Перейти до контенту

Леся Українка та Іван Франко на Гуцульщині

Леся Українка та Іван Франко на Гуцульщині

 
Гуцульське село Криворівня на початку ХХ століття стало традиційним місцем відпочинку української інтеліґенції. Тут, на Верховині можна було зустріти, інколи одночасно, Івана Франка, Лесю Українку, Ольгу Кобилянську, Михайла Коцюбинського, Бориса Гринченка, Гната Хоткевича, Олександра Олеся, Миколу Міхновського, Михайла Грушевського й багатьох інших достойників…

“Народ, що не шанує своїх великих людей,
не варт зватися освіченим народом.”

Іван ФРАНКО

З історією Підкарпаття, й Гуцýлії зокрема, тісно пов’язані імена багатьох визначних представників українства. Традиційним місцем відпочинку української інтеліґенції стало гуцульське село Криворівня. У Криворівні в різні роки відпочивали різні достойники: Антін Крушельницький, лікар Тит Бурачинський, адвокат Юліан Дроздовський, Сидір Твердохліб, Ієроним Калитовський, гімназійний професор Омелян Савицький з родинами, Ольга Стефанович, Катря Гриневичева, Євгенія Бохенська, Іван Джиджора, Осип Маковей, Ольга Кобилянська. З 1902-го там проводив літо Михайло Грушевський з родиною та історик, етнограф і журналіст Олександр Грушевський (брат Михайла Грушевського). Було й чимало гостей з Наддніпрянщини: ідеолог Самостійності України Микола Міхновський, мовознавець Борис Грінченко, письменниця Леся Українка, громадський діяч Дмитро Дорошенко, письменники Гнат Хоткевич, Олександр Олесь (Кандиба) з родиною, літературознавець, історик і письменник Василь Доманицький, антрополог Федір Вовк, художник Михайло Жук та інші. Тричі відпочивав там і Михайло Коцюбинський…

На літні канікули Іван Франко також кілька разів їздив до Буркута, що славився джерелами насиченої залізом лікувальної мінеральної води. Він мандрував околицями села, ходив у ліс по гриби, рибалив у гірських потоках. Франко любив бродити по мілких водах гірських річок і ловити форель.

Ми маємо опиратися на когорту тих, хто відроджував старі традиції галицького краєзнавства, а прикладом для нас може і повинна бути титанічна праця на цій ниві Івана Франка (1856—1916). Фактично саме великий Каменяр заклав перші підвалини для розвитку галицького краєзнавства. Багатогранна творчість Івана Франка в період Австро-Угорщини була спрямована на відродження національної свідомості не тільки Галичан, а й всіх Українців.

Перше знайомство Івана Франка з Гуцульщиною розпочалося 1880 року, коли він близько двох місяців відпочивав у Нижньому Березові, набираючись сил після життєвих злигоднів (а саме звільнення від арешту, коли він ледь не помер), милуючись красою гірської природи, захоплюючись самобутніми звичаями Гýцулів. Тоді, в липні-серпні, великий Каменяр жив у свого друга — вчителя та громадського діяча Кирила Геника (1857—1925). Тут пись­менник написав оповідання “На вершку”, записував фольклор, побу­вав на весіллі у брата К.Геника — Антона, відвідував сусід­ні села.

Хата Кирила Геника, в якій влітку 1880 року жив і творив Іван Франко. Нижній Березів.
Мал. І. Деркача. 1988 р.

1884 року Іван Франко організував екскурсію студентської молоді на Гуцульщину. Вона знайомилась із життям і побутом цього краю та проводила культурно-освітню пропаганду серед населення. У вір­шованій програмі екскурсії «Українсько-руська студентська мандрів­ка літом 1884 р. «В дорогу» Франко змалював життя міст і сіл, через які пролягав шлях її учасників…

Іван Франко з перших років XX століття й аж до початку Першої Світової війни майже щоліта відпочивав у горах – спочатку над Білим, відтак над Чорним Черемошем у Довгополі, Буркуті й Криворівні. Приїздив сюди великий Каменяр після багатьох «вершин і низин» у громадському й особистому житті, втомлений, хворий, але не позбавлений «тверезого та при тім наскрізь поетичного розуміння життя, того найвищого скарбу чоловіка, в якім він ніколи не повинен зневіритись».

Бував Франко і в Буркуті, де 1901 року зустрівся з Ле­сею Українкою, а також у Головах, Гриняві, Жаб’ї, Косові, Берегометі, Кутах (1905), Яворові та в інших місцях Гуцульщини, а в Криворівню протягом 1901-1914 років приїздив майже щоліта. У цьому мальовничому краї не тільки відпочивав, а й працював над літературними творами, науковими розвідками, збирав фольклорно-етнографічні матеріали.

Син письменника, колишній учитель Станиславівської гімназії Тарас Франко стверджував, що його батько вперше приїхав на відпочинок до Криворівні влітку 1901-го. Це було в другій декаді липня, між 10 і 20 числами, на що вказують два листи Лесі Українки. Перший – до Михайла Павлика від 3 липня 1901 р., в якому вона повідомляла: «Було думала я 10.VII їхати до Львова, аби ще там захопити Франка для деяких своїх справ, та потім виявилось, що ті справи можуть пождати, то я ще собі посиджу на Буковині, бо мені якось добре тут. Вас я таки сподіваюся бачити на поворіт. Пишіть мені, чи думаєте куди із Львова на літо виїздити, коли і куди власне…» Другий лист до Івана Франка від 20 липня того ж року адресований уже в Криворівню, в якому поетеса просила його: «Не знаю, чи моя карта раніш до Вас доїде, чи я сама. Якщо вибираєтесь, може, куди на рибу сими днями, то будьте ласкаві затриматись, бо між сею неділею й середою я маю бути на недовгий час в Криворівні (по дорозі в Буркут) і жалувала б дуже, якби не застала там Вас. Моє вітання пані Вашій і пп. Гнатюкам…»

20 квітня 1901-го Леся Українка разом зі своїм чоловіком Климентом Квіткою поїхали до Львова. Пробувши там чотири дні (21-24 квітня), виїхали до Ольги Кобилянської (1863-1942) в Чернівці та Кимполунг. 13 липня, збираючись у Буркут, зупинились у Вижниці в Анни Москви, а 21 липня через Яворів і Криворівню поїхали в Буркут. В Яворові вони зупинялись у домі Окуневських, а у Криворівні – у Волянських…

Цікавою є така деталь. Ще під час стажування у Києві дочка о. Іполита Окуневського Ольга (1875-1960) познайомилася з багатьма діячами української культури, і зокрема з Лесею Українкою. Є всі підстави стверджувати, що їхні стосунки переросли у справжню дружбу. Брати Окуневські – адвокат Теофіль (1858-1937) і лікар Ярослав (1860-1929) та їхня сестра Ольга, відома піаністка, були в родинних зв’язках із Н. Кобринською, підтримували товариські взаємини з М. Драгомановим, І. Франком, О. Терлецьким, О. Маковеєм, О. Кобилянською.

Їдучи 21-22 липня 1901 року в Буркут на лікування і знаючи, що в Яворові перебуває її подруга, Леся Українка провела, як вона наступного дня написала до Ольги Кобилянської, «…півдня і один ранок (ну, і ніч між тим, звичайно)» в священицькій резиденції отця Окуневського, зазначила, що «п. Ольга нам досить грала… і було так привітно та мило…» При цьому поетеса відзначила помітне професійне зростання Ольги як піаністки: «…Грає далеко ліпше, ніж було в Києві…» Таким чином, на той момент (літо 1901-го) знаменитий рояль Ольги Окуневської вже стояв у приміщенні резиденції о. Іполита в Яворові…

Про своє перебування в Криворівні у листі до О. Кобилянської від 1 серпня 1901 р. поетеса повідомляла: «Там нас прийняли Волянські теж дуже добре та ще й потім дали нам до Буркута цілу пачку книжок, переважно етнографічних (п. Квітка, зобачивши у них велику масу українських книжок, розпалився великою Жадністю і все просив, що бачив, а я певна, що він з того і сотої частки не перечитає). Натурально, бачили ми там Франків і Гнатюків…»

Хата О. Волянського, де бували І. Франко, Леся Українка, Г. Хоткевич, В. Гнатюк. Криворівня.
Мал. І. Деркача. 1987 р.

У священика Олекси Волянського (1862-1947), окрім Лесі Українки та Івана Франка, побували з візитами багато видатних особистостей, а саме: М. Коцюбинський, О. Кобилянська, В. Стефаник, Г. Хоткевич, Олександр Олесь, А. Крушельницький, О. Маковей, художники І. Труш, І. Северин, М. Жук, Ф. Красовський, літературознавець М. Могилянський та інші. У своїй резиденції отець Волянський мав багату бібліотеку й архів…

Груповий портрет письменників. У першому ряді – Леся Українка (у центрі) та Іван Франко (праворуч). Мал. І. Гавриліва. 2007 р.

Гірське повітря відразу благотворно вплинуло на здоров’я і мовби дало Лесі Українці поштовх до творчості – вона ночами писала вірші. З тих далеких літ дійшли до нас поетичні рядки: «Мрія далекая, мрія минулая», «Темна хмарка, а веселка ясна», «Як порива мене палке бажання»…

Дні і вечори у приємному товаристві проходили цікаво і змістовно. Багато розмовляли про літературу. Іван Франко наспівав К. Квітці пісні з Нагуєвичів, які пам’ятав ще від матері, а також з інших місцевостей. Ймовірно 4-го серпня товариство слухало щойно написаний Лесею вірш, який пізніше став восьмим у циклі «Ритми»:

Ой гори, гори, золоті верхів’я!
Та нащо ж я до вас так пориваюсь?
Та нащо ж я люблю вас так тужливо?
Невже мені не суджено дістатись
На ваші заповітні високості?

Леся Українка та Іван Франко на Гуцульщині. Мал. І. Гавриліва. 2007 р.

Після зустрічі з Лесею Українкою у Криворівні Іван Франко у товаристві ще двох чоловіків відвідав поетесу в Буркуті. На основі листа Лесі Українки від 1 серпня 1901 р. до Ольги Кобилянської можемо встановити точну дату Франкових відвідин поетеси в Буркуті. В цьому листі Л. Українка повідомляла О. Кобилянську: «Комусь перебили листа вечерею, а потім хтось уже йшов до своєї хати, аби дописати комусь листа, коли се здибає на дорозі Франка, д-ра Кульчицького і Міхновського! Всі три наче з неба впали на Буркут. Отже, прийшлось вистарати їм вечерю і взагалі за гостей прийняти, бо якось так виходило, що Франко головно до когось приїхав. Ф[ранко] був сьогодні в ліпшім гуморі і вже не здався комусь приголомшеним таким; Кульч[ицький] робить досить симпатичне враження і нагадує більш українця, ніж галичанина, Міхн[овського] хтось мало бачив, бо той пан десь захопив пропасницю в дорозі, скупавшись десь у горах, приїхав розламаний і, ледве випив чаю, вклався спати в хаті п. Квітки…»

Карпати. Жаб’є-Буркут. Поштівка. Поч. ХХ ст.

Буркут став місцем взаємозбагачувального творчого спілкування двох непересічних подвижників українського духу – Лесі Українки й Івана Франка. Саме в Буркуті влітку 1901-го Климент Квітка записав з вуст Каменяра цілу низку галицьких народних пісень (32 невідомі раніше народні пісні з нотами). А в душі Івана Франка враження від перебування в Буркуті вилилися у цикл тонкої сентиментальної лірики «Буркутські станси»…

Климент Квітка у своїй статті «Іван Франко як видавець народних пісень» згадав про свою зустріч з Іваном Франком у Буркуті: «Франко розмовляв там вечерами з Лесею Українкою про літературу, а дізнавшись від неї, що я збираю народні мелодії, він став наспівувати для запису пісні, вивчені ним у рідному селі Нагуєвичах і в інших місцевостях Прикарпаття… Франко не знав музичної грамоти і запам’ятовував мелодії без нот. Слова пісень записував. Але в Буркуті, звичайно, з ним не було записів. Цим пояснюються незначні розходження між словами, що я їх підписав під нотами, і текстами, які пізніше опублікував він сам, і тими, які за його рукописом видав Ф. Колесса… Спів Франка справляв на мене таке сильне і тривале враження, що досі мелодії, відтінки виразу, тембр його голосу лунає у мене в ухах».

1902-го Іван Франко із Криворівні заходив до Буркута в товаристві Олекси Волянського. Останній стверджував, що вони робили «…прогульку далеко в гори (до границь трьох царів, себто до тієї точки в Карпатах, де сходилися кордони трьох держав – австрійської, угорської та румунської»). Такою точкою в Карпатах були якраз околиці Буркута.

На основі почутих у Криворівні від старих гуцулів розповідей Франко написав у січні 1902-го оповідання із життя гуцулів «Терен у нозі». До цієї теми він повертався у 1907-1913 рр., пишучи поему під такою ж назвою. У вступі до цієї поеми, яку присвятив пам’яті Зеновії Бурачинської (з Навроцьких), поет описує природу околиць Криворівні:

Все повітря пахощами дише
З полонин від свіжих перекосів,
Із зрубів від спілої малини,
Із ґрунів з живичної смереки…

Отож, найтривалішим було перебування Івана Франка в Криворівні, куди він уперше приїхав на відпочинок 1901-го. Природа гуцульського краю настільки захопила і вразила Каменяра, що він тут бував майже кожного літа до 1914 р. включно. Як згадують сучасники, Іван Франко поєднував відпочинок з літературною та краєзнавчою діяльністю. У Криворівні Франко записав від місцевих жителів цікавий фольклорний матеріал. Окрім того, картини важкого й нужденного життя гуцулів він поклав в основу кількох своїх публіцистичних та літературних творів. Тут Каменяр написав повість «Великий шум», поему «Терен у нозі», автобіографічне оповідання «У кузні», оповідання «Гуцульський король» і «Як Юра Шикманюк брів Черемош», поезію «У безсонну ніченьку» та багато інших.

Іван Франко часто робив виїзди і піші переходи до навколишніх гуцульських сіл. Як уже було сказано, в серпні 1901-го письменник перебував п’ять днів у Буркуті, де в той час лікувалась Леся Українка. До Криворівні на відпочинок щоби поспілкуватися з І. Франком та М. Грушевським, приїздило немало діячів культури та науки. Любили вести розмови з великим Каменярем і місцеві гуцули.

Літературно-меморіальний музей І. Франка в Криворівні. Мал. І. Деркача. 1987 р.

У Буркуті письменник пробув до 5 серпня 1901 р., як вказує на це поштівка з фотографією цього курорту з написом від руки: «Спомин з Буркута 5. VIII. 1901» та автографами Івана Франка і Лесі Українки, а на звороті – підписи 21 особи, які на той час відпочивали в цьому санаторії.

Василь РОМАНЮК
© «Галицький Кореспондент»
© «Галицький Кореспондент»