„'Anything' Day“

Яким буде наше Майбутнє років через 25—30?
„Назад у Майбутнє“, „Термінáтор“ — фільми про часові парадокси й подорожі в Майбутнє тоді, у доінтеретну добу кінця ХХ століття, спонукали до роздумів про те, яким буде ХХІ століття…
У листопаді 1993 року Світ вибухнув хітовим видногрáєм техно-проєкту «CULTURE BEAT» — „Anything“, сюжетом якого був похмурий пост-апокаліптичний світ 2020 року, події відбувались 17.3.2020.
І ось настав цей „'Anything' Day“ 17.3.2020…

«CULTURE BEAT» — „Anything“ 1993
(офіційна обкладинка синґлу)

В 1993 році було цікаво, що ж буде у 2020?
За сюжетом відеокліпу — в пост-апокаліптичному світі принцеса Таня, яка мешкає над меґаполісом в зáмку зі слонової кістки, наймає кілера, щоби вбити Джея, який мешкає в нетрях міських низів, бо їх пов'язують почуття любові-ненависті з Минулого…
У темному й моторошному Майбутньому 2020 року відбулось доволі різке розшарування суспільства — між багатими й бідними виникла глибока прірва, "еліта" мешкає у своїх коттеджах, решта людства мешкають у злиднях в тісних житлових одиницях, життя людей вщент контролюється чисельними камерами спостереження, всюди кримінал і небезпека.
Кілер, роль якого виконує актор і кінорежисер з Гонконґу Джон Ву, не встигає за Джеєм і зрештою всі троє зустрічаються у зáмку над меґаполісом…
У виднограї 1993 року світиться дата 17.3.2020. (на відео: 00:53-00:55 і 02:57-03:00)

Остання робота творця «Culture Beat», шведського ді-джея Тóрстена Фенслáу, який загинув 6.ХІ.1993 перед самою прем'єрою, і виднограй „Anything“ було презентовано вже як реквієм…

RIP, Torsten Fenslau…
Thank you, Tania Evans & Jay Supreme…

♪ II► «CULTURE BEAT» — „Anything“

Отже, 27 років тому приблизно так уявлявся 2020 рік.
Принаймі, таким його уявляв Тóрстен Фенслáу перед своєю раптовою загибеллю у автокатастрофі, і не дуже й помилявся…

Стаття про зйомки кліпу в музичному журналі „POPCORN“ за січень 1994 року (точно такий лежить в домашньому архіві) — в доінтернетну добу ми дивились MTV та читали західні музичні журнали. Це було ще до того, як від західньої культури нашу Україну "відбив" мерзенний "русскій мір" появою так званого "русскоґо шоу-бізнєса" і огидної кіркоровщини.
Вам не віриться?
Отож бо й воно…

1990-ті роки в Цивілізованому Світі — це не "ліхіє 90-є" на пост-совєтському просторі — для Європи й Америки останнє десятиліття ХХ століття можна сміливо назвати “золотими 90-ми”, по аналоґії із "золотими 20-ми". Берлінський Мур впав, Холодна війна завершилась, ядерна загроза майже зникла, "імперія зла" СССР розпалася, на РФ доїдали останній хрін без солі, у Світі інтернет тільки-но входив у життя суспільства, соцмережі й фейсбуки ще не захопили у полон людство, вежі-хмарочоси Всесвітнього Торгового Центру ще стояли цілими, а Ⅲ Світова війна ще не почалась, бо плюгавого чєкіста Хуйла ще не було в кремлі, Світ ще не палав війнами, терактами й хіматаками, та й гадки не було про глобальні пандемії всіляких "коронавірусів"…

Корона тоді була лиш одна — у Короля Музики Майкла Джексона, перейшовши йому від Фредді Мерк'юрі, ну а ще була чудова співачка Corona — „The rhythm of the night“.

Так, наприкінці ХХ століття у Світі були “золоті 90-ті”.
Зоряний час Майкла Джексона, зоряний час Голлівуду. Справжній бум музичної та кіноіндустрії. Не те, щоб нині в цій царині кепські справи, але тоді, чверть століття тому, все відбувалось дещо по-іншому, з якоюсь надією на Майбутнє… Всім здавалось, що ось тепер вже точно людство піде вірним шляхом… На жаль, цього не сталось…

Україна відновила Незалежність і західня культура бурхливим потоком заходила в Україну.
Занудне совєтське телебачення здохло і на телеканалах царювала справжня демократія: ціла купа цікавих західніх фільмів, трансляція MTV! Так, можна було з вечора на всю ніч зависнути й до самого ранку дивитись MTV! Калейдоскоп кращої світової музики, перерви на мультяшки „Том і Джеррі“ та „Сімпсони“ мовою ориґіналу, до речі, потім знову кліпи. Фредді Мерк'юрі та «QUEEN», Елтон Джон, Майкл Джексон, і ще безліч леґендарних нині імен виконавців та назв гуртів. Виднограї в ті часи також були цікавими й змістовними, особливо міні-фільми від Майкла Джексона чи Мілéн Фармéр, коли кліп у вигляді сюжетного фільму міг тривати до півгодини — і це було цікаво!
Зараз так не знімають!

Уявіть собі, не було реклами!!! Так, тоді телебачення ще не нагадувало помийницю, де 90% часу займає брудна реклама півгодинними блоками, а решту часу йдуть бидлосєріальчікі, "квартал" чи "жах-новасті" від "1+1".
Бо на початку 1990-х ще не було ніяких "1+1" чи "интеров", тож, обидлювати населення було ще нікому.

На УТ-1 започаткувався щотижневий проєкт „Хіт-Рік“, де щосуботи Українці власноруч складали хіт-парад кращих західніх пісень, і протягом року вибудовувався хіт-парад відеокліпів найхітових виконавців Світу всіх стилей музики. Цей проєкт народився спонтанно, бо у суботньому вечірньому етері була "дірка", і молодіжна студія "Ґарт", якій було надано вечірній час на УТ-1, вирішує створити музичний хіт-парад виключно західньої музики, де з семи кліпів глядачі обирали кращий, за місяць формувалась п'ятірка, за рік формувався повноцінний хіт-парад і у новорічну ніч транслювався справжній концерт відбірної та найкращої за рік західньої музики. Так, це було в доінтернетну епоху, і тоді не було навіть смс-голосувань, бо не було ще мобільного зв'язку — відтак, телеглядачі-меломани голосували звичайними листами, котрі відправляли поштою, і щотижня надходило 15-20 тисяч листів! А програма „Хіт-Рік“ виходила у етер наживо, тобто, це була пряма трансляція! (Саме тому, на жаль, не лишилось записів.) Ось так, замість "дірки" у етері суботнього вечора зародився чудовий і унікальний музичний телепроєкт! Ніни неможливо уявити, як це у прайм-тайм суботи може бути "дірка"!? Цей етерний час нині коштує несамовито! А тоді була "дірка"! І щоб її закрити, спонтанно виникла ідея, що стартувала найуспішніший проєкт українського телебачення (справжнього, "а не то шо січас").
П'ять років існував цей проєкт „Хіт-Рік“, ведучим якого був чимось схожий на італійського виконавця Mo-Do (Fabio Fritelli) запальний Анатолій Бондаренко (в наш час його можна бачити співведучим програми "Жді мєня").
Юнацтво 90-х має пам'ятати „Хіт-Рік“. Цікаво було наживо будувати хіт-парад.
А ще з'явилась згодом „Територія А“ з Анжелою Рудницькою — український музичний телепроєкт, який запалив сотні відомих нині імен української естради: Скрябін, Віктор Павлік, Юрко Юрченко, „Аква-Віта“, „Фантом-2“, „ТНМК“, і ще багато-багато інших. Щотижня новий хіт: “А тепер усе інакше”, “Смажений кабанчик”, “Купила мама коника, а коник без ноги, яка цікава іграшка, ги! ги!” — ковбасились підлітки на дискотеках та наспівували всюди, де тільки могли.
Національний хіт-парад „12—2“, „РЕП-обійма“ з Фоззі і Фаґотом, і ще, ще, ще…
Українська естрадна музика вибухнула вслід за західньою, і не менш драйвово! Західня музика була популярною, але й українська вмить стала такою ж популярною! Молодь просто підхоплювала чи не кожну українську пісню!
А "Весна" від "Воплєй Відоплясова"!? А виявилось, що у Олега Скрипки ще з 1989-го "У клюбі булі танці!"
Спочатку в Україні слухали західню музику і активно розвивалась своя, українська естрада. Українська музика стала модньою в середині 1990-х!
"Русская музика"? А що це? А хіба таке є?

…А потім прийшов "русскій мір"!…
"Старыє пєсні о ґлавном", "рукі ввєрх" та "іванушкі інтернейшнл" немов "коронавірус" стрімко заповнили все навколо своєю всюдисутністю! І з кожної праски заграли "совєтскіє старыє пєсні о ґлавном", видушуючи сльози ностальґії за Савєцкім Саюзам, "любэ" в костюмах НКВДістов "пєлі пра вайну", філіпп пєдросавічь кіркорав безбожно крав і переспівував "па-русскі" всі західні пісні, до яких дотягувались загребущі граблі цього пройдисвіта, і улюблені західні пісні перетворювались у лайно.
Потім почали штампуватись "сборнікі Союз"!

"Он уєхал прочь на начьной элєктрічькє"…
"Апатамушта в двєрі зажало яічькі!"

Наприкінці 1990-х кіркоровщіна, русскій репчік і русскій шансончік остаточно "пабєділі"!…
Українську і західню музику в Україні нахабно розтоптав "русскій мір"!…
Українську і західню культуру стрімко витіснив "русскій мір"!…

Метастази "русскоґо міра" стрімко поширювались не лише Україною й пост-совєтським простором, але й по Світові також, просто Світ чомусь ще цього не помічав… Та й досі не помічає…

Непомітно Світ обплели метастази "русскоґо міра", і він став такий же похмурий і моторошний, як пост-апокаліптичне Майбутнє у „Термінаторі“ та у виднограї «Culture Beat» „Anything“…

Ось і настав цей „'Anything' Day“ 17.3.2020…
Переглядаючи виднограй старої улюбленої композиції, в голові вирували спогади й питання: чим жив 14-річний юнак у далекому тепер 1993-му році, як уявляв собі 2020-й рік? Щоразу, переглядаючи цей виднограй протягом чверті століття, щораз у голові виникала думка, а яким буде той 2020 рік?

В дитинстві все сприймається інакше, і завжди мріється про гарне Майбуття…
Золоте дитинство народжених у 1980-х — це трилоґія „Назад у Майбутнє“, „Політ Навігатора“, „Термінатор“, шалена техно-музика і надії на Майбутнє! Неймовірні чарівники Роберт Земекіс та Боб Ґейл окрім „Польоту Навігатора“ подарували нашому поколінню яскраву надію на ХХІ століття — трилоґію „Назад у Майбутнє“!
Виявилось, що той шлак "дєтскіх фільмов", котрими нас пічкали в Совку увесь час, всі ці "Нєуловімыє мстітєлі", "Ґостья із будущєґо", "Пріключєнія Елєктроніка" — все це був примітивний пропаґандонський совєтський шлак! Нас пічкали цим костурбатим примітивом з калічним роботом Вертером, чий образ у дитячій фільм тупо вкрали в італійському костюмованому порнофільмі, та відправляли звісно ж піонєра Колю Ґєрасімова з авоською і молочними пляшками, но в піанєрском ґалстукє, подорожувати в часі на "машинє врємєні", зліпленій з гівна й дрючків та пластмасового корпусу холодильника "саратов"!
І це в той час, коли діти Цивілізованого Світу подорожували у часі й просторі з героями дитячих кінострічок „Політ Навігатора“ і „Назад у Майбутнє“ на 3D-максіонному безпілотному космічному кораблі та на літаючому „DeLorean“ в якості машини часу!
„Термінатор“ з крутими некомп'ютерними спецефектами знімали теж ще в середині 1980-х.
Приблизно в той час, себто, у 1993-му, будучи ще дитиною, перечитав філософську футуристичну новелу Вільяма Фішера „Термінатор“, яку екранізував Джеймс Кемерон (так, спочатку була книга, потім фільм). Кінострічку я переглянув вже по прочитанню, і Кемерон передав події книги слово у слово, завершуючи другу частину канонічного „Термінатора“ обнадійливим посланням:
"Немає іншого Майбутнього, окрім того, яке ми самі творимо…"

І ці філософські теми про Майбутнє з „Термінатору“, „Назад у Майбутнє“ чи з виднограїв — все це впливало на мене, тоді ще зовсім юнака, спонукало до роздумів, спонукало до прагнень…

…а це мій дитячий малюнок обкладинки у футляр для касети — всьо по сюжету: Таня і Джей, вежі зáмку зі слонової кістки над Ґотемом у постапокаліптичному Світі, 2020, ага…
Знав би я тоді, в дитинстві у 1993-му, що у 2020-му Світ буде практично апокаліптичний…
Tania Evans про цей малюнок відгукнулась "Це так мило, очима дитини" — написавши відгук, коли у неї був аккаунт в соцмережі, де я мав честь бути доданим у френдлист екс-солістки «Culture Beat».

Яким буде Майбутнє?
Аналогічні почуття, певно, завжди виникали до 2015 року й під час перегляду клясичної трилоґії „Назад у Майбутнє“. Настало 21 жовтня 2015-го, і виявилось, що Док Еммет Браун і Марті потрапляли у інше Майбутнє, а у нас тут немає літаючих „DeLorian“ та ховебордів, а замість них якесь хуйло!

Так, Док, ЦЕ НЕ ТЕ МАЙБУНЄ!
Наука чи історія в цій реальності нікому не цікаві!
Людство у ХХІ столітті, маючи найрозвинутіші технології, віддало глобальний інформаційний простір під контроль крємля і 100% глобальних світових медія допомагають крємлю вести інформаційну війну проти Світу, поширюють паніку й зневіру, а люди використовують свої мобільні ґаджети щоб селфити "ґубкі уточкой", та ходять на вибори, щоб проголосувати за бубочьку, віддавши свої голоси в обмін на пачку гречки й обіцянки-цяцянки zелених блазнів!
Дурне людство обирає собі як не zелених, так рудих блазнів…

У другій частині трилоґії „Назад у Майбутнє“ (а це, на мить, 1985 рік) фактично було передбачено приведення до влади трампа, навіть візуальна схожість старого рудого блазня Біфа з рудим блазнем трампом вражає.
Потрапивши у альтернативну реальність 2015 року, Док і Марті побачили, до чого призводить глупство людей, які приводять до влади блазня та невігласа.
Це було попередження!
Америка не дослухалась, і обрала собі у тому ж таки 2015-му рудого блазня!

Попу-лізьма затьмарила розум!
Про яку свідомість і освіченість можна говорити, коли замість науковців людство слухає істерично-псіховану дєвачьку Ґрету, а від роздмуханого "коронавірусу" (який звісно ж є) захищаються молитвами та туалетним папером. Загроза війни людству до одного місця, бо "всє усталі от вайны", якої толком ще й не бачили, хоча Третя Світова війна вже триває з миті падіння хмарочосів, але людство воліє перебувати в полоні власного глупства та рожевих ілюзій!
Цікаві часові парадокси! І моторошні…

З острахом тепер переглядаєш першу й другу частину „Термінатора“ (а враховуючи, що філософську книгу Вільяма Фішера, за якою й знято два перших „Термінатори“, я прочитав в дитинстві раніше, аніж побачив фільми, то тим паче), бо тепер хто зна, яким буде той 2029 рік?
Таким, як у всесвіті Термінатора?…

Втім, хочеться все ж лишатись оптимістом, згадуючи завершення дилоґії „Terminator“:
"Немає іншого Майбутнього, окрім того, яке ми самі творимо…"
І ця глибока філософська теза, на якій збудовано увесь сюжет футуристичної блек-нуар новели „Термінатор“, наочно підтверджується буквально щодня, всюди і в усьому. Навіть з безглуздим продовженням тієї ж "термінаторської" франшизи, котру не варто було продовжувати після логічного завершення за книгами, бо далі вже пішла пародія, що перекреслює ориґінал. Ну а останнє тріумфальне повернення співавтора і режисера Джеймса Кемерона з багатообіцяючим перезапуском франшизи виявилось навпаки руйнацією не лише всього всесвіту легендарного „Термінатора“, але й зруйнувало саму філософію, викладену по завершенню другої частини, позаяк вбивство юного Джона Коннора знищило ту петлю часового парадоксу, запущену в 1984 році…
Це було безґлузде самогубство…

Що ж, ми самі творці своєї Долі і свого Майбутнього…
Дехто завершує існування суїцидом…
У людства закладена функція до саморуйнації.
Так сказав другий Термінатор…

Виднограй «Culture Beat» „Anything“ справив тоді неабияке враження.
Виднограй-реквієм „Anything“ — це мабуть і є останнє послання від творця техно-проєкту «Culture Beat» Тóрстена Фенслáу про те, що попереду нас чекають невеселі часи у Майбутті…
Хоча, звісно, пісня про звичайні людські стосунки й почуття, притаманні людям що в минулому, що в сьогоденні, що в майбутньому, а виднограй, як і увесь музичний доробок Фенслáу в проєкті «Culture Beat» — це просто творча фантазія, помножена на драйв популярної в ті часи техно-музики.
Втім, філософські роздуми на тему Майбуття проходять крізь всі композиції проєкту «Culture Beat» — „World in you'r hands“ хоча б взяти…

Що сталось з проєктом після загибелі творця? Адже, 1993 рік для техно-проєкта Тóрстена Фенслáу став вершиною популярності — у хіт-парадах одночасно знаходилось по кілька хітів «Culture Beat»: „Mr.Vain“, „Anything“, „Got to get it“, „World in you'r hands“, „Adelante!“ — практично увесь альбом „Serenity“ (1993) висів у європейських хіт-парадах, а денс-клюби розривалися від техно-ударів «Culture Beat». І раптом, Тóрстен Фенслáу розбивається на слизькій гірській дорозі в Німеччині…
Солісти проєкту Таня Еванс і Джей 'Супрíм' Кармайкл розгубились, право на проєкт отримав брат Фенслау Френк і в 1995-му з напрацьованого Тóрстеном матеріялу змогли записати ще один потужний альбом „Inside Out“. Після цього проєкт зачах разом зі спадом популярності техно-музики…
Була спроба Френка Фенслау утримати «Culture Beat» на хвилі, був чудовий альбом „Metamorphosis“ з не менш чудовою вокалісткою Кім Сандерс, але бурхлива хвиля “золотих 90-х” вже минула…
Нині Таня Еванс ностальгічно виконує пару старих хітів, коли її запрошують на якісь фестивалі, а ось доля Джея Супрíма наразі невідома, подейкують, що з ним трапилась якась біда на початку 2010-х, проте рідні категорично відмовляються спростовувати чи вести бодай якісь розмови про долю Джея, який, за чутками, загинув десь у 2011-му…
Будемо сподіватись на краще. Адже найліпше читати “Lip Sync” складні й довготривалі rap-партії міг тільки Jay Supreme!…

Наостанок варто ще раз поринути у світ 1993-го, де розповідалось про 2020-й.
Ориґінальна Extended-версія „Anything“ від Торстена Фенслау.

♪ II► «CULTURE BEAT» — „Anything“ (Extended Video Version)