Реванш і вибори-2019

У переддень позачергових виборів до Верховної Ради усе частіше лунають перестороги мислячих людей перед можливим реваншем пророссійських, путінських сил. Це справді реальна загроза Українській Державності та Незалежності з боку прислужників аґресора та окупанта.
Пан Петро Іванишин розмірковує над загрозами Державності у розділі публіцистики офіційного сайту Організації Українських Націоналістів (бандерівців).

Петро Іванишин

Насамперед цю загрозу повʼязують із двома політичними партіями — "Опозиційною платформою" кума путіна олігарха віктора Мєдвєдчука (колишнього лідера сумнозвісної у кучмівські часи партії СДПУ(о)) та "Опозиційного блоку" олігарха Ріната Ахмєтова (одного з основних спонсорів "Партіі рєґіонов"). Володіючи багатьма інформаційними ресурсами (передусім потужними телеканалами "112", "Ньюсван", "ЗІК", "Наш", ТРК"Україна", "Інтер" та ін.), ці політичні сили, із незрозумілих причин не покарані за свою аннтиукраїнську діяльність владою Порошенка, активно впливають на свідомість передусім москвофільськи налаштованих громадян України на Півдні та Сході. Їхні повідомлення максимально прості і водночас максимально фальшиві: ми – команди професіоналів, мовляв, принесемо мир, стабільність і добробут Україні, помиримося з Россією і зупинимо втручання влади у мовно-культурні та релігійні справи громадян.

Насправді ці повідомлення розраховані на примітивно мислячого, змученого війною і розчарованого корупційними скандалами виборця, котрого політологи окреслюють як "малоросса", "совка" чи "ватника" (россійськомовні патріоти України їх не підтримують). Фінансовані Москвою та проросійськими олігархами політики насправді є в "опозиції" не до влади, а до української ідеї, до української культури, до української України.

Їм не потрібна по-справжньому Незалежна Українська Держава. Їх ідеал – Україна як россійська колонія. Тому вони активно виступають за фактично капітуляцію перед Москвою (забути про Крим, дати автономію Донбасу), двомовність (офіційний статус російській мові), за подальше існування російської церкви у вигляді УПЦ МП, за відновлення повноформатних звʼязків із Россією та СНҐ, виступають проти законів про державний статус української мови, проти декомунізації, проти створення Православної Церкви України, проти відновлення історичної памʼяті та відродження українства та ін.

Так званим "опозиціонерам" ідеться, фактично, про повне відновлення пророссійської політики в дусі вигнаного повсталим народом президента януковича і знищення українського духу, духу української нації на українській землі.

Представники цих політичних сил вже мали можливість керувати в Україні, але їхню владу вдумливі фахівці, як-от Василь Іванишин, охарактеризували як антинародну, антидемократичну та антинаціональну. Вони ж вказували і на нові небезпеки, повʼязані із спробою бездумної зміни людей влади:
"Прірва між владою і народом, ненависть суспільства до влади відкриває шлях до керівництва різним пройдисвітам, які на критиці влади і шляхом підкупу легко завойовують довір’я ограбованого й озлобленого народу. Така зміна влади – не на кращих, а на інших, "наших" – розчаровує людей у політиці, і вони віддають її на відкуп шахраям, а то й відвертим ворогам українського народу. А це – реальна загроза для нашої Державності і Незалежності, для майбутнього Нації."

І "Опозиційна платформа", й "Опозиційний блок" – це і є ті "відверті вороги українського народу", котрі мають шанс прорватися у новий парламент. Однак не забуваймо і про солодкоголосих обіцяльників-пройдисвітів – "шахраїв".

На жаль, далеко не всі помічають, цілком можливо, шахрайський і водночас проросійський характер деяких так званих нових політичних сил. Найбільш впливовою з яких є партія "прєзєдєнта" владіміра зєлєнскоґо "Слуґа народа". Звичайно, ця політична сила не має власне політичної історії. І наївні люди вважають, що варто дати цій політсилі шанс, що вони ще нічого не вміють, але можуть всього навчитись і подібне. Однак у політиці ніхто не відміняв оцінок основних ідей партії, а також євангельського підходу до пізнання будь-якої діяльності будь-якої людини чи суспільного руху: "За плодами їхніми пізнаєте їх".

Якщо уважно поглянути трохи далі за привабливий фасад із переважно молодих облич, популістичних (а тому пустопорожніх) обіцянок і деяких справді корисних пропозицій, яких чомусь дуже мало (наприклад, щодо "механізму відкликання депутатів, які втратили довіру виборців"), то можна побачити й основні ідеї "слуґ народа", і навіть окремі "плоди" (тобто результати попередньої діяльності окремих представників партії).

Давайте подумаємо, якщо "Слуґа народа" партія, як пише в програмі, "порядних людей, які служитимуть Україні", чому тоді лідери "слуґ" роблять дивні, як для чесних патріотів, що прагнуть змін, речі? Наприклад, часто принципово спілкуються виключно россійською мовою (як голова партії дмітрій разумков, колишній член "Партіі рєґіонов"), вчать українську мову тільки під час виборів (як "прєзєдєнт" зєлєнскій), виступають за фактичну двомовність через надання россійській статусу регіональної на Донбасі, в Харкові, Одесі (як "ґлава Офіса прєзєдєнта" боґдан), хваляться дружбою із колишніми впливовими регіоналами (наприклад, одіозним юристом януковича, українофобом портновим), звинувачують українських військових в обстрілах "мирних громадян" (як прес-секретар президента юлія мєндєль), пропонують якісь незрозумілі референдуми щодо примирення з Россією, майже всі лідери "слуґ" мають тісні звʼязки із криміналізовним оліґархом іґорєм коломойскім, для якого на Сході країни немає россійської агресії, а є "ґражданскій конфлікт" та ін.? Все це сумні ознаки якоїсь прихованої антиукраїнської налаштованості.

Тривожать й інші речі, повʼязані безпосередньо із новим главою держави. Скажімо, запрограмовані безідейність та популізм президентської та парламентської кампаній, явне порушення закону із призначенням люстрованого представника команди уряду азарова —андрєя боґдана на посаду керівника "Офіса прєзєдєнта", активне утвердження авторами та акторами "кварталівських" шоу образів та ідей "русскоґо міра", на жаль, на думку низки фахівців, часто українофобських, перебування зєлєнскоґо на посаді генерального директора одного із найбільш проросійських каналів "Інтер" (у 2011-2012 рр.) та ін.? Тож не випадково, мабуть, що новий "прєзєдєнт", як свідчать його виступи у ЗМІ, ніяк не позбудеться притаманних саме малоросійським індивідам претензій до українських мовних квот, думок про корисність россійськомовного телебачення або дивовижного переконання в тому, що, мовляв, такі герої як Тарас Шевченко чи Степан Бандера "не обʼєднують" Україну… Сумно і прикро за таку позицію лідера "порядних і патріотичних". Бо вона інколи виразно, інколи приховано, але пророссійська. І працює не на українську ідею, а, як не крути, на імперську ідею московського окупанта.

Тож, вибираючи політичну силу чи мажоритарного кандидата, виборцю варто орієнтуватися на націоцентричні, державницькі сили, здатні протистояти явним та прихованим ворогам України. Особливо це стосується кандидатів-мажоритарників. Оскільки тут легше прослідкувати, яку кожен кандидат має політичну історію, світогляд та базові цінності, наскільки наближений до національної ідеї, чи має і який досвід політичної роботи, зокрема у Верховній Раді, як, якщо був у парламенті, протистояв злочинному режиму януковіча, як і яку участь брав у повстанні проти пророссійської влади під час Зимового Майдану 2013—2014 років, зрештою, як і в чому проявив себе після перемоги повсталого народу, що робив для розбудови української держави, чи не скомпрометував себе сумнівною політичною діяльністю, корупцією, байдужістю до воєнних чи громадських справ? Все це може допомогти зробити не лише правильний вибір, але й не допустити реального промосковського реваншу — перемоги проросійських політичних сил і окремих кандидатів.

Реванш і вибори-2019

«ПОРОХІВНИЦЯ» — схожі матеріяли