Перейти до контенту

Тентéн — Комікс як протидія пропаґанді

Тентéн — Комікс як протидія пропаґанді

 
Про леґендарний мальопис “Тентéн. Репортер ХХ віку у країні Сов’єтів” всеукраїнській газеті «День» розповів видавець українського видання “Тентéну”, перекладач і співзасновник видавництва «PINZEL», пан Іван Тюссо-Рябчій.

На цьогорічному “Book Forum” у Львові персональну відзнаку Олександри Коваль, директорки Українського Інституту Книги, отримало видання “Тентéн. Репортер ХХ віку у країні Сов’єтів”. Ця книжка засвідчує, наскільки глибоким може бути комікс. Саме завдяки ній бельґійські читачі ще 1928 року дізналися про те, що в СССР у селян вилучають останнє. Сов’єтський Союз відреагував миттєво — на довгі роки перевидання цього тексту були заборонені…
Не просто було видати цей альбом і зараз…
Детальніше про книжку — у розмові зі співзасновником видавництва «PINZEL», перекладачем і журналістом Іваном Рябчієм.

Всесвіт пригод Тентéна

— Яке значення для бельґійців мають історії про Тентéна? І чому Ержé (Жорж Проспéр Ремí) вирішив розпочати серію коміксів саме з СССР?

— Історія про Тентéна і Ержé — це для бельґійців, як для нас, не побоюся цього порівняння, історія Тараса Шевченка. По-перше, у кожній бельґійській родині є своє зібрання “Тентéнів”, інколи вони передаються від покоління до покоління. Я бачив, що в деяких домівках розмальовані багато років тому маленькими членами родини альбоми зберігаються як сімейна реліквія. По-друге, як раніше виходили словники лексики Тараса Шевченка, так само в Бельґії є величезна кількість книжок про Ержé, про значення тих чи інших символів у альбомах — пояснення того, що саме хотів сказати художник.

Минулого року вся Бельґія відзначала 90-річчя Тентéна, адже перший альбом — “Тентéн. Репортер ХХ віку у країні Сов’єтів” вийшов у 1929 році. Оскільки СССР на той час з’явився не так давно, тоді в Європі ніхто до пуття не розумів, що це таке. Звичайно, була велика кількість еміґрантів з усіх куточків колишньої Россійської Імперії, але ж тоді не було інтернету, здебільшого відомості передавалися через газети, журнали, радіо було в зародковому стані, тому не було такої легкості поширення даних. І навколо Сов’єтського Союзу виникло дуже багато міфів та леґенд, особливо серед простих людей.

Крім того, уже на той час через мережу большевиків, комуністів, загалом "красноґо" крила лівих, поширювалася пропаґанда, що Сов’єтський Союз — це рай, там бідні люди, працівники, немов сир у маслі катаються, усе в них прекрасно, там немає попів, клятих пригноблювачів капіталістів, там усіх їх перемогли. Це було загрозою для клерикального суспільства — а саме таким було бельґійське. Адже у Бельґії дуже довго значним був церковний, а саме католицький, елемент. Кардинали, святі отці мали дуже велику владу над поглядами людей. Відповідно, пропаґанді СССР слід було протидіяти.

Ержé на той час було двадцять один рік, він працював у „Le Petit Vingtième“ („Маленький Двадцятий“) — дитячому додатку до часопису „Le Vingtième Siècle“, „Le ХХ Siècle“ („ХХ Вік“). Перший комікс, який він намалював, був про хлопчика-скаута на ім’я Тотóр. Варто нагадати, що Бельґія була одним з перших і важливих осередків скаутського руху (який трохи пізніше в Сов’єтському Союзі скопіювали, створивши піонерів). Згодом до Ержé звернулися керівники газети і сказали, що є така проблема з сов’єтською пропагандою, треба вивчити матеріал і підготувати комікс, можна залишити або цього героя, або створити іншого. Таким чином, Тентéн вийшов дуже схожим на попереднього героя Ержé, але трохи старшим і не скаутом. А песик Мілý був уже в першому коміксі Ержé.

Завданням коміксу було показати, що коїться в Сов’єтському Союзі, до чого може призвести революція, і що вона не потрібна. І спершу “Тентéн. Репортер ХХ віку у країні Сов’єтів” малювався як фейлетон для газети. Він виходив по дві сторінки, і вже потім, коли все вийшло, його перевидали у вигляді книжки. Газетний варіант виходив у 1928 році, а книжка з’явилася 1929-го.

Отже, Ержé почав вивчати матеріал. У його розпорядженні було декілька книжечок — спогади бельґійських дипломатів і торговельних аташе, які вже встигли на той час побувати у СССР. І досить критично, правдиво, як ми бачимо з цього коміксу, описати, як усе було в Сов’єтському Союзі. Також Ержé допомагав еміґрант Білої армії, який підказав деякі імена й подробиці.

Так і з’явився цей альбом. Він викликав, звичайно, величезний скандал. СССР виступив з нотою протесту, і оскільки він був дуже потужною і небезпечною країною, з якою, крім того, у Бельґії існували великі торговельні зв’язки, то вирішили, що цей альбом не будуть перевидавати. Тож він став бібліографічною рідкістю. І тільки в 1990-ті роки, коли розпався СССР, його почали перевидавати. А вже після цього альбому (починаючи з 1929 року) пішли інші. Усього вийшло 24 альбоми, це якщо рахувати незавершений “Тентéн і Альфа-Арт”, який існує тільки в ескізах і який видали вже після смерті Ержé.

Проте ці 24 книги — це лише канон. Звичайно, згодом почали малювати продовження. Їх існує дуже багато, є навіть ціла серія про самого художника, про песика Мілý. Взагалі ці потужні, відомі альбоми коміксів (серії про Тентéна, Корто Мальтезе, Астерікса і Обелікса, Нікополя) — це не просто герої, вони створюють навколо себе цілий Всесвіт, де важлива кожна деталь, яка може стати об’єктом подальшого розвитку подій.

Тентéн проти аґентів ҐПУ й реквізиторів

— Які саме міфи про СССР вдається зруйнувати?

— За сюжетом коміксу Тентéн — журналіст, який вирушає до СССР, щоби дізнатися правду про економіку Союзу (тому що ж усі думають, ніби там розквіт, нібито це потужна країна). Його з самого початку, ще в Бельґії, починають "пасти" аґенти ҐПУ, причому з того, що намальовано, можна зробити висновок, що вони намагаються вбити Тентéна — підривають поїзд, кидають бомби, женуться за ним на літаку. Тобто роблять усе, щоб він не доїхав до СССР. Цю деталь, до слова, могла підказати Ержé людина, яка мала справу з агентами ҐПУ. Цілком імовірно, що це був уже згадуваний еміґрант з Білої армії, який відчув це на собі, коли втікав з СССР.

Перше, що бачить Тентéн, коли приїжджає — промисловість, яка насправді нагадує "потьомкінськіє дєрєвні", коли будують макет, за яким нічого немає. По-друге, він переодягся в солдата, щоб зрозуміти, що відбувається, і на власні очі побачив, як загони реквізиторів ходили по селах і забирали в людей усе їстівне, як люди намагалися сховати це останнє зерно. Тентéн сміливо виступає проти командира цього загону, і його разом з іншими розстрілюють. Але оскільки Тентéн дуже кмітливий, то він замінив набої на холості, вижив і далі продовжує подорож. Крім того, в альбомі повно деталей — щодо одягу, побуту.













— У цього альбому аудиторія була тільки бельґійська чи його читали й в інших країнах?

— Спершу це були здебільшого бельґійські читачі. Але треба сказати, що Тентéн дуже швидко перетнув океан. Наприклад, третій альбом — про Тентéна в Америці. Це видання було перекладено англійською мовою, і фактично вже з третього альбому Ержé працював на кілька книжкових ринків, якщо можна так це назвати. Ержé неодноразово бував у Америці, і частина його спадщини міститься саме у Штатах. Крім того, американський ринок був, звичайно, набагато більший, ніж бельґійський, і з нього книги Ержé поширилися і в інші держави — передусім еспаномовні країни та Японію. Тож з часом Ержé став зіркою міжнародного масштабу. А наприкінці свого життя він перетворився на, напевно, найбільш впливового у світі Бельґійця, на людину, яка була на рівні Короля Бельґії.

Цьому сприяло й різноманіття тем наступних альбомів — Тентéн об’їхав цілу планету: США, Індія, Австралія, Латинська Америка, Китай, Тибет, Балкани. Загалом, Тентéн — це доволі політизована історія, хоч політика ніколи прямо не була показана в цих альбомах. Це пригодницькі, детективні сюжети — гублять амулет або ведеться пошук зниклого родича. Я порівняв би Тентéна з іншим відомим бельґійцем — Еркюлем Пуаро.

Проте, наприклад, під час Другої Світової війни Ержé створив багато альбомів про Близький Схід (а нафта була однією з цілей Гітлера). Є два альбоми, коли Тентéн летить на Місяць — адже після ІІ світової війни відбувалися перегони за космос. Я вже не кажу про Тибет і Китай, Балкани, які завжди були дуже болючою темою для Європи…

Тема, що досі дражлива для Россії

— А чи є в россійському перекладі серії про Тентéна цей перший альбом?

— Ні, в російському перекладі цієї книжки немає, принаймні на той момент, коли ми її перекладали й видавали. Можливо, з того часу щось змінилося.

Справа в тому, що ми мріяли перекласти «Тентéна» давно. Коли я кажу "ми", то маю на увазі свого партнера по Міжнародному фестивалю мистецтв “Anne de Kyiv Fest” і видавництву Федора Баландіна, людину легендарну для Києва. Свого часу, коли ми тільки задумували фестиваль у 2015 році, ми вже тоді говорили про Тентéна. Тому що так склалося, що ми обидва — великі прихильники бельґійської культури, а Бельґія без Тентéна — це не Бельґія. У 2016 році ми заснували видавництво «PINZEL» фактично тільки для того, щоб видати “Пригоди Тентéна”. І ми вели перемовини з видавництвом «Casterman» (яке має на нього права) з 2016 року. Чому так довго? Тому що, по-перше, Тентéн — це дуже важлива, головна книжка для Бельґії, тож щодо неї існує багато нюансів. І ми дуже вдячні дипломатичним інстанціям — послу Бельґії в Україні пану Алексові Ленартсу, послу України в Бельґії пану Миколі Точицькому та послу Франції в Україні Етьєну де Понсену. Підтримка нашого проєкту — це був приклад направду злагодженої роботи цих трьох відомств, та й взагалі міжнародної культурної співпраці. Після виходу альбому (у вересні минулого року), ми отримували тільки подяки. Бо всі — і партнери, і ми — працювали від щирого серця, з любов’ю.

Крім того, за ці три роки відбувалося дуже багато чого. Я регулярно їжджу на Паризький книжковий салон, і одного разу до мене підійшли россійські видавці. Вони вже знали, що ми видаємо “Тентéна” в Україні, саме цей альбом. І вони мене почали розпитувати, пропонувати співпрацю. На що я відмовився. Отже, за нашою роботою дуже ретельно спостерігали. Нам періодично пропонували "порадитися з россійськими колєґами". На що я дуже ввічливо й делікатно казав: "Обміркую такий варіант. Можливо, колись…". Проте, звичайно, ми з Федором Баландіним про такий варіант не думали.

Але загалом у Россії “Тентéн”, якщо не брати до уваги цей альбом, перекладений давно. Однак український ринок взагалі трошки пізніше входить у еру коміксів, порівняно з россійським. Те пожвавлення, яке ми бачимо зараз на українському ринку, у Россії почалося на кілька років раніше.

“Тентéн. Репортер ХХ віку у країні Сов’єтів” як філологічний документ

— Які складнощі виникли під час перекладу?

— Мабуть, я колись напишу цілу книжку про несподіванки в роботі перекладача. Бо часто коли доходиш до фіналу книжки, то ти про неї вже зовсім іншої думки, ніж на початку. Зокрема, перед тим як я почав перекладати “Тентéна”, я думав: "Ну, що тут особливого — комікс! Які тут репліки — бум, бах!". Особливо коли перекладаєш Мішеля Уельбека, серйозні романи, а тут комікс — здавалося б, що це щось просте, не треба буде докладати значних зусиль. Але все пройшло зовсім не так. З’ясувалося, що головна проблема — це вигуки. Словника українських вигуків не існує! Крім того, дуже багато вигуків, які побутують в українському мовленні, є кальками з россійської.

Мені з ними дуже допоміг редактор тексту, відомий поет Юрко Позаяк. Фактично ми з ним підняли цей шар лексики, нам довелося створити невеличкий словничок вигуків для себе, тому що й далі доведеться перекладати альбоми про “Тентéна”. Тож я пишаюся тим, що це не тільки серйозний історичний документ, а це ще й документ філологічний. Дуже багато вигуків, які є в ньому, або вперше використані, або взяті з класики української літератури. А щодо назви, то її батьками можна назвати вже згаданих Юрка Позаяка і Федора Баландіна. Вона народилась у їхній дискусії. Саме "Сов’єти", ніяк інакше!

До того ж відомий український малювальник коміксів Олександр Ком’яхов створив шрифт спеціально для цього видання “Тентéна”. І мені приємно, що цей шрифт затвердили у видавництві «Casterman».

“В українського коміксу дуже велике майбутнє”

— Ви вже згадували про різну роль коміксів. Можливо, могли б порівняти ставлення і поширення коміксів в Україні та в якійсь з європейських країн?

— Я не фахівець з цього питання, можу тільки сказати свої міркування. Мені здається, що ми зараз починаємо переживати бум коміксів, і я думаю, що в українського коміксу дуже велике майбутнє.

Звичайно, що порівнювати складно. Тому що важко знайти мальовану книжку в Україні, яка відіграла б таку ж роль, як, наприклад, Астерікс і Обелікс у Франції або Тентéн у Бельґії. Історії про Тентéна стали тими, що певною мірою об’єднали бельґійську націю, дали їй новий поштовх, нове наповнення. А Астерікс і Обелікс стали продовженням травня 1968 року. Бо, якщо подумати, хто ці гали? Це ліваки, які протестують проти порядку — репрезентованого римлянами. До речі, ми вже працюємо над виданням “Астерікса” українською. Угода вже підписана. Також у цьому ряду я згадав би геніального художника Енкі Білала — це легенда французького коміксу, він створив абсолютно неймовірні історії про постапокаліптичний Париж, які вплинули взагалі на французьку літературу!

Звичайно, у нас велика традиція живопису, графіки, а традиція ілюстрування книжок, мені здається, навіть на голову вища за французьку. Бо у Франції не дуже заведено ілюструвати книжки, головне — текст. Це, до речі, різниця у ментальності. Скажімо, у нас книжки купують переважно у твердій обкладинці, а у Франції відсотків 90% — у м’якій. Нам здається, що у твердій — це річ. А французам головне меседж, який може бути написаний і на газетному папері. У цих ставленнях немає гіршого чи кращого, це просто констатація факту. Тому, мабуть, комікс у нас тільки починається, бо в нас, у принципі, усюди декор, навіть на стінах малюють, розмальовують посуд. У французів такого мало.

— Цей комікс також добрий інструмент для культурної дипломатії, привід поговорити в Україні про Бельґію, а в Бельґії про Україну. Зважаючи на ваш досвід, зокрема фестивалю та інших проєктів, як варто будувати ці культурні мости з Бельґією, Францією?

— Усе, що ми робимо з Федором Баландіним у межах Anne de Kyiv Fest, у межах діяльності видавництва «PINZEL», у рамках проєкту “Шлях королеви” (проєкт встановлення пам’ятників Анні Ярославні по всій Європі — уже є у Кракові, Арлоні (Бельґія), Тулузі (Франція); є навіть у Джакарті (столиця Індонезії), — це і є культурна дипломатія. У чистому вигляді. Кращої ви не знайдете.

Мені важко підібрати якийсь рецепт. Просто я завжди намагаюся дивитися ширше, які є виходи на інші проєкти, культурні явища, аспекти. І в такий спосіб знаходяться нові способи для співпраці. Це відбувається органічно, оскільки французька мова для мене друга рідна, то інколи ловлю себе на думці, що я міркую як француз чи бельґієць. Може, саме тому мені простіше бачити ці мости.

Марія ЧАДЮК
© «День»
Газета: №230-231, (2020)
Фото Анастасії Телікової