Перейти до контенту

„Тимчасом серед Українців не було єдности…“

„Тимчасом серед Українців не було єдности…“

 
Прокляття 19-го року…
Її Величність Історія вчить, що наш народ вона нічому не навчить…
Як і 100 років тому наш народ наївно та довірливо кинувся на солодкі обіцянки-цяцянки ворога під час війни проти України, кидаючи напризволяще Захисників України та кидаючись чубитись поміж собою на втіху тому ж ворогові!
Про це свідчать спомини сучасників тих подій…
Наслідками були: втрата Держави й десятки мільйонів жертв…
Бо після 19-го року завжди приходить 33-й рік…


 

Керівник Запорожського науково-дослідного центру „Спадщина“, кандидат історичних наук, пан Юрій Щур, укладач книжкової серії „Повернута Спадщина“ про Перші Визвольні Змагання на Запорожжі, в якості яскравого прикладу наводить цитату катеринославського губернського комісара Юрія Магалевського з мемуарів «В Олександрівську на Запоріжжі: спомини про боротьбу з червоною Москвою в 1917 році»:

„Тимчасом серед Українців не було єдности. Одноцілий фронт українських партій, який до осені 1917 р. був дружний і міцний, почав розлазитися. Почалися непорозуміння між партіями і в середині партій між їх членами, і непорозуміння ці з кожним днем збільшувались, обезсилюючи укр. рух.“
— Юрій Магалевський

Пан історик Юрій Щур із сумом зазначив:
„А ось цю цитату із спогадів Юрія Магалевського про 1917 рік у нашому місті я присвячую своїм добрим друзям, які зовсім не вивчили уроки історії і, будучи кандидатами у депутати по одному й тому ж округу, вирішили "розірвати" патріотичних виборців й дати зелене світло реваншистам.
А особливо це стосується 76-го округу. Тут ви взагалі "звєрі"
Хлопці, теґати вас не буду. Самі зрозумієте про кого я.
Шкода…“

На превеликий жаль, подібне огидне видовище спостерігалось не лише на Запорожжі, зокрема, але й у виборчих округах по всій нещасній Україні…

Замість консолідації патріотичних українських сил у один моцний і потужний УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛ-ДЕРЖАВНИЦЬКИЙ РУХ в умовах війни й перед вже відкритою загрозою ворожого московського реваншу, що почався, наші політичні сили, як і 100 років тому, розсипалися, немов горох у решеті, перечубились поміж собою, пообливали один одного брудом на втіху ворогам…
Народ, і без того одурманений ворожою пропаґандою та солодким популізмом з усіх шпарин, забувши про все на світі та втративши навіть інстинкт самозбереження, побігли масово за солодкими обіцянками-цяцянками. Їм достатньо було лиш пообіцяти те, що вони хочуть почути, немов нерозумним діткам роздати червоні чи зелені повітряні кульки ("шарікі-лошарікі"), порозважати безплатним концертом і пообіцяти "мір".

"Ґолубі міра", як і в совєтську епоху, курликають з кожної шпарини про "мір"! “Ґолубі міра” що несуть війну, і тінь у них двоголова! І в дві горлянки волають: "Нам нужен мір!"
Про те що це буде "русскій мір" з усіма його "принадами" — думати наш "простой народ" не бажає, хоча всі чудово розуміють і навіть хочуть цього "русскоґо міра" так, як століття тому наївні Українці хотіли "зємлі і фабрік", обіцяних большевікамі та соціялістом віннічєнком. Свідомих українських патріотів намагались прибрати, аби не заважали "строіть соціялізму" та йти назустріч "братьям-большевікам" — так вбили полковника Болбочана… А далі була совєтська окупація…
А реваншисти нині й не приховують, що несуть окупацію та "русскій мір""ґлавноє, мы ж нєсём мір любой ценой", — запевняють реваншисти під аплодисменти "уставшеґо от войны простоґо народа"
Україну продають навіть не за 30 срібляників, а за обіцянку "вєрнуть "вконтактє" і "однокласснікі"! А деякі вже сплять і бачуть що ось-ось їм відродять зі смітника історії СССР та УССР, "і калбасу по 2-20"

І нікому нема діла, що на лінії фронту за останній місяць вже 54 загиблих Захисника України…
Всі забули, що 5 років триває нинішня війна проти України…
Мало хто знає, що ця Велика Війна триває вже 100 і 5 років…

…На щастя, нині є поодинокі історики, які не лише відроджують справжню історію України, публікуючи унікальні та безцінні свідчення учасників Перших Визвольних Змагань сторічної давнини, але й фіксують події сьогодення — теж для нащадків! Щоб ви, Вельмишановне Панство, також дізнавалися, що ця Велика Війна, у вирі якої Україна, триває вже понад століття! Щоб нащадки наші теж знали і про початок Великої Війни, і про нинішню війну, що з Майдану почалась і ще невідомо чим і як завершиться…
Ось тільки, якщо нині ще є кому відроджувати й публікувати свідчення столітньої давнини, то чи буде кому у майбутньому читати?… Якщо після кривавого ХХ століття нас лишилось лиш чверть від Української Нації, то скільки лишиться у майбутньому?…
Чи буде кому, й чи буде для кого розповідати справжню, звитяжну й трагічну історію України?…

…100 років тому було кому писати у щоденники про події, що відбувались. І ті, кому пощастило вижити та врятуватись на еміґрації, там, у екзилі в далекій Канаді чи у Європі, писали згодом спомини, мемуари, спогади про пережите, залишаючи нащадкам (нам, Вельмишановне Панство) безцінні свідчення, задля того, аби ми, відродивши Незалежну Україну, продовжили боротьбу і не повторили тих помилок, що були зроблені століття тому…
Щоб не було більше прокляття 19-го року…
Щоб не їли власних дітей у 33-му…

А ми не вивчили ці уроки Історії…
І не хочемо вчити!…

Сумно і страшно…
Здебільшого страшно…

Дем’ян Дзюба
2019.VII.20
© «Porohivnyçä» — Dem’än Dzüba