердинанда — прообраз сучасної Європейської Унії, куди крокує сучасна Україна!
І напередодні 1914-го, і напередодні 2014-го саме через прагнення Українців повернутися до Європи, саме через прагнення Волі й звільнення від московського ярма, кривава кацапська імперія йшла на все, аби втримати в своїх хижих пазурах Україну.
Нащадки Франца Фердинанда, а саме, Отто фон Габсбурґ, втілив ідею Європейської Унії, зробивши значний внесок у створення сучасного Європейського Союзу, а також створивши паралельну наддержавну міжнародну організацію — Pan-Europa Union — Пан’Європейська Унія.
Ерцгерцоґ Отто фон Габсбурґ (❃ 20.ХІ.1912 — ✞ 4.VІI.2011) — син останнього австрійського Цісаря КарлаⅠ, двоюрідний брат Вільгельма фон Габсбурґа (Василя Вишиваного), все життя керував Пан’Європейською Унією та Габсбурзьким монаршим домом, послідовно захищав інтереси України та попереджав про небезпеку нинішньої війни РФ проти України.
Нинішній Голова монаршого дому Габсбурґів — син Отто фон Габсбурґа, Ерцгерцоґ Карл фон Габсбурґ, перейняв також титули батька і є уродженим Королем Ґаліції і Лодомерії, Герцоґом Буковини. Ці ж титули при народженні отримав нинішній наступник монарших реґалій, 20-річний Ерцгерцоґ Фердинанд Звонимир фон Габсбурґ-Лотаринґен — внучатий небіж Василя Вишиваного і відомий австрійський автогонщик.
Нині Пан’Європейська Унія, у Проводі якої стоїть Ерцгерцоґ Карл фон Габсбурґ, активно відстоює інтереси України в Європі та дотримується принципів європейського уніатства, які заклав у свою концепцію ще Ерцгерцоґ Франц Фердинанд…
 

Королівство Україна

Оглядова мапа України від Степана Рудницького (1914)

Українські етнічні терени у складі Австрійської Імперії були представлені двома коронними краями: Королівство Ґаліції і Лодомерії (Королівство Галичини та Володимирії) та Герцоґство Буковина.

Королівство Галичини та Володимирії з Великим князівством Краківським і князівствами Освенцима і Затору (німецькою: Königreich Galizien und Lodomerien mit dem Großherzogtum Krakau und den Herzogtümern Auschwitz und Zator) — коронний край, утворений на землях Королівства Русі (Галицько-Волинського Князівства), складова частина Габсбурзької монархії, Австрійської Імперії і Австро-Угорщини у 1772–1918 роках. Об’єднувало українські етнічні землі (історичну Галичину), які почали називати Східною Галичиною, та землі Малопольщі (Західна Галичина). Більша частина Володимирії-Волині в той час при поділі Речі Посполитої Габсбурзькою монархією, Россійською Імперією і Королівством Пруссія була відділена від Галицького Королівства й окупована Россійською Імперією.
Від 1873 Королівство Галіції і Лодомерії була de facto автономною провінцією Австро-Угорщини з польською і (в набагато меншій мірі) українською офіційними мовами.
До 1848 року Буковина входила до складу Галичини.

Герцоґство Буковина (Herzogtum Bukowina) — коронний край у складі Габсбурзької монархії на теренах історичної Буковини у 1849—1918 роках.
Революція 1848-го року в Австрійській Імперії призвела до зміни правового статусу Буковини (австрійської частини) і форми управління нею. Конституція 4.ІІІ.1848 вилучила Буковинський округ з Королівства Ґаліції і Лодомерії, вивела з-під управління Галицької адміністрації, та надала Буковині деяку автономію у вирішенні внутрішніх питань.
2.ХІІ.1848 Цісарем став Франц Йосиф I, який вже у січні 1849-го надав Буковині статус окремого коронного краю, й утворив Герцоґство Буковина, згодом затвердив тимчасову конституцію краю, якою підтверджувалося, що Буковина є окремою коронною землею імперії, що її відносини з монархією регулюються державною конституцією через представництво у Райхсраті, що всі народи Буковини рівноправні, що Герцоґство Буковина отримала свій герб.

Закарпатський український етнічний терен лишався у складі Угорського королівства.
Саме так були розподілені українські землі у Австро-Угорській імперії. Та Українці, як і інші народи Імперії, вже національно усвідомили себе і прагнули розширення своїх прав.

Сучасна мапа етнічого терену Українців, з позначенням кордонів станом на 1914 рік.
Жовтим кольором позначено український етнічний терен, помаранчевим — сучасні кордони України.

…Австро-Угорська Імперія переживала кризу, і навіть дуалістична система влади вже не рятувала, а радше, дедалі сильніше ускладнювала критичне становище в імперії. Внаслідок задіяної Россійской Імпєрієй ідеї "панславянізма" (об’єднання всіх слов’ян "под крылом Россіі-матушкі") посилились національно-визвольні рухи чисельних націй, які складали Австро-Угорщину.
Необхідно було розробити дієву реформу відновлення Імперії.
І саме Ерцґерцог Франц Фердинанд розробив сміливу концепцію.

Австрійський Ерцгерцоґ Франц Фердинанд проголосив про реформу Австро-Угорської Імперії, якою передбачалось утворення під реґентством австрійської корони Європейської Унії з незалежних національних держав і королівств, що входили до складу Австро-Угорщини. Планувалось відновити незалежність Польщі (більша частина якої була окупована Російською Імперією).
Також реформа Франца Фердинанда передбачала перетворення коронних країв — Герцоґства Буковина й Королівства Ґаліції і Лодомерії в Королівство Україна, Королем якого мав стати небіж Франца Фердинанда, Ерцгерцоґ Вільгельм фон Габсбурґ (Василь Вишиваний) — майбутній полковник Леґіону Українських Січових Стрільців…

Обговорення своєї концепції Ерцгерцоґ Франц Фердинанд провадив з усіма родичами дому Габсбурґів. Звісно ж, завітав і до Карла Стефана фон Габсбурґа в Живець, що у Західній Ґаліції. Плянувалось, що Карл Стефан Австрійський стане Королем Польщі, утвореної як Західна Ґаліція, що спонукає Поляків до подальшого звільнення з-під россійсько-імперського ярма.
А ось на Східну Ґаліцію Франц Фердинанд мав свій погляд: плянувалось поєднання коронних країв Ґаліції і Лодомерії та Буковини в коронний край Ост-Ґаліція (Східна Галичина), а в подальшому, вочевидь, у Королівство Україна.
Цю позицію не розділяв мріявший про польську корону Карл Стефан, адже польська шляхта вбачала Галичину і Волинь як частину Речі Посполитої, тож, навіть мову вести не бажали про надання Українцям бодай якихось прав і привелеїв!
Втім, Франц Фердинанд вельми прихильно ставився до Українців!

Ось як змальовує ту вечерю сучасний публіцист:
„…Величезна заля у старому середньовічному замку, під ногами хутро ведмедя, у величезному каміні горить вогонь. Уся сім’я навколо столу. Вечерю завершено, порцеляну та срібло зі столу прибрано. Приїхав був родич, кремезний, ширший більш, ніж довший, енергійний вусатий чолов’яга. Ерцгерцоґ Франц Фердинанд — спадкоємець Корони, майбутній Цісар! Наш Вільгельм дивиться на нього не відривaючи очі. Родич розгорнув на столі мапу Імперії, та гучно, ще й з вогником, щось розповідає. Батько спочатку з сумнівом хитає головою, але потім поступово цікавиться та прояснює для себе плян.
Цей родич висуває фантастичну, просто революційну ідею — переформатувати Австро-Угорщину у Поєднані Європейські Штати, тобто конфедерацію з дванадцяти держав, які будуть жити в мирі та спокої, за єдиними законами. Сім’я Габсбурґів велика, вистачить по королю чи королеві на кожну частину. Батько давно любить Польщу, навіть переїхав сюди з усіма два роки тому, віддав доньок за Чарторийського та Радзівілла. Польська мова красива та незвична, Вільгельм підріс та вільно розмовляє польською. Вивчив, спілкуючися зі шляхтою, що як до магніту притягувалася до їх маєтку красою вільгельмових сестер та величчю фамілії.
Вусатий дядько кличе Вільгельма та вказує щось на мапі. Надруковано "Lemberg" та чорнилами поруч "Ost-Galizien". Це ж яку мову треба знов вчити, східно-галіцийську?…“

Підпис: „1908, Живец (нині — Польща), нащадок імператорського столу Ерцгерцоґ Франц Фердінанд гостює в родичів в Сілезії, Західна Галичина.“
© Glib Lukinov

Як ми вже знаємо, юний Віллі був настільки вражений пляном свого дядька Франца Фердинанда та збентеженням польської шляхти з цього приводу, що …втік з дому та інкоґніто подорожував потягом до самого останнього залізничного двірця в глибині Карпат — у Ворохту в Гуцулії! Віллі шукав те "розбишацьке плем’я", яким його лякали польські шляхтичі. Але відкрив для себе неймовірний світ України: дивовижні Карпати, сміливих гуцулів, що вчили його танцювати Аркан та співати українських пісень, побачив волелюбний український народ і закохався в Україну та українську мову!

Юний Ерцгерцоґ Вільгельм фон Габсбурґ

„…В Галіції я перший раз почув про Українців. Поляки називали їх "Русіни" і висказувалися про них, як про розбишаків, бандитів. Я свято вірив, що Українці, які так недалеко від Живця живуть, це дійсно розбишацьке племя. В 17 році життя довелося мені поїхати в гуцульські гори. Їхав через Львів і Станиславів інкогніто. Вражіння з гуцульських гір мав чудесне… В Ворохті зустрів гуцула-селянина… я замешкав у нього. Їздив скрізь, шукаючи українських розбишаків. Але надармо. Це мене розчарувало. Відтоді я зовсім змінився і до Живця вернув іншим, як виїхав…“
Василь Вишиваний — МЕМУАРИ

Юний Віллі успішно завершив королівську військову Терезіанську Академію у Вінер-Нойштадті, там же, сидячи у карцері за чергову бешкетну провину (вночі потайки по місту катав курсантів на автівці коменданта академії), дізнався про загибель дядька Фердинанда і тітки Софії… Сараєвське вбивство вплинуло на Вільгельма фон Габсбурґа і він дав собі слово — будь-за-що втілити у життя ідею Франца Фердинанда! Принаймі, звільнити з неволі той народ, який серцем полюбив Віллі — Українців! І вже на фронті Великої війни, у шанцях з бойовими побратимами юний Ерцгерцоґ Австрійський Вільгельм фон Габсбурґ вдягнув українську вишиванку та почав звати себе так, як звали його бойові побратими — Василь Вишиваний!

До останнього подиху Вільгельм фон Габсбурґ, який потім звав себе Василь Вишиваний, служив Україні та щиро любив Україну всим серцем і душею! Україні, Карпатам і своїм бойовим побратимам-Українцям присвячував Василь Вишиваний свої тужливі поезії
Саме через цю любов до України від Вільгельма зреклись публічно рідні батько і брати…
Але Василь Вишиваний лишився вірним собі і Україні!…
Втім, це вже інша історія…

Отже, концепція Франца Габсбурґа передбачала утворення української держави. Для початку із західних теренів України, що були під владою австрійської корони. В подальшому передбачалось що інша частина України, яка була під московською окупацією, забажає злуки з Королівством Україна у єдину Соборну Україну.
Українці Галичини звісно ж мріяли про об’єднання України, а це передбачало зріст національно-визвольних настроїв у Наддніпрянській Україні, які й без того вже були значними з початку ХХ століття.
Відтак, цілком очевидним було, що великий європейський народ, розділений кордонами поміж імперіями, вже збудив у собі національну свідомість та прагнув до злуки своїх земель. Українці на початку ХХ століття вже усвідомили себе нацією і воліли створити Самостійну Соборну Україну!

Це звісно ж вельми не сподобалось Російській Імперії!

"Малорóссія — дєло прінципа!"

Зростання національної свідомості Українців по обидва боки імперських кордонів, якими було розділено українські терени, вельми занепокоїло россійсько-імперський режим — втрата України-"малорóссіі", "ґлавноґо столпа імпєріі", — була смертельною для Россійской Імперіі!
Цього "вєлікоросси" дозволити аж ніяк не могли!
Самостійність України є кісткою в горлянках кацапів!
"Малорóссія — дєло прінципа!" — наголошував Ніколай-Ⅱ.

Франц Фердинанд ще не знав, що на багнищах в Пєтєрбурґє йому вже винесли смертний вирок…

Россійская Імперія почала роздмухувати пророссійські настрої на теренах Ґаліції.
Галичину москалі почали звати "Чєрвоная Русь", вкравши цю назву у Данила Галицького (так за часів Короля Данила неофіційно звались західні терени вже колишньої Київської Русі). Також московіти почали звати Українців "русінамі" та всіляко ділити поміж собою за різними ознаками.
Особливо вдало для москалів склалось, що Українці Ґаліції тоді називали себе Руські або ж Русини ще з часів князя Данила Галицького, і цей термін, звісно ж, не мав жодного стосунку до так званих "руССкіх, вєлікороссов". Але саме на цій співзвучності й зробила ставку Россійська Імперія (та й зараз все ще грається в "руССкіх русінов".)
Тактика була така ж, як і в наші дні — змусити Українців стати московськими покручами, нав’язати свою штучну кацапську говірку (так званий "русскій язык") та псевдорелігійне "православіє", зруйнувати зсередини.
Так кацапи народили ідею "пан-славянізма"!
Як і в наші часи, метою було — розшарувати й розколоти Українців за різними ознаками.

Так, наприклад, ще у 1911 році россійсько-імперські пропаґандисти вже вимальовувавли "карту зарубєжной Чєрвоной Русі". О, на цій мапі чітко відділили межі між Східною і Західною Галичиною по українському етнічному терену, гуцульський терен також у складі "Уґорской Русі", до якої щедро нарізали й словацького терену з Кошицем і Пряшевим. А зверніть увагу на вже визначені назви й топоніми: "Русская Поляна", "Новґород-Уґорск", "Ґустоє", "Лавочноє"… Добре хоч "лапотноє" ніде не написали!

"Карта зарубєжной Чєрвоной Русі" від россійсько-імперської пропаґанди.

Всі ці процеси Россійская Імперія почала за декілька років до початку Великої Війни 1914 року.
Ґаліцію почали називати "Чєрвоная Русь", утотожнюючи цей термін з "Вєлікой Россієй" та підкреслюючи, що "утрачєнныє ісконно русскія зємлі Чєрвоной Русі нужно вєрнуть в лоно Россіі-матушкі".
Россійская Імперія, роздмухуючи Велику Війну, також прагнула скористатися моментом щоби знищити останній, потужний осередок українського національного руху в Ґаліції, позаяк будь-яка українська національна ідея загрожувала великодержавним імперіалістичним плянам і цілості "Вєлікой Россійськой Імпєрії". Антиукраїнська россійсько-імперська преса сповідувала думку, що Россійська Імперія до того часу не ліквідує у себе "малоросскоґо сєпаратізма і мазєпинської апаснасті", доки поза чи поруч з імперськими кордонами буде існувати джерело української ідеї, яке буде живити національний спротив Українців у "імперіі" та загрожуватиме планам россійського шовінізму.
Тож, дії та риторика москалів нагадували шизофренію: малювали мапи "зарубєжной Русі" та називали галичан "русінскімі братушкамі" і водночас обзивали "ґаліцаямі" й "мазєпінцамі".
Тоді ж виникла й теза про те, що "украінцев прідумал австрійскій ґєнштаб".

Россійсько-імперський шовіністичний українофобний приватний "пєчатный орґан", так званий "КіѣвлянінЪ" писав у листопаді 1911 року:

"Украінское двіженіе являѣтся для Россіи опаснѣе, чѣмъ всѣ другія национальныя двіженія, взятыя вмѣсте… Мазепінскій вопросъ бъётъ Россію в самую основу её велікодѣржавності. Мазепінское движеніѣ пытается разрушить национальное, культурное, политічѣское едінство русскаго народа, пытается разрушить велікодѣржавность Россіи. Вотъ гдѣ наша самая большая опасность. Мазепінское двіженіѣ растётъ. Мазепінство со своѣй галіцкой базы расползаѣтся по всѣй южной Россіи. В Галіциі готовітся опасный антирусскій центръ, пламя которого можетъ перѣкінуться по всѣй Малороссіи!…"

Знайомо? "Таёженный Союз" та Євроінтеграція зразка початку ХХ століття.
Тільки замість "бандеровцев і порохоботов" ще "мазєпінцы", а після 1918-го будуть "пєтлюровцы". Методи кацапської шовіністичної пропаґанди абсолютно ідентичні й незмінні, що нині, що 100 років тому…
О, так, як на початку ХХ століття, так і на початку ХХІ століття, перед загрозою втратити "столп імпєріі" — Україну — Россійская Імперія йде ва-банк і ставить на кон геть все! (А все скінчилось крахом Россійской Імперіі!)

Отже, даруйте за наголошення, стосовно Ґаліції та Українців, що перебували під австрійською короною, Россійская Імпєрія задіяла стратегію "спасєнія порабощённого малороссійскоґо народа і возвращєнія в лоно Россіі-матушкі нашей Чєрвоной Русі!"
Розглянемо незмінні вже понад 100 років методи кацапської пропаґанди.

Так змальовували сучасники в 1914 році ситуацію в Європі

Ідеологи "русскоґо міра" почали активно втілювати та насаджувати по всій Європі ідеологію "панславянізма" — об’єднання всіх слов’ян "под крылом Россіі-матушкі". Це була протидія фердинандовій ідеї пан’європейства та поєднання слов’ян в рамках європейських народів. Россійсько-імперська пропаґанда переконувала, що всі слов’яни "братскіє народы", але походять всі від "вєлікороссов", практично "одін народ", і мають поєднатись всі тільки "под крылом Россіі-матушкі"! Насправді, Россійська Імперія прагнула розширити свій простір далеко на захід, захопивши терени Європи і вийти до "теплих морів", насамперед, Середземномор’я. Головною метою був Константинополь і Афон — мовляв, "сакральныє для православних святыні", хоча насправді все було банально — контроль над морськими протоками з Чорного моря у Середземномор’я.

Мрії та амбіції Россійской Імпєрії чудово змальовують мапи того часу. Мапи взагалі вміють говорити і несуть в собі неймовірну кількість свідчень.
Ось, наприклад, видана в Россійской Імпєрії „Карта будущей Европы: какъ её не думалъ видѣть Вильгельмъ "Царь Европейскій"„ — такою Європу-1915 мріяли бачити в Пєтроґрадє, вважаючи що за якісь півроку швидко впораються з Австро-Угорською та Німецькою Імперіями.

„Карта будущей Европы: какъ её не думалъ видѣть Вильгельмъ "Царь Европейскій"„
россійсько-імперські вологі мрії 1914-го про майбутній розділ Європи у 1915 році
➔ переглянути повнороздільну мапу

Найбільше тішить "леґенда" до мапи, де, власне, й викладено всі россійсько-імперські мрії!
"РОССІЯ — великая самодержавная, воюетъ за возстановленіе права, справедливости, мира и законности на землѣ — ей не нужно чужое добро, ей не нужны чужія земли; она возьмёт себѣ только то что ей искони принадлежало— Червонную Русь съ Львовомъ и Перемышлемъ и часть Буковины с Черновицами. Восточная Пруссія съ Кенигсбергомъ по Вислѣ, обагрённая не раз русской кровью должна быть вновь Русской землёй. Данцигъ и Торнъ должны быть сдѣланы русскими крѣпостями.
В предѣлах Россіи подъ ея могучимъ скипетромъ свободная въ самоуправленіи своёмъ ПОЛЬША возсоединитъ свои провинціи доселѣ происками Германіи и Австріи расторгнутые."

Далі йде список країн, яким по волі "єґо ампєраторскаґо вялічія" Ніколая Второґо щось та й перепаде.
Звісно ж, не забуто улюблену фаворитку Сербію та найближчого союзника, з яким спільно й роздмухано Велику Війну — Францію:
"…Спадётъ чёрное траурное покрывало со Страсбургской статуи и вновь Эльзасъ и Лотарингія будутъ свободной Францией!"
"СЕРБІЯ — будетъ тоже большая держава…"
Втім, найбільш тішать "віды" кацапчиків на Австрійські Альпи:
"Швейцарія — мирная страна курортовъ получитъ Тироль съ его курортами, дабы Русскія могли ѣздить на курорты уже не въ Австрію."
Зверніть увагу на Польщу! Кордон по Одеру, Померанія у складі Польщі! Цю ідею Ніколая Второґо зміг реалізувати товаріщ сталін в 1945-му, додавши до Померанії ще й Сілезію в подарунок польскім братьям! Поляки йдосі тішаться "одзисканим кресам"!

Німецька Імперія у відповідь собі друкувала мапу під назвою "Розділення Німеччини і Австрії так, як вважають наші вороги", показавши на мапі амбіції Франції та Россійської Імперії, що, власне, відповідало істині.

"Розділення Німеччини і Австрії так, як вважають наші вороги" — підпис на мапі 1915 року.

Поляків також "окучівала" россійсько-імперська пропаґанда. Спочатку їх потішили обіцянкою створення Великої Польщі в складі Россійської Імперії, а вже перед самим початком Великої Війни, по всій Польщі розповсюджують заклик Ніколая Второґо з мапою польського етнічного терену.

Заклик від Всєроссійскоґо Імпєратора Ніколая Второґо до поляків

Заклик від Всєроссійскоґо Імпєратора Ніколая Второґо до поляків "возсоєдініть во-єдіно Польскій народъ подъ скіпєтромъ Русскаго Царя — ідётъ къ вамъ навстрѣчу Великая Россія!"
Поляки прийняли заклик схвально, попри лицемірство Ніколая Второґо про "растерзанное на кускі полтора вѣка назад живоє тѣло Польши" — саме Россійская Імпєрія тоді й пошматувала Польщу з іншими європейськими монархіями. Але поляки побачили шанс на відновлення своєї Жечі Посполітой в кордонах 1795 року й почали діяти…

Втім, головною фавориткою Россійской Імпєріі була Сербія!
Сербія на Балканах — вірна поплічниця і головний плацдарм Россії у підчерев’ї Європи.
Паралельно з ідеологією "панславянізма" народилась ідея створення "Вєлікой Сєрбії" — квазіутворення, що мало увібрати в себе "южных славян", з тереном на всі Балкани, від Трієста до дельти Дунаю, включно з Болгарією, Албанією та історичною грецькою Македонією (бо там же Афон). Маючи "спільний" кордон по дельті Дунаю з Россійською Імперією, зрозуміло, що в подальшому було би оголошено про "воссоєдінєніє", та й доля Румунії також була би вирішена не на користь останньої.

Ідеології "панславянізма" і "юґославізма" рука об руку крокували поруч, радісно підплигуючи й вигукуючи солодкі гасла та заклики до війни проти "клятих" європейських монархій.
Головне ж, побороти "клятих бариґ" монархів, звільнити народи та створити "народні республіки" "под крылом Россіі-матушкі" — Россійская Імпєрія ще в процесі роздмухування Великої Війни породила большевізм, котрий і зжер потім цю Россійську Імперію, розстрілявши всю родину Ніколая Романова та породивши на уламках старої імперії нову, ще більш огидну, криваву й терористичну Совєтську імперію… Таким чином россійський цар, заряджаючи кулі у пістолет Ґавріли Прінципа через руки майбутніх большевиків і сербських "братушек", несвідомо зарядив зброю тих чєкістів, що розстріляють імператорську родину в підвалі Іпатьєвскоґо дома в Єкатєрінбурґє… Але це буде по завершенню Першої Світової, а поки що россійський цар завзято роздмухував вогонь Великої Війни…

Власне, Россійская Імпєрія й не приховувала своїх амбіцій щодо Балкан, Константинополя та Афону, не рахуючись ні з ким, в тому числі й з "братской" Болгарією. Дві балканські війни напередодні початку Великої війни — яскраве тому підтвердження.
Сербія ж тішилась, що має за спиною страхолюдного "русскоґо мєдвєдя", котрий забезпечує Сербію вдосталь зброєю, тож Бєлґрад поводився доволі зухвало по відношенню до всіх своїх сусідів і завзято провокував Австро-Угорщину з будь-якого приводу і без.

Мрії і фантазії про "Велику Сербію"!

І, як зазвичай це робиться у кацапів, жар загрібається чужими руками.
"Іхтамнєт!" "Ватэто-нє-мы!"
Россійская Імпєрія, паразитуючи на європейських національно-визвольних рухах, роздмухала за декілька років ідею так званого "панславянізма", в основу якого полягала ідея "єдіной славянской імпєріі", звісно ж, в рамках "Вѣлікой Россійской Імпѣріі, которой управляѣм Мы, Вѣлікій Імпѣратор Всѣроссійскій Ніколай Вторый"!
І понéслась: "сѣрбы-братушкі", "Боснія наша!" "Балканы наши!" "Афонъ нашъ!" "Константінополь нашъ!" "Ѣрусалім нашъ!"
Знайомо? Так, "Крым наш!" "Алеппо наш!", ну а Афон кацапи все ще вважають своїм…

Паралельно Санкт-Пєтєрбурґ (пізніше вже Пєтроґрад) починає цілу низку інтриг всередині Європи, пересваривши зрештою між собою усіх європейських монархів, більшість з яких були родичами россійського імператора Ніколая-Ⅱ. (Варто зауважити, що це теж одна з причин, чому вже у 1918-му родич Романова, Король Англії, відмовився врятувати імператорську родину в останню мить, коли большевіки вже поспіхом відправляли Романових, включно з важко хворим 14-річним Цесаревичем Олексієм, по етапу на Сибір. Невдовзі імператорську родину по-звірячому розстріляли в Єкатєрінбурґє-Свєрдловскє.)

Великій Війні передували Балканські війни за безпосередньої участі Россійської Імперії. Це було "ідєальным поліґоном для трєніровок", як каже в наші дні россійсько-фашистський плєшенфюрер.
Россійська Імперія підтримувала сербів-"братушек", що було мотивовано її особистими інтересами та здійснене не без її ініціятиви, а також конкуренцією з Австро-Угорською Імперією, яка почалася ще в часи Кримської війни, але недавні події, такі як невдала россійсько-австро-угорська угода і столітня мрія кацапів про "нєзамерзающій морськой порт", також мотивували Санкт-Пєтєрбурґ…
Та головним на кону стояла Україна!


Цар Ніколай-Ⅱ

 
Відтак, Ніколай-Ⅱпоставив собі на меті будь за що не допустити створення Європейської Унії Франца Фердинанда і створення української держави, бо це означало, що Українці в Россійській Імперії нарешті прокинуться, усвідомлять себе як Нація і обов’язково підуть на злуку з галицькими Українцями та створять Соборну Україну!
А це — втрата "столпа імпєріі" — крах Россійської Імперії!

"Малорóссія — дєло прінципа!" — наголошував Ніколай-Ⅱ.

Цар Ніколай-ІІ методично й планомірно, методами, відомими нині як гібридні, почав сварити поміж собою європейських монархів, з якими був у родинних стосунках, і зрештою, коли всі поміж собою пересварились і було створено необхідний ґрунт для початку Великої війни та проведено "тренувальні" війни на Балканах, Ніколай-Ⅱ робить головний хід: найманий россіянами сербський терорист-"братушка" Ґавріла Прінцип вбиває в Сараєво Ерцгерцоґа Франца Фердинанда і його дружину Софію…
"Дєло прінципа!"

"Дєло прінципа!" — постійно торочив Ніколай-Ⅱ.
 

Сараєвське вбивство

28 червня 1914 року Ерцгерцоґ Австрійський Франц Фердинанд прибув до Сараєво на запрошення австрійського генерал-губернатора Боснії-Герцеґовини Оскара Потіорека (Oscar Potiorek), для проведення військової інспекції.
Незадовго до 10-ї ранку в неділю Ерцгерцоґ Франц Фердинанд з дружиною Софією прибули до Сараєво потягом…
Герцоґиня Софія Гогенберґ супроводжувала Франца Фердинанда в усіх поїздках.
В цю поїздку вони планували також відзначити річницю весілля…


О 10:10 кортеж із шести автівок вирушив містом. Народ вздовж вулиць палко вітав монаршу чоту. В автівці попереду їхав міський голова Сараєво Фехім Чурч та комісар поліції міста Др.Ґерд. Ерцгерцоґ Франц Фердинанд та Ерцгерцоґиня Софія були у другій автівці з Оскаром Потіореком та графом фон Харрфхом. Дах машини був відкинутий для того, щоб натовп міг побачити Франца Фердинанда і його дружину.

Тим часом по ймовірному маршруту вже розосередились сербські бойовики. Семеро терористів також збудували маршрут. Вони були рознесені вздовж набережної Аппель Квай (Appel Quay), кожному з яких було доручено вбити Франца Фердинанда, коли монарший кортеж досягне його положення. Кожен був озброєний і кожен мав при собі отруту для самогубства в разі арешту…

Першим бойовиком на шляху монаршого кортежу був Мухамед Мехмедбашіч. Стоячи біля австро-угорського банку, Мехмедбашіч не зміг подолати страх і дозволив кортежу проїхати повз, не зробивши спроби кинути бомбу. (Пізніше Мехмедбашіч сказав, що поліцейський стояв за ним і він побоювався, що його заарештують, перш ніж він зможе кинути свою бомбу).

Поблизу центрального відділення поліції сербський бойовик Неділько Чабріновіч жбурнув у автівку Ерцгерцоґа гранату, замасковану букетом квітів. Втім, водій престолонаслідника Урбан вчасно помітив небезпечний об’єкт, додав газу, вирвавшись уперед, і вибухівка влучила в автівку, що йшла позаду. Вибухом було вбито водія третьої машини й поранено її пасажирів, а також поліцейського та перехожих з натовпу.
Чабріновіч проковтнув отруту, але його лише знудило. Можливо, замість цианістого калію йому дали якусь більш слабку отруту. Він побіг і спробував стрибнути у річку, але його схопив натовп, жорстоко побив та передав до рук поліції. Інші змовники нічого не змогли зробити, оскільки натовп затулив машини собою. Замах наче провалився і змовники розбіглися врізнобіч…

Франц Фердинанд поїхав читати промову до міської ратуші. Прийом, звісно, був затьмарений спробою замаху, і Ерцгерцоґ переймався долею поранених. Після прийому губернатор Боснії, начальник поліції та графиня Гогенберґ просили Франца Фердинанда не ризикувати життям і негайно повернутися до табору, однак він відмовився й вирішив поїхати до шпиталю та провідати поранених під час замаху. Софія наполягла на тому, щоб їхати з ним…




Їхати вирішили знову все тією ж бічною набережною Аппель Квай, марно сподіваючись, що вдвічі в одному місці вже точно не може трапитись замах. Втім, місце вибуху вирішено об’їхати сусіднім кварталом, проте, Потіорек забув повідомити водія Франца Урбана про зміну маршруту. Водій повернув на вулицю Франца Йосифа, за три провулки до попереднього місця теракту, а треба було за маршрутом звертати у другий провулок; йому пояснили, що він їде неправильно, треба повернутись, він почав повільно розвертати машину…
Не було би цієї неузгодженості, не зупинись би кортеж в тому місці…

У цей момент Ґавріло Прінцип знаходився у крамниці делікатесів Моріца Штіллера, якраз навпроти цього місця… Вирішивши, що операція зірвалась, Ґавріло від знічев’я зайшов до цієї кав’ярні. Прінцип навіть і не сподівався, що кортеж знову сюди повернеться, але побачивши, що ось прямо біля крамниці зупинилась автівка Ерцгерцоґа, Ґавріло Прінцип не став вагатися, вийшов з кав’ярні, підійшов до автівки, дістав пістолет "Бравнінґ-1910" та з відстані у п’ять футів, вистрілив кілька разів: спочатку у Софію, а потім у Франца Фердинанда.
Особливо слід відзначити, що Прінцип стріляв спочатку в жінку, — при цьому, стріляв у живіт(!), а вже потім у Франца Фердинанда. Постріли в живіт були розраховані на можливу вагітність Софії, щоб вбити одночасно також можливого спадкоємця трону…

Місце атентату на Ерцгерцоґа Франца Фердинанда і його дружину Софію.

Сараєвське вбивство — малюнок сучасників на шпальті італійської газети

Сараєвське вбивство — малюнок сучасників

Смертельно поранені Ерцгерцоґ Франц Фердинанд та його дружина Софія були перевезені до резиденції генерал-губернатора Боснії-Герцеґовини Оскара Потіорека, однак дорогою (за іншими даними вже по прибуттю в резиденцію Потіорека) монарше подружжя разом померли: спочатку Софія, потім Ерцгерцоґ — з перервою у кілька хвилин. Допомогти їм було неможливо, і вони разом зустріли смерть…
За свідченнями водія Франца Урбана, Герцоґиня Софія, не помічаючи своїх ран, намагалася допомогти чоловікові, а Ерцгерцоґ Франц Фердинанд, помираючи, прошепотів:

„…Соферль, не помирай, лишись заради наших дітей…“

Сиротами залишилося троє дітей — 13, 12 і 10 років…


Оскар Потіорек
генерал-губернатор Боснії-Герцеґовини

Генерал-губернатор Боснії-Герцеґовини Оскар Потіорек згодом чи не найбільше картав себе за неналежні заходи безпеки, вважаючи себе винним за смерть Ерцгерцоґа Франца Фердинанда і Герцоґині Софії. У себе в оселі він до кінця життя зберігав диван, на якому помер смертельно поранений Франц Фердинанд (нині цей диван експонується в Музеї Воєнної Історії у Відні).
Незважаючи на відповідальність через неналежну охорону Ерцгерцоґа, Оскар Потіорек залишився на своїй посаді.

1914-го року, з початком війни і мобілізації Оскар Потіорек був призначений командувачем австро-угорських військ на Балканах, намагався гідно протистояти сербсько-россійським наступальним операціям, штурмував Бєлґрад, проте, сили були нерівні, внаслідок чого австрійська армія втратила понад 60 000 чоловік убитими та 46 000 полоненими.
Поразка викликала невдоволення австрійського командування і 27.ХІІ.1914 Оскар Потіорек відкликаний з поста командувача, а 1.І.1915 відправлений у відставку.
Оскар Потіорек повернувся до Австрії та оселився в Клаґенфурті, вів усамітнене життя, дуже переживав за свою поразку та відставку і, за спогадами сучасників, кілька разів намагався скоїти самогубство.
Оскар Потіорек помер у 1933 році у Клаґенфурті, де й був похований. У 1966 році його прах був перепохований на цвинтарі Терезіанської Академії у Вінер-Нойштадті.

Ось як згадувала в 1994 році про Сараєвське вбивство безпосередня очевидиця, 102-річна Чешка пані Хелєна Навратíлова-Плєшýтова, яка в групі гімназисток спостерігала за проїздом кортежу високого гостя:

„…Автомобіль Ерцгерцоґа несподівано зупинився майже навпроти нашої групи. Ми були здивовані. За кілька кроків від нас молода людина в темному одязі вийняла з кишені револьвер і почала стріляти в напрямку автомобіля. Настало загальне замішання, люди з криками побігли в різні боки. Ніколи не забуду кривавої плями на білій сукні Ерцгерцоґині, яка все збільшувалася. І свій жах! (…) Я бачила, як поліцейські тягнули атентатника. Його обличчя було блідим. Увечері я боялася вийти з дому. Вулицями їздили патрулі кінної поліції, все місто було охоплено страхом. Дзвонили дзвони всіх церков. Мусульмани і хорвати вийшли на вулиці з портретами убитого Франца Фердинанда, кричали: "Геть сербів!", "Геть банду вбивць!"…“

Як і Чабріновіч, Ґавріло Прінцип спробував отруїтись, але його теж тільки знудило. Потім він спробував застрілитись, але люди, що підбігли, відібрали у нього пістолет. Як і Чабріновіча, його жорстоко побили і передали в руки поліції…

Затримання Ґавріли Прінципа

Ця зброя, що була на озброєнні вбивць Ерцгерцоґа, експонується тепер в Музеї Воєнної Історії у Відні.

Автівка Ерцгерцоґа Фердинанда, помітно кульовий отвір коло задніх сидінь.

Однострій Ерцгерцоґа Фердинанда, в якому він загинув.

Похорон Ерцгерцоґа і Герцоґині у Відні.

Гробниця Ерцгерцоґа і Герцоґині в замку Артштеттен.

 

Як готувалось Сараєвське вбивство

Вбити Ерцгерцоґа Австрійського Франца Фердинанда Россійская Імпєрія вирішила руками сербських бойовиків. Це було зручно, відводило усі підозри від Россійської Імперії, а причиною замаху вирішено було зробити "борьбу славян за объєдінєніє с братской Сєрбієй", звісно ж. Справа в тому, що Австро-Угорщина зайняла Боснію-Герцеґовину, яка має вельми складний етноґрафічний склад населення: босняки-мусульмани, хорвати і серби. Сербія вважала, що Боснія-Герцеґовина першочергово має стати частиною "Великої Сербії", а вже потім, звісно, Косово, Чорногорія, Хорватія і Далмація, "Македонія" (Вардарія, що належала Болгарії), і так далі, доки не реалізується намальований россіянами плян "Великої Сербії" на Балканах.
Вже були створені й діяли всілякі терористичні організації, керовані сербами.

У 1903 році в Сербії виникла таємна організація "Об’єднання або смерть" (сербською: "Уједињење или смрт"), більш відома під назвою "Чорна рука" (сербською: "Црна рука"). Одним з її організаторів був поручик Драгутін Дімітрієвіч (сербською: Драгутин Димитријевић), відомий як Апіс. Ця особа відома як "царевбивця" — саме Апіс керував звірячим вбивством сербського короля Алєксандра Обрєнóвіча і королеви Драґи, разом з якими були вбиті також прем’єр-міністр Сербії Дімітріє Цінцáр-Маркóвіч і міністр оборони Сербії Міловáн Павлóвіч. Цим вбивством було здійснено переворот і до влади в Сербії прийшла промосковська династія Караґєорґієвічєй.
Апіс став керувати генштабом Сербії, впливав на політику і фактично був россійським "смотрящім" на Балканах. Дімітрієвіч постійно їздив до Россійської Імперії, приховуючи там свій імідж "царевбивці" та отримуючи інструкції.

Навесні 1914 року Апіс "вирішив" (хоча, вочевидь, йому "підказали" з Пєтєрбурґа), що Ерцгерцоґ Франц Фердинанд, спадкоємець австрійського престолу, повинен померти. Причиною такого вибору, очевидно, були наміри Ерцгерцоґа реформувати Австро-Угорську Імперію в бік розширення прав слов’ян, які проживали в ній, що представляло певну загрозу для россійсько-імперської ідеї "панславізма" і сербської ідеї "юґославізма". Після того, як було оголошено про заплянований візит Франца Фердинанда в Сараєво в кінці червня 1914 року, — був складений і план його вбивства.

"Таємні сили"… На світлині лівоворуч — Апіс Драгутін Дімітрієвіч.

Інструкції та необхідні фінанси Апісу передавав і військовий аташе Россійської Імперії в Сербії Артамонов. За відсутності Артамонова всі депеші з Пєтєрбурґа Апісу передавав заступник россійського аташе Алєксандр Вєрчовскій. Про це пізніше свідчив сам Апіс-Дімітрієвіч, хоча Артамонов все заперечував, звісно. За свідченнями Апіса — саме Россійська Імперія фінансувала вбивство Франца Фердинанда, а організувати Сараєвське вбивство мав Апіс.
(Ці свідчення збережені в бібліотеці Оксфордського університету в публіцистиці Луїджи Арбетіні "Витоки війни 1914-го", в мемуарах Луї Тридар-Бурзинського, а також в "Спогадах россійського дипломата" Євґєнія Щєлкінґа [De Schelking])
Зокрема, Щєлкінґ свідчить про те, що 1(14) червня 1914 року відбулась зустріч россійського царя Ніколая-Ⅱ з королем Румунії Каролем-Ⅰ в румунській Констанці.

„…1 червня 1914 року (14 червня за новим стилем) імператор Ніколай-Ⅱ провів співбесіду з Королем Румунії Карлом-Ⅰ в Констанці. Я був там у той час … але, наскільки я міг судити з моєї розмови з членами антуражу міністра закордонних справ Россії Сазонова, він (Сазонов) був переконаний, що якщо Ерцгерцоґ Франц Фердинанд буде прибраний з дороги — мир в Європі не був би під загрозою…“

«Порохівниця» має кольоризовану світлину цієї таємної зустрічі в Констанці:

Зустріч в Констанці россійського царя Ніколая-Ⅱ з Королем Румунії Каролем-Ⅰ
В центрі — Ніколай-Ⅱ, праворуч — Король Румунії Кароль-Ⅰ.
Ліворуч — міністр закордонних справ Россійскої Імперії Сєрґєй Сазонов

Організацією Сараєвського вбивства керував полковник сербської таємної поліції Драгутін "Апіс" Дімітрієвіч: отримання необхідних коштів і зброї з Россійської Імперії, підбір та інструктаж бойовиків, переведення бойовиків через кордон, тощо.
"Мла́да Бо́сна" ("Молода Боснія", або, радше, "Малобо́снія", як "Малоро́ссія") — сербська терористична молодіжна організація, що діяла в рамках сербської ж терористичної організації "Чорна Рука". Найбільш впливовим членом і головним ідеологом "Мла́да Бо́сна", був Владімір Ґачіновіч, котрий будучи студентом в Женеві і Лозанні познайомився з россійськими еміґрантами, а вже через них з ідеями російських революціонерів-народників, "есерів" та "есдеків". Зокрема, "Мла́да Бо́сна" була пов’язана і з Львом Троцкім, відомим своїми терористичними нахилами. Про це свідчили і россійсько-совєтські джерела. (Докладний матеріял на цю тему зібрав дослідник історії Володимир Федько)

Таким чином, Ніколай-Ⅱвирішив здійснити вбивство Франца Фердинанда не лише руками сербів, але й діяти через своїх політичних опонентів, задіявши россійських соціялістів-революціонерів у зв’язках із сербами. І хоча россійський цар мав безпосередній вплив на Сербію в цілому та на пророссійських керманичів Сербії зокрема, втім посередництво соціялістів ще більше відводило підозри від царя.

Головний помічник Апіса, майор Воїслав Танкосіч підібрав на роль виконавців замаху трьох боснійських сербів-юнаків: Ґавріло Прінципа, Неділько Чабріновіча і Тріфко Ґрабєжа.
Вочевидь, не останні ролі зіграли й прізвища Ґрабєж та Прінцип — адже "Дєло прінципа!", як постійно торочив Ніколай-Ⅱ. А "сімволізм" мав бути в усьому! Ну не вміють москалі без зашкварів!

Сербські бойовики Тріфко Грабєж, Мілан Сігановіч і Ґавріло Прінцип — Бєлґрад, травень 1914.

Терористи пройшли підготовку під керівництвом Дімітрієвіча і Танкосіча. Їх навчали стріляти по рухомій мішені, метанню бомб, потім забезпечили зброєю і цианістим калієм та за безпосередньої допомоги сербських прикордонників переправили з Сербії до Боснії-Герцеґовини.

Висновок напрошується сам по собі: під безпосереднім керівництвом Россійської Імперії Сербське Королівство підготувало і здійснило вбивство члена австрійської імператорської сім’ї. Гірше того, спадкоємця престолу!!! За традицією тих часів, такі дії можна було розцінювати лише, як напад на державу і оголошення війни, бо самодержець за монархічного устрою і є носієм суверенітету країни. Тобто, напад на нього розцінювався, як напад на країну. Той же самий принцип розповсюджувався і на спадкоємця престолу.

Спочатку бойовики відсиджувалися в будинку Даніла Іліча, редактора соціялістичної газети "Звоно". Незабаром до них приєдналася ще одна група терористів, яка складалася з Васо Чубріловіча, Цвєтко Поповіча і Мухамеда Мехмедбашіча.
Всі терористи були юнаками з бідняцьких малозабезпечених сімей, малоосвічені, всі були підкорені ідеологіями соціялізму, "панславянізма" і "юґославізма". Половина юнаків були хворі на невиліковний у ті часи туберкульоз.
В Боснії-Герцеґовині сербські бойовики особливо не крилися: в Сараєво мешкали всі гуртом у Іліча, гуртом обговорювали деталі теракту в публічних місцях, зокрема, ще у Бєлґраді, в кав’ярні "Албаниjє".

Кав’ярня "Албаниjє" в Бєлґраді, де змовники обговорювали проведення атентату.

 

Злочин і покарання

Шестеро з семи бойовиків-виконавців були заарештовані (Мухамеду Мехмедбашічу вдалося втекти в Сербію) і постали перед судом.
На попередньому слідстві вони відмовились відповідати на питання слідчих, лише один з них (джерела вказують, що ймовірно Даніло Іліч) зламався і розповів всі деталі, в тому числі заявив, що зброя була надана сербським урядом!

Сараєво (1914). Ті, хто звинувачуються у вбивстві Ерцгерцоґа Фердинанда, в першому ряду зліва: Тріфко Грабєж, Неділько Чабріновіч, Ґавріло Прінцип, Даніло Іліч, Мішко Йовановіч.
Sarajevo trial (1914). Those accused of the assassination of Archduke Ferdinand, front row from the left: Trifko Grabež, Nedeljko Čabrinović, Gavrilo Princip, Danilo Ilić, Miško Jovanović

Ґаврилу Прінципа, як вбивцю монаршого подружжя, не могли присудити до страти, оскільки йому було лише 19 років і за австро-угорськими законами він був неповнолітнім. Тому його було засуджено до максимального терміну — 20 років ув’язнення.
Ґавріло Прінцип помер через туберкульоз кісток 28 квітня 1918 року у Терезині.
Даніло Іліч, Вєлько Кубріловіч та Мішко Йовановіч були повішені 3 лютого 1915 року.
Тріфко Грабєж і Неділько Чабріновіч були засуджені до тривалих термінів ув’язнення; померли у в’язниці.
Васо Чубріловіч був випущений з в’язниці в 1918 році, щойно оголосили про розпад Австро-Угорщини. В 1937-му запропонував депортацію Албанців і мусульман. Під час нацистської окупації потрапив до концтабору. Потім став професором і юґославським комуністичним діячем, міністром СФРЮ.
Якось, маючи на увазі Сараєвське вбивство, Чубріловіч сказав: "Ми знищили прекрасний світ, який назавжди був втрачений через війну, що послідувала". Та, скоріш за все, це був емоційний вислів, а не тверезе усвідомлення наслідків скоєного злочину…
 

"Липнева криза" 1914-го

Сараєвське вбивство запустило механізм Великої війни, яку так старанно роздмухувала Россійская Імпєрія.
Звісно, Світова війна почалась не миттєво, а рівно через місяць, після "Липневої кризи" 1914-го року.
Реакція Австрії на вбивство престолонаслідника та його дружини, однак, була досить помірна. Воно й зрозуміло — за Сербією вже майже 150 років стояла Россія, до війни з якою Австро-Угорщина була явно не готова. Та й слов’янське населення Імперії навряд чи підтримало б цю війну. Тому австрійський уряд спочатку (23 липня 1914) висунув Сербії ультиматум. Характерно, що, власне, австрійський уряд схилявся до більш помірних вимог, але, на наполягання угорського прем’єр-міністра графа Іштвана Тиси, зрештою уряд прийняв жорсткіший варіант, запропонований Угорщиною.

В австро-угорському ультиматумі до Сербії було висунуто всього 10 вимог, які Сербія повинна була прийняти безумовно.
Ось ці вимоги:
→ 1. Заборонити видання, що пропагують ненависть до Австро-Угорщини і порушення її територіальної цілісності.
→ 2. Закрити товариство «Народна Одбрана» і всі інші союзи організації, що ведуть пропаганду проти Австро-Угорщини.
→ 3. Виключити антиавстрійську пропаганду з народної освіти.
→ 4. Звільнити з військової та державної служби всіх офіцерів і чиновників, які займаються антиавстрійською пропагандою.
→ 5. Допустити дію на території Сербії представників державних служб Австро-Угорської імперії для припинення будь-якої антиавстрійської діяльності.
→ 6. Провести розслідування проти кожного з учасників Сараєвського вбивства з участю в розслідуванні австрійського уряду.
→ 7. Заарештувати майора Воїслава Танкосіча і Мілана Цигановіча, причетних до Сараєвською вбивства.
→ 8. Вжити ефективних заходів для запобігання контрабанді зброї і вибухівки до Австрії, заарештувати прикордонників, які допомогли вбивцям перетнути кордон.
→ 9. Зробити пояснення щодо ворожих до Австро-Угорщини висловлювань сербських чиновників у період після вбивства.
→ 10. Без зволікань інформувати австрійський уряд про заходи, вжиті відповідно до попередніх пунктів

Власне, як бачимо, нічого надзвичайного в цих вимогах не міститься. Крім пункту №5, який можна було б трактувати, як втручання у внутрішні справи Сербії, але чи ця вимога була висунута вже не після того як Сербія склала змову з метою замаху на суверенітет Австро-Угорщини шляхом цинічного вбивства представника правлячої династії?

Справа запахла війною між Австро-Угорською Імперією і Сербським Королівством. Результат війни був цілком передбачуваний. У противників були різні "вагові категорії"…
Тому сербський уряд негайно звернувся до свого давнього покровителя — Россійської Імперії, яка радо взялася за роль "посередника" у розв’язанні кризи. Россійський уряд "порадив" сербам прийняти ультиматум Австрії і тим самим "уникнути війни", але запевнив їх, що "в будь якому разі Россійска Імперія підтримає Сербію".

Наче все прекрасно і миролюбно, але давайте розглянемо позицію цього "миротворця-посередника" та його подальші дії.
Не зважаючи на "миротворчі зусилля" Россії, Сербія, 25 липня 1914 року, відкидає ультиматум Австрії, заперечивши його Пункт №5. Фактично — це провокація з метою підштовхнути Габсбурзьку імперію до війни. Та для чого Сербії війна, у якій у неї немає шансів встояти перед переважаючими силами противника? Отже, вона розраховувала на допомогу Россії у війні з цим набагато сильнішим противником.

Дату висунення австрійського ультиматуму Сербії було обрано не випадково. Власне, ультиматум можна було б вручити й раніше, якби не одна обставина — з 20 до 23 липня 1914 року в Россії з офіційним візитом перебував Президент Франції Раймон Пуанкаре. Тому, аби не викликати ускладнень і не дати можливість царю Ніколаю-Ⅱ і Пуанкаре негайно домовитись про спільну реакцію на ультиматум, демарш було відкладено на той час, коли Президент від’їде у Париж. Та цей маневр був марним.
У таємних статтях угоди між французьким і россійсько-імперським урядами, укладеної в ході візиту Пуанкаре, містилося зобов’язання Франції виступити на боці Россійської Імперії у випадку її війни з Німецькою Імперією.


Президент Франції Раймон Пуанкаре

 
Президент Франції Раймон Пуанкаре прибув на аудієнцію до Ніколая Второґо не просто так саме після Сараєвського вбивства.

Франція прагнула реваншу за поразку і принизливий мир Франко-пруської війни 1970-1871 років та повернення Ельзасу і Лотарінґії! Франція прагнула нової європейської війни не менш за Россійскую Імпєрію, бо мала свої рахунки й розрахунки…

Тобто, ми бачимо, що ще до того як Сербії був висунутий австрійський ультиматум, доля Світу вже була вирішена…
Не в Берліні й Відні, як нам постійно навіювали, а у Москві й Парижі!
(Нічого не нагадує? — риторична примітка — «Порохівниця»)
Ба, більш того, про вбивство Ерцгерцоґа Фердинанда Ніколай-Ⅱ і Король Румунії Кароль-Ⅰ говорили ще 1(14) червня 1914 року, практично за місяць до Сараєвського вбивства. Тим паче складно повірити, що про підготовку Сараєвського вбивства не був у курсі Президент Франції Раймон Пуанкаре!
Всі зацікавлені сторони готувались до Великої Війни!
Всі чудово знали, що миролюбний Ерцгерцоґ Франц Фердинанд, який мріяв про Європейську Унію, вже приречений! Россійская Імпєрія і Франція вже винесли вирок Францу Фердинанду!
Всі чудово усвідомлювали, що вбивство австрійського престолонаслідника запустить механізм Великої Війни!
А внаслідок липневої кризи, з огляду на австро-німецькі угоди, війна між Россією і Німеччиною була вже неминучою…
Між Россією і Францією була повна Entente!

„АНТАНТА — СОГЛАСІЕ“
Россійсько-імперський плакат 1914 року.

Ні для кого не секрет, що Россія, разом з Англією і Францією, входила до політичного союзу під назвою Антанта, який був скерований проти Трійного союзу у складі Німеччини, Австро-Угорщини та Італії. Крім того, Россія була давнім суперником Австрії у боротьбі за вплив на Балканах і в Центральній Європі. Ще з часів війн Сербії з Туреччиною у VIII столітті Россія надавала сербам всебічну військову та дипломатичну допомогу. В сербській армії служили россійські офіцери, Сербія отримувала від Россії зброю, спорядження, боєприпаси. Россійські спецслужби поводилися в Бєлґраді як у себе вдома. Сербія давно стала вірним поплічником і головним плацдармом Россії на Балканах!
Крім того, Россія давно вже зазіхала на українські (Галичина) та інші слов’янські землі, які дісталися Австрії при розділі Польщі.
Тобто, давній суперник і противник Австрії береться залагодити її конфлікт зі своїм (Россії) поплічником і союзником. Якщо ж зважити, що за спиною Россії стояли Франція (про угоду між Пуанкаре і Ніколаєм-Ⅱ ми вже знаємо) і Англія, а сербські спецслужби фактично керувалися і підпорядковувалися россійським, результат такого "посередництва", звісно, можна було передбачити.
Ну а саме вбивство Франца Фердинанда вже виглядає не просто, а надто підозріло…

Отже, Антанта проти Троїстого союзу Осередніх країн: за Россією стояли Англія і Франція — вони в разі війни Россії з країною учасницею Трійного союзу, мали виступити на боці Россії. Така сама угода була між Австрією і Німеччиною.

Але Трійний союз був явно ще не готовий до війни з Антантою, хоча, ми звикли думати інакше.
По-перше: Німеччина ще не мала достатньої кількості військових кораблів аби протистояти Англії на морі.
По-друге: Італія, після Боснійської кризи 1909 року, поступово стала відходити від своїх союзників і вже 24.Х.1909 між Россією та Італією була укладена угода, згідно якої сторони зобов’язувались підтримувати status quo на Балканах. Тобто, Італія явно виступала проти свого союзника по Трійному союзу — Австро-Угорщини на боці Россії. Подальші події покажуть всю неприродність входження Італії до союзу з Австрією. Результатом стане те, що вона так і вступить у війну на боці своїх союників по Трійному союзу, а перейде на бік його противників.
По-третє: сама Австро-Угорщина була надзвичайно нестабільною країною і переживала перманентну кризу у міжнаціональних відносинах в середині Імперії, що не могло не вплинути на боєздатність її армії і єдність держави в разі війни. Тим більше, що слов’янські народи Габсбурзької імперії виступали проти війни з Россією і балканськими слов’янами.
По-четверте: збройні сили Трійного союзу були у двічі меншими чисельно ніж у Антанти.

Всі перелічені фактори свідчать про неготовність Трійного союзу до Великої війни. Єдиним сильним і послідовним учасником цієї організації була Німецька Імперія, але її сил явно не вистачило би на ведення війни на два фронти. Тим більше, що ще з часів Франко-пруської війни 1970-1871 років і утворення Німецької Імперії, головним ворогом у Європі Німцями вважалася Франція. Саме її прагнення реваншу за поразку і принизливий мир, втрату частини територій, викликало величезне занепокоєння Кайзера і німецького Генштабу.

Кайзер Німеччини Вільгельм Ⅱ

Саме проти Франції Німеччина готувалася воювати (план Шліффена). І саме тому їй було необхідно заручитися нейтралітетом Россійської Імперії та Англії у майбутній війні. Британська Імперія давала надію на свій нейтралітет, а от позиція Россії залежала від стану речей на Балканах. Враховуючи всі ці чинники, не важко дійти висновку, що як би не прагнула "кайзєровская воєнщіна" війни, яким би не заплутаним і небезпечним не був би вузол протиріч, Трійний союз не міг хотіти негайного початку війни.

Тим не менш, Кайзер Вільгельм ІІ не вірно оцінив позицію Антанти у цьому питанні. Він був певен, що Россія не насмілиться втягнутися у війну з Австро-Угорщиною, побоюючись війни ще й з Німеччиною. А отже, є шанс обмежити конфлікт Балканами. Тому, вірний своєму союзницькому обов’язку і впевнений у щасливому для Австрії кінці нової Балканської війни, він гарантував Австрійському Цісареві свою підтримку у разі, якщо Россія спробує в неї втрутитись.

28 липня 1914 року Австро-Угорська імперія оголосила війну Сербії.
В той же день Англія привела до бойової готовності флот. Але вже 29.VII.1914 прем’єр-міністр Великої Британії лорд Ґрей повідомив посла Німеччини, що Англія дотримуватиметься нейтралітету, якщо конфлікт обмежиться лише війною з Россією. Якщо ж буде втягнута і Франція, то Англія обов’язково долучиться до війни.

Та це була нова пастка.
Ми ж бо пам’ятаємо, що ще 20.VII.1914 Президент Франції Раймон Пуанкаре заявив, що Франція виступить на боці Россії у випадку її війни з Німеччиною.
Сараєвська "пастка" закрилася остаточно.
Війна на два фронти стала неминучою для Німеччини.
Але Вільгельм Ⅱ і німецькі дипломати ще намагалися уникнути війни.

29.VII.1914 Німеччина запропонувала царському урядові Россійської Імперії припинити військові приготування, який вже проводив часткову мобілізацію армії та флоту проти Австрії.
У відповідь, 30 липня 1914 року цар Ніколай-Ⅱ видає маніфест, яким оголошує війну Австро-Угорщині і загальну мобілізацію, яка й починається 31 липня 1914 року.
31.VII.1914 року опівночі, німецький уряд заявив, що якщо Россія не демобілізується до 12 години дня 1 серпня 1914 року, то Німеччина також оголосить мобілізацію. В цей же час, аби все ж таки уникнути війни на два фронти Німеччина, через свого посла у Парижі, передала прохання до французького уряду зберігати нейтралітет у війні Німеччини і Австро-Угорщини з Россією. Ця пропозиція була рішуче відкинута французами і 1.VIII.1914 Франція почала мобілізацію армії.
З огляду на ситуацію, яка склалася і відмову царя Ніколая-Ⅱ припинити мобілізацію, Німеччина також мобілізує армію і флот.
І лише 3.VIII.1914 Німеччина оголошує війну Франції.
4 серпня 1914 року війну Німеччині оголосила Англія…
От і все…
Так і вибухнула Перша Світова… Старанно роздмухана і спровокована…
 

Cui prodest?

Едвард Ґрей — прем’єр-міністр Великої Британії

 
Мав рацію тодішній прем’єр Великої Британії лорд Едвард Ґрей, який заявив:

„Світу, ймовірно, ніколи не буде сказано про справжню причину вбивства Ерцгерцоґа Франца Фердинанда. Судячи з усього, у нас ніколи не буде жодної людини, яка б знала все, що треба б знати…“
— Едвард Ґрей — прем’єр-міністр Великої Британії

Війна — це, по суті, найбільший злочин. А в будь-якому злочині слід шукати того, кому це вигідно? Cui prodest?

Кому було вигідно вбивство Ерцгерцоґа Австрійського Франца Фердинанда?
Кому було вигідно роздмухати "європейську і світову бійню" — Світову війну!?
Здавалося б, відповіді на ці питання більш аніж очевидні! Тим паче, що ще тоді, в червні 1914-го було цілком очевидно, хто насправді стоїть за Сараєвським вбивством, кому це було найбільш вигідніше, і хто саме насправді роздмухував Велику війну!
Втім, як відомо, брехня править Світом…

"Історію пішут пабєдітєлі" — полюбляють казати кацапи.
Вже понад століття світова спільнота боїться визнати помилки минулого та нарешті чесно оголосити справжніх роздмухувачів Великої Війни, що за століття забрала життя сотень мільйонів людей і все ще триває…
20 мільйонів життів забрала Перша Світова війна! Ще 50—100 мільйонів життів (понад 5% людства) в 1918—1919 роках забрав вірус нетипового грипу "іспанка"! Вірус спалахнув на Східному фронті, тож, не виключено, що до цього спалаху причетні россійські лабораторії Боткіна. Та військова цензура того часу не дозволяла розповсюджувати паніку, і першими про поширення смертельної пандемії грипу заговорили лише в Іспанії, коли епідемія перетнула Європу зі сходу на захід разом з фронтами війни та досягла країни, яка не приймала участь у Світовій війні (звідси й назва "іспанка"). Вірус з’явився несподівано, викосив до ста мільйонів людей в усьому Світі і так само несподівано вщух! Нині цей вірус відомий як штам H1N1 ("свинячий грип").
Отже, понад 120 мільйонів жертв лише за 4 роки Великої Війни. Потім Друга Світова війна офіційно забрала до 80 мільйонів життів, а неофіційно взагалі невідомо скільки. Точну кількість жертв локальних війн ХХ століття взагалі складно підрахувати.
До жертв столітньої Великої Війни також сміливо можна додати жертв трьох хвиль Голодомору… Це понад 10 мільйонів Українців…
Сотні мільйонів жертв забрала Велика Війна за ці сто років!…
"Історію пішут пабєдітєлі"???…

Ганебна Паризька мирна конференція у Версалі, де "грала першу скрипку" звісно ж Франція, без зайвих з’ясовувань оголосила "винними" у розв’язанні Світової війни Німеччину і Австро-Угорщину. Ці безпідставні звинувачення підкріплювались не доказами, а роздмуханою за 4 роки війни істерією демонізації Німеччини і Австрійської монархії, яку з однаковим успіхом розповсюджували і Россійська Імперія, і решта країн Антанти.
По суті, Паризька мирна конференція була розправою переможців над переможеними…
І, до речі, Україна теж потрапила під огидну розправу, ініційовану французькими політиканами: делегацію вже дипломатично визнаної УНР буквально виставили за двері з підготованим пакетом документів щодо визнання мирною конференцією Незалежності України та її кордонів. А неабияку роль у цьому зіграв все той же екс-міністр закордонних справ вже неіснуючої Россійской Імпєріі Сєрґєй Сазонов, котрий разом з польською шляхтою вештався кулуарами Версалю та вів всілякі розмови (чи давав хабарі) різним ключовим західним політикам та дипломатам, що були присутні на Паризькій мирній конференції.
Втім, і Франція мала свої види та пестила свою нову фаворитку — Польщу!
Це була помста Україні за перший укладений у Великій війні мирний договір — Берестейський мир. Бо ж, бачте, Україна уклала перший мирний договір з Осередніми державами, не порадившись з Антантою, і взагалі, Україна це "часть єдіной нєдєлімой россіі", вважав вже наступний Президент Франції, "тигр європейської політики" Жорж Клемансо — саме він розмальовував на свій розсуд мапи повоєнної Європи.
Такою була кривава згода Антанти…

Німеччині дісталось значно більше французької помсти…
А монархію Габсбурґів взагалі було ліквідовано! Навіть через сотню років Габсбурґам заборонено заявляти будь-які права на австрійський престол, згадувати офіційно свої родинні титули та офіційно надавати їх дітям і онукам при народженні. Габсбурґи — єдиний у Європі монарший дім, якому заборонено гідно і з честю офіційно заявляти про свої титули та права. Ця ганебна версальська несправедливість тягнеться понад століття, попри те, що Габсбурґи постраждали і від нацизму, і від Совєтів, і принесли неабияку користь своєю діяльністю всій Європі за це століття… І попри те, що вже давно всім очевидна несправедлива суть Версальської системи.

Питання, хто винен у роздмухуванні Першої Світової війни досі актуальне, і, в першу чергу, для Німеччини, оскільки максимальні моральні й матеріальні нестатки поніс народ саме цієї країни!
Ну, а яка роль і вина інших учасників Великої війни?

Франція.
З Францією все зрозуміло — Франція прагнула повернути Ельзас і Лотаринґію, Франція прагнула реваншу за ганебну поразку у Франко-пруській війні. Враховуючи той факт, що Ельзас і Лотаринґія потрапили зрештою у володіння Габсбурґів — Франція мала особливий "зуб" на Австрійську монархію.

Велика Британія.
Позиція Великобританії ще до початку Великої війни була унікальною. Саме їй запропонували учасники глобального конфлікту стати третейським суддею. І саме від її бажання і волі багато залежало, почнеться війна чи ні.
Але якщо виходити з того, що в Англії немає постійних друзів, а є постійні інтереси, то ясно, що Туманному Альбіону певною мірою було вигідно зіштовхнути лобами россійсько-французький союз з німецьким і, не вступаючи в бойові дії, послабити своїх конкурентів на європейському континенті. Адже Англійці при вступі в Антанту підписали тільки морську конвенцію, яка захищала їх інтереси на морі, а це зовсім не зобов’язувало вести бойові дії на суші. Хоча, зрештою, як відомо, сталося не так як гадалося.

Сербія.
Сербію взагалі не варто розглядати як самостійного гравця, позаяк Сербія була і є всього лиш маріонеткою, поплічницею і головним плацдармом Россії на Балканах. Тому Сербія радше була головним провокатором в роздмухуванні Великої війни.
Саме спецслужби Сербії, під чуйним керівництвом Россійської Імперії, підготували, організували і здійснили руками сербських бойовиків Сараєвське вбивство — щоб спровокувати щонайменше нову Балканську війну, а за "вдалого розвитку подій" і Світову війну! Адже за Сербією стояла Россійська Імперія, а за Россією стояли Франція і Англія, пов’язані між собою Антантою.
Россійська Імперія поводилась у Сербії як у себе вдома: готувала сербську армію, постачала її спорядженням, зброю, давала вказівки та інструкції сербським спецслужбам, фінансувала Сараєвське вбивство. Після вбивства Франца Фердинанда, коли розгорілась "Липнева криза", Россійська Імперія, як "посередниця" навмисно саботувала мирні рішення проблеми й спонукала Сербію до подальших провокацій.

Россійская Імпєрія.
Саме Россійська Імперія мала найбільше мотивів для роздмухування "міровоґо пожара" Великої Війни!
І саме россійсько-імперська пропаґанда найбільше верещала звинуваченнями в "разжиґаніі міровоґо пожара" в бік Австро-Угорщини та Німецької Імперії.
Россійсько-імперські амбіції до розширення території на захід і виходу до теплих морів Середземномор’я, контроль над чорноморсько-середземноморськими протоками, Константинополь і Афон, контроль над Балканами, ідея "панславянізма" і експансія всіх слов’ян "под крылом россіі-матушкі", що в підсумку призвело б до россійсько-імперської окупації половини Європи!
Головним дратівником для Россійської Імперії стала реформа Франца Фердинанда з його концепцією Європейської Унії, в якій передбачалась державність для Українців!
Українське питання взагалі завжди дратує Россійську Імперію!
Зростання національної свідомості Українців означає для кацапів втрату "столпа імпєріі" — крах Россійської Імперії!
"Малорóссія — дєло прінципа!" — наголошував Ніколай-Ⅱ.
Острах втратити Україну був однією з ключових причин роздмухування Великої Війни в 1914-му…
Не виключено, що Ніколай-Ⅱ, задля відвертання від себе підозр, задіяв у спілці з сербськими бойовиками россійських соціялістів-революціонерів.
Ну і зрозуміло, спільними виявились інтереси Россійської Імперії та Франції. Після заяви Президента Франції Пуанкаре було абсолютно ясно, що в разі спалаху війни і вступу до неї Россії, ця війна автоматично переросте з чергової балканської у загальноєвропейську, а зі вступом до війни Англії – війна стане Світовою.
І домовлялись про це потайки ще за місяць до Сараєвського вбивства, як не раніше. Всілякі зустрічі россійських чиновників і навіть россійського царя з майбутніми союзниками у війні, підготування, нишкова гібридна та інформаційна війна, що передувала Великій війні, внаслідок якої пересварились поміж собою всі європейські монархи та вибудувалась майбутня конфігурація гравців на військовій арені майбутньої Світової війни…
Ну і зрештою, 30 липня 1914 року цар Ніколай-Ⅱ своїм маніфестом оголошує війну Австро-Угорщині!
Спочатку Россія руками Сербії спровокувала і за вуха втягнула Австро-Угорщину у війну з Сербією, вбивши наслідника австрійського престолу, а коли Австро-Угорщина "клюнула" наживку — Россійская Імпєрія заступілась за "сѣрбовъ-братушекъ"!

То чому нам постійно нав’язують думку, що Велика Війна почалась 1 серпня 1914 року з оголошення Німеччиною війни Россії, коли насправді Россійская Імпєрія фактично напала на Австрію ще 30 липня 1914 року?
Питання риторичне…

Мабуть тому, що "Історію пішут пабєдітєлі", і їм дуже не хочеться, щоби Світ нарешті почав говорити правду і на широкий загал було вийнято їхню брудну білизну. Тому що не хочеться, щоби народи колись спитали: "А як так вийшло, що через егоїзм, легковажність і прорахунки політиків заплатили життями мільйони ні в чому не винних людей? Як так сталося, що через мізерні амбіції крихітної державки на заході Балканського півострова увесь Світ п’ять років потопав у крові й руйнації?"
Як так сталося, що Світову війну роздмухали насправді Россія і Франція, але вже століття вони позиційонують себе як страшні "жертви"!?
Як так сталося, що Россія, яка, як виявляється, була головним розпалювачем війни, виставляє себе жертвою?
І як так сталося, що протягом ХХ століття і в ХХІ столітті теж саме Россія роздмухує всі війни у Світі, але не несе за це жодного покарання?!?

 

Велика Війна триває…

Велика Війна…
100 і 5 років Великої Війни…

Ця Велика Війна почалась в 1914-му, не в останню чергу через острах москалів втратити "малорóссію — столп імпєріі"! Бо Ерцгерцоґ Австрійський Франц Фердинанд майже довершив концепцію реформи Австро-Угорської Імперії в таку собі Європейську Унію королівств під австрійським скіпетром, і передбачалось утворення Королівства Україна. Цього Россійская Імпєрія ніяк не могла допустити! "Малорóссія — дєло прінципа!" — торочив Ніколай-ІІ. І "дєло прінципа" реалізувалось через сербського бойовика Ґаврілу Прінципа, котрий вбив Франца Фердинанда!
Рівно через 100 років історія повторилась, і теж через прагнення України рухатись до Європи москва роздмухала чергову війну…
Століття точиться ця Велика Війна, і в епіцентрі її Україна!…

Формально, Сараєвське вбивство стає початком Великої війни (так називалась Ⅰ Світова до початку Ⅱ Світової війни).
Офіційно Велика (Ⅰ Світова) війна завершилась 11.ХІ.1918, але спалахнула зі ще більшою силою вже на теренах України…
З самого початку цієї 100-річної Великої Війни Україна знаходиться в її епіцентрі…

Стравивши між собою європейців, Россійська Імперія сподівалась виснажити Європу, реалізувати свою ідею "панславянізма" та розширити імперію максимально, отримавши вихід до Середземного моря та контроль над Босфором.
А головне — утримати Україну!

Згодом Велику Війну 1914 року назвали Перша Світова війна — WW-Ⅰ — World War Ⅰ…
Вважається, що Велика Війна 1914 року завершилась 11.ХІ.1918 підписанням миру у відомому комп’єнському вагончику в Комп'єнському лісі.
Хоча першою мирною угодою Великої Війни був укладений на теренах України Берестейський Мир.
Втім, на теренах України, та й по всьому колишньому Східному фронту, війна продовжувалась — в Україні це були Перші Визвольні Змагання. Водночас з Україною за свою Незалежність боролась решта нових країн, що оголосили самостійність після краху монаршої Россійской Імперіі, тільки тепер боротьба була вже з посталою на уламках Россійской Імпєріі новою імперією — Совєтами!…

Україна завзято боролась за свою Незалежність, Україна благала Європу визнати Незалежність, котру вже визнали деякі країни, навіть Велика Британія й США підтримували Україну, але Франція зробила все, щоби Незалежна Україна не була навіть присутня на ганебній Паризькій мирній конференції 1919 року! Натомість, Франція активно допомагала Польщі захопити західні терени України, а молодий Шарль де Голль, друґ товаріща Тухачєвскоґо, із задоволенням воював проти Українців на боці Польщі.
Україну зрештою роздерли у 1921 році між собою Совєтська Россія і Польща, не без допомоги Франції!
Це була кривава згода Антанти проти Незалежної України…
Вже через два десятки років в тому самому комп'єнському вагончику колишній єфрейтор німецької армії Адольф Гітлер, котрий стане фюрером Третього Райху, змусить підписати Францію акт про капітуляцію. Так невблаганна карма настигла Францію за спільне з Россійской Імпєрієй роздмухування Великої війни і за розмальовування мап повоєнної Європи на свій розсуд! Сліпа жага помсти сусідній Німеччині та амбіції господарювання в Європі вийшли Франції ганебною поразкою і приниженням.
Та й Польща, яку Україна захистила від совєтської окупації в 1920 році, і яка зрадила Україну у 1921 році сепаратною угодою з Совєтською Россією, у своїх намаганнях бути союзником і Совєтам і Третьому Райху, вже у 1939 була розділена між СССР та Третім Райхом!
Ⅰ Світова війна продовжилась вже як Ⅱ Світова війна!

…Перша Світова війна, після 20-річної перерви, поновилась вже як Друга Світова війна. І знову світову війну роздмухала Москва — Совєтський Союз і Третій Райх разом розділили Європу і спільно діяли до 1941 року…

Хтось зауважить, що Третій Райх, нацисти є головними винуватцями Другої Світової війни.
Та хіба нацисти не у Совєтській Россії навчали майбутніх асів "Люфтваффе" в секретних льотних школах під Псковом, Ліпецком і Лєнінґрадом? Хіба не забезпечував товаріщ сталін Третій Райх нафтою і паливом? Хіба не на совєтських заводах, збудованих німецькими і американськими промисловцями, будувалиь перші літаки й танки для майбутнього Вермахту? Хіба не разом з СССР Третій Райх пактом Молотова-Ріббентропа ділив Європу? Хіба до червня 1941-го СССР і Третій Райх не були найближчими союзниками?

Хтось зауважить, що Німеччина породила нацизм?
Ну, нацизм і коммунізм взагалі мають одне коріння — марксизм! Народжена у Німеччині ідеологія соціялізму породила і большевізм (коммунізм) і нацизм — обидві ідеології є соціялістичними, навіть мали спільне свято — "пєрвамай"!
А звідки породився нацизм в Німеччині?
Німеччина, яку в дійсності у Велику війну втягнули мало не за вуха (як і Австро-Угорщину), понесла страшне покарання і приниження від справжніх винуватців і розпалювачів "міровоґо пожара"? І стає зрозумілим, чому Німеччина так прагнула реваншу. Бо, насправді, не реваншу вона хотіла, а помсти за несправедливе приниження і вбивство її кращих синів. Ось чому Друга Світова війна була неминучою. Ось чому німецький народ виніс на власних плечах до влади і до останньої крайності підтримував нацистів і Гітлера, бився за нього до останнього солдата. Бо Німці, після років занепаду, приниження і страждань отримали хоч і хибну, але надію на відродження німецької нації, її духу, її значення, її сили…

Велика Війна продовжувалась!…
Короткою перервою лиш був Інтербеллум…
Міжвоєння для Європи теж завершилось ганьбою, до речі.
Ганебна політика "умиротворення", коли Європа здавала нацистам країну за країною і навіть віддала на пошматування улюблене дітище Антанти — серце Європи, Чехо-Словаччину! Мюнхенська змова 1938 року так схожа на нинішню Страсбурзьку змову 2019-го
Як відомо, замість миру Європа отримала і війну, і ганьбу!
І совєтську окупацію на півстоліття!…

По завершенню Другої Світової війни СССР роздмухав Холодну війну…
І зрештою, перманентними локальними конфліктами й війнами Світ зустрів ХХІ століття, в якому РФ (Россія Фашистська) роздмухала фактично вже Третю Світову війну…
Увесь цей цілком очевидний довгий ланцюг взаємопов’язаних історичних подій лежить на поверхні, проте його воліють не помічати.
Цілком очевидна низка причин та наслідків, очевидність котрих лише оголилася та ще більше відкрилася з початком війни проти України квазідержавного терористичного утворення "РФ(россіі-фашистской)" — прямого породження попереднього терористичного квазідержавного утворення "СССР" і Россійской Імпєріі…

Проте, Світ та Європа зокрема, все ще заклякли в ступорі перед роздутою величчю кривавої Імперії.

Велика Війна, що почалась у 1914, все ще триває!
І, здається, мало хто в Світі взагалі це усвідомлює…
Попри те, що європейці завжди уважно і з повагою ставилися до Історії, вшановують історичні події і жертв Світових війн, втім, все ж вони так до кінця й не усвідомили події останніх 100 років.
Здається, Європа анітрішки не зробила висновків з уроків Історії…

Європа не вивчила уроки історії!
Її Величність Історія не пробачає невивчених уроків…
Велика Війна ще далека до завершення…
І ми всі у вирі Великої Війни…

100 і 5 років Великої Війни проти України…
Велика Війна триває…
Дмитро ДЗЮБА
 
Публікацію укладено, ґрунтуючись на власні історико-освітні публікації майданчика «Порохівниця», а також на матеріялах з відкритих та енциклопедичних джерел.
Публікація містить історичні світлини, оприлюднені у відкритих енциклопедичних джерелах.
Використано ілюстрацію © Keith Thompson «Leviathan trilogy» © Scott Westerfeld.
Публікацію оздоблено власними ілюстративними постерами «Порохівниці», включно з арт-серії «УКРАЇНА — Ціна Незалежності 1917 — 2017»

Особлива подяка за корисні матеріяли дослідникам історії:
© Ярема Галайда — „Хто ж розпочав Першу Світову війну?“
© Володимир Федько — „ХТО направляв руку Ґавріли Прінципа“ — © «Гартленд»
© Наталія Городняя — „Постріл, що змінив хід історії“ — © «НА СКРИЖАЛЯХ» (Василь Герей)

Укладач матеріялу —
℗ Dem’än Dzüba — Дем’ян Дзюба
© «Porohivnyçä» — «Порохівниця»
2019.VІ.28