✠ Степан Бандера ✠

 
До дня народин Провідника Організації Українських Націоналістів, ідеолога й теоретика українського націоналістичного руху XX століття Степана Андрійовича Бандери.
Життєпис Провідника.

· До 115-ліття з Дня Народин Степана Бандери

✠ ✠ ✠
✠ ✠ ✠

 

1.Ⅰ.2024 — 115 років з Дня Народин Степана Бандери.
Історико-освітній майданчик «Порохівниця» запрошує Вельмишановнє Панство ознайомитися із життєписом Провідника Нації, а також пропонує до уваги низку історико-освітніх матеріялів:
✠ Степан Бандера (матеріяли за теґом)
✠ Степан Бандера — Автобіографія
✠ Юний Степан Бандера
✠ Степан Бандера — цитати
✠ Степан Бандера: факти про Провідника
✠ Степан Бандера і його хобі
✠ Утворення ОУН(б)
✠ „Альпійські курорти та баварські криївки Бандери“
✠ „Бандера символ. Бандера орієнтир“
✠ „Батько наш — Бандера, Україна — мати!“

✠ ✠ ✠
✠ ✠ ✠

 

ЖИТТЄПИС

✠ Степан Бандера народився 1 січня 1909 року в галицькому селі Старий Угринів, на території Королівства Галичини і Лодомерії, що входило до складу Австро-Угорської Імперії. Його батько, Андрій Михайлович Бандера, був греко-католицьким священиком і походив з родини стрийських міщан-хліборобів Михайла і Розалії Бандер.
Історик української скавтської організації «Пласт» Юрій Юзич свідчить, що народився Степан Бандера 30 грудня 1908 року, але батько-священник прагматично записав сина 1-м січня 1909 року, щоби в майбутньому при мобілізації дати дитині можливість потрапити в "річник" на рік пізніше. Степану ця батькова хитрість не знадобилась — ще 18-літнім сам мобілізувався в бойову організацію УВО (Українська Військова Організація — предтеча ОУН) на чолі із Євгеном Коновальцем.

Хата отця Андрія Бандери в селі Старий Угринів, де 1.І.1919 (30.ХІІ.1908) народився Степан Бандера

Родина

• Батько — Андрій Бандера (1882—1941) — греко-католицький священик, був у той час парохом в селі Старий Угринів. Походив із міста Стрий.
• Мати — Мирослава Бандера (1890—1922) — походила зі старої священицької родини Ґлодзінських (була донькою греко-католицького священика з села Старий Угринів).
• Брати: Олександр (1911—1942), Василь (1915—1942), Богдан (1921—1944?).
• Сестри: Марта-Марія (1907—1982), Володимира (1913-2001), Оксана (1917-2008), Мирослава (народилася і померла в 1922).
• Дружина — Ярослава Бандера (1917—1977) — уроджена Опарівська.
• Діти — Наталя (1941—1985), Андрій (1944—1984), Леся (1947—2011).
• Внучки — Богдана, Олена.
• Онук — Степан Андрійович Бандера (1969), народився у місті Вінніпеґ (Канада), має диплом Колумбійського університету, як і його батько, який видавав у Канаді англомовну газету „Ukrainian Echo“, нині працює журналістом телеканалу „Forum TV“ для української діяспори Канади.

Збереглася детальна автобіографія Степана Бандери.

Садиба родини Бандер в наші дні

16-річний Степан Бандера у «Пласті» — 1925 рік
Кольоризація історичної світлини Степана Бандери:
© Тетяна Терехова

Дитячі роки (1909—1927)

Фронти Першої Світової війни 4 рази в 1914–1915 і 1917 пересувалися через його рідне село Старий Угринів. Бої в околицях села були сильні, внаслідок чого було частково чи вщент зруйновано багато селянських хат, в тому числі руйнування отримала й хата отця Андрія Бандери.
Влітку 1917 року мешканці Галичини стали свідками проявів національно-революційних зрушень та революції в армії "россійськой імпєріі".
У своїй автобіографії Степан Бандера згадує також про "велику різницю між українськими та московськими військовими частинами".

З дитинства Степан Бандера був свідком відродження і будови Української Держави.
Із листопада 1918 року його батько Андрій Бандера був послом до парламенту Західньо-Української Народньої Республіки — Української Національної Ради — в Станиславові і брав активну участь у формуванні державного життя Калущини.

У травні 1919 року під час наступу польських військ Степан (разом з усією родиною військового капелана УГА Андрія Бандери) був евакуйований до подільського містечка Ягольниці, де родина перебувала до вересня (батько у липні відступив разом з Галицькою Армією за Збруч). Дорогою до Ягільниці кілька днів родина отця Андрія проживала у домі родини Гафтковичів у місті Бучач.

У вересні або жовтні 1919 року Степан Бандера вступив до української гімназії в Стрию, де вчився до 1927 року. В третій клясі (від 1922 року) він стає учасником української скавтської організації «Пласт»; у Стрию був у 5-му пластовому курені імені князя Ярослава Осмомисла, а після закінчення гімназії — в 2-му курені старших пластунів „Загін Червона Калина“.

Весною 1922 року від туберкульозу горла помирає його мати Мирослава Бандера.

Юність (1927—1934)
Спротив польській окупації в добу Інтербеллум

У середині 1927 року Степан Бандера успішно склав випускні іспити (матуру) в гімназії і вирішив поступати в Українську господарську академію в Подебрадах (Чехо-Словаччина), проте польська влада відмовила в наданні молодій людині закордонного паспорта, і він був змушений на рік залишитися в Старому Угринові. У 1927–1928 роках Степан Бандера займався культурно-освітньою та господарською діяльністю в рідному селі (працював у читальні «Просвіти», провадив театрально-аматорський гурток і хор, заснував руханкове товариство „Луг“ і належав до засновників кооперативи). При цьому керував організаційно-вишкільною роботою по лінії підпільної УВО (Української Військової Організації) в довколишніх селах.

У вересні 1928 року Степан Бандера переїхав до Львова й записався на аґрономічний відділ Високої Політехнічної Школи, де вчився до 1933 року. Перед дипломним іспитом через політичну діяльність його було арештовано і ув'язнено.

Степан Бандера — пластун куреня „Червона калина“. Фото 1929 або 1930 року

У студентські роки Степан Бандера брав активну участь в організованому українському національному житті. Був членом українського товариства студентів політехніки „Основа“ та членом управи Кружка студентів-рільників. Деякий час працював в бюро товариства „Сільський Господар, що займався розвитком агрокультури на західних українських землях. З товариством «Просвіта» їздив по неділях та святах в поїздки в довколишні села Львівщини з доповідями та на допомогу в організації інших подій. У ділянці молодіжних і спортивно-руханкових організацій був активним передусім у Пласті, як член 2-го куреня старших пластунів „Загін Червона Калина“, в Українському Студентському Спортовому Клубі (УССК), а деякий час теж у товариствах „Сокіл-Батько“ і „Луг“ у Львові. Займався бігом, плаванням, лещетарством, мандрівництвом. У вільний час залюбки грав у шахи, крім того співав у хорі та грав на гітарі і мандоліні. Не палив і не вживав алкогольні напої.

21 жовтня 1928: Генеральна рада „Загону Червона калина“ в Академічному домі у Львові. Зліва праворуч сидять: Степан Охримович, Володимир Калинович, Володимир Ерденберґер, Євген Пеленський, Богдан Чехут, Осип Грицак, Роман Ерденберґер, Михайло Поточняк. Стоять: Осип Тюшка, неназваний, Остап Каратницький, Степан Бандера, Юліан Гошовський, Ярослав Рак, Ярослав Падох, Роман Щуровський

У 1932–1933 роках виконував функцію заступника крайового провідника, а в середині 1933 року був призначений крайовим провідником ОУН і крайового коменданта УВО на Західньо-Українських Землях. В липні 1932 року Бандера з кількома іншими делегатами від Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ брав участь у Конференції ОУН у Празі (так звана Віденська Конференція, яка була найважливішим збором ОУН після установчого конгресу). У 1933 році Бандера брав участь в конференціях в Берліні і в Данциґу.

Під керівництвом Бандери ОУН відходить від експропріаційних акцій і починає серію каральних акцій проти представників польського окупаційного режиму. У цей період ОУНівцями було здійснено три політичних вбивства, що отримали значний розголос: убивство шкільного куратора Гадомського, звинувачуваного у нищенні поляками українського шкільництва та полонізації; ліквідація алєксєя майлова, "сєкрєтаря консульства СССР" у Львові, котрий водночас був агентом ҐПУ при НКВД — як протест проти Голодомору в Україні; та ліквідація броніслава перацького, міністра внутрішніх справ Польщі, за керівництва якого польська влада провела криваві акції "пацифікації" ("умиротворення") Українців.
Степан Бандера здійснював загальне керівництво замахами на майлова і перацького.

В ув'язненні. Вихід із в'язниці (1936—1939)

14 червня 1934 року, за день до убивства Броніслава Перацького, Степана Бандеру заарештувала, а потім ув'язнила польська поліція і він перебував під слідством у в'язницях Львова, Кракова й Варшави до кінця 1935 року. З 18 листопада 1935 до 13 січня 1936 року проходив Варшавський процес, на якому Бандера, разом з 11 іншими обвинуваченими, був суджений за приналежність до ОУН та за організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Бандеру засудили до смертної кари, яку замінено на довічне ув'язнення. Після того він сидів у в'язницях "Święty Krzyż" ("Свєти Кшиш" — "Святий Хрест") коло Кельц, у Вронках коло Познаня і в Бересті до вересня 1939 року. 13 вересня, коли положення польських військ на тому відтинку стало критичним, в'язнична адміністрація і сторожа поспішно евакуювалися, в'язні вийшли на волю.

У першій половині січня 1940 року Степан Бандера прибув до Італії.
Був у Римі, де станицею ОУН керував професор Євген Онацький. Там він зустрівся з своїм братом Олександром, який жив у Римі від 1933–1934, студіював і захистив докторат з політично-економічних наук, одружився і працював у нашій місцевій станиці ОУН.

Друга Світова війна та повоєнні роки

Після вбивства Провідника ОУН Євгена Коновальця Провід ОУН очолив полковник Андрій Мельник, соратник Коновальця з часів боротьби УНР та спільної праці в лавах УВО. У серпні 1939 року в Римі відбувся другий Великий Збір Українських Націоналістів, який офіційно затвердив Андрія Мельника на посаді голови ПУН (Провід Українських Націоналістів).
Проте група молодих націоналістів на чолі з Степаном Бандерою, яка після окупації Польщі Німеччиною повернулася з тюрем і була відірвана від діяльності Організації, почала домагатися від ПУН та його голови полковника Андрія Мельника зміни вичікувальної тактики ОУН, а також усунення з ПУН кількох його членів. Конфлікт набрав гострих форм і призвів до розколу. У лютому 1940 року утворився «Революційний Провід ОУН» на чолі з Бандерою.

Через рік Революційний Провід ОУН скликав II Великий Збір ОУН, на якому одностайно обрано головою Проводу Степана Бандеру. Під його проводом ОУН-Б стає кипучою революційною організацією. Вона розбудовує організаційну мережу на Рідних Землях, творить похідні групи ОУН-Б з того членства, що було за кордоном, і в порозумінні з прихильними українській справі німецькими військовими колами творить український легіон та організує визвольну боротьбу, спільно з іншими поневоленими Москвою народами. Ця частина ОУН відома під назвою ОУН-революціонерів (ОУН-р) (пізніше — ОУН-СД, популярна назва "бандерівці").

Перед початком німецько-совєтської війни Бандера ініціює створення у Кракові Українського Національного Комітету для консолідації українських політичних сил до боротьби за Державність.

Рішенням Проводу Організації 30 червня 1941 року проголошено відновлення Української Держави у Львові. Ця подія стала спробою "поставити перед фактом" Третій Райх та змусити визнати українську боротьбу. Проте Гітлер доручив "негайно зліквідувати цю змову українських самостійників". Як вислід — нацисти заарештували Степана Бандеру після акту проголошення віднови Української Держави — 5 липня 1941 року. Якийсь час Провідник перебував у берлінській поліційній тюрмі на Принцреґентен-штрассе. У січні 1942 року разом з кількома соратниками з ОУНР потрапив до "Целленбау" — відокремленого бараку ("бункеру") в концтаборі "Заксенгавзен", відомого місця утримування найбільш важливих в'язнів Райху.

В'язень концтабору "Заксенгавзен" Степан Бандера

Степан Бандера і кілька інших провідних членів ОУН у вересні (чи грудні) 1944 року звільнені нацистами з ув'язнення. Гітлерівці спробували приєднати до своїх сил ОУН-Б і УПА як союзників проти Москви. На чолі цього руху вони планували поставити россійського генерала-коллабораціоніста Власова. Після таємної наради, в якій брали участь Бандера, Мельник, А.Лівицький, П.Скоропадський) таку гітлерівську пропозицію Степан Бандера відкинув. Також найистам Третього Райху поставили умову: зректись усіх претензій на українські землі, визнати повноважним органом влади України спеціальний комітет, який мав діяти окремо від так званого "комітєта народов Россіі", який очолював Власов.

Одним зі співв'язнів Степана Бандери в бункері "Целленбау" був, зокрема, польський генерал Стефан Ровецький — головний командант Армії Крайової, з яким вони мали таємну розмову. Пізніше польський генерал писав своїм соратникам: "…вже зараз мусимо рахуватись з втратою наших східних земель на користь українців".

На Крайовій ширшій нараді Проводу ОУН-Б на Українських Землях у лютому 1945 року, що була трактована, як частина Великого Збору ОУН-Б, обрано нове Бюро Проводу в такому складі: Степан Бандера, Роман Шухевич, Ярослав Стецько. Цей вибір підтвердила Конференція ЗЧ ОУН-Б 1947 року і тоді Степан Бандера став знову Головою Проводу всієї ОУН-Б.
Як Провідник ОУН-Б, Бандера у повоєнний час вирішує далі продовжувати збройну боротьбу проти Москви. Він інтенсивно організує крайовий зв'язок і бойові групи ОУН-Б, які втримують контакт з Краєм постійно аж до його смерті.

У грудні 1950 року Степан Бандера пішов з посту Голови Проводу ЗЧ ОУН-Б. 22 серпня 1952 року він пішов також з посту Голови Проводу всієї ОУН-Б. Але це його рішення не було, одначе, прийняте ніякою компетентною установою ОУН-Б і Бандера залишився надалі Провідником ОУН-Б до своєї загибелі в 1959 році.

1955 року відбулася 5-та Конференція ЗЧ ОУН-Б, яка наново вибрала Головою Проводу ЗЧ ОУН-Б Степана Бандеру і з того часу знову інтенсивно проведено роботу Організації.

Степан Бандера на могилі Провідника Євгена Коновальця, цвинтар Кроссвейк, Роттердам, Нідерланди 23.V.1958

Останні роки

Напруженими для родини Степана Бандери були повоєнні роки, адже совєтські спецслужби полювали не лише за Провідником національного руху, а й за його дітьми. Наприклад, до 1948 року сім'я шість разів змінюватиме місця проживання: Берлін, Інсбрук, Зеєфельд, Мюнхен, Гільдесгайм, Штарнберґ. Зрештою, через необхідність дати доньці хорошу освіту, сім'я у 1954 році остаточно переїжджає до німецького міста Мюнхен (Баварія). Батьки намагались приховати від Наталки важливість персони її батька, щоб не наражати дівчинку на небезпеку.

Спогади Наталки, доньки Степана Бандери, про той час:

„Маючи тринадцять років, я почала читати українські газети і читала багато про Степана Бандеру. З бігом часу, на підставі різних спостережень, постійної зміни прізвища, як і через факт, що навколо мого батька завжди було багато людей, в мене виникли певні здогади. Коли раз один знайомий проговорився, то я вже була певна, що Бандера — це мій батько.“

München, Kreittmayrstraße, 7 — будинок, в якому жив і був вбитий Степан Бандера

Саме в Мюнхені Степан Бандера провів останні роки життя, проживаючи під паспортом на ім'я Штефан Попель.
Деякі ЗМІ поширювали версію про те, що провідник ОУН Степан Бандера у повоєнній Німеччині користувався паспортом львівського шахіста-ґросмейстера Степана (Штефана) Попеля. Ориґінал цього документу зберігається в Історико-меморіальному музеї Степана Бандери, і завідувач музею Степан Лесів спростовує цю легенду. За його словами, не збігаються дата та місце народження власника документу (там значиться 1.VIII.1909, місто Ярóслав) з відповідними даними шахіста С.Попеля. Власник паспорта Штефан Попель свого часу перебував у концтаборі Маутгаузен (шахіст Степан Попель у німецьких концтаборах ніколи не був).

Вбивство

15 жовтня 1959 року в під'їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 (Kreittmayrstraße), в Мюнхені о 13:05 знайшли ще живого залитого кров'ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Аґент КҐБ Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціанистого калію. Два роки пізніше, 17 листопада 1961 року, Німецький Верховний Суд у Карльсруге затвердив, що головним обвинуваченим у вбивстві Бандери є совєтський уряд у Москві, вбивцею Степана Бандери є Сташинський з наказу Шелєпіна і Хрущова, а відтак Сташинського було засуджено на 8 років важкої в'язниці.

20 жовтня 1959 року Степана Бандеру поховали на мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф на 43 полі.

Трагічна доля рідних Степана Бандери

5 липня 1941 року у Кракові Степан Бандера був заарештований. За ним до Берліна поїхала дружина Ярослава (батько Ярослави похований на військовому кладовищі у Підгайцях, яке виникло обіч міського кладовища; на ньому поховано понад 200 вояків — жертв Першої Світової та українсько-польської воєн) з тримісячною донькою Наталкою, щоб перебувати близько до чоловіка. Бандеру утримували спочатку у в'язниці, потім — у концтаборі Заксенгавзен, де він перебував до 1944 року.

Братів Олександра (доктора політекономії) та Василя (випускника факультету філософії Львівського університету) у 1942 році вбили польські наглядачі-капо у концтаборі Аушвіц.

З початком окупації України нацистськими військами Третього Райху один із загонів опору очолив молодший брат Степана — Богдан. Він загинув 1944-го року на півдні України, точна дата й обставини загибелі достеменно невідомі.

Панотця Андрія Бандеру — батька Степана, було вбито совєтським окупаційним режимом.
Сестер Оксану та Марту-Марію у 1941 року було заарештовано совєтським окупаційним режимом і заслано в табори ҐУЛаґ до Сибіру (Красноярскій край). Окупаційний режим квазідержавного утворення СССР десятиліттями не дозволяв їм повернутися до України — Марта-Марія Бандера померла на чужині у 1982 році, а літня Оксана Бандера повернулася на Батьківщину лише у 1989 році після майже 50 років життя у Сибіру. Вона померла 24 грудня 2008 року.
Ще одна сестра — Володимира — перебувала у совєтських таборах ҐУЛаґ від 1946 по 1956 рік.

Вшанування пам'яті

1 січня 2019 року ВПЕРШЕ ювілей Степана Бандери буде відзначатися на державному рівні.

Після відновлення Незалежності України в 1991 році багато молодіжних, політичних та громадських організацій названо на честь Степана Бандери. Одною з неформальних назв міста Львова є Бандерштадт, тобто “місто Бандери”. На Волині проводять музичний фестиваль “Бандерштат”.

У 1995 році режисер Олесь Янчук зняв фільм “Атентат — Осіннє вбивство у Мюнхені” про повоєнну долю Степана Бандери та загонів УПА. Пізніше, у 2000 році вiн зняв фiльм “Нескóрений”. В обох фільмах роль Степана Бандери виконує Ярослав Мука.

У світі діють 6 музеїв Степана Бандери:
— Історико-меморіяльний музей Степана Бандери (Старий Угринів, вересень 1993)
— Музей-садиба родини Бандерів (Стрий)
— Музей Степана Бандери (Ягільниця)
— Музей визвольної боротьби імені Степана Бандери (Лондон)
— Музей-садиба Степана Бандери (Воля-Задеревацька)
— Музей Степана Бандери в Дублянах

Історико-меморіяльний музей Степана Бандери в селі Старий Угринів на подвір'ї родини Бандер поруч із хатою, де народився Провідник.

20 січня 2010 року, за незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і самопожертву у боротьбі за незалежну Українську Державу, Президент України Віктор Ющенко присвоїв Степанові Бандері звання Герой України з удостоєнням ордена Держави (посмертно). 22.І.2010 на урочистостях з нагоди Дня Соборності України в Національній опері Голова Держави Віктор Ющенко зазначив, що цього очікували мільйони Українців і багато років. Присутні на урочистостях вітали вручення стоячи. За нагородою вийшов онук провідника ОУН, якого також звуть Степан Бандера.

Втім це нагородження викликало істеричну реакцію серед кацапських окупантів України та, звісно ж, істерику в Москві й Варшаві.
Вже 2 квітня 2010 року Донецький окружний адміністративний суд визнав "незаконним та скасував" Указ Президента Віктора Ющенка про присвоєння Степанові Бандері звання Героя України. "Суд визнав протиправним і таким, що підлягає скасуванню згаданий Указ, оскільки таке звання може присуджуватися тільки громадянам держави; набуття громадянства України є можливим з 1991 року; особи, що померли до цього року не можуть бути громадянами України; Бандера Степан Андрійович помер у 1959 році, тому він не є громадянином України, через що не може бути удостоєним званням Героя України". Варто нагадати, що донецькі правоохоронні органи в 2010 році вже вщент контролювались донбасскім кримінальним кланом і фактично керувались пшонкою та кримінальними кланами в інтересах Кремля.

Попри касаційні скарги Президента України Віктора Ющенка, Юрія Шухевича (сина головнокомандуючого УПА Романа Шухевича), Степана Бандери (онука Бандери) і низки громадян України на так зване "рішення" донбасського кримінального "суду", все ще постанова цього "пшонного суду" не скасована.
Ганьба, коли на десятому році війни проти України справжніх Героїв України не вшановано державним титулом, а натомість його мають всілякі пройдисвіти, "риґи", "квартальні блаzєні" та справжні зрадники України.

У відповідь на позбавлення звання Герой України низка міст західної України надала (посмертно) Степанові Бандері звання почесного громадянина — це понад двох десятків великих і малих міст.
Пам'ять про Степана Бандеру вшановується переважно на заході України, де в багатьох містах і селах є пам'ятники, барель'єфи та меморіяльні дошки, названі вулиці на честь Провідника ОУН Степана Бандери.

На півдні й сході України справжню історію Провідника ОУН Степана Бандери дізнаються лише зараз і лише по крупицям. Поступово ставлення суспільства змінюється, позаяк дізнавшись реальну біографію Бандери, дедалі більше й більше людей усвідомлюють, що десятками років кремлядська пропаґанда вводила у оману.
Бо окупанти й вороги бояться правди!
Адже Бандера надихає на боротьбу!
За Україну! За її Волю!

Бандерівці

Прізвище Бандера стало одним із символів українського національно-визвольного руху XX сторіччя.
Совєтська і кремлядська пропаґанда все ще лякає всіх навколо іменем Степана Бандери та "бандерівцями". Хоча, як бачимо з біографії, не такий страшний Бандера, як його малюють.
Проте, нехай вороги бояться!

Бандерівці — декільказначний термін, який походить від прізвища особи Степана Бандери.
Первинно ним означали членів ОУНР, яку очолював Степан Бандера.
Після 1940-х років поняття "бандерівці" стало вживатися для означення всього українського націоналізму в совєтській і сучасній россійсько-фашистській пропаґандах, як до того використовувалися терміни "мазепинці", "виговці", "петлюрівці", тощо відповідно прізвищ історичних особистостей історії України. Ця назва особливо часто вживалася совєською пропагандою в негативному значенні, як синонім бандитизму і загроза россійському імперіялізмові, загалом позначаючи усе українське націоналістичне підпілля (незважаючи на ширший його поділ на фракції слугувало примітивною уніфікацією під час і після Другої Світової війни), а також українських націоналістів за кордоном і тих, хто в Українській ССР стояв в опозиції до совєтського окупаційного режиму.

Під час Ⅱ Визвольних Змагань, себто, національно-визвольної боротьби 1940-1950-тих років більшість її учасників (послідовників традицій ОУНР) називали себе бандерівцями. У такому ж значенні слово "бандерівці" вжито в повстанських піснях ОУН і УПА народного та літературного походження, наприклад:
„Ми — хлопці-бандерівці зі зброєю в руках
бороним рідну землю, живемо у лісах…“

„Життя треба прожити так, щоб після твоєї смерті москалі боялися тебе ще кілька поколінь!“
— Степан Бандера

Під час Ⅲ Визвольних Змагань, себто, в наші дні, коли проти України вирує війна терористичного квазідержавного утворення "РФ(россія-фашистская)", термін "бандерівці" застосовується вже практично до всіх україномовних та свідомих Українців. І це добре!
Варто нагадати, що під час Ⅱ Визвольних Змагань повстанців ОУН УПА було лише якась сотня тисяч, але при цьому совєтська окупаційна махіна боролась з "бандеровцамі" з 1939 аж до початку 1960-х років! І тепер при одній лиш згадці слова "бандерівці" кацапи кладуть в штанці.
Після початку повномасштабної війни "рф" проти України в 2022 році, ворожа кремлядська пропаґанда називає бандерівцями вже всих Українців, державний устрій України звуть "бандерівським" (хоча це, на жаль, не так), і взагалі крємль істєріт невпинно про "бандеровщіну, нацизьм і фошизьм" 🤡
Але нині бандерівцями стали вже десятки мільйонів Українців! 🇺🇦
І це вельми файно!

„Свободу не спинити!“
— Степан Бандера

Бандера надихає на боротьбу!
🇺🇦 За Україну! За її Волю! 🇺🇦

✠ ✠ ✠
✠ ✠ ✠

Матеріял укладено з вільних і відкритих інтернет-джерел.
Укладач — упорядник майданчика «Порохівниця»:
© Dem’än Dzüba
© «Porohivnyçä»
2024.Ⅰ.1