Перейти до контенту

Юрій Липа: Державний традиціоналізм проти “ворожбитства”

Юрій Липа
Державний традиціоналізм проти "ворожбитства"

 
До 75-річчя трагічного загину Юрія Липи
Олег ГРИНІВ

20 серпня 1944 року совєтські окупанти по-звірячому закатували Юрія Липу — визначного ідеолога українського націоналізму, автора української геополітичної концепції…
За совєтського режиму ім’я Юрія Липи (Георгія Геращенка) було під забороною. Його праці стали відомі лише після краху "імперії зла". Нині вони перевидаються. Знане львівське видавництво «Каменяр» подарувало перші томи десятитомовика теоретичної спадщини і художніх творів уродженця містечка Старі Санжари, що на Полтавщині. Раніше вважалося, що він з’явився на світ в Одесі в родині Івана Липи. Одеська дослідниця Світлана Кучеренко спростувала це.


 

Трилогія, звернена в майбутнє

Життя Юрія Липи підтверджує соборність наших земель. Уродженець Полтавщини Георгій Геращенко з одинадцяти літ жив у Одесі, в роки національно-визвольних змагань боровся за волю України в Кам’янці-Подільському, а загинув як лікар УПА на галицькій землі.

У творчості Юрія Липи особливе місце посідає трилогія „Призначення України“ (1938), „Чорноморська доктрина“ (1940) і „Розподіл Росії“ (1941). А ще він залишив нащадкам збірки есеїв „Бій за українську літературу“, праці „Українська раса“ і „Українська доба“, роман „Козаки в Московії“ і тритомові „Нотатки“. Його праці на медичну тематику цікаві не лише фахівцям. Усе це зробила людина, яка прожила лише сорок чотири роки, бо НКВДисти обірвали його життя на злеті.

Трилогія Юрія Липи звернена в майбутнє, бо призначена не лише для борців за Незалежність, а й для творців національної Держави. Він застерігав, що утвердження Незалежної України не буде простим, адже йдеться про зав’язь великої європейської Держави.

Уже сама ця думка Юрія Липи має бути засторогою для нашого громадянства, позаяк чільні європейські держави не мають наміру посуватися на континентальному Олімпі. Ідеолог національного визволення й державотворення ставить чітку мету: "Ставання Собою". Утвердження українського "Я" можливе лише в "европеїзмі, західності".

Утім, до сучасної йому Європи він ставився без ідеалізації. Юрій Липа зазначав, що на континенті виділились чотири блоки з центрами в Лондоні, Римі, Берліні й Москві, кожен з яких заявляє про свою винятковість, але не має підстав на репрезентацію Європи в традиційному розумінні. Юрій Липа наголошує на одноликості італійського фашизму, німецького гітлеризму і російського сталінізму, бо вони спираються на "систему зоднаковілости", за якої про свободу людини не може бути мови. Неодмінна риса таких блоків — це ксенофобія. Вони готуються до походу, а "цей похід — це похід окремої замкненої системи моралі, науки, мистецтва, це тотальна війна, похід орди, похід раси під час переселення народів". Політика Москви спрямована на "переселення людських мас", щоб "попросту перемішати поневолені народи", притлумити їх національну пам’ять. Наслідки такої політики ми відчуваємо майже через три десятиліття після проголошення Незалежності.

Кому були потрібні манкурти

У СССР трактують "батьківщину" як "мішанку народів" у "вселенській тюрмі". Такому "тюремному задуму" Юрій Липа протиставляє "великий і живий організм української расової збірноти". В його трактуванні раса охоплює духовне життя спільноти, а не зводиться до анатомічних відмінностей. Московські "гробокопателі України" не вірять Українцям, вигадують "усякі масові кари, переселювання й голод", бо адміністративна денаціоналізація й бюрократична асиміляція не дають очікуваних результатів.

Утім, цей висновок Юрія Липи підкоригували Друга Світова війна й повоєнний період, які засвідчили, що асиміляція почала давати гіркі плоди в соціальній, політичній і духовній сферах. Радянська індустріалізація змінила соціальний склад людності на наших землях і сприяла припливу національних меншин, насамперед росіян, які посідали керівні місця. "Всесоюзний розподіл" молодих спеціалістів, "ударні комсомольські будови", військова служба поза межами батьківщини, "національно-змішані шлюби", залякування за так званий "український буржуазний націоналізм" були спрямовані на виховання тих, кого в Україні називали яничарами, а Чингіз Айтматов затаврував як манкуртів.

Юрій Липа протистояв яничарству, тому для нього важливим було обґрунтувати корені наших традицій. Він знаходив ті корені у Трипільській цивілізації. Її Юрій Липа характеризує як "осілу, хліборобську, розвинену політично, із власними правовими і моральними нормами, із традиціями, що безперервні до наших днів". Культурогенеза українців із трипільцями незаперечна навіть тоді, коли не визнавати їх безпосередньої етнічної спадковості. Юрій Липа зазначає: "...власне культура пшениці характеризує українську територію, а не культура жита, що є знаменом для її сусідів". Культура пшениці засвідчує духовний зв’язок з центром тодішньої цивілізації в Месопотамії. Звісно, про такий зв’язок населення московських земель не могло бути мови.

Вирішальні — духовні чинники

Як ідеолог Юрій Липа погоджується з думкою, що в боротьбі за визволення України не варто спиратися на ідеології, які ґрунтуються на сентиментальності, не ідеалізувати людини, а підходити до неї як до реальної істоти нашого часу. В поняття раси він вкладає психологію й менталітет певної людської спільноти. На формування української раси, твердить Юрій Липа, вплинули трипільський, еллінський і ґотський первні, які «наситили й створили обличчя раси». Трипільці створили традиційну хліборобську осілість з її магічним світоглядом. Духовне споріднення трипільців з еллінами зумовило виникнення понтійської (проукраїнської) культури. У ІІ столітті від Р. Х. характер трипільських нащадків зазнав впливу ґотів, які "були сильні... своїм почуванням спільноти та дисципліни й виявом цього — організацією". Без ґотського первня не пояснити такого феномену нашої історії як козацтво.

У розвитку національної спільноти, зазначає Ю. Липа, "вирішують духовні чинники". Таке застереження набуває особливої актуальності в умовах нинішньої "гібридної війни". Мисленик намагається обґрунтувати українські генеральні ідеї для нашого часу, які допоможуть національній еліті визначити чітку орієнтацію в сучасній політичній ситуації, раціонально спрямувати українську збірну енергію. Однак до таких ідей доцільно підходити як до цілості. Не погоджуючись з дослідниками, які пишуть про «чистий індивідуалізм» українця, ідеолог протиставляє йому як характерні для нашого народу українську асоціативну групу, громаду, артіль, в яких ніколи не нівелюється особистість. Саме цим наші організації відрізняються від тих, які панують серед москвинів.

Наш мисленик застерігає від «теорій», що занесені на наші землі чужинцями. Звісно, насамперед треба згадати псевдогенеральні ідеї, нав’язані різними московськими ідеологами, бо йдеться про "шкідливі неморальні ідеї". У майбутньому величезне значення, як наголошує Юрій Липа, матиме "новітній державний традиціоналізм Українців".

Борець за визволення

Чому вони — не ми? Для Юрія Липи це зіставлення було важливе.

Пригадаймо, як перед розпадом "імперії зла" тамтешні ідеологи наголошували, що поза межами Росії живуть двадцять п’ять мільйонів росіян у неросійських республіках. Цим обґрунтовували доконечність збереження СССР. Однак тут виникають запитання. Чому російські патріоти не трималися рідної землі, не впорядковували її, а переїжджали в обжиті місцевості, де споконвіку мешкали неросійські народи? Чому інші народи мали відроджувати нечорноземні підмосковні райони? Хіба росіяни не люблять рідної землі?

Підкоривши чужі землі, московські колонізатори знищували культурні здобутки поневолених народів. І царська, і совєтська влади робили все, щоб цілі покоління українців не знали своєї історії, нав’язувала антиукраїнські ідеологічні схеми.

Наш мисленик обґрунтовує вісь українського духу, зазначає, що християнство йшло на наші землі з Рима, Єрусалима й Царгорода. За тоталітарного режиму замовчували, що вже наприкінці І століття н. е. на південноукраїнських землях відбував покарання Папа Римський святий Климент, якого вшановували наші предки до монгольської навали.

Не витримують критики міти про "православне братання" Українців з москвинами, яке асоціюється, як зауважив Юрій Липа, з нещодавніми легендами про "пролетарське братання". Як вважають релігієзнавці, московське православ’я підпорядковано ідеологемі "Москва — трєтій Рім", а православ’я українське спрямовано на особисте спасіння вірянина, що наближає його до католицизму. Липа пише, що "київський християнізм мав у собі сильні і небезпечні для Москви елементи латинської культури". Сам він, православний, вважав, що з усіх християнських конфесій найбільше національних традицій зберегла "сучасна українсько-католицька церква". Актуально звучать такі слова: "Життя ще втілить український відвічний міт апостола Андрія, міт про українську церкву, ту церкву, що сіятиме не ворожнечу в українській расі, а велику, глибоку одність і любов до свого призначення". Сказано — як сьогодні.

Відповідно до своєї концепції Юрій Липа наголошує, що на нашому континенті поряд з англосаксонською, римською і германською расами твориться понтійська (українська) раса. Вона протиставляє традиційну моральність українців духові аморальності, що запанував на землях, захоплених московськими більшовиками. Юрій Липа вірив, що кремлівська політика нищення й уніфікації неросійських народів зазнає краху. Це передбачення збулося через п’ятдесят літ, коли хибність "ленінської національної політики" стала очевидна.

З погляду нинішньої науки певні положення, яких дотримувався Юрій Липа, трактуються інакше. Можна говорити про неточності концепції Юрія Липи, але треба наголосити на її оптимізмі в час, коли український народ був четвертований Московією, Польщею, Румунією і Чехо-Словаччиною. Її переваги в тому, що наш ідеолог не переносив на український ґрунт чужих ідей, а виводив їх з історії нашої землі, нашої духовності, а це було новим для того часу.

Праці „Чорноморська доктрина“ і „Розподіл Росії“ у своїх засадничих положеннях цінні й нині. Вони дають змогу підійти по-новому до питань зовнішньої політики, які доводиться розв’язувати нам. Ґрунтовне вивчення їх спростовує нав’язані нам різні історіософські схеми, щоб залишати український народ без історичної пам’яті.

Юрій Липа заслуговує належного пошанівку і просто як борець за визволення свого народу. Адже він залишився на рідній землі, хоча розумів небезпеку, яку несли червоні поневолювачі. Як лікар він рятував поранених українських повстанців, намагався повернути їх до збройної боротьби проти коричневих і червоних окупантів.

Пам'ятний хрест в селі Шутова неподалік місця загибелі Юрія Липи.
„Цей хрест — німий свідок катувань 19-20 серпня 1944 р. і трагічної смерті від рук комуністів Юрія Липи“

Могила Юрія Липи в селі Бунів, Яворівщина, Львівщина

Пам'ятник Юрію Липі в селі Іваники, Яворівщина, Львівщина

Олег ГРИНІВ
професор
Львів
© «Голос України»