100-ті роковини
втрати Державності й Незалежності України

 
100 років тому, 18.Ⅲ.1921, між Польщею і "Совєтской Россієй" було укладено сепаратний “Ріжскій мір”, котрим було пошматовано Україну, Литву і Білорусь.
Так поляки "віддячили" Армії УНР за порятунок Польщі від совєтської окупації, уклавши за спиною сепаратний “Ріжскій мір”.
Перші Визвольні Змагання Української Революції 1917—1921 років завершились поразкою… Останньою відчайдушною спробою врятувати Україну буде фатальний Другий Зимовий Похід, що завершиться трагедією під Базаром 21.Ⅺ.1921, де совєтські окупанти з кулеметів розстріляють 359 полонених Українців…
Україна втратила Державність і Незалежність в 1921 році…

Пошматування дипломатично визнаних незалежних України, Литви і Білорусі між Польщею і ніким не визнаним терористичним квазідержавним утворенням "РСФСР - Совєтская Россія" відбулось з мовчазної згоди Антанти — ще 8.Ⅻ.1919 на ганебній Паризькій мирній конференції Рада послів Антанти прийняла таке кулуарне рішення, для початку встановивши “Лінію Керзона”.
"Перша скрипка Європи" Франція пестила свою фаворитку Польщу!
15.Ⅲ.1923 Антанта остаточно передала Польщі окуповану Галичину…
Такою була кривава згода Антанти проти України…
ЄВРОПА ЗРАДИЛА УКРАЇНУ!

“Ріжскій мір”, або
Як Антанта віддала Україну на поталу аґресорам

Спочатку був заклик до поляків…
Заклик від Всєроссійскоґо Імпєратора Ніколая Второґо, який пролунав 1(14).VIII.1914, одразу зі спалахом Великої Війни, яку з початку 1910-х років так ретельно роздмухувала Россійская Імпєрія в Європі.
Ніколай-ІІ закликав поляків "возсоєдініть во-єдіно Польскій народъ подъ скіпєтромъ Русскаго Царя — ідётъ къ вамъ навстрѣчу Великая Россія!"

Поляки прийняли заклик схвально, попри лицемірство Ніколая-ІІ про "растерзанное на кускі полтора вѣка назад живоє тѣло Польши" — саме Россійская Імпєрія тоді й пошматувала Польщу з іншими європейськими монархіями. Але поляки побачили шанс на відновлення своєї Жечі Посполітой в кордонах 1795 року й почали діяти…

Перша Світова війна прокотилася крізь Польщу Східним фронтом, Россійская Імпєрія впала і ось нарешті перед поляками відкрились їх давні мрії про так звані "сходні креси"!…

Але на заваді імперським амбіціям шляхти постала Україна!
1 листопада 1918 року у Львові відбувся Листопадовий Чин, Українці перебрали у Австрійців владу на українських етнічних теренах Галичини, Буковини і Волині-Лодимерії, — імперські амбіції Польщі опинились під загрозою.
Аж тут союзником Польщі віднайшлась Франція, яка грала першу скрипку в Антанті — воєнному союзі проти Осередніх країн…

Entente — згода

Анта́нта — Entente — від французького "entente" — згода; Entente cordiale — сердечна угода — військово-політичне угрупування, основними членами якого були Велика Британія, Французька республіка і Россійська Імперія, створене в 1904—1907 роках.

Антанта домінувала в міжнародних відносинах перших десятиліть XX століття.
Антанта виникла у відповідь на створення 1882 року і подовження в 1891 році Троїстого Союзу Німецької Імперії, Австро-Угорської Імперії та Королівства Італія.
Антанта веде початок від франко-россійського союзу 1891—1893, оформилася як глобальна коаліція після вступу до союзу Великої Британії, яка 8.IV.1904 врегулювала суперечності з Французькою республікою в Африці та 31.VIII.1907 — з Россійською Імперією в Азії (Конвенція про розподіл сфер впливу в Персії, Афганістані, Тибеті). Колоніальна експансія та озброєння Німецької Імперії, її прагнення покінчити з пануванням Великої Британії на морях спонукали Лондон відійти від попередньої політики "блискучої ізоляції", вступити у союзницькі взаємини з континентальними державами, зберігаючи провідну роль у світових міжнародних відносинах.
1911 року Антанта стала військовим союзом і основою сил союзників під час Великої війни, яка згодом отримала назву Першої Світової війни (хоча, по факту, роздмухана Россійською Імперією у 1914 році Велика Війна триває по сей день).

➥ 1914 — початок Великої Війни

Країни Антанти виступали проти країн Троїстого Союзу, який 1915 року розпався після виходу Королівства Італія і перетворився на Четверний Союз Осередніх Держав — Німецької Імперії, Австро-Угорської Імперії, Османської Імперії та Болгарського Царства.

У роки Першої Світової війни блок Великої Британії, Французької республіки й Россійської Імперії підтримало 25 держав, серед них: США, Японська імперія, Королівство Румунія, Республіка Китай, Королівство Греція, Португальська республіка та інші.
США, не бажаючи розчинятися в Антанті, проголосили себе "асоційованою країною" угруповання.
Антанта виграла І Світову війну і закріпила у 1919—1920 свою перемогу над Осередніми Державами дипломатично на Паризькій мирній конференції, створивши так звану Версальську систему міжнародних відносин.
На цій ганебній Паризькій мирній конференції глави Антанти і США, насамперед французькі політикани на чолі з "тигром політики" Жоржем Клємансо (президент Франції), диктували переможеним країнам умови повоєнного врегулювання, зрештою створивши Версальську систему міжнародних відносин, яка стала головною причиною Другої Світової війни.
Питання, пов'язані з Україною та її землями, розглядалися Антантою в контексті або відновлення "єдиной і нєдєлімой Россіі", або створення "санітарного кордону" на західних рубежах Совєтської Россії.

На цій ганебній Паризькій мирній конференції, попри представлений пакет необхідних документів, які доводили право Українців на державність і остаточне дипломатичне визнання, делегацію Української Народньої Республіки фактично виставили за двері. Повертаючись літаком до України, український дипломат Дмитро Вітовський загинув внаслідок розстрілу літака польськими прикордонниками над німецьким містом Ратибор. Французи, за участі поляків і россіян, зробили все можливе під час ганебної Паризької мирної конференції для знищення України…

З початком функціювання Ліги Націй діяльність Антанти формально припинилася.

Підписання сепаратної змови між Польщею і Совєтською Россією
Рига 18.ІІІ.1921

“Ріжскій мір”

18.ІІІ.1921 — в Ризі Польща і Совєтська Россія підписують так званий “Ріжскій мір” — сепаратна змова, договір, яким було пошматовано між Польщею і Совєтською Россією терени незалежних держав: України, Литви і Білорусі. Москва і Варшава вирішили долі Українців, Білорусів і Литвинів за них. Армія УНР, яка в цей час боронила від совєтської окупації Польщу і залишки теренів УНР, була зраджена. Всі ранішні домовленості поляків з Директорією УНР і Симоном Петлюрою виявились пустопорожніми і нічого не вартими. Польща зрадила всі свої союзні домовленості з урядом УНР. Армія УНР ще буде марити новим походом в Україну, помираючи в польських концтаборах, щоправда, Українці ще відчайдушно і голіруч підуть у останній Другий Зимовий Похід, який завершиться поразкою під Базаром і масовим розстрілом 359 полонених Захисників України…

Польща уклала сепаратний мир з Совєтами заради так званих "сходних кресів", мантрою вимовляючи “Львув наш! Вільно наш! Мєнск — Совєтам!”

“Львув наш!” — польський аґітаційний плакат 1918 року

У складі московської делегації були представники створеної совєтськими окупантами так званої "УССР", яку Москва використовувала як ширму, якою намагалася замаскувати факт окупації своїми військами території Української Народньої Республіки. "Уряд" цієї "УССР", створений Совєтами, приїхав 1919 року до Харкова в обозі військ совєтських окупантів і "вірою й правдою", яка лиш є можливою у негідників, служив чєкістам.
Совєтам не вдалось підсунути цю "дєлєґацию УССР" в Бересті під час укладання Берестейського Миру 9.ІІ.1918 — Україна змогла тоді отримати дипломатичне визнання, а Совєтам довелось лиш через місяць, 3.ІІІ.1918 підписати принизливий для себе “Брєст-Літовскій мір”. А ось з поляками чєкістам "повєзло" — "братскій народ" залюбки "визнав" так званих "дєлєґатов" з квазіутворення "УССР". Звісно ж, поляки чудово усвідомлювали, для чого використовуються ширмою ці маріонетки.
Польську делегацію очолював Ян Домбський (Jan Dąbski), совєтську — Адольф Йоффе та Карл Юліус Данішевскіс (Kārlis Jūlijs Daniševskis), "УССР" репрезентував спершу Дмітрій Мануїльський, а потім зрадник Юрій Коцюбинський і Емануїл Квірінґ.

“Ріжскій мір” був завершенням сепаратних переговорів, які велися спершу (серпень 1920) у Мєнську, а згодом (від 21 вересня 1920) у нейтральній Ризі (Латвія).
Вже на початку відповідних перемовин польська делегація "визнала" як сторону переговорів квазірєспубліку "УССР", водночас вилучаючи визнання Української Народньої Республіки, з якою пов'язувала Польщу союзницька угода з весни 1920 року — пакт Пілсудського і Петлюри — принизливий для України договір на умовах Польщі, коли в обмін на Галичину і Волинь Пілсудський обіцяв допомогу Армії УНР у боротьбі з совєтськими окупантами, але при цьому ніде в документі Польща не визнавала УНР як Державу!
Польща мотивувала ці сепаратні переговори з Совєтами тим, що, мовляв, "не могла вести подальшої боротьби, допомагаючи здобувати незалежність України, тим більш, що самі Українці в своїй масі не підтримали договір, укладений Симоном Петлюрою в 1920 році, а західні держави були противниками незалежності України".
Звісно, Українці не підтримали договір, укладений Петлюрою з Польщею, бо за союз з поляками Петлюра зрікся Галичини й Волині!

Позиція Польщі з 1918 року базується на ідеях, сформульованих відомим (і все ще обожнюваним) польським ультра-шовіністом Романом Дмовським, який виклав "концепцію Жечі Посполитої" на тій самій ганебній Паризькій мирній конференції. За ідеологією Дмовськоґо, Польща мала бути відроджена максимум в кордонах 1795 року Речі Посполитої, мінімум по проведеній "лінії Дмовськоґо" з включенням у склад Польщі всієї Литви, половини Білорусі та України, половини Ост-Пруссії, частин Померанії, Верхньої Сілезії і Тешинської Сілезії.
Українці, Литовці і Білоруси, Чехи і Словаки інтерпретувалися як "неісторичні народи", а відтак, за ідеологією польського шовінізму, не мали права на державність.
Ця ідеологія вкрай популярна в сучасній Польщі.

Роман Дмовський і так звана "лінія Дмовськоґо" — територіяльні зазіхання й претензії Польщі, висунуті на Паризькій мирній конференції.

Так звана "лінія Дмовськоґо" — це й досі "програма мінімум" для польських шовіністів, але навіть такий ультра-шовініст, як Дмовський не міг і подумки уявити в складі Польщі всю Сілезію і Померанію, суто німецькі міста Бреслау (Вроцлав), Штетин (Щецін)… Етнічні терени Німеччини після Другої Світової війни Польщі за вірну службу "подаріл" Сталін. Німецькі території відтоді поляки назвали "ново-одзисканою землею", німецьке населення жорстоко вигнали, з таким же насиллям, як і по відношенню до Українців, німецькі цвинтарі винищили. Ну, з мертвими "воювати" ляхи вміють…
Звісно, нині ляхи бачуть "велику Польщу" від Одра аж до Дніпра!
Ляхи завжди вважали "польськими мястами" історично українські міста Львів, Станіславів (Івано-Франківськ), Тернопіль, Перемишль, Ярослав, Холм, Замостя, Межиріч, Рівне, Луцьк, Ковель, Берестя, Більськ і Біле Підляшшя; литовські міста Вільнюс, Каунас, Сувалкі; білоруські міста Мєнськ, Білосток, Гародня, Ліда, Баранавічі, Наваґродак; Чеський Тешин…

Претензії до Чехо-Словаччини Варшава вирішила відкласти на потім, позаяк Антанта якраз носилась із щойно створеною Чехо-Словаччиною, як з улюбленим дитятком, тож дратувати Антанту поляки поки що не прагнули. Але була слушна нагода отримати терени невизнаних на ганебній Паризькій мирній конференції України і Білорусі, а також спробувати відшматувати у Литви Вільнюс, яке поляки називали "Вільно" і вважали "польським мястом", бо там, бачте, народився Юзеф Пілсудський.

Так звана "лінія Дмовського" — зазіхання Польщі, висунуті на Паризькій мирній конференції.

Поляки також були були переконані в тимчасовості режиму большевиків на територіях колишньої царської Россії і можливості двосторонньої співпраці в майбутньому з відновленим урядом посткомуністичної Россії, направленій супроти Німеччини, спираючись на поділ земель Білорусі й України між Польщею і некомуністичною Россією. Було це здійснено з переконанням в можливості обопільної з Польщею і Россією "національної асиміляції" ("полонізації" і "руссіфікациі") Українців і Білорусів (що вважались "неісторичними народами") в межах новоутворених державних кордонів.
Впевненості полякам в такій майбутній співпраці з "бєлой" Россієй додавав українофоб та імперський шовініст кацапсько-ляшського походження Антон Дєнікін, на перемогу якого сподівались у Варшаві доки той не втік до Франції, залишивши залишки "бєлой ґвардіі" на Чорного Барона Вранґєля.
Поразка "бєлоґо двіженія Россіі" та загроза совєтської окупації змусила поляків йти на сепаратні переговори з Совєтами, тим паче, що за допомогою Армії УНР вдалось відкинути совєтські війська до Мєнська і випала можливість встановити кордони так, що Польща отримувала ті самі "сходні креси". Надалі Польща сподівалась на якесь чудесне відродження "бєлоґо двіженія Россіі", повалення Совєтів, і на подальшу прихильність Антанти та Франції, у яких хитрощами можна було вибити для себе ще земельки від сусідніх народів.

Білоруський плакат пошматованої Білорусі. 1921

“Львув наш! Вільно наш! Мєнск — Совєтам!”
Таке гасло було у поляків під час сепаратних переговорів з Совєтами. Білоруську столицю Мєнськ ляхи вирішили залишити Совєтам, намалювавши кордон в трьох десятках кілометрів західніше — це було зроблено з метою запобігання виникнення на окупованих теренах Білорусі білоруського національно-визвольного руху. Хоча, Білоруси при бажанні й без того могли б здійняти національно-визвольний рух проти окупантів, адже білоруськими столицями вважається не лише Мєнськ, але й Наваґродак, Мир та Несвіж, які на відміну від Мєнська опинились на польській стороні.
Попри те, що так звана "лінія Дмовськоґо" передбачала включення Мєнська і частини центральної Білорусі, поляки все ж відмовились від поглиблення на схід, вважаючи, що включення частини або всієї православної на сході Білорусі знищить плани (що вважалися ними цілком реальними) "полонізації" земель західної Білорусі. Тобто, думки про подальшу експансію на окуповані Совєтами землі Білорусі відпадали.

"Серединна Литва"

Столиця Литви Вільнюс стала ареною "гібридної війни" терориста Юзефа Пілсудського, який використовуючи бойовиків Желіґовського, влаштував "бунт поляків у Вільно", внаслідок якого була проголошена "ПНР", вибачте, "Серединна Литва", або "Мала Литва", яка проіснувала із жовтня 1920 по березень 1922. Публічно перед Антантою Варшава навіть "засуджувала" і "не визнавала" це власне квазіутворення, підтримуючи натомість своїх бойовиків негласно, з подальшим для себе розрахунком…

Заграбастання всієї Литви, а також Вільного Міста Данциґ, половини Ост-Пруссії, Верхньої Сілезії і частин Померанії у Німеччини та Тешинської Сілезії у Чехо-Словаччини Варшава поки що відклала для себе на потім…

Польща і окуповані терени навколо. 1920

Головним призом для Варшави у справі "одзискання сходних кресів" були терени України!
Галичина, Волинь, Полісся, Берестейщина, Підляшшя, Холмщина, Надсяння і північ Лемківщини вже були окуповані Польщею, потрібно було де-юре це якось зафіксувати.

Ляхи твердили, що постання Незалежної України "доведе її рано чи пізно до союзу з Німеччиною і, за ревізіоністських прагнень населення на входження до складу незалежної України на землях Східної Галичини включно із Львовом і західної Волині" — призведе "до ревізії кордонів" з Польщею.
Тобто, мова не йшла про польську окупацію, звісно, — бо який же окупант це визнає; мова не йшла про право Українців на державність, не йшла мова й про пріоритетні для Антанти концепції самовизначення народів та права державну територію за етнічним принципом. (Саме ці концепції в пакеті документів привезла делегація УНР на Паризьку мирну конференцію, з якої Українців фактично виставили за двері!)
На думку поляків, Українці просто не мали права навіть думати про якусь там державність, а Волинь і Галичина "то є всходні креси, Малопольща, то є польська земля"!

Найважливіші рішення глава польської делегації Ян Домбський прийняв, переступаючи переговорний мандат МЗС Польщі, у жовтні 1920 року в особистій розмові з "ґлавой совєтской дєлєґациї" Адольфом Йоффе у питанні визнання "УССР" за сторону переговорів, без забезпечення паралельного місця в переговорах для УНР, а також стрóку і лінії призупинення збройного протистояння. Фіксація на папері розмови Домбський-Йоффе фактично вирішила питання проведення польсько-совєтської лінії кордону й способу політичної організації території Балтійсько-Чорноморського Перешийка (створенням совєтських республік "УССР" і "БССР").
Формально, Польща отримала на сході кордон з "нєзавісімимі УССР і БССР".

“Ріжскій мір” встановлював "державний кордон" між "Совєтською Россією" та Польщею, залишаючи за останньою приблизно 180 тисяч км² на схід від "Лінії Керзона". Обидві сторони визнавали "нєзавісімость" створених большевиками маріонеткових "УССР" і "БССР", "згідно з принципом самовизначення народів", та зобов'язувалися "шанувати суверенні права і не втручатися у внутрішні справи другої сторони", а особливо "не дозволяти створення та перебування на своїй території організацій, які присвоюють собі роль уряду другої сторони або частини її території".
Тобто, для Українців і Держави Україна принцип самовизначення не був передбачений, а для квазіутворень "УССР" і "БССР" окупанти передбачили цей "принцип", і головне — не визнавали жодні українські чи білоруські державні та національно-визвольні інституції, окрім утворених Совєтами квазіутворень "УССР" і "БССР". Зручна позиція окупантів.
"РСФСР" і "УССР" мали забезпечити за поляками на своїй території повну релігійну і культурну свободу, а Польща "гарантувала ті самі права представникам россійської, української та білоруської меншин".

В результаті змови з Совєтами Польща отримала землі, котрими володіла перед третім і частково другим поділом Речі Посполитої, які в 1795—1916 роках складали частину Россійської Імперії, але від весни 1919 були зайняті Військом Польським: губернії Гродненська й Віленська, а також західні частини Волинської губернії з Луцьком, Рівним і Кременцем і Мінської губернії з містами Несвіж, Докшиці і Столбці. (мова йде про губернії, бо ще зберігався россійсько-імперський адмінподіл).
"РСФСР" і "УССР" відмовилися від претензій на Східну Галичину, яка до 1914 року входила до складу Габсбурґської монархії. Польсько-совєтський кордон пролягав у принципі уздовж лінії ІІ поділу Польщі 1793 року (з корекцією на користь Польщі в вигляді частини Волині і Полісся та містом Пінськ).
Головним в питанні розподілу територій було те, що Польща відмовлялася від земель давньої Речі Посполитої, розташованих на схід від кордону, встановленого в Ризі, а "РСФСР" і "УССР" від претензій на території, що лежали західніше від лінії кордону. Позиція "БССР" взагалі нікого не цікавила, позаяк представників щойноутвореного квазіутворення "БССР" просто не було.
Польща, внаслідок визнання маріонеткової "УССР" і паралельну відмову визнання УНР (свого єдиного союзника в польсько-совєтській війні), відмовлялася фактично від реалізації програми федерального устрою держави.

Звісно ж, під час укладання сепаратної змови з Совєтами, польських і совєтських окупантів взагалі не цікавила думка Українців, Білорусів і Литвинів, позаяк ані Совєти, ані Польща не визнавали вже дипломатично визнаних багатьма країнами Світу Литви, Білоруської Народної Республіки і Української Народньої Республіки…
Метою Совєтської Россії і Польщі було пошматування цих країн.

Пошматована Україна в добу Інтербеллум (Міжвоєння)
УНР — зеленим кольором, ЗУНР — блакитним кольором

Польсько-совєтським сепаратним переговорам безуспішно намагалися протидіяти посол УНР у Латвії Володимир Кедровський, представник уряду УНР Сергій Шелухін та делегація ЗУНР під проводом Костя Левицького.

Станом на 1921 рік Українська Народня Республіка була дипломатично визнана 41 країною Світу, включно зі Святим Престолом Ватикану (що в ті часи мало неабияку вагу) і мала амбасади, зокрема, в незалежних Латвії та Литві.
На відміну від "Совєтской Россіі \ Р.С.Ф.С.Р", а тим паче, совєтського квазіутворення "УССР".

Про те, яким способом репрезентували інтереси України члени совєтської делегації "УССР", свідчить найліпше той факт, що зміст трактату українською мовою мусив скласти представник польської делегації Леон Василевський.
Бо "дєлєґати" від "УССР" банально не володіли українською мовою!

На час ведення польсько-совєтських переговорів про призупинення совєтсько-польської війни і укладання мирного договору, Совєтську Росію визнавали де-юре лише Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Грузія й Туреччина. (Грузія буде окупована Совєтами цього ж 1921 року, країни Балтії опиняться під Совєтами згідно пакту СССР — Третій Райх.) Взагалі, світове визнання як держави терористичне угрупування чєкістів під назвою "Совєтская Россія \ Р.С.Ф.С.Р" отримало лише в 1930-х роках, після визнання з боку Рузвельта, завдяки вдалій інформаційній кампанії московського журналіста "The New York Times" Волтера Дюранті, який активно заперечував Голодомор, створював на Заході міф про високорозвинену Совєтську Россію і переконував, що "західні лідери нарешті повинні визнати Совєтську Россію". За що й отримав той журналіст Пулітцерівську премію, ще й досі не скасовану.

Тобто, у 1920-х роках РСФСР ніхто взагалі не визнавав державою.
"Демократична" Польща які б договори не укладала про розділ сусідніх країн з "РСФСР" — всі ці договори ні де-юре, ні де-факто не мали й не мають юридичної сили. "Демократична" Антанта і Ліга Націй також не повинні були визнавати будь-які домовленості з РСФСР.
Це все одно, що зараз ООН визнає якісь чиїсь "міждержавні" домовленості з "державою ІДІЛ".
Підписання "Ріжскоґо міра" з совєтським квазіутворенням "УССР" — це все одно що нині мати справу з россійськими квазіутвореннями "днр"\"лнр".

Наслідками такого недалекоглядного рішення Антанти щодо України, Литви і Білорусі стали окупація й пошматування цих дипломатично визнаних країн, подальші репресії та етнічні чистки, польський геноцид Українців на окупованих теренах України, совєтський геноцид Українців трьома хвилями Голодомору, "красним тєррором" та війнами, і зрештою, ця Версальська система заклала підвалини для Другої Світової війни…

«Світовий мир на Україні!» \ « Der Weltfriede in der Ukraine!»
© 1919 Wien «Christoph Reisser's Söhne» © Georg de Gasenko & Verté \ Ґеорґ де Гасенко – Відень

На зламі 1920 року в багатьох країнах вже був мир, але не в Україні…
Ґеорґ де Гасенко у співавторстві з художником Verté створюють плакат під назвою «Світовий мир на Україні!» \ « Der Weltfriede in der Ukraine!».

На плакаті зображено роздираєму звідусіль на шмаття Україну в полум'ї… На Україну з півночі зазіхають большевіки, зі сходу — бєлоґвардєйци під россійсько-імперським тріколором. Вгорі мапи — полум’я вогню. І хоча большевіки та бєлоґвардєйци й воювали між собою, але й ті, й інші воювали проти України! З заходу теж зазіхали сусіди — поляки, мадяри і румуни. Ось в якій важкій ситуації Україна тоді була!…
Гіркий іронічний заголовок «Світовий мир на Україні!» свідчить, що, можливо, в багатьох країнах Європи після завершення Першої Світової війни вже було спокійно, але не в Україні…
Україна була у вогні, і тоді ще ніхто не знав, що Українська Держава мала лише короткочасне існування…

Мапа показує трагічну історію України тієї доби. І вона також актуальна і через 100 років, ніби промовляє до наших часів…

Мапа видана у Відні майже сто років тому — в 1919-му році у видавництві «Christoph Reisser's Söhne» («Крістоф Райсер та сини»). Художником є Verté і малював він її у Відні, бо поруч із його підписом є і напис „Wien“ в нижньому правому куточку. А автором мапи — себто, автором ідеї, є Ґеорґ де Гасенко. Цей примірник мапи зберігається у Слов’янській бібліотеці у Празі, столиці Чехії.

1921 — рік втрати Державності й Незалежності України…

18.Ⅲ.1921, між Польщею і "Совєтской Россієй" було укладено сепаратний “Ріжскій мір”, котрим було пошматовано Україну, Литву і Білорусь.
Так поляки "віддячили" Армії УНР за порятунок Польщі від совєтської окупації, уклавши за спиною сепаратний “Ріжскій мір”.

Пошматуванню України передував між всима іншими факторами також підписаний від безвиході пакт Пілсудського—Петлюри, за яким Польща змогла собі відтяти західні терени України, наче погоджувалась на "мир", але не визнавала Державність і Незалежність Української Народньої Республіки, попри підписання цього міждержавного договору.
Західньо-Українська Народня Республіка, попри те, що входила до складу Української Народньої Республіки, була окупована Польщею.
Україна втратила Галичину і Волинь…

21.Ⅺ.1921 трагедією під Базаром завершився Ⅱ Зимовий Похід Армії УНР…
Ⅱ Зимовий Похід Армії УНР (Листопадовий Рейд) — військова операція Армії УНР проти совєтських окупантів з терористичного квазідержавного утворення "РСФСР" ("Совєтская Россія") у жовтні-листопаді 1921 року.
Стратегічною метою Ⅱ Зимового Походу Армії УНР було підняття всенародного повстання і повалення совєтського окупаційного режиму большевиків в Україні. На зиму 1921—1922 року прийшовся перший голод Великого Голодомору, влаштованого совєтськими окупантами. Совєтський окупаційний режим "воєнноґо коммунізма" влаштував "продразвьорсткі", розграбовуючи села і Україну. Щоби врятувати Українців від голоду, Армія УНР спробувала розгорнути партизанський рух та перешкодити вивезенню продовольства з України на "РСФСР", проте, зазнала поразки…
Ⅱ Зимовий Похід був останньою відчайдушною спробою врятувати Україну, проте, став фатальним і завершився трагедією під Базаром 21.Ⅺ.1921, де совєтські окупанти з кулеметів розстріляють 359 полонених Українців…
Трагедія під Базаром стала останнім трагічним і сумним акордом Ⅰ Визвольних Змагань…
Україна на 70 років втратила Державність й Незалежність…

Страшними наслідками втрати Державності й Незалежності України стали: пошматування України, польська і совєтська окупація, тоталітарні режими, репресії, "красний тєррор" і "пацифікація", влаштовані польським і совєтським окупаційними режимами етнічні чистки і геноцид Українців, влаштовані три хвилі Голодомору, десятки мільйонів вбитих Українців…

Про страшні наслідки рішення Антанти щодо пошматування України яскраво свідчить написаний згодом (і все ще актуальний) моторошний вірш Олександра Олеся “Європа мовчала…”

Коли Україна в нерівній борьбі
Вся сходила кров'ю і слізьми стікала
І дружної помочі ждала собі,
Європа мовчала…
(Олександр Олесь 22.VII.1931)

Таким чином, пошматування дипломатично визнаних незалежних і суверенних Українськї Народньої Республіки, Білоруської Народньої Республіки і Литви суперечить будь-яким міжнародним нормам і є злочином кремля, Польщі, Ради Антанти й Франції зокрема, як ініціяторки цього процесу.
Адже наслідком пошматування трьох незалежних країн стала не лише втрата державності й незалежності цих країн, але й загибель мільйонів людей внаслідок влаштованих окупантами репресій, етнічних чисток і геноцидів (три хвилі Великого Голодомору), і все ще ніхто за ці злочини проти людства не відповів…

Мапа „Ukraїna 1921—1923“
© Dem'än Dzüba 2021 © «Porohivnyçä»

Матеріял уклав
© Dem'än Dzüba
© «Porohivnyçä»
2021.Ⅲ.18