«Бабусині Пáсочки»

Цього року знов сумна Паска... Війна, настрій взагалі не святковий...
Котра Паска поспіль у війну, між двома окупованими територіями України, якась сотня кілометрів до лінії фронту навпростець. Війна... Гинуть Захисники України... Навіть у Великдень...
Настрою пекти паски цього року у нас теж не було...
Бабуся казала: 《Коли біда, то й паски бідолашні...》

 

Отже, розповім про бабусині пасочки...
Маю нагоду знову повернутись в свою Країну Дитинства...
...Взагалі-то я атеїст.
З Дитинства полюбляю лише два релігійних свята, які шанувала Бабуся Марія — мамина Мама, 1913 року народження — це Різдво і Паска. Бабуся була помірною вірянкою, не надто нáбожною, (більше…)


 

❄ «Щедрий Вечір, добрий вечір...» ❄

Щедрий Вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров'я!..

 

Різдвяні Свята, як і Паска — були найголовнішими та найсвітлішими святами для Бабусі й Дідуся.
Я називав такі свята — Бабусині свята. Затишні, тихі, суто родинні, в рідній хаті, в рідних стінах, під теплою грубкою, під лагідні усмішки та добрі очі Бабусі й Дідуся. Зі смаколиками та гостинцями, із запашною бабусиною Паляницею!
Відзначали Різдвяні Свята Бабуся й Дідусь за звичкою, як і на початку ХХ століття, себто, за юліанським календарем.
Вечір 6 січня це Святвечір, Різдво. А вечір 13 січня це Щедрий Вечір, на ранок Миланка, Василя і Старий Новий Рік.
Вони мало розумілись (більше…)


 

▼ КАСЯ

 

Вона прожила з нами 12 років — улюблениця всієї родини, рідна, ласкава, ніжна, пухнаста...
Примхлива, Незалежна, з Характером, Сама по собі, і в той же час — ручна, кімнатна, любляча ласку й тепло...
Кася...

Бабуся Дуся принесла цей клубочок вовни у 1996 році — крихітна, обліплена блохами, брудна... Викуповували, вичісували, знов викуповували у шампунях, позбавили від паразитів і брудний клубочок вовни перетворився в крихітну білу пушинку... Так і назвали — Пушинка. Правда, з часом ім'я трансформувалося в більш зрозуміле для кішки — Кася...
 

Улюблениця усієї родини.
Допитлива, розумна, грайлива дитинка в юності й мудра панянка пізніше...
Втім, (більше…)

Постер «Україна. Згадати Все»

 

Ой, як же було ізпрежди віка...

Різдвяні свята — найчарівніші й найказковіші у Світі саме українські! Споконвічні традиції, що сягають коріннями у сиву давнину, в ізпрежди віка...
Попри війну не варто забувати про наші українські Різдвяні Свята, і бодай для діток влаштовувати їх, щоби передати їм на Майбутнє наш український Дух Різдва! Та й дорослим не варто забувати наші традиції, а радше згадувати їх. Звісно, не святкувати на широку ногу, ніби й немає ніякої війни, але й не забувати привітати рідних, близьких, потішити діточок і привітати наших Захисників України, адже саме для того, щоб ми мали змогу під мирним небом відсвяткувати, вони тримають (більше…)

«The Polar Express»

❃ Вкрадене Різдво ❃

Напередодні Різдвяних свят розповім сумну неріздвяну історію...
Як вкрасти Різдво у власних дітей? Чи можливо таке взагалі? Як батьки можуть таке собі дозволити?
Легко! Так легко, як, наприклад, вкрасти у дітей їх коріння! Українське коріння!
Так, ми дивуємось, звідки беруться покручі, котрі забули власне українське походження і власне коріння, а чи замислювались ми, чому так відбувається? Чи замислювались ми, що майже всі ми через це пройшли?

Покручі — неприємне слово...

Та більшість з тих, хто народився в совєтській імперії, є чи були покручами, і, здебільшого, люди в цьому не винні!.. Такою завжди була і є москальська імперська політика — поневолені народи (більше…)


 

❃ Не зрікайтесь Матері...

 

...28 листопада у нашої Бабусі Дусі День Народження — 80 років... ...мало би виповнитись у 2016... 🙁
7 листопада 2010 року Бабусі не стало...
Нашої доброї, веселої, душевної, простої, відкритої, улюбленої Бабусі, котра віддавала всю себе близьким і рідним для неї людям — її більше немає...
Бабуся Дуся померла ...від образи... Від гіркої материнської образи...

 

...І не дивлячись на те, що останній рік ми були поруч з нею, намагаючись втішити, підтримати, — все одно ми відчуваємо провину за те, що не змогли зменшити біль цієї материнської трагедії...
Немає слів, щоб розповісти цю трагедію — складно їх підібрати...
 

Ми (більше…)

 

Це потрібно не їм — це потрібно нам...
Тоді їх міг врятувати хліб...
Тепер нас врятує пам'ять...

Мені Бабуся про Голодомор розповідала...

 

...Ми всі чули розповіді бабусь про ті страшні роки...
Скупі, небагатослівні розповіді... З сухими сльозами на очах...
Наші бабусі завжди тримали вдосталь наготовані крупи, сіль, господарське мило та сірники... "Раптом голод!"...

З раннього Дитинства закарбувались розповіді Бабусі про Голодомор... Закарбувались в підсвідомості, ніби розпечене тавро навіки вкарбувало ці страшні свідчення...

Моя Бабуся, Марія Теодорівна Дзюба, 1913 року народження, також завжди тримала такий запас...
Постійно готувала власноруч локшину — зі (більше…)

Я приходжу на роботу на початку восьмої. Це, якщо в мене перша зміна. Стоматологія вже відчинена – раненько приходить жінка глибокого пенсійного віку, щоб прибрати і вимити все перед початком роботи лікарів.

-Добрає утро! – зустрічає вона мене.

-Доброго ранку! – відповідаю.

Ритуал звичний і незмінний. Сьогодні поруч з Оленою Іванівною якась жінка, такого ж похилого віку. Очевидно, якась знайома чи місцева сусідка. На моє «Доброго ранку!» вона відповідає не одразу, а потім, з притиском, відповідає:  Добрає Утро!  І неприязно дивиться на мене. Та мені байдуже до її поглядів. Демонстративно задерши носа, йду до роздягальні.

В кабінеті , де приймає головлікар, завжди грає радіо. Спочатку (більше…)

«Dzyubas-pearls»-24

 

До Дня Захисника України, який ми святкуємо 14 жовтня, варто згадати про людину, котра свідомо взяла на себе зобов'язання захищати Україну в найбільш скрутний історичний момент.
Цього дня будуть дякувати нашим Захисникам України, безперечним Героям, котрі на лінії фронту ціною власної крові, ціною власного життя протистоять россійсько-фашистській імперській аґресії.
Проте, одним з перших, хто усвідомив, що РФ (Россія Фашистська) розпочала війну проти України є п'ятий Президент України Петро Порошенко.

 

Дозвольте, вельмишановний читач, запропонувати на сторінках «Порохівниці» публікацію 2015 року, яка набула неабиякої популярності й започаткувала кампанію #Підтримую_Президента (більше…)

9-11

▼ 9\11 — День, коли Світ змінився назавжди...

15 роковини атаки на США...

Є такі дні, які запам'ятовуються на все життя... До секунди...
11 вересня 2001 запам'ятався, певно, більшості мешканцям планети...
Після 11 вересня 2001 Світ став іншим...

Never forget... Will never forgotten...

 

...2001 рік для мене особисто і для моєї родини був найважчим роком...

В червні 2001 трагічно загинув мій Батько... Розбився в автокатастрофі, вилетівши з насипу траси в балку навпроти руїн старого німецького костьолу в селі Schönsee (Шьонзеє — зараз Снігурівка). До дому Батько не доїхав з десяток кілометрів. Хоча, достеменно йдосі невідомо, чи це був збіг обставин, чи його автівку (більше…)


 

«Справжній Українець» ("Москалик")

 

Це наше перше сімейне авто — «Москвіч-407».
Він був на рік старший за Батька — 1957 року випуску. Він був одним з перших моделей М-407 з молдінгами на бокових бортах, з раннім облицюванням радіатора — брус з кулькою та з написом "МОСКВИЧ" на передньому капоті. Це була перехідна модель — від М-402 до М-407, які вже серійно пішли з 1958.
А у нас був 1957 року.

 

Пам'ятаю, як Батько придбав цього мастодонта у якогось пенсіонера. Старезний, світло-салатного кольору, пофарбований "віником", як кажуть; вицвілий, зі вщент гнилим кузовом та днищем.
Перші тижні цей динозавр стояв в службовому гаражі на батьковій роботі, на залізничному (більше…)


 

«Лиш в снах додому повертаюсь...»

 

...свіжий сніг рипить під ботами...
Я перший заходжу в наш двір — цього зимового ранку ще ніхто з сусідів не встиг ні вийти, ні виїхати з двору. Я повертаю в двір і чомусь починаю дуже хвилюватись, ніби я тут не був вже багато років... Та вчора ж тільки був...

Я озираюсь...
Навпроти, через залізницю, яку я щойно перейшов, стоять два величні сторічні топóлі з неосяжними кронами, окутаними білою казковою сніговою шапкою. Білі топóлі... Колись таких велетнів на станції було багато — їх саджали німці при будівництві нашої Велико-Токмаківської залізниці в 1914 році. Залишились лиш ці два дідугани...

Залізничні будинки ще сплять. Ще (більше…)